Серпень у київській історії
Календар історії Києва
Серпень
1 серпня 1898 року, народився Володимир Заболотний
Заболотний Володимир Гнатович – український архітектор, засновник і президент Академії архітектури України в 1945—1956 роках, один з авторів проєкту будинку Верховної Ради України.
1928 року закінчив архітектурний факультет Київського художнього інституту (дипломний проект — профілакторій «Кинь-Грусть» на 500 ліжок, створений у стилі конструктивізму). З 1927 року викладав у ньому (з 1940 року – професор). У 1934-1941 pоках викладав у Київському інженерно-будівельному інституті (з 1940 року — професор). У 1945-1956 pоках – Президент Академії архітектури УРСР.
Брав участь у повоєнній забудові зруйнованого Хрещатика.
Архітектурні проекти:
– Будівля Верховної Ради УРСР у Києві (1936—1939) ;
– Будівля Української кооперативної Спілки у Києві (1955—1957; із співавторами);
– Палац піонерів у Києві;
– житлові будинки у Києві.
Помер 3 серпня 1962 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
1 серпня 1899 року, був заснований Національний художній музей України
Національний художній музей — музей образотворчого мистецтва в Україні, в Києві. Розташований на вулиці Михайла Грушевського, 6, на Печерську. Один із найбільших і найстаріших в країні.
Створений на кошти уряду та української родини Терещенків. Будівля музею спроектована архітектором Владиславом Городецьким.
1 серпня 1899 р. у 5 залах 1-го поверху музею відкрили археологічну виставку історичних знахідок Вікентія Хвойки з нагоди XI Всеросійського археологічного з’їзду, що відбувався в Києві. Цей день заведено вважати датою заснування музею.
Станом на початок ХХІ століття музейні фонди нараховують близько 40 тисяч експонатів. Має унікальну колекцію творів українського живопису, скульптури та іконопису від XII—ХХ століть.
1 серпня 1930 року, був створений Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена
Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України – найстаріша наукова установа загальнозоологічного профілю в Україні.
Зоологічні дослідження в Академії наук України запроваджені з самого початку її існування – а саме з 1919 року – створенням “Комітету для виучування фауни України” під керівництвом акад. М.Ф.Кащенка. З ініціативи цього Комітету у травні 1919 р. було створено Зоологічний музей. Ця перша в Україні спеціальна зоологічна установа налічувала тоді 22 співробітники, серед яких були видатні вчені М. Ф. Кащенко, М. М. Воскобойников, В. О. Караваєв.
З цих перших кроків і визначаються витоки Інституту зоології, офіційною датою створення якого, після ряду перетворень організаційного порядку, стало 1 серпня 1930 року. Першим директором Інституту став видатний зоолог свого часу Іван Іванович Шмальгаузен, ім’я якого зараз і носить установа.
1 серпня 1961 року, було відкрито Тролейбусне депо №2
Депо було відкрито по вулиці Новокільцевій (нині — Олександра Довженка), 7 за назвою Жовтневе на ім’я району міста.
Депо стало найбільшим у СРСР і широко відомим завдяки великій кількості впроваджених інновацій, які потім були перейняті іншими транспортними організаціями країни. Винахідник Володимир Пилипович Веклич, який очолив депо 10 липня 1964 року, принципово змінив систему технічного обслуговування тролейбусів.
12 червня 1966 року вийшов на маршрут № 6 перший у світовій практиці тролейбусний поїзд, створений Володимиром Векличем. У вісімдесятих роках минулого століття більше половини тролейбусів Києва працювало у складі поїздів, що вивільнило 800 водіїв та вирішило проблему перезавантажених маршрутів.
2 серпня 1918 року, була заснована Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
Цього дня гетьман Павло Скоропадський підписав ухвалений Радою Міністрів Української Держави закон «Про утворення Фонду Національної бібліотеки Української Держави», опублікований 8 серпня 1918 у газеті «Державний вістник» — офіційному органі гетьманської влади.
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (НБУВ) — головна всеукраїнська книгозбірня, загальнодержавний комплексний бібліотечно-інформаційний, науково-дослідний, науково-методичний та культурно-просвітницький центр, найбільше за обсягом документно-інформаційних ресурсів книгосховище України. Одна з найбільших національних бібліотек світу. Підпорядкована НАН України, входить до її Відділення історії, філософії й права. Як особливо цінний об’єкт культури перебуває під охороною держави.
Станом на 2019 рік фонди НБУВ нараховували майже 15,8 млн одиниць
Головний корпус НБУВ розташований за адресою: Київ, проспект Голосіївський, 3. Будівля розташована на ділянці площею 3 га, здана в експлуатацію у 1989, зведена за проєктом архітекторів Вадима Гопкала, Вадима Гречини та Валерія Песковського. Вертикальна частина споруди (книгосховище) налічує 27 поверхів, у горизонтальній частині розміщені читальні зали та службові приміщення бібліотеки.
2 серпня 1925 року, було офіційно відкрито стадіон “Локомотив”
Стадіон «Локомотив» — футбольний стадіон у Києві, домашня арена однойменного футбольного клубу. Розрахований на 1631 глядача, місця для яких обладнано індивідуальними пластиковими сидіннями. Має штучне покриття газону та вежі штучного освітлення. За одними з воріт основного поля розташований додатковий футбольний майданчик менших розмірів.
2 серпня 1925 року було офіційно відкрито новий стадіон для команди “Залдор” (рос. «Желдор»), що була на той час однією з найсильніших у Києві. Про це було офіційно повідомлено у газеті «Вісник фізичної культури» (№ 10 за жовтень 1925 року):
“2 серпня на кордонах робітничих околиць міста, серед залізничної колонії, урочисто відкрився зразковий стадіон залізничників Київського вузла…”
Наприкінці 1935 року на з’їзді фізкультурників Південно-Західної залізниці було прийняте рішення про створення ДСТ «Локомотив», згідно з яким нові назви отримали і футбольна команда, і стадіон.
2 серпня 1953 року, була відкрита Київська дитяча залізниця
Київська дитяча залізниця — дитяча залізниця (ДЗ), а також заклад позашкільної освіти в Києві, в якому діти проходять підготовку з залізничних спеціальностей. Знаходиться в Сирецькому парку, який розташовується в Шевченківському районі міста Києва, за адресою вул. Парково-Сирецька, 4.
Спорудження дороги велося методом народного будівництва. У ньому брали участь залізничники Київського вузла, робітники й службовці промислових підприємств міста, студенти інститутів, учні технікумів і шкіл.
До відкриття залізниці була побудована петля довжиною 1,9 км. У місці, де сходилися обидві її гілки, була споруджена станція «Технічна» (пізніше — «Вишенька», нині — «Залізнична»). В петлі було дві платформи без колійного розвитку, але, які гордо іменувалися станціями «Спортивна» (пізніше — «Яблунька», нині — «Київ-Пасажирський дитячий») і «Піонерська». Остання з них вважалася головною станцією дитячої залізниці.
2 серпня 1989 року, сталася трагедія на Київському головпоштамті
О 16 годині 20 хвилин, на головній площі Києва обвалилися колони з балконом і накриттям над входом до Головпоштамту. Трагедія забрала життя 11 людей.
Головною причиною катастрофи називались ремонтні роботи на головпоштамті, в ході яких відбувся демонтаж облицювальної плитки колон, яка разом з цементним прошарком становила єдине ціле з чотирма колонами, що мали витримувати навантаження у 700 тонн. Другою ймовірною причиною трагедії називались підземні роботи під майданом в ході будівництва станції метро «Площа Жовтневої революції».
Обурена громадськість контролювала і обговорювала хід розслідування трагедії. Однак влада намагалась перекласти відповідальність за обвал на неякісне будівництво сталінських часів. Проте очевидним є те, що причиною обвалу стало все-таки порушення техніки безпеки під час ремонтних робіт. Очевидці стверджували, що суттєві деформації головпоштамту можна було спостерігати ще за день до обвалу.
2 серпня 2018 року, відбулося відкриття памʼятника Іллі Муромцю
Пам’ятник Іллі Муромцю — розташований у парку «Муромець».
Монумент створений Володимиром Журавлем, скульптором, який відомий киянам як творець пам’ятника Анатолія Кузнєцова на Куренівці, скульптури «Малюки, що пускають кораблики» на Поштовій Площі та пам’ятника Ігорю Сікорському у міжнародному аеропорту «Київ» ім. І. Сікорського. Архітектор — Олег Селіванов, графічний дизайнер — Станіслав Топольський.
Скульптуру Іллі Муромця, створили за унікальною технологією, що до цього не використовували для робіт такого великого розміру. ЇЇ зібрали із декількох частин, видрукуваних на 3-D принтері та пізніше залитих металом. Виливали пам’ятник у місті Вишневе, що під Києвом.
Позувати для образу Іллі, погодився Василь Вірастюк
Висота скульптури — 7,5 м.
Висота з пагорбом та постаментом — 11 м.
Вага — близько 2 тонни.
Матеріал скульптури — бронза, латунь, постамент — граніт.
3 серпня 2025 року, відкрили пам’ятний знак на честь Повітряних Сил Збройних Сил України
Подія відбулася на Алеї Захисників України, під Аркою Свободи українському народові, напередодні Дня Повітряних Сил ЗСУ — тих, хто щоденно стоїть на захисті українського неба. Встановлення цього знаку — це вшанування мужності, жертовності та незламної відданості особового складу, які з перших хвилин повномасштабного вторгнення стримують ворожу навалу з повітря, і на землі, захищаючи українські міста, і селища, і життя тисячів людей.
Пам’ятний знак став символом вдячності від усього суспільства воїнам неба — авіаційним, зенітним ракетним та радіотехнічним військам, частинам всебічного забезпечення, тим хто на бойових постах, і тим, хто вже навічно в строю.
У церемонії взяли участь представники керівництва Збройних Сил України, командування Повітряних Сил, Герої України, Обʼєднання військовослужбовців Культурного десанту, військовослужбовці різних складових Сил оборони, ветерани, громадськість та духовенство.
4 серпня 1651 року, був захоплений і тотально розорений Київ польсько-литовським військом Януша Радзівілла
Загарбники випалили все місто (в тому числі й найдавнішу церкву Русі Пресвятої Богородиці, в якій був похований святий рівноапостольний князь Володимир), розграбували й спустошили Печерський, Межигірський, Микільсько-Пустельний, Михайлівський Золотоверхий, Видубицький монастирі, Софійський собор.
Були винищені городяни й священнослужителі, захисники святинь, знищені старовинні книги, захоплені цінності, навіть дзвони познімали зі всіх церков і на стругах по Дніпру відправляли з України.
Київ практично перестав існувати: навіть через п’ятнадцять років після цієї катастрофи населення його становило менш як десять тисяч осіб.
Захоплення Київа польсько-литовським військом Януша Радзівілла 1651 року. Історія
4 серпня 1857 року, була освячена Кірха Святої Катерини
Лютеранська кірха (церква) Святої Катерини — німецька євангелічна церква у Києві по вул. Лютеранська, 22.
Будівля кірхи споруджена за проектом архітектора Івана Штрома. Здійснив будівництво та внутрішнє оздоблення Павло Шлейфер.
Церква відзначалася чудовою акустикою, мала орган, подарований купцем Кельном. Поруч із храмом знаходилося лютеранське училище. 1854 р. при храмі члени громади організували «Товариство співу» (Київське співоче товариство). Були створені хор та симфонічний оркестр.
Вулиця на честь мешканців та розташування храму здобула назву Лютеранської.
4 серпня 2021 року, була відкрита 31-ша бронзова мініскульптурка проєкту “Шукай” – Київська гривня
31-ша бронзова мініскульптурка проєкту “Шукай”, присвячена київській гривні. Це злиток у формі ромбовидного шестикутника – як на логотипі Національного банку України.
У Києві гривні відливали зі срібла, вага була 160 грамів. Цими грошима користувалися у так званий “безмонетний період” майже тисячу років тому.
Шукати треба бронзову мініскульптурку Київська гривня за адресою вул. Володимирська, 2 – на фасаді Національний Музей Історії України – НМІУ.
Автор проєкту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Скульптор – Юрій Білявський.
5 серпня 1917 року, народився Василь Бородай
Бородай Василь Захарович – український скульптор; академік Академії мистецтв України з 1997 року.
1953 року закінчив Київський державний художній інститут з майстерні М.Г. Лисенка.
Творець пам’ятника засновникам Києва Кию, Щеку, Хориву та сестрі їхньої Либеді над Дніпром, а також безлічі інших скульптур.
Серед основних робіт: меморіальний комплекс у Києві «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років» (1984); пам’ятники Н.А.Щорсу (1954, Київ, співавтори М.Г. Лисенка, Н.М. Суходолов, архітектори О.В. Власов, А.І. Заваров); Лесі Українці (1965), Т.Г.Шевченка (1970, Арроу-Парк, поблизу Нью-Йорка, США); «Бандурист» (1961), «Квітуча Радянська Україна» (1973), «Пам’яті товариша» (1973—1974), «Мати» (1984—1985) та багато інших.
Помер Василь Бородай 19 квітня 2010 року у Києві.
6 серпня 1764 року, народився Максим Берлинський
Берлинський Максим Федорович – український педагог, історик, археолог, архівіст, релігійний діяч. Перший києвознавець, автор класичних праць «Краткое описание Киева» (1820) та «Історія міста Києва» (1798—1799, залишилось в рукопису, вперше видано 1991 року).
До Максима Берлинського фактично ніхто не цікавився старожитностями Києва. Він брав участь в археологічних розкопках, реєстрував й описував археологічні знахідки. Максим Берлинський — автор багатьох праць з історії України та Києва, а також загальної історії, археології, історичної географії, статистики.
Помер 6 січня 1848 року у Києві. 1962 року в Києві на честь історика було названо вулицю на Сирці.
6 серпня 2021 року, презентували оновленого Виделкового кота
Кіт з одноразових пластикових виделок знаходиться на дереві неподалік від станції метро «Золоті ворота» біля старого фонтану Термена XIX століття.
Автором кота є відомий скульптор Костянтин Скритуцький, автор таких оригінальних арт-об’єктів, як Кіт-сороконіжка і лавочка «Кавун» на Пейзажній алеї, «Їжачок в тумані», «Балерина», «Рояль в кущах», «Гуртожиток білих ворон» і багатьох інших.
Виделковий кіт з’явився на дереві у 2009 році, як дарунок Києву від Володимира Колінька. На виготовлення скульптури пішло 600 виделок.
Навесні 2021 року, за для оновлення, був оголошений збір чистих білих пластикових виделок. Кияни радо відгукнулися на пропозицію.
За оновлення 12-річної скульптури взявся її безпосередній автор Костянтин Скритуцький, а сам проєкт був ініційований київським екскурсоводом Софією Грабовецькою.
7 серпня 1911 року, народився Віктор Єлізаров
Єлізаров Віктор Дмитрович український радянський архітектор, кандидат архітектури (1954), заслужений архітектор УРСР (1970).
З 1944 року – керівник архітектурних майстерень (згодом – проектний інститут «Київпроект») та заступник головного архітектора Києва.
Основні споруди:
– Планування та забудова Хрещатика (1949-1957);
– Аеропорт Жуляни (керівник проекту) (1949);
– Київський телецентр на Хрещатику (1952);
– Виставка передового досвіду у народному господарстві УРСР (1951—1958);
– Станція метро “Хрещатик” (1960);
– Готель «Дніпро» (1964); Готель “Київ” (1973);
– Національний музей історії Великої Вітчизняної війни (керівник проекту) (1974);
– Пам’ятник «Батьківщина-Мати» (1981).
Помер 20 лютого 1987 року у Києві.
8 серпня 1908 року, народився Борис Градов
Градов Борис Данилович (Борис Отришкін) — український фотограф, провідний фотожурналіст журналу «Україна».
У 1951 році разом з дружиною Іриною Пап переїхав до Києва, влаштувався фотокором газети «Сталінське плем’я» («Комсомольское знамя»), пізніше – у журналі «Україна», де пропрацював понад 30 років. Серед найвідоміших знімків фотографа – портрети Максима Горького (1932 рік) та Юрія Гагаріна.
За час роботи в Києві знімав Хрещатик і мешканців міста.
Помер у грудні 1988 року.
Майдан без «Глобуса» і Хрещатик без реклами на фото Бориса Градова
8 серпня 1968 року, був заснований Київський національний університет культури і мистецтв
Згідно з постановою Ради Міністрів СРСР № 608 від 8 серпня 1968 року та постановою Ради Міністрів УРСР № 459 від 28 серпня 1968 року розпочав свою діяльність Київський державний інститут культури.
У 1972 р. Київському державному інституту культури було присвоєно ім’я О.Є.Корнійчука.
У 1984 р. збудовано новий навчальний корпус та гуртожиток для студентів по вулиці Щорса, 36, що забезпечило необхідні умови для навчання, комфортного проживання та змістовного відпочинку студентської молоді.
1993 року ректором інституту був призначений Михайло Поплавський.
Згідно з Указом Президента України від 01.02.1999 року «Про надання статусу національного Київському державному університету культури і мистецтв» виш має назву – Київський національний університет культури і мистецтв.
8 серпня 2025 року, урочисто відкрили пам’ятний знак приурочений роботі воїнів військ зв’язку та кібербезпеки
На плечах фахівців військ звʼязку та кібербезпеки критично важливі завдання – захищений зв’язок, системи бойового управління та оповіщення, національний захист кіберпростору в інтересах безпеки та оборони України.
Їхня робота триває щоденно, щогодинно і не завжди помітна широкому загалу. Вчасно переданий наказ, знешкоджена кібератака, збережена інформація – воїни-звʼязківці виконують свій обовʼязок та наближають нашу перемогу.
До церемонії відкриття долучилися представники керівництва Збройних Сил України, командування Військ зв’язку та кібербезпеки, Обʼєднання військовослужбовців «Культурні сили», військовослужбовці різних складових Сил оборони, ветерани російсько-української війни, духовенство, Київська міська військова адміністрація.
Памʼятний знак, приурочений роботі воїнів військ зв’язку та кібербезпеки
9 серпня 1852 року, народилася Варвара Ханенко
Ханенко Варвара Ніколівна – українська колекціонерка, меценатка.
Старша дочка відомого цукрозаводчика, мецената й колекціонера Ніколи Артемовича Терещенка. Здобула домашню освіту, цікавилася, як і батько, мистецтвом.
Одружилася з Богданом Ханенком — промисловцем, колекціонером української старовини й творів мистецтва, археологом і меценатом. Була однодумицею та соратницею чоловіка в колекціонуванні предметів мистецтва.
Разом із чоловіком колекціонувала пам’ятки західного й східного мистецтва, на основі яких подружжя заснувало приватний музей. Після смерті Богдана Ханенка в 1917 році колекція, згідно з його волею, перейшла у власність Варвари Ханенко.
За дарчою Варвари Ханенків колекцію її чоловіка Ханенків було передано УАН (Державний музей західного та східного мистецтва), нині — Музей мистецтва імені Богдана та Варвари Ханенків.
Померла 7 травня 1922 року. Похована в Києві на цвинтарі Видубицького монастиря поруч із чоловіком.
9 серпня 1930 року, народився Юрій Гуляєв
Гуляєв Юрій Олександрович – радянський естрадний і оперний співак (ліричний баритон), композитор. Заслужений артист УРСР (1960). Народний артист УРСР (1965). Народний артист СРСР (1968).
Видатного артиста, оперного співака Юрія Гуляєва, завжди доброзичливої та симпатичної людини з щирою усмішкою, напевно добре пам’ятають українці старшого та середнього покоління. П’ятнадцять років (1960—1975) він прикрашав чудовим голосом вистави Київського театру опери та балету.
Пісню Ігоря Шамо «Як тобі не любити, Київ мій» на слова Дмитра Луценка у виконанні Гуляєва і зараз часто прокручують на радіо. Адже вона, в інтерпретації співака, стала музичною емблемою столиці України. А Юрій Гуляєв був, як то кажуть, кумиром мільйонів людей того часу.
“Як тебе не любити, Києве мій!” у класичному виконанні Юрія Гуляєва 1962 року. Аудіо
9 серпня 1934 року з риштовань у Михайлівському Золотоверхому соборі спустили останню ділянку мозаїчної композиції «Євхаристія»
Для демонтажу цю мозаїку, площею 31 квадратний метр, поділили на 44 (!) частини. Роботи розпочалися 22 липня і тривали 19 днів. 9 серпня 1934 року роботи по демонтажу мозаїк Михайлівського Золотоверхого собору було повністю завершено.
На фото – процес демонтажу мозаїчної композиції «Євхаристія». Праворуч – керівник робіт Володимир Фролов (початок серпня 1934 р.). Опубліковано Юрієм Коренюком.
9 серпня 1938 року, народився Олександр Омельченко
Омельченко Олександр Олександрович – український державний і політичний діяч, підприємець. Голова КМДА (8 серпня 1996 — 20 квітня 2006). Голова Київської міської ради (30 квітня 1998 — 30 травня 1999). Київський міський голова (30 травня 1999 — 14 квітня 2006). Народний депутат України (23 листопада 2007 — 12 грудня 2012). Лауреат Державної премії України в галузі архітектури (2004), кандидат технічних наук, полковник міліції. Герой України (2001), «Заслужений будівельник України».
Олександр Омельченко керував столицею України вісім років – із 1998 по 2006-й. Його двічі обирали мером Києва й обидва рази він набирав рекордну кількість голосів на свою підтримку – понад 70%.
Помер 25 листопада 2021 року, похований на Байковому кладовищі (ділянка № 42а).
9 серпня 1942 року, відбувся «Матч смерті»
«Матч смерті» — матч київської команди «Старт» (офіційно: команда київського «Хлібзаводу», зібрана з гравців довоєнних київських футбольних клубів «Динамо» і «Локомотив») проти футболістів німецької команди «Флакельф» (змішана команда футбольних аматорів Люфтваффе і зенітників ППО) — 9 серпня 1942 року на стадіоні «Зеніт», вул. Керосинна, 24. Назву «матч смерті» отримав після війни завдяки радянській пропаганді.
9 серпня 2024 року, був відкритий акустичний сквер
Перший в Україні акустичний сквер — акустичні панелі встановили в сквері на розі вулиць Олеся Гончара та Богдана Хмельницького.
Принцип роботи такий: потрібно стати обличчям до однієї з акустичних панелей і пошепки промовити до співрозмовника, який стоїть біля іншої. Попри дистанцію у майже 15 метрів — співрозмовники чудово чують один одного.
Панелі звели в тестовому форматі, їх зробили з фанери. Якщо киянам ідея акустичних панелей у сквері сподобається, за меценатські кошти створять стаціонарну версію — з арт-бетону.
11 серпня 1877 року в будівлі залізничного вокзалу сталася сильна пожежа
З якої причини це сталося, невідомо. Будівля до експлуатації стала непридатною та була частково відремонтована. Було прийнято рішення про повну реконструкцію вокзалу з розширенням, відповідно до зростаючого пасажиропотоку.
Київ тривалий час залишався без вокзалу, тільки 1907 року виділили гроші на тимчасовий дерев’яний вокзал.
Первісна будівля залізничного вокзалу в Києві споруджена в 1868—1870 роках і являла собою двоповерхову будівлю із жовтої цегли в давньоанглійському готичному стилі за проєктом архітектора Івана Вишневського, яка нагадувала лицарський замок.
11 серпня 1929 року, народився Флоріан Юрʼєв
Юр’єв Флоріан Ілліч – український художник, архітектор, композитор, мистецтвознавець (кандидат мистецтвознавства), майстер скрипкових музичних інструментів, поет, педагог і громадський діяч. Член Спілки архітекторів Української РСР з 1956 року, Спілки радянських художників України з 1970 року, Міжнародної асоціації кольористів.
У 1978 році за проектом Флоріана Юр’єва на Либідській площі у Києві збудували будівлю Інституту науково-технічної та економічної інформації, відому як «Літаюча тарілка». Архітектор також розробляв проект мікрорайону Нивки-3, наземного павільйону станції метро «Хрещатик» та є співавтором модерністського герба Києва (1969-1995 роки).
Юр’єв також займався вивченням кольоропису, одним із перших в Українській РСР почав писати про роль кольору в архітектурі. У 1962 році він представив свою авторську концепцію «колірної гами» з 16-ти кольорів, а також власний спосіб запису кольоромузичної партитури.
Помер 11 вересня 2021 року в Києві.
11 серпня 1958 року, був відкритий Сінний ринок
Центральний критий (Сінний) ринок — торговельний комплекс у Києві, знесений у 2005 році.
Будівля була зведена у 1949-1958 архітекторами Семеном Фрідліном та В. Я. Кучером. Площа торгового залу становила 9 000 м²; він був розрахований на 1200 торговельних місць. По периметру другого поверху — балкон, до якого вели сходи на торцях торгового залу. Ажурна конструкція склепистого покриття — зі склоблоків. Будівля ринку стала на той час першою і найбільшою критою торговою площею в СРСР.
Ринок розташовувався за адресою: вул. Воровського (нині Бульварно-Кудрявська), 17.
Сінний ринок, який офіційно назвали Колгоспним, був дуже популярним місцем серед киян і гостей столиці. Особливо привертав Сінний своїм так званим «блошиним ринком», де було все – від антикваріату до б/в одягу.
У 2005 році, попри протести Киян, ринок був знесений, а на його місці побудовано житловий квартал з 14 багатоповерхівок.
11 серпня 2009 року, Ан-225 «Мрія» потрапив до Книги рекордів Гіннеса
Літак Ан-225 «Мрія» авіакомпанії «Авіалінії Антонова» доставив з Франкфурта (Німеччина) до Єревану (Вірменія) генератор для нової електростанції вагою 174 тонни, який транспортувався разом зі спеціальною рамою, а загальна вага вантажу становила 187,6 тонни.
11 серпня 2009 року екіпажу Ан-225 «Мрія» було вручено сертифікат, що свідчить про внесення рекордного польоту літака до Книги рекордів Гіннеса. Так міжнародна громадськість відзначила перевезення на літаку найважчого в історії авіації моновантажу – генератора вагою 174 тонни.
Загалом, на рахунку літака Ан-225 “Мрія” понад 240 світових авіаційних рекордів.
27 лютого 2022 року під час повітряної атаки російських військ на аеропорт Гостомель літак було знищено.
12 серпня 1923 року, був створений Олімпійський стадіон
Національний спортивний комплекс «Олімпі́йський» — універсальна спортивна споруда у Києві, головна арена України, місце проведення домашніх матчів футбольного клубу «Динамо» (Київ) та національної збірної України з футболу. Вміщує 70 050 глядачів, що робить його 17-м за кількістю місць стадіоном Європи.
Днем створення стадіону вважають 12 серпня 1923 року, коли на «Червоному стадіоні ім. Л. Троцького» були проведені змагання першої Олімпіади Київщини.
У 1935 році розпочалась реконструкція, яка тривала 5 років.
Друге урочисте відкриття повністю реконструйованого стадіону, що отримав нову назву — Республіканський стадіон ім. М. С. Хрущова, планувалося 22 червня 1941 року. Київське «Динамо» готувалося до матчу 22 червня з командою Червоної армії з Москви. Але того самого дня, вранці 22 червня 1941 року розпочалася війна. Офіційно з часів окупації стадіон був відкритий 12 липня 1942 року.
Після звільнення Києва, 25 червня 1944 року, його урочисто відкрили. Символічно, що цього дня відбувся матч «Динамо» (Київ) — «ЦБЧА» (Москва), тобто той, який не відбувся 22 червня 1941 року.
Друга генеральна реконструкція стадіону була розпочата 1966 року. Двоярусна чаша трибун стадіону була розрахована на 100 062 місця. Таким чином київський стадіон, що отримав назву “Республіканський” став найбільшим за місткістю трибун у Радянському Союзі і Європі.
У 2008–2011 роках відбувалась реконструкція стадіону з метою підготовки до проведення Чемпіонату Європи з футболу 2012 року.
Стадіон після реконструкції був офіційно відкритий о 21:30 8 жовтня 2011 року.
На фото – Відкриття Червоного стадіону 12 серпня 1923 року
13 серпня 1982 року, був відкритий памʼятник Миколі Гоголю
Знаходиться він на перетині Русанівської Набережної та Русанівського бульвару. Відкритий у рік 130-річчя від дня смерті письменника.
Творець пам’ятника Гоголю на Русанівці – український скульптор Олександр Скобліков. Він також є автором таких київських пам’яток, як Арка Дружби народів, пам’ятники Євгену Патону, Володимиру Вернадському, Сергію Лебедєву, Михайлу Кравчуку. Архітектори К. Сидоров, І. Іванов.
Монумент споруджено на спеціально влаштованому майданчику, розміром 18,4 × 18,4 метра, відокремленої від проїзної частини вулиці парапетами. Бронзова напівфігура письменника (висота 2,95 метра) встановлена на високому постаменті (5,55 метра) і стилобаті (0,35 × 6,7 × 6,7 метра), обліцованих лабрадоритом.
14 серпня 1937 року, був зруйнований Михайлівський Золотоверхий монастир
Михайлівський Золотоверхий монастир — діючий православний монастир на честь Архангела Михаїла в Києві, кафедральний собор Православної церкви України.
Оригінальний храм був споруджений у 1108–1113 роках онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславичем.
1922 року Михайлівський монастир було ліквідовано, як установу. В середині 1930-х років, після перенесення столиці УРСР з Харкова до Києва, було прийнято рішення про знесення собору і будівництво на його місці адміністративних будівель.
14 серпня 1937-го радянська влада на велике православне свято – Маковія вчинила черговий злочин, підірвавши собор Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Був заново відбудований на початку 2000-х років.
15 серпня 1706 року, відбулася закладка Печерської фортеці (старої)
Закладку Старої Печерської фортеці, яка стала згодом цитаделлю Нової Печерської, було розпочато на базі Києво-Печерської лаври ще в 1679 році гетьманом Іваном Самойловичем.
Північна війна йшла вже 6 років (1700—1721), до Полтавської битви залишалося три роки, а Київ був фактично не укріплений. У тому ж 1706, після інспекції розгорнутого будівництва Петро І розпорядився надіслати з Воронежа 136 гармат і 150 ядер до кожної, а також інші військові запаси. Печерськ був серйозно перепланований: «двори розмітали, сади прекрасні вирубали і мешканцям велено було де хочуть жити шукати».
Роботи проводились під керівництвом військового інженера Гофмана. Нагляд за будівництвом був доручений гетьману І. Мазепі та полковнику Гейсену. Будівництво тривало з 1706 по 1723 роки.
Земляна фортеця навколо лаври була побудована до 1726 року, а все XVIII століття потроху добудовували інше: Арсенал (1784—1798), Московські ворота (верхні — 1765, нижні — 1779), не збережені Київські (1731) і Васильківські (1755) ворота.
На фото – План Києво-Печерської фортеці, 1783 рік.
15 серпня 1819 року, народився Григорій Галаган
Галаган Григорій Павлович – громадський діяч, українофіл, меценат, великий поміщик на Полтавщині і Чернігівщині, представник відомого старшинсько-дворянського роду Галаганів.
Тривалий час працював у Чернігівській губернії, у палаті державного майна. У 1859 році входить до комісії з підготовки визволення селян від кріпацтва. Згодом він займає ще низку адміністративних областей у різних частинах України.
Григорій Галаган жертвував гроші на благодійні цілі з молодих років, але повною мірою присвятив себе меценатству після трагічної смерті єдиного сина. Основним об’єктом його благодійності була освіта та освіта — так, він вніс п’ять тисяч рублів на заснування стипендії у Прилуцькій гімназії, подарував велику ділянку землі у селі Гнилиці для будівництва там сільського училища тощо.
Але основним його заходом як мецената вважається відкриття в 1871 році в Києві середнього навчального закладу, названого ім’ям його сина.
Помер 25 вересня 1888 року у Києві.
15 серпня 1908 року, відбулося відкриття театру-кінематографа «Експрес»
газета «Киевлянин» повідомила: «Сьогодні відкриття кращого і єдиного в Росії за досконалістю та красі театру-кінематографа «Експрес», Хрещатик, № 25 (проти пошти). На місці колишнього «THE EXPRESS BIO» відкривається новий «Експрес», який по удосконаленню з технічного погляду і істотної перебудови внутрішнього приміщення заслуговує загальної уваги.
«Express» належав австрійському підданому Антону Шанцеру, поляку за походженням, уродженцю Галичині, який проживав в Російській імперії з 1895 року. Першою його комерційною справою в Києві були дамські наряди, а потім додалося кіно.
15 серпня 1922 року, народився Борис Січкін
Січкін Борис Михайлович – український та американський актор. Став відомим завдяки виконанню у фільмах «Невловимі месники» та «Нові пригоди невловимих» ролі «оригінального куплетиста» Буби Касторського.
З тих пір як комедійний артист Січкін зіграв роль куплетиста-одесита в двох комсомольських бойовиках про “невловимих месників”, для всіх глядачів він міцно став Бубой Касторським. Але якщо його герой вітав публіку словами: “Я одесит, я з Одеси, здрастє!”, То актор Січкін міг би сміливо сказати: “Я киянин!”.
Книгу своїх спогадів артист почав таким каламбуром: “Я родом з Києва. За походженням дворянин, так як народився у дворі”. Сам Січкін іронічно згадував: “Праворуч від нашого двору був Евбаз, єврейський базар – культурний центр міста, навпроти – колонія малолітніх злочинців, вищий навчальний заклад закритого типу. Непогане оточення обрали батьки для мого виховання”.
15 серпня 2013 року, був відкритий пам’ятник столичному інтелігентові
Пам’ятник столичному інтелігентові стоїть у сквері на вулиці Олеся Гончара. Його автор – Костянтин Скритуцький, який створив Пейзажну алею.
Він зобразив міського інтелігента у вигляді бронзового зимородка — птаха, який стоїть на бетонному постаменті з тростиною під крилом, схиливши голову. Він би й радий полетіти в теплі краї, та так прижився, що не може цього зробити — соромно.
На бетонному постаменті встановлено табличку з написом: «Інтелігенція — зберігач майбутнього!».
16 серпня 1871 року, була освячена Залізна церква Іоана Златоуста
Церква Іоана Златоуста — православний храм у Києві в місцині Єврейський базар (Євбаз), збудований 1871 року та зруйнований у 1930-ті роки. Перша в Києві церква, побудована із заліза.
Конструкція церкви являла собою залізний каркас, на якому монтувалися залізні листи, які становлять стіни й дах будівлі. Залізним був і центральний купол. Чотири бічних купола, а також фронтони, капітелі та сходи були відлиті з чавуну, а віконні рами й хрести – з кованого заліза. Вся споруда важило 85 тонн.
Хоча церква на той час була найменшою в місті (розміри храму були 28×13 метрів), вона мала доволі велику парафію — майже 7000 вірян! 1897 року торгівці Галицького ринку подарували храму коштовну ікону Божої Матері.
У 1931 році Наркомат освіти визнав що церква не має історичного значення, а в 1934 році її закрили та знищили. Формальним приводом до демонтажу послужила реконструкція трамвайних колій.
16 серпня 1933 року, народився Анатолій Авдієвський
Авдієвський Анатолій Тимофійович – український хоровий диригент, композитор, педагог, Герой України, Лауреат Національної Премії ім. Т. Г. Шевченка. Академік Академії педагогічних наук України (1995). Дійсний член (академік) Академії мистецтв України (1996), голова Національної всеукраїнської музичної спілки.
Від 1966 року — директор, художній керівник і головний диригент заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки, яким керував 50 років.
У 1971—1976 роках — викладач Київської консерваторії. У 1977—1980 роках — викладач Київського інституту культури. Від 1980 року — викладач Київського педагогічного інституту (від 1986 року — професор).
Помер 24 березня 2016 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
У Києві є вулиця Анатолія Авдієвського.
16 серпня 1944 року, у Києві відбувся “Марш ганьби”
У цей день через Київ було проведене конвоювання групи німецьких військовополонених (серед них були й угорці румуни та ін.) у кількості 36 918 чол., в тому числі 549 офіцерів.
Колони військовополонених проходили по ледве розчищеними від руїн вулицям Києва протягом п’яти годин – з 10 ранку до 15 години дня. Загальна довжина маршруту по місту від місця зосередження до місця завантаження у ешелони склала 21 кілометр. Під час руху військовополонених усі вулиці, вікна і балкони будинків були заповнені місцевими жителями, вздовж маршруту руху колони військовополонених їх зібралось понад 170 тисяч.
Після завершення руху полонених завантажили у 13 залізничних ешелонів. А кияни зайнялись прибиранням після «параду».
16 серпня 1973 року, запрацювала нова радіотелевізійна передавальна станція – унікальний комплекс телебачення і радіомовлення
Три потужні (50 кВт) телевізійні передавачі разом з телевізійними станціями в Чернігові, Житомирі, Буках, Черкасах забезпечили всю центральну частину України високоякісним телевізійним мовленням.
Почергово, протягом кількох місяців, були введені в експлуатацію три телевізійні (телерадіостанції), трипрограмна УКХ ЧМ радіостанція та комплекс устаткування телевізійної вежі. Очолив колектив радіотелевізійної передавальної станції Валер’ян Сидоренко – один з активних учасників спорудження цього комплексу.
На фото – Кабіна періодичного контролю.
17 серпня 1945 року, народився Віктор Киркевич
Киркевич Віктор Геннадійович – краєзнавець, дослідник історії Києва, літератор, журналіст, колекціонер, Заслужений працівник культури України, Почесний краєзнавець України (2013).
1989 року закінчив історичний факультет Київського державного університету. Віктор Киркевич – автор 26 книг, з них про Київ:
«Церква Покрови Пресвятої Богородиці» (1999);
«Володимирський собор» (2004);
«Время Романовых. Киев в империи» (2004);
«Киев и «Киевлянинъ» (2005);
«Киевское содружество Рерихов» (2005);
«Истории киевского гида» (2007);
«Киев для романтиков» (2008);
«Мой Город — КІЕВЪ» (2009);
«Байки и хроники Андреевского спуска» (2010) та інші.
Величезна колекція Віктора Киркевича містить: поштівки та листівки, книги, журнали та газети, гравюри та твори живопису, твори декоративно-ужиткового мистецтва та предмети побуту тощо. Більшість експонатів колекції існує в обмеженій кількості примірників, а декілька десятків у єдиному. Протягом останніх років Віктор Киркевич намагався передати свою колекцію державі для створення у місті Києві Музею історії державотворення та незалежності України.
Помер 25 грудня 2022 року.
17 серпня 1957 року, сталося зіткнення двох Іл-14 над Києвом
Два літаки Іл-14 авіакомпанії «Аерофлот»зіткнулися о 20:02 на висоті 200—300 м приблизно за 4,5 км від ЗПС за посадковим курсом 262°, над будинком № 32 на проспекті 40-річчя Жовтня (нині Голосіївський проспект), а загальний радіус розкиду уламків становив 250 м.
Було частково або повністю зруйновано чотири будинки та два сараї. У катастрофі загинули всі 9 членів екіпажу обох літаків, а також 6 осіб на землі, загалом 15 осіб. Ще 23 людини на землі дістали поранення, з них 11 — важкі.
Розслідування встановило, що основною причиною катастрофи була помилка диспетчерської служби, зокрема вказівки й допомога авіадиспетчера аеропорту «Жуляни».
У 2007 році до 50-річчя катастрофи на місці поховання льотчиків на Солом’янському кладовищі Києва було встановлено меморіальний знак у вигляді пропелера від літака Іл-14.
Меморіал льотчикам 86 авіазагону, загиблим над аеропортом Жуляни
18 серпня 1911 року, Ігор Сікорський отримав своє перше посвідчення пілота
На фото, використаному в документі, авіаконструктор за штурвалом свого літака С-4.
Ігор Іванович Сікорський – видатний авіаконструктор українського походження, що працював у США та Російській імперії. Творець перших у світі чотиримоторного літака «Руський витязь» (1913 рік), важкого чотиримоторного бомбардувальника і пасажирського літака «Ілля Муромець» (1914), трансатлантичного гідроплана (1934), серійного гелікоптера одногвинтової схеми (1942).
18 серпня 1929 року, народився Анатолій Кузнецов
Кузнецов Анатолій Васильович – український письменник та прозаїк. Автор біографічного роману-документу «Бабин Яр».
Народився і провів дитячі роки в київській місцевості Куренівка. З початком німецької окупації Києва виявився свідком подій, що відбувалися навколо Бабиного Яру. Таємно записував свої враження, в результаті вийшов жорстокий автобіографічний текст, що описує життя у Києві під час окупації.
1966 року вирішив опублікувати свої спогади. Роман зустрів багато перешкод перед публікацією, однак, оскільки текст уже був схвалений ідеологічним відділом ЦК КПРС, то врешті-решт був виданий у скороченому вигляді.
У серпні 1969 року попросив політичного притулку у Великій Британії. 1970 року у видавництві «Посів» було опубліковано повний текст «Бабиного Яру».
Помер 13 червня 1979 року у Лондоні.
29 вересня 2009 року в Києві на перехресті вулиць Фрунзе та Петропавлівської (Куренівка) відкрито пам’ятник, присвячений письменнику.
19 серпня 1950 року, відбулося відкриття цирку на розі Великої Васильківської та Саксаганського
Після війни центр Києва був в руїнах. Не пощастило і цирку Крутікова, який знаходився на місці вже колишнього кінотеатру «Україна», на вулиці Городецького.
На розі Великої Васильківської (колишня Червоноармійська) та Саксаганського в 50-і роки в рекордні 2 місяці був побудований новий цирк. До війни на цьому місці розташовувався прибутковий будинок, який був зруйнований у 1943 році.
Будівля цирку була тимчасовою. У будинку було відсутнє опалення, гримерки артистів і фойє для глядачів.
Цирк пропрацював лише 10 років до будівництва нинішнього будинку цирку на площі Перемоги, який був відкритий 5 листопада 1960 року.
Київський цирк на розі Великої Васильківської та Саксаганського
19 серпня 1955 року, народилася Тамара Яценко
Яценко Тамара Олександрівна – українська акторка театру та кіно, Народна артистка України (1992).
Закінчила театральну студію при Київському українському академічному драматичному театрі імені І.І.Франка (1975, майстерня П. Нятко та П. Сергієнко), у 1990 року — Російську академію театрального мистецтва (майстерня Е. Бистрицької).
З 1979 до 2022 року — акторка Київського молодіжного театру (нині Київський національний академічний Молодий театр), прима театру.
З 2003 по 2005 рік — директор і художня керівниця Київського коледжу театру і кіно.
Брала участь в гумористичних телешоу «Шоу довгоносиків», «Мамаду», Весела хата.
Грає в антрепризних виставах.
20 серпня 1896 року, відбулося урочисте освячення Володимирського собору
Володимирський собор (собор святого рівноапостольного великого князя Володимира) — православний собор у Києві, до створення Православної Церкви України був головним храмом Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Собор зведено у 1862—1882 роках в руському неовізантійському стилі, початковий проєкт собору склали архітектори Іван Штром і Павло Спарро; пізніше його переробив архітектор Олександр Беретті. У споруджені собору брали участь архітектори Рудольф Бернгард, К. Я. Маєвський, Володимир Ніколаєв.
Значну художню цінність мають внутрішні настінні розписи, які виконали 1885—1896 роках художники В. М. Васнецов, М. В. Нестеров, Павло та Олександр Свєдомські, В. О. Котарбінський, М. К. Пимоненко, М. О. Врубель, В. Д. Замирайло, С. П. Костенко під загальним керівництвом професора А. В. Прахова.
20 серпня 1913 року, була урочисто відкрита спортивна Київська олімпіада
Перша спортивна Київська олімпіада проходила з 20 до 28 серпня 1913 року.
Для гідного представлення олімпійців на міжнародних олімпійських змаганнях вирішили провести олімпіаду. Хоча Київ теж не міг похвалитися наявністю коштів, але брати Терещенки власним бюджетом зробили все, щоб уславити Україну. Отож Перша Всеросійська олімпіада відбулася в Києві влітку 1913 року.
Відкриття Олімпіади відбулося 20 серпня 1913 року.на Спортивному полі в районі Лук’янівки. Ложа на стадіоні коштувала 10 рублів, квиток на трибуну — від 75 копійок до п’яти рублів, а стояче місце можна було отримати за 50 копійок.
З нагоди відкриття звільнили від занять гімназистів, яких безкоштовно пускали на перегляд змагань. Стадіоном урочистим маршем пройшли члени Олімпійського комітету, судді та самі учасники кількістю 639 осіб.
20 серпня 1916 року, була проведена церемонія урочистого закладення Петрівського залізничного місту
Петрівський залізничний міст — залізничний міст через Дніпро і Десенку в Києві, що сполучає Рибальський острів з Воскресенкою і Русанівськими садами.
Будівництво капітального мосту розпочалося 15 травня 1916 року. Міст будувався як складова частина обхідної стратегічної залізниці (теперішнє Північне кільце). Проєктуванням та будівництвом мосту опікувався Київський Округ шляхів сполучення. Розрахунок мосту з арковими металевими фермами провів професор Київського політехнічного інституту Є. О. Патон.
20 травня 1916 року було забито перші палі, а з 23 липня 1916 року почалися роботи з опускання кесонів. 20 серпня 1916 року, через три місяці після початку робіт, була проведена церемонія урочистого закладення мосту.
29 жовтня 1916 року було закінчено встановлення дерев’яних конструкцій. Загалом будівництво мосту було завершено 26 січня 1917 року.
20 серпня 2003 року, у Києві відкрився перший магазин мережі METRO Cash & Carry
Відкриття магазину на Теремках, що стало знаковою подією для українського ринку роздрібної торгівлі, оскільки компанія “МЕТРО Кеш енд Кері” вийшла на ринок України, пропонуючи європейські стандарти обслуговування та широкий асортимент товарів.
Під час повномасштабного вторгнення військ РФ до України 2022 року компанія відмовилась зупиняти роботу на російському ринку. Незважаючи на те що Metro Україна входить до переліку бізнесів, які найбільше донатять на потреби ЗСУ, у лютому 2023 року НАЗК України внесло компанію до переліку міжнародних спонсорів війни.
20 серпня 2021 року, був відкритий пам’ятник на честь українських поліцейських – “Захисник”
Пам’ятник розташований на вулиці Володимирській, 15, біля головного управління Національної поліції в Київській області. Ця двометрова бронзова скульптура присвячена працівникам поліції, які віддано служать народу, захищають права та свободи громадян і охороняють державу, працюючи під гаслом “Служити та захищати”.
На виробництво пам’ятникам пішло майже 180 кілограмів бронзи, його висота складає майже 2 метри. Автором пам’ятника є скульптор Данило Ровенчін.
Пізніше, у соцмережах стали зазначати, що відкриття відбулося у день народження та у присутності голови поліції Київської області Андрія Нєбитова та вказувати схожість пам‘ятник з іменинником. Та після розголосу він деякий час був закритий наметом.
20 серпня 2025 року, була відкрита 49-та бронзова мініскульптурка проєкту “Шукай” – Крапля молока
49-та мініскульптура «Крапля молока», присвячена організації, яка перетворила піклування про немовлят на організовану міську систему допомоги матерям.
У 1906 році професор Євген Скловський заснував у Києві першу «Краплю молока» — місце, де мами з бідних родин отримували молоко, а згодом і ширшу допомогу: гроші, речі, лікування, житло, роботу. Під час Першої світової війни організація відкривала ясла та пункти харчування для дітей військових, допомагала біженцям. Її підтримували меценати й місцеві громади: центр на Подолі утримувала гільдія купців, на Печерську — військовий гарнізон і завод «Арсенал», а на Предславинській, де й встановлена скульптура, фінансували юристи та лікарі району.
Шукати треба бронзову мініскульптурку Київська гривня за адресою вул. Предславинська, 9, Перинатальний центр, головний фасад.
Автор проєкту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Скульптор – Юрій Білявський.
21 серпня 1995 року, розпочала мовлення телерадіокомпанія “Київ”
«Київ» або «Київ24.news» (також «Київ TV» з 12 грудня 2012 до 19 серпня 2019 року) — головний телевізійний канал столиці, заснований 1995 року. Засновник — Київська міська рада.
Ідея створення київської міської телекомпанії з’явилася під час керівництва столицею України Іваном Салієм, проте реалізована ця ідея була вже за Леоніда Косаківського.
21 серпня 1995 року в етер вийшли перші передачі виробництва ТРК «Київ», позначені на екрані логотипом, що становив собою стилізоване зображення листка каштана, в який було вписано слово «Київ».
З 1995 до 2020 роки студія ТРК «Київ» розташовувалась на Хрещатику, 5-б. Нині вона розташовується по адресі Глибочицька вулиця, 17-М.
21 серпня 2001 року, відбулося урочисте відкриття комплексу споруд київського залізничного вокзалу «Південний»
Перший проєкт будівництва Південного вокзалу відноситься ще до 1903 року, але за радянських часів це будівництво так і не було здійснене, хоча неодноразово планувалося.
Простора семиповерхова будівля Південного вокзалу було зведено у 2001 році та вважається одним з найкрасивіших залізничних терміналів в Східній Європі.
Термінал призначений для розвантаження пасажиропотоку Центрального вокзалу Києва. Південний вокзал побудований за надзвичайно стислий термін – за 175 днів. Архітектор С. Ф. Юнаков. Генеральним підрядником будівництва виступав трест «Київміськбуд 6». У будівлі два підземні поверхи, висота наземної частини складає 40 метрів. Стіни декоровані мармуром і дзеркальним тонованим склом, підлога гранітна. Завершує споруду – склопластиковий купол з підсвічуванням. З Центральним вокзалом – Південний вокзал з’єднаний конкорсом.
22 серпня 1838 року, відкрився Київський інститут шляхетних дівчат
Київський інститут шляхетних дівчат – жіночий навчальний заклад XIX – початку XX століть для дівчат в Києві.
Заняття почалися в тимчасовому приміщенні – в одноповерховій будівлі на розі вулиць Липської та Інститутської. Але вже 1 липня 1839 року в колишній садибі Бегічева було урочисто закладено за проектом архітектора В. І. Беретті власну будівлю. У нову будівлю учні інституту переїхали в 1843 році.
Заклад щороку у 30-50-ті роки XIX ст. закінчувало 120—200 дівчат. Навчання тривало 6 років. Право на вступ мали дівчата, віком від 8 до 13,5 років. Вступали переважно з небагатих дворянських родин (їх утримували державним коштом), родин купців I гільдії та почесних містян (на початку XX ст. річна плата за навчання становила 350 крб.).
Існував заклад до 1918 року, коли більшовики забрали будівлю для Вищого військового училища, у 1930-ті роки тут розмістилося НКВС.
Зараз у будівлі інституту — Міжнародний центр культури і мистецтв.
22 серпня 1966 року, народилася Ольга Сумська
Сумська Ольга В’ячеславівна – українська акторка й телеведуча. Заслужена артистка України (22.10.1997), Народна артистка України (16.01.2009). Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка (1996). Нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (2021).
Народилась у відомій акторській родині Сумських.
У 1987 році закінчила КДІТІ імені І.К. Карпенка-Карого. А наступного року стала актрисою Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки. На сцені цього театру вона грала у виставах: «Самовбивця», «Скажені гроші», «Дама без камелій», «Ревізор», «Сон літньої ночі», «Неймовірний бал» та ін. Зніматися в кіно почала ще у студентські роки. Перша роль кіно — «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» (1983).
Велику популярність Ользі Сумській принесла роль Роксолани в серіалі «Роксолана».
Окрім серіалу «Роксолана», який став візитівкою актриси, Ольга Сумська знялася у картинах «Голос трави», «Пастка», «Записки кирпатого Мефістофеля», «Кілька любовних історій», «Тигролови» та ін.
З 1997 до 2008 року вела на телеканалі «1+1» проект «Імперія кіно». 2006 року взяла участь у першому сезоні проекту «Танці з зірками» на каналі «1+1». У 2009 році – ведуча телеканалу «Інтер» (програми «Ранок з «Інтером» та «Місце зустрічі»).
22 серпня 2011 року, урочисте відкриття пам’ятника Борису Грінченку
Борис Грінченко (1863-1910) – письменник, перекладач, літературознавець, мовознавець, теоретик і історик української лексикографії, фольклорист, етнограф, публіцист, видавець, громадсько-культурний діяч.
Пам’ятник Борису Грінченку встановлений на алеї, що веде до адміністративного корпусу Національного університету, що носить його ім’я. Монумент був створений на кошти студентів і викладачів університету та працівників освіти столиці з нагоди 20-річчя незалежності України.
Монумент являє собою ростову бронзову фігуру письменника, встановлену на гранітний постамент. Лівою рукою Грінченка спирається на стопку з чотирьох книг – створений ним словник української мови. На лицьовій стороні п’єдесталу наводяться слова Бориса Дмитровича (на укр. Мові): «Україна. В цьому слові для мене все».
Автори: скульптор Н. Обезюк, архітектор Н. Босенко.
Адреса: вулиця Бульварно-Кудрявська, 18/2.
22 серпня 2012 року, Музей історії міста Києва відкрив свої двері у новому приміщенні по вул.Богдана Хмельницького, 7
Музей історії міста Києва — музейно-виставковий комплекс, що складається з постійної історичної експозиції та виставкового центру. Репрезентує різноманітні історичні, мистецькі та пізнавальні проєкти. У ньому висвітлюються різні аспекти історії, літератури, науки, мистецтва, суспільно-політичного життя міста.
«Музей історії міста Києва» було створено 14 листопада 1978 року та відкрито у першому кварталі 1979 року в «Будинку Петра I» на Подолі (вул. Костянтинівська, 6/8). Музейне зібрання на той час складалося з археологічних матеріалів, переданих Інститутом археології Академії наук УРСР, етнографічної та нумізматичної колекцій, колекції ікон, стародруків, поштових листівок, подарунків від підприємств, установ та мешканців Києва. За короткий проміжок часу фонди музею збільшилися до 36 тисяч одиниць.
Через брак виставкової площі експонуватися могли лише 5-6% експонатів, тому музей було переміщено до Кловського палацу (пам’ятка архітектури національного значення XVIII століття по вул. Пилипа Орлика, 8) і відкрито 26 травня 1982 року у дні святкування 1500-річного ювілею міста. У Кловському палаці Музей розміщувався більше двадцяти років.
Однак, за розпорядженням Кабінету Міністрів України № 506 від 11 серпня 2003 р., будівля Кловського палацу була передана Верховному Суду України. З 10 березня 2004 р. Музей було закрито для відвідувань і «переміщено» на 4 та 5 поверхи в Палац мистецтв «Український дім» по вул. Хрещатик, 2.
06 червня 2012 року під натиском громадськості у користування «Музею історії міста Києва» було передано будівлю торгово-офісного центру біля станції метро «Театральна» по вул. Богдана Хмельницького, 7, де з 22 серпня 2012 р. Музей історії міста Києва відновив експозиційно-виставкову діяльність, і нині функціонує як Музейно-виставковий центр «Музей історії міста Києва».
22 серпня 2012 року, був відкритий пам’ятник Авіценні
Пам’ятник великому перському вченому-енциклопедисту, філософу, лікарю, хіміку, астроному, теологу, поетові Авіценні розташований на території Міжрегіональної Академії управління персоналом (МАУП), по вулиці Фрометівській, 2.
Це подарунок Наукового Представництва Ісламської республіки Іран в Україні. Монумент являє собою бронзовий бюст вченого, який встановлений на гранітний п’єдестал. Відкриття відбулося у день народження Авіценни.
22 серпня 2018 року, був відкритий пам’ятник генералу Хосе де Сан-Мартіну
Хосе Франсіско де Сан-Мартін (1778 -1850) – один з керівників війни за незалежність іспанських колоній в Латинській Америці 1810-1826 років, національний герой Аргентини, визволитель Чилі і Перу, глава першого Перуанського уряду.
Монумент встановлено за підтримки посла Аргентинської республіки в Україні (до речі, пам’ятник розташований навпроти будівлі посольства).
Являє собою бронзовий бюст генерала, встановлений на гранітному постаменті. На мармуровій табличці на лицьовій стороні п’єдесталу наведено текст на іспанською та українською мовами. Зокрема, Хосе де Сан-Мартін названий «Батьком Вітчизни і Визволителем Аргентини, Чилі і Перу», а нижче наведені його слова: «Свободу – святиню вільних народів – не розуміють раби, бо вона їм ще невідома».
Адреса: вулиця Івана Федорова, 12.
22 серпня 2020 року, у Києві підняли найбільший стяг України
Флагшток споруджений на символічному місці. З печерських пагорбів Державний Прапор України видно з багатьох місць столиці: і вдень, і вночі.
Висота флагштока – близько 90 метрів. А розміри полотнища – 16 на 24 метри.
Проект зі встановлення флагштока та прапора реалізований за кошти меценатів.
22 серпня 2023 року, на території Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського відкрили сквер Авіації та скульптурну композицію, присвячену авіаторам КПІ
Саме в КПІ народжувалась історія світової авіації й понад 100 років тому тут випробовували перші літальні апарати Сікорський, Корольов, Калінін.
Тепер на цьому історичному місці – сквер Піонерів Авіації та скульптура на честь тих, хто стояв біля витоків сучасного українського авіабудування.
Відомо, що над створенням скверу працювали понад три роки. Частину робіт виконували студенти КПІ. Ключовою у сквері стала скульптура молодого авіатора. За словами творців проєкту, вона має надихати студентів КПІ на нові розробки та відкриття. Автором монумента є творець ще кількох артоб’єктів на території КПІ заслужений художник України Анатолій Валієв.
До реалізації проєкту долучилися столичні меценати, зокрема і колишні студенти КПІ.
23 серпня 1868 року, на Київський вокзал прибув перший потяг
О п’ятій годині пополудні до Київського вокзалу, що будувався, під звуки музики й крики «ура» підійшов робочий потяг Києво-Балтійської залізниці. Паротяг, прикрашений квітами, вагони із прапорами та пасажирами-добровольцями – все це вразило киян.
Так прийшла до Києва залізниця. На колесах потяга було написано “Безак”. Це прізвище київського генерал-губернатора Олександр Безака. Завдяки його зусиллям було встановлено залізничне сполучення між Києвом і Москвою, Одесою й австрійським кордоном. Помер Олександр Безак того ж 1868 року, його поховали на території Києво-Печерської лаври. Нинішня вулиця Петлюри біля вокзалу довгий час носила його ім’я.
Перший потяг зі сторони Курська на станцію Київ-Пасажирський прибув 18 лютого 1870 року.
На фото – Прибуття першого потяга на Київський вокзал.
23 серпня 1932 року, народився Давид Черкаський
Черкаський Давид Янович – український режисер-мультиплікатор, художник-мультиплікатор, сценарист. Заслужений діяч мистецтв України (9.11.1995). Академік Академії телебачення (1997). Народний артист України (2010).
Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут (КІБІ) (1955). Після закінчення інституту разом зі своїми друзями, випускниками КІБІ, колишніми архітекторами Володимиром Дахном та Марком Драйцуном, розпочав роботу в новому творчому об’єднанні мультиплікаційних фільмів під керівництвом І. Б. Гурвич.
Працював художником Творчого об’єднання художньої мультиплікації «Київнаукфільму». З 1964 року режисер цього об’єднання. За режисерським дебютом у 1964 році пройшли інші мультфільми, у тому числі серіали «Пригоди капітана Врунгеля», «Доктор Айболіт» та двосерійний «Острів скарбів».
Президент Міжнародного фестивалю анімаційних фільмів «КРОК».
Помер 30 жовтня 2018 року, похований на Берковецькому кладовищі.
23 серпня 1999 року, був відкритий пам’ятник «За двома зайцями»
Пам’ятник Проні Прокопівні та Голохвастову, встановлений на верху Андріївського узвозу, присвячений популярному радянському фільму 1961 року “За двома зайцями».
Пам’ятник знаходиться поруч зі знаменитими старовинними чавунними сходами, що ведуть до Андріївської церкви, де відбувається фінальна сцена фільму.
Скульптури Свирида Петровича Голохвостого і Проні Прокопівни Сірко були створені майже через сорок років після виходу фільму. Монумент зображає народних артистів Олега Борисова і Маргариту Криницину, що зіграли головні ролі у кінострічці.
Автори: скульптори В. Щур, В. Сивко, Р. Кухаренко, архітектор В. Скульський.
На фото – Маргарита Криницина на відкритті в Києві пам’ятника Проні Прокопівні та Голохвастову. З архіву «ФАКТІВ».
Пам’ятник Проні Прокопівні та Голохвастову – За двома зайцями
23 серпня 2006 року, відкрили пам’ятник В’ячеславу Чорноволу
В’ячеслав Чорновіл (1937-1999) – літературний критик, журналіст, член Української Гельсінкської групи, один із засновників і голова Народного Руху України, народний депутат Верховної Радий, герой України (2000). Один із засновників руху шістдесятників, правозахисник, співавтор і розповсюджувач протестних документів, відбув ув’язнення і заслання в 1967-69, 1972-78, 1980-83 роках. Загинув в автокатастрофі за нез’ясованих обставин. Похований на Байковому кладовищі в Києві.
Скульптурна композиція являє собою фігуру Чорновола, що проходить крізь пролом в стіні. Над його головою витає муза з калиновим вінком. На стіні напис: «Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося потім гірко любити – втративши. Вячеслав Чорновіл».
Місце для пам’ятника вибрано не випадково – він розташований навпроти будівлі, де в 1989 році був штаб Народного Руху.
Висота бронзового пам’ятника 5 метрів, а його вага – 6,5 тонн. Автори: скульптор Б. Мазур, архітектор Ю. Мельничук.
В урочистій церемонії відкриття взяв участь Президент України Віктор Ющенко та інші високопоставлені особи.
23 серпня 2009 року, був відкритий Київський квітковий годинник
Квітковий годинник на Алеї Героїв Небесної Сотні – одна з візитівок центру Києва.
Київський квітковий годинник вважається найбільшим у світі. Загальний розмір квіткового витвору становить 19,5 м, діаметр циферблату — 16,5 м, а довжина хвилинної та годинної стрілок відповідно дорівнює 7 і 4 метри. Часовий механізм київському квітниковому годиннику подарував Единбург — місто побратим у Шотландії.
Ескіз першого квіткового годинника було розроблено за мотивами робіт народного художника України, лауреата Шевченківської премії Леоніда Андрієвського.
Щороку на Квітковому годиннику висаджується близько 50-80 тисяч квітів, які прикрашають циферблат, а також утворюють фонове панно навколо циферблата.
На початку 2019 року у зв’язку з відведенням земельної ділянки для будівництва Меморіалу Героїв Небесної сотні, “Київзеленбуд” припинив висадження квітів.
23 серпня 2021 року, був відкритий Литовський сквер
У цей день, навпроти Софійського собору, за адресою Володимирський проїзд, 1 офіційно відкрили Сквер дружби України та Литовскої Республіки
У відкритті скверу взяли участь мер Києва Віталій Кличко, заступник голови Сейму Литовської Республіки Йонас Ярутіс, депутат Сейму Литовської Республіки Емануеліс Зінгяріс, міністр оборони краю Литовської Республіки Арвідас Анушаускас, Надзвичайнйи і Повноважний Посол Литовської Республіки в Україні Вальдемарас Сарапінас та представники литовської діаспори.
Працювали над концепцією оновлення скверу спільно із литовськими архітекторами. Центральним елементом зеленої зони стала дерев’яна лава-тераса, яка формами нагадує бурштин або литовські дюни на узбережжі Балтійського моря. Лава має декоративне вечірнє підсвічування.
Під час капремонту скверу оновили фонтан, який тривалий час не функціонував, здійснили озеленення території.
Територія скверу огороджена антипаркувальними стовпчиками, щоб убезпечити зону відпочинку від заїзду автомобілів.
23 серпня 2025 року, на історичний Поділ повернувся ретро-трамвай М2-М «1892»
У цей день, відомий у столиці ретро-трамвай повернувся на історичний Поділ та став до екскурсійних поїздок за маршрутом: «Контрактова площа – площа Тараса Шевченка» і в зворотному напрямку. Також ретро-вагон використовується для святкових поїздок і культурних ініціатив жителів та гостей столиці.
Реставраційні роботи виконували фахівці Дарницького депо. Відновили ходову частину, відремонтували трамвайний візок і виконали окремі роботи з оздоблення салону.
Ретро-трамвай М2-М «1892» стилізований під київські трамваї кінця ХІХ – початку ХХ століття, з автентичним зовнішнім виглядом та дерев’яним оздобленням. Він створений для збереження історичної пам’яті про розвиток електричного громадського транспорту в місті.
Він нагадує про відкриття першого електричного трамвайного маршруту в Києві, який пролягав від Подолу до Олександрівського узвозу (нині – Володимирський узвіз). Довжина цього маршруту становила приблизно 1,5 км. Запущено перший у Києві електричний трамвай 13 червня 1892 року.
23 серпня 2025 року, з 6:00 ранку було повністю відкрито рух на Подільському мостовому переході усіма смугами в обох напрямках
За день до цього, 22 серпня 2025 року, мер Києва Віталій Кличко перевірив, як дорожники завершили роботи з облаштування всіх смуг руху (для автівок, громадського транспорту та велосипедистів) на Подільському мостовому переході – найбільшому інфраструктурному об’єкті України.
Він нагадав, що дорожній рух Подільським мостом через річку Дніпро зі з’їздом на вулицю Петра Вершигори в напрямку проспекту Романа Шухевича відкрили 1 грудня 2024 року. Тоді дозволили рух для легкових авто та міського пасажирського транспорту загального користування. Віталій Кличко підкреслив, що дістатися з Троєщини до центру міста стало набагато швидше.
На Подільському мостовому переході повністю відкрито рух усіма смугами в обох напрямках
24 серпня 1898 року, була відкрита Синагога Бродського
Синагога Бродського — центральна синагога Києва. Знаходиться за адресою – вулиця Шота Руставелі, 13.
У 1890-х роках у власника декількох цукрових заводів і мецената Лазаря Бродського назріла ідея будівлі своєї власної хоральної синагоги. Її відкрили до п’ятдесятиріччя з дня народження Бродського.
Зведена була синагога за проектом інженера Георгія Шлейфера.
У 1926 році синагогу закрили, будинок став клубом. У 1955 році приміщення надали Київському академічному театру ляльок. Після цього з фасаду приміщення були зняті усі релігіозні орнаменти, які б нагадували жителям міста, що це синагога.
У 1997 році після клопотань Всеукраїнського єврейського конгресу і його керівника Вадима Рабіновича — ляльковий театр переселили.
14 березня 1998 при участі численних гостей відбулося урочисте відкриття відновленої Центральної синагоги Києва. У 2008 році єврейська громада святкувала 110 років синагоги.
24 серпня 1923 року, народився Віктор Глушков
Глушков Віктор Михайлович – український науковець, піонер комп’ютерної техніки, автор фундаментальних праць у галузі кібернетики, математики і обчислювальної техніки, ініціатор і організатор реалізації науково-дослідних програм створення проблемно-орієнтованих програмно-технічних комплексів для інформатизації, комп’ютеризації і автоматизації господарської та оборонної діяльності країни.
З серпня 1956 року жив та працював у Києві. У 1957-1962 р.р. — директор Обчислювального центру АН України, з 1962 року — Інституту кібернетики АН УРСР. Під його керівництвом у 1966 році була розроблена перша персональна ЕОМ «МІР-1» (машина для інженерних розрахунків). 1966 року на механіко-математичному факультеті Київського університету ім.Т.Шевченка було створено кафедру теоретичної кібернетики, яку очолив Віктор Глушков. Пізніше, 1969 року було створено факультет кібернетики. 1967 року в Києві під керівництвом академіка В.М.Глушкова було організовано кафедру МФТІ при Інституті кібернетики АН УРСР. В.М. Глушков був ініціатором і головним ідеологом розробки та створення Загальнодержавної автоматизованої системи обліку та обробки інформації (ОДАС), призначеної для автоматизованого управління усією економікою СРСР загалом.
Помер 30 січня 1982 року у Києві. Похований на центральній алеї Байкового цвинтаря.
1983 року на честь вченого в Києві названо проспект.
24 серпня 2001 року, відбулося відкриття Монументу Незалежності
Монумент Незалежності — тріумфальна колона в Києві, присвячена незалежності України.
Монумент споруджено в композиційному центрі Майдану Незалежності у Києві на честь десятиріччя незалежності України. Це колона, яка увінчана фігурою жінки («Берегині») з калиновою гілкою в руках, висота монумента — 61 метр. Як модель для статуї Берегині автор Анатолій Кущ вибрав свою дочку, художницю зі світовим ім’ям Христину Катракіс.
Колона, облицьована білим італійським мармуром, стоїть на постаменті у вигляді християнського храму в стилі українського бароко, прототипом якого є Брама Заборовського. На колоні стоїть статуя Оранти України — дівчини, одягненої в український національний костюм, яка тримає в руках калинову гілку. Маса скульптури з литої бронзи — близько 20 тонн.
Скульптор Анатолій Кущ, архітектори: С. В. Бабушкін, О. В. Комаровський, Р. І. Кухаренко, О. К. Стукалов
24 серпня 2020 року, був відкритий мурал Петро Франко
Цей стріт-арт об’єкт присвячений Петру Франко – льотчику Української галицької армії, співзасновнику молодіжної організації “Пласт”, педагогу, письменнику, хіміку, синові видатного українського письменника Івана Франка.
Знаходиться за адресою – вулиця Авіаконструктора Антонова, 7.
Робота виконана за підтримки Інституту національної пам’яті.
24 серпня 2021 року, у столиці з’явилась нова арт-інсталяція “Дерево життя”
Арт-інсталяція “Дерево життя” – своєрідний відкритий простір, де кожен мешканець зможе сфотографуватися та відпочити. Знаходиться У Дніпровському районі, на бульварі Праці, 1/1.
Встановлення було арт-об’єкту приурочено відзначенню 30-ї річниці Незалежності України.
Як зазначається, експозиція створена з екологічно-чистих матеріалів – натуральної деревини та квітів.
У Дніпровському районі Києва урочисто відкрили арт-інсталяцію «Дерево життя»
24 серпня 2021 року, відкрили відновлений пам’ятник Костянтину Острозькому
Пам’ятник знаходиться в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Був зруйнований в 1941-му. До Дня незалежності монумент відновили та повернули на те історичне місце, де він знаходився з самого початку.
Згідно із заповітом, видатний державний та військовий діяч українського та литовського народів князь Костянтин Іванович Острозький був похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. На замовлення його сина київського воєводи князя Василя-Костянтина Острозького над похованням у серпні 1579 році був поставлений надгробний монумент у стилістиці ренесансу із рожевого мармуру, який був знищений під час вибуху Успенського собору в листопаді 1941 року.
25 серпня 1924 року, народився Павло Загребельний
Загребельний Павло Архипович – відомий український письменник, сценарист, публіцист, лауреат Шевченківської премії, Герой України.
В 1941 році, одразу після закінчення десятирічки, пішов на фронт. Став артилеристом, був двічі важко пораненим. Вперше – восени 1941-го, під час оборони Києва. Вдруге, коли після госпіталя повернувся на фронт – у 1942-му. Після другого поранення він, непритомний, лишився на полі бою і потрапив у полон. Далі – три роки нацистських таборів. Свій досвід полону Загребельний пізніше описав у повісті «Дума про Невмирущого».
По закінченні університету майже півтора десятиліття працював журналістом. У 1961-1963 pоках він очолював «Літературну газету», яку перейменував на «Літературну Україну». Газета одразу стала трибуною для гострих дискусій, заохочуваних редактором, він же друкував поетів-шістдесятників – Івана Драча, Ліну Костенко, Василя Симоненка, Дмитра Павличка, підтримував їх.
З 1979 по 1986 очолював Спілку письменників УРСР, обирався до Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР.
На початку 1960-х з’явилися три перші романи письменника: «Європа 45», «Європа. Захід», «Спека». В 1968 році вийшов роман «Диво», який поклав початок серії історичних романів автора, що в ті часи відкривали широкому загалу невідомі сторінки історії України: «Євпраксія», «Смерть у Києві», «Первоміст», «Я, Богдан» і один з найбільших бестселерів – його «Роксоляна». Загалом же у творчому доробку письменника – 22 романи та 5 повістей, перекладених 23-ма мовами світу.
Написав кілька п’єс, за його сценаріями були зняті фільми «Ракети не повинні злетіти», «Перевірено — мін немає», «Лаври», «Ярослав Мудрий» та ін. В часи Незалежності як літературний критик багато писав і виступав на телебаченні. Залишив щоденник, який, за рішенням дружини письменника може бути оприлюднений після 2029 року.
В часи Незалежності був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та орденом Ярослава Мудрого V ступеня. А в 2004 році за заслуги в літературі удостоєний звання Героя України.
Помер 3 лютого 2009 року на 85-му році життя. Похований на Байковому кладовищі.
25 серпня 1933 року, засновано Державний університет «Київський авіаційний інститут»
Державне некомерційне підприємство «Державний університет Київський авіаційний інститут» (ДНП ДУ КАІ) — авіаційний заклад вищої освіти в Києві. В університеті навчається 11,6 тисяч студентів із 55 країн світу.
Історія університету бере свій початок з авіаційних курсів, організованих київськими політехніками на початку XX-го століття, а самостійна історія розпочалася 1933 року: Постановою Ради Народних Комісарів СРСР № 1815 від 25.08.1933 і наказом Головного управління Цивільного Повітряного Флоту СРСР № 454 від 26.08.1933 на базі Авіаційного факультету Київського машинобудівного інституту (КМБІ) був заснований Київський авіаційний інститут (КАІ) (з 1934 року — Київський авіаційний інститут ім. К. Є. Ворошилова).
25 серпня 1939 року, народився Микола Левчук
Левчук Микола Антонович – український архітектор, член Національної спілки архітекторів України, народний архітектор України.
У 1961-1967 р.р. навчався на архітектурному факультеті Київського інженерно-будівельного інституту. З 1971 року працював за спеціальністю у проектному інституті «Київпроект». З 1990 року – керівник персональної творчої архітектурної майстерні «Н. Левчук».
Автор понад 100 проєктів громадських споруд, житлових будинків та комплексів. Основні роботи:
– Розширення міжнародного сектору аеропорту «Бориспіль» (1975).
– Житловий масив Теремки-2 у Києві.
– Магазин-оранжерея «Квіти України» по вулиці Січових Стрільців у Києві (1979).
– Станція метро «Площа Льва Толстого» у Києві (1981).
– Готель «Турист» у Києві (1978).
– Адміністративний будинок у Лівобережному центрі Києва (1985).
– Патріарший собор Воскресіння Христового у Києві (2000).
26 серпня 1804 року, розпочато будівництво Першого Міського театру
У серпні 1804 року київський війт Георгій Рибальський звернувся з проханням про дозвіл на споруду театру до військового губернатора О. П. Тормасова. 26 серпня губернатор дав згоду на спорудження будівлі за рахунок громадян і видав наказ головному архітектору А. І. Меленському.
Під театр було віддано садибу між Трьохсвятительською вулицею та дорогою на Поділ (нині Володимирський узвіз), що належала Мар’яні Меленській, дружині архітектора.
Театр відкрився у 1806 році.
Перший театр являв собою двоповерхову дерев’яну будівлю прямокутної форми, яка торцем виходила на майдан. Вхід був оформлений портиком в стилі ампір. Зал театру, за різними джерелами, вміщував 470 або 740 глядачів. Зал мав 32 ложі, амфітеатр, галерею і партер, в якому було тільки 40 крісел, а за ними стоячі місця.
До середини XIX століття будівля театру застаріла, і її вирішили зламати. Останній спектакль відбувся 30 липня 1851 року.
26 серпня 1831 року, народився Михайло Дегтерьов
Дегтерьов Михайло Парфентійович – київський купець 1-ї гільдії, почесний громадянин Києва, меценат з родини Дегтерьових.
Михайло Дегтерьов народився в купецькій родині Дегтерьових. У п’ять років втратив батька, Парфенія Михайловича, через що не отримав повної освіти, адже мусив допомагати матері, яка продовжила торгову справу чоловіка і стала купчихою 2-ї гільдії.
Згодом Михайло значно розвинув торговельну фірму батька; наприкінці 1860-х років він увійшов до кола найвпливовіших і найбагатших киян.
У 1870 році обраний попечителем Сирітського будинку та старостою Олександро-Невської церкви при Сулімовських благодійних закладах, з 1871 року був незмінним гласним міської думи. З 1875 року Дегтерьов був членом облікового комітету Київської контори Державного банку, у 1881 році обраний членом, а в 1891 році — заступником голови Київського біржового комітету.
Першою великою справою Дегтерьова було відкриття богадільні для 40 осіб.
У 1892 році Михайло Дегтерьов відкрив так званий «Будинок для вдів», із 45 квартирами для бідних.
18 березня 1893 року міська дума ухвалила пропозицію Дегтерьова про зведення за його рахунок церкви на території Олександрівської лікарні. Вже в травні Володимиром Ніколаєвим був розроблений проєкт Свято-Михайлівської церкви, а 18 червня 1895 року відбулося освячення храму. На його будівництво Дегтерьов витратив 49 394 карбованці.
Також Михайло Дегтерьов пожертвував 40 тисяч карбованців на лікарню для чорноробів, по 15 тисяч карбованців на стипендії студентам Політехнічного інституту та учням Комерційного училища.
Помер Михайло Дегтерьов 21 грудня 1898 (2 січня 1899) року. Похований у Свято-Михайлівській церкві. Після відбудови церкви на території Олександрівської лікарні могила знаходиться в крипті.
У 1908 році Старо-Житомирську дорогу, де знаходилися Дегтерьовські богадільні, перейменували на Дегтеревську вулицю (рос. дореф. Дегтеревская улица). За деякий час назва вулиці в різних джерелах трансформувалася на Дегтерівську чи Дегтярівську. Ця назва проіснувала до 1939 року, коли вулицю перейменували згідно з тогочасними уподобаннями і в 1992 році вулиці повернули назву на честь Михайла Дегтерьова.
26 серпня 1848 року, народився Лазар Бродський
Бродський Лазар Ізраїльович – київський підприємець, цукровий магнат, меценат і філантроп.
Народився в родині єврейського підприємця Ізраїля Бродського і разом із братом Левом (Леоном) успадкував батьківський дуже успішний цукровий бізнес.
Лазар Бродський багато грошей витрачав на благодійність та будування. Практично на його гроші (500 тисяч карбованців) 1912 року було побудовано Бессарабський критий ринок. У 1892 році став одним з засновників акціонерного товариства Київського парового борошномельного млина, яке після його смерті було названо на його честь — Товариство «Лазар Бродський». Матеріально допоміг київському Товариству письменності у створенні Троїцького народного будинку (1902), на облаштування Будинку працьовитості та Міського музею. Саме коштом Лазаря Бродського було зведено Хоральну синагогу, найбільшу у Києві.
Помер 20 вересня 1904 року. Був похований у сімейному склепі на Лук’янівському єврейському кладовищі Києва. Склеп не зберігся.
26 серпня 1875 року, народився Олександр Мурашко
Мурашко Олександр Олександрович український живописець, педагог і громадський діяч.
Художню освіту Олександр Мурашко здобув у Київській малювальній школі М. Мурашка. У 1902—1904 роках. – Удосконалював майстерність у Парижі. Член Товариства передвижників (з 1916). Один із організаторів Київського товариства художників (1916). У 1907-1912 рр.. викладав у київському художньому училищі, з 1913 року — у власній студії, з 1917 року — в Українській Академії мистецтв.
Твори: «Похорон кошового» (1900; для центральної фігури позував М. Старицький), «На вулицях Парижа» (1902—1903), «Паризьке кафе» (1903), «Карусель» (1906), «Неділя» (1909), портрети – «Дівчина в червоному капелюсі» (1902-1903), «Портрет Н.Мурашко» (1907), «Автопортрет» (1918) та ін.
Твори Олександра Мурашка знаходяться у музеях України, Угорщини, Білорусі, Росії, Азербайджану.
Трагічно загинув 14 червня 1919 року у Києві від рук бандита. Похований на Лук’янівському цвинтарі.
27 серпня 1856 року, народився Іван Франко
Франко Іван Якович – видатний український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч.
Вперше Іван Франко відвідав Київ у лютому 1885 року. Оселився у викладача колегії Павла Галагана Є.К.Трегубова на вул.Фундукліївській №9, нині вул.Б. Хмельницького.
Вдруге письменник приїхав до Києва у квітні 1886 року. Зустрічався з Н.В. Лисенко, В.І. Самійленко, Оленою Пчілкою, бував у М.М. Старицького на вул. Шулявській №35, нині вул. Льва Толстого. У травні одружився з О. Хоружинській. Вінчання відбулося у церкві Колегії Павла Галагана.
Був у Києві також у квітні 1909 року. Зупинявся у Трегубових (тепер бульв. Т. Шевченка № 31) та на вул.Маріїнсько-Благовіщенської №56, нині вул.Саксаганського. Цей приїзд був пов’язаний із похороном друга І.Я.Франка – П.А.Косача (батька Лесі Українки). Письменник перебував у місті близько трьох тижнів. Відвідував «Український клуб» (вул. Володимирська № 42).
У Києві ім’ям І.Я. Франка 1926 року названо вулицю, 1944 року — площу та Національний академічний драматичний театр.
27 серпня 1889 року, була освячена Церква Олександра Невського
Церква св. Олександра Невського — храм роботи Володимира Ніколаєва у Києві, збудований у 1889–1890 роках, знищений більшовиками у середині 1930-х років.
Будівля у візантійському стилі, була розрахована на 400 парафіян. 16 вікон центральної бані забезпечували чудове освітлення храму, а іконостас з темного дубу за малюнком Ніколаєва зроблено київськими теслями (майстерня Даболінга).
Коли точно знесли церкву Олександра Невського — невідомо, привід для знесення був, мабуть, той же, що і для решти храмів Києва — реконструкція міста. Принаймні у «Переліку всіх закритих молитовень православного релігійного культу по місту Києву станом на 26 березня 1936 року фігурує як вже знесена.
Поряд з колишнім місцем храму в 1944 році було поховано генерала Миколу Ватутіна, якого було смертельно поранено в сутичці з військовим загоном УПА.
27 серпня 1941 року, народився Богдан Ступка
Ступка Богдан Сильвестрович – український актор театру і кіно, лавреат Шевченківської премії (1993), Народний артист УРСР (1980), Герой України (2011). Почесний громадянин Києва. Засновник акторської династії.
Богдан Ступка закінчив акторську студію при Львівському академічному драматичному театрі імені Марії Заньковецької. 1984 року він закінчив заочне відділення театрознавчого факультету Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого.
З 1978 року — актор Національного академічного драматичного театру імені І. Франка. Загалом за цей театральний період свого життя, Ступка втілив понад 50 різнопланових ролей.
За свою кар’єру актор зіграв понад 100 ролей у кіно.
У 2001-2012 роках. — мистецький керівник Національного академічного драматичного театру імені І. Франка.
Помер 22 липня 2012 року. Похований на Байковому цвинтарі.
27 серпня 2021 року, відкрили меморіальну дошку-горельєф на честь видатного українського актора Богдана Ступки
Ступка Богдан Сильвестрович – український актор театру і кіно, лавреат Шевченківської премії (1993), Народний артист УРСР (1980), Герой України (2011). Почесний громадянин Києва. Засновник акторської династії.
Выдкриття меморіальної дошки-горельєфу відбулося на вулиці Заньковецької, 3/1, на будинку, де мешкав український актор.
Дошку в день народження Ступки відкрили члени його родини. На заході були присутні, зокрема, син Ступки Остап та онук Дмитро.
Також участь у заході взяли автор горельєфу, скульптор Микола Зноба, меценат, член опікунської ради Фонду Богдана Ступки Григол Катамадзе, міністр культури Олександр Ткаченко, актор Євген Нищук, керівництво КМДА, друзі та колеги Богдана Ступки.
28 серпня 1911 року, було освячено будівлю Київського міського будиноку вчителя
Київський міський будинок вчителя — комунальний комплексний позашкільний заклад у системі позашкільних закладів освіти міста Києва, а також споруда, що напередодні революції була відома як «Педагогічний музей», а пізніше як будинок в якому працювала Українська Центральна Рада.
У приміщеннях Будинку вчителя розташовані Музей Української революції 1917—1921 років, Педагогічний музей України, державна науково-педагогічна бібліотека імені В. О. Сухомлинського, культурний центр «Кияночка», Київська організація Профспілки працівників освіти і науки України.
Будинок по вулиці Володимирській, 57 споруджено у 1910-1912 роках за проєктом та під керівництвом видатного архітектора Павла Федотовича Альошина. Кошти (300 тисяч рублів) на будівництво виділив відомий київський підприємець, голова Біржового комітету, громадський діяч та меценат Семен Семенович Могилевцев.
28 серпня 1905 року, народився Семен Фрідлянд
Семен Йосипович Фрідлянд – український фотограф і журналіст.
Народився в Києві в родині євреїв-шевців, але мріяв про журналістику. У 1925 році поїхав до Москви, куди покликав його двоюрідний брат – Михайло Кольцов, журналіст «номер один», редактор знаменитого журналу «Огонек». Кольцова потім розстріляли як «ворога народу», а Фрідлянд назавжди залишив журналістику заради фотокамери і багато років працював фотокореспондентом журналу.
За своє життя він зробив 19 тисяч фото, знімаючи війну і мирний збір врожаю, колгоспи, міста і тайгові селища. Опиняючись в рідному Києві, Фрідлянд багато гуляв по улюблених місцях, звичайно, не розлучаючись з фотокамерою.
28 серпня 1956 року, був відкритий пам’ятник Івану Франку
Франко Іван Якович – видатний український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч.
Пам’ятник Івану Франку в Києві знаходиться у історичному Печерську в київському середмісті біля театру, що носить його ім’я. Відкрито в ознаменування 100-річчя від дня народження письменника.
Бронзова напівфігура письменника встановлена на постаменті з червоного граніту. Загальна висота пам’ятника – 4,5 м.
Автори: скульптори – О.Супрун і А.Белостоцькій, архітектор Н.Іванченко.
28 серпня 1994 року, було урочисто відкрито Співоче поле
Співоче поле — це майдан для концертних вистав у Печерському ландшафтному парку у Києві. Саме поняття «співоче поле» означає відкритий простір, де проводяться концерти, фестивалі. Щорічно тут також проводяться виставки квітів.
Від Печерського парку сходи ведуть на Набережне шосе та відкривають чудовий вид на місто. На полі росте багато зелені: трава, дерева, чагарники. На території облаштовані асфальтовані пішохідні доріжки. Співоче поле у Києві вже давно слугує для проведення культурно-масових заходів, фестивалів, виставок, концертів. Кожного літа тут проводиться фестиваль «Країна мрій».
28 серпня 2020 року, було повідомлено про знахідку найбільшого скарбу монет князя Володимира за 100 років
У місцевості Городниця, у Житомирській області знайшли скарб монет часів князів Володимира Святославича та Святополка Ярополковича.
Скарб складається з 32 монет найдавніших типів. Протягом більш ніж 100 років знаходили лише поодинокі монети київських князів.
На монетах видно зображення князя Володимира на київському престолі та його знак, який сьогодні є Державним гербом України.
Сенсаційна знахідка сторіччя! Найбільший скарб монет князя Володимира за 100 років. Фото
29 серпня 1882 року, народився Микола Шехонін
Шехонін Микола Олексійович – київський архітектор. 1908 року оселився у Києві. У 1909—1941 роках на педагогічній роботі, викладач Київського Будівельного Технікуму, КПІ, Київського Художнього Інституту (архітектурне проектування і малювання). Протягом 1920 — 1930-х років розробив генеральний план Києва. З 1930 року — професор. З 1932 року — керівник Другої архітектурної мистецької майстерні в Києві.
Головні проекти в Києві:
– Київська Військово-інженерна школа (1913—1917 та 1918—1920).
– Військово-інженерне училище на бульварі Лесі Українки, 25 (1914—1916, співавтор інж. І. Лільє).
– Будинок Державних установ у Києві на Хрещатику, 5 (1929—1931, знесено 2004 року).
– Клуб «Харчовик» на Контрактовій площі (1931—1932).
– Житловий будинок заготзерна на вул. Лисенка, 8 (1933—1935).
– Школа на вул. Володимирській, 1/15 (1939).
– Прибуткові будинки на вул.Тарасівській, вул. Паньківській, вул.Саксаганського та багато інших.
29 серпня 1885 року народився Олександр Палладін
Палладін Олександр Володимирович – український біохімік. Президент Академії наук Української РСР(1946—1962), академік АН УРСР і АН СРСР. Засновник української школи біохіміків.
З 1925 по 1970 рік очолював Український біохімічний інститут (з 1931 р. — Інститут біохімії АН України у Києві), водночас у 1934—1954 рр. завідував кафедрою біохімії Київського університету.
У 1935—1938 роках — неодмінний секретар Президії Академії наук України, в 1939—1946 — віце-президент Академії наук України, у 1946—1962 президент Академії наук України.
Основні наукові праці присвячені біохімії нервової системи і м’язової діяльності, біохімії вітамінів і живлення.
Помер 6 грудня 1972 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі (центральна алея, ділянка №1) (надгробний пам’ятник — бронза, граніт, барельєф; скульптор О. П. Скобликов, архітектор А. Ф. Ігнащенко; встановлений у 1973 році).
1973 року на честь визнання заслуг вченого перед народом його ім’ям названо проспект у Києві.
29 серпня 1894 року, народився Олександр Довженко
Довженко Олександр Петрович – український письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографа. Режисер культових кінострічок «Україна в огні», «Земля», «Звенигора», «Арсенал». Заслужений діяч мистецтв УРСР (23.11.1939).
Один із основоположників української кінематографії. Для його творчості характерні широта світобачення, самобутність драматургічної та режисерської манери, поетичність, емоційність. Як режисер використовував відкриття і новації у галузі монтажу.
1926 написав свій перший сценарій (повнометражна кінокомедія «Вася-реформатор», започаткувала дитячий кінематограф), здійснив першу самостійну постановку за власним сценарієм (короткометражна комедія «Ягідка кохання»). 1927 поставив гостросюжетний фільм «Сумка дипкур’єра», в якому знявся в ролі кочегара.
Розкрив себе як режисер у фільмі «Звенигора» (1927). Уперше в історії кінематографу до фільму введено епічну, філософську та ліричну стихії. Фільм було показано на екранах низки зарубіжних країн. Світова громадськість визнала Довженка як першого поета в кіно.
Шедеврами світового кінематографа стали його картини «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Кінометафори у фільмі «Земля» (портрети-фрески селян, соняшник і яблуко на весь екран), етнографічне тло стали складником національної форми.
Першим знятим Довженком звуковим фільмом була стрічка «Іван» (1932). Тут застосовано публіцистичний прийом — документальні кадри у художньому фільмі.
На «Мосфільмі» поставив художні фільми «Аероград» (1935), «Щорс» (1939), «Мічурін» (1949).
Помер 25 листопада 1956 року у Москві.
1957 року Київській кіностудії художніх фільмів присвоєно ім’я А.П. Довженка. 1959 року ім’ям режисера названо вулицю в Києві.
29 серпня 2003 року, відбулося урочисте відкриття пам’ятника Київському князю Святославу Ігоровичу
Святослав Ігорович (935 — 972) — великий князь Київський, який значно розширив територію Київської Русі та сприяв до занепаду Хозарського каганату. Князь Святослав був сином княгині Ольги, батьком князя Володимира Великого і дідом князя Ярослава Мудрого. Вітчизняний історик Михайло Грушевський називав князя «козаком на престолі».
Пам’ятник Київському князю Святославу Ігоровичу встановлений біля парку Трипільської культури перед входом на територію Міжрегіональної академії управління персоналом (МАУП). За адресою – проспект Валерія Лобановського, 117.
Монумент являє собою вирізану зі світлого танського граніту фігуру князя Святослава, встановлену на чотиригранний постамент.
Загальна висота пам’ятника складає 9 метрів, а висота фігури князя Святослава — 3,5.
Автори: скульптори О. Сидорук і Б. Крилов (випускники МАУП).
29 серпня 2013 року, відбулася урочиста церемонія відкриття пам’ятника Олександру Мікуліну
Мікулін Олександр Олександрович – українсьуий інженер, спеціаліст з авіаційних і танкових двигунів. Кандидат технічних наук, академік АН СРСР.
До історії світової науки і техніки Олександр Олександрович Мікулін увійшов як один із основоположників розвитку авіації та моторобудування в СРСР, а також творець низки поршневих і турбореактивних авіаційних двигунів оригінальної конструкції, деякі з яких свого часу вважалися кращими в світі. До того ж, двигуни О. О. Мікуліна використовувалися не лише в авіації, але й на флоті та в танкових військах.
Останні роки свого життя О. О. Мікулін займався медичними проблемами і створив власну систему оздоровлення, котра не втратила актуальності до сьогодні.
29 серпня 2013 року, відбулося відкриття монументу «Новий Прометей» у КПІ
Монумент «Новий Прометей» встановлений між Площею Знань та будинком бібліотеки Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут».
Стела заввишки вісім метрів виготовлена з нержавіючої сталі. Прометей тримає в руках символічне зображення Сонця, куди вмонтовано модулі сонячних батарей, що накопичують енергію для живлення прожекторів, які підсвічують фігуру.
Ще однією особливістю монумента є вбудована апаратура бездротової передачі даних, завдяки якій значна частина території університетського кампусу перетвориться на великий хот-спот, тобто місце, де студенти та співробітники вишу можуть безкоштовно користуватися інтернетом за допомогою WI-FI. Тому ідею стели можна коротко сформулювати у гаслі «Енергію Сонця – в енергію думки».
Ініціаторами створення стели виступили студенти університету, вони ж інтернет-голосуванням з макетів, запропонованих для обговорення, вибрали найкраще рішення. Втілили стелу в металі молоді скульптори – брати Микита та Єгор Зігура.
Адреса: проспект Перемоги, 37.
29 серпня 2020 року, відбулося офіційне відкриття фонтану «Рошен»
Київський фонтан «Рошен» – частина комплексного соціального проекту в рамках реконструкції та благоустрою однойменної кондитерської фабрики на Деміївці, розпочатого у 2014 році.
Світло-музичний фонтан – центральний об’єкт нового простору перед Roshen Plaza. Він виконаний за технологією «сухого» фонтану, тобто резервуар розташований під гранітними плитами, з-під яких піднімаються струмені води. На площі 1000 квадратних метрів 100 струменів, вони розташовані в два ряди і викидають потоки води на висоту до трьох метрів. Крім основного та звичного для всіх режиму роботи, фонтан Рошен також працює в режимі водяного диму. Витягнутий прямокутник фонтану поділено на три частини, між якими прокладено доріжки до будівлі фабрики.
За роботою водораю можна комфортно спостерігати із сучасної зони відпочинку під навісом. Особливо це доречно у вечірній час, коли вмикається підсвічування. Сам же простір заглиблений і відокремлений скляним бар’єром від проспекту. Його концепцію було розроблено агентством In Situ (Франція) та адаптовано архітектурним бюро AER (Україна).
Адреса: проспект Науки, 1.
29 серпня 2021 року, відкрили Меморіал пам’яті загиблим киянам-учасникам АТО/ООС
Меморіал пам’яті загиблим киянам-учасникам АТО/ООС був відкритий у День пам’яті захисників України, який відзначають, 29 серпня. Знаходиться він на розі вулиць Грушевського та Петрівської алеї.
Композиція Меморіалу створена з граніту та металу. Основний майданчик вимощений гранітними плитами, доріжки викладені тротуарною плиткою. Також облаштували освітлення, полив, оновили під об’єктом комунікації, здійснили благоустрій території біля Меморіалу.
Меморіал створено за пропозицією співробітників КБУ «Київського міського центру допомоги учасникам АТО».
Автор композиції – архітекторка Наталія Абанькова.
У центрі столиці відкрили Меморіал пам’яті загиблим киянам-учасникам АТО/ООС. Фото та відео
29 серпня 2024 року, був відкритий Меморіальний монумент загиблим киянам — захисникам та захисницям на Лісовому кладовищі
Меморіальний монумент загиблим киянам — захисникам та захисницям був відкритий у День памʼяті захисників, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, на Лісовому кладовищі Києва.
Він розміщений поруч з алеєю почесних поховань воїнів, які віддали свої життя за свободу і незалежність нашої держави.
Головний елемент Меморіалу — козацький хрест, що символізує стійкість, вірність принципам та незламність.
У Києві відкрили Меморіальний монумент загиблим киянам — захисникам та захисницям
29 серпня 2025 року, відкрили Меморіальний монумент загиблим киянам — захисникам та захисницям на Берковецькому кладовищі
Монумент відкрили у День пам’яті захисників України, на алеї почесних поховань на Берковецькому міському кладовищі.
Монумент встановили на знак нашої пам’яті та вшанування подвигу відважних захисників і захисниць України.
На Алеї почесних поховань Берковецького кладовища поховані близько 1000 наших воїнів, які поклали життя в боях за Україну від початку повномасштабної війни.
Меморіальний монумент загиблим киянам — захисникам та захисницям на Берковецькому кладовищі
29 серпня 2025 року, відбулося офіційне відкриття Національного військового меморіального кладовища
Національне військове меморіальне кладовище – загальнонаціональне місце вшанування та увічнення пам’яті загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України.
У цей день відбувся військовий церемоніал поховання невідомих солдатів з військовими почестями вшанування полеглих Героїв, імена яких наразі не встановлені, що є першим похованням на території меморіалу.
30 серпня відзначається день пам’яті преподобного Аліпія Печерського
Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печерський (близько *1050 — 1114) — православний святий, київський іконописець і мозаїст, ювелір, лікар, чернець та священник Києво-Печерського монастиря, перше відоме з літопису ім’я староруського художника іконопису, один з авторів Києво-Печерського патерика. Навчався у грецьких майстрів.
Ймовірно був учасником розпису Успенського собору Києво-Печерської лаври (підірваний 1941 р.). Зажив слави серед своїх сучасників написанням чудотворних ікон. За оцінками фахівців, щонайменше дві з них збереглися до наших днів — це «Печерська Богоматір з предстоящими Антонієм і Феодосієм» і «Богородиця Велика Панагія (Всесвята)» (обидві вивезені до росії). Намалював сім ікон деісусного ряду, написаних для однієї з київських церков на Подолі. Вони вважалися чудотворними, оскільки не згоріли під час пожежі.
Похований у Ближніх печерах. Там, на території Києво-Печерської лаври, мощі святого зберігаються і нині.
30 серпня 1852 року, розпочав своє правління Києвом Іларіон Васильчиков
Васильчиков Іларіон Іларіонович – Київський, Подільський і Волинський генерал-губернатор, князь. За свої ліберальні погляди отримав від киян прізвисько «Добрий хлопчик».
З 30 серпня1852 року до смерті обіймав посаду Київського військового губернатора, Подільського і Волинського генерал-губернатора. У 1852—1853 роках наказав здійснити перевірку ярмарків, торгів та бзарів у підвладних губерніях з метою поліпшення торгівлі та опадаткування. З його ініціативи 1854 року було створено комісію з перейменування 160 вулиць, площ та провулків Києва, яка вперше офіційно закріпила міські назви. За час його урядування було розпочато будівництво собору Святого Володимира, збудовано та освячено перший кам’яний міст через Дніпро, якому дали назву Миколаївський ланцюговий міст, з’явилася будівля Анатомічного театру у старому центрі міста. 1859 року указом імператора Олександра II хутори Хмелівщина та Сеньківщина площею 51,59 десятин (56,4 га) були передано йому у довічне спадкове володіння, які Васильчиков перейменував у дачу Васильчики (тепер частина парку Нивки).
За розпорядженням Васильчикова було заарештовано Тараса Шевченка 30 липня 1859 року. Після закінчення слідства губернатор порадив Шевченкові якнайшвидше виїхати до Петербурга, а в листі до «Третього відділу» висловив пропозицію не дозволяти йому поселятися в Україні.
Коли 1859 року в Києві виникла перша громада він відмовився визнати її діяльність антидержавною. Того ж року Альфред фон Юнк отримав від генерал-губернатора дозвіл на видання першої неофіційної газети Південно-Західного краю (і одного з перших неофіційних видань Російської імперії) – «Київського телеграфу».
Під час перевезення труни Шевченка Україною Васильчиков заборонив виголошувати будь-які промови.
Помер 1862 року від стенокардії. Поховано у Києво-Печерській лаврі, біля Ближніх печер.
30 серпня 1842 року, було освячено Костьол святого Олександра
Катедральний Собор Святого Олександра (також костел святого Олександра (лат. Ecclesia Catholica St. Alexandri) — католицький собор у Києві. Належить до Києво-Житомирської дієцезії Римо-католицької церкви в Україні.
Розташований на вулиці Костьольній Шевченківського району столиці. Один із двох київських римо-католицьких храмів XIX століття. Виконаний в стилі класицизму, хрестовидний (квадратна) в плані, з високою головною банею та двома баштами, портиком при вході. Найстаріша з католицьких святинь Києва, що збереглися.
30 серпня 1848 року, розпочато будівництво Миколаївського ланцюгового мосту
Миколаївський ланцюговий міст — перший капітальний міст через Дніпро у Києві. Був споруджений за проектом і під керівництвом британського інженера Чарльза Віньйоля. Металеві конструкції моста було виготовлено в Бірмінгемі.
Міст завдовжки 776 м і завширшки 16 м був одним з найбільших архітектурних досягнень свого часу. Срібна модель мосту була виставлена у Лондоні на Всесвітній виставці 1851 року.
9 червня 1920 року за наказом генерала Е. Ридза-Сміглого міст був підірваний відступаючими польськими військами, відновити його за старим проектом не вдалося.
30 серпня 1911 року був відкритий Пам’ятник Олександру II
Пам’ятник Олександру II – пам’ятник російському імператору Олександру ІІ Романову у Києві, що стояв на сучасній Європейській площі, на місці сходів до Хрещатого парку. Встановлений з нагоди 50-ліття скасування кріпосного права.
Роботи зі спорудження підмурка велися інтенсивно — вдень і вночі. Керував ними київський міський архітектор Іполит Ніколаєв, за що отримав винагороду в 3 тисячі рублів. На прикінцевому етапі з Риму приїхав, разом зі скульптором Еліо Саля, професор Етторе Ксіменес.
За свою недовгу історію, пам’ятник Олександру ІІ у Києві двічі ставав жервою вандалізму.
Вже у квітні 1919 київська газета “Більшовик” поставила питання про зняття монумента Олександра ІІ до дня 1 травня, але зробити це до свята не вдалося, і пам’ятник просто задрапірували. Історія монумента скінчилася у листопаді 1920 року, коли напередодні річниці Жовтневого перевороту статую Олександра ІІ було знято з постамента. Так само були скинуті й усі інші металеві частини, які було відправлено на переплавку на завод «Арсенал».
30 серпня 2013 року, було відкрито пам’ятник Войцеху Свентославському
Войцех Свентославській (1881-1968) – польський фізико-хімік, народився на Житомирщині, вчився в КПІ. Викладач Московського університету, професор Варшавського політехнічного інституту та Варшавського університету, директор Інституту фізичної хімії Польської АН, міністр освіти Польщі (1935-1939). Основоположник термохіміі органічних сполук, засновник нового напряму фізичної хімії – поліазеотопіі. Розробник методики калориметричних вимірів і теорії процесів коксування і переробки кам’яновугільної смоли, винахідник мікрокалориметрії.
Пам’ятник професору Войцеху Свентославському встановлений біля корпусу хімічного факультету КПІ (№4).
Монумент являє собою бронзовий бюст професора, встановленого на гранітному п’єдесталі. Внизу бюста зображені герби міст Києва і Варшави.
Автор : скульптор М. Олійник.
Знаходиться за адресою – проспект Перемоги, 37
30 серпня 2011 року, була відкрита скульптура «Бабуся класична»
Скульптура Анни Кисельової «Бабуся класична» встановлена в парку ім. Т.Г. Шевченко – це символ класичної київської бабусі 80-х років минулого століття. Трохи шкідлива, зворушлива, дбайливо-затишна, найчастіше, що кинула звичне середовище заради допомоги дітям і онукам, вона присіла відпочити на лавці, тримаючи в руках торбинку.
Скульптура була куплена на інтернет-аукціоні для проєкту Kiev Fashion Park. Серія скульптур в рамках даного проєкту також встановлені в таких відвідуваних місцях як Пейзажна алея, Русанівська набережна, ЗАГС Дніпровського району і Дніпровська набережна, біля парку «Вербовий Гай».
«Бабуся класична» вже встигла стати своєрідним талісманом і обрости легендами. Подейкують, нібито студенти університету Шевченка, прикладаючи заліковку до її сумочці, успішно здавали «хвости», а якщо присісти поруч з нею на лавку – весь наступний день тобі буде супроводжувати вдача.
31 серпня 1898 року відбулися урочистості з нагоди відкриття Київського політехнічного інституту
Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» – заклад вищої освіти інженерного профілю, заснований в Києві 1898 року; на сьогодні це один із найбільших університетів України за кількістю студентів з широким переліком спеціальностей і освітніх програм для підготовки фахівців з технічних і гуманітарних наук.
Ідея створення технічного навчального закладу виникла у цукрозаводчиків південно-західного краю.
Було визначено чотири відділення: механічне (109 студентів), інженерне (101 студент), сільськогосподарське (87 студентів), хімічне (63 студенти).
Заняття в інституті розпочалися 1 вересня 1898 р. у приміщенні, збудованому для комерційного училища (вул. Воровського, 24). Після завершення будівництва (1902 р.) інститут мав у розпорядженні повний комплекс будівель. Корпуси КПІ були збудовані за проектом професора І.С. Кітнера.
31 серпня 1947 року, відбувся перший політ АН-2
Ан-2— легкий транспортний літак, біплан. Має близько двадцяти модифікацій. Один двигун потужністю 1000 к.с. Злітна маса 5250 кг.
31 травня 1946 року вийшов наказ про початок розроблення легкого багатоцільового транспортного літака та про створення державного конструкторського бюро ДКБ-153. Цей день відмічається дотепер як день народження бюро О. К. Антонова. На 1947 рік був виготовлений перший макет літака, а Антонов позиціював свій літак як авіа версію популярної тоді вантажівки «полуторка». 31 серпня 1947 року відбувся перший випробувальний політ, пілот-випробувач — Володін П. Н.
Виробництво було розпочато на Київському заводі № 473, що тоді нагадував мало не кустарні майстерні. Тоді літак отримав офіційну назву «Антонов — 2», або «АН-2». Після модернізації на кінець 1950 року було розгорнуте серійне виробництво.
У книзі Гіннеса фігурує як літак, що випускається майже 70 років — найдовше у світі. Загальна кількість виготовлених літаків — понад 18 000.
31 серпня 1974 року, народився Андрій Медведєв
Медведєв Андрій Олегович – український тенісист.
Народився у Києві. 1996 року закінчив Український університет фізичного виховання та спорту. Почав грати у теніс у десятирічному віці.
Провів у професійному тенісі 10 років — з 1991 по 2001 рік. За цей час він виграв 11 титулів у одиночному розряді, був четвертою ракеткою світу, виходив до фіналу Roland Garros (він також здобув перемогу у цьому турнірі серед юнаків в 1991 році). Медведєв має у своєму активі перемоги над легендами світового тенісу — Іваном Лендлом, Стефаном Едбергом, Пітом Сампрасом, Андре Агассі, Роджером Федерером, Майклом Чангом та іншими.
2004 року обраний президентом Федерації тенісу України, а в 2006 році став почесним президентом Федерації тенісу України. У 2009 році він створив і очолив Український тенісний союз.
31 серпня 2018 року, був відкритий пам’ятник Конфуцію
Конфуцій (551- 479 рр. До н.е.) – видатний китайський мислитель, педагог і політичний діяч. Вчення цього філософа сильно вплинуло на життя Китаю та Східної Азії, ставши фундаментом філософської системи – конфуціанства. Мислитель був засновником першого університету і виконав велику роботу з систематизації написаних в різних князівствах літописів.
Пам’ятник Конфуцію в Києві встановлено на території Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського”, за підтримки посольства Китайської Народної Республіки.
Монумент являє собою бронзову ростову фігуру китайського філософа, одягненого в національний одяг, встановлену на постамент із червоного граніту. На лицьовій стороні п’єдесталу висічені його слова (українською мовою): «Той, хто вчиться, але не мислить – втратить себе, той, хто мислить, але не вчиться – погубить себе». Загальна висота – близько 3 метрів.
Автори: скульптори М. Зноба та В. Дірова.
31 серпня 2019 року, був відкритий пам’ятник Ігорю Сікорському в Жулянах
Ігор Сікорський – всесвітньо відомий авіаконструктор, винахідник першого у світі гелікоптера. Хоча більшу частину життя Сікорський жив і працював в США, перші моделі літального апарату він зібрав і запустив у дворі рідного дому на Ярославовому Валу.
Пам’ятник Ігорю Сікорському встановлений біля міжнародного терміналу «А» аеропорту «Київ», який названий його ім’ям, в Жулянах.
Автор пам’ятника відомий скульптор Володимир Журавель.
Памʼятник являє собою 7-метрову фігуру мрійливого юнака, який стоїть на півсфері зі стилізованою картою світу і тримає в лівій руці свій винахід. Прототип гелікоптера зібраний приблизно з двадцяти деталей, а сам пам’ятник – з півтисячі елементів. Найменші – букви підпису, виконані у вигляді лопатей.
Знаходиться за адресою – вулиця Медова, 2.
Історія, сучасність та майбутнє Києва на нашому телеграм каналі – КВІДО