Листопад у київській історії
Календар історії Києва
Листопад
1 листопада 1889 року, народився Остап Вишня
Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) – український та радянський письменник, новеліст, класик сатиричної прози XX століття.
Павло Губенко закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові і продовжив навчання у військово-фельдшерській школі в Києві, закінчивши її в 1907 році. Спочатку він був фельдшером в армії, а згодом працював у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. 1917 року, склавши екстерном випускні гімназичні іспити, Губенко вступив до Київського університету. Але незабаром залишив навчання та повністю присвятив себе журналістській та літературній роботі.
Перше надруковане твір молодого письменника — «Демократичні реформи Денікіна» — побачило світ 2 листопада 1919 року в газеті «Народна Воля». Стаття вийшла під псевдонімом «П.Грунський». Псевдонім «Остап Вишня» вперше з’явився 22 липня 1921 року в «Селянській правді» під фейлетоном «Дивник, їй-богу!». У процесі натхненної роботи народився і розвинувся створений Остапом Вишнею новий жанр — усмішка — різновид гуморески та фейлетону.
Гумористичні оповідання Вишні мали великий успіх особливо в українського читача. У роки Великої Вітчизняної війни сатира письменника таврувала ворога, вселяла в радянських людей бадьорість, віру в перемогу (збірка «Зенітка» та ін.). Загалом твори Вишні були спрямовані проти чужих та ворожих впливів, проти будь-якого насильства. Багато образів і влучних виразів Остапа увійшли в широкий ужиток, а твори перекладені багатьма мовами.
За кількістю проданих книжок цього українського письменника випереджає лише Тарас Шевченко.
Помер 28 вересня 1956 року у Києві.
1 листопада 1910 року, народилась Наталія Ларіонова
Ларіонова Наталія Дмитрівна – київська фотографиня.
Наприкінці 1940-х Ларіонова розпочала займатись фотографією. Вона фіксувала життя родини, друзів та зміни рідного Києва.
В 1952 році її хобі стало роботою – вона стала викладачем дитячого фотогуртка. Серед випускників фотогуртка є професійні фотографи, кінооператори.
Наталія Дмитрівна відійшла у вічність 16 червня 2004 року, похована на Байковому цвинтарі.
По собі залишила світлу пам’ять та безліч світлин.
1 листопада 1941 року, була спалена Київська міська дума
Будинок Київської думи — втрачена пам’ятка архітектури кінця XIX століття у Києві, що знаходилася на вулиці Хрещатик, 18 (на Думській площі — сучасному Майдані Незалежності).
Проєкт будівлі було розроблено київським архітектором німецького походження Олександром Шіле. Споруда була первісно двоповерхова, увічнена чотирикутною вежею з годинником та шпилем, увінчаним фігурою Архистратига Михаїла.
Будівля колишньої думи була підпалена радянськими підпільниками 1 листопада 1941 року, більш ніж через місяць після вибухів будівель на Хрещатику. Наступного дня, 2 листопада, за цей підпал за наказом військового коменданта Києва генерала Еберхарда було розстріляно 300 заручників з-поміж цивільних киян. Коробка споруди збереглася і була остаточно розібрана 1944 року, оскільки проєкт повоєнної реконструкції Хрещатика не передбачав відновлення цієї споруди.
1 листопада 2024 року, була відкрита відкрили 46-та мініскульптура проєкту «Шукай» – Повернення додому
Мініскульптура являє собою два поїзди, які прибувають на першу платформу «залізних воріт» Києва. Один з поїздів — з військовими з Краматорська, інший — з-за кордону.
Колись головним урочистим в’їздом до міста були Золоті ворота. Через них у Київ в’їжджали учасники військових походів, посли країн-друзів Русі. Тепер на себе цю роль перебрали Залізні ворота залізничного вокзалу.
У персонажів, зображених на скульптурці «Повернення додому», є прототипи: військовий зі своєю дружиною, яка приїхала в Краматорськ поїздом, щоб дізнатись із чоловіком стать їхньої майбутньої дитини; хлопчик із загубленою в поїзді, а потім повернутою залізничниками іграшкою; родина з Маріуполя.
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Скульптор – Юрій Білявський.
Прикмета скульптури: до перону доторкнись і додому повернись (відповідно, щоб доторкнутися до скульптури, потрібно повернутися додому).
3 листопада 1858 року, народився Микола Казанський
Казанський Микола Миколайович – київський архітектор.
У 1890 році Микола Казанський переїжджає до Києва. Тут у 1892 році він купує садибу з двоповерховим будинком на Подолі (вулиця Сагайдачного, 1; наразі втрачено). Деякий час був експертом з оцінки нерухомості у Київському кредитовому товаристві.
У 1896–1902 роках Микола Казанський обіймав посаду члена Київської міської управи, відповідального за будівну справу (може бути порівняна з сучасним статусом головного архітектора міста), йому були підпорядковані міські архітектори. Успішно виконував свої обов’язки в період інвестиційного буму кінця XIX — початку XX сторіч, протягом якого сам також звів низку будівель у дусі «київського ренесансу» та «російського стилю». Як представник муніципальної влади брав участь у зведенні Міського театру (тепер Національна опера України ім. Т.Г.Шевченка).
Переважну частину доробку М. М. Казанського становлять прибуткові будинки.
Будинки, зведені Казанським:
- Будинок Київського художнього училища (вул. Бульварно-Кудрявська, 2)
- «Будинок працьовитості» — доброчинний заклад, де малозабезпеченим киянам надавався притулок і робота (вул. Гоголівська, 39)
- Корпус пивоварного підприємства Ріхерта (вул. Кирилівська, 35)
- Церква Покрова Пресвятої Богородиці (вул. Мостицька, 2а — за проектом Є. Ф. Єрмакова)
- Церква Успіння Пресвятої Богородиці (вул. Почайнинська, 28)
- Церква Апостолів Петра і Павла на Куренівці (не збереглася).
- Дім Слов’янського (вул. Хрещатик, 1/2; втрачено)
- Двоповерховий житловий будинок, який належав причту Софійського собору (вул. Велика Житомирська, 15/1)
- Корпус місцевої Ремісничої управи (вул. Ірининська, 4)
- Садиба повітового дворянського училища (вул. Костянтинівська, № 9/6)
- Прибутковий будинок купця Ф. Лакерді (Андріївський узвіз, 2-А)
- Прибутковий будинок камер-юнкера Павла Ісаєвіча (вул. Велика Васильківська, 15/2)
- Прибутковий будинок купця Федора Дибенка (вул. Велика Васильківська, 30)
- Житловий будинок (вул. Велика Васильківська — разом з архітектором Я. Вольманом; втрачено)
- Прибутковий будинок дворянки В. Тілль (вул. Велика Житомирська, 13)
- Флігель з магазином купців Левковських (вул. Верхній Вал, 16)
- Прибутковий будинок купця Ф. Безсонова (вул. Верхній Вал, 24)
- Прибутковий будинок купця Я. Новикова (вул. Костянтинівська, 12/8)
- Прибутковий будинок О. Тихонова (пров. Десятинний, 7)
- Прибутковий будинок (вул. Заньковецької, 10/7)
- Прибутковий будинок (вул. Костянтинівська, 19)
- Прибутковий будинок (вул. Мала Житомирська, 18 — зроблено дві прибудови, надбудовано верхні поверхи)
- Прибутковий будинок (вул. Мала Житомирська, 7 — капітальна реконструкція)
- Прибутковий будинок (вул. Мала Житомирська, 8)
- Прибутковий будинок Г. Кутика (вул. Межигірська, 17)
- Прибутковий будинок купця О. Фельдмана (вул. Межигірська, 26/24)
- Садиба купця М. Балабухи (вул. Межигірська, 3/7 — разом з архітектором М. Гарденіним)
- Прибутковий будинок (вул. Михайлівська, 7)
- Прибутковий будинок (вул. Михайлівська, 10 — реконструкція фасаду, надбудова третього поверху)
- Прибутковий будинок С. Томашевського (вул. Паторжинського, 6; втрачено)
- Капітальний флігель з протизсувними фундаментами (вул. Сагайдачного, 1; втрачено)
- Два флігелі із складами (вул. Сагайдачного, 24)
- Прибутковий будинок аптекарського помічника Октавіана Більського (вул. Герцена, 14)
- Прибутковий будинок В. Маслова (вул. Саксаганського, 60, 60-А)
- Прибутковий будинок (вул. Івана Мазепи, 18/29)
- Прибутковий будинок (вул. Стрітенська, 4/13)
- Прибутковий будинок С. Бонацького (вул. Тарасівська, 19 і 19-Б)
- Прибутковий будинок доктора медицини І. Бендерського (вул. Гетьмана Павла Скоропадського, 1)
- Житловий будинок (вул. Хорива, 46)
- Житловий будинок (Вознесенський узвіз, 31)
- Житловий будинок (вул. Ярославська, 28)
Помер Микола Казанський 20 серпня 1914 року, похований на Байковому кладовищі у Києві.
3 листопад 1941 року, було зруйновано вибухом Успенський собор
Сучасна версія причини руйнування собору розповідає, що при відступі радянських військ із Києва 16-17 вересня 1941 року собор таємно замінувала саперна команда спеціального призначення 18-ї дивізії НКВС у рамках ведення війни тактикою «спаленої землі», а 3 листопада — підірвала. Деякі сучасні публіцисти, згідно з радянською офіційною версією 1960-х років, досі приписують організацію вибуху диверсійній групі Івана Кудрі.
Був відновлений у 2000 році.
3 листопада 1943 року, розпочалась Битва за Київ
Битва за Київ (1943) — великомасштабна битва Червоної армії та Вермахту, що відбулась у період з 3 по 13 листопада 1943 року. У радянській військовій історії знана як Київська наступальна операція. З радянського боку у битві брали участь війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала Ватутіна та Перша окрема чехословацька бригада.
У ході операції Києвом оволоділи солдати Червоної армії.
3 листопада 1952 року, народився Лесь Подерв’янський
Лесь Подерв’янський (повне ім’я Олександр Сергійович Подерв’янський) — український художник, представник Нової хвилі, письменник та драматург, передовсім відомий як автор сатиричних п’єс. Член Спілки художників України з 1980 року.
Почав писати перші п’єси наприкінці 1970-х років.
Літературні твори Подерв’янського з кінця 1980-х поширювалися підпільно. Написав понад 50 п’єс.
Бере участь у виставках з 1976 року. Картини зберігаються в Національному художньому музеї та багатьох приватних колекціях України, Росії, Німеччини, США, Швеції.
3 листопада 1981 року, відбулося відкриття Арки Свободи українського народу
Арка Свободи українського народу (колишня Арка дружби народів) — скульптурна композиція в Києві на території Хрещатого парку. До початку активної фази російсько-української війни мала назву Арка дружби народів та була створена на честь 60-ї річниці створення СРСР.
У квітні 2024 року Міністерство культури та інформаційної політики визнало колишню Арку дружби народів у Києві об’єктом, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Цим рішенням монумент втратив статус пам’ятки історії і може бути демонтований.
3 листопада 2025 року, був урочисто відкритий памʼятний знак – Інженерні війська
3 листопада, Україна відзначає День інженерних військ ЗСУ. Напередодні свята під Аркою Свободи українського народу було встановлено пам’ятний знак на честь цього роду військ. Це — знак пошани тим, хто щодня забезпечує рух уперед: розміновує, будує переправи, укріплює позиції та рятує життя.
На пам’ятному знаку зображено символи того, що відображає діяльність інженерних військ. Лінія зіткнення, яка переходить у цегляну кладку, нагадує вежу з їхньої емблеми. Лінія, подібна до зубчастого механічного коліщатка, уособлює технічну точність. Полум’я символізує мінні поля, а дуга з нержавійки — водні перешкоди.
Подія відбулася за ініціативи Культурних сил, Командування Сил підтримки ЗСУ та КМВА.
4 листопада 1938 року, народився Юрій Чеканюк
Чеканюк Юрій Андрійович — архітектор, графік. Заслужений діяч мистецтв України (1992). Член-кореспондент Української академії архітектури (1992).
Закінчив Київський художній інститут (1962; викладач В. Заболотний), де від 1970 й працював (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури): від 1993 — професор, від 1994 — завідувач кафедри архітектурного проєктування.
Серед реалізованих архітектурних проєктів — готель «Либідь» на площі Перемоги (нині Галицька, 1964—70), Будинок меблів на бульварі Дружби народів (нині М. Міхновського, 1971—84) у Києві.
Виконав графічні ілюстрації та оформлення до серії книжок «Вершини світового письменництва» (1970—90), до збірок поезій Б. Олійника (1979), А. Малишка (1982), Д. Павличка (1993), до романів «Ніч лагідна» Ф. Скотт Фіцджеральда (1975), «Трістан та Ізольда» Ж. Бедьє (1992).
Помер 28 березня 2001 року у Києві.
5 листопада 1935 року о 17:00 було відкрито рух першою в Києві та Україні тролейбусною лінією
Тролейбуси проходили перший маршрут за десять хвилин із п’ятьма проміжними зупинками: кут Червоноармійської та П’ятакова (зараз – Саксаганського), Червоний стадіон, кут Червоноармійської та Зарудного (зараз – Федорова), Володимирський базар, Червоноармійська, 119. Вже першого вечора пасажирами стали 1629 осіб на другий день – 5096.
5 листопада 1946 року, народився Вадим Жежерін
Жежерін Вадим Борисович – український архітектор. Дійсний член Академії архітектури України, голова Київської організації Національної спілки архітекторів України (з 1990 р.). Член комітету по Державних преміях України в галузі архітектури, Президент Міжнародної асоціації Спілки архітекторів СНД (1996—1997), президент Архітектурної ради Центральної і Східної Європи (1998—2000). Керівник персональної архітектурної майстерні АБК «Жежерін».
У 1970 році закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту. Працював у проєктному інституті «Київпроект».
Основні роботи:
- Забудова житлового масиву Теремки-2, мікрорайонів на житлових масивах Лівобережний, Південна Борщагівка, Синьоозерний (Київ, 1972—1989).
- Комплекс Центральних залізничних кас та готелю «Експрес» (Київ, 1978—1985).
- Реконструкція площі Українських Героїв (Київ, 1979—1996).
- Станції київського метрополітену «Площа Українських Героїв» (1981), «Золоті ворота» (1989), інженерний корпус Київського метрополітену та комплекс «Київ-Донбас» на площі Українських Героїв
- Реконструкція району в межах вулиць В’ячеслава Чорновола — Дмитрівської — Павловської (Київ, 1981—1999).
- Реконструкція кварталу по вул. Володимирській, 47-53.
- Забудова і реконструкція Бессарабського кварталу (Київ, 2001—2005).
- Житлові будинки по вул. Богдана Хмельницького, 39, вул. Володимирській, 79, вул. Тургенєвській, 45–49, вул. Павлівській, 37/32.
- Спасо-Преображенський собор в Ліко-граді (Київ, вул. Самійла Кішки (Маршала Конєва), 3а).
5 листопада 1952 року, народився Олег Блохін
Блохін Олег Володимирович – видатний киянин, український футболіст i футбольний тренер.
Один з найкращих футболістів в історії українського футболу. Володар «Золотого м’яча» (1975). Майстер спорту СРСР міжнародного класу (1972), Заслужений майстер спорту СРСР (1975), Заслужений тренер України (2005). Семиразовий чемпіон СРСР, п’ятиразовий володар Кубку СРСР, двічі володар Кубка Кубків УЄФА. Рекордсмен збірної СРСР з футболу за кількістю проведених за неї ігор і забитих голів. Один з трьох радянських футболістів, який здобував «Золотий м’яч».
На фото Олег Блохін на Хрещатику, 10 червня 1979 року.
5 листопада 1953 року, відбулося урочисте відкриття Мосту Патона
Міст імені Патона — один із мостів через Дніпро у Києві. Перший у світі суцільнозварний міст завдовжки 1543 метри.
Безпосередню участь у проектуванні та будівництві моста брав академік Євген Оскарович Патон, на честь якого названо цю споруду.
5 листопада 1960 року, була відкрита нова будівля Національного цирку України
Розташована на Галицькій площі, № 2. Збудована за проектом архітектора В. Жукова.
Київський цирк побудований на місці, на якому раніше розташовувалась залізна Церква Іоанна Златоуста на так званому Євбазі.
5 листопада 1963 року, були відкриті станції метро “Шулявська” та “Політехнічний інститут”
Ці дві станції увійшли до другої черги будівництва Святошинсько-Броварської лінії Київського метрополітену, яка на той момент складалася з п’яти станцій: “Вокзальна”, “Університет”, “Хрещатик”, “Арсенальна”, “Дніпро”. Нова ділянка довжиною 3,3 кілометри з’єднала “Вокзальну” зі станцією “Завод “Більшовик”” (сучасна “Шулявська”).
Станція “Політехнічний інститут”:
- Отримана назва на честь Київського політехнічного інституту, розташованого поруч.
- Є однією з найглибших станцій метро в Києві — 40 метрів.
- Має колонний тип “глибокого залягання”, тобто центральний зал підтримується двома рядами колон.
Станція “Шулявська”:
- Спочатку мала назву “Завод “Більшовик”, на честь розташованого неподалік однойменного заводу.
- Сучасну назву отримала у 1993 році, після перейменування.
- Залягає на глибині близько 30 метрів і також має колонний тип, що характерно для багатьох київських станцій, побудованих у той період.
- Зовнішній вихід зі станції є круглим вестибюлем, що стало її архітектурною візитівкою.
5 листопада 1965 року, був відкритий міст Метро
Міст Метро — один із мостів через Дніпро у Києві. Двохярусна споруда для руху метропоїздів (верхній ярус, посередині) та автотранспорту (нижній, з боків).
Міст спроєктований київською філією ГПІ “Союздорпроект”. Автор проєкту і головний інженер проекту спорудження мосту — Фукс Георгій Борисович.
Міст Метро є першою у світі арочною спорудою з великими прольотами, спроектованою на сухих стиках. Загальна довжина моста 684,5 м, ширина – 28 м. Міст складається з шести прольотів арково-консольної конструкції і двох неповних прольотів, що упираються в берегові підвалини.
5 листопада 1965 року, був відкритий Русанівський метроміст
Русанівський метроміст – міст через Русанівську протоку в Києві, призначений для руху автотранспорту і поїздів метро.
Відкритий як продовження моста Метро одночасно з відкриттям третьої черги Святошинсько-Броварській лінії Київського метрополітену від станції «Дніпро» до станції «Дарниця».
Міст балочної конструкції, шестіпролётний, довжина – 349,2 м, ширина проїжджої частини для автомобілів по північній стороні моста – 14,0 м, ширина тротуарів – 2,25 + 1,25 м.
5 листопада 1965 року, були відкриті станції метро “Гідропарк”, “Лівобережна” та “Дарниця”
Це розширення стало першим в історії Київського метро, що перетнуло річку Дніпро і з’єднало правий та лівий береги міста.
- Перехід через Дніпро: Завдяки будівництву Метромосту (відкритого також у 1965 році), Святошинсько-Броварська лінія метрополітену вперше вийшла на Лівий берег, що дозволило значно покращити транспортне сполучення з новими житловими масивами, які активно забудовувалися в той час.
- Унікальна архітектура:
- “Гідропарк” розташована на Венеціанському острові посеред Дніпра, неподалік від популярного місця відпочинку. Її конструкція наземна, що робить її унікальною.
- “Лівобережна” і “Дарниця” також є наземними станціями, збудованими за типовим проєктом для того періоду. Вони інтегровані в міський простір і мають характерні для тих часів архітектурні елементи.
Відкриття цих станцій мало величезне значення для розвитку Києва. Воно прискорило розбудову Лівобережного району, який перетворився з малозаселених територій на один із найбільших житлових масивів столиці. Метро стало ключовим елементом інфраструктури, що зв’язав лівобережну та правобережну частини міста.
5 листопада 1971 року, було відкрито станції метро “Святошин”, “Нивки” та “Берестейська”
Цього дня було відкрито три нові станції Святошинсько-Броварської лінії: “Святошин”, “Нивки” та “Берестейська”.
Ці станції стали частиною другої черги будівництва метрополітену в Києві, що розширила лінію на захід. На той час вони мали дещо інші назви:
- “Святошин” — називалася “Святошино”.
- “Нивки” — назва збереглася.
- “Берестейська” — мала назву “Жовтнева”.
Відкриття цих станцій дозволило покращити транспортне сполучення для мешканців західних районів міста, надавши їм швидкий та зручний доступ до центру. Це був значний крок у розвитку міської інфраструктури, що сприяв подальшому зростанню та розбудові Києва.
5 листопада 1993 року, був презентований київський тролейбус К-12
Київ—12.03 — український тролейбус, що випускався на Київському авіаційному заводі «Авіант» у 1996-2007, став наступником Київ-11, випущено 92 екземпляри даного тролейбуса, 89 з яких надійшли на маршрути Києва, а решта – на вулиці Сімферополя.
6 листопада 1943 року, Київ було звільнено від німецько-нацистських окупантів
Звільнення Києва сталося в результаті Битви за Київ (Київської наступальної операції). Ця подія була частиною ширшої та масштабної Битви за Дніпро.
Операція тривала з 3 по 13 листопада 1943 року.Основною метою було визволення Києва та створення стратегічного плацдарму на правому березі Дніпра для подальшого наступу.
Наступ розпочався з Лютізького плацдарму, що знаходився на північ від Києва. Після потужної артилерійської підготовки радянські війська прорвали німецьку оборону. Важливу роль у боях відіграли танкові та кавалерійські підрозділи, які змогли перерізати важливі шляхи сполучення, що призвело до відступу німецьких військ.
Вранці 6 листопада 1943 року радянські війська повністю звільнили Київ. Ця перемога стала одним з ключових етапів визволення України від нацистської окупації.
6 листопада 1946 року, був створений Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України
Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України — науково-дослідний інститут Відділення історії, філософії та права НАН України.
Інститут створений у листопаді 1946 при АН УРСР постановою Ради Міністрів УРСР.
Інститут філософії є головною установою, що розробляє фундаментальні наукові проби у сфері філософських наук, планує й координує філософські дослідження в Україні, здійснює підготовку наукових кадрів через аспірантуру та докторантуру.
6 листопада 1951 року розпочав свою першу офіційну трансляцію Київський телецентр на Хрещатику, 26
Цей день вважається днем народження українського телебачення.
Спочатку трансляції проводили двічі на тиждень. Передавали концерти, документальні та художні фільми.
Перші “народні” чорно-білі телевізори з невеликим екраном, на кшталт “КВН-49” або “Ленінград-Т2”, вважалися предметом розкоші. Коштували вони близько 1200 рублів — приблизно дві середні зарплати. Крім того, до 1962 року будь-який радіо- і телеприймач у СРСР потрібно було реєструвати за місцем проживання, а за користування платити додатковий збір близько 10 рублів на місяць.
Перший радянський телевізор “КВН-49” теж був виготовлений у Києві, на заводі “Маяк”.
6 листопада 1957 року, був відкритий Меморіал Вічної Слави
Меморіал Вічної Слави — меморіал на могилі Невідомого солдата, розташований в Парку Вічної Слави в Печерському районі міста Києва.
Меморіал складається з обеліска і Алеї Полеглих Героїв, де розташовані 34 могили воїнів, що загинули в роки Другої світової війни.
Пам’ятник виконаний у вигляді 27-ми метрового гранітного обеліска. Біля його підніжжя горить Вічний вогонь, оточений бронзовим вінком з дубового листя.
6 листопада 1960 року, розпочала свою роботу перша лінія київського метро
Був відкритий рух першою ділянкою Святошинсько-Броварської лінії протяжністю 5,2 км від ст. «Вокзальна» до ст. «Дніпро». Разом були відкриті станції «Вокзальна», «Університет», «Хрещатик», «Арсенальна», «Дніпро».
Будівництво першої черги було надзвичайно складним, особливо через геологічні особливості київських ґрунтів. Попри труднощі, проєкт був успішно реалізований, і метро швидко стало одним із найважливіших і найзручніших видів громадського транспорту для киян.
6 листопада 1982 року, була відкрита станція метро “Мінська”
«Мі́нська» — 24-та станція Київського метрополітену на Оболонсько-Теремківській лінії між станціями «Героїв Дніпра» та «Оболонь». Назва станції — від колишнього Мінського району (нині — Оболонський район) та Мінської площі.
Конструкція станції — односклепінна станція мілкого закладення з острівною посадковою платформою.
Станція без колійного розвитку. Платформа з двох боків сполучається сходами з касовими вестибюлями, суміщеними з підземними переходами, що ведуть на Мінську площу, Оболонський проспект та вулицю Левка Лук’яненка. Наземних вестибюлів немає.
6 листопада 1987 року, була відкрита станція метро “Театральна”
«Театральна» — 28-ма станція Київського метрополітену. Розташована на Святошинсько-Броварській лінії між станціями «Університет» і «Хрещатик». Відкрита під назвою «Ленінська» (від вулиці Леніна, нині — Богдана Хмельницького, де розташована станція). Нинішня назва — з 2 лютого 1993 року, від розташованих поблизу Драматичного театру ім. Лесі Українки та Національної опери України.
Є частиною пересадкового вузла між Святошинсько-Броварською та Сирецько-Печерською лініями.
Конструкція станції — пілонна трисклепінна з острівною платформою.
Станція має три підземних зали — середній і два зали з посадковими платформами. Зали поєднані між собою рядами проходів-порталів, які чергуються з пілонами. Середній зал ескалаторним тунелем з’єднаний з підземним вестибюлем, сполучений з підземним переходом на перехресті вулиць Богдана Хмельницького і Євгена Чикаленка.
25 лютого 2014 року, під час активної фази «Ленінопаду», на станції демонтували таблички з радянськими лозунгами та почали підготовчі роботи для демонтажу барельєфа Леніна в торці станції.
6 листопада 2001 року, в день 58-ї річниці визволення Києва від німецьких військ, було відкрито Пам’ятник військовим льотчикам
Памʼятник встановлено в парку Слави на алеї Героїв Крут неподалік від Пам’ятника Вічної слави на могилі Невідомого солдата (між площею Слави і Аскольдовою могилою).
Фігура пам’ятника списана з Леоніда Бикова: він зображений в самому своєму відомому сценічному образі – командира ескадрильї капітана Олексія «Маестро» Титаренко з кінофільму «В бій ідуть тільки «старики».
Скульптори – Володимир Щур і Віталій Сивко.
Пам’ятник присвячений військовим льотчикам, які загинули під час визволення України.
6 листопада 2012 року, вдбулося урочисте відкриття памʼятної дошки Олегу Антонову
Памʼятну дошку було встановлено на будівлі київської спеціалізованої школи I—III ступенів № 96, що носить ім’я авіаконструктора, за адресою вул. Олександра Оксанченка, 2.
У церемонії відкриття пам’ятної дошки взяли участь Генеральний конструктор-президент ДП «Антонов» Дмитро Ківа, вдова Олега Атонова Ельвіра Атонова та дочка Ганна.
6 листопада 2013 року, була відкрита станція метро “Теремки”
«Теремки» — 52-га станція Київського метрополітену. Кінцева на Оболонсько-Теремківській лінії. Розташована після станції «Іподром» на проспекті Академіка Глушкова поблизу Кільцевої дороги та Одеської площі. Названа за однойменним житловим масивом.
Конструкція станції — односклепінна мілкого закладення, з острівною платформою.
Станція з двома виходами у підземні переходи під проспектом Академіка Глушкова. Наземні вестибюлі відсутні. Виходи з підземних переходів та ліфти улаштовані у вигляді засклених павільйонів.
Архітектори В.Л. Гнєвищев, Т.А. Ціліковська, А.В. Нашивочніков, О.М. Плащенка, за участю О.М. Панченко.
7 листопада 1927 року, відбулися урочисті закладини нової споруди київського вокзалу
Розбудова нового вокзалу почалася у 1927 році. Новий проект вокзалу розробляли на закритій конкурсній основі. Для участі у ньому запросили лише 9 провідних архітекторів України – п’ятьох з Києва та чотирьох з Харкова. Серед пропозицій архітекторів обрали проект під девізом «Рельс у колі» професора Київського художнього інституту Олександра Вербицького за участю професора того самого інституту Павла Альошина.
Старшим техніком на будівництві працював один з найплідніших київських зодчих Йосип Каракіс.
Введення вокзалу в експлуатацію планувалося на осінь 1931 року, але роботи запізнювалися. В решті решт вокзал було здано до 14-ї річниці з дня організації Червоної армії, 23 лютого 1932 року. Він був розрахований на 72 пари поїздів на добу, 36 000 пасажирів далекого та 4000 – ближнього прямування. Загалом будівництво обійшлося у 13 млн. радянських рублів.
7 листопада 1931 року, народився Микола Жаріков
Жаріков Микола Леонідович – український архітектор, член Національної спілки архітекторів України, народний архітектор України, дійсний член Української академії архітектури.
У 1956 закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут. Після закінчення інституту за розподілом поїхав працювати у Запоріжжя.
Влітку 1978 переїхав до Києва. У 1978—1987 — перший заступник голови Держбуду України, в 1987—1992 — головний архітектор Києва, в 1992—1993 — президент Міжнародного архітектурного центру «Золота брама», в 1993—1996 — заступник начальника Київголовархітектури, з 1996 — керівник персональної творчої майстерні «М. Жаріков».
Є автором книги «Мої майдани», численних публікацій з проблем забудови Києва та збереження історичного середовища, головний редактор чотиритомника «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (1983—1986, російською мовою), співголова Громадського комітету захисту архітектури Києва, член Громадської ради сприяння підготовці інфраструктури центру міста Києва до ЄВРО-2012.
Основні праці У Києві:
- Ескізні проєкти забудови центру житлового району Оболонь, проспекту Миколи Бажана, мікрорайону по вулиці Юлії Здановської,
- Західна привокзальна площа біля станції Київ-Пасажирський,
- Забудова вулиці Лайоша Гавро житловими комплексами серії АППС (1988).
- Станція метро «Золоті ворота» (1989),
- Посольство Російської Федерації (1993).
- Готельно-офісний центр по вулиці Раїси Окіпної (1990),
- Меморіальний комплекс пам’яті жертв Чорнобиля у сквері біля Нагірної вулиці (1991—2006),
- Пам’ятник і каплиця св. Андрія Первозванного (2003),
- Офісний будинок та офісно-готельний комплекс по Госпітальній вулиці.
Автор пам’ятнику Гетьману Сагайдачному у Києві на Контрактовій площі, надгробків Степану Турчаку (1996) та Вадиму Гетьману (1999) на Байковому кладовищі у Києві.
7 листопада 1944 року, засновано Київський автомобільно-дорожній інститут (КАДІ), з вересня 2000 року – Національний транспортний університет (НТУ)
Інститут розмістився у будівлі колишньої 5-ї гімназії ім. А.С. Пушкіна на Печерську по вул. М. Омеляновича-Павленка, 1(колишня Суворова).
В 1944 було створено два факультети – дорожній та механічний для підготовки фахівців з чотирьох спеціальностей: автомобільні дороги, мости, автомобілі та автомобільне господарство, дорожні машини і механізми.
7 листопада 1944 року, народився Валерій Медведєв
Медведєв Валерій Леонідович – скульптор. Заслужений художник України (2001). Член НСХУ (1977).
1963 року закінчив Київську республіканську художню школу імені Т.Г.Шевченка. У 1963—1964 pp. викладав малювання у київській середній школі № 21. З 1967 по 1973 рік навчався у Київському художньому інституті (педагоги за спеціальністю — М. Лисенко, М. Вронський). З 1972 року – учасник всеукраїнських, всесоюзних, міжнародних виставок та конкурсів.
Валерій Медведєв – автор робіт:
Пам’ятники: Шолом-Алейхем. Пам’ятник було встановлено на вул. Басейної (1997), перенесений на вул. Рогнегінську, 3; Пам’ятник дітям, розстріляним у Бабиному Яру. 1941 (2001); Пам’ятник захисникам державного кордону всіх часів (біля будівлі Державної прикордонної служби України) (2004), співавтори Ю.В. Багаліка та А.А. Радіонов, архітектори Ю.Г. Лосицький, А.А. Макаренко; Герою України Тетяні Маркус (Бабин Яр) (2008); Пам’ятник жертвам Чорнобиля (перебував у парку на Троєщині, перенесений на Лісовий цвинтар та встановлений на ділянці поховання ліквідаторів аварії на ЧАЕС) (1996).
Меморіальні дошки: Шолом-Алейхему (архітектор А.М. Милецький; вул. Саксаганського, 27) (1988); Павлу Бейліну (Київ, вул. М. Коцюбинського, 2) (1990); Ігорю Шамо (вул. Костельна, 8) (1998); Голде Меїр (вул. Басейна, 5) (1999) та ін.
7 листопада 1981 року, був запущений фонтан “Дружби Народів”
На початку 80-х років розпочалася чергова реконструкція Майдану Незалежності, яка була приурочена до 1500-річчя Києва у 1982-му році, а також і 60-річчя СРСР. На площі виросла ціла низка фонтанів, на чолі з центральним з колосальним (30 метрів в діаметрі) круглим басейном. Фактично новий фонтан запрацював достроково: у революційну річницю 7 листопада 1981 року його вже запустили, не дивлячись на пізню осінь.
До першотравневих свят 1983 року фонтан прикрасили скульптури дівчат, які символізують Україну, Білорусь і Росію, а сам фонтан відповідно отримав назву «Дружби Народів». У 1985 році скульптури прибрали, а на їх місце поставили значних розмірів чашу. Фонтан став особливо схожий на велетенську рулетку. Тому що в діалогах часто-густо чути було: «Я йду на «Рулетку»», «Зустрічаємося біля «Рулетки»», і т.п.
Фонтан був демонтований під час реконструкції 2001 року.
8 листопада – день святкування Собору Архістратига Михаїла
Архістратиг Михаїл – старший архангел, ватажок святого воїнства, яке бореться із силами зла. Для киян цей святий має особливе значення – він є покровителем міста. На гербі Києва зображення архангела Михаїла символізує світлі сили, які готові захищати Київ від бід.
На фото – «Архістратиг Михаїл». Печерські (Лядські ворота). Майдан Незалежності.
8 листопада 1833 року, було засновано університет Святого Володимира
У 1939 році закладові присвоєно ім’я Т. Г. Шевченка.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка — державний заклад вищої освіти України, розташований у місті Києві. За рейтингами ВНЗ посідає 1 місце і є найбільшим університетом за кількістю студентів і спеціальностей.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Історія
8 листопада 1929 року, відбулося урочисте відкриття відновленого Петрівського мосту
Петрівський залізничний міст — залізничний міст через Дніпро і Десенку в Києві, що сполучає Рибальський острів з Воскресенкою і Русанівськими садами.
Міст було відкрито 26 січня 1917 року. Невдовзі міст було пошкоджено і відбудовано восени 1918 року. Через події революції та громадянської війни міст прийшов у занепад і багато років існував без можливості використання.
Восени 1928 року під орудою організації «Військпроєкт 401» (головний інженер В. Кохан) почалося відновлення моста за проєктом, дещо зміненим від первісного — підмостовий габарит був підвищений на 7 м.
8 листопада 1929 року відновлення мосту завершилося. Того ж дня о 12 годині відбулося урочисте відкриття відновленого мосту.
8 листопада 1929 року, народився Олег Борисов
Борисов Олег Іванович – радянський та російський актор театру і кіно, майстер художнього слова (читець). Заслужений артист УРСР (1963). Народний артист РРФСР (1974). Народний артист СРСР (1978).
По закінченні МХАТ у 1951-го року, приїжджає до Києва, де працював у 1951—1963 роках актором Київського російського драматичного театру ім. Лесі Українки.
З 1955 року почав зніматися у кіно, де всесоюзну славу та звання Заслуженого артиста УРСР приніс йому фільм «За двома зайцями» за п’єсою українського драматурга Михайла Старицького, знятий у Києві на кіностудії ім. О.Довженка у 1961 році.
У 1963 працював актором у Московському драматичному театрі ім. О. С. Пушкіна, але через деякий час він переходить до трупи Ленінградського БДТ ім. Горького.
У 1983 році Олег Іванович знов переїжджає з Ленінграда до Москви, де працює у відомому на весь Радянський Союз МХАТі, під керівництвом Олега Єфремова. Проте новий театр розчарував Борисова своїми правилами та поведінкою акторів.
У 1989 році Олег Іванович йде з МХАТу та переходить до Центрального театру Радянської армії, де з успіхом зіграв Павла І. В 1991 році Борисов організовує свій власний театр — «Антреприза Олега Борисова».
Помер у 1994 році, від лейкемії, на 65 році життя.
8 листопада 1938 року, народився Володимир Веклич
Веклич Володимир Пилипович – український науковець у галузі міського електричного транспорту, винахідник тролейбусного поїзда. Ініціатор будівництва першої в СРСР київської лінії швидкісного трамвая, доктор технічних наук, директор Науково-дослідного та конструкторсько-технологічного інституту міського господарства.
У 1960-ті роки поодинокі тролейбуси не справлялися з напливом пасажирів, і Володимиру Векличу прийшла ідея поєднати два тролейбуси зчіпкою. Перший поїзд тролейбусний інженер створив на основі двох МТБ-82 / 82Д. Вперше такий потяг випустили на маршрут №6.
Потяги МТБ набули широкого поширення. Тільки в Києві за період з жовтня 1967 до липня 1968 року їхня було сформовано 48 одиниць. Економічний ефект від їх впровадження тільки на маршруті № 6 за 1968 рік, де використовувалося 25 тролейбусних поїздів, склав близько 160 тис. руб.
Здвоєний тролейбус на довгі роки став візитною карткою Києва, і багато інженерів приїжджали сюди переймати досвід.
Помер 10 серпня 1993 року. Похований на Байковому кладовищі.
8 листопада 2025 року, був урочисто відкритий памʼятний знак – ДШВ
Памʼятний знак “ДШВ” відкрили на Алеї захисників України в Києві, біля Арки Свободи українського народу, він присвячений Десантно-штурмовим військам ЗС України.
В урочистому заході взяли участь начальник Генерального штабу Збройних сил України, генерал-лейтенант Андрій Гнатов та командувач Десантно-штурмових військ ЗС України, бригадний генерал Олег Апостол.
Пам’ятний знак, вшановує підрозділи Десантно-штурмових військ, символізуючи вдячність суспільства воїнам-десантникам за їхню мужність та незламність.
Новий знак був освячений лейтенантом капеланської служби Павлом Кобзарем. Хвилиною мовчання учасники дійства вшанували всіх загиблих у війні. На завершення, співак та учасник платформи Культурні Сили Олександр Чемеров виконав пісню «ДШВ», спільно з Ансамблем солістів Культурні сили.
9 листопада 1897 року, була освячена Покровська церква на Солом’янці
Церква Покрови Пресвятої Богородиці — церква роботи Іполита Ніколаєва у Києві, на Солом’янці.
Збудована на замовлення міської громади Києва протягом 1895—1897 рр. у пам’ять про митрополита Київського і Галицького Платона (Городецького). Знаходиться на розі вулиць Патріарха Мстислава Скрипника та Стадіонної (вул. Патріарха Мстислава Скрипника (колиш. Островського), 20/1).
9 листопада 1975 року, народився Назар Задніпровський
Задніпровський Назар Олександрович – український актор театру, кіно та дубляжу. Заслужений артист України (2007), Народний артист України (2017).
Народився у Києві в акторській родині. Є сином Леся Задніпровського, онуком Михайла Задніпровського та Юлії Ткаченко, правнуком Семена Ткаченка.
1996 року — закінчив акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (майстерня Б. П. Ставицького).
З 1997 року — актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
10 листопада 1908, народився Микола Носов
Носов Микола Миколайович – радянський письменник. Відомий як автор дитячої трилогії «Незнайко», ідею персонажів якого він запозичив у канадського письменника Палмера Кокса.
Народився у Києві в родині актора-естрадника. Охрещений у парафіяльній церкві Св. Іоана Золотоустого в Києві. Дитинство провів в Ірпені. Потім родина мешкала на вулицях Глибочицькій, Борщагівській та у 1919—1923 роках Маріїнсько-Благовіщенській (тепер Саксаганського), 86. Дитинство описав у повісті «Тайна на дне колодца». З 1915 по 1923 роки навчався в київській приватній гімназії Стельмашенка (згодом 9-та гімназія, трудова школа). У 1927—1929 роках вчився в Київському художньому інституті, звідки перевівся в Московський інститут кінематографії (закінчив у 1932). У 1932—1951 роках — режисер-постановник мультиплікаційних, науково-популярних та навчальних фільмів (у тому числі для Червоної Армії, нагороджений 1943 року орденом Червоної Зірки).
Почав публікувати оповідання у 1938 році.
Велику популярність серед читачів здобули його казкові твори про Незнайка. Перше з них — казка «Гвинтик, Шпунтик і пилосос». Вперше ця, тепер вже знаменита історія з’явилася друком 1953 року в лютневому номері журналу «Барвінок» у Києві, і розмовляв улюблений дитячий герой дітей українською мовою. Надалі герой з’явився в знаменитій трилогії, що складається з романів-казок «Пригоди Незнайка і його товаришів» (1953—1954), «Незнайко в Сонячному місті» (1958) і «Незнайко на Місяці» (1964—1965; Державна премія РРФСР ім. Н. К. Крупської, 1969). Ідея персонажа Незнайки походить з творів канадського письменника Палмера Кокса, через їхні російські переробки письменниці Анни Хвольсон.
Помер 26 липня 1976 року у Москві.
У 2018 році у Святошинському районі Києва нова вулиця була названа на честь Миколи Носова.
10 листопада 1928 року, було урочисто відкрито Будинок-музей Тараса Шевченка
Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка — філія Національного музею Тараса Шевченка. Тут Т. Шевченко проживав з весни 1846 до свого арешту — 5 квітня 1847 року. Розташований по провулку Шевченка, 8-а.
10 листопада 1993 року, в Києві відбулася спроба захоплення приміщення Софійського собору сектантами Білого братства
Під час спроби захоплення приміщення Софійського собору членами секти «Біле братство», вони вчинили погром та намагалися здійснити масове самогубство з нагоди «кінця світу». Однак правоохоронні органи запобігли цьому, затримавши понад 600 прихильників секти, а її керівників, «Живого Бога» Марію Деві Христос (Марина Цвігун) та Юрія Кривоногова, арештували.
Захоплення Софійського собору сектантами Білого братства у 1993 році
10 листопада 2016 року, було відкрито памʼятник «Анна Ярославна. Королева Франції»
Анна Ярославна (Анна Київська) – наймолодша з трьох доньок Київського князя Ярослава Мудрого. Вона народилася в 1024 році, а у 1051-му обвінчалася з Французьким королем Генріхом I, ставши королевою Франції.
Пам’ятник Анні Ярославні встановлений в сквері на Львівській площі, за декілька кроків від Посольства Франції.
Монумент являє собою бронзову ростову фігуру маленької Анни – дівчинка одягнена в мантію, а її голову прикрашає вінець. Принцеса руками притискає до себе Євангеліє, а її ноги зображені босими. Скульптура встановлена на бетонний чотиригранний постамент, на лицьовій і лівої гранях якого, прикріплені анотаційні бронзові таблички. Загальна висота пам’ятника – близько 2 метрів. Робота над монументом тривала понад рік, а його створення обійшлося в суму близько 800 тисяч гривень.
Автори: скульптори К. Скритуцький, Ф. Баландін.
3 вересня 2020 рішенням Київради року скверу надано ім’я княгині Анни Київської.
11 листопада 1919 року, народився Юхим Березін (сценічний псевдонім – Штепсель)
Березін Юхим Йосипович — український актор, кінорежисер, сценарист, артист розмовного жанру. Народний артист Української РСР (1960). Член НСКінУ (1958—1999).
Юхим Березін закінчив Київський театральний інститут, де навчався разом із Юрієм Тимошенко. Під час Великої Вітчизняної війни вони разом виступали на передовій Південно-Західному фронті. Березін виступав в образі кухаря Галкіна, а Тимошенко – банщика Мочалкіна.
Дует Тарапунька і Штепсель з’явився в 1946 році, користувався великою популярністю у глядача в СРСР і існував протягом сорока років.
11 листопада 1981 року, у ранзі вже десятиразових(!) чемпіонів динамівці Києва виграли останній матч тогорічного чемпіонату країни у непримиренного суперника причому на його полі «Спартака» – 2:1
Голами у тому матчі відзначились Олег Блохін та Віктор Хлус.
11 листопада 2024 року, біля метро “Арсенальна” з’явилася скульптура “Тризуб”
Автор — український скульптор Олег Пінчук.
Металевий “Тризуб” встановили біля метро “Арсенальна”. Він виготовлений з нержавіючої сталі. Саме таким митець бачить малий герб України у своєму новаторському вигляді. Артоб’єкт вміщує 12 кубів різного розміру, на знак кожного місяця у році.
Автор прагнув інтегрувати абстрактний “Тризуб” в контекст історичної архітектури “Арсеналу” та природного оточення Печерська.
12 листопада 1922 року, була відкрита Київська картинна галерея
Національний музей «Київська картинна галерея» — художній музей у м. Києві. Розташований у будинку Федора Терещенка (кін. XIX — поч. XX ст.; архітектори — Володимир Ніколаєв, Андрій Гун) по вул.Терещенківська, 9.
Музей не тільки один з найстаріших музеїв Києва, але й один з найулюбленіших. Його колекція одна найбагатших серед художніх музеїв України. Вона нараховує понад 14 000 творів живопису, графіки, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва.
Серед найвідоміших музейних пам’яток — ікони XIII-XVII століть, портрети пензлів В.Г. Боровиковського та Д.Г. Левицького, прекрасні колекції пейзажного живопису І.К. Айвазовського, М.М. Ге, І.І. Шишкіна, В.М. Васнецова. Блискучі збірки творів І.Ю. Рєпіна, М.О. Врубеля, художників кінця ХІХ – початку ХХ століття, а також твори сучасних українських митців – свідків сьогодення, які у художній формі відтворюють враження про нинішні події в Україні, випробування, які випали на її долю.
13 листопада 1838 року, народився Іван Нечуй-Левицький
Нечуй-Левицький Іван Семенович – (справжнє прізвище — Левицький) — український письменник, лінгвіст, етнограф, фольклорист, педагог.
Навчався у Київській духовній семінарії та Київській духовній академії. З 1885 року постійно живе у Києві.
У багатьох творах — комедії «На Кожем’яках» (перероблена М. Старицьким для сцени під назвою «За двома зайцями»), оповіданнях «Афонський пройдисвіт», «Київські прохачі», нарисі «Вечір на Володимирській горі» (улюблене місце його прогулянок), романі «Хмари» та ін. відтворив життя та побут різних верств населення Києва, мальовничу природу міста.
“За Дніпром з’явилася чудова, неймовірно чудова панорама Києва…”, – писав І.С.Нечуй-Левицький у романі «Хмари».
Помер від хронічного недоїдання 15 квітня 1918 року в Дегтярівській богадільні на Лук’янівці (тепер вул. Дегтярівська), похований на Байковому цвинтарі.
1955 року в Києві ім’ям І.С.Нечуя-Левицького названо вулицю.
13 листопада 2014 року, пісня «Як тебе не любити, Києве мій» стала офіційним Гімном територіальної громади міста Києва
Пісня композитора Ігоря Шамо на слова поета Дмитра Луценка, написана в 1962 році. Перше публічне виконання відбулося 27 травня 1962 роки (соліст Юрій Гуляєв) у супроводі оркестру оперного театру (диригент Захарій Кожарский). Соло на скрипці виконав Абрам Штерн.
“Як тебе не любити, Києве мій!” у класичному виконанні Юрія Гуляєва 1962 року. Аудіо
14 листопада 1978 року, було створено Музей історії міста Києва
Музей історії міста Києва — музейно-виставковий комплекс, що складається з постійної історичної експозиції та виставкового центру. Репрезентує різноманітні історичні, мистецькі та пізнавальні проєкти. У ньому висвітлюються різні аспекти історії, літератури, науки, мистецтва, суспільно-політичного життя міста.
«Музей історії міста Києва» було створено 14 листопада 1978 року та відкрито у першому кварталі 1979 року в «Будинку Петра I» на Подолі (вул. Костянтинівська, 6/8). Музейне зібрання на той час складалося з археологічних матеріалів, переданих Інститутом археології Академії наук УРСР, етнографічної та нумізматичної колекцій, колекції ікон, стародруків, поштових листівок, подарунків від підприємств, установ та мешканців Києва. За короткий проміжок часу фонди музею збільшилися до 36 тисяч одиниць.
Через брак виставкової площі експонуватися могли лише 5-6% експонатів, тому музей було переміщено до Кловського палацу (пам’ятка архітектури національного значення XVIII століття по вул. Пилипа Орлика, 8) і відкрито 26 травня 1982 року у дні святкування 1500-річного ювілею міста. У Кловському палаці Музей розміщувався більше двадцяти років.
Однак, за розпорядженням Кабінету Міністрів України № 506 від 11 серпня 2003 р., будівля Кловського палацу була передана Верховному Суду України. З 10 березня 2004 р. Музей було закрито для відвідувань і «переміщено» на 4 та 5 поверхи в Палац мистецтв «Український дім» по вул. Хрещатик, 2.
06 червня 2012 року під натиском громадськості у користування «Музею історії міста Києва» було передано будівлю торгово-офісного центру біля станції метро «Театральна» по вул. Богдана Хмельницького, 7, де з 22 серпня 2012 р. Музей історії міста Києва відновив експозиційно-виставкову діяльність, і нині функціонує як Музейно-виставковий центр «Музей історії міста Києва».
15 листопада 1863 року, була освячена тюремна церква Лук’янівської в’язниці
Вона присвячувалася святому Йову – праведнику на зразку віри й терпіння.
Цієї події передувало завершення будівництва 3-поверхового з підвалом тюремного замку, яке почалося у вересні 1859 року. Усі роботи планували завершити за три роки, тобто до осені 1862-го. Проте з незалежних від підрядника причин сталася затримка. Зрештою 24 жовтня 1863 року будівельні роботи були завершені, і через чотири дні тюремний замок оглянула спеціально призначена комісія. Її висновки були позитивними.
15 листопада 1897 року, почалися заняття у Київській чоловічій трикласній торгівельній школі Терещенко
Незадовго до цього, 19 вересня 1897 року, міністерство фінансів затвердило статут Київської школи, а 10 лютого 1898 року при школі відкрився ще один навчальний заклад – торгові класи. Відповідно до статуту школа мала готувати учнів до служби у торгово-промислових установах і до завідування невеликими торговими закладами.
Школа та курси були у віданні Товариства поширення комерційної освіти у Києві, засновниками якого були відомі купці та підприємці Я.М.Бернер, М.П.Дегтярьов, С.С.Могилівців, Н.А.Терещенко та Н.І.Чоколів. Товариство було створено 30 червня 1896 року, і про своє бажання брати участь у його діяльності заявили 199 осіб, а через 10 років їх кількість зросла до 622.
15 листопада 1953 року, народився Віталій Сівко
Сівко Віталій Йосипович – український скульптор, заслужений художник України (1996).
В 1988 році закінчив Київський державний художній інститут. У 1994 році став членом Національної спілки художників України.
Співавтор численних пам’ятників в Києві, серед яких:
Пам’ятник княгині Ользі (1996, відновлення)
Пам’ятник Ярославу Мудрому (1997)
Пам’ятник Паніковському (1998)
Пам’ятник Проні Прокопівні і Голохвастову (1999)
Пам’ятник військовим льотчикам (Бикову) (2001)
Пам’ятник Владиславу Городецькому (2004)
Помер 20 квітня 2007 року. Похований на Байковому кладовищі.
15 листопада 1993 року, відкритий Музей-майстерню І.П. Кавалерідзе
Музей розмістився в Києві, на Андріївському узвозі, 21, у будинку, де в 1911 році працював над проектом пам’ятника княгині Ользі майбутній видатний український скульптор, кінорежисер і драматург, народний артист України Іван Петрович Кавалерідзе.
У музеї зберігається понад 5000 експонатів, присвячених життю і творчості майстра. Серед експонатів – проекти пам’ятників княгині Ользі, Ярославу Мудрому, Святославу, Григорію Сковороді, Лесі Українці, Богдану Хмельницькому.
15 листопада 2024 року, відкрили пам’ятник Василю Стусу
Пам’ятник шістдесятнику Василеві Стусу встановили на будинку, в якому він жив поблизу станції метро «Академмістечко».
Погруддя встановили на вулиці Чорнобильська, 13-А. На пам’ятнику є напис «За мною Київ тягнеться у снах», який обрали меценати. На меморіальну дошку-пам’ятник гроші зібрали 700 людей. Скульптором погруддя став Володимир Щур.
Ідея встановити пам’ятник виникла ще у 2023-му, її підтримав син Стуса, жителі будинку на вулиці Чорнобильській і Святошинська РДА. Гроші на виготовлення пам’ятника, лиття бюста, встановлення, «винагороди для доброчинців» і комісію платформи збирали активісти.
16 листопада 1913 року, відбулася урочиста церемонія відкриття Київської консерваторії
Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського, неофіційно — Київська консерваторія, — вищий державний музичний навчальний заклад IV рівня акредитації, займає провідне місце серед музичних вузів України та одне з провідних у світі.
За методикою визначення рейтингів ЮНЕСКО «Топ — 200 Україна» у 2019 році академія посіла перше місце серед вищих мистецьких навчальних закладів України.
17 листопада 1943 року у газеті “Київська правда” була опублікована стаття “Що сталося в Бабиному яру”
«Бабин Яр… В недавньому минулому — любиме місце прогулянок лук’янівських старожилів — трамвайників, слюсарів, кабельників. По неділях, на узліссі, на краю яру вони отаборювалися цілими родинами. Дитячий сміх і пісні гучною луною котилися вздовж величезного Бабиного Яру.
В уярмленому німцями Києві ця назва стала символом смерті і катувань.
Тут було поховище десятків тисяч мирного населення, по-звірячому закатованого німцями восени 1941 року. Тут були зариті в землю тіла багатьох тисяч військовополонених, забитих німецькими бандитами, одягненими у військову форму. Сюди останніми тижнями звозили сотні сімей радянських людей, винних лише в тому, що їх родичі були комуністами чи радянськими активістами.
Кільком людям удалося вирватися із Бабиного Яру. Здебільше це військовополонені, робітники київських підприємств — в’язні Сирецькою концтабору. Ми записали їх розповіді».
Історія подій у Бабиному яру у газеті “Київська правда” від 17 листопада 1943 року
17 листопада 1948 року, почав працювати газопровід Дашава-Київ, до квартир киян прийшов газ
В цей день почалося підключення київських користувачів до газової мережі. Першими запалали газові пальники в котельному цеху київської ТЕЦ на нинішній Жилянській вулиці. Потім газ надійшов на електростанції, хлібозаводи, провідні машинобудівні підприємства.
Контрольно-розподільний пункт №1, куди газ надходив з головної розподільчої станції, влаштували в Шевченківському парку. Тому найпершими користувачами газу виявилися жителі прилеглих будинків на вулиці Володимирській.
Вже на 1 грудня налічувалося 235 газифікованих квартир, до кінця року їх стало 19 тис., а в кінці 1950-го це число потроїлося. Газова плита стала для киян такою ж природною частиною благоустрою, як електрична люстра, водопровідний кран і батарея парового опалення.
17 листопада 1965 року, народилася Руслана Писанка
Писанка Руслана Ігорівна – українська телеведуча та акторка театру і кіно. Найбільш відома за ролями у фільмах «Москаль-чарівник», «Вогнем і мечем» та «Таксі для ангела».
У кіно з 1991 року одна з перших помітних робіт актриси у фільмі Андрія Бенкендорфа «Кілька любовних історій» (1994).
Працювала на українському телебаченні телеведучою, грала у антрепризних театрах, виступала на естраді.
Нагороджена орденом Святого Володимира.
Руслана Писанка померла в ніч 18 на 19 липня 2022 року. Похована на Байковому кладовищі.
17 листопада 2019 року, у Києві була відкрита 23-тя мініскульптурка проекту “Шукай” – Київський лист
Ця скульптура присвячена документу, який містить першу письмову згадку про Київ, – так званому «Київському листу», в якому наше місто названо Qiyyōb, або на івриті קייב. Це був рекомендаційний лист, який отримав киянин Яаков бен Ханукка від хозарської громади міста. Спеціалісти датують документ X ст. н.е.
Шукати треба бронзову мініскульптурку київського листа за адресою: вулиця Шота Руставелі, 13, на стіні Хоральної синагоги Бродського, Центральної синагоги Києва.
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Скульптор Юрій Білявський.
18 листопада 1913 року, народився Георгій Майборода
Майборода Георгій Іларіонович – український композитор, брат композитора Платона Майбороди.
Георгій Майборода вніс значний внесок до розвитку української музики. Працював у різних жанрах, переважає героїко-патріотична тематика. Значне місце у творчості композитора займала поезія українських письменників — Тараса Шевченка, Івана Франка та інших.
Автор опер “Мілана” (1957), “Арсенал” (1960), “Тарас Шевченко” (1964) – всі поставлені в Українському театрі опери та балету імені Т.Г.Шевченка у Києві, «Ярослав Мудрий» (1973), двох симфоній (1940 та 1952), симфонічних поем, концерту для голосу з оркестром (1969), вокально-симфонічних творів, хорів, романсів, пісень та ін.
Мешкав у Києві. Помер 6 грудня 1992 року. Похований на Байковому кладовищі.
20 листопад 1902 року, відбулося урочисте відкриття й освячення будівлі Троїцького народного дому
Урочиста закладка будівлі відбулася 24 липня 1901 року. Підрядником виступила відома будівельна фірма Л. Гінзбурга, яка виконала роботи в кредит, частину робіт підрядник здійснив безкоштовно. Електроосвітлювальне обладнання встановлено Російським електричним товариством «Уніон». У 1902 році нагляд за будівництвом здійснював архітектор П. Голландський.
Наразі у цьому будинку розташований Київський національний академічний театр оперети.
20 листопада 1943 року, вийшла стаття “Бабин Яр”
20 листопада 1943 року в газеті «Червона зірка» було опубліковано статтю «Бабин Яр».
Автори статті – спеціальні кореспонденти газети «Червона зірка» Олександр Авдєєнко та Петро Олендер.
Історія подій у Бабиному яру у газеті “Червона зірка” від 20 листопада 1943 року
20 листопада 2012 року, у Всесвітній день дитини, було відкрито бронзову меморіальну дошку Янушу Корчаку
Януш Корчак (1878 – 1942) – видатний польський педагог, письменник, лікар та громадський діяч. У Києві видатний педагог перебував на початку ХХ століття та працював над однією зі своїх основних педагогічних робіт «Як любити дитину» (1918). Він стверджував, що дитина має право бути такою, як вона є, має право на повагу, на помилку, на вираження своїх думок. У Варшаві Януш Корчак керував та займався двома притулками для дітей «Наш дім» та «Дім Сиріт», де створив своєрідну дитячу республіку з дитячим парламентом, товариським судом, дитячою газетою.
Автор меморіальної дошки – скульптор Іван Григор’єв. Розміщено її на єдиному вцілілому будинку, по вулиці Володимирська, 47, пов’язаному з перебуванням Януша Корчака у Києві під час Першої світової війни. У ті часи у будинку розташовувалась польська гімназія для дівчат та дитячий садок, куди приходив працювати з дітьми Старий Доктор.
20 листопада 2018 року, була відкрита 11-та мініскульптурка проекту “Шукай” – Київська пектораль
Ця скульптура присвячена найважливішій знахідці часів скіфської доби, яку було знайдено в кургані Товста Могила — золотій пекторалі. Пектораль була прикрасою скіфського вождя, слугувала ознакою багатства та шляхетності.
Шукати треба бронзову мініскульптурку київської пекторалі за адресою: вулиця Хрещатик, 15/4, на стіні Київського Пасажу, що ближче до вулиці Марії Заньковецької.
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Скульптор Юрій Білявський.
21 листопада 2024 року, на Вокзальній площі після оновлення відкрився найпопулярніший київський «МакДональдз»
Загальна площа оновленого «МакДональдза» — 944 квадратні метри, і таким чином він став одним із найбільших в Україні. Тут є 193 посадкових місця в залі та ще 88 на терасі. Встановили USB-роз’єми для заряджання смартфонів.
22 листопада 1722 року, народився Григорій Сковорода
Сковорода Григорій Савич – український філософ-містик, богослов, поет, педагог, можливо, і композитор літургійної музики. Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми байками, піснями, філософськими творами, а також способом життя, через що його називали «Сократом».
Навчався в Києво-Могилянській академії (вищої освіти не здобув). Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином етиці.
Помер 29 жовтня 1794 року.
У Києві Інститут філософії НАН України має ім’я великого філософа. 1973 року ім’ям Григорія Сковороди було названо вулицю. На фасаді будинку №2 по вулиці Григорія Сковороди, де в 1738—1742 рр., 1744—1750 рр. н. він навчався у Київській академії, було встановлено меморіальну дошку. У 1976 році у сквері на Контрактовій площі було встановлено пам’ятник поетові та філософу Григорію Сковороді.
22 листопада 1910 року, було відкрито Парковий міст
Парковий міст – пішохідний місток у Києві, перекинутий через Петрівську алею, що сполучає Міський сад і Хрещатий парк.
Споруджений за проєктом Євгена Патона. Один з перших розбірних металевих мостів країни.
Серед киян поширено ще кілька назв цього мосту, як-от: «Міст закоханих», «Міст кохання», «Чортів місток» або «Малий міст Патона».
23 листопада 1875 року, відбулося освячення та відкриття Свято-Михайлівській клінічній лікарні Києва
Свято-Михайлівська клінічна лікарня м. Києва — заклад охорони здоров’я, пам’ятка архітектури, історії та культури Києва.
Будували лікарню, яка на той час мала назву “Олександрівська”, на кошти, зібрані городянами, а також на пожертвування київського купецтва. Автором проєкту лікарні став київський архітектор Володимир Ніколаєв. Першу чергу будівництва закінчили за рік. Лікарня мала два дерев’яні корпуси (бараки) на 65 ліжок та декілька господарських будівель — кухню, аптеку, приміщення для працівників, також звели морг.
Спочатку працювало всього три лікарі та 15 сестер милосердя, які надавали стаціонарну, амбулаторну та швидку медичну допомогу.
23 листопада 1903 року, був освячений і відкритий для відвідування Цирк Крутікова
Цирк Петра Крутікова або Гіппо-палас — двоповерховий кінний цирк, розважальний центр в місті Києві, першим володарем якого був Петро Крутіков на початку XX століття.
Цирк Крутікова став одною з перших споруд у відверто яскравій стилістиці модерну в Києві. Едуард Брандтман широко використав залізобетон, скло, декор, притаманний модерну. Використані завеликі архітектурні об’єми.
Споруда мала низку нововведень, серед них опалення парою та гардероб, освітлення електрикою та через скляний купол. Циркова зала вміщала 2000 глядачів, що зробило її найбільшою концертною залою тогочасного Києва. Це був один з перших двоповерхових цирків тодішньої Європи.
Під час нацистської окупації з Києва у вересні 1941 року споруда цирку була висаджена у повітря диверсійними загонами НКВС, як і низка інших споруд центральної частини міста.
23 листопада 1952 року, відкрився Кінотеатр «Київ»
«Київ» — комунальний кінотеатр в центрі Києва, будівля якого передана в оренду приватній компанії. Розташований на вулиці Велика Васильківська, 19.
Будівництво кінотеатру почалося ще до війни. Зведений у щільній забудові кварталу між житловими будинками кінця 19 – початку 20 ст.
23 листопада 1998 року, була урочисто відкрита Меморіальна дошка Голді Меїр
Голда Меїр (1898 – 1978) – національна героїня держави Ізраїль – одна з його засновників і п’ятий прем’єр-міністр. У неї не було багатих батьків, проте була мудрість і неймовірна сила характеру. Її називають єврейкою, яка змінила історію.
Меморіальна дошка Голді Меїр була встановлена на фасаді будинку під № 5 по вулиці Басейній де вона народилася і провела дитинство. У церемонії відкриття взяла участь дочка Голди Меїр Сара. Ініціатор встановлення дошки – Єврейська рада України.
Автор: скульптор В. Медведєв.
24 листопада 1943 року, був створений Київський військовий ліцей імені Івана Богуна
Київський військовий ліцей імені Івана Богуна — середній загальноосвітній навчально-виховний заклад з військово-професійним напрямом навчання і виховання, військовий ліцей у місті Києві.
21 серпня 1943 року у м. Чугуєві (Харківська обл.) засновано як Харківське Суворовське військове училище. На навчання прийнято 500 юнаків. 24 листопада 1943 року Суворовському училищу вручено Грамоту Президії Верховної Ради СРСР Бойовий Прапор. Цей день відмічається як річне свято ліцею.
На початку липня 1947 року училище було переведене із Чугуєва до Києва й отримало назву «Київське суворовське військове училище».
У 1947 році був проведений перший післявоєнний набір вихованців. А вже в 1948 році відбувся перший випуск суворовців. З того часу училище випускало 65-70 вихованців, з 1961 року — 200, а з 1971 року — 300 вихованців.
27 листопада 1918 року, народився вчений Борис Євгенович Патон
Ім’я цього киянина відоме далеко за межами України. Науковець працював у галузі металургії, технології металів, електрозварювання та матеріалознавства.
Борис Патон навчався у Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», який в той час мав назву Київський індустріальний інститут. А від 1962 року очолював Національну академію наук України.
У 1986 році Борис Патон очолив інститут, який створив його батько.
Борис Патон. Найцікавіші факти з біографії київського вченого
27 листопада 1918 року, відбулися установчі збори Національної академії наук України
14 листопада 1918 р. гетьман Павло Скоропадський підписав закон Української Держави «Про заснування Української академії наук у м. Києві». Того ж дня гетьман призначив перших 12 дійсних членів УАН — Д.І. Багалія, А.Ю. Кримського, М.І. Петрова, С.Й. Смаль-Стоцького, В.І. Вернадського, С.П. Тимошенка, М.Ф. Кащенка, П.А. Тутковського, М.І. Туган-Барановського, Ф.В. Тарановського, В.А. Косинського та О.І. Левицького. 27 листопада 1918 р. відбулися установчі збори УАН у воєнних умовах, на якому було обрано головою-президентом — природознавця, геолога та геохіміка В.І. Вернадського.
Назва Академії зазнавала змін чотири рази. У 1918–1921 рр. вона іменувалася Українська академія наук, з 1921 по 1936 р. – Всеукраїнська академія наук, у 1936–1991 рр. – Академія наук Української РСР, з 1991 по 1993 р. – Академія наук України, а з 1994 р. – Національна академія наук України.
29 листопада 2006 року, урочисто відкрито Будинок футболу
В урочистостях взяли участь президенти футбольних федерацій Європи та України Ленерт Йохансон та Григорій Суркіс, представники спортивної громадськості та будівельних організацій.
Оснащення будівлі сучасною технікою та меблями обійшлося в $ 17млн., більшу частину коштів виділили ФІФА та УЄФА. П’ятиповерхова будівля стала штаб-квартирою Федерації футболу України та центром, який об’єднує всю футбольну громадськість країни.
Розташований по Лабораторному провулку, 7.
30 листопада 1849 року, народився Вільгельм Котарбінський
Котарбінський Вільгельм Олександрович – польсько-український художник. Працював у галузі монументального, монументально-декоративного та станкового живопису. Яскравий представник академізму та символізму в живописі.
Писав картини на міфологічні та біблійні теми, портрети, фантастичні композиції. 1893 року брав участь в організації Товариства київських художників. Брав участь у роботах В.Васнєцова щодо прикраси київського собору Святого Володимира в Києві, де створив низку композицій, серед них «Преображення Господнє» і написані спільно з Павлом Сведомським “Дні Творіння”, “Таємна Вечеря”, “В’їзд Господній до Єрусалиму”, “Розп’яття”, “Суд Пілата”.
Виконав низку замовлень, зокрема для будинку українського мецената Н.О.Терещенко та створив 13 панно для дому В.М.Ханенків.
Помер 4 вересня 1921 року. Похований на Байковому кладовищі.
30 листопада 1882 року, відбулося урочисте відкриття нової будівлі Київських купецьких зборів
Купецький клуб, палац піонерів, німецький клуб — назви будинку, в якому нині знаходиться Національна філармонія України, яка була побудована за проєктом відомого в Києві архітектора, академіка архітектури Володимира Ніколаєва.
Тривала історія будівлі насичена різними подіями та пов’язана з іменами всесвітньо-відомих особистостей: Ф. Ліст, Г. Нейгауз, Р. Пфеніг, М. Лисенко, С. Рахманінов, Р. Глієр, Ф. Шаляпін, Н. Рахлін та інші. Головну залу філармонії (колонна зала) понад 60 років названо іменем видатного українського композитора, піаніста, вихователя, етнографа, фольклориста Миколи Віталійовича Лисенка.
З 1996 року, після реконструкції, Колонна зала приймає своїх гостей і продовжує підтримувати славу найкращого концертного майданчика України з неперевершеною акустикою.
30 листопада 1945 року, народився Анатолій Кущ
Кущ Анатолій Васильович – український скульптор, член Національної спілки художників України, дійсний член (академік) Національної академії мистецтв України (з 2004 року). Заслужений художник України з 1979 року, народний художник України з 1996 року.
Народився у Києві. У 1972 році закінчив Київський державний художній інститут. 1972—1973 — викладач Київського державного художнього інституту. З 1977 року на творчій роботі. Працює в жанрі станкової та монументальної скульптури.
У творчому доробку А. В. Куща — десятки пам’ятників і монументально-декоративних композицій. З них у Києві:
«Засновникам Київської Русі» (Київ, архітектори Олександр Комаровський, Руслан Кухаренко, Олег Стукалов);
оформлення станції метро «Театральна» у Києві;
Монумент Незалежності України (Київ, архітектори Сергій Бабушкін, Олександр Комаровський, Руслан Кухаренко, Олег Стукалов).
Архангел Михаїл на Майдані Незалежності (Київ);
«Пилипу Орлику» (Київ, архітектор Олег Стукалов).
Історія, сучасність та майбутнє Києва на нашому телеграм каналі – КВІДО
