Перший київський тролейбус

З історії київського транспорту – Перший київський тролейбус та маршрут.

Історія київського тролейбуса розпочалася напочатку 20 сторіччя. У червні 1914 одна лондонська фірма запропонувала київському міському голові І. М. Дьякову побудову «безрейкового» трамваю. Мова звісно була про тролейбус. Йшлося про те, що будівництво тролейбусу, обійдеться у 5 разів дешевше (хоча також не було враховано кошти на ремонт дороги та покриття полотна асфальтом). Але через брак досвіду роботи з такими лініями та через війну, мова про тролейбус у Києві зайшлася лише у 1935 році, після перенесення столиці УРСР із Харкова.

За першим проектом, тролейбус мав піти за маршрутом колишнього трамваю № 2: пл. ІІІ Інтернаціоналу (Європейська пло́ща) — Хрещатик — вул. Леніна — вул. Пирогова — бульвар Тараса Шевченка — вул. Комінтерну — Залізничний вокзал. Тоді було відправлено делегацію до Москви. Питання з постачанням рухомого складу було вирішено — москвичі погодилися відсилати кузови тролейбусів, а збиратися останні мали на заводі ім. Домбаля (нині — Київський завод електротранспорту) на Либідській.

Перший тролейбус для Києва ЛК-5 (ЛК – скорочення від Лазар Каганович) був виготовлений у Москві на заводах СВАРЗ та “Аремкуз”, а ще шість тієї ж серії за московськими кресленнями зібрали на нашому заводі ім. Домбаля.

ЛК-5 за нинішніми мірками – це невеликий двовісний тролейбус. Він був розрахований на 47 місць, 37 із яких було сидячих. Такі машини ходили Києвом до Великої Вітчизняної війни.

Рух мав відкритися до річниці Жовтневої революції, але численні зміни в проекті спричинили запізнення.

5 листопада 1935 року о 17:00 було відкрито рух першою в Києві та Україні (другою в СРСР) тролейбусною лінією. Вартість проїзду в один кінець коштувала 25 копійок. 4 тролейбуси моделі ЛК-5 відкрили рух за маршрутом: Завод ім. Домбаля — вул. Червоноармійська — майдан ім. Льва Толстого (площа л.Толстого) — вул. Червоноармійська — Завод ім. Домбаля. Тоді ж, на території заводу, що служив однією із кінцевих, було розміщено тролейбусне депо, розраховане на 100 машин.

Тролейбуси проходили перший маршрут за десять хвилин із п’ятьма проміжними зупинками: кут Червоноармійської та П’ятакова (зараз – Саксаганського), Червоний стадіон, кут Червоноармійської та Зарудного (зараз – Федорова), Володимирський базар, Червоноармійська, 119. Вже першого вечора пасажирами стали 1629 осіб на другий день – 5096. «Майже щоразу з тролейбуса виходять цілі сім’ї, які проїхали кілька безперервних рейсів», – писала газета «Більшовик» за кілька днів.

Ще наприкінці 1935 року обіцяли відкрити другу чергу тролейбусу. Від площі Толстого тролейбус мали подовжити вулицями Хрещатик, Леніна (Б.Хмельницького), Пирогівською, бульваром Шевченка, Комінтерну до залізничного вокзалу. Щоправда, в строк не вклалися, але 2 червня 1936 року з 19:00 кияни вже мали змогу проїхатись на тролейбусі до вокзалу.

Усього на початок 1941 року у столиці налічувалася мережа з чотирьох тролейбусних маршрутів, а у післявоєнні роки розпочався масштабний розвиток київського тролейбуса.