Липень у київській історії
Календар історії Києва
Липень
Перша субота липня – День річки Дніпро
У першу суботу липня відзначається День річки Дніпро, найбільшій й найвідомішій в України. Її культурне, економічне, туристичне значення для Києва та усієї країни величезне.
Дніпро або Борисфен (поетична назва — Славутич) — четверта за довжиною і третя за площею басейну річка Європи, річка з найдовшою течією в Україні. У природному стані довжина Дніпра становила 2285 км, тепер (після побудови каскаду ГЕС та водосховищ, коли в багатьох місцях випрямили фарватер) — 2201 км; у межах України — 981 км. Площа басейну — 504 тис. км², з них у межах України — 291,4 тис. км².
1 липня 1944 року, організована Київська Дирекція радіозв’язку та радіомовлення
На підставі наказу Наркомату зв’язку СРСР №328 від 14 червня 1944 року та наказу по Київському обласному Управлінню зв’язку № 207 від 29 червня 1944 року замість існуючого Київського приймально-передавального Радіоцентру, при Київському обласному Управлінні зв’язку організована Дирекція радіозв’язку і радіомовлення, до складу якої ввійшли всі приймальні та передавальні радіостанції. Київська дирекція Радіозв’язку і радіомовлення відносилася до радіопідприємств 1-го класу.
1 липня 1945 року, було засновано «Київавтодор»
Комунальна корпорація «Київавтодор» прямий спадкоємець тих, хто з 1836 року взявся за роботу, коли Будівельний комітет міської управи розпочав перші планові роботи з мощення вулиць.
1 липня 1945 року Виконком Київради створив міську службу — Управління впорядкування міста, куди увійшла й транспортна складова. До цього управління також потрапила низка трестів, контор та господарств, таких як трест зеленого будівництва, контори комунальних лісів, зоопарк, міська станція захисту зелених насаджень, трест «Гідрошляхбуд», контори гідротехнічних споруд та дев’яти райкомунгоспів.
У 2002 році місто об’єднало всі підприємства, які займалися на той час будівництвом та ремонтом дорожньої мережі в комунальну корпорацію «Київавтодор». До її складу входять 15 виробничих підрозділів, близько 1,5 тис. одиниць спецтехніки та понад 4 тис. працівників.
1 липня 2012 року, відбувся фінал Євро-2012 з футболу
У вирішальному поєдинку на Національному спортивному комплексі «Олімпійський»зустрілися володарі титулу найсильнішої команди континенту — збірна Іспанії — і чемпіони планети 2006 року — Італія.
Збірна Іспанії завдала розгромної поразки суперникам 4 : 0 і захистила свій титул, здобутий чотири роки тому.
Євро-2012 стало останнім чемпіонатом Європи, на вирішальній стадії якого змагатимуться 16 команд.
2 липня 1976 року, було відкрито Пам’ятник радянським громадянам і військовополоненим, розстріляним в Бабиному Яру
Пам’ятник «Радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру» – монумент в пам’ять про більш ніж ста тисячах цивільних осіб і військовослужбовців СРСР, що потрапили в полон і знищених окупантами в Бабиному Яру під час Другої світової війни.
Автори монумента – скульптори академік Академії мистецтв СРСР, народний художник СРСР М. Г. Лисенко, А. Вітрик, В. Сухенко, арх. А. Ігнащенко, Н. Іванченко, В. Іванченков.
На фото – день відкриття памʼятника.
Пам’ятник радянським громадянам і військовополоненим, розстріляним в Бабиному Яру. Історія
2 липня 1992 року, засновано Міський науковий, інформаційно-аналітичний центр медичної статистики “Медстат”
Наказом № 354 Генерального директора Головного територіального медичного об’єднання міста Києва було засновано Київський міський центр інформаційної статистики, ліцензування та перспектив розвитку охорони здоровʼя населення “Медстат”, нині Міський науковий, інформаційно-аналітичний центр медичної статистики.
Центр було створено з урахуванням організаційно-методичного відділу при поліклініці лікарні ім. Жовтневої революції (нині Олександрівська клінічна лікарня м.Києва).
Адреса центру: Георгіївський провулок, 9. На початку XX століття в цій будівлі розташовувалася комерційна Георгіївська лікарня Товариства лікарів-фахівців.
З 1952 по 1992 рік – Київська міська онкологічна лікарня.
3 липня 1912 року, було урочисто відкрито Бессарабський ринок
Бессарабський ринок (Бессарабка) — критий (під дахом) ринок з торговою площею 896 м² на Бессарабській площі в західному кінці Хрещатика в Києві.
Побудований в 1910—1912 на гроші відомого цукрозаводчика Лазаря Бродського, призначені ним на цю мету в заповіті. Архітектор — Генрик Гай. Здійснював проєкт архітектор Михайло Бобрусов. Скульптурне оздоблення виконали учні українського скульптора Федора Балавенського, що навчалися у Київському художньому училищі: Тетяна Руденко-Щелкан (декоративне панно на фасаді), і Олександр Теремець (горельєф «Селянин з волами» і декоративне зображення гусей на металевих воротах), Петро Сниткін (горельєф «Молочниця»).
3 липня 1932 року, народився Вадим Іллєнко
Іллєнко Вадим Герасимович – український кінооператор, кінорежисер, викладач. Народний артист України (2000). Лауреат Державної премії України ім. О. Довженка за фільм «За двома зайцями» (1999).
1955 року Вадим Іллєнко закінчив операторський факультет ВДІКу (майстерня О.Гальперіна), тоді ж прийшов на Київську кіностудію ім.А.Довженка. Потім працював на Одеській кіностудії та студії «Укртелефільм».
У 1961 році зняв свою найвідомішу операторську роботу «За двома зайцями». Як режисер поставив картини «Повернення Вероніки» (1963), «Зозуля з дипломом» (1971, у співавторстві) та інших.
Педагог, доцент, завідувач завідувача кафедри операторської майстерності Київського національного університету культури та мистецтва.
Помер у Києві 8 травня 2015 року, не доживши двох місяців до свого 83-го дня народження. Похований на Совському кладовищі.
3 липня 1957 року, був відкритий Парковий міст через Дніпро
Парковий міст — пішохідний міст через Дніпро (не плутати з Парковим мостом через Петрівську алею), який з’єднує центральну частину Києва з парковою зоною та пляжами Труханового острова. Один з символів Києва.
Офіційна назва моста – Парковий, але все кияни називають його «Пішохідний».
Міст споруджений у 1956—1957 роках за проектом інституту «Укрпроектстальконструкція» за участю Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона АН УРСР. Автори проекту — інженери А. О. Гомін, В. І. Кирієнко, В. О. Сич, Г. П. Фень, О. Шумицький, М. М. Константинов, Б. П. Петров та архітектори О. І. Заваров, В. Суворов.
3 липня 1993 року, відбувся перший спортивно-благодійний “Пробіг під каштанами”
На старт вийшли 146 учасників, а маршрут пролягав від Майдану Незалежності, вулицею Хрещатик і далі бульваром Тараса Шевченка аж до площі Перемоги. Дистанція складала традиційні 5 кілометрів.
Першими переможцями стали Ігор Осьмак та Наталія Лєбєдєва — вони відкрили список імен, які увійдуть до історії пробігу.
Участь у пробігу коштувала 15 000 карбованців, а загалом тоді вдалося зібрати понад 2 мільйони карбованців. Кошти були передані благодійному фонду Junior Achievement — так благодійність і стала невіддільною частиною події з самого початку.
Ініціаторами події стали американці Карен Вестергаард і Джозеф Лемір, які жили та працювали в Україні. Вони запропонували провести благодійний пробіг — на той час абсолютно новий формат для пострадянського Києва.
З 1994 року забіг почали проводити щороку на День Києва, і з часом він перетворився на частину ідентичності столиці.
3 липня 2025 року, быв відкритий пам’ятний знак на честь армійської авіації
Новий елемент Алеї захисників України – знак присвячений подвигу воїнів армійської авіації був відкритий біля Арки Свободи українського народу у день коли Україна вперше відзначає День армійської авіації Сухопутних військ.
Про них кажуть, що вони хранителі неба над піхотою, адже армійська авіація є надійним плечем для всіх складових Сил оборони. Воїни впевнено і без вагання вирушають на своїх залізних птахах в саме горнило бою. Гідно та відважно виконують свою роботу. Завжди на максимум. Завжди прицільно.
До церемонії відкриття долучилися командувач армійської авіації Сухопутних військ ЗС України полковник Павло Бардаков, військовослужбовці різних складових Сил оборони України, ветерани російсько-української війни, духовенство, представники Київської міської військової адміністрації.
Пам’ятний знак на честь армійської авіації став четвертим елементом на Алеї захисників України. Раніше тут вшанували сили спеціальних операцій, піхоту і окремо морську піхоту.
4 липня 1913 року, був створений Київський науково-дослідний інститут судових експертиз
Київський науково-дослідний інститут судових експертиз (КНДІСЕ) — одна з найстаріших державних експертних установ України. Інститут розташований у Солом’янському районі Києва за адресою: вулиця Сім’ї Бродських, 6.
Початково створений, як Кабінет науково-судової експертизи при прокурорі Київської судової палати. Першим керівником став відомий криміналіст Сергій Потапов.
У 1925 році Київський кабінет науково-судової експертизи перейменовано на Київський інститут науково-судової експертизи. На той час в інституті діяло 6 секцій. У 90-х роках були організовано відділи математичного моделювання і автоматизації експертних досліджень, що значно мірою визначило нові напрями наукових досліджень, програмні комплекси для розв’язування задач у галузі судової експертизи.
На теперішній час у Київському науково-дослідному інституті судових експертиз проводять 96 видів досліджень за різними видами експертних спеціальностей.
4 липня 1946 року, народилася Катерина Лозовенко
Лозовенко Катерина Семенівна – українська телеведуча. Ведуча телепередач на УТ-1 «Катрусин кінозал» та «На добраніч, діти».
1970 року закінчила акторський факультет Київського театрального інституту. Півтора року працювала у Вінницькому обласному музично-драматичному театрі ім.Н.К.Садовського.
З 1972 року по 1987 рік Катерина Лозовенко була ведучою українського телебачення на телепередачі «На добранiч, дiти» та «Катрусин кінозал». Разом із лялькою Катрусею, яка стала культовою для кількох поколінь дітей, вона з’являлася на екрані протягом 15 років.
З 1987 року працювала у редакції програм для Києва та області.
Померла 21 вересня 2017 року у Києві.
6 липня 1897 року, відбулося офіційне закладання Київської гавані
У листопаді 1896 року Міською думою та правлінням Київського округу шляхів сполучення було прийнято рішення організувати в Олександрівській гавані пароплавні ремонтні майстерні та елінги (нині – «Київський суднобудівно-судноремонтний завод»).
У 1897—1899 роках за проєктом інженера Миколи Максимовича в середній частині русла Почайни, яка тоді являла собою невелику затоку, було проведено масштабні гідротехнічні роботи з влаштування нової гавані Київського річкового порту. Вона отримала назву «Київська гавань імператора Миколи ІІ» і на той час була найбільшою в Російській імперії.
Її довжина сягала двох кілометрів, ширина — від 180 до 240 метрів. Це була одна з найдовших річкових гаваней Європи.
6 липня 1938 року, народився Олег Базилевич
Базилевич Олег Петрович – український футболіст і тренер. Прославився як нападник київського «Динамо» 1960-х рр. У ранзі тренера утворив славетний тандем з Валерієм Лобановським у 1974—1976 роках. Ініціатор застосування новітніх наукових методик під час тренувального процесу. Очолював науково-дослідний центр клубу «Динамо» (Київ). Майстер спорту СРСР, заслужений тренер СРСР. Заслужений тренер України. Кандидат педагогічних наук.
Виступав за ФШМ (Київ) (1954-1955), “Динамо” (Київ) (1957-1965), “Чорноморець” (Одеса) (1966-1967), “Шахтар” (Донецьк) (1967-1968).
Працював на посаді голови комітету Федерації футболу України з роботи зі збірними (1998—2001), з червня 2002 року на різних посадах у київському «Динамо». Спільно з Валерієм Лобановським розробив та впровадив систему підготовки футболістів високої кваліфікації.
Автор розробок стратегії та тактики футболу.
Помер 16 жовтня 2018 року у Києві, похований на Центральній алеї Байкового цвинтаря.
6 липня 1958 року, було відкрито Виставку досягнень народного господарства УРСР, або скорочено — ВДНГ
Звичну абревіатуру залишили й зараз, як бренд, хоча офіційна назва в наш час — Національний комплекс «Експоцентр України».
Виставка стала візитівкою України. Будівництво розпочалося у 1952 році. На території 366 га трестами Головкиївбуду збудовано понад 300 виставкових, господарських та інженерних споруд, водопровід, дороги, електроосвітлення та інше.
Архітектори генплану: В.Оріхів, І.Мезенців, О.Станіславський, Д.Баталов, І.Антипенко, О.Буценка.
6 липня 2013 року, був відкритий пам’ятний знак, присвячений увічненню об’єкта спільної литовсько-української історичної спадщини – Замкового місця XIV століття на Замковій горі
Памʼятник знак знаходиться біля початку сходів на Замкову гору — між будинками 20-Б і 22-Б на Андріївському узвозі.
7 липня 1902 року, в Києві відбувся небувалий ураган
У цей день відбувся небувалий ураган, що супроводжувався сильною зливою. Ураган вибухнув днем. Потім всю ніч на тій частині Хрещатика, що постраждала найбільше, пожежники викачували воду із затоплених підвалів, і до ранку не відходили від них місцеві жителі. Крім ручних насосів, воду дві доби без зупинки качали п’ять парових.
7 липня 1941 року, розпочалася битва за Київ
Битва за Київ (1941) — великомасштабна битва Червоної Армії та Вермахту 7 липня — 19 вересня 1941 року (72 дні). Битва за Київ була частиною наступального плану «Барбаросса», в радянській військовій історії отримала назву Київської оборонної операції.
З німецької сторони в битві брала участь група армій «Південь» під командуванням генерал-фельдмаршала Рундштедта, а також 2-га танкова група та 2-га армія з групи армій «Центр». З радянської сторони в битві брали участь війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала-полковника М. П. Кирпоноса, (під час битви загинув), у складі п’яти загальновійськових армій та Пінської флотилії під командуванням контр-адмірала Д. Д. Рогачова, під загальним керівництвом Маршала Радянського Союзу С. М. Будьонного.
Битва завершилась перемогою німецьких військ та оточенням радянських військ. Втрати з радянського боку сягали 700 тисяч вбитих та полонених.
7 липня 2004 року, була освячена церква святителя Миколи Чудотворця на воді
Церква Миколи Чудотворця на воді – є першим і поки єдиним храм в Україні і навіть Європі, побудований на штучно створеному крихітному острівці-платформі в акваторії річки. Сьогодні ця чудова і унікальна церква вже встигла стати однією з яскравих пам’яток нашого міста.
Автори проекту: Ю. Лосицький, Е. Мірошниченко.
8 липня 1811 року, народився Володимир Караваєв
Караваєв Володимир Опанасович — український хірург і офтальмолог, доктор медицини, заслужений ординарний професор. Почесний громадянин Києва.
Уславлений київський лікар, був засновником та першим деканом медичного факультету Київського університету (згодом перетвореного на окремий Медичний університет). Він же створив при університеті хірургічну та очну клініки, де сам активно працював, впевнено прямуючи шляхом свого великого вчителя Миколи Пирогова. Саме Караваєв ще в 1847 році першим підхопив історичний почин Пирогова, який почав оперувати під наркозом. За свою довгу практику Володимир Опанасович виконав власноруч до 16 тисяч операцій різного профілю. Причому працював швидко та віртуозно, нерідко ставлячи на ноги безнадійних хворих.
Резиденцію професора біля Шулявки після його смерті розпланували під робоче селище. Ось ця місцевість досі відома як Караваєві Дачі.
Помер 15 березня 1892 року, похований на Байковому цвинтарі.
8 липня 1928 року, народився Самуїл Каплан
Каплан Самуїл Соломонович – український радянський і американський художник (графік і живописець) єврейського походження. Член Спілки художників УРСР, СРСР (1964), член Асоціації мистецтв Лос-Анджелеса, член Ради Меморіального фонду Натана Рахліна. Від 1937 до 1991 — мешканець Києва. Від 1991 — громадянин США.
Картини зберігаються більш як у 20 музеях: Києва, Одеси, Харкова, Луганська, Донецька, Чернігова, Феодосії та ін. міст України, а також за кордоном.
Головна тема творчості — людина і місто, його картинам і графіці притаманні ліризм, елементи фантастики і, разом з тим, точність у деталях зображення.
8 липня 1938 року, у Києві народився Лесь Танюк
Танюк Леонід Степанович – український режисер театру і кіно, шістдесятник, професор Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого, заслужений діяч мистецтв України (1995), Народний артист України (2008).
Створив Клуб творчої молоді (КТМ), (м. Київ) який об’єднав близько 2 тис. митців з усієї України, був обраний його президентом (1959—63). Навколо КТМ гуртувалися І. Світличний, А. Горська, В. Стус, В. Чорновіл та ін. Ставив спектаклі у Львівському українському драматичному театрі, Одеському театрі ім. Революції, Харківському театрі ім. Шевченка.
Відкрив поховання в Биківні (разом з Аллою Горською і Василем Симоненком), послідовно розслідував ці та інші злочини радянської влади (КГБ). Тоді ж розпочав формувати Список репресованих. Через переслідування з боку місцевої влади виїхав до Москви.
Режисер понад 50 театральних вистав, автор серії телефільмів про Розстріляне Відродження. Лесь Танюк — автор понад 600 публікацій на теми культури, політики, мистецтва, десятка монографій та інших видань, перекладів із творів Шекспіра, Мольєра, Брехта, Тагора, Аполлінера; збірки поезій «Сповідь».
Один із засновників Фонду В’ячеслава Чорновола. Нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня, відзнакою «Дзвони Чорнобиля» та ін.
Помер 18 березня 2016 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
8 липня 2009 року, було утворено Національний музей Голодомору-геноциду
Національний музей Голодомору-геноциду — національний музей в Києві, розташований в Печерському районі і присвячений злочину Голодомору-геноциду в Україні. Старі назви: Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» (до серпня 2019 року); Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» (до 2015 року).
Музей утворено за наказом Кабінету міністрів України 8 липня 2009 року, а фактичне відкриття музею відбулося у серпні 2009 р. Комплекс збудовано за спільним проєктом ТОВ «Проектні системи ЛТД» та Народного художника України Анатолія Гайдамаки.
Музей складається з меморіальної частини (Свіча пам’яті, скульптура дівчинки з колосками в руках «Гірка пам’ять дитинства» на площі «Жорна долі», янголи при вході до меморіалу, Алея «Чорні дошки») та Зали пам’яті, що фактично виконує функцію музею.
У Залі пам’яті представлені предмети домашнього вжитку селянства 20-30-х років XX ст., зібрані у селах, що постраждали від Голодомору, 19 томів Національної Книги Пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років — найповніший наразі мартиролог, що містить інформацію про майже 900 000 померлих у 1932—33 роках. Також у Книзі Пам’яті містяться численні документальні матеріали, що розповідають про Голодомор 1932—1933 років.
9 липня 1811 року, сталася Велика пожежа на Подолі
Найкраща частина Подолу вигоріла, а невелика північна сторона за Нижнім Валом – вулиці Костянтинівська, Введенська і Волоська – вціліла. Постраждалі подоляни змушені були притулитися в куренях на Оболоні.
Дотепер невідомо хто ж був винуватцем подільської пожежі: кравець або п’яниця-міщанин, діти шевця або солдати. Але катастрофічна пожежа, яка сталася в липні 1811 року, увійшла до трійки найбільших в ХІХ столітті. Дві інші – пожежа 1812 року в Москві і через 30 років – в німецькому Гамбурзі.
9 липня 2009 року, було офіційно відкрито музей живої історії “Мамаєва Слобода”
Центр народознавства «Козак Мамай» був зареєстрований як юридична особа ще 9 липня 1990 року. Київрада передала земельну ділянку комплексу на постійне користування першим в історії нової України рішенням.
Понад триста років тому ці землі належали Михайлівському Золотоверхому монастирю. Серед діброви над витоком Либіді приблизно в тому ж самому місці, де зараз міститься “Мамаєва Слобода”, стояла монастирська пасіка з хутором та ставом.
У долині серед кучерявих вишневих садків, оперезаних плетеними тинами, розкинулась козацька “Слобода”. В центрі архітектурного ансамблю, що нараховує 98 об’єктів, розташовується козацька триверха дерев’яна церква в ім’я Покрова Пресвятої Богородиці із дзвіницею, подібні до тих, що вивищувались на Запорозькій Січі в часи Богдана-Зиновія Хмельницького.
Неподалік від церкви на узвищі посеред левади видно вітряк – символ мирної хліборобської України. Далі над двома покритими очеретом, лілеями та лататтям озерами розташовуються садиби титаря, козаків-джур, козацького старшини, коваля із кузнею, гончаря із гончарною майстернею, ворожки, шинок єврея-крамаря, а також пасіка та водяний млин. Садиби складаються з різних за своїм господарським призначенням споруд: це комори, льохи, клуні, возовні, а також повітки, стайні, хліви та кошари, де у природніх умовах перебувають коні, кози, гуси, качки, кури, свині, вівці, кролики і справжні сірі круторогі воли. Традиційний український краєвид доповнюється ярмарковим майданом, управою та козацькою залогою.
Адреса музею: вул. Михайла Донца, 2.
10 липня 1938 року, народився Михайло Воронін
Воронін Михайло Львович – український дизайнер і виробник класичного одягу, доктор технічних наук. Творець популярної торгової марки «Михайло Воронін», а також Концерну «Воронін» — мережа підприємств, що спеціалізуються на пошитті та реалізації чоловічого одягу.
1972 року закінчив Київський технологічний інститут легкої промисловості. У 1954-1972 р.р. працював кравцем і закрійником чоловічого верхнього одягу. У 1972-1985 р.р. – викладач Київського технологічного інституту легкої промисловості.
У 1985-1991 pp. — керівник фірми «Мода і час», з 1991 року — СП, з 1994 року — концерн «Михайло Воронін — Відень — Париж». З 1994 року голова ради ВАТ «Київська швейна фабрика «Желань».
Михайло Львович є автором жилетно-макетного методу пошиття чоловічого одягу без примірок (1958) та 35 винаходів. Покази колекцій бренду Voronin демонструються у більш ніж 60 країнах світу.
Помер 14 квітня 2012 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
10 липня 1953 року, народився Леонід Буряк
Буряк Леонід Йосипович – український футболіст та тренер. Багатолітній гравець «Динамо» (Київ). Заслужений майстер спорту СРСР. Заслужений тренер України. Очолював національну збірну України у 2002—2003 роках. Майстер виконання «стандартів».
Леонід Буряк – бронзовий призер Олімпійських ігор: 1976. Чемпіон СРСР (5): 1974, 1975, 1977, 1980, 1981. Срібний призер чемпіонату СРСР (4): 1973, 1976 (осінь), 1878. 1979. Володар Кубка СРСР (6, рекорд): 1974, 1978, 1982, 1985, 1986, 1988. Володар Кубка володарів кубків УЄФА: 1975. Володар Суперкубка УЄФА: 1976. У списках 33 найкращих футболістів сезону в СРСР (8): № 1 — 1977, 1979—1982; № 2 – 1975, 1976; № 3 – 1978.
Як тренер – срібний призер чемпіонату України: 1993/94, 1994/95. Найкращий тренер України: 1994, 1995.
10 липня 1967 року, був відкритий Корабель-меморіал монітор “Желєзняков”
«Железняков» — річковий монітор проєкту СБ-37 (тип «Железняков», також тип «Лєвачов»), броненосний артилерійський корабель прибережної дії ВМФ СРСР. Брав участь у Другій світовій війні.
З 1967 року відновлений як корабель-меморіал, встановлений на Рибальському острові в Києві.
11 липня православна церква відзначає день Святої Рівноапостольної княгині Ольги
Ольга (нар. близько 910 — 11 липня 969) — київська княгиня із династії Рюриковичів. Дружина і кузина київського князя Ігоря, по загибелі якого (осінь 944) зійшла на київський стіл (Княгиня київська з 945 по 964). Мати Святослава Ігоровича. Ліквідувала древлянське племінне княжіння, упорядкувала збирання данини, організувавши по всій країні князівські погости і осередки судочинства. У зовнішній політиці підтримувала дружні стосунки із Візантією, 946 або 957 відвідала Константинополь, де уклала угоду з імператором Костянтином VII Багрянородним і прийняла християнство. У 964 році передала владу синові. Похована за християнським звичаєм.
Свята Рівноапостольна княгиня Ольга була канонізована у лику рівноапостольної в 1547 році з визначенням дня пам’яті 24 липня. Її пам’ять вшановується і православною, і католицькою церквами.
11 липня 1108 року, було закладено Михайлівський Золотоверхий монастир
Михайлівський Золотоверхий монастир — діючий православний монастир на честь Архангела Михаїла в Києві, кафедральний собор Православної церкви України.
Оригінальний храм був споруджений у 1108–1113 роках онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславичем на базі Михайлівського Золотоверхого собору.
Хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома нефами та одним позолоченим куполом. На початку XX століття храм — семикупольний. В 30-х роках XX століття був зруйнований, та відтворений в 1997—1998 роках.
Михайлівський Золотоверхий собор збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем’яковому розчині технікою «мішаної кладки» з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки і фрески. Був одним з найбільших монастирів Стародавнього Києва.
11 липня 1888 року, був урочисто відкритий пам’ятник Богданові Хмельницькому
Пам’ятник Богданові Хмельницькому— пам’ятка мистецтва ХІХ століття, один із символів Києва. Розташований на Софійській площі, безпосередньо перед Софійським собором. Урочисто відкритий в рамках святкування 900-річчя Хрещення Русі.
У зображенні моменту різкої зупинки вершником розпашілого коня закладено символ: мужній полководець наче перериває стрімкий рух, щоб указати народові, який зібрався на площі, на північний схід (саме на Софійському майдані, 23 грудня 1648 року кияни зустрічали Богдана Хмельницького та козацькі полки після перемоги під Пилявцями). У владному приборканні коня, рішуче піднесеній правій руці з булавою, зверненому до народу обличчі відчувається незламна воля сильної особистості.
12 липня 1901 року, відбулася урочиста закладка будівлі Троїцького народного дому
Урочиста закладка будівлі відбулася 24 липня 1901 року. Підрядником виступила відома будівельна фірма Л. Гінзбурга, яка виконала роботи в кредит, частину робіт підрядник здійснив безкоштовно. Електроосвітлювальне обладнання встановлено Російським електричним товариством «Уніон». У 1902 році нагляд за будівництвом здійснював архітектор П. Голландський.
Наразі у цьому будинку розташований Київський національний академічний театр оперети.
12 липня 2018 року, була відкрита 8 мініскульптурка проекту “Шукай” – Київський фонтан
8-ма мініскульптурка присвячена київським фонтанам Термена.
Без фонтанів Термена неможливо уявити Київ вже впродовж більше ніж сотні років. Кажуть, що там, де в на площах і в скверах досі збереглись ці фонтани, там живе і буде жити дух старого міста.
Шукати треба бронзову міні-скульптурку київського фонтану за адресою: вулиця Володимирська, 40/2, на стіні кафе «Трішки більше».
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Партнер скульптури — Кафе “Трішки більше”.
Скульптор Сергій Галенко.
13 липня 1931 року, народився Едуард Більський
Більський Едуард Антонович — український архітектор, заслужений архітектор УРСР (1982), лауреат Державної премії СРСР у галузі архітектури (1967), дійсний член Академія архітектури України. Член Спілки архітекторів УРСР з 1962 року.
Після закінчення в 1956 році Київського інженерно-будівельного інституту, працював у Державному проєктному інституті «Київпроєкт», з 1965 року — на посаді головного архітектора проєкту. У 1964—1984 роках викладав у Київському інженерно-будівельному інституті.
Є автором проєктів більш ніж 300 об’єктів у Києві, Одесі, Москві, Ташкенті та інших містах. Серед найвизначніших робіт:
- житлові масиви Виноградар та Синьоозерний;
- Київський палац піонерів і школярів (нині Київський палац дітей та юнацтва, 1965, у співавторстві з Авраамом Мілецьким);
- автовокзали в Києві (1961, у співавторстві з Авраамом Мілецьким) та Одесі (1963, у співавторстві з Авраамом Мілецьким);
- палац одруження Дніпровського району міста Києва (1971).
Помер 27 грудня 2016 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.
14 липня 1906 року, пожежею був знищений перший елеватор Бродського
Руйнівна пожежа, яка почалася на складі мішків, а потім перекинулася на дерев’яні вежі елеватора. Пожежа була настільки сильною, що пароплави, які стояли біля пристані були змушені відійти до Труханового острова, постраждала й стайня станції поштових диліжансів, що були на іншому боці вулиці. Елеватор повністю згорів, загинули запаси зерна й борошна. На згарищі постав новий, той що й дійшов до наших днів.
Автором проекту новобудови стали інженер Ч. Волкенштейн та київський губернський інженер Володимир Безсмертний (він керував будівництвом). Будівництво нової будівлі, яка дійшла до наших днів, завершили у 1907 році.
14 липня 1912 року, народився Борис Жежерін
Жежерін Борис Петрович — український радянський архітектор, лауреат Державної премії УРСР по архітектурі (1990), заслужений архітектор України (1975), почесний член Академії архітектури України (1994).
У 1937 році закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту (керівник — В. Г. Заболотний). У 1936—1937 роках брав участь у спорудженні будівлі Адміністрації Президента України, вул. Банкова, 11.
Автор проєкту середньої школи № 48 по вулиці Прорізна (1951), головного корпусу державної дачі в Кончі-Заспі, Головного павільйону ВДНГ УРСР (1951—1957), павільйонів «Будівництво» (1957—1958), «Товари народного споживання» (1970—1971), готелю «Золотий колос» у Києві. Є автором-керівником проєкту реконструкції будівлі Київського академічного театру опери і балету. Разом з сином архітектором Вадимом Жежеріним є автором проєкту станції «Золоті ворота» Київського метро (1989).
Помер 1 березня 2006 року. Похований на Байковому кладовищі.
15 липня (28 липня за ст.ст.) – День Хрещення Київської Русі-України
Вважається, що князь Володимир хрестив Русь у 988 році, але деякі історики вважають, що це могло відбутися у 990-му або 991-му році.
Князь Володимир прийняв хрещення в Києві. Одночасно з цим обрядом він також організував хрещення жителів столиці в місці впадання річки Почайни в Дніпро. Поступово християнство поширилося іншими містами країни.
15 липня 1706 року, почалося перебування Петра I у Києві
Візит царя був пов’язаний із початком будівництва фортеці навколо Києво-Печерської лаври та укріплення Печерська, що здійснювалось у рамках Північної війни. Петро І боявся, що Київ може стати легкою здобиччю для шведського війська, що на той час стояло під Гродно, а відтак, оглянувши київські рельєфи, вирішив розбудовувати Печерський монастир.
Загалом у Києві цар провів півтора місяця — з липня до середини серпня 1706 року. Єдиною відомою згадкою про місце перебування Петра у місті є запис у власному щоденнику царя, де говориться, що тиждень цього часу він мешкав у митрополита у Києво-Печерській лаврі.
Фальшива історія Києва про Петра І та його будинок. Відеоісторія від Олександра Алфьорова
15 липня 1834 року, відбулося урочисте відкриття Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Київський національний університет імені Тараса Шевченка – класичний університет дослідницького типу, провідний вищий навчальний заклад України.
Його історія бере свій початок від 8 листопада 1833 р., коли було підтримано подання міністра освіти С. С. Уварова про заснування Імператорського Університету Св. Володимира на базі перенесеного до Києва польського Кременецького ліцею.
У 1834-1835 навчальному році в університеті працював лише один філософський факультет із двома відділеннями: історико-філологічним та фізико-математичним. На перший курс було зараховано 62 студенти й 28 серпня 1834 р. в університеті розпочалися заняття.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Історія
15 липня 1854 року, було урочисто закладено нову будівлю Присутніх місць по вул.Володимирська, 15
У кінці 18 — на початку 19 сторіччя державні установи називали «казенними присутностями», місця їх розташування називали «присутніми». Розташовувалися вони в одноповерхових дерев’яних корпусах спочатку на Подолі біля Братського монастиря, пізніше — на Микільській вулиці біля Провалля (розібрані 1810), з 1809 — у цегляному двоповерховому будинку в Липках (арх. А.Меленський) на головній міській площі, біля Маріїнського палацу.
Генеральним планом 1837 року губернські адміністративні установи було намічено перенести до Верхнього міста; стару будівлю Присутніх місць було знесено, нову було урочисто закладено 15 липня 1854 року.
Збудовано у 1854-57 роках за проектом архітекторів М.Іконникова, К.Скаржинського, І.Штрома у центрі розчищеної від будівель території між Софійським та Михайлівським монастирями.
15 липня 1860 року, народився Олександр Кобелєв
Кобелєв Олександр Васильович – київський архітектор, педагог.
У 1899 році за проєктом Кобелєва посилено фундамент будинку Управління Південно-Західної залізниці. Упродовж 1890-х років звів численні об’єкти Залізничної колонії.
Кобєлєв напрочуд вдало інтерпретував у своїх будівлях різноманітні історичні стилі. Зокрема, приміщення контори Державного банку (1902–1905) він проєктував (у співавторстві з Олександром Вербицьким) у стилі італійського ренесансу; будівлю Дворянського та Селянського банків (1911) оздоблено у неоросійському стилі; споруди Вищих жіночих курсів та Київського відділення Російського технічного товариства (обидві 1914) — у стилі неокласицизму. У 1913–1915 роках Кобєлєв реконструював корпуси Комерційного інституту. Звів також кілька приватних прибуткових будинків, каплицю в Кирилівській лікарні (1902).
Помер 30 вересня 1942 року в Києві, похований на Лук’янівському кладовищі
15 липня 1862 року, відбулося закладання першого каменю Володимирського собору
У день святкування пам’яті князя Володимира, у присутності місцевої аристократії та духовенства митрополит Київський і Галицький Арсеній заклав перший камінь майбутнього храму.
Володимирський собор (собор святого рівноапостольного великого князя Володимира) — православний собор у Києві, до створення Православної Церкви України був головним храмом Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Собор зведено у 1862—1882 роках в руському неовізантійському стилі, початковий проєкт собору склали архітектори Іван Штром і Павло Спарро; пізніше його переробив архітектор Олександр Беретті. У споруджені собору брали участь архітектори Рудольф Бернгард, К. Я. Маєвський, Володимир Ніколаєв.
Значну художню цінність мають внутрішні настінні розписи, які виконали 1885—1896 роках художники В. М. Васнецов, М. В. Нестеров, Павло та Олександр Свєдомські, В. О. Котарбінський, М. К. Пимоненко, М. О. Врубель, В. Д. Замирайло, С. П. Костенко під загальним керівництвом професора А. В. Прахова.
16 липня 1937 року, народилася Ада Роговцева
Роговцева Ада Миколаївна – українська акторка театру і кіно. Народна артистка Української РСР (1967). Народна артистка СРСР (1978). Герой України (2007). Кавалер Ордена княгині Ольги II ступеня (2002), Ордена «За заслуги» I, III ступеня (1997, 2009). Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1981). Почесна громадянка Києва.
Навчалася у школі № 10 у Полтаві, з 1954 по 1959 рік — у Київському театральному інституті імені Івана Карпенка-Карого. Відразу після закінчення Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. К. Карпенка-Карого Ада Роговцева пішла в Національний академічний російський драматичний театр імені Лесі Українки в Києві. У 23 роки стала заслуженою артисткою УРСР, зігравши головні ролі в трьох спектаклях.
З 1958 року — артистка Київського національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки, де пропрацювала понад 35 років.
Після звільнення з Київського національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки гастролює з концертними програмами та камерними театрами.
Професор Національного університету культури, викладає в Київському театральному інституті ім. І. К. Карпенка-Карого.
17 липня 1902 року, було засновано Товариство швидкої медичної допомоги в нещасних випадках в Києві
Як значилося в статуті, товариство мало на меті «доставляти безкоштовно швидку медичну допомогу в нещасних випадках і при раптових захворюваннях, що відбуваються на вулицях м.Києва, у всіх публічних місцях, на фабриках, заводах, залізницях і ін. в межах м.Києва. Подача медичної допомоги в нещасних випадках, що відбуваються в приватних квартирах, проводиться лише у випадках, які загрожують життю».
Персонал Рятувальною станції складався з завідувача і восьми чергових лікарів. Їм допомагали головний санітар, чотири старших і чотири молодших санітари, три кучери, двірник і кур’єр. Черговий лікар міг претендувати на самостійну роботу тільки після того, як зробив не менше 50 виїздів разом з іншими лікарями.
На фото – Станція швидкої допомоги на вул. Володимирській, 33.
“Гурток лікарів з метою лікарських чергувань” або перша швидка допомога Києва
17 липня 1933 року, після завершення будівництва Дніпрогесу та ліквідації дніпровських порогів пущено перший пароплав за маршрутом Київ – Херсон
Довгі віки через страшні Дніпровські пороги на головній артерії України було не пройти, не проїхати, і лише у 20 столітті людям вдалося підкорити річку.
У 1927-1932 роках вище острова Хортиця було збудовано греблю ДніпроГЕС – першу в нашій країні гідроелектростанцію такого масштабу. Дніпровські пороги, які протягом століть ділили Дніпро на дві не пов’язані між собою частини назавжди зникли. І 17 липня, щоб офіційно закріпити успіх, річкою від Києва до Херсона проїхав перший пароплав.
На фото – На київський річковий вокзал прибуває пароплав “Чернишівський” із Херсона. 1966 рік.
17 липня 1944 року, заснована Головна астрономічна обсерваторія НАН України
Розташована за 12 км на південь від центра Києва в Голосіївському лісі (звідси походить її неофіційна назва — Голосіївська). Адреса : Вул. Академіка Заболотного № 27.
Ініціатором створення обсерваторії став видатний вчений академік Олександр Орлов. Будівництво відбувалося до 1948 року під постійним особистим керівництвом академіка. Відкриття відбулося у 1949 році. Олексій Орлов очолював обсерваторію до 1951 року.
18 липня 1995 року, сталося Друге Софійське побоїще
18 липня 1995 року відбулися похорони патріарха київського Володимира Романюка. В історію вони потрапили як Друге Софійське побоїще, або Чорний вівторок. Київ у той час бачив протести шахтарів і вуличні сутички часів приїзду московського патріарха Алексія, але газ, люди в формі проти «Беркута» і рукопашна біля труни з тілом покійного були шоком навіть для того переломного часу.
19 липня 1889 року, відбувся урочистий обряд освячення будівлі управління Південно-західної залізниці
Роботи зі спорудження цієї величної будівлі, що займає величезний квартал, почалися 26 квітня 1888 року. На об’єкті щодня працювали до тисячі осіб. Будівлю створеної за проєктом архітекторів Олександра фон Гогена та Валер’яна Куликовського.
В середині будівлі налічувалося 194 приміщення, а довжина його коридорів перевищувала понад 1 кілометр. Площа всіх приміщень Управління становила 2248 сажнів² (або 4796,33 м²).
У 1990–2000 роках у будівлі разом з Управлінням Південно-Західної залізниці знаходилася Державна адміністрація залізничного транспорту України.
Завдяки критим переходам, за адресою вул. Лисенка, 6, об’єднано декілька споруд. Увійшовши з вулиці Лисенка, є можливість вийти на вулицю Івана Франка, не виходячи назовні. З центрального входу будівлі сходи прикрашає картинна галерея колишніх начальників залізниці.
19 липня 1954 року, народився Віталій Малахов
Малахов Віталій Юхимович — український театральний режисер, художній керівник-директор Київського драматичного театру на Подолі. Народний артист України (2008). Лауреат національної премії України ім. Т. Г. Шевченка в галузі мистецтва 2008 року.
З 1972 по 1977 рік навчався у Київському театральному інституті імені І.К.Карпенка-Карого. Розпочав свою творчу діяльність у 1977 році на українському телебаченні. З травня 1978 року по вересень 1979 року — у Київському державному театрі російської драми імені Лесі Українки. З 1979 року очолив Київський державний Театр естради.
З 1985 до 1987 року працював зі своєю трупою на базі Київського молодіжного театру. Торішнього серпня 1987 року Віталій Малахов створив свій театр — Київський драматичний театр на Подолі, у його доробку понад 60 вистав.
Помер 4 листопада 2021 року.
19 липня 1971 року, народився Віталій Кличко
Кличко Віталій Володимирович — український державний діяч, професійний боксер, політик, громадський діяч. Міський голова Києва з 5 червня 2014 року. Голова КМДА з 25 червня 2014 року. Багаторазовий чемпіон світу з боксу у важкій ваговій категорії. Чемпіон спорту ЮНЕСКО (4.12.2006). Кандидат наук з фізичного виховання і спорту (2000). Герой України (2004). Почесний громадянин міста Київ.
19 липня 2021 року, було відкрито бюст Рамону Кастільї-і-Маркесадо
Бюст Великого маршала та Президента Республіки Перу було відкрито у парковій зоні, що на вулиці Бульварно-Кудрявській, з нагоди 200-річчя незалежності держави.
20 липня 1946 року, народився Георгій Кірпа
Кірпа Георгій Миколайович – український політичний та державний діяч, інженер-транспортник. Міністр транспорту України (2002—2003), Міністр транспорту та зв’язку України (2004). Кандидат технічних наук (1997). Генеральний директор Державної адміністрації залізничного транспорту України (2000—2004). Герой України (2002).
Саме під час перебування його на цій посаді «Укрзалізниця» почала наближатися до європейських стандартів. Георгій Кірпа розробив програму оновлення рухомого складу, запровадив швидкісне сполучення між великими містами України.
З травня 2002 року під його орудою у Києві розгорнуто та здійснено низку масштабних проектів:
- будівництво Південного вокзалу на станції Київ-Пасажирський
- реконструкція Дарницького вокзалу та станції Караваєві Дачі
- будівництво нового мосту через р. Дніпро.
Загинув 27 грудня 2004 року у Києві, в історичному мікрорайоні Бортничі, від вогнепального поранення в голову наступного дня після повторного голосування 2-го туру президентських виборів 2004 року. Офіційно оголошена версія смерті — ймовірне самогубство.
2009 року в Києві ім’ям Георгія Кірпи названо вулицю біля Південного вокзалу.
20 липня 1980 року, відбулося відкриття XXII літніх Олімпійських ігор
У 1980 році СРСР приймав Олімпійські ігри. Головним містом була Москва, але частина змагань проходили також у Києві, Мінську, Талліні та Ленінграді. У нашій столиці пройшли сім матчів футбольного турніру.
У 1979 – на початку 1980 років Київ – суцільний будмайданчик. У місті облаштовували сквери, ремонтували підземні переходи, фарбували фасади будинків. На жаль, те, що не встигали відремонтувати і реставрувати, просто руйнували. За деякими даними, передолімпійська підготовка коштувала Києву понад 700 старовинних будівель.
Посилена підготовка до Олімпіади, проводилася на Республіканському стадіоні. Оскільки на ньому повинні були пройти відбіркові матчі футбольного турніру.
20 липня 2019 року, була відкрита 19-та мініскульптурка проекту “Шукай” – Київські шахи
19-та міні-скульптурка проекту “Шукай” присвячена київським шахам. В парку Шевченка, в альтанці поруч з фонтаном розташований найстаріший шаховий майданчик Києва. Тут традиційно збираються любителі шахів ще з 1960-х років — і традиційно грають на гроші.
Шукати треба бронзову скульптурку в Києві у парку Шевченка, вхід той, що ближче до вулиці Льва Толстого на перетині із Володимирською. На тому місці, де грають в шахи понад 50 років.
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Партнер скульптури — Засновниця видавництва настільних ігор Ольга Федіна.
Скульптор Ольга Колесник.
20 липня 2020 року, було відкрито меморіал журналісту Павлу Шеремету
Пам‘ятник встановлено на вулиці Івана Франка, неподалік від дому, де жив журналіст, на місці, де він загинув 20 липня 2016 року.
Автор меморіалу – відомий український скульптор Назар Білик.
Пам’ятник виконаний у лаконічному стилі – білий аркуш паперу з ім’ям та прізвищем убитого журналіста, а також слова внизу “На цьому місці 20 липня 2016 року загинув журналіст”.
21 липня 1959 року, народився Віктор Чанов
Чанов Віктор Вікторович – український футболіст, грав на позиції воротаря. Майстер спорту міжнародного класу (1980). Заслужений майстер спорту СРСР (1986). Заслужений працівник фізичної культури і спорту України (2004). Український футбольний тренер.
Віктор розпочинав кар’єру гравця у донецькому «Шахтарі», де відіграв три роки (1978-1981). Звідти потрапив до юнацької збірної СРСР, з якою виграв першість Європи. Потім перейшов до київського «Динамо», якому присвятив найкращі роки своєї кар’єри. У 1982—1990 роках у воротах київського «Динамо» провів 202 матчі у рамках чемпіонату СРСР.
Один з найкращих воротарів СРСР 1980-х років. Коли став воротарем збірної, то перший м’яч пропустив лише у 10-й за рахунком грі.
Тренер (1995, 1996) та головний тренер (1996) клубу «ЦСКА-Борисфен» Київ. Тренер воротарів клубу “Динамо” Київ (2006-2007).
Помер 8 лютого 2017 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
22 липня 1874 року, було урочисто закладено будівлю Київської думи
Будинок Київської думи — втрачена пам’ятка архітектури кінця XIX століття у Києві, що знаходилася на вулиці Хрещатик, 18 (на Думській площі — сучасному Майдані Незалежності).
1873 року Міська дума виділила 180 тис. рублів для спорудження нового приміщення. Проєкт нової будівлі було розроблено київським архітектором німецького походження Олександром Шіле. 22 січня 1878 року дума провела перше засідання у новій будівлі.
Споруда була первісно двоповерхова, увічнена чотирикутною вежею з годинником та шпилем, увінчаним фігурою Архистратига Михаїла. Споруда мала підковоподібну форму, бічні сторони виходили у тил споруди.
1 листопада 1941 року будівлю було спалено, однак коробка споруди збереглася і була остаточно розібрана 1944 року, оскільки проєкт повоєнної реконструкції Хрещатика не передбачав відновлення цієї споруди.
22 липня 2021 року, у Києві встановили сталеву скульптуру «Вируюча модель творчої ДНК»
Скульптуру архітектора Паоло Коія було встановлено посольством Італії напроти костелу Святого Миколая. Вона виконана зі сталі у формі ДНК, що символізує вируючу, творчу італійську душу.
У листопаді 2022 року, посольство Італійської Республіки в Україні подарувало скульптуру КПІ. Вона була урочисто встановлена на площі Знань КПІ ім. Ігоря Сікорського.
23 липня православна церква відзначає День пам’яті преподобного Антонія Печерського
Антоній Печерський – (близько 982 — 7 травня 1073) — церковний діяч Київської Русі, християнський святий. Засновник Печерського Монастиря Успіння Пресвятої Богородиці та будівничий Собору на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
З його ім’ям пов’язують реорганізацію києво-руських монастирів на засадах суворих чернечих традицій Святої гори (Афон, Греція). Аскетичне життя Антонія послугувало прикладом та зразком для князів і простолюдинів.
23 липня 1854 року народилася Марія Заньковецька
Марія Костянтинівна Заньковецька (псевдонім, уроджена Адасовська) — велика українська актриса. Народна артистка Української РСР (1922).
1907 року Марія Заньковецька разом із Садовським організувала перший Професійний стаціонарний український театр у Києві. 1908 року у ньому святкували 25-річчя її творчої діяльності. У 1915-1934 pp. постійно працювала у Києві.
Жила на вулиці Велика Васильківська, 121. У 1960 році тут була відкрита меморіальна квартира-музей. Брала участь (спільно із Саксаганським) у створенні Народного театру в Києві (1918, нині Український драматичний театр ім. М. Заньковецької у Львові).
Померла 4 жовтня 1934 року в Києві, похована на Байковому цвинтарі. 1944 року в Києві іменем великої актриси названо вулицю. У 1974 році в Міському саду було встановлено паркову скульптуру актриси.
23 липня 1903 року, народився Борис Гмиря
Гмиря Борис Романович – український оперний і камерний співак (бас). Народний артист СРСР (1951).
Борис Гмиря працював спочатку вантажником, потім матросом у Чорноморському торговому флоті. 1935 року закінчив інженерно-будівельний інститут у Харкові. 1939 року закінчив Харківську консерваторію (клас співу П.В. Голубєва). З 1936 року Борис Гмиря виступав на сцені Харківського оперного театру, а з 1939 року став солістом Українського театру опери та балету.
Володіючи голосом широкого діапазону та м’якого, оксамитового тембру, Борис Гмиря був одним із провідних майстрів радянської оперної сцени. Співаку притаманні глибоке психологічне розкриття сценічних образів, велика емоційна виразність, стримана внутрішня сила.
Помер 1 серпня 1969 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
На честь Б.Р. Гмирі названо вулицю у Києві (житловий масив «Позняки»). 18 квітня 1973 року на фасаді будинку на вулиці Хрещатик, 15 (Пасаж), де в 1951—1969 роках жив народний артист СРСР Борис Романович Гмиря, відкрили меморіальну дошку — бронзу. Автори – скульптор І.П.Кавалерідзе, архітектор В.Г.Гнізділів.
23 липня 1962 року, народився Станіслав Цалик
Цалик Станіслав Миколайович – український письменник, есеїст, краєзнавець, історик.
Киянин у четвертому поколінні. Середню освіту Станіслав Цалик здобув у школі №48 (1969–1977) та в загальноосвітній політехнічній школі №178 (1977–1979). Має дві вищі освіти: закінчив Українську сільськогосподарську академію (відділення економічної кібернетики; 1985) та Всеросійський інститут кінематографії (сценарна майстерня В. Чорних; 1996).
Працює у документальному жанрі. Сфера інтересів – історія Києва, історія національних меншин, маловідомі сторінки історії України. Друкується із травня 1991 року. Автор понад 700 історико-документальних есеїв, опублікованих у провідних мас-медіа України.
23 липня 2013 року, урочисто відкрили меморіальну дошку, яка увічнює ранній християнський пам’ятник Київської Русі – церкву і монастир Святої Ірини
Дошку встановили на фасаді адміністративної будівлі СБУ, на вулиці Володимирській 33, з нагоди 1025-річчя хрещення Київської Русі.
Ірининський храм у місті Ярослава було засновано в 1030-х роках одночасно із Георгіївським монастирем. Літопис про цю подію пише так: «У рік 6545 (1037) … [він звів] монастир святого Георгія [Побідоносця] і [монастир] святої Орини». Названо монастир та головний храм було на честь небесної покровительки дружини Ярослава Мудрого Інгігерди (у хрещенні Ірини) — Святої Ірини. Це був досить великий багатобаневий храм у візантійському стилі.
24 липня 1990 року, над столицею України було піднято національний синьо-жовтий прапор
Синьо-жовте полотнище розмістили перед будинком Київської міськради на Хрещатику. Дорогу синьо-жовтому символу суверенної держави відкрив Президія Київської міської Ради народних депутатів, яка прийняла відповідну ухвалу.
Подія ця по праву заслуговує на особливе місце в історії, тому й отримала у 2000 році статус державного свята (так званий День національного прапора). Воно випередило майже на рік дату проголошення незалежності нашої країни (24 серпня 1991 року). Через
Нині прапор, який було піднято над Київрадою у 1990 році, зберігається в Національному музеї історії України.
Як над Київрадою у 1990 році вперше було піднято синьо-жовтий прапор
27 липня 1867 року, відбулася закладка першої будівлі київського вокзалу
Первісна будівля залізничного вокзалу в Києві споруджена в 1868—1870 роках і являла собою двоповерхову будівлю із жовтої цегли в давньоанглійському готичному стилі за проєктом архітектора Івана Вишневського, яка нагадувала лицарський замок.
Довжина вокзалу становила 133 метри (зараз 300 м) — була трохи менше розмірів пасажирської платформи, яка простягалася на 144 метри (зараз 400 м). Для «найвищих осіб» призначалися спеціальні, розкішно облаштовані приміщення, а брудні й тісні зали очікувань обслуговували пасажирів третього, нижчого класу. Біля парадного входу було передбачено майданчик для екіпажів.
Датою відкриття першою будівля вокзалу вважається початок лютого 1870 року.
27 липня 1931 року, народилася Ада Рибачук
Рибачук Ада Федорівна – українська художниця і графікиня. Член НСХУ. Почесний член Спілки кінематографістів України.
В архітектурі, монументальному мистецтві, скульптурі, документальному кіно працювала у співавторстві з Володимиром Мельниченком. 1957 року Ада Рибачук закінчила Київський державний художній інститут (у О.Шовкуненка).
Монументальні твори у Києві:
- Серія панно в інтер’єрі центрального автовокзалу (Київ, 1960).
- Серія панно в інтер’єрі палацу дітей та юнацтва (Київ, 1963—1968).
- Декоративний басейн «Сонце, Зорі та Сузір’я» перед головним фасадом Палацу дітей та юнацтва.
- «Парк Пам’яті. Зали прощання. Рельєфи Стіни Пам’яті у Києві» — меморіально-обрядовий комплекс. Байкова гора. 1968—1982.
- Стіна Пам’яті — один з ключових об’єктів Парку Пам’яті, створеного в період з 1968 по 1982 рік на Байковій горі.
Померла 21 вересня 2010 року в Києві, похована на Байковому.
28 липня 1923 року, народилася Оксана Грудзинська
Грудзинська Оксана Аркадіївна – українська художниця декоративного і монументального мистецтва, заслужений художник Української РСР (1990), член Національної спілки художників України.
У 1947 році закінчила Московський інститут декоративного і прикладного мистецтва. З серпня 1947 року працювала у Експериментальних майстернях художньої кераміки Інституту архітектури Академії будівництва і архітектури УРСР під керівництвом Н. І. Федорової.
Понад 20 років в майстерні художниця створювала різномані панно, вставки, розписні полумиски, вази та куманці. Декоративні вази та блюда Оксани Грудзинської графічно чіткі, фарби розписів стримані та лаконічні.
Основні роботи: Оформлення станції метро «Хрещатик» (1960, творча група: архітектор Микола Коломієць, технолог Ніна Федорова, художник Оксана Грудзинська, виконавець Ганна Шарай).
У 1990—2010 роках викладала композицію на кафедрі кераміки Інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну.
Померла 10 січня 2024 року в Києві у віці 100 років.
28 липня 1960 року, було офіційно запущено тролейбусний маршрут №18
Маршрут №18 пролягав з Майдану Незалежності (тодішньої площі Калініна) до вулиці Білицької, де було облаштовано спеціальне розворотне кільце.
Запуск став можливий завдяки прокладанню у 1954-55 роках Подільського узвозу через яри Кирилівських висот на північній околиці Лук’янівки. З того часу центр міста та Куренівка і Пріорка отримали зручне транспортне сполучення. Цікаво, що на початку ХХ століття центра Києва та вулиця Овруцька сполучалась трамвайним маршрутом №18
18 маршрут тролейбусу спочатку їздив в об’їзд вулиці Герцена по Академіка Ромоданова (тоді Пугачова) та Загорівський (тоді Будьоного, потім Баговутівська). Це по’язано з особливим статусом території так званої “дачі Хрущова” (чи “дачі Шелеста” – нині це занедбаний парк на території Інституту педіатрії та акушерства), де в старовинному особняку Октавіана Більського мешкали керівники ЦК КПУ.
1963 року маршрут було подовжено до площі Тараса Шевченка.
Після приходу до влади Шербицького були прокладені дроти по Герцена, і 28 грудня 1972 року тролейбус №18 пішов вже звичним зараз маршрутом. Стара ж ділянка була трохи перероблена і стала службовою – по ній тролейбуси ходили в/з депо на Довженка до пуску маршруту 27 з розворотом біля залізничної станції Зеніт. Також у випадку нештатних ситуацій біля Лук’янівської площі, тролейбуси 18 маршруту завертали по цій ділянці на кінцеву біля мотозаводу.
30 липня 1851 року, відбувся останній спектакль у Першому Міському театрі
У серпні 1804 року київський війт Георгій Рибальський звернувся з проханням про дозвіл на споруду театру до військового губернатора О. П. Тормасова. 26 серпня губернатор дав згоду на спорудження будівлі за рахунок громадян і видав наказ головному архітектору А. І. Меленському.
Під театр було віддано садибу між Трьохсвятительською вулицею та дорогою на Поділ (нині Володимирський узвіз), що належала Мар’яні Меленській, дружині архітектора.
Театр відкрився у 1806 році.
Перший театр являв собою двоповерхову дерев’яну будівлю прямокутної форми, яка торцем виходила на майдан. Вхід був оформлений портиком в стилі ампір. Зал театру, за різними джерелами, вміщував 470 або 740 глядачів. Зал мав 32 ложі, амфітеатр, галерею і партер, в якому було тільки 40 крісел, а за ними стоячі місця.
До середини XIX століття будівля театру застаріла, і її вирішили зламати. Останній спектакль відбувся 30 липня 1851 року.
30 липня 1891 року, офіційно розпочався регулярний рух кінного трамвая
Регулярний рух відкрили від Деміївки до Великої Жандармської (Саксаганського) вулиці. У цей день перший вагон відправився від станції “Либідь” о 7-й годині ранку. Його обслуговували чотири працівники – кучер, кондуктор, контролер і колишній службовець московської конки, спеціально запрошений з Москви до Києва для управління. Спочатку у вагон сіли два пасажири, дорогою зайшли ще п’ять, потім ще і ще. Всього за перший день роботи лінії було перевезено 3350 пасажирів.
Цей день вважається днем офіційного відкриття київського трамвая. І саме в цей день на київських вулицях вперше з’явився громадський транспорт.
У той же день приступили до своїх обов’язків з технічного обслуговування і ремонту шляхів перші робочі-дорожники. Це були шляхові сторожа (так називали тоді колійних обхідників) і вілочники (стрілочники).
30 липня 1910 року, відбулося закладення будівлі Будиноку вчителя
Київський міський будинок вчителя – комунальний комплексний позашкільний заклад у системі позашкільних закладів освіти міста Києва, а також споруда, що напередодні революції була відома як «Педагогічний музей», а пізніше як будинок в якому працювала Українська Центральна Рада.
Будинок по вулиці Володимирській, 57 споруджено у 1910-1912 роках за проєктом та під керівництвом видатного архітектора Павла Федотовича Альошина (1881-1961) як Педагогічний музей імені Цесаревича Олексія.
Споруда справляла враження величності своїми стінами, облицьованими плитами з білого інкерманського каменю, цоколем з фінського сірого граніту, фризом, який по всій своїй протяжності прикрашений витонченими барельєфами, що органічно вписалась у комплекс університетського кварталу і завдяки своїм архітектурно – художнім якостям була схвально сприйнята громадськістю міста.
30 липня 1973 року, була відкрита Київська телевежа
Київська телевежа — суцільнометалева просторова ґратована висотна споруда висотою 380 метрів у Києві, побудована в 1968–1973 роках у Києві для трансляції радіо та телебачення. Найвища решітчаста вільностояча конструкція світу на момент спорудження та найвища споруда України. Розташована у Шевченківському районі столиці, історичній місцевості Сирець біля Бабиного Яру.
Телевежа споруджена за проєктом київського інституту «УкрНДІпроектстальконструкція ім. Шимановського». Маса металоконструкцій 2700 т.
Телевежа цілком складається зі сталевих труб різного діаметра. Нижня частина вежі з чотирьох нахилених ґратованих опор, що підтримують призматичну ґратовану частину. У центральній частині вежі розташована вертикальна труба діаметром 4 метри. Вона слугує шахтою ліфту та плавно переходить в антенну частину. На вежі встановлено два ліфти, один з яких працює до позначки 200 метрів, а другий — 329 метрів.
30 липня 1996 року, відкрив свої двері оновлений палац “Україна”
Національний палац мистецтв «Україна» — найбільша концертно-мистецька установа Києва та України. Розташований у Печерському районі Києва по вул. Великій Васильківській, 103.
Відкриття палацу відбулося 17 квітня 1970 року. З тих пір всі найважливіші з’їзди, форуми, урочисті засідання, урядові концерти, ювілейні церемонії, виступи іменитих гастролерів проходять саме в палаці «Україна».
Після чверті століття експлуатації з’ясувалося, що палац потребує капітального ремонту. У 1996-му була проведена його реконструкція. В результаті будівля збагатилася новими приміщеннями: залом для переговорів, обробленим італійським рожевим деревом і оснащеним обладнанням для синхронного перекладу, прес-центром, розрахованим на роботу 120 журналістів, великим банкетним залом площею 1100 кв.м.
30 липня 2025 року, Житній ринок внесено до Переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини міста Києва
Відповідний наказ підписала директорка Департаменту охорони культурної спадщини КМДА Марина Соловйова.
З цього дня на Житній ринок поширюються положення Закону України “Про охорону культурної спадщини” та охоронні заходи, визначені законодавством.
Присвоєння статусу стало результатом ґрунтовної роботи Департаменту охорони культурної спадщини, експертів Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини, активних представників громадськості та столичних пам’яткоохоронців.
31 липня 1837 року, розпочалося будівництво нового приміщення Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Після відкриття у 1834 році, значною проблемою для університету була відсутність власного приміщення. Керівництво навчального закладу було змушене протягом перших восьми років орендувати декілька приватних будівель, зовсім не пристосованих до навчального процесу.
Будівництво нового приміщення відбувалось за проектом професора архітектури Петербурзької академії мистецтв В. Беретті.
Під його безпосереднім керівництвом було зведено будівлю у стилі класицизму, яка і досі використовується як головний корпус університету. Поруч з ним професор Е. Траутфеттер заклав ботанічний сад, який функціонує і сьогодні.
Перехід університету до власного великого приміщення і прийняття в 1842 році університетського статуту уможливили послідовну розбудову кафедральної системи – кількість кафедр зросла з 20 до 37.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Історія
31 липня 1946 року, народився Володимир Шевченко
Шевченко Володимир Дмитрович — український дресирувальник, генеральний директор та художній керівник Національного цирку України.
У 1966 році закінчив Державне училище циркового та естрадного мистецтва за класом гімнастики та акробатики. Разом із дружиною Людмилою Шевченком Володимир створив атракціон «Серед хижаків».
Володимир Шевченко дуже багато гастролював та набув всесвітньої популярності. У 1980-х роках очолив Український цирковий колектив, який під його керівництвом довгі роки був одним із найстабільніших серед колективів спілки державних цирків. Багато в чому завдяки успіхам на цій посаді Шевченка у 2007 році був призначений генеральним директором та художнім керівником Національного цирку України. Викладав у театральному інституті ім.І.Карпенка-Карого – керівник курсу режисерів цирку.
Помер 24 жовтня 2012 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
Історія, сучасність та майбутнє Києва на нашому телеграм каналі – КВІДО
