Млин Бродського

25.06.2025 kyivpastfuture 922 Views 0 Comments будинки і споруди

Млин Бродського на Поштовій площі.

Будівля колишнього елеватора млина Бродського, що на Боричевому узвозі донедавна була головною домінантою Поштової площі Києва. Цей унікальний зразок промислової архітектури початку XX ст. – одна з небагатьох споруд на Поштовій, що пережив низку війн, пожеж та лихоманок тотальних знесень. Елеватор колись входив до комплексу споруд знаменитого Київського товариства парового борошномельного млина, більш відомого під короткою назвою «Млин Бродського».

Перший млин, обладнаний найпередовішим європейським обладнанням на цьому місці постав ще у середині ХІХ ст. Постарався купчина німецького походження Андрій-Анс Глейзер. Місце для зведення підприємства було невипадковим, адже поруч – великий річковий порт. Баржами, які швартувалися ледь не під вікнами млина було дуже зручно постачати зерно і навпаки – вивозити готову продукцію. Та й вугілля для парових машин дешевше було доправляти річкою. До того ж і сам чималий Київ споживав велику кількість борошна. Годі казати, що підприємство одразу ж стало успішним і прибутковим.

Попри успішність бізнесу у 1860 році Андрій-Анс Глейзер чомусь продав млин досить відомому на той час комерсантові Адольфу Шеделю. Продаж оформили у кредит строком на 12 з половиною років. Однак після того, як Шедель затримав кілька виплат, млин знову повернувся попередньому власнику. По смерті Глейзера у 1864 р. млин виставили на аукціон, де його придбала Амалія Бонадурер. До речі донька вище згаданого Адольфа Шеделя.

Малюнок Подолу 1870-х років. На передньому плані — церква Різдва Христового і поштова станція, за ними квартал парового млина.

У 1870 пані Амалія продала млин, знаменитому засновнику династії цукрозаводчиків-мільйонщиків Ізраїлю Бродському, по смерті якого підприємство успадкував його старший син Лазар. Той значно розширив батькову спадщину. Територія млина розрослася аж до Боричевого узвозу. У 1888 році на вулиці Набережно-Хрещатицької постав новий чотириповерховий корпус млина. Але ненадовго. За три роки він згорів ущент. У 1892–1895 на розі вул. Набережно-Хрещатицької та Боричевого узвозу постав величезний, аж на п’ять поверхів корпус млина, а по фронту Боричевого узвозу — цегляний елеватор з трьома дерев’яними вежами.

Млин Бродського на поштівці приблизно 1900. Ліворуч за церквою — елеватор, який згорів у 1906.

У становому (сословном – рос) та досить антисемітському суспільстві Російської імперії єврею, навіть з мільйонами на рахунках, вести бізнес було непросто. Тому до сімейного підприємства Бродських (сам Лазар, його брат Лев та інші родичі) залучили поважного аристократа князя В’ячеслава Тенишева. Як результат – у 1892 р. було утворене акціонерне «Товариство Київського парового борошномельного млина», яке після смерті засновника (1904 р.) отримало ім’я Лазаря Бродського.

Аби була зрозуміла потужність і велич підприємства: станом на 1914–1915 роки на млині працювало 185 робітників та спеціалістів. Машини приводилися у роботу паровим і трьома дизельними двигунами, що мали загальну потужність 1750 кінських сил, а з боку сучасної вулиці Ігорівської до території млина підходила спеціальна залізнична колія. Продуктивність ж млина становила 3 млн пудів на рік!

Зауважимо, що експлуатація робітників тут була жахливою. Зокрема вантажники отримували по 75 копійок на день. За ці гроші вони повинні були 12 годин, з невеликими перервами, тягати п’ятипудові мішки.

14 липня 1906 сталася нова руйнівна пожежа, яка почалася на складі мішків, а потім перекинулася на дерев’яні вежі елеватора. Пожежа була настільки сильною, що пароплави, які стояли біля пристані були змушені відійти до Труханового острова, постраждала й стайня станції поштових диліжансів, що були на іншому боці вулиці. Елеватор повністю згорів, загинули запаси зерна й борошна. На згарищі постав новий, той що й дійшов до наших днів. Автором проекту новобудови стали інженер Ч. Волкенштейн та київський губернський інженер Володимир Безсмертний (він керував будівництвом). Цікаво, що проектуючи споруду розробники приділили величезну увагу протипожежній безпеці (адже млин перед тим вже двічі горів). При чому постаралися від душі. Третя пожежа (про неї йтиметься далі) знищила таки млин, але елеватор – встояв!

Будівництво нового елеватора у 1907 році.

Що до архітектури, то процитуємо дослідницю українського архітектурного модерну Тетяну Скібицьку:

«Глухий базилікального типу об’єм завершений чотирикутною баштою з боку набережної, має триярусне горизонтальне членування з поділом на цокольну, основну та вінцеву частини. Основним елементом строгої площинної пластики виконаних у відкритій цеглі фасадів є пілястри двох верхніх ярусів, рівномірний ритм членувань яких оздоблений нішами під карнизом головної та горищними вікнами вінцевої частини. Єдиним суто декоративним мотивом є плоскі диски на пілястрах вежі, оздоблені потрійними вертикальними тягами як своєрідне клеймо стилю сецесії».

Млин «Лазар Бродський», вигляд з Труханового острова. З поштівки 1910-х років.

Млин працював до кінця, так званої, Громадянської війни. У 1920-м, головну і ряд допоміжних будівель знищила пожежа. Елеватор – встояв. Виробництво борошна по тому так і не відновили.

Перлиною промислового комплексу вважалася дизель-моторна станція, зведена 1912 за проєктом інженера Олександра Вербицького. Після Другої Світової війни її використовували як гуртожиток для працівників заводу «Електроприлад». Згодом гуртожиток реконструювали, та зробили в ньому ремонт. Будівля також входила до списку памʼяток архітектури, але була знесена у 2005 році.

Будівля колишньої дизель-двигунової станції, знесена 2005 року. Фото зі «Зводу пам’яток історії та культури м. Києва».

1970 будівлю передали Міністерству культури УРСР і в ньому облаштували книгосховище бібліотеки імені КПРС (нині Національна парламентська бібліотека України). 1980 року поруч збудували філію бібліотеки з читальним залом, яку 2010 також знесли . Стіна книгосховища, що виходить на вулицю Боричів узвіз і Поштову площу, колись використовували для розміщення радянських агітаційних плакатів, а тепер — для комерційної реклами.