Національний палац мистецтв «Україна». Історія

З історії київських театрів – Національний палац мистецтв «Україна».

Національний палац мистецтв «Україна» — найбільша концертно-мистецька установа Києва та України, основне місце проведення концертів та політичних заходів у столиці.

Розташований у Печерському районі Києва по вул. Великій Васильківській, 103, неподалік станції метро, названої на честь палацу — «Палац Україна».

Архітектори проєкту: Є. О. Маринченко, П. Н. Жилицький (лауреати Державної Шевченківської премії 1971 року), І. Г. Вайнер, інженери: П. Булаєвський, В. Сидоренко.

Автор інтер’єрів: архітектор І. Й. Каракіс. Головна проєктна організація — державний проєктний інститут «Київпромбуд».

У 1950-1960 роки столична Велика Васильківська (колишня Червоноармійська) вулиця активно забудовувалася. Зводилися десятки житлових будинків, споруджувався перший в Києві 16-поверховий будинок, реконструювався Республіканський стадіон.

На цьому тлі мало кого здивувало, що у 1965 році будівельники з’явилися й у кварталі між нинішніми вулицями Коновальця (Щорса) і Німецькою (Тельмана). З давніх-давен розташовувався на цьому місці Володимирський ринок, який був перенесений на його нинішнє місце по вулиці Антоновича (колишня Горького). А ділянку, що звільнилася на Великій Васильківській зайняла будівельна техніка.

Місце для будівництва визначили не одразу. Працівники міського управління торгівлі не хотіли переносити Володимирський ринок. Як альтернативу запропонували іншу ділянку — на Радянській (нині Михайлівській) площі, де раніше стояв зруйнований Михайлівський Золотоверхий монастир. Однак керівниця проєктувальників Євгенія Маринченко була проти. На нараді з керівництвом республіки вона змогла довести, що проєкт палацу розробляли з урахуванням місця будівництва, тому переносити його не можна.

Видана через три роки книга «Київ. Історико-архітектурний нарис» авторитетно пояснювала:

«На місці колишнього Володимирського базару розпочато будівництво кіноконцертного залу об’ємом 150 тис. м3, призначеного як для демонстрації кінофільмів, так і для проведення концертів, урочистих зборів, молодіжних та святкових балів, урочистих прийомів і банкетів». 

Мало хто з читачів здогадувався, що за цією нічим не примітною книжковою фразою ховається воістину детективна історія.

Річ у тому, що Москва – столиця СРСР, до складу якого входила тоді Україна, – багато років не дозволяла Києву будувати Палац культури, оснащений за останнім словом техніки. Мотивувалося це тим, що в українській столиці вже є Жовтневий палац (нині – Міжнародний центр культури і мистецтв на Інститутській). У ньому після Другої світової війни проводилися всі партійні з’їзди й урочисті заходи всеукраїнського масштабу.

Однак тодішній український лідер Петро Шелест виявився людиною спритним, до того ж не боязкого десятка. Він скористався тим, що Кремль не заперечував проти будівництва в Києві великого кінотеатру. Під цим приводом за його ініціативи було розпочато спорудження палацу «Україна».

«За документами, які йшли в Москву, – згадував П. Шелест чверть століття по тому, – будували кінотеатр, а по проекту – республіканський палац. І я, перший секретар ЦК партії республіки, свідомо змушений був брати участь в омані».

Коли звели перший поверх з його урочистим вестибюлем, двома рядами мармурових колон і просторим гардеробом, стало ясно, що будується не кінотеатр, а щось більш значне. До Києва терміново прибув Микола Підгорний – голова радянського парламенту, що був тоді формальним главою держави. Він влаштував Шелесту справжній «рознос», однак робити було нічого – в будівництво вже були вкладені мільйони рублів. Довелося офіційно затвердити будівництво палацу. Випадок, звичайно, унікальний, коли всупереч волі Москви здійснювалися такі масштабні проекти.

Незважаючи на первісну «засекреченість» архітектурного проекту, він був ретельно опрацьований, а ряд інженерних рішень були новаторськими. Наприклад, система перехресних ферм з паралельними поясами, що допускає вільну деформацію залізобетонного каркаса будівлі у двох напрямках. Ця прогресивна й економічна система була вперше застосована в Радянському Союзі. 

«Україна» будувалася в першу чергу для проведення партійних з’їздів. Тому архітектори передбачили величезну сцену, здатну «прийняти» президію у складі 143 (!) осіб. У залі для глядачів можуть розміститися 3 780 глядачів – і тоді, і тепер це найбільший концертний зал України.

За останнім словом техніки обладнали і підмостки, оснастивши їх двома суміжними майданчиками: при зміні декорацій першу сцену опускають і друга стає на її місце. Підйомник оркестру включає три майданчики, а музичні інструменти подаються на сцену за допомогою двох транспортерів.

Артистичний комплекс складається з трьох спеціальних фойє, гримерно-перукарень, костюмерних і артистичних вбиралень, розташованих навколо сцени.

Не звиклих до розкоші радянських глядачів вражала нечувана пишність палацу – мармур, люстри з литого скла з фактурою і кольором «підталого льоду», ескалатори, вітражі, ефектне панно «Березовий гай», два зимових саду, альпійська гірка, фонтан.

Відкриття палацу відбулося 17 квітня 1970 року – його приурочили до 100-річчя від дня народження Володимира Леніна. У наступному році автори архітектурного проекту були удостоєні Шевченківської премії. З тих пір всі найважливіші з’їзди, форуми, урочисті засідання, урядові концерти, ювілейні церемонії, виступи іменитих гастролерів проходять саме в палаці «Україна».

Після чверті століття експлуатації з’ясувалося, що палац потребує капітального ремонту. У 1996-му була проведена його реконструкція. В результаті будівля збагатилася новими приміщеннями: залом для переговорів, обробленим італійським рожевим деревом і оснащеним обладнанням для синхронного перекладу, прес-центром, розрахованим на роботу 120 журналістів, великим банкетним залом площею 1100 кв.м. 30 липня 1996 року в оновлений палац “Україна” відкрив свої двері.

У 1998 році палац отримав статус Національного.

У новітній історії «Україна» також відіграє значну роль. Тут щорічно проходять урочисті заходи, приурочені до Дня незалежності. А в 1999-му тут відбулася церемонія інавгурації Леоніда Кучми, другий раз обраного Президентом. Стіни цього унікального будинку бачили Леоніда Брежнєва, Володимира Щербицького, тут представляли своє мистецтво Лучано Паваротті, Монсеррат Кабальє, Мішель Легран, «король фламенко» Хоакін Кортес та інші легендарні артисти.

Сайт палацу – palace-ukraine.com

Використані матеріали – Вікіпедія, Цікавий Київ, retroua.