Меморіал льотчикам 86 авіазагону, загиблим над аеропортом Жуляни
Найтрагічніша з авіакатастроф в історії міста Києва трапилася 17 серпня 1957 року.
Увечері того дня вантажний літак “Іл-14М” з бортовим номером Л-2071, який прямував рейсом зі столиці Болгарії Софії, благополучно досяг Києва і о 19.45 за місцевим часом почав заходити на посадку в районі Жулянського аеропорту. Всього дев’ятьма хвилинами пізніше, в 19.54, аеродром дав дозвіл на посадку іншого літака аналогічної моделі, під номером Л-1360. Цей “борт” тільки що провів короткий тренувальний політ навколо аеропорту і тепер також готувався до приземлення. Цілком звичайна, “штатна” ситуація, яка, здавалося б, не віщувала ніякої біди. Якби не збіг двох чинників, які в підсумку і спровокували криваву трагедію в київському небі.
З метою тренування обидва літаки сідали із заштореними стеклами пілотських кабін, відпрацьовуючи посадку “за приладами”, в умовах нульової видимості. В результаті пілоти обох машин не могли бачити один одного, повністю покладаючись на повідомлення з “землі”. Однак диспетчери аеропорту в Жулянах, які повинні були координувати політ двох “сліпих” машин, чомусь “забули” про “болгарський” вантажний літак під номером Л-2071 і контролювали політ лише одного літака, який повертався після повітряного “тренування”. У підсумку шляху двох “бортів” перетнулися на самому початку злітно-посадкової смуги, на висоті ста п’ятдесяти метрів над землею.
Пілоти Л-1360 в останній момент побачив, шо летить на них літак. Відчайдушним маневром вони спробували піти від зіткнення, але Л-2071 все ж зачепив свого “близнюка” і гвинтом перерубав йому частину крила разом з бензобаком машини. Сімнадцятитонний “борт” Л-1360 тут же втратив керування, загорівся, перейшов в круте піке і впав на землю в районі вулиці Совської, на житловий приватний будинок №27. Очевидці розповідають, що це був гігантський, ярко полихаючий факел.
“Борт” Л-2071 теж загорівся, але екіпаж ще кілька секунд утримував його в повітрі. Однак повітряний гвинт, розбалансований після сильного удару, зірвав двигун на правому крилі літака, а потім відрубав кабіну. “Іл-14” вибухнув в повітрі і теж звалився вниз – на селище Совки. На годиннику було 20.02. Страшна аварія, спровокована халатністю диспетчерської служби аеропорту “Жуляни”, трапилася протягом декількох хвилин.
У найбільшій київській авіакатастрофі загинуло дев’ять осіб – всі льотчики з 86-го об’єднаного авіазагону Українського управління ЦПФ. У їх числі був і заступник командира ескадрильї І.Т. Тарапунов.
Екіпаж літака ІЛ-14Г СРСР Л-1360: командир корабля пілот-інструктор Сандлер Л.М., командир корабля стажист Кириченко А.І., другий пілот Зінов’єв А.С., бортмеханік Мішечкін А.І.
Екіпаж літака ІЛ-14Г СРСР Л-2071: командир корабля Таволжанов І.П., перевіряючий зам. ком. еск. Тарапунов І.Т. бортмеханік Кучин Л.І., бортрадист-інструктор Новіков Л.А., бортрадист Рябець В.В.
Всі вони були поховані на Солом’янському кладовищі.
У 2007 році до 50-річчя катастрофи на місці поховання льотчиків, сином пілота-інструктора Сандлера був встановлений меморіал. Це єдиний у всьому Києві монумент жертвам повітряної катастрофи (ділянка 17). Роль загального хреста на цій могилі виконує гвинт літака “Іл-14” із закріпленим на ньому залізним вінком.
Адреса: вулиця Солом’янська, 2
Джерело – kiev-foto.info
Під час поховань жертв авіакатастрофи біля Солом’янського цвинтаря зібралося дуже багато киян. Пам’ятаю велику траурну процесію з автомобілів, що пересувалися Повітрофлотським проспектом з боку Севастопольської площі. Мені тоді було 5 років і ця подія закарбувалася у пам’яті на все життя. Дуже багато тоді було розмов серед дорослих про деталі цієї трагедії. Ми жили неподалік Солом’янського кладовища, коли відвідали з мамою могилу загиблих пілотів то там вже був зведений цей меморіал. Але без пропелера. На початку травня 2024 відвідав могилу але вже без мами.