Ірининський собор та Ірининський стовп. Історія
З історії втраченого Києва – Ірининський собор та Ірининський стовп.
Історія храму
Ірининський храм у місті Ярослава було засновано в 1030-х роках одночасно із Георгіївським монастирем. Літопис про цю подію пише так: «У рік 6545 (1037) … [він звів] монастир святого Георгія [Побідоносця] і [монастир] святої Орини». Названо монастир та головний храм було на честь небесної покровительки дружини Ярослава Мудрого Інгігерди (у хрещенні Ірини) — Святої Ірини. Це був досить великий багатобаневий храм у візантійському стилі.
Монастир, ймовірно, був жіночим, складаючи пару чоловічому Георгіївському монастирю.
В’їжджаючи в Київ через величні Золоті Ворота з церквою Благовіщення над ними і прямуючи до Софіївського собору – резиденції князя, мандрівники милувалися не менше прекрасними храмами – Ірининським (з правого боку) і Георгіївським (з лівого).
Храм було зруйновано 1240 року під час монголо-татарської навали. Історія храму припинилася. Однак храм ще довгий час лежав у руїнах, аж поки у XVII століття при розширенні кріпосних валів Старого міста вони були засипані землею.
Після навали Батия і наступних набігів кримських ханів місцевість являла собою суцільні руїни древніх храмів і палаців. Деякі мандрівники навіть порівнювали Київ того часу з руїнами Трої.
Щоб пройти від Софії до Золотих воріт, треба було подолати безліч перешкод.
“Старий Київ, – згадував протоієрей Софійського собору Лебединцев, – уявляв собою тоді (1833) не місто, а село з кривими і тісними вулицями, без мостових і тротуарів і будь-якого освітлення, з тинами замість парканів, з садибами, в яких стояли дрібненькі будиночки… “

Судити про первісну композиції собору можна лише дуже приблизно. Навіть про планову схему храму існують різні припущення. Більшість дослідників вважали, що Георгіївська і Ірининська церкви як би уявляли собою значно зменшені варіанти Софійського собору, тобто Були п’ятинефними храмами без галерей. Однак розкопки показали, що фундаменти південного нефа Георгіївської церкви явно менш потужні, ніж центральній частині будівлі, і, отже, південне крило було галереєю, а не нефом. В такому випадку храм був тринефний, шестистовпний, з двома бічними галереями – з півдня і півночі.

Місцезнаходження Ірининського монастиря ще й понині є предметом наукової дискусії, оскільки відомі залишки відразу двох невідомих храмів, які датуються часом Ярослава і можуть бути ототожнені з церквою св.Ірини. Залишки першого храму неодноразово досліджувалися на перехресті вул. Володимирської та Ірининської. Фундаменти іншої церкви знайдені на перехресті вулиці Стрілецькій і Георгіївського провулка у 1731 році і досліджені в 1909-10 рр.
Є припущення, що Ірининською слід вважати церкву, чиї залишки розкопані в Георгіївському провулку (зокрема, це відповідає інформації Київського Синопсиса 1672 року). Ця споруда являла собою триапсидний храм, з трьох боків оточений галереями. У північно-західному куті зовнішніх галерей була розташована сходова вежа. До південного фасаду був прибудований притвор, а до північної галереї пізніше прибудована ще одна додаткова апсида. Руїни храму були майже повністю розібрані під час спорудження огорожі Софійського подвір’я в XVIII в. – залишилися лише фундаментні рови. Зі східного боку до храму прилягало давньоруське кладовище.

У 1830-х роках розпочалися роботи по розплануванню Старого міста та знесенню старих валів. У 1833—1835 роках археолог Кіндрат Лохвицький розкопав руїни храму, що збереглися на досить велику висоту. Було знайдено уламки фресок, склепи з похованнями в шиферних саркофагах. 1846 року було продовжено археологічні пошуки. А вже 1853 року при розплануванні траси Володимирської вулиці руїни було остаточно розібрано.
Коли у 1913—1914 роках розпочалося спорудження будівлі Земства (нині будинок СБУ), археологом С. Вельміним було проведено археологічні розкопки, здійснено реконструкцію плану храму.
Ірининський стовп
Щоб увіковічнити пам’ять про храм, у 1853 році було вирішено зберегти один стовп храму. Його було оздоблено давньоруською цеглою та увінчано невеликим куполом із хрестом. Відтоді за цією пам’яткою закріпилася назва стовпа Св. Ірини або Ірининського пам’ятника.

У 1855 році цей стовп був освячений як каплиця.

У 1927 році пам’ятник був узятий під охорону держави. Однак, міське начальство, плануючи розширити проїжджу частину вулиці Володимирській, запропонувало прибрати його і перенести на територію Софійського заповідника або ж в садибу Георгіївської церкви. Всеукраїнський археологічний комітет висловився проти. Почалася боротьба – до відділу комунального господарства надійшов сигнал про те, що люди ризикують потрапити під колеса трамвая, бо Ірининський стовп заважає перегляду вулиці. Комісія охорони пам’яток старовини справила відповідні дослідження і прийшла до висновку, що пам’ятник тут ні при чому.





На жаль, ця унікальна пам’ятка все ж не пережила 1930-ті роки. 1932 року керівництво «Київоблкомунбуду» видало розпорядження про знищення пам’ятки під приводом, що стовп «перешкоджає руху автотранспорту».
Увечері 28 березня 1932 року пам’ятник було зруйновано. Точність часу руйнування збереглася завдяки щоденниковому запису Федора Ернста: «Ввечері 11-12 год. бачив, як кінчають руйнувати Оринин пам’ятник».



Місце пам’ятки вичистили і забрукували, при цьому не було проведено засобів наукової фіксації решток споруди, а знайдене під час руйнувань давнє поховання було одразу знищене. Розбиту цеглу, що лишилася від стовпа, не зберегли, як пропонувалося, на території одного із соборів міста, а викинули на смітник
23 липня 2013 року в Києві урочисто відкрили меморіальну дошку, яка увічнює ранній християнський пам’ятник Київської Русі – церкву і монастир Святої Ірини. Дошку встановили на фасаді адміністративної будівлі СБУ, на вулиці Володимирській 33, з нагоди 1025-річчя хрещення Київської Русі.

Використані матеріали – churchs.kiev.ua, Вікіпедія, zalizyaka.livejournal.com.