Будинок Присутніх місць з будинком міської поліції

Історія будинків по вул.Володимирська, 13-15.

У кінці 18 — на початку 19 сторіччя державні установи називали «казенними присутностями», місця їх розташування називали «присутніми». Розташо­вувалися вони в одноповерхових дерев’яних корпусах спочатку на Подолі біля Братського монастиря, пізніше — на Микільській вулиці біля Провалля (ро­зібрані 1810), з 1809 — у цегляному двоповерховому будинку в Липках (арх. А.Меленський) на головній міській площі, біля Маріїнського палацу.

Генеральним планом 1837 року губернські адміністратив­ні установи було намічено перенести до Верхнього міста; стару будівлю Присутніх місць було знесено, нову було урочисто закладено 15 липня 1854 року. Збудовано у 1854-57 роках за проектом архітекто­рів М.Іконникова, К.Скаржинського, І.Штрома у центрі розчи­щеної від будівель території між Со­фійським та Михайлівським мона­стирями. Первісно споруда була дво­поверховою, на розвинутих підвалах, з підвищеними до трьох поверхів цен­тральною та фланкуючими частинами. 1900 року двоповерхові частини надбудовано до трьох поверхів (арх. Г.Антоновський). 1908—09 роки над триповерхо­вими частинами первісного об’єму надбудовано четвертий поверх (арх. В.Безсмертний). Протягом 1987—88 над однією (східною) з двох частин, що лишалися триповерховими, зроб­лено надбудову четвертого поверху, яка порушила симетрію будівлі.

Крім Присутніх місць до ком­плексу кварталу ввійшла будівля по­жежного депо. Ліворуч від останньої по фронту вул. Великої Житомирської.

У 1897 – 98 роках зведено триповерховий з під­валом будинок міської поліції (арх. О. Кривошеєв; (пізніше надбудовано четвертий поверх). У 1970—80-х роках замкнено периметр кварталу добудо­вами, виконаними у стилі первісних споруд. Всередині кварталу в цей період зведено шестиповерхову бу­дівлю у сучасних формах, яка не впливає на зорове сприйняття комплек­су ззовні.

Три-, чотириповерховий будинок, у плані П-подібний, з п’ятьма входами (три — з боку Володимирського про­їзду та по одному — з боку Софійської та Михайлівської площ). Цегляний, з напівпідвалами, перекриття нижніх ярусів — хрещаті склепіння. Об’ємне планувальне вирішення та трактування чолових фасадів виконано у стилі пізнього класицизму, згідно із затверд­женими 1845 проектами будинків Присутніх місць для губернських міст, але в значно переробленому вигляді. Композиція фасадів ярусна, з підкресленою центральною віссю. Пло­щинний ренесансний декор фасадів (руст, пілястри, лиштви, сандрики, кар­низи) модельований у цеглі. Внут­рішнє планування коридорне, з дво­бічним розташуванням приміщень. Споруда звернена головним фасадом до бульвару, влаштованого на місці кріпосного валу (тепер Володимир­ський проїзд). Відігравала вирішальну роль у формуванні нового міського центру.

У будинку Присутніх місць місти­лися: Губернське правління та його різні підрозділи («присутності»), Ка­зенна палата зі скарбницею, Наказ громадського догляду, Палати цивіль­них та кримінальних справ, судові та поліцейські установи, архів, друкарня тощо. 1876 частину внутрішніх при­міщень реконструйовано (арх. М.Ікон­ников) для Окружного суду.

У 1880—1902 тут працював Лазарев­ський Олександр Матвійович (1834— 1902) — історик, культурно-громад­ський діяч. У 1880—85 — товариш голови Окружного суду, з 1885 — член Київської судової палати. Автор численних історичних та історіографіч­них творів. Перебуваючи у Києві, під­готував ґрунтовний «Опис старої Малоросії» (тт. 1—3, 1888—1902) — зведення матеріалів з історії Стародубського, Ніжинського та Прилуцького полків. Дослідження О. Лаза­ревського (зокрема, на теми історії адміністративно-судового устрою Ук­раїни, генеалогії давніх українських родів тощо) регулярно друкувалися у часописах «Киевская старина», «Чтения в Обществе Нестора-летописца». Член (з 1880), почесний член (з 1893) Історичного товариства Нестора-літописця; Київської тимчасової комісії для розгляду давніх актів (з 1886), Цер­ковно-археологічного товариства при Київській духовній академії (з 1889). Зібрав значну бібліотеку з україні­ки, яку заповів Київському універси­тету.

У 1880—1900-х роках до складу Київ­ського окружного суду входив Осипов Олександр Петрович (1841 —1905) — міський діяч у галузі садівництва, голова Київського товариства садів­ників, автор книги «Нарис історії де­ревних насаджень м. Києва і діяльності міської садової комісії 1887—97 рр.». На поч. 20 ст. членом Київ­ського окружного суду був також П.Тулуб — поет, журналіст, батько письменниці 3.Тулуб. Наприкінці 19 ст. на посаді голови Київської судо­вої палати перебував О.Кузьминський, родич письменника Л. Толстого, за деякими припущеннями — прототип чоловіка героїні роману «Анна Кареніна». Начальником відділення Казен­ної палати на поч. 20 ст. був Л.Рудченко — брат письменника Панаса Мирного. У цьому відділенні в юнацькі роки працював переписувачем київ­ський літератор Григор’єв Григорій Прокопович (1898—1971), який описав побут службовців Присутніх місць у спогадах «У старому Києві». У буді­вельному відділенні Губернського правління працювали відомі київські архітектори, зокрема, губернські архі­тектори Г. Антоновський, М. Іконни­ков, губернські інженери В. Безсмерт­ний, Ф.Гешвенд.

25 вересня — 30 жовтня 1913 року тут у Ки­ївському окружному суді відбувся процес із т. зв. справи Бейліса, до якого було прикуто увагу цілого світу. З ініціативи місцевих чорносотенців прикажчика цегельного заводу у Києві єврея М. Бейліса звинувачували в ритуальному вбивстві у березні 1911 православного хлопця А.Ющинського. Письменник В. Короленко разом з М. Горьким створив комітет захисту Бейліса, який організував у суді за­хист найкращими адвокатами. Серед них — О.Грузенберг, О.Зарудний, М.Карабчевський, В.Маклаков. Обвинувачем виступав помічник про­курора Петербурзької судової палати О.Віппер. В. Короленко був присутній у засіданнях, хід яких він висвітлював у багатьох газетах, у т. ч. в «Киевской мьісли» (проживав у готелі «Франсуа» на вул. Володимирській, 52/17). Проти версії ритуального вбивства висту­пили лікарі В.Бехтерєв, І.Троїцький, рабин Я.Мазе з Москви, семітолог і гебраїст П.Коковцов, професор Київської духовної академії, прото­ієрей О.Глаголєв та ін.

За радянських часів вул.Володимирська деякий час мала ім’я письменника Короленка. Адреса «Короленка, 15», за якою знаходилося міське управління внутрішніх справ, була певним брендом.

За тих часів ходив анекдот:
— Яка найвища будівля у Києві?
— Короленка, 15.
— Але ж там чотири поверхи.
— Так, але з вікон Сибір видно.

На тепер у будинку розміщуються різні адміністративні установи.

За рішенням виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 22.11.1982 № 1804, пам’ятка містобудування та архітектури.

Використані матеріали – Звід памʼяток історії та культури.