Іван Миколайчук, той кого називали душею українського кіно

З історії видатних киян – Миколайчук Іван Васильович.

Іван Васильович Миколайчук (15 червня 1941, Чортория, Кіцманський район, Чернівецька область — 3 серпня 1987, Київ) — український кіноактор, кінорежисер, сценарист. Лауреат Шевченківської премії 1988 року (посмертно). Зіграв 34 ролі в кіно, написав 9 сценаріїв та має дві режисерські роботи. В УРСР носив тавро «неблагонадійного».

Іван Миколайчук, той кого називали душею українського кіно
Кіноактор, заслужений артист УРСР І. Миколайчук. 1960–70-ті рр.
Фото – ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 2-163035

34 ролі в кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком. Іван Миколайчук був кінозіркою 60-70-х років. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був особливий, народний, справжній, найкращий. В його особі українська нація має світового невмирущого позитивного героя, який пробуджував національний дух українців. 

Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко, – Параджанов.

Народився у багатодітній селянській родині одним із 13 дітей; дехто з його братів і сестер досі мешкає в с.Чортория. У селі відбудували батьківську хату Миколайчуків, облаштувавши під музей-садибу.

Першу свою роль Іван зіграв у 12 років. І була це роль старого Івана, батька Софії у виставі «Безталанна» за п’єсою Михайла Старицького. У селі існувала своя театральна трупа, яка майже щомісяця ставила спектаклі, але чоловіки навідріз відмовилися грати старого немічного солдата. Вистава витримала 36 показів протягом трьох років. Закінчив середню школу в с. Брусниця (її дерев’яне приміщення збереглося, а в новому приміщенні тепер діє музей І. Миколайчука).

Іван Миколайчук, той кого називали душею українського кіно
Іван Васильович Миколайчук. 1960-ті рр.
Фото – ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 2-154614

1957 року закінчив Чернівецьке музичне училище за спеціальністю «хормейстер художньої самодіяльності». Гарно співав, добре грав на інструментах: сопілці, роялі, цимбалах, скрипці, баяні, трубі, арфі.

Іван Миколайчук, той кого називали душею українського кіно

1961-го закінчив — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської. Де під час навчання, у 1958 році, Іван познайомився зі своєю дружиною, Марією Карп’юк. Це було кохання з першого погляду. Через чотири роки, 29 серпня 1962 року, вони побралися – для цього Марія навіть відмовилася від гастролей до Бєлграда, куди мала їхати з хором Вірьовки.  Після фільму «Тіні забутих предків» Миколайчук називав дружину Марічкою.

Іван Миколайчук, той кого називали душею українського кіно
Весільне фото Івана і Марічки. 1962 рік.

У 1963—1965 роках навчання на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (майстерня Віктора Івченка). Його одногрупниками були Раїса Недашківська та Борислав Брондуков.

Іван Миколайчук, той кого називали душею українського кіно
Л.Осика, Б.Брондуков, І.Миколайчук. 60-ті

Коли Іван вступив до Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, Марічка подарувала йому дві книжки – «Тіні забутих предків» Коцюбинського та «Художник» Шевченка. На другому курсі Івана запросили одразу на дві головні ролі: Івана Палійчука в «Тінях забутих предків» та Тараса Шевченка у фільмі «Сон».

В кіно дебютував ще студентом  — у курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє».

Іван Миколайчук прийшов у кіно через ворота кіностудії імені Олександра Довженка разом зі своїм учителем Віктором Івченком. Той привів його, аби студента взяли в картину “Тіні забутих предків”. За легендою, режисер фільму Сергій Параджанов з поваги до Івченка дав команду зробити пробу, одначе без нього. Вже йдучи зі студії, прошепотів на вухо операторові Юрію Іллєнку, щоб той не заряджав плівку. Студенту належало проказати невеличкий монолог з епізоду різдвяного свята. Він заговорив, а потому помолився Богу, перехрестився. Отут Іллєнка і пробило: Іван справді молився…

“Я не чекав чогось особливого, тому доручив Іллєнку провести зйомки [кінопроби] і пішов з павільйону. Через кілька хвилин мене наздогнав збуджений Юрко: «Сергію Йосиповичу! Поверніться! Це щось неймовірне! Щось нелюдське! Щось за межами розуміння й сприйняття!» Злякавшись, що я пішов, Іван побілів, йому здалося, що він мені не сподобався (так признавався актор опісля), і в ньому ніби щось прорвалося. Він зачарував нас. Юний, страшенно схвильований, він світився дивовижним світлом. Така чистота, така пристрасність, така емоційність вихлюпувалися з нього, що ми були приголомшені, забули про все, навіть про те, що вже затверджений інший актор”, – зі спогадів С. Параджанова про кінопробу І. Миколайчука.

Іван Миколайчук, той кого називали душею українського кіно
«Тіні забутих предків» Фото: ukrinform.ua

Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків». Знімався в них одночасно, також навчаючись на 2-му курсі. «Тіні забутих предків» здобули 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них — 24 Гран-прі) у 21 країні й увійшли до Книги рекордів Гіннеса.

Іван Миколайчук, той кого називали душею українського кіно
У фільмі «Сон».

У фільмі «Комісари» (1970) зіграв комісара Громова — людину з загостреною моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом. Картина стала помітним явищем в українському кінематографі, вона довела, що Миколайчук схильний до тонкого психологізму, до несподіваних контрастів і навіть парадоксів характеру.

З фільму «Білий птах з чорною ознакою» (1971) почалася нова сторінка у творчості Миколайчука — крім актора, він стає співавтором сценарію з Юрієм Іллєнком. Він виписав для себе роль одного з братів-дзвонарів – упівця Ореста. Однак худрада заборонила йому зніматися в цій ролі, бо, мовляв, такий привабливий типаж не може грати роль «бандита». В результаті, Ореста зіграв Богдан Ступка, а Миколайчук – іншого брата, Петра. Стрічка здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю 1971 року.

Іван Миколайчук, той кого називали душею українського кіно
У фільмі «Білий птах з чорною ознакою». Фото: radiosvoboda.org

Іван Миколайчук став зіркою світового масштабу. Коли картину «Білий птах з чорною ознакою» 1971 році на кінофестивалі «Fest» у Белграді побачив Ніл Армстронґ, він попросив про зустріч із Миколайчуком, потис йому руку і сказав: «Іване, із тобою я готовий знову летіти на Місяць!». А Жан-Поль Бельмондо, дізнавшись, що Миколайчук знімається в Болгарії, прийшов на знімальний майданчик і запросив на кілька годин до бару перед своїм відльотом. Коли їм запропонували перекладача, Бельмондо сказав: «Якщо двом таким акторам, щоб зрозуміти один одного, потрібен хтось іще, то акторська справа взагалі нічого не варта на цьому світі». Вони провели вечір удвох, так і не зронивши жодного слова.

Іван Миколайчук, той кого називали душею українського кіно
З Леонідом Биковим, 70-і роки

У фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» (1972) був не лише виконавцем колоритної ролі козака Василя, а й фактичним співрежисером. Працював над музичним оформленням фільму — картину супроводили пісні у виконанні тріо «Золоті ключі» (Ніна Матвієнко, дружина Марічка Миколайчук, Валентина Ковальська), у створенні якого І.Миколайчук відіграв не останню роль. В «Пропалій грамоті» він дав нове життя звучанню бандури — в жодному фільмі не використовувалися такі можливості цього інструмента.

1970-х років почалися гоніння на діячів української культури. Випровадили з кіна, а потім заарештували Сергія Параджанова. Зі звинуваченням у націоналізмі зіткнувся й Миколайчук. Вперше це сталося ще 1968 року, під час зйомок фільму «Анничка». У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом». Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як «людину ворожої ідеології». Ще більш ускладнилася ситуація після фільму «Білий птах з чорною ознакою». Стрічку, що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, сприйняли як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Акторові не раз доводилося пояснювати свою позицію в різних інстанціях.

«Тіні забутих предків» на довгий час фактично заборонили до показу. «Пропала грамота» вийшла на екрани лише наприкінці 1980-х років. Івана Миколайчука поступово майже відлучили від творчого процесу. Впродовж 5 років, за вказівками партійних бонз, його прізвище викреслювали з більшості знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити актора у своїх фільмах.

Іван Миколайчук, той кого називали душею українського кіно
Фільм «Пропала Грамота». Фото: ukrinform.ua

Лише 1979 року, завдяки заступництву секретаря з питань ідеологічної роботи Харківського обкому КПУ Володимира Івашка, вдалося отримати дозвіл на зйомки фільму «Вавилон ХХ» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя», в якому Миколайчук виступив сценаристом, режисером, актором і навіть композитором. 1980 року картина здобула приз «За найкращу режисуру» на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.

Наступний фільм, «Така пізня, така тепла осінь» (1981), режисером якого був Миколайчук і сцени з якого раз у раз перезнімалися з ідеологічних міркувань, уже не мав такого успіху, як «Вавилон ХХ».

Іван Миколайчук, той кого називали душею українського кіно
Під час зйомок фільму “Вавілон ХХ” на Київській кіностудії художніх фільмів імені О. П. Довженка. 1979 р.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл.2-161028

1983 — Миколайчук створив сценарій картини «Небилиці про Івана», 1984-го готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, але постановку «Небилиць…» дозволили тільки восени 1986 року. Проте через важку хворобу автор почати зйомки так і не зміг. Фільм зняв 1989 року (уже по смерті Миколайчука) Борис Івченко.

Ще в юності циганка наворожила Івану Миколайчуку, що він проживе лише 25 років. Актор помер від раку шлунка 3 серпня 1987 року – через чотири дні після срібного весілля з Марічкою. Похований на Байковому кладовищі. На могилі встановлено білий кам’яний хрест, на якому вибито слова народної пісні.

Іван Миколайчук, той кого називали душею українського кіно
Могила Івана Миколайчука на Байковому кладовищі

Іван Миколайчук був надзвичайно щедрою людиною. Він мріяв накрити стіл від Чернівців до Чорториї і пригостити напоями та стравами всіх. Одного разу Миколайчук на останні гроші полетів до Чернівців, по дорозі купив столітрову бочку пива і привіз до Чорториї пригостити все село. Іншим разом він запросив до ресторану в Гідропарку на свій день народження усіх, хто зібрався послухати українські пісні, які співали гості свята.

Іван Миколайчук, той кого називали душею українського кіно
Будинок на вулиці Івана Миколайчука, в якому жив Миколайчук у 1971—1987 роках

На честь Івана Миколайчука названі вулиці у Києві, Львові, Полтаві, Івано-Франківську, Кропивницькому, Вінниці та Коломиї.

Іван Миколайчук, той кого називали душею українського кіно
Меморіальна дошка Іванові Миколайчуку, вулиця Івана Миколайчука, Київ
Іван Миколайчук, той кого називали душею українського кіно
Меморіальна дошка на честь Івана Миколайчука, встановлена на адміністративному корпусі кіностудії імені Олександра Довженка (Київ)

Використані матеріали – Вікіпедія, galinfo, mykolajchuk.com.ua.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Pin It on Pinterest