Чорний вівторок або Друге Софійське побоїще 1995 року

Похорон патріарха київського Володимира Романюка.

18 липня 1995 року відбулися похорони патріарха київського Володимира Романюка. В історію вони потрапили як Друге Софійське побоїще, або Чорний вівторок. Київ у той час бачив протести шахтарів і вуличні сутички часів приїзду московського патріарха Алексія, але газ, люди в формі з ломиком проти «Беркута» і рукопашна біля труни з тілом покійного були шоком навіть для того переломного часу.

Володимир (у миру Василь) Романюк – український дисидент і релігійний діяч, народився в селі Химчин в нинішній Івано-Франківської області в 1925 році. Отримав десять років ув’язнення на Колимі за участь в ОУН в 1944. Пізніше, вже в шістдесяті, був засуджений до семи років колонії в Полтаві за антирадянську пропаганду. Мав непогану богословську освіту, включаючи духовну семінарію в Москві. Після другого терміну емігрував до Канади, звідки повернувся в 1990-х, до моменту здобуття незалежності, і прийняв чернечий постриг. Активно виступав за створення незалежної помісної української церкви з центром у Києві.  

Чорний вівторок або друге софійське побоїще 1995 року
Загадкова смерть патріарха Володимира (Романюка) досі викликає багато запитань. Фото: соцмережі.

Саме Володимир стояв біля витоків створення Українського київського патріархату в 1992 році разом з першим її патріархом Мстиславом і отримав в УПЦ КП титул архієпископа Львова. Конкурував за церковну владу, і досить жорстко, з митрополитом Філаретом. Після смерті Мстислава обраний Архієрейським собором новим керівником і місцеблюстителем престолу. У своїх проповідях часто згадував про те, що РПЦ не має бути присутня на українській території, і критикував втручання кліру в українську політику.

14 липня 1995 року Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир був знайдений мертвим. Він помер за досить дивних обставин. На особистій зустрічі з двома невідомими відвідувачками в Ботанічному саду Києва імовірно втратив свідомість. І ті проводили Володимиру серцево-легеневу реанімацію, пошкодивши ребра і залишивши сліди від ін’єкцій на грудях. Чи був там лікар, який пішов до приїзду швидкої та міліції, або ці ін’єкції і стали причиною загибелі – невідомо, але свого часу виникло багато домислів навколо загибелі ієрарха. Адже знайшли його вже мертвим. У будь-якому випадку у Володимира після таборів та заслання було хворе серце і це його третій інфаркт. Серцева недостатність у 70 років у людини з підірваним в’язницями здоров’ям – нічого дивного за висновком експерта також. А чутки про конфлікт з Філаретом і «церковної каси» залишилися тільки чутками і рядками в газетах.

17 липня його відспівали, а керівництво Київського патріархату вирішило поховати померлого 18 липня на території Софіївського собору. Зі сторони уряду похованням займався віцепрем’єр-міністр Іван Курас, який не надав дозволу на поховання, мотивуючи це тим, що собор Святої Софії — історико-архітектурна пам’ятка під охороною ЮНЕСКО, та запропонував поховати Володимира на Байковому кладовищі. Представники Української православної церкви Київського патріархату спочатку погодились на цю пропозицію.

За словами Євгена Марчука, 17 липня Леонід Кучма в присутності Марчука та одного з керівників парламенту дав команду не допустити похорону Патріарха на території собору Святої Софії, оскільки на той час Адміністрація Президента перебувала у тісному контакті з УПЦ МП.

18 липня, в день похорону, Президент України Леонід Кучма відбув у Білорусь, а Прем’єр-міністр України Євген Марчук перебував у службовій поїздці по Київській області. У цей самий час, зранку, Міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко доповів про відсутність будь-яких загострень та підтвердив домовленість про поховання на Байковому цвинтарі.

Траурна процесія почала свій шлях від Володимирського собору. Дійшовши до Володимирської вулиці, процесія повернула не в бік Байкового кладовища, де було заплановане поховання, а ліворуч — в бік Софії Київської. За твердженням Євгена Марчука, рішення про зміну напрямку руху приймали Леонід Кравчук та Микола Поровський. На самій Володимирській вулиці на процесію чекав міліцейський кордон, який відмовився пропустити її, попри заклики церковних діячів та народних депутатів. У відповідь на спробу прориву кордону УНА-УНСО бійці «Беркуту» застосували гумові кийки та сльозогінний газ, що, однак, не допомогло.

Чорний вівторок або друге софійське побоїще 1995 року
Фото: УНІАН.
Чорний вівторок або друге софійське побоїще 1995 року
Фото: УНІАН.

Прорвавши кордон та дійшовши до храму, процесія зупинилася біля зачинених воріт, помітивши в самому храмі значне скупчення міліції. Близько 16 години 30 хвилин активісти УНА-УНСО почали копати могилу прямо в тротуарі, ламаючи асфальт. О 19 годині 20 хвилин, коли тіло вже було засипане землею, бійці загонів спеціального призначення вийшли з воріт храму та почали зачищати площу, б’ючи людей. За твердженням УНА-УНСО, таку команду віддав перший заступник начальника ГУ МВС в м. Києві В. Будніков.

Чорний вівторок або друге софійське побоїще 1995 року
Поки міліція захопилася побоїщем, під стінами Софії встигли викопати могилу. Фото: УНІАН.

Деякий час члени УНА-УНСО разом з вірянами стримували натиск міліції, однак вже згодом площа була заповнена працівниками міліції, які, за свідченнями очевидців, били лежачих людей та шматували українські прапори. Близько 22 години кордон працівників міліції навколо могили був знятий, учасники процесії змогли засипати її землею. Усіх затриманих було доставлено до Шевченківського районного відділку міліції, де, за твердженням УНА-УНСО, до них було застосовано тортури.

Прокуратурою міста Києва було порушено кримінальну справу, розслідування якої завершилось у травні 1996 року. Слідство дійшло висновку про відсутність у діях працівників «Беркуту» та Буднікова ознак злочину, а тому кримінальна справа була закрита.

Президент України Леонід Кучма заявив, що не знав про побиття людей та переклав усю відповідальність на Прем’єр-міністра Євгена Марчука. Той, у свою чергу, поклав відповідальність на Президента, заявивши, що той ввечері 18 липня повернувся до України, однак поїхав не в Адміністрацію Президента, а в Кончу-Заспу.

Побиття було піддане жорстокій критиці та висвітлено на європейських телеканалах. Разом з тим, патріарх Московський та всієї Русі Кирило, який у той час був митрополитом Смоленським, заявив, що причиною побиття людей став розкол у церкві.

Майже рік після поховання патріарха Володимира добровольці щоночі охороняли його могилу під Софійською брамою, вдень її відвідували священники і миряни, а в суспільстві тривали дискусії про перепоховання патріарха. Варіанти пропонувались різні: Байкове кладовище, Видубицький монастир, собор Св. Софії. Предстоятель УПЦ-КП патріарх Філарет висловлювався за впорядкування існуючої могили зі спорудженням над нею каплички.

18 липня 2005 року на Софіївській площі відбулась організована УНСО акція пам’яті кривавих подій 1995 року.

Чорний вівторок або друге софійське побоїще 1995 року
Могила патріарха Володимира біля входу до Св.Софії 2015 рік.
Чорний вівторок або друге софійське побоїще 1995 року
Могила патріарха Володимира.

Використані матеріали – Вікіпедія, Великий Київ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Pin It on Pinterest