Київська гавань. Історія
З історії київської гавані.
Київська гавань розташована на правому березі Дніпра в межах міста Київ. Обмежена сучасними вулицями Набережно-Хрещатицька, Набережно-Лугова, Електриків та Рибальським островом.

За часів Київської Русі за гавань Києву правило гирло річки Почайна, яка тоді протікала поруч зі Старокиївською горою паралельно Дніпру, відокремлювалася від нього піщаною косою, і зливалася з Дніпром нижче урочища Хрещатик. У гирлі Почайни було влаштовано дерев’яні кліті, до яких причалювали («притикали») баржі, тому це місце називали «Притика». Пристань була однією з найважливіших на водному шляху «з варяг у греки».
Близько 1712 року в косі між Почайною та Дніпром прямо до «Притики» було прокопано судноплавний канал, що мав скоротити шлях суден навкруги цієї коси. Згодом цей канал розмило, і піщану косу врешті-решт було знесено Дніпром під час повені 1829 року.

У листопаді 1896 року Міською думою та правлінням Київського округу шляхів сполучення було прийнято рішення організувати в Олександрівській гавані пароплавні ремонтні майстерні та елінги (нині – «Київський суднобудівно-судноремонтний завод»).
У 1897—1899 роках за проєктом інженера Миколи Максимовича в середній частині русла Почайни, яка тоді являла собою невелику затоку, було проведено масштабні гідротехнічні роботи з влаштування нової гавані Київського річкового порту. Вона отримала назву «Київська гавань імператора Миколи ІІ» і на той час була найбільшою в Російській імперії. Її довжина сягала двох кілометрів, ширина — від 180 до 240 метрів. Це була одна з найдовших річкових гаваней Європи.

Офіційне закладання Київської гавані відбулося 18 липня (6 липня за старим стилі) 1897 року. Після церемонії освячення до першої чавунної причальній тумбі була прикріплена металева дошка з написом про це важливе дійство, а генерал-губернатору Південно-Західного краю графу Л.П.Ігнатьєву на згадку подарували срібну кирку. Після привітань робочих з початком будівництва, офіційні особи піднялися на землечерпальну машину «Дніпровська-2», де О.П.Ігнатьєв повернув ручку електричного приводу і запустив агрегат в дію. На завершення церемонії присутні перейшли на пароплав «Микола-ІІ» і переправилися на лівий берег Дніпра на дачу, де був влаштований святковий сніданок.

У 1900 році на честь закінчення робіт з облаштування гавані на набережній Дніпра було встановлено пам’ятний знак. Створений за проєктом Едуарда Брадтмана, пам’ятник являв собою триметровий гранітний стовп з бронзовим російським гербом нагорі і написом на бронзовій дошці «Гавань императора Николая ІІ». Київська преса глузувала, що деякі члени думської комісії з будівництва гавані намагалися таким чином увічнити свою діяльність.
На початку 1920-х років, на хвилі боротьби з пам’ятниками монархічної доби, пам’ятник було знесено більшовиками.


У радянські часи почалося розширення Гавані в бік Оболоні. Було підсипано та укріплено береги Рибальського острова. Наприкінці 1930-х років було реконструйовано верфі заводу «Кузня на Рибальському» (тодішня назва — «Ленінська кузня»).

23 вересня 1963 року через Гавань було відкрито Рибальський вантовий міст, котрий забезпечив прямий автомобільний і пішохідний рух між Рибальським островом і Подолом. Через аварійний стан конструкцій цього мосту на початку 1990-х років ним було припинено автомобільний рух, а 2 лютого 2009 року Рибальський вантовий міст було взагалі закрито.
Протягом 2005—2010 років у місці, де Гавань сполучається з Дніпром, було споруджено новий Гаванський міст, що з’єднує Набережно-Хрещатицьку вулицю з Набережно-Рибальською дорогою.

Використані матеріали – Вікіпедія.