Троїцька церква на Жилянській. Історія

З історії київських храмів – Троїцька церква (Нова Забудова).

Троїцька церква — православний храм у Києві, в місцевості Нова Забудова, збудований у 1856—1859 роках з ініціативи митрополита Філарета (Амфітеатрова), а також однойменний храм проекту Євгенія Єрмакова, не добудований через встановлення Радянської влади в 1918 році. У 1963 році був повністю знищений міською владою «у зв’язку з реконструкцією вулиці та надання релігійній громаді права оренди іншого приміщення».

Знаходився первісний храм на розі вулиць Великої Васильківської та Жилянської, будинок 51/4.

На місці зруйнованого храму діє тимчасовий Свято-Троїцький храм Голосіївського благочиння Київської єпархії Української Православної церкви і ведеться відновлення Великого Храму (проекту Євгена Єрмакова) за затвердженим проектом на основі збережених фотографій.

Троїцька церква побудована на розі вулиць Велика Васильківська та Жилянська (будинок 51/4) у 1858 році. У той час це був новий район Києва, що мав назву «Нова Забудова». Церкву перенесли з Верхнього міста (сучасна адреса — вул.Володимирська, 15) з ініціативи митрополита Філарета (Амфітеатрова). Це було пов’язано зі значними містобудівними перетвореннями, і будівництвом на Софійській площі будівлі присутніх місць.

У 1852 році архітектор П.Спарро розробив проект храму, після чого, в 1854 році його затвердив імператор. У 1856 році почалося будівництво. 12 жовтня 1858 р. храм був освячений.

Будівництво велося за значної участі священника Євфимія Ботвиновського, церковного старости Миколи Балабухи, та інших благодійників.

Перша церква була дерев’яна, з дзвіницею. Мала два престоли: в ім’я Пресвятої Трійці і в ім’я Великомученика Пантелеймона».

Настоятелем храму був відомий у свій час священник отець Юхим Ботвиновський (1822 — 1873) — герой міських переказів, увіковічнений у «Печерських антиках» Миколи Лєскова. З храмом була пов’язана одна таємниця самого священника — коли померла його дружина, він поховав її власноруч у невеликому підземному склепі храму.

Пізніше по імені побудованої церкви були названі примикаючі Троїцька площа, Троїцький народний дім (нині—Київський театр оперети), побудований в 1902 році, а також Троїцькі лазні, що діяли з 1893 по 1990-і роки.

Церква мала простору садибну ділянку. У садибі був кам’яний будинок для священників, невеликий кам’яний будиночок для сторожа і дерев’яний сарай.

Напевно, найвідомішим парафіянином храму був історик Володимир Антонович, що мешкав неподалік. Володимир Антонович оселився на Новій Забудові ще у 1860-х роках, а у 1880-х роках збудував власний будинок на розі вулиць Кузнечної (нині його імені) та Жилянської, де й мешкав до своєї смерті 1908 року.

На початку 20 ст. район «Нова Забудова» значно збільшився та потребував більш містку, кам’яну Церкву. В історичній довідці М. Кальницького є такий опис: «У 1902 році попечительство замовило проект нового храму єпархіальному архітекторові Євгену Єрмакову. Згідно з проектом Єрмакова, нова церква мала бути двоярусною, з величезною центральною цибулястою банею на потужному барабані, до якого прилучалися чотири малі цибулясті баньки. Із західного боку до неї прилучалася 5-ярусна дзвіниця з видовженим шатром. У опорядженні церкви еклектично поєднувалися мотиви псевдоросійського стилю (форма бань, ряди кокошників, лиштва вікон тощо) та однієї з течій модерну – неоросійського стилю (загальне об’ємно-просторове рішення, характерні фронтони)».

Будівництво нової церкви було тільки розпочато, але не завершено у зв’язку з Першою світовою війною і революційними подіями. Вона була розібрана на цеглу в кінці 1920 – х—початку 1930-х років.

1927 року під сходами на дзвіницю Троїцької церкви мистецтвознавець Василь Іщенко знайшов картину Лукаса Кранаха старшого «Адам та Єва».

У 1934 році під назвою «Троїцько-Либідська» Церква значиться в «списку всіх закритих церков м.Києва». Пізніше будівля церкви використовувалася «під господарські потреби».

У роки фашистської окупації Свято-Троїцьку церкву відкрили для богослужінь. У 1942-1943 роках був проведений частковий ремонт. Після звільнення Києва від німецько-фашистських загарбників в 1944 році заново проведене облицювання лівої стіни церкви. У 1945 році відновлено купол церкви, замінено несучі конструкції даху. Однак, площа церковної території була значно зменшена. У східній частині ділянки побудували літній кінотеатр.

У післявоєнний період церква мала три престоли і 42 ікони, з яких 23 були позначені як «старі» (на дереві і на полотні). Серед особливо шанованих: «Образ Богоматері «Семистрільна» «Преподобного Серафима Саровського», «преподобних палестинських», «Корсунської Божої Матері».

Уповноважений Ради у справах Православної церкви при Раді Міністрів УРСР по Київській області та Києву в липні 1960 року дав такий висновок про Церкву: «Троїцька церква обслуговує віруючих здебільшого Московського і Печерського районів. Церковна громада дуже численна і впливова. За кількістю церковних треб вона займає друге місце після Володимирського собору»

В умовах боротьби з релігією, в 1960 році влада почала відбирати у Троїцької церкви будівлі і прилеглу землю. Враховуючи, що Троїцька церква перебувала на одній з центральних вулиць Києва, у зв’язку з реконструкцією вулиці, виконком Київської міської ради прийняв рішення від 25 вересня 1962 року № 1606 «про вилучення молитовного будинку Троїцької православної громади і знесення цього будинку», а також припинив договір про оренду від 28 вересня 1944 року. Крім цього в рішенні було сказано: «надати громаді право оренди другого приміщення».

19 жовтня 1962 виконком Київської міської Ради направив лист за №261 «Раді у справах Російської Православної церкви при Раді Міністрів СРСР» Про вилучення у релігійної громади будівлі Троїцької церкви м.Києві та розбирання його у зв’язку з реконструкцією вулиці та надання релігійній громаді права оренди іншого приміщення. Рада на своєму засіданні 26 жовтня 1962 року погодилася з пропозицією Київської міської ради.

Відповідне рішення виконкому Київської міської ради депутатів трудящих було прийнято від 23 липня 1963 року № 1113. Після цього, церква була розібрана військовими за одну ніч в 1963 році. Частину колишньої церковної садиби зайняв 16-поверховий житловий будинок по вулиці Червоноармійській, 51, побудований в 1965—1969 роках. Східну частину садиби відвели під внутрішній двір середньої школи № 145.

У 2011 році Київрадою було прийнято рішення про передачу ділянки площею в 0,38 га на розі між вулицями Шота Руставелі і Жилянської на користь громади Української Православної церкви під зведення зруйнованої Троїцької церкви. 25 вересня 2011 року на місці зруйнованого храму була звершена перша божественна літургія. З благословення митрополита Київського і всієї України Володимира богослужіння очолив професор протоієрей Віталій Косовський.

13 червня 2015 року розпочато будівельні роботи з відтворення храму за проектом архітектора Ольги Кругляк, згодом скоригованому архітектором Олегом Калиновським та інженером Іваном Деченком.

На місці будівництва Троїцького храму існує громада. Настоятель-протоієрей Костянтин Курбанов. Крім храму, діє культурно-просвітницький центр, недільна школа для дітей і дорослих.

Використані матеріали – Вікіпедія, Свято-Троїцький храм.