Пам’ятник Володимиру Великому. Історія та легенди
З історії київських пам’ятників – Пам’ятник Володимиру Великому.
Пам’ятник Володимиру Великому — найстаріший скульптурний пам’ятник Києва, споруджений у 1853 році. Один із символів міста. Розташований на нижній терасі Володимирської гірки. Архітектурна домінанта Дніпрових круч правобережної частини Києва.
Володимир Великий (950-1015) – великий князь Київський, син київського князя Святослава Ігоровича, батько Ярослава Мудрого. У 978 році, перемігши свого брата Ярополка, зайняв Київський великокняжий престол. Провів адміністративну реформу в Київській Русі, зробивши її державою з міцною системою влади на місцях. Дбав і про розвиток Києва, зокрема, побудував міську фортецю, т.зв. «Місто Володимира». Великі заслуги князя і в релігійній сфері. Так, в 988 році Володимир Великий запровадив в Київській Русі християнство, зробивши його державною релігією, що сприяло зближенню з Візантією, а потім і з іншими країнами Європи. Після прийняття нової віри князь Володимир побудував перший в Києві кам’яний храм – Десятинну Богородичну церкву (989-996), на яку віддавав десяту частину свого доходу, від чого храм і отримав свою назву. Тут же Великого князя і поховали. Після смерті Володимир Святославович був канонізований Церквою як рівноапостольний святий.
Історія та архітектура
Ще в першій половині XIX століття на території, де нині стоїть пам’ятник, були виноградники Михайлівського Золотоверхого монастиря. Пізніше земля перейшла у власність міста.
З метою запобігання зсувам ґрунту, які загрожували Олександрівському узвозу, у 1840 році проведено роботи з укріплення та благоустрою майбутньої Володимирської гірки (названої так пізніше — вже після відкриття та на честь пам’ятника — а тоді відомішої як Михайлівська або менш як Олександрівська). Зважаючи на особливе значення місцевості, яка традиційно пов’язується з Хрещенням киян у 988 році, передбачалося увічнення цієї події шляхом побудови каплиці або альтанки на щойно облаштованій нижній терасі.
15 квітня 1833 року з Києва до Санкт-Петербурга надійшов лист президенту Імператорської Академії мистецтв Олексієві Оленіну від київського генерал-губернатора Василя Лєвашова з проханням створити пам’ятник св. Володимиру для Києва. Прохання про залучення провідних скульпторів надійшло і на ім’я Миколи I.
20 травня 1833 року відбулося слухання питання на засіданні ради Імператорської Академії мистецтв. Витратні роботи могли доручити тільки академікам чи професорам, проте ректор академії, І. Мартос, а також С. Гольберг і Б. Орловський відмовилися від замовлення.
Відомий російський скульптор українського походження Василь Демут-Малиновський подав на «высочайшее рассмотрение» перший «Проект на сооружение в городе Киеве на высшей крутости угла Александровской горы, над самым тем местом, где совершилось крещение русского народа — памятника Св. Равноапостольному Князю Владимиру». Було складено кошторис (статуя з гіпсу — 20 тис. крб., барельєфу з гіпсу — 5 тис., з міді монумент — 48700, п’єдестал — 18000 крб. Загалом — 91700, проте майстер уступив 1700 крб.).
Демут-Малиновський відкладав роботу через зайнятість іншими проєктами. За ідеєю Демут-Малиновського св. Володимир тримав хрест нахиленим в протилежний бік, п’єдестал — у вигляді скелі, з обох боків якого били фонтанчики. У 1835 році Микола І, невдоволений поданим варіантом, відправив його на допрацювання.
Скульптор М. Шурупов, перебуваючи в Італії, зацікавився ідеєю створення київського пам’ятника, тому вивчав життя князя й завітав до міста. За його проєктом, монумент складав би скульптурний комплекс — св. Володимир стоїть на мушлі, її підтримають чотири євангелісти, навколо них — символічне зображення Росії з чадами. Янгол «попирает идолопоклонников» (жінку з ідолом).
Микола Пименов запропонував проєкт, на якому Володимир стоїть у спокійній позі, права нога його робить крок. У правій руці — хрест, лівій — меч. Підніжжя оточують сім янголів, на постаменті.
У 1835 році роботи передали Олександру Тону. У 1842 році остаточно схвалили місце розташування — Олександрівську гору.
Проєкт Тона: п’єдестал становить восьмикутну каплицю візантійського стилю, на ній — у повний зріст Володимир, внизу — чотири євангелісти. На рахунок того, який хрест має тримати князь, велося листування між Академією мистецтв, Святійшим Синодом та Міністерством Імператорського двору. Демут-Малиновський використовував у проєкті невеликий нахилений хрест, Тон — великий восьмикінцевий хрест. Проте Микола І розпорядився, щоб хрест стояв вертикально. Спеціальне засідання Святійшого синоду постановило, що Володимир має тримати латинський хрест.
Було схвалено використати п’єдестал Олександра Тона й фігуру Володимира Демут-Малиновського. Князь і архітектор належали до масонської ложі розенкрейцерів, цим пояснюються символи на п’єдесталі — стрічки, змії, мастярки, бичачі голови.
У 1841—1844 роках відбувалося виконання робіт на Володимирській горі, у 1845 році там впала гранітна стіна. У 1847 році було відлито пам’ятник з міді.
У 1850 році Микола І роботу передав Петру Карловичу Клодту фон Юргенсбургу. У 1851 році той приїхав до Києва.
Чавунний постамент відлив купець Новиков із Калуги. 24 березня 1853 року чавунні деталі п’єдесталу із Калуги доставили водою. Взимку із Санкт-Петербурга відправили й скульптуру. Клодт власноруч опікувався цим, із Москви роботу везли на возах, запряжених шестериком коней. Дорогою відбувалися деякі події, що призвели до втечі людей, тож, Клодт кілька діб самотужки охороняв скульптуру. Далі доставку затримувало бездоріжжя. Частина деталей загубилася.
Перспектива будівництва пам’ятника викликала різкий спротив київського митрополита Філарета (встановлювати «ідол» найвідомішому борцеві з ідолошануванням було з точки зору Церкви блюзнірством). Зрештою компроміс знайшовся — у формі затвердження в липні 1853 року лобійованого митрополитом проєкту будівництва Володимирського собору.
10 жовтня (28 вересня за ст. ст.) 1853 року було урочисто відкрито пам’ятник Володимиру Великому. У церкві не було заведено освячувати пам’ятники, тому презентацію монумента поєднали з відкриттям Ланцюгового мосту через Дніпро 15 жовтня 1853.
На одній із восьми граней постаменту встановлено барельєф «Хрещення народу руського». У нижньому ряді справа — жінка із малюком, що всміхається, зліва — дідуся привели хреститися син і онук, зверху — благословіння й миропомазання. Центр композиції означено фігурою єпископа.
Наприкінці століття Володимирська гірка стала парком у його теперішньому вигляді. Сергій Ромішовський, керівник Київської міської садової комісії, писав:
“Це місце, улюблене киянами, облаштоване на кшталт швейцарських гір. Тут багато шосованих доріжок, цегляних резервуарів та спусків, які з’єднують між собою майданчики і тераси”.
Вже тоді міська влада прагнула якось «оживити» дещо похмурий пам’ятник. Зокрема, певний час чавунну поверхню постаменту фарбували у білий колір. Намагалися робити підсвічування газовими горілками.
У 1895 році на кошти мецената, відомого київського підприємця Семена Могилевцева організоване електричне підсвічування хреста (відновлене після розпаду Радянського Союзу). Михайло Булгаков у романі «Біла гвардія» писав (рос.):
“…сверкал электрический белый крест в руках громаднейшего Владимира на Владимирской горке, и был он виден далеко, и часто летом, в черной мгле, в путаных заводях и изгибах старика-реки, из ивняка, лодки видели его и находили по его свету водяной путь в Город, к его пристаням. Зимой крест сиял в черной гуще небес и холодно и спокойно царил над темными пологими далями московского берега, от которого были перекинуты два громадных моста…”
В радянські часи пам’ятник став одним із небагатьох монументів, споруджених до 1917 року, яким вдалося уціліти. Проте з нього намагалися збити всі прикраси релігійного змісту. Мабуть, не без успіху, бо у 1953—1954 роках (до 100-річного ювілею) пам’ятці знадобилася реставрація.
Після неї пам’ятник суттєво не чіпали.
Пам’ятник став своєрідною візитівкою міста, а у 1988 році навіть потрапив на радянську ювілейну монету з нагоди 1000-ліття Хрещення Русі.
У березні 2009 року Києвом поширилися чутки про загрозливий стан пам’ятника — можливість його руйнування внаслідок зсувів ґрунту. ЗМІ то називали причинами надзвичайної ситуації вирубку дерев сучасними «забудовниками», то вказували на аналогічні проблеми ще у XIX столітті.
У 2013 році була проведена незначна реставрація монументу та території навколо.
Масштабну реставрацію КМДА планує провести у 2022-2023 роках. На даний час проводяться вишукування, розробляється проект і робоча документація.
В архітектурному плані. Бронзова 4,4-метрова статуя Хрестителя Русі, зображеного у плащі-корзні з великим хрестом у правій руці та великокнязівською шапкою у лівій, височить на 16-метровому постаменті, що має обриси восьмигранної каплиці у псевдовізантійському стилі на квадратному стилобаті. Цегляні постамент і стилобат облицьовано чавунними плитами. Загальна висота пам’ятника — 20,4 м.
Скульптурне оформлення постаменту (горельєф «Хрещення Русі», барельєфи з гербом Києва і зіркою ордена Святого Володимира) виконав Василь Демут-Малиновський у 1843 році. Після його смерті у 1846-му роботу продовжив видатний російський скульптор барон Клодт — автор знаменитих коней на Анічковому мості в Санкт-Петербурзі. Він створив статую Святого. Існує розповсюджена версія про те, що архітектором постаменту пам’ятника нібито був провідний зодчий того часу Костянтин Тон — автор проєктів Великого Кремлівського палацу та храму Христа Спасителя у Москві. Але насправді на кресленнях київського монумента стоїть чіткий підпис його старшого брата, професора Олександра Тона.
Монумент Володимиру Великому — найстаріший скульптурний пам’ятник у Києві, що зберігся у практично первинному вигляді. Його встановили в 1853 році, а, наприклад, пам’ятник Богдану Хмельницькому тільки у 1888-му.
За постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 №928 має статус пам’ятка монументального мистецтва, охоронний номер №260009-Н.
Легенди пам’ятника Володимиру
За легендою, постамент пам’ятника прикриває потужний підземний колодязь, і це начебто врятувало його від знищення в роки нацистської окупації (німці злякалися, що води заллють місто).
Згідно з іншою легендою, під постаментом заховано церковні скарби.
Засилля алегоричних зображень біля підніжжя статуї (зброя, смолоскип просвітництва, символи родючості, букранії тощо) спричинили помилкові твердження про наявність серед них масонської символіки.
Літери «СРКВ» (Святий Рівноапостольний Князь Володимир) всередині зображеної на одному із барельєфів зірки російського ордена Святого Володимира перевернуті. В тому, що насправді є просто помилкою ливарників, дехто також схильний вбачати містичний зміст.
