Липневий ураган у Києві 1902 року

З історії київських катастроф – Липневий ураган 1902 року.

Руйнування і збитки, загиблі і чудові порятунку, відчай і допомога ближньому. 7 (20 за новим стилем) липня 1902 року в Києві відбувся небувалий ураган, що супроводжувався сильною зливою. Київська преса протягом декількох днів в подробицях розповідала киянам про те, що відбувається.

Ураган вибухнув днем. Потім всю ніч на тій частині Хрещатика, що постраждала найбільше, пожежники викачували воду із затоплених підвалів, і до ранку не відходили від них місцеві жителі. Крім ручних насосів, воду дві доби без зупинки качали п’ять парових. Їх доставили зі Старокиївського і Подільського ділянок, з вільно-пожежного товариства, з вокзалу і млину Бродського на Подолі. Найбільші сліди руйнувань, завданих ураганом на Хрещатику, були виявлені в будинках Дегтярьова (№ 38), Бернера (№ 44), Маффіоле (№ 46), Дьяковій (№48), Лізеля (№50). Всі вони розташовувалися від вул. Фундуклеївській (нині – Б. Хмельницького) до Бібіковського (Т. Шевченко) бульвару. У будинку Ольги Дьяковій, дружини майбутнього міського голови Іполита Дьякова, були залиті підвальні поверхи і у дворах утворилися провали. Через них у двір неможливо було заїхати, незважаючи на всі старання, до ранку 8 липня не можна було витягти трупи загиблих в садибі.

До 9 години ранку паровий насос Подільської пожежної команди протягом 15 годин викачав 180 тис. відер води із затопленого ресторану Краузе. Але знизити рівень в підвалі будівлі вдалося всього на півтора аршини (1 аршин = 70 см). А коли вода опустилася до підвіконь, всі побачили плаваючі на поверхні три людських тіла. Пожежні негайно почали витягати їх через вікна назовні. Трупи нещасних мали жахливий вигляд – розпухли і застигли в судомних позах, скорчившись, з простягнутими вперед руками. Їх поклали поруч у дворі і покрили ковдрами до прибуття судової влади. Тут вже перебували ридаючі родичі покійних.

З’ясувалося, що в кухні ресторану загинули кухар Федір Кіслічкін, 67 років від роду, і його підручні, молоді хлопці, ще не відбували військової повинності, Осип Маєвський та Петро Саковський-Крупський. Як розповіли свідки, Кіслічкін з хлопцями, не припускаючи, що підвал може бути залитий, спочатку не намагалися покинути кухню, і коли вода повільно піднялася до колін, забралися на піч. У такому положенні їх бачили через вікно – усміхненими на печі. Але раптом потік різко ринув в ресторан і затопив відразу все приміщення. Охоплені жахом нещасні кинулися до вікон, чіпляючись один за одного, волали про допомогу, їх крики чули, але допомогти було вже неможливо. У вікна вривався потік води, відкидаючи старого з хлопцями вглиб кухні, і там вони загинули, захлинувшись у воді.

У будинку Дьяковій постраждали власники магазинів, і збитки тут склали кілька десятків тисяч рублів. У садибі Лізель втрати були ще більше. Вода затопила спочатку підвали фронтового будинку, а потім прорвала капітальну стіну в підвалі великого суміжного кам’яного флігеля у дворі і також залила його. У підвалі перебував оптовий склад «Невській ниткової мануфактури», і весь товар загинув у воді. Потоком води в складських приміщеннях були розбиті стекла, і до вечора 8 липня так і не вдалося повністю викачати воду з величезної складу. Збитки на перших порах визначили в 150 тис. руб.

Чималі втрати понесли власники складу швейних машин системи «Зінгер». Його приміщення на першому та підвальному поверхах були затоплені, а там знаходилося одних тільки так званих «головок», тобто Швейних машин без верстатів, понад 1300 штук. Кожна така «головка» коштувала в середньому 75 руб., Так що збитки тут обчислювалися до 100 тис. Постраждав там же в будинку Маффіоле бакалійний і винний магазин спадкоємців Пашкова. Вода прорвалася в великий винний льох, де також був склад гастрономічних товарів. Зазнали значних збитків власники магазинів сукні та галантерейних товарів, які перебували в прилеглих будинках. Аптека Пилиповича, яка орендувала приміщення в будинку Верле по Хрещатику, № 54, заявила свої втрати в 15 тис. руб.

На протилежному боці головної вулиці Києва також були чималі збитки. У будинку Дегтерьової (№ 47), на розі Бессарабської пл. і Хрещатика, вода затопила в підвальному поверсі склад книгарні Розова. Майже всі книги, серед яких багато цінних, загинули в воді і були занесені мулом і піском, збитки визначили у 20 тис. руб. Вода залила будинок Неєзе (№ 45), де розташовувався магазин Південно-Російського товариства торгівлі аптекарськими товарами, підвальні приміщення в будинках Клуга (№ 39), Верхаловського (№ 43) і інших співвласників багатоквартирного будинку. Майже у всіх дворах цієї частини Хрещатика утворилися великі провали.

8 липня Хрещатик протягом дня був оповитий димом від парових насосів, немов під час пожежі. Пихтіння насосів і різкий їх свист оголошували повітря. Пожежні і машиністи змінювалися у насосів кілька разів протягом доби, їх стан був дуже важким. Багато допомагала роботі навколишня публіка, головним чином молоді люди, які охоче, змінюючи один одного, качали воду. Бруд в цій частині Хрещатика стояв непролазний. Кілька десятків колимаг були зайняті вивезенням піску, нанесеного потоками води. Тут, як і в інших місцях міста, були підмито трансформатори і афішні стовпи, масу тумб вирвало із землі. Газета «Киевлянинъ» писала, що 8 липня «Протягом усього дня на Хрещатику панувало велике пожвавлення. Вагони міської залізниці, екіпажі і візники доставляли масу публіки з усіх кінців міста і Хрещатик весь день і ніч був заповнений цікавими».

Що стосується інших частин міста, то в них теж було багато пошкоджень, завданих ураганом. У Липках, головним чином на вул. Олександрівській (М. Грушевського), Інститутській, Левашовській (Шовковичній), Круглоуніверситетській водою були рознесені мостові. У будинку генерал-губернатора на Інститутській ураган зламав велике дерево, яке при падінні розірвало телеграфні і телефонні дроти. У Царському (Маріїнському) саду повалено понад 10 старих дерев, зламано багато гілок, перекинуті ослони, розмиті доріжки. В саду Купецького зібрання були розмиті алеї, завалені укоси, попсовані квіти, зламані гілки. Та ж картина руйнівної дії урагану відкривалася в саду «Шато-де-Флер». На Набережно-Хрещатицькій вул., Над берегом Дніпра біля казенної водокачки, стався обвал укосу, що тимчасово загородив проїзд. На Печерську з деяких будинків і сараїв ураган зірвав дахи, пошкодив городи, в декількох місцях були залиті підвали, але люди тут не постраждали.

Однак, нещастя з людьми сталося на Новій Будові. У садибі купця Зайцева по вул. Прозоровського (Куйбишева, Еспланадної), № 8 загинули дві сім’ї. Осиротілі так раптово Лейба Барановський і Міхель Лазебник – обидва столяри. Коли вибухнув ураган, їх не було вдома, а потонули в підвалі їх дружини й діти – Тойба Барановська, 28 років, з дочками Геней (8 років) і Рухля (3 тижні), і Двойра Лазебник, 29 років, з дочками п’яти і трьох років. А 5-місячний Моть Лазебник виявився в кориті на поверхні води і був врятований селянином Гуліковим, який витягнув дитину через вікно. Коли воду з підвалів викачали, туди забралися пожежний Либідського відділення Яценко і солдат Слободнюк, які по пояс у воді стали шукати трупи, і незабаром їх старання увінчалися успіхом. Яценко витягнув труп жінки і двох дітей, а Слободнюк знайшов жінку і дитину. Пізніше витягли багром 3-тижневу Рухлю. 8 липня усі шість жертв стихії були поховані на єврейському кладовищі. У підвалі, де сталося нещастя, печі впали, стіни наполовину обрушилися.

Що ж стосується будинку № 74 на розі вул. В. Васильківській (Червоноармійській) і Совської, то тут вода залила в підвальному поверсі 14 квартир будинків. На Совській ураган завдав взагалі багато бід. Вода затопила підвальні поверхи в садибах № 4, 6, 8, 10 і 12, шалений потік зніс міст. Були залиті підвали в садибі № 138 по В. Васильківській, де проживала вдова відставного солдата Дар’я Сорокіна, 56 років, пиріжниця. При ній жили її онуки, круглі сироти Олександр і Антоніна Кравченко, 11 і 13 років. Хлопчик якось зумів вискочити з підвалу, коли туди хлинула вода, а бабуся і сестра загинули. У Протасовому яру, повідомляв «Киевлянинъ», стала жертвою любові до матері козачка Єлизавета Алексєєнко, 27 років. Коли вибухнув ураган, мати перебувала у дворі будинку № 26. Сильний потік забрав слабку стару, і дочка, бачачи що загрожувало матері нещастя, побігла рятувати. Але її захопив сильний потік і забрав в канаву в 50 сажнів від квартири, де води було на 3 аршини глибини. Тут згодом і витягнутий був труп Єлизавети в присутності ридаючого чоловіка і збожеволілої матері, яку врятували перехожі люди.

Нещасний випадок стався і на Дачній вул. на Шулявці. Тут в невеликому будинку № 27 обідала родина власника дачі селянина Денисенко. Його діти сиділи в одному кутку, а селянка Агафія Їжакевич, 25 років, влаштувалася на підлозі біля печі. Під час грози увійшла дочка сусіда Олександра, 12 років, і сіла біля дверей. У цей час пролунав страшний удар грому, розряд влучив у димову трубу, зруйнував її, розбив 8 стекол і вбив Агафію і дівчинку. Решта ж людей, що знаходилися в кімнаті, де сталося нещастя, були тільки сильно приголомшені. На трупах нещасних – опіки.

В той день не обійшлося без нещастя і на Дніпрі. Покататися в човні з ранку вирішив відставний штабс-капітан Георгій Федоров. Він взяв з собою сина Олександра, 12 років, гімназиста, і запросив свого знайомого Ананія Шпаковича. Коли вибухнула гроза, вони пливли близько піщаної коси. Щоб сховатися від дощу, Федоров направив човен під високий борт порожньої великої річкової баржі – берлини. На жаль, тут була ще одна така ж, і їх стало плином нести один на одного. Опинившись між берлинами, Федоров хотів руками відштовхнути одну від одної, але судна стиснули його і розчавили грудну клітку. Він скрикнув і впав в човен. На крики хлопчика, який був присутній при жахливої ​​смерті батька, нагодилися люди, але було пізно. Залишалося лише доставити труп в анатомічний спокій при Олександрівській міській лікарні. Вдовою стала дружина Федорова і сиротами – троє дітей.

Вже після грози сталося нещастя на Шулявці. Проживаючий в будинку №59 селянський хлопчик Моїсей Іванов, 12 років, зійшов на дерев’яний міст через Либідь і став ловити пропливаючу дошку, послизнувся, впав у воду і був винесений течією. Труп його знайшли через дві години сильно пошкодженим близько цукрового заводу. А всього к 8 липня було виявлено в різних частинах міста 19 жертв минулого зливи.

У місті, в його центральній частині, в ті дні практично не було вулиці, де не зустрічалися б буквально на кожному кроці рогатки, які попереджали перехожих про виниклі провали. Вночі в цих місцях горіли червоні ліхтарі. Двірники протягом усього дня 8 липня зайняті були впорядкуванням вулиць. Але дивно, що на Подолі майже не було слідів катастрофи, якщо не брати до уваги затоплення двох підвалів на Житньому базарі, на Щекавицькій вул. в будинку №18 і на Костянтинівській в №56, куди проникла вода, заподіявши деякий збиток. У Микільській слобідці, Святошино, Боярці та інших місцевостях поблизу Києва пройшов тільки великий дощ.

Через два дні після урагану, повідомляла преса, збитки від затоплення ще повністю не були підраховані. Але судячи з втрат деяких власників складів і магазинів на Хрещатику, вони досягли сотень тисяч рублів. Кілька садиб були залиті на Прозорівській (Еспланадній) вул., при цьому в одному з підвальних приміщень загинули 6 осіб.

У цьому нещасті істотну роль зіграло топографічне положення Прозорівської у кварталі між Рогнединською вул. і Бессарабською пл. Рогнідинська спускалася з Великої Васильківської (Червоноармійської), маючи на всьому протязі значний ухил. По ньому водяний потік прагнув до Прозорівської вул. на всю ширину бруківці і частково по тротуарах, а дійшовши до неї, розділився на два великих струмка. Направо він стікав у напрямку до Троїцької пл., де його води приймала міська водостічна канава. А потік, що прямував від Рогнединської по ліву сторону Прозорівської вул., швидко утворив через всю вулицю ціле озеро. Сталося це через те, що праве узбіччя вулиці належала інженерному відомству. Воно не було сплановане і представляло собою значне піднесення над рівнем бруківці. Ухил в цьому кварталі до Бессарабки був незначний і не доходив до базарного майдану, з якої дощової потік 7 липня ніс масу води. Таким чином, озеро утворилося тут від потоків з двох сторін. І для стоку всієї цієї величезної маси води на бруківці був влаштований невеликий відкритий дерев’яний жолоб, по якому вода спрямовувалася в Прозорівський яр, що починався біля Бессарабки. Крім того, опуклий профіль Прозорівської вул. проти садиб №8 і 6, де розігралася трагедія, мав невелику увігнутість. 

Проти цих будинків відразу утворилося величезне озеро, заливши всю бруківку і палісадники. Сюди в рівень з землею виходили вікна підвальних поверхів обох затоплених будинків. На довершення нещастя, в підвальному приміщенні будинку №6, де жила сім’я Барановського, градом в розпал урагану були вибиті майже всі стекла, через що вода ринула в приміщення. Невисокі його кімнати моментально наповнилися до стелі водою і послужили могилою для двох сестер і їх чотирьох дітей. Всі ці жертви, може бути, і можна було б врятувати, якби на місце нещастя негайно прибув паровий насос. Але допомога з боку пожежної команди запізнилася. Значно пізніше був доставлений невеликий ручний насос з двома робочими. Поки цим насосом за допомогою присутніх людей відкачали частину води, щоб отримати можливість проникнути в приміщення, нещасні жертви захлинулися. Над затопленим підвальним приміщенням будинку №6 перебувала невелика єврейська лазня, але в ній під час грози не було людей. Будь там житлове приміщення і якісь загальні ходи, трагедію можна було б запобігти.

З усіх ліній міської залізниці найбільш постраждала 7 липня від зливи Печерська. На ній сильно розмило залізничну дамбу, що перетинала Кловський яр у Нікольских воріт фортеці (перед ст. Метро «Арсенальна»). Два величезних потоків води потекли на цю дамбу: один – з боку Печерська, інший – з Олександрівської (М. Грушевського) вул. В результаті ліва сторона греблі була на 35 сажень частиною змита, частиною обвалилася від краю і до рейок на ширину 5 сажень (1 саж. = 2,13 м). У середній частині дамби було зруйновано залізничне полотно, а рейки повисли в повітрі, тримаючись на своїх з’єднаннях. Загалом, півгодинна злива змила тут близько 500 куб. саж. землі, рух трамвая по дамбі припинився. З раннього ранку сюди направили велику групу робітників, які зайнялися виправленням пошкоджень. 8 липня трамвайні вагони ходили від Царської (Європейської) пл. до розмитої дамби тільки по правому шляху. Тут пасажири пішки переходили до кута Микільської (І. Мазепи) і Московської вул., Звідки продовжували шлях в інших вагонах.

Стрімкий потік мчав 7 липня від Царської пл. вниз по Олександрівському (Володимирському) узвозу. У схилу гори саду Купецького зібрання правий рейковий шлях був сильно розмитий, і рух тут відновили лише вранці 8-го числа. У кінця гори саду, біля верхнього машинного будинку міського водопроводу, потік повернув направо по сходах, що ведуть до пам’ятника Магдебурзького права (Хрещення Русі). У місцях повороту укіс був розмитий, знесені навіть величезні дерев’яні перила, сходи сильно пошкоджені. У нижній частині Олександрівського спуску, біля залізничного парку, була підмита і перекинута велика сторожова будка. Укоси Володимирської гірки місцями теж постраждали.

Сильно ушкодилася трамвайна лінія по маршруту Бессарабська пл. – Політехнічний інститут. Між площею і Пушкінською вул. шлях, що прилягав до Бібіковського (Т. Шевченко) бульв., рух відновили лише вранці 8 липня. Більші чи менші пошкодження шляху були виявлені майже на всіх лініях. Однак тимчасово припиняти рух довелося тільки на трьох.

Важкі хвилини пережили ті, кого ураган застиг на Дніпрі. Він був страшний не стільки своєю силою, скільки тією стрімкістю і несподіванкою, з якою вибухнув. Ті, хто були в той час на річці, розповіли, що з моменту, коли з-за гір Києва здалася перша хмара, і до настання урагану і зливи пройшло не більше 5 хвилин. Дніпро в тому році був незвичайно повноводним. Він ревів і кипів, піднімаючи величезні хвилі. Однак чутки про декілька потонулих, за винятком розчавленого берлинами відставного офіцера Федорова, не підтвердилися.

По Дніпру нижче Києва дощ і град були сильнішими. Але на Подолі злива була менше, ніж на Старому місті та на Печерську. Пасажири, які прибули 8 липня в Київ на пароплавах Кременчуцької лінії, говорили, що поблизу Трипілля град відрізнявся феноменальними розмірами – він падав у вигляді шматків льоду неправильної форми. Сильно постраждали при цьому поля і городи. Під час зливи до Києва підходив з Катеринослава (Дніпро) пасажирський пароплав «Цариця». Команда пароплава повідомила, що на березі Дніпра величезним шаром лежав град, місцями утворюючи кучугури.

На території Києва під час зливи 7 липня, за даними метеорологічної обсерваторії, до 9 години вечора висипало 93,4 міліметра опадів. Кількість атмосферних вод на кожну десятину поверхні землі склало 105 куб. сажнів. З огляду на те, що площа, яку займає Київ, перевищувала в ті роки 5000 десятин (1 дес. = 1,09 га), виявилося, що тільки на території міста випало понад 525 тис. куб. саж. води.

Руйнування, завдані водою Південно-Західним залізницям, виявилися значно більшими, ніж спочатку передбачалося. Було розмито протягом 5 км залізничне полотно від станції Київ-Пасажирський до Деміївки. Виправлення правого шляху, пошкодженого тільки в одному місці, у Деміївського переїзду, було закінчено до 9 години вечора, після чого по ньому було відкрито рух поїздів. Виправлення ж лівого шляху було закінчено лише близько другої години дня 8 липня. При цьому 100 осіб працювали безперервно всю ніч. 

Незрівнянно більш серйозні ушкодження виявилися у Верхньо-Солом’янського залізничного віадука. Величезний потік води з Верхньої Солом’янки кинувся по головній вулиці вниз, до залізниці. Верхньо-Солом’янський струмок клекотів, як гірська річка. Попутно вода сильно розмила поверхню Великої вул. (Вона потім послідовно називалася Игнатьєвскою (1909), Урицького (1926), з 2011 р. – вул. Митрополита Липківського).

На Солом’янському струмку були знесені всі п’ять мостів, побудованих Південно-Західною залізницею, – три транспортних і два пішохідних. Руйнуючи все по шляху і несучи величезну кількість землі, каміння, колод і іншого, води з Верхньої Солом’янки зі страшною силою спрямовувалися вниз, під залізничний віадук. Його отвір становив 8 м. З них 6 м по ширині займала мощена проїжджаюча дорога, а 2 м були під тротуаром, прокладених поверх двометрової кам’яно-бетонної водостічної труби. Потік був настільки потужним, що отвір виявився занадто малим для пропуску води, і вона пішла поверх труби, заповнивши всю ширину віадука, при цьому глибина водного потоку тут була більше двох метрів. Поруч з віадуком, безпосередньо нижче його, проводилися складні роботи з подовження мостової споруди відповідно до загального проекту розвитку київського залізничного вузла. На той час будівельним підрядником Потоцьким тут проводилися підготовчі роботи для влаштування фундаментів підвалин віадука. Для цього в хиткий грунт забивалися безліч паль і пластин. Було встановлено три копра, кожен був оснащений 25-пудовими залізними бабами. Все це – і віадук, і дорога під ним, і місце робіт – прийняло під впливом потоку, як писали газети, невпізнанний вгляд і уявляв собою картину страшного руйнування.

Мостова і дорога під віадуком були розмиті і винесені. На місці колишньої дороги утворився яр глибиною в 3 метри. Цегляно-цементну трубу підмило в нижній частині і винесло на 10 м. Київський устій віадука дав тріщину і осів, праве його крило також сіло, а курський устій залишився цілий. Частина залізничного насипу у цього крила була змита, і трубчаста жорстка сигналізаційна передача повисла в повітрі. Це призвело до того, що центральне автоматичне керування стрілками на вокзалі Київ-І тимчасово припинилося і було замінено ручним. Один з рейкових шляхів, що проходить над частиною віадука, підвалина якої дав тріщину, для руху поїздів закрили. Нижче віадука все те, що вже виконав підрядник Потоцький, виявилося зруйнованим. Навіть три копра з залізними бабами впали. На місці робіт утворився широкий і досить глибокий яр, в якому стирчали кінці паль та інше. В цілому під віадуком і біля нього було вимито близько 1000 куб. м землі. Великі збитки, завдані тут зливою, розподілилися між державною скарбницею і підрядником. Місце пошкодження оглядала комісія інженерів на чолі з помічником начальника служби колії і будівель Південно-Західних залізниць Артуром Абрагамсоном (він відомий як автор ідеї створення в Києві фунікулера, що відкрився в 1905 р). Сполучення між Києвом і Верхньою Солом’янкою через пошкоджений віадук було повністю припинено. На земляних роботах по виправленню ушкоджень тут було зайнято 50 осіб. 

Вимиті під віадуком і біля нього каміння, цегла, пісок та ін. Стрімким потоком винесло в Либідь. Вона широко розлилася, зі страшною силою несучи вниз величезну кількість вод. Попутно річка значно пошкодила вже виконані земляні роботи по насипанню території для майбутньої товарної станції, що проводилися навпроти Тарасівській вулиці і нижче. Останнім часом роботи тут велися по обидва боки Либеді, для чого через неї були влаштовані на рейках 4 тимчасові мости зі старих шпал. Від цих мостів і сліду не залишилося, шпали віднесло далеко вниз.  По обидва боки Либеді вода забрала близько 5000 куб. м землі. Після повного спаду вод в долині Либеді величезні городи, розташовані на землях, що належали Софійському митрополичому будинку, перетворилися в піщану рівнину.

Знов насипана висока горизонтальна територія для витяжних стаціонарних шляхів майбутнього Київського вокзалу, що лежала між Солом’янським віадуком і силікатним заводом Гілевича, також місцями була розмита. У кінця цієї території проводилися роботи з будівництва вагонних ваг. При закладці фундаментів довелося подолати великі технічні труднощі: вони були закладені на глибину близько 8 м, при цьому кладка здійснювалася не суцільно, а у вигляді стовпів, з’єднаних у верхній частині арками. Всього було встановлено 4 стовпа і зроблено 4 арки. Під час зливи все арки лопнули. Мостова і проїзд під Протасовим віадуком також були сильно розмиті. У Протасовому Яру потоком знесло два мости.

У 1902 р почалися роботи з будівництва в долині Либеді станції Київ-Товарний. Обране місце треба було підняти вище, і для підвезення сюди землі з Караваєвської виїмки проклали 6 км тимчасового робочого рейкового шляху від Кадетського шосе (його в 1934 р. назвали ім’ям Героїв Стратосфери, в 1944-му – Повітрофлотським шосе, а в 1964 р. – проспектом) до пункту примикання до лінії Південно-Західних залізниць Києво-Ковельської лінії. Але злива дуже сильно пошкодила шлях, влаштований на насипному ґрунті.

В ущелині між Байковою горою і Деміївкою поблизу села Совки було два досить великі ставки, один вище іншого. На греблі нижнього ставка, що лежав неподалік від залізниці, височив млин. Внаслідок зливи в обох ставках рівень води настільки підвищився, що греблі були розірвані. Після спуску ставків в них виявилося багато риби, траплялися і досить великі екземпляри. Місцеві жителі збирали цю рибу руками.

На Лук’янівці ураганом 7 липня на єврейському кладовищі було вивернуто і перекинуто близько 30 пам’ятників, розмито водою майже 200 могил, крім того, повалено багато дерев. Але протягом двох днів все було доведено до ладу, і тут поховані 8 потопельників – нещасних жертв урагану.

У Києві найбільш постраждала бруківка на вул. Фундуклеївській (Б. Хмельницького). На ній утворилося багато великих вибоїн і овражків глибиною подекуди понад півтори метра. Тротуари місцями так були розмиті, що коріння каштанів оголилися, а деякі дерева прийняли похиле положення. В одному місці звалився газовий ліхтарний стовп, вода забрала багато тротуарних тумб. Котлован, підготовлений для нового будинку в садибі Я. Бернера на розі Володимирської, був переповнений водою. Частина Фундуклеївській вул. від кута Тимофіївській (М. Коцюбинського) до кута Мало-Володимирській (О. Гончара) закрили для руху екіпажів з огляду на великий розмив бруківці.

Каналізаційні труби на багатьох вулицях, особливо на Хрещатику, були переповнені. Рідини наповнили ревізійні колодязі і в деяких місцях били з них фонтанами. Пошкоджень каналізаційних споруд, однак, ніде не відбулося, тільки було кілька випадків засмічення вуличних труб. На наступний день, 8 липня, міська каналізаційна мережа функціонувала нормально.

Ураган 7 липня налетів на Київ із заходу. Тоді ж о 3 годині дня, тобто на дві години пізніше, вибухнула злива над Бердичевом. Відлунням другого урагану стала сильна гроза зі зливою, яка пройшла в Києві після 10 години вечора.

Цікава історія з мишами і щурами, полчища яких населяли підвали будинків. Вони в більшості випадків завчасно врятувалися. Як розповідали, в будинку Бориса Рабиновича на Хрещатику, 1, де розташовувався ресторан Товариства пивоварного заводу, підвальний поверх був притулком величезної кількості щурів. Але вранці 7 липня щури з незрозумілої причини перейшли по чорним сходам на горище, а після години дня підвал будинку був залитий водою, що ринула по Олександрівській (М. Грушевського) вулиці з Липок. Говорили, що в інших будинках щури також передчували лихо.

Особливо обговорювалося руйнівну дію природи на Хрещатику поблизу Бессарабки. Поглянути на цю частину головної вулиці приходили багато. За пару днів мостові і тротуари тут трохи очистили від піску, бруду і каменів, але при найменшому подиху вітру піднімалася їдкий пил.

Насоси ще продовжували працювати, коли вранці 9 липня відбулась плітка, що в ресторані Краузе по Хрещатику, 48 знайдені, крім трьох трупів, ще два – хлопця та дівчини. Цікаві ломилися в закриті ворота, але плітка не підтвердилася. А виникла вона через те, що від командира одного з розташованих в Києві полків надійшов запит, не знайдений труп зниклого офіцера С., і припустили, що він міг загинути під час урагану.

Поліція збирала відомості про загальну кількість потерпілих і сум збитків від негоди. На Хрещатику кілька купців зовсім розорилися – їх товар знищила повінь. Значно постраждав магазин чаю та східних виробів Комарова (будинок №46), де загинуло кілька пудів чаю і кави, близько 200 пудів цукру, було зіпсовано багато різних китайських і японських виробів. У магазині модного одягу Конопліна піднялася підлога, були зірвані прилавки, збитків понесено на 20 тис. руб. У капелюшному магазині Говальда (№52) вода стояла на висоті 75 см, збитки склали 13 тисяч. Були затоплені посудний магазин Іванова, магазин залізних виробів Дегтярьова (№50) та інші. З них особливо постраждав галантерейний магазин Красницького (№48), де було товарів на 20 тис. руб. Численні ящики зі стрічками, мереживами, прошвами, різними речами дамських туалетів були скинуті з полиць і рознесені потоками води по всьому приміщенню. Все зіпсоване брудом і мулом загинуло безповоротно.

У обувному магазині Клейбера, в будинку Верхаловського №43 збитки обчислювалися в 6 тис. руб. Тут були залиті всі нижні відділення шаф, підвал під магазином затоплений, воду з нього викачували дві доби. Перебувала в тому ж будинку галантерея Василевського, яка постраждала на 5 тис., також зазнав втрат магазин масла та сирів Чічкіна.

Особливе спустошення справила повінь в магазині Південно-Російського товариства торгівлі аптечними товарами в будинку №45 спадкоємців аптекаря Миколи Неєзе. Сюди вода кинулася і з боку вулиці, і з двору. Потік одночасно увірвався і в підвальне приміщення, де знаходився склад товарів, і в магазин. Сила води була така велика, що перекинулися прилавки з товаром і масивні шафи, посеред магазину підняло підлогу, вода стояла майже на метр вище її рівня. Як писала газета «Киевлянинъ», магазинний прилавок «виявився розірваним по цілому дереву». У магазині в тому ж будинку кравця Марушека товару було зіпсовано, за словами власника, на 25 тис., оскільки рулони дорогої вовняної і шовкової матерії пробули у воді кілька годин. Вода проникла і в книжковий магазин Иогансона в будинку Дегтярьова, №41, де промокли книги, що лежали на нижніх полицях.

Постраждали від повені деякі магазини і в частині Хрещатика між вул. Фундуклеївською (Б. Хмельницького) і Думською площею (майдан Незалежності). Був затоплений підвал поштової контори, №24-26 (на цьому місці будинок Національної радіокомпанії України). Дуже багато води зібралося під час зливи у дворі садиби Ольги Дьяковій по Хрещатику, №22. Садиба ця йшла далеко вглиб, сягаючи Ново-Хрещатицького (Т. Шевченко) провулка, і в значній своїй частині мала ухил в бік Хрещатика. Присутні води, кинувшись вниз, попутно залили зимовий сад, який перебував в особливій прибудові при готелі «Гранд-Готель». Звідси частина води ринула в приміщення ресторану і через вестибюль вийшла парадним входом готелю на Хрещатик.

Ураган і злива 7 липня принесли значних збитків міським скверам і Царському (Маріїнському) саду. Були попсовані водою алеї та доріжки, по багатьох ходити стало неможливо. У сквері перед університетом, де тепер на місці пам’ятника Миколі І стоїть монумент Т. Шевченко, буря повалила кілька кленів. Деякі з них, падаючи, поламали лавки, інші, затримавшись на гілках сусідніх дерев, були готові впасти щохвилини.

У Царському саду ураган вивернув з корінням два великих дерева, більше десятка поламав. Там же вода винесла гранітні ренштоки, укладені для її відведення з боків головної алеї. Володимирській гірці дісталося менше. Тут тільки на частині укосу, спланованого, але ще не покритого дерном, були видні сліди струмків. Але сильно постраждали перебуваючі в ремонті дерев’яні сходи до нижнього пам’ятника св. Володимиру.

Страшну картину лиха представляла собою долина села Совки між Забайковьєм і висотами Деміївки, що мала до 7 липня квітучий вигляд. Вона починалася безпосередньо біля залізничного полотна, нижче старого Байкова кладовища і навпроти цегельного заводу Бернера (він перебував близько ст. Метро «Либідська»). Тут долина була вся зайнята прекрасними городами, а в міру віддалення від залізниці вона звужувалася. Розлившись на цьому просторі, величезна маса води кинулася у напрямку до залізничного полотна. Навпроти заводу Бернера вона було сильно розмита, також пошкодилися обидва рейкових шляхів. Головна маса води пішла значно правіше, між полотном і Деміївкою. Пройшовши міст Васильківської дороги, вода кинулася в Либідь, біля цукрорафінадного заводу. Два його великі ставки були при цьому сильно пошкоджені.

Либідь і її берега в результаті мали такий вигляд. Арештантські городи, що лежали вище Безаківській дамби (на них працювали ті що містилися в Київському виправному арештантському відділенні по Бібіковському (Т. Шевченко) бульвару, №27-29), збереглися досить добре – вони пробули під водою лише близько доби. А всі городи, що розкинулися між Нижньою Солом’янкою і Протасовим переїздом, були знищені. Їх покрило піском, принесеним сюди у величезній кількості через Солом’янський віадук з піщаної гори, що за Верхньою Солом’янкою. Цей пісок виніс струмок, що протікав по Мокрої (Кудряшова) вулиці. Інші городи знищив град. Тим же градом на Печерську було вибито скло в 255 міських ліхтарях освітлення, на Новій Будові і в Бульварній ділянці постраждали 579 ліхтарів, в різних місцях вода зламала і забрала 20 дерев’яних стовпів газових ліхтарів.

Під час зливи і після неї багато жителів околиць біля мостів виловлювали з Либеді дошки, колоди та іншу здобич. Багато лісу виловили на Саперній слобідці, де потік води, після з’єднання Либеді з водами Совських ставків, був особливо сильний. Але не обійшлося і без сумних випадків. У Байкового переїзду одна людина, побачивши велику колоду, хотіла схопити її, але була винесена потоками вниз. На щастя, справа обійшлася переляком, і у Деміївського моста любителя чужих колод, що плив, тримаючись за колоду, виловили спостерігачи.

Міська управа скасувала всі прийняті раніше рішення по виконанню в 1902 р мостових робіт, щоб спрямувати кошти на невідкладний ремонт пошкоджених зливою мостових. За результатами обстеження встановили, що їх площа склала 16 тис. кв. м і для відновлення необхідно понад 15 000 руб. Найбільше постраждали мостові Палацової ділянки (Липки), по схилу гори, зверненого до Хрещатика. Так, на Анненківській (Лютеранської) вулиці зливою було зіпсовано 960 кв. м бруківці, на Круглоуніверситетському спуску – 550 кв. м, на Левашовській (Шовковичній) – 1800 кв. м. Всього на ділянці постраждало 5400 кв. м мостових, і для ремонту цієї площі було потрібно 4493 руб.

На Кловському узвозі через повного руйнування вулиці ураганом рух було зовсім припинено. Після Палацового найбільше постраждала Либідська ділянка, розташована переважно на схилі до Либеді. Тут площа пошкоджень мостових досягла майже 5 тис. кв. м, для ремонту було необхідно 3725 руб. З усіх вулиць цієї ділянки від зливи найбільш постраждала Тарасівська вулиця, найкрутіша, у неї пошкодилося 990 кв. м бруківці.

Старокиївська ділянка, що лежить на гребені з декількома скатами – до Хрещатика, до Либеді, до Галицького ринку і до Лук’янівки, постраждав значно менше. Площа мостових тут набагато перевершувала кожен з інших ділянок, але пошкоджено було тільки 3635 кв. м. Найбільше постраждали Бібікивський бульвар та Фундуклеївська вулиця, по яким 7 липня текли дуже сильні потоки води. На ремонт мостових Старокиївської дільниці управа призначила 2271 руб. Потім слідували Бульварний, де було зіпсовано 1690 кв. м мостових, на їх ремонт виділили 1247 руб., і Лук’янівський, в якому вимагали ремонту 195 кв. м, отримав 128 руб.

Газета «Киевлянин» на наступний день після урагану оголосила збір пожертвувань. Протягом місяця до редакції надійшло 508 руб. 73 коп. 9 липня міська дума постановила виділити з міського бюджету на допомогу 5 тис. руб. і обрала комітет з 18 гласних (депутатів) для їх розподілу. 10 липня відомий цукрозаводчик і меценат Лазар Бродський передав від себе для видачі постраждалим тисячу рублів.

Джерело – Віталій Ковалинський «Липневий ураган» (.pdf) , частина2 , частина3, частина4