Як Київ Олімпіаду-80 приймав

XXII літні Олімпійські ігри в столиці України.

У 1980 році СРСР приймав Олімпійські ігри. Головним містом була Москва, але частина змагань проходили також у Києві, Мінську, Талліні та Ленінграді. У нашій столиці пройшли сім матчів футбольного турніру.

У 1979 – на початку 1980 років Київ – суцільний будмайданчик. У місті облаштовували сквери, ремонтували підземні переходи, фарбували фасади будинків. На жаль, те, що не встигали відремонтувати і реставрувати, просто руйнували. За деякими даними, передолімпійська підготовка коштувала Києву понад 700 старовинних будівель. Зокрема, знесли будинки, де бував Тарас Шевченко на Великій Житомирській, 36 і 38. Такою стала плата за «всесвітнє свято спорту», ​​яке тривало сім днів – з 20 по 27 липня 1980-го.

«Готуватися до Олімпіади ми почали за три роки. Був створений олімпійський оргкомітет, до якого увійшли 40 осіб з керівників міністерств і відомств, утворено 15 комісій і оперативних штабів за напрямками дій. Мене призначили головою. Умовно підготовка розбивалася на 6 напрямків. Це основний і тренувальні стадіони, олімпійське село, траса олімпійського вогню з інфраструктурою і готелями, установи культури і їх творчі колективи, інфраструктура туризму, підготовка олімпійського резерву та база фізкультури і спорту в регіонах. Безумовно, Києву, як місцю проведення змагань, відводилася провідна роль. Потужно допомагав нам тодішній мер Згурський. У Києві потрібно було в короткі строки реконструювати Республіканський стадіон для футбольного турніру, побудувати або відремонтувати тренувальні арени, а також побудувати готелі для олімпійців і туристів. Витрати дійсно великі. Чого коштувала тільки траса олімпійського вогню. Протяжність естафети – 1180 кілометрів. З Молдови через Київ до Москви. Всього по Україні було відремонтовано близько 6500 км автодоріг!», – розповів в інтерв’ю газеті «Сегодня» Павло Євменович Єсипенко – заступник Голови Ради міністрів УРСР (1975-1987 рік) і Голова республіканського оргкомітету Олімпіади-80.

Посилена підготовка до Олімпіади, проводилася на Республіканському стадіоні. Оскільки на ньому повинні були пройти відбіркові матчі футбольного турніру.

«У союзному плані підготовки до Олімпіади-80 передбачався скромний ремонт Республіканського стадіону. Підправити сидіння, пофарбувати, в загальному, навести марафет. Але коли мене призначили головою, я зібрав фахівців на стадіоні, щоб зрозуміти, що реально можна зробити. Було вирішено: залишити на арені потрібно довговічні залізобетонні конструкції, решту як морально і фізично застаріле ліквідувати. Сидіння стояли на стовпчиках і були перекошені, старі вже. Ми це все прибрали. Поставили нові залізобетонні конструкції і лавки, 200 км одних тільки дерев’яних рейок пішло. Уявляєте, постачальники із Закарпаття та Київської області відчули всю важливість будівництва і привозили дошки мало не в папір загорнуті! У нас був строгий графік будівництва, перевірявся стадіон кожен день, іноді і о третій годині ночі я приїжджав подивитися, як що роблять. Працювали на стадіоні в три зміни. На арені реконструювали майже все. Скажімо, якщо раніше поле не мало дренажу, то ми вибрали метр грунту на полі, зробили подвійний дренаж: коренева система газонної трави до цього була 2-3 см, то тепер 65 см. Склад трави отримав державну премію: 8-12 сортів, які один одного доповнювали. Газон вийшов, немов подушка. Під час турніру йшли зливи, а на полі не було води. Крім того, були побудовані верхні тренувальні поля. Потрібно також було зробити шляхи евакуації. Територія навколо Республіканського була забудована. І я прийняв рішення знести вісім будинків, які заважали евакуації глядачів, а жителів переселити в сучасні квартири. Нікого не боявся. Адже якщо боятися, нічого не побудуєш. Природньо, поскаржилися Володимиру Васильовичу (Щербицькому. – Авт.), Мовляв, я самоуправнічаю. Він все уважно вислухав, а це був мудрий чоловік, і сказав: «Правильно зробив. Нехай так і буде”. Він розумів, що все це ми робили для підняття міжнародного авторитету нашої республіки. Це було для людей, для країни. В результаті розширення шляхів евакуації, реконструкції верхньої кільцевої алеї та передстадіонної площі після матчу 100 тисяч глядачів звільняли стадіон за 10-15 хвилин», – згадував Єсипенко.

Так само на стадіоні були замінені освітлення, акустика і легкоатлетичні доріжки.

«Ще один серйозний момент – освітлення на стадіоні. У той час освітлення поля було малопотужне, а колерна температура не перевищувала 2300 градусів Кельвіна. Свої телевізійники в чорно-білому варіанті якось вели репортаж, але для кольорового телебачення, а тим більше міжнародного, це неприйнятно. Їм потрібно було мінімум 3600 градусів. На імпортні світильники у нас не було грошей. Організували «з нуля» виробництво на заводі «Ватра» в Тернополі і налагодили випуск своїх потужних металогалогенних світильників з колерною температурою понад 5400 градусів Кельвіна. Крім того, ми зробили освітлювальні опори по 83 метри, в кожній 560 світильників і по 72 км кабелю. Коли навантажили світильниками, пішла деформація опор і довелося перетравлювати шви. Кожна опора обійшлася в мільйон рублів. Але воно того варте. Держтелерадіо і іноземні телекомпанії говорили, що це краще освітлення для телебачення. Воно давало натуральне світло, і не видно було «хрестів» з тіней. Друга проблема – акустика. Чотирьохдіапазонні динаміки, які не дають відлуння на стадіоні, випускали тільки американці і японці. Але тоді ж був бойкот Олімпіади капкраїнах. Ми намагалися впоратися своїми силами. Робочі спочатку повісили гірлянду з односмугових динаміків по 60 ват, щоб не було відлуння. Але це ж не концертний зал! Тут потрібно дивитися гру, а весь футбол закрили! А як дати якісний звук, де взяти потужні випромінювачі? Виручили партнери з угорської фірми «Електроімпекс». Бригадир монтажників Ференц Гуяш, який ще в 70-х монтував перші табло на плавальному басейні стадіону «Динамо», на той час вже став торговим секретарем посольства Угорщини в СРСР. Він допоміг, і через тиждень позаплановий комплект експериментальних звукових многополосних колонок НТР-120 його колишньої фірми був уже в Києві. Так само ми вийшли зі становища з легкоатлетичними доріжками. Єдина, що зарекомендувала себе фірма, яка робила синтетичне покриття якісно, ​​- німецька «Фохт унд Зоне». Вартість нових доріжок за міжнародними цінами була 1,2 млн доларів. А в скарбниці республіки всього 37 тисяч доларів. Але ми вирішили і цю проблему, витративши 32 тисячі. Взяли свою смолу і пластифікатор, німецьку крихту і затверджувач, плюс їхня робоча сила, і за сім днів впоралися. Західні німці потім сміялися, що ми зробили їх бригадою комуністичної праці» – згадував також Павло Євменович. 

На Республіканському стадіоні встановили величезну чашу для олімпійського вогню, яка після проведення ігор безслідно зникла. У Конча-Заспі побудували Олімпійську базу з п’ятьма тренувальними футбольними полями (тепер це тренувальна база київського «Динамо»).

Відомо, що загальні витрати на підготовку і проведення Олімпійських ігор перевалили за 2 млрд радянських рублів. Наприклад, перед Олімпіадою для київського заводу залізобетонних виробів і дорожньо-будівельних матеріалів «ЗБВ і ДСМ», розташованого в районі Корчуватого, була придбана західнонімецька асфальтозмішувальна установка «Teltomat». З її допомогою робили спеціальний прогумований асфальт для спортивних комплексів. «Teltomat» був розрахований на п’ятирічну роботу, але завдяки вітчизняним умільцям працює і донині. Багато київських тенісних кортів створені силами цього старенького міні-заводу.

Ще на початку липня з Києва вивезли всіх жебраків, які промишляли у церков, Житнього ринку, Вокзалу і в переходах на Червону (Контрактову) площу. Своєю убогістю і жебрацтвом вони дискредитували «передове радянське суспільство». Подібна доля спіткала більшість фарцовщиків, валютників та повій (за винятком завербованих КДБ агентів). На них міліція влаштувала облави у готелів, де зазвичай зупинялися іноземці. Затриманих «пакували» в автобуси і вивозили за 101-й кілометр. Також вивезли з Києва алкоголіків, які перебували на обліку в наркологічних, і агресивних душевнохворих. Повертатися в місто до завершення Олімпіади було строго заборонено. Батькам наполегливо рекомендували на час Олімпіади відправити своїх дітей кудись за межі міста – на дачу, до рідних або в табір. Мабуть, теж побоювалися жебрацтва з боку «щасливого дитинства».

«Заарештували інакомислячих, вислали підозрілих, нагнали міліцейські дивізії, відрепетирували марші і посмішки», – так описує події літа 1980-го року Президент Російської служби Радіо Свобода Володимир Матусевич.

Влада доклали багато зусиль, щоб створити видимість достатку в радянському суспільстві. За кілька днів до Олімпіади в гастрономах «викинули» у вільний продаж імпортні дефіцити: салямі, сервелат, одне з кращих у світі пиво – чеський 12-градусний Prazdroj, жовтий кубинський ром Havana Club, португальський портвейн, Coca-Cola, топлене бельгійське масло в жерстяних банках, сир Viola, джеми, сигарети (Marlboro, Salem, Camel, Kent, Newport, Ronhill) і англійське мило. Щоб біля прилавків з імпортним дефіцитом не шикувалися черги, киян заохочували виїжджати з міста у відпустку на період Олімпіади. Дійсно, за спогадами журналіста Ігоря Однопозова, Київ в ті дні здавався покинутим і порожнім. Особливо це було помітно в центрі міста – на Хрещатику, зазвичай переповненому і галасливому.

За традицією, напередодні Ігор була естафета олімпійського вогню, яка прямувала з Греції в Москву. В Україні олімпійський вогонь потрапив з Молдови. По нашій країні він пройшов через Чернівці, Кам’янець-Подільський, Хмельницький, Вінницю, Житомир, Київ, Лубни, Полтаву і Харків.

Спортсменів та туристів зустрічали спеціальні штаби на вокзалах і в аеропортах, вони відправляли їх далі в штаб проживання. Спортсмени жили в готелі «Русь», міні-олімпійському селі, спеціально побудованому до Ігор. Там була огорожа і вхід тільки за перепустками. Під час футбольного турніру навколо готелів, в автобусах з опущеними шторками, чергували бійці внутрішніх військ в повній екіпіровці.

Родзинкою готелю «Русь» став кегельбан – перший в Києві! Чотири доріжки були обладнані японською системою. Пограти можна було як постояльцям готелю, так і простим киянам. Вхід був відкритий для всіх. Адміністратор «Русі» Ірина Гончарова прийшла сюди працювати вже після Олімпіади, але каже, що після відкриття готелю ходила в кегельбан як звичайний гість.

«Київська молодь йшла в бар і кегельбан «Русі» з усього міста. Місцевих жителів приходило навіть більше, ніж постояльців. Бар був дуже модним, а його персонал – вишколеним», – згадувала Гончарова.

Втім, популярний серед киян кегельбан не протримався в «Русі» до наших днів.

Для уболівальників, а Київ чекав близько 30 тисяч осіб, побудували готель «Братислава», а також були реконструйовані студентські гуртожитки під три зірки. У всіх ресторанах відремонтували зали, поміняли меблі. Коли в КДБ не вистачало своїх агентів, то роль готельної обслуги – швейцарів, носіїв, комірників, гардеробників виконували студенти, яких «рекрутували» примусово – через деканати. Але витрати не виправдали себе – через бойкот Олімпіади в Київ приїхало менше половини з очікуваної кількості зарубіжних гостей.

Українські області подарували Києву 12 ресторанів і кафе зі своїм колоритом. Наприклад, «Одеса» навпроти Палацу України, «Вінничанка» в Феофанії – тепер це «Будьмо!», і так далі. 

У готельних барах з’явилося дивовижне банкове пиво і горілка Finlandia. Після закінчення Олімпіади багато пива залишилося нереалізованим, його «развалютнили» і продали вже за рублі працівникам готелів.

«Бідні працівники готелів! Їх засмикали перевірками на предмет якості ремонтів, пожежної безпеки та санітарного режиму. А головних інженерів цих готелів, за місяць до Олімпіади, направили у відрядження в Москву, поселили в новому готелі «Космос» і протягом тижня проводили лекції з техніки безпеки, пожежної безпеки і т.п. Причому показали документальні фільми про пожежі в готелях світу. Так такі страшні (як люди, рятуючись від вогню, викидалися з вікон), що бідні інженери не могли заснути на 25-му поверсі готелю «Космос»! На подвір’ї київського готелю «Дніпро» ВАО «Інтурист» по тодішній вулиці Кірова, 2 побудували спеціальне приміщення для митного огляду. Чудовий будинок з алюмінієвих конструкцій, скла і бетону виросло за кілька місяців. Будівельники працювали цілодобово! Після закінчення Олімпіади, кияни, що працюють і живуть в цьому дворі, були шоковані. Будівля раптом зникла! Виявляється, її розібрали відразу ж після закінчення Ігор!», – згадував В. Баканов.

20 липня 1980 року відбулося Відкриття XXII літніх Олімпійських ігор в Києві. Урочистості відбувалися на республіканському стадіоні. Відкрив Ігри Павло Євменович Єсипенко – заступник Голови Ради міністрів УРСР (1975-1987 рік) і Голова республіканського оргкомітету Олімпіади-80.

На кожен матч олімпійського турніру в Києві приходили по 80-100 тисяч осіб. У киян проявився непідробний інтерес до збірних Фінляндії, Іспанії, НДР, Іраку, Алжиру, Сирії, Коста-Ріки, що грали на Республіканському. За квитки билися за місяць до матчів. А вони були всім доступні, в районі 2 рублів. На пропаганду і агітацію особливого акценту також не робилося. Спрацював фактор причетності.

Щоб перед Олімпіадою оновити автомобільний парк міста, серед киян була просунута чергу на отримання легкових машин. Застарілі «Волги» ГАЗ-21 в автомобільних парках міліції, швидкої допомоги і таксі, замінили більш сучасними ГАЗ-24. Для зручності автотуристів були відремонтовані міські дороги і реконструйований Брест-Литовський проспект.

Біля Республіканського стадіону з’явилися незвичайні автомати, що видають дивовижні стаканчики з білого пластику. Це були часи хронічного дефіциту іноземних товарів. На поліетиленові кульки буквально молилися – їх мили і навіть гладили. Газована вода в автоматах біля стадіону коштувала не три, а цілих п’ять копійок. Але це не зупиняло цікавих – ті що дочекалися своєї черги, тамували спрагу і, злодійкувато озираючись, забирали стаканчики з собою. Тара для використаного посуду стояла абсолютно порожньою. Навіть, коли в автоматах закінчувалася вода, городяни продовжували кидати монетки, щоб отримати жадані пластикові стаканчики.

Київ разом з Мінськом приймав матчі двох груп плюс чвертьфінал. Всього на Республіканському зіграли сім поєдинків (їх відвідало 575,5 тис. осіб). У першому, що зібрав 100 000 глядачів, розійшлися миром НДР і Іспанія (1:1). Інші: Ірак – Коста-Ріка (3:0), НДР – Алжир (1:0), Фінляндія – Ірак (0:0), НДР – Сирія (5:0), Фінляндія – Коста-Ріка (3:0). 1/4 фіналу: НДР – Ірак – 4:0. В результаті німці не пустили до фіналу СРСР і завоювали олімпійське «срібло».

Олімпійський футбольний турнір запам’ятався денною спекою під 30 градусів і найсильнішими вечірніми зливами. Під час матчів вода текла через парапети верхнього ярусу Республіканського стадіону на глядачів нижнього. Трибуни були заповнені вболівальниками ледь на половину – пустували цілі сектори (це при тому, що на стадіоні були присутні кілька сотень агентів, що стежать за безпекою). Спекулянти були змушені віддавати 6-7 рублеві квитки за пару пляшок пива.

Звіти того часу фіксують, куди водили культурно відпочивати учасників Олімпіади, і навіть в якій кількості. Найпопулярнішою серед спортивних делегацій була екскурсія в Софію і Києво-Печерську Лавру – 164 людини. У цирк (де йшла програма «Арена дружби») – 84 особи, прогулянка по Дніпру – 82, балет на льоду в Палаці спорту – 11.

За два олімпійські тижні в Києві пройшло більше 300 вистав і концертів. Зі своїми акцентами, звичайно. Наприклад, в театрі Лесі Українки ставили «Кремлівські куранти», а ансамбль танцю імені Вірського показував номера «На кукурудзяному полі» і «Моряки флотилії «Радянська Україна».

В олімпійську культпрограму в Києві були залучені 17 музеїв, 7 бібліотек, 6 кінотеатрів і т.д. Екрани були насичені спортивною тематикою, на кшталт фільму «Місце спринтера вакантне» і звичайно ж, мультфільмів «Як козаки в футбол грали» і «Як козаки олімпійцями стали».

Під час футбольного турніру на Республіканському стадіоні працювало сім кіосків з продажу сувенірної продукції. За період з 1977 по перше півріччя 1980-го року в республіці 592 підприємства випустили олімпійської сувенірної продукції (3099 найменувань) на 637 млн ​​850 тис. рублів.

До сих пір на в’їздах до Києва (на Житомирській, Одеській та Бориспільської трасах) зустрічають гостей столиці символи тієї Олімпіади – Олімпійські ведмедики.

Використані матеріали – Спорт Сегодня, boristen70.livejournal.com.