Печерський та інші перші іподроми Києва

З історії початку та розвитку скакового спорту у Києві.

Днем відкриття скакового спорту в Києві вважається 5 лютого 1867 року. Тоді імператор Олександр II підписав указ про заснування Київського товариства випробування коней під головуванням генерал-губернатора Олександра Павловича Безака. Міська дума надала Товариству для облаштування іподрому 16,5 десятини (18 га) землі в районі Лук’янівки, на незабудованій Древлянскій площі, уздовж Старожитомирської вулиці.

Пропрацював Лук’янівський іподром до кінця 1880 року і був закритий після припинення діяльності Київського товариства випробування коней (на той момент називалося Київське товариство випробування коней), у зв’язку з чим земля, яку займав іподром, повернулася місту. Пізніше, у 1900-1902 роках, тут за проектом Володимира Миколайовича Ніколаєва будівельною конторою Льва Борисовича Гінзбурга був зведений комплекс благодійних установ Дегтярьова. Зараз в його корпусах розташовується Командування Сухопутних сил України.

Тим часом любителі скачок не припиняли спроб знову організувати змагання в Києві. 26 квітня 1885 року було затверджено статут Київського товариства кінського бігу на чолі з предводителем дворянства Київської губернії Миколою Васильовичем Рєпніним. 5 липня 1885 року отримав дозвіл начальника краю генерал-губернатора Олександра Романовича Дрентельна влаштувати на Печерському плацу дерев’яну альтанку іподрому – так тоді називали трибуни для глядачів.

Подальше облаштування зайняло ще три роки. Нарешті, 26 червня 1889 го на Печерському іподромі відбулися перші перегони. Тоді ж відкрився і тоталізатор – куди ж без нього!

Зареєстровано кінне поле було за адресою вулиця Еспланадна, 3. З назви вулиці видно, що раніше вона була складовою частиною еспланади Печерської цитаделі. До початку 1880-х ця магістраль мала тільки парні номери.

У 1900-х роках у Києві поряд з Пушкінським парком почав діяти ще один іподром – Сирецьке Скакове поле, яке належало Південно-Західному заохочувальному скаковому суспільству. 27 серпня 1906 року в ньому були освячені трибуни для глядачів. Це місце перегонів залишило про себе пам’ять, перш за все, тим, що стало льотним полем для київського літакобудування. 23 травня 1910 року тут піднявся і пролетів кілька десятків метрів перший вітчизняний літак “Кудашев-1”, побудований в 1910 році в майстернях КПІ екстраординарним професором князем Олександром Сергійовичем Кудашевим. У 1927-1928 роках на місці Сирецького скакового поля побудували кінофабрику, що стала кіностудією імені Олександра Довженка.

Не оминули авіашоу стороною і Печерський іподром. Газета “Київська думка” 16 квітня 1911 писала: 

“Сьогодні, о 4 годині дня, на Печерському іподромі відбудеться перший політ С.І. Уточкіна. Всі необхідні споруди та будівлі на іподромі вчора закінчені; в різних місцях забору у іподрому влаштовано декілька квиткових кас. Трамвайне суспільство розпорядилося, щоб по лініях, що веде до іподрому, пущено було збільшене число вагонів” .

До середини 1910-х старі дерев’яні трибуни прийшли в непридатність, і 15 (28) листопада 1915 го за проектом архітектора Валеріана Микитовича Рикова і скульптора Федора Петровича Балавенського були закладені нові, кам’яні. 30 травня (12 червня) 1916 року трибуни на 4200 глядачів, ще не цілком закінчені, освятили. Приміщення були оформлені чудовими скульптурами як всередині, так і на фасаді, мали трибуни залізобетонні опори з металевим навісом. Будівля могло служити і для змагань, і для розважальних заходів. Але незабаром настав час революцій, громадянської війни і змін влади.

На початку травня 1919 го при іподромі залишалося лише 52 коні, і міська влада прийняла рішення про його ліквідацію. Однак минули роки, господарське життя почало налагоджуватися, і президія Київського окружного виконкому 4 травня 1927 постановив “визнати за доцільне відновити роботу іподрому” . Через рік він почав діяти, але до колишнього рівня було ще далеко.

Восени 1934 року політбюро ЦК КП (б) України зобов’язало Раднарком розглянути кошторис на відновлення Київського державного іподрому, встановивши термін – 1 травня наступного року (як водиться, до свята). І вже в січневому номері за 1935 рік журнал “Соціалістичний Київ” в статті “Київський іподром буде кращим в Союзі” писав:

“20 років тому, в перший рік світової війни, був побудований київський іподром за проектом професора архітектури Рикова. Але він існував тільки 4 роки, тому що, відступаючи, петлюрівці [брехня, рішення про ліквідацію іподрому приймала червона влада в травні 1919-го] підірвали його в повітря. Іподром лише частково відремонтували, щоб можна було іноді, від випадку до випадку, проводити скачки. І тільки в останні роки у нас почало широко розвиватися конярство, з’явилася необхідність виховувати племінного, здорового і сильного коня. І ось українське кіннозаводське керівництво вирішило відновити та реконструювати київський іподром, зробити його першокласним, щоб він нічим не поступався кращим європейським іподромам. Скласти проект нового, значно розширеного і більш впорядкованого іподрому доручено першому автору і будівельникові – проф. Рикову”.

“За останнім словом техніки буде влаштовано бігове поле іподрому з призовими доріжками на дистанціях від 1600 до 4800 м. Тут побудують просторі трибуни для глядачів на 4200 місць по першій черзі будівництва і на 8000 місць по другій черзі. Побудують ряд будівель господарського призначення, розрахованих на постійне випробування не менше 300 коней, – великі зразкові стайні, склади для фуражу, манежі, підмостки для запряжці і сідлання коней, каретну майстерню, ветеринарну станцію, житлові будинки для персоналу іподрому на 450 осіб. Особливо важливо розмістити призові доріжки бігового поля так, щоб можна було організувати скачки на дистанціях в 1600 м при двох поворотах замість трьох, як це було раніше. Це дуже важливо тому, що на повороті кінь втрачає швидкість на дві секунди. Один і той же кінь в Києві бігав повільніше, ніж в Москві та Одесі. Для вирішення цього завдання необхідно відсунути щоглу радіостанції, щоб прибрати її троси з території іподрому в інше місце.”

Будівельні роботи були розпочаті в 1935-м, остаточний кошторис склав 1,5 млн. рублів. Завершити реконструкцію планували в 1938-м. Але в термін не вклалися, і відкриття нового іподрому відбулося 12 серпня 1939 року.

Головна будівля двоповерхова, в плані симетрична; через свого видовищного призначення витягнуто вздовж вулиці на 125 м. Центральна частина головного фасаду виділена полуротондой з модернізованими тричетвертними іонічними колонами, другий поверх вінчає аттик з алегоричними фігурами юнаків-візників з фанфарами і дівчат з вінками в руках. Між колонами знаходяться арочні вікна й овальні люкарни в обрамленні пластичного ренесансного декору і фігур путті. У нижній частині полуротонди облаштований парадний вхід, по краях – квадратні в плані вежі, кожну з яких вінчає невелика ротонда з колонками доричного ордера.

Масивні ризаліти на бічних крилах будівлі підкреслені тричетвертними дорическими портиками під ренесансними фронтонами. Вікна ризалітів з напівкруглими перемичками між колонами увінчані пластичними картушами.

Весь фасад будівлі оформлений тонким рустом, більш рельєфним на першому поверсі. Вікна другого поверху обрамлені лиштвами з важких квадрів. Раніше з боків споруди розміщувалися широкі сходи, які вели на майданчик у верхній частині трибуни.

Газета “Пролетарська правда” писала: 

“Головна будівля іподрому капітально реконструйована і розширена. В ній є ряд зручних операційних залів для обслуговування відвідувачів. З тилового боку будівлі заново споруджені зручні залізобетонні трибуни для глядачів. З відкриттям столичного іподрому починаються осінні випробування племінних коней верхової та рисистої порід. Найбільші державні кінські заводи України, а також московський, ленінградський і харківський іподроми вже привезли до Києва своїх кращих племінних рисаків”.

Але вже через два роки почалася війна …

9 вересня 1945 року іподром знову відкрив сезон. А в жовтні 1946-го Київський міськвиконком ухвалив: “Відновити відведення земельної території Київському Республіканському іподрому під реконструкцію і нове будівництво по вулиці Урбановича, 5 у Печерському районі” . Але в наступні роки територія скакового поля була потрібна місту під спорудження системи водопостачання, і 8 травня 1960 року тут пройшли останні рисисті випробування на призи закриття. У тому ж році було розпочато проектування та будівництво нового іподрому, біля ВДНГ.

А на території Печерського скакового поля спочатку планували побудувати спортивний комплекс Палацу піонерів, проте в результаті звели висотки, які в народі назвали кабмінівські, тому що селилося там вище партійне керівництво. До слова, в будинку №13 жив економіст і глава Нацбанку Вадим Гетьман.

На решті території розмістили водосховище: чотири величезних басейна з водою. Його побудували в кінці 1960-х для резервного водопостачання Печерська в разі військових дій.

Головну ж будівля іподрому в 1980-х облюбували чисто радянське міністерство – сільського будівництва, тоді ж під офіси були переобладнані колишні трибуни. В результаті тилова частина прекрасного будинку стала схожою на барак з віконцями. З 1989 року в будівлі знаходиться президія Української академії аграрних наук.

Рішенням виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів № 1804 від 22.11.1982 року будову визнано пам’яткою архітектури і містобудування.

Джерело – kievlyanin2015.livejournal.com