Хрещатик минулого, виступи Вертинського й Утьосова

Як виглядав та чим жив Хрещатик початку 20 століття.

«Був на розі Хрещатика і Миколаївській вулиці великий і витончений магазин тютюнових виробів, – писав Булгаков у «Білій гвардії». – На довгастій вивісці був дуже добре зображений турок у фесці, що курить кальян. Ноги у турка були в м’яких жовтих туфлях із задертими носами». Магазин тютюнового «короля» Когена дійсно розміщувався в кутовому будинку Пастеля, побудованому на початку 70-х років ХIХ століття в стилі рококо з пишним ліпним декором, екзотичними вежами і класичною колонадою на фасадах.

Будинок вважався найкрасивішим на Хрещатику. Тому новим господарям будівлі (N25), розташованому на протилежному кутку, довелося чимало потрудитися, щоб «урівноважити» обидві архітектурні споруди. Страхове товариство «Росія» викупило у домовласника Штіфлера його непоказний, але досить довгий особняк за фантастичну суму – півтора мільйона рублів – перетворило будинок на «другий Париж», задекорувавши фасади усіма можливими елементами ренесансу. На першому поверсі банкіри відкрили кінотеатр «Експрес».

Наступний будинок (N27) вражав формами віденського модерну (його придбав Пастель у купця Богадіща), за ним слідували прибуткові будинки в стилі «купецької архітектури» Дегтярьова, Біска, Линниченко, мадам Клуг, Каліфа та інших іменитих домовласників. Але головним орієнтиром у цьому ряду, безумовно, був готель «Національ» (арх. Миколаїв), який замикав непарну сторону вулиці. Зодчому вдалося шляхом забудови по кутах масивних веж з житловими приміщеннями перетворити звичайний 3-поверховий будинок в імпозантний замок з номерами для приїжджих.

Цікаво, що на цьому самому місці до 1876 роки стояв готель, що належить Беретті, в якій зупинявся Шевченко. Ось як про це згадував сам поет: «Квартира у мене була в Києві, якраз навпроти інституту, що не на Хрещатику, а на горі. Я запропонував її Софії Самійлівні, а сам оселився на час в трактирі, що не на водах, а на Хрещатику, в будинку архітектора Беретті». «Національ» простояв до осені 1941 року, а ось задвірки поруч розташованої будівлі збереглися до наших днів (це два флігелі на Хрещатику, 27).

Ще один «привіт з минулого» маємо і на Хрещатику, 15. Цей комплекс називали Великим пасажем, на відміну від Малого (або Старого), розташованого на протилежному боці вулиці, Торговий центр в стилі неокласицизму був побудований в 1914 році за проектом архітектора Андрєєва і нагадував більше музей кам’яних барельєфів на міфологічні теми. Лінія рослинного орнаменту об’єднувала в єдине ціле зображення казкових тварин і птахів. По кутах надбрамних арок і на стінах – жезл Меркурія (древній символ торгівлі). Далі йшли сюжети. На одному барельєфі група дітей пригощає плодами лева, а на іншому зафіксований процес виноробства: гроно винограду в руках малюків поступово перетворюється в напій, який переливається з горщика в чашку, а потім потрапляє в пащу лева.

Цікаві барельєфи, розміщені на рівні бельетажу. Співає, натхненний музою Елатею у вигляді оголеної жінки, намагається доторкнутися до неї, щоб досягти досконалості. Прометей несе вогонь людям. Бог морів Посейдон з тризубом пестить свою дружину Амфітріду.

А життя на Хрещатику тривала. «Негр у фешенебельному магазині Альшванг, – згадував Микола Ушаков, – як і раніше, відкриває двері перед покупцями». («Повість швидкоплинних років»). Чи не цього чорношкірого «підглянув» Олександр Вертинський і втілив у своєму знаменитому шлягері «Ліловий негр вам подає манто»? У серпні 1918 року співак дав три концерти в Інтимному театрі (Хрещатик, 43), на що «Київські новини» відреагували наступною реплікою: «Однакові, нудні, банальні мотивчики, слова вульгарні, нудотні, голос слабкий» Дивно, але в серпні того ж року і на сцені того ж театру виступив ще один молодий артист – Льоня Вейсбейн. Він імітував відомих тоді оповідачів. Чи думали прискіпливі місцеві критики, що популяризатор словесного жанру увійде колись в історію вітчизняної культури? Адже скромним київським гастролером був Леонід Осипович Утьосов, легенда радянської естради і кіно.

Олександр Вертинський. Видатний Київський шансонье

Леонід Утьосов. “Жив-був на Подолі Гоп-со-смиком”
Олександр Вертинський “Ліловий негр”.

Джерело – Интересный Киев

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Pin It on Pinterest