Як кияни у давнину Великдень святкували
У Великодню неділю кияни воліли залишатися вдома, святкуючи в сімейному колі.
Коли в суботу ввечері на місто опускалися сутінки, православний люд тягнувся до храмів. Вулицями в багатьох місцях запалювали свічки в плоскому посуді та стаканчиках, миготіли різнокольорові вогні від паперових ліхтарів в руках прочан. Світлове шоу доповнювала яскрава ілюмінація на Софійському і Володимирському соборах.
З наближенням півночі рух пішоходів посилювався, наростав великий безперервний гул. У головних церквах всім не вистачало місця, тому прилеглі території були забиті людьми, які чекали почути два головних слова цієї ночі – «Христос Воскрес!».
Нічну Великодню службу в головному соборі Києва – Софійському – служив або сам митрополит Київський і Галицький, або найближчі до нього за рангом церковні ієрархи. На службі були присутні «вершки» київської громади – генерал-губернатор, начальник Київського військового округу, голова судової палати, міський голова та інші. Рівно опівночі з закритого вівтаря храму святої Софії лунали звуки урочистої пісні воскреслому Спасителеві. Це знаменувало початок свята.
Після служби вищі посадові особи міста і губернії поспішали в покої митрополита, щоб особисто привітати владику з Великоднем. Наступним пунктом офіційної урочистої програми місцевого бомонду був урочистий обід в будинку генерал-губернатора. В 1904 році генерал-губернатор Микола Клейгельс приймав у себе 250 гостей.
Власне у Великодню неділю кияни воліли залишатися вдома, святкуючи в сімейному колі. І лише в понеділок вони виходили на вулиці міста
Великодні листівки початку ХХ ст.







Джерело – Клуб Корінного Киянина