Пам’ятник радянським громадянам і військовополоненим, розстріляним в Бабиному Яру. Історія

З історії київських пам’ятників – Пам’ятник радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру.

Пам’ятник «Радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру»  – монумент в пам’ять про більш ніж ста тисячах цивільних осіб і військовослужбовців СРСР, що потрапили в полон і знищених окупантами в Бабиному Яру під час Другої світової війни.

Під час німецької окупації Києва у 1941-1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами мирного населення в абсолютній більшості – євреїв, яких розстрілювали за етнічною ознакою, і яким було наказано з’явитися на територію Бабиного яру. Крім них вбивали циган (теж за етнічною ознакою), а також деяких партійних і радянських активістів, підпільників та інших.

Історія його будівництва тривала три десятиліття. Адже про нечуваний злочин – масовий розстріл нацистами євреїв в Бабиному Яру у вересні-жовтні 1941 року – стало відомо відразу після вигнання німців з Києва у листопаді 1943-го.

Відкриттю пам’ятника передували масові акції протесту, згадує історик Андрій Руккас. Двадцять дев’ятого вересня 1966 року біля тисячі людей зібралися біля урочища і зажадали увічнити пам’ять про жертви. Мітинг організували літератори Віктор Некрасов, Іван Дзюба, Борис Антоненко-Давидович і Євген Сверстюк. 

5 листопада 1966 року влада встановила в Бабиному Яру тимчасовий пам’ятний камінь й оголосила архітектурний конкурс. 

Серед численних учасників конкурсу були відомі майстри: Авраам Милецький (його мама і бабуся загинули в Бабиному Яру), Йосип Каракіс, Яків Ражба, Альберт Крижопільський, творчий дует Ади Рибачук і Володимира Мельниченка.

Після розгляду поданих проектів конкурс анулювали. Нібито журі не визначило переможця. Але в кулуарах розповідали, що переміг проект скульптора Євгена Жовнеровського і архітектора Йосипа Каракіса. Їм запропонували “поліпшити” проект, тобто послабити тему Голокосту. Автори зробили інший варіант, але він також не відповідав вимогам.

Замовили проект академіку і народному художнику СРСР Михайлу Лисенко, який не був учасником конкурсу. Кажуть, він багато в чому скористався напрацюваннями Каракіса. У 1972 році скульптор помер, роботу продовжив колектив авторів на чолі з 27-річним сином покійного – Богданом Лисенко. 17 лютого 1975 року Київська міськрада рішенням №166 затвердила проект пам’ятника, призначивши його фінансування. Монумент відливали в різних місцях, його монтаж йшов непросто.

Автори монумента – скульптори академік Академії мистецтв СРСР, народний художник СРСР М. Г. Лисенко, А. Вітрик, В. Сухенко, арх. А. Ігнащенко, Н. Іванченко, В. Іванченков. 

Пам’ятник був відкритий 2 липня 1976 року, через 35 років після трагедії в Бабиному Яру (на території згодом названої Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин яр») в м Києві, між вул. Дорогожицькій, Теліги, Іллєнко та Оранжерейній. Розташований у верхів’ях Бабиного яру. До сучасної забудови тут знаходився один з найбільших в Києві ярів – довжина близько 2,5 км, глибина понад 50 м. По його дну протікав однойменний струмок, який взято нині в колектор.

Відкриття навмисно зробили в розпал відпусток, щоб максимально замовчати цю подію. Але про нього повідомили всьому світу зарубіжні радіостанції.

«Треба було тридцять п’ять років, щоб, подолавши чийсь запеклий опір, з’явилися на місці розстріляних дідів та бабусь бронзові м’язи полеглих борців і підпільників, спокійно і впевнено під дулами кулеметів смотрящих в майбутнє», – писав з цього приводу Віктор Некрасов («Погляд і щось », стор. 46).

Пам’ятник являє собою багатофігурну композицію з бронзи. Він зображує 11 фігур, серед яких – комуніст-підпільник, солдат, моряк, закохана пара, мати з дитиною і стара жінка. Про те, що в урочищі розстрілювали десятки тисяч євреїв, монумент не згадує. На Заході скульптуру розкритикували: наприклад, газета української діаспори в США «Свобода» назвала його відкриття «пропагандистським мітингом». Цей пам’ятник був єдиним в Бабиному Яру аж до розпаду Союзу.

Перед ним встановлена металева плита з написом по-українськи: «Тут у 1941-1943 роках німецько-фашистськими загарбниками було розстріляно понад сто тисяч громадян міста Києва і військовополонених». 

У 1989 зліва і праворуч від неї прикріпили такі ж плити з написами російською мовою і на ідиші.

Використані матеріали – Вікіпедія, Станислав Цалик для ВВС, Комітет «Бабин Яр»