Княгиня київська Ольга

З історії видатних киян – княгиня Ольга.

Ольга (нар. близько 910 — 11 липня 969) — руська княгиня із династії Рюриковичів. Дружина і кузина київського князя Ігоря, по загибелі якого (осінь 944) зійшла на київський стіл (Княгиня київська з 945 по 964). Мати Святослава Ігоровича. Ліквідувала древлянське племінне княжіння, упорядкувала збирання данини, організувавши по всій країні князівські погости і осередки судочинства. У зовнішній політиці підтримувала дружні стосунки із Візантією, 946 або 957 відвідала Константинополь, де уклала угоду з імператором Костянтином VII Багрянородним і прийняла християнство. У 964 році передала владу синові. Похована за християнським звичаєм.

Хрещене ім’я — Олена. Канонізована католицькою і православною церквами як свята Ольга. Інші імена — Вольга, сканд. Гельґа, Алогія.

У сучасній українській традиції очолює перелік найвідоміших жінок давньої та сучасної України.

Княгиня київська Ольга
«Свята велика княгиня Ольга» Микола Бруні

Походження

Народження

Місце і дата народження Ольги достеменно невідомі. Літописець «видав» її заміж 903 року. Деякі вчені (напр., російські історики Татищев і Карамзін), ґрунтуючись на тому, що зазвичай на Русі дівчат одружували у 13–16 років, припустили, що вона могла народитися наприкінці 880-х. Така версія не збігається з віком сина Ольги, Святослава, який, на думку сучасних істориків народився пізніше — близько 936-938: Леонтій Войтович вважає, що в 938 році, Михайло Брайчевський датував народження князя 935 роком. У такому випадку виходить, що Ольга стала матір’ю у віці 50 років, що навряд чи можливо. Та й сама Ольга в літописних джерелах за 940-і-950-і роки описана зовсім не старою енергійною жінкою.

Тому, ймовірно, варто припустити, що Ольга була молодшою, ніж на це вказують літописи, а її шлюб під 903 роком — всього лише невдале обчислення літописця. Сучасний історик Микола Котляр вважає, що княгиня Ольга народилася близько 910 року, а російський учений Олексій Карпов припускає, що народження княгині могло відбутися приблизно у 920 році.

Версії походження

1. Київська версія. Походження Ольги залишається загадковим. Існує навіть версія, що вона була останньою з нащадків Аскольда, чия сім’я могла бути вивезена у Псков. Також є версія про походження княгині з Плискова, який лежав на межі полянських, древлянських і улицьких земель на притоці р. Росі (нині — с. Плисків Погребищенського р-ну, Вінницької обл., приблизно 170 км від Києва).
2. Галицька версія. За нею, майбутня правителька Русі народилась у Пліснеську (нині — с. Підгірці, Золочівського р-ну, Львівської обл.). Її батьками були Олег і Гельґі, відповідно онук данського правителя Гельґи і дочка східнослов’янського князя Будимира.

3. Болгарська версія. Становище Ольги при київському дворі було винятковим: літопис зафіксував дату її шлюбу, у неї був окремий двір у Вишгороді, її посол на рівні послів «світлих» князів з місцевих династій брав участь у переговорах з Візантією у 944 році, полководці Ігоря одностайно визнали її регентшею, а юного сина Святослава спадкоємцем. Отже, Ольга навряд чи могла бути дочкою посадника Пскова чи іншого боярина. Стан відносин з Болгарією та джерела також не дають можливості вважати її дочкою болгарського царя Симеона I Великого, народженою бл. 896 р. у Плисці. Інша, більш детально аргументована версія, що Ольга, яку князь Олег привіз з Болгарії, була онукою болгарського князя Бориса I, дочкою його сина Володимира I, попередника на болгарському престолі і брата Симеона.
4. Псковська версія. Невідома хронологія її життя, безперечною можна вважати лише дату смерті, зафіксовану церковним літописцем. «Повість временних літ» відносить шлюб Ольги й Ігоря до 903 року. При цьому літописець вагається, описуючи її походження: «от Плескова», «… Неци же глаголють, яко Ольгови дщи бе Ольга». За пізнішим Іоакимовим літописом Ольга була родом з Ізборська з роду Гостомисла. «Кроник псковский», що зберігся в списку 1689 р., представляє Ольгу не уродженкою, а лише засновницею Пскова.

Княгиня київська Ольга
Архонтісса Ольга. Малюнок зі старої книги

Етимологія імені

Слов’янська версія

  • Відомі слов’янські слова «льгк», «ольгчити», «ольгчатися», «льгота», «вольгота», «в’ольготний».
  • У слов’янських мовах зафіксовані імена Oleg (Oley) (чеськ. в 1088 г.), Olek (Welek), топоніми Ologast, Wolegast, Wolgast та ін.
  • Скандинавські саги називають Ольгу «матір’ю» (а не бабусею) «Вальдамара»-Володимира (як і «Вартилафа»-Брячислава називали сином Володимира, а не онуком) і не Хельгою, а беззмістовним звуконаслідуванням «Аллог’я», яке ніде за межами цієї саги не зустрічалося і жодного сенсу в скандинавських мовах не мала.

Балтська версія

  • У Литві є ріка Олег і деякі імена, що схожі на той же корінь: Ольгерд, Ольгимунт.
  • Відоме балтське слово «algas» — винагорода.

Норманська версія

За норманською версією ім’я Ольга — це слов’янізована ужіночнена форма скандинавського імені Гельґі (норв. Hailaga, Helgi).

Родина

  • Ігор Рюрикович (878 — 945) — чоловік, Князь київський (912 — 945). Шлюб 913 року:
    • Святослав Хоробрий (937 — 972) — син, Великий князь київський (945 — 972):
      • Ярополк Святославич (955 — 978) — онук, Великий князь київський (972 — 978), правитель Київської Русі;
      • Олег Святославич (956 — 976) — онук, Князь древлянський (970 — 977);
      • Володимир Святославич (960/963 — 15 липня 1015) — онук, Великий князь київський (979 — 1015), князь новгородський (970 — 988).

Ймовірно, що крім Святослава Ольга мала інших дітей. В угоді 944 року названі два слов’янські імені — Предслава і Володислав. Не виключено, що ці імена могли належати іншим дітям Ольги та Ігоря. Так само як не виключено, що насправді це були діти Ігоря від іншої дружини.

Княжіння

Шлюб та початок правління

За «Повістю временних літ» Віщий Олег одружив Ігоря Рюриковича, який почав самостійно правити з 912 року, на Ользі у 903 році, тобто коли їй вже виповнилося 12 років. Дата ця піддається сумнівам, оскільки згідно з Іпатіївським списком тієї ж «Повісті», їхній син Святослав народився тільки в 942 році. Можливо, щоб вирішити це протиріччя, пізні Устюжський літопис та Новгородський літопис за списком П. П. Дубровського повідомляють про десятирічний вік Ольги на момент весілля. Самі ранні літописці не мали відомостей про дату весілля. Цілком ймовірно, що 903 рік у тексті «Повісті временних літ» виник більш пізнього часу, коли чернець Нестор намагався привести початкову історію до хронологічного порядку. Після весілля ім’я Ольги згадується чергового разу тільки через 40 років, у договорі із Візантією 944 року.

Княгиня київська Ольга
Перша зустріч князя Ігоря з Ольгою
(Василь Сазонов. Третьяковська галерея)

Згідно з літописом, у 945 році князь Ігор гине від рук древлян після кількаразового стягування з них данини. Спадкоємцю престолу Святославу тоді було лише три роки, тому фактичним правителем Русі у 945 році стала Ольга. Дружина Ігоря підкорилася їй, визнавши Ольгу представником законного спадкоємця престолу. Рішучий образ дій княгині щодо древлян також міг схилити дружинників в її користь.

Княгиня київська Ольга
«Княгиня Ольга зустрічає тіло князя Ігоря». Ескіз, Василь Суріков, 1915

Помста деревлянам

Повість минулих літ містить епічне сказання про помсту Ольги деревлянам за вбивство чоловіка (Ігоря I). За цим сказанням деревляни надіслали до Києва послів, які запропонували княгині стати дружиною деревлянського князя Мала. Перше посольство княгиня живцем поховала в човні, заритому біля її палацу; друге — спалила в лазні; в чому дослідники вбачають відображення реальних поховальних обрядів тих часів.

Княгиня київська Ольга
«Помста Ольги проти ідолів древлянських». Гравюра, Федір Бруні, 1839
Княгиня київська Ольга
Друга помста Ольги древлянам. Мініатюра з Радзивілівського літопису

Третьою помстою став похід на землю деревлян, де під приводом тризни над могилою Ігоря київські дружинники «посікли п’ять тисяч» деревлян, після чого відбулась річна облога міста Іскоростень, яка завершилась спаленням міста. Четверта помста приходиться на 946 рік, коли Ольга вийшла з військом у похід на древлян, проти якого стало велике військо древлянське. Місто Іскоростень, мешканці якого вбили Ігоря, тримало облогу протягом року, після чого Ольга запросила з кожного двору по троє голубів й по троє горобців у вигляді данини. До отриманих птахів було прив’язано трут, який підпалювали та відпускали — голуби летіли до своїх голубників, горобці — під стріхи. У такий спосіб було спалено Іскоростень.

Княгиня київська Ольга
Четверта помста Ольги древлянам. Мініатюра з Радзивілівського літопису

Гострий розум

Існує цікава легенда, яка прославляє гострий розум княгині Ольги. Коли вона приїхала в Царгород (Константинополь), то її довго, десь близько пів року, протримали не допускаючи до зустрічі з імператором (за церемоніалом того часу). Нарешті після зустрічі з княгинею імператор помітив її красу і вирішив одружитись з нею. Княгиня Ольга була проти цього, але відкрито не виступила. Вона поставила умову, що перед одруженням вона має охреститись і хрещеним батьком має бути сам імператор Костянтин. Після хрещення імператор знову почав розмову про одруження, але у відповідь почув запитання: «Чи може донька одружуватись з батьком?». Зрозумівши, що його перехитрили, імператор відпустив Ольгу додому багато обдарувавши. Однак хоч ця легенда красива, але дуже сумнівна. Тим більше, що коли посли імператора прибули у Київ, то їх теж протримали на річці Почайні з пів року перш ніж допустити до княгині Ольги.

Хрещення

Дослідники наявних джерел (давньоруських, візантійських та німецьких) мають розбіжності у трактуванні місця та дати хрещення Ольги. Якщо всі давньоруські джерела одноголосно називають місцем хрещення княгині Константинополь, то Є. Голубинський припускає місцем хрещення Київ, після поїздки до Константинополя (посилання на «Пам’ять і похвалу Володимиру»). Версію про київське хрещення підтримує французький історик Ж. П. Аріньйон. Розбіжності також існують і у даті проведення обряду.

Д. Гордієнко у своїй роботі «Візантійсько-руські відносини за Константина VII Порфирогенета в зовнішній політиці Візантії (912—959 роках.)» вперше в історіографії намагається встановити точну дату хрещення княгині Ольги — ніч з 17 на 18 жовтня 957 році у Константинополі, результатом чого стала активізація Києва у південно-східному напрямку з метою підкорення східнослов’янських територій Києвом та налагодження контактів з Германією Оттона.

Княгиня київська Ольга
Хрещення в Царграді. Мініатюра з Радзивілівського літопису

Місії Оттона

Після відвідання Константинополя у 957 році за свідченнями західноєвропейських джерел (Гільдесгаймські аннали) 959 року Ольга відправила посольство до німецького короля Оттона I, з запрошенням на Русь єпископа і священників, на що король погодився і надіслав єпископа Адальберта. З перебуванням місії Оттона у Києві пов’язують ротонду Х століття, рештки якої виявлені археологами в межах так званого «города Кия». Посольство 962 року зазнало невдачі. У цій події дослідники вбачають як коливання між Римом і Константинополем у виборі віри, так і далекоглядну політику тиску на Константинополь, яку перед тим проводили Моравія і Болгарія, щоб домогтися найвигіднішого входження до церковної організації східної церкви.

Втрата влади

Як повідомляє «Продовження хроніки Реґінона», Ольга втратила владу у 962 році, хоча саме джерело відкрито про це не заявляє.

У 961/962 році Ольжина спроба християнізувати Русь зірвалася. Очевидно, це і була причина її відходу від державних справ. Юрій Диба вважає, що це пов’язано з приходом її сина Святослава до влади.

У грудні 961 року молодий 23-25-річний Святослав Ігоревич, усвідомив, що Ольга узурпувала владу. Більше того, Святослав був ревним язичником. Тому скориставшись підтримкою язичницької знаті, серед яких головні ролі очолювалися древніми слов’янськими і варязькими родами на чолі зі Свенельдом, князь прогнав місіонерів і усунув старіючу матір від влади. З цим можна пов’язати початок його військової діяльності близько 963-965 років.

Княгиня київська Ольга
Костянтин VII Порфірогенет і княгиня Ольга в 955 році на константинопольському іподромі. Фреска київського Софійського собору. XI століття.

Вшанування пам’яті у Києві

У топонімії

У Києві є Ольгинська вулиця.

У скульптурі

Київський пам’ятник — композиція з трьох мармурових скульптур на гранітному постаменті — княгиня Ольга, святий апостол Андрій Первозваний та просвітителі Кирило і Мефодій — розташований на Михайлівській площі поруч із Михайлівським Золотоверхим собором. Пам’ятник роботи скульпторів Івана Кавалерідзе, Петра Сниткіна та архітектора Валеріяна Рикова було освячено та відкрито 4 (17) вересня 1911 року. Пам’ятник зазнав вандалізму у 1919 році, а до 1935-го був остаточно демонтований. Відновлення сталося у 1996 році (автори реконструкції — скульптори Віталій Сівко, Микола Білик та Віталій Шишов).

Княгиня київська Ольга
Пам’ятник княгині Ользі, Св. Апостолу Андрію Первозваному та рівноапостольним Кирилу і Мефодію в Києві (1911, поновлення — 1996)

Канонізація

Після смерті Ольги, онук княгині — святий рівноапостольний Володимир, переніс її мощі в знамениту Десятинну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, перший кам’яний храм Давньоруської держави. Тоді ж, в період правління святого рівноапостольного князя Володимира, ще до офіційної канонізації, Ольгу стали вшановувати як святу. Свята Рівноапостольна княгиня Ольга була канонізована у лику рівноапостольної в 1547 році з визначенням дня пам’яті 24 липня. Її пам’ять вшановується і православною, і католицькою церквами.

Княгиня київська Ольга
«Свята Ольга». Ескіз до мозаїки, Микола Реріх, 1915

Іконографія

Іконографія великої княгині Ольги — традиційна для всіх рівноапостольних святих. Рівноапостольну Ольгу традиційно зображають на іконах стоячи. У правій руці зображують хрест, символ проповіді Христової, яку вели всі рівноапостольні святі. У лівій руці — символічне зображення храму.

Ще один традиційний образ святої Ольги — разом з рівноапостольним князем Володимиром.

Княгиня Ольга, Васнєцов
Стилізований лубочний портрет Ольги у російських традиціях роботи Михайла Нестерова (1892 рік).

Джерело – Вікіпедія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Pin It on Pinterest