Як у Київ прийшов перший газ

Історія про те, як і коли кияни обзавелися газом.

17 листопада 1948 року почав працювати газопровід Дашава-Київ. Вперше до квартир киян прийшов газ. Традиційні “гасові примуси” та керогази поступилися місцем зручним газовим плитам. Як це було.

Як у Київ прийшов перший газ
Схема Газопроводу Дашава – Київ

Аж до другої половини 1950-х років жителі Києва не знали, що таке централізоване газопостачання. Традиційним місцем приготування їжі була не газова плита, як у сотнях тисяч нинішніх квартир, а реальна чавунна плита, розміщена на кухнях над так званою варистою піччю. Цю піч зазвичай топили дровами або вугіллям, а на розпеченій плиті стояли каструлі й сковорідки. Інші печі — які обігрівали — давали тепло в житлові кімнати. Були й більш скромні пристрої для тих же цілей: гасові примуси, печі-буржуйки.

Перші міські тепломережі з’явилися в Києві ще в 1930-і роки. Що ж стосується газу, то жителі міста були б раді перейти на газові плити і водогрійні колонки, що вже ввійшли в ужиток у багатьох закордонних містах, а також у Москві та Ленінграді (Санкт-Петербурзі). Зрозуміло, набагато зручніше отримувати паливо прямо в квартиру по трубах, не думаючи про запаси дров. Тільки джерелом газу для радянських міст тоді ще служили не природні родовища, а спеціальні газові заводи, які переробляли вугілля, нафту, деревину.

Кияни ще з 1872 року мали справу зі світильним газом. Його виробляли заводи місцевого газового товариства, основним завданням якого було висвітлення вулиць Києва газовими ліхтарями. Однак, з часом цю функцію виконували електричні ліхтарі, у квартири ж світильний газ практично не надходив через недостатні заходи безпеки.

Місцева преса 1930-х років активно пропагувала поширення газових плит як одну з прикмет майбутнього соціалістичного побуту. У Києві готувалися відродити газовий завод, розмістивши його на промисловій околиці — Теличці. Однак, після приєднання до УРСР земель Західної України вирішили орієнтуватися на багаті газові родовища цього регіону, розвідані з 1910-х років.

Війна завадила виконанню планів. Проте незабаром після звільнення Києва від нацистів, коли центр міста ще лежав у руїнах, знову заговорили про газифікацію столиці України. 1945 року Рада Міністрів СРСР видала постанову про газифікацію української столиці в рамках великого проекту побудови магістрального міжміського газопроводу Дашава — Київ. На виконання цієї постанови у 1946 році Рада Міністрів УРСР створила трест «Київгаз».

Будівництво труби розпочалося 1946 (офіційно 6 серпня) і вже за два роки вона була готова до транспортування природного газу. Труби для блакитного палива простяглися з Львівської області на понад 500 км. Сам Микита Хрущов, який керував тоді Українською РСР, тримав цю справу під суворим контролем. При найменших затримках залучалися ресурси всієї республіки. Наприклад, варто було будівельникам просигналити про брак матеріалу, як полетіла депеша до виробників у Жданов (Маріуполь): випустити стільки-то труб понад план! І завдання було виконано.

Як у Київ прийшов перший газ
Прокладання першого магістрального газопроводу “Дашава-Київ”, 1948 рік

Ще до появи газу в українській столиці Київська тютюнова фабрика виготовляла дешеві сигарети під назвою «Дашава—Київ». На поганій, із сірого картону обгортці було зображено тракторний трубоукладач.

Газопровід був грандіозною спорудою. На шляху з Дашави до Києва він перетнув 24 річки, 36 залізниць, 46 шосе, 139 боліт, для його функціонування збудували 49 будинків лінійних обхідників та три аварійно-ремонтні пункти (у Тернополі, Красилові, Бердичеві).

Дашава — Київ, розрахований на пропуск понад 2 млрд куб. м газу на рік, став для того часу найпотужнішим у Європі. Під офіс управління його експлуатацією виділили колишнє приміщення жіночої гімназії на вулиці Леніна, 6 (тепер вул. Богдана Хмельницького). Старовинний будинок реконструювали, надбудувавши два поверхи. Потім там було Київське управління магістральних газопроводів, а в наразі ця ж будівля служить штаб-квартирою компанії “Нафтогаз України”.

Як у Київ прийшов перший газ
Адміністративна будівля Київського управління магістральних газопроводів на вул. Леніна, 6. Фото 1950-х рр.

За ті два роки, поки тягнули трубопровід, у Києві теж не сиділи склавши руки. У серпні 1947 року активізувалася робота з проектування газового господарства. У місті було збудовано майже 75 км вуличних газопроводів та близько 65 км відгалужень до житлових будинків, комунально-побутових та промислових об’єктів. Понад сто тисяч жителів привернули до робіт. Великі заводи — “Більшовик”, “Арсенал”, “Ленінська кузня” — теж взяли в цьому помітну участь, сподіваючись на економію від газифікації виробництва.

Як у Київ прийшов перший газ
Копання траншей для укладання труб на будівництві газопроводу Дашава-Київ
Як у Київ прийшов перший газ
Вересень 1948 року. Укладання труб на останніх кілометрах будівництва газопроводу Дашава-Київ (на площі Льва Толстого)
Як у Київ прийшов перший газ
Вересень 1949 року. Укладання труб на будівництві газопроводу Дашава-Київ на правому березі Дніпра у Києві
Як у Київ прийшов перший газ
Кінець 1940-х. Укладання труб газопроводу Дашава-Київ на одній із вулиць Києва
Як у Київ прийшов перший газ
1948р. Зварювання труб газопроводу Дашава-Київ на вулиці Чудновського (зараз – вул.Терещенківська).

Завершити роботи планували до грудня 1948 року, але в Києві деякий час мусувався клич: виконати завдання партії і товариша Сталіна достроково, прийняти дашавський газ вже до 1 жовтня! Однак, взяти такий рубіж наскоком не вдалося, надто багато складових потрібно було залучити. Тож офіційне введення в експлуатацію 1 жовтня 1948 року було суто технічним.

Як у Київ прийшов перший газ
Плакат “Дати Києву газ до 1 жовтня”. 1948 рік

Реальне підключення київських користувачів до газової мережі стартувало 17 листопада. Першими запалали газові пальники в котельному цеху київської ТЕЦ на нинішній Жилянській вулиці. Потім газ надійшов на електростанції, хлібозаводи, провідні машинобудівні підприємства.

Як у Київ прийшов перший газ
Перше ввімкнення газу в Києві. “Київська правда”, 1948 р

Втім, уже перші роки промислової експлуатації газових мереж показали, що не у всіх випадках варто відмовлятися від колишніх видів палива. Подекуди стали користуватися газом так, якби його ресурси були нескінченними й невичерпними, а газовим лічильником і лімітами витрати нехтували. У травні 1951 року українському уряду довелося ухвалити постанову про зворотне переведення багатьох агрегатів з природного газу на вугілля. Йшлося головним чином про парові котли й заводські печі. Щобільше, з того часу в Києві нові промислові споживачі могли бути підключені до газових мереж тільки з дозволу Ради Міністрів СРСР.

Найвідчутніше газифікація міста позначилася в побуті киян. Контрольно-розподільний пункт №1, куди газ надходив з головної розподільчої станції, влаштували в Шевченківському парку. Тому найпершими користувачами газу виявилися жителі прилеглих будинків на вулиці Володимирській — перш за все знаменитого будинку Мороза на Володимирській, 61.

Як у Київ прийшов перший газ
Газопровід Дашава – Київ. Проектне завдання. Малюнок з паспорту проекту. “Газораспределительная станция. Перспектива. 1948 г.”

Вже на 1 грудня налічувалося 235 газифікованих квартир, до кінця року їх стало 19 тис., а в кінці 1950-го це число потроїлося. Газова плита стала для киян такою ж природною частиною благоустрою, як електрична люстра, водопровідний кран і батарея парового опалення. Зустрічалися плити типу ПГ-2, ПГ-3 або ПГ-4 (відповідно на дві, три або чотири конфорки). Залежно від достатку сім’ї використовували розхожу радянську техніку або більш престижні імпортні моделі із соцкраїн.

У Києві встановлювали газові плити за таким принципом: в окремих квартирах – одну на квартиру, у комуналках – із розрахунку по дві конфорки на кожну родину. Гарантійний термін складав 2,5 роки від дати виробництва.

З того часу повільно почали відходити в минуле не лише “гасові примуси” або допотопні керогази, на яких традиційно готували їжу, а й колоритні продавці – гасники. Заходячи на подвір’я, вони дуділи в ріжок. Або просто кричали: “Геросин!”. Мешканці з бідонами чи цебрами поспішали до них, утворюючи чергу. Щоправда, керогаз як надійний прилад рекламували навіть 1959-го – отже, не так швидко з ним розлучилися городяни.

Як у Київ прийшов перший газ
Ті, хто не мали газових плит, продовжували користуватися керогазами і в 1950-і роки, і навіть пізніше

Крім кухні та ванної, газові прилади пропонувалося впроваджувати в інших приміщеннях. Так, багато старих будинків з пічним опаленням пробували забезпечити газовими пальниками в тих же печах. З’явилися конструкції газових холодильників, навіть газових прасок. Однак, більшість таких нововведень не пройшло випробування часом або обмежилося балонами зі стисненим газом. Старовинні будинки один за іншим проходили капітальний ремонт, після чого обзаводилися звичайною газовою мережею.

Як у Київ прийшов перший газ
Схема газової праски. 1950-і рр.

Звичайно, не можна було виключати, що хтось через невміння допустить помилку і стане винуватцем аварії, пожежі або вибуху. Тому найретельнішим чином проводився “лікнеп” для всіх користувачів. Наприклад, випущена в Києві в 1958 році брошура “Правила користування газовими приладами у квартирах” містила добрих пів сотні сторінок. Усі дії з плитами і колонками регламентувалися до дрібниць, щоб не допустити будь-якої необережності. Брошура містила креслення і схеми всіх приладів, а також кілька повчальних плакатиків. Тепер таке видання могли б вилучити з обігу, оскільки на плакатах біля домашніх приладів зображували головним чином жінку — за нинішніми поняттями, нав’язували їй роль домогосподарки.

Як у Київ прийшов перший газ
Зразки плакатів, які привчали до поводження з газовим обладнанням. Київ, 1958 рік

Щоб городянам легше було планувати свій бюджет, допоміжні брошури наводили норми витрати газу в домашніх приладах. Наприклад, плита ПГ-4 при одночасній роботі всіх пальників споживала 1,2 куб. м газу на годину, радянські водогрійні колонки — 2,4-2,7 куб. м, опалювальна газова піч — 1,5-2,5 куб. м. Вартість 1 куб. м газу в 1950-ті роки становила 20 коп. “Старими грошима” (після грошової реформи 1961 року ця сума дорівнювала 2 коп.).

Усім користувачам постачали автоматичними газовими лічильниками. Їхнє виробництво налагодив спеціалізований завод у Ленінграді. Щоб регулярно фіксувати дані про спожитий газ, міські управління газового господарства тримали на службі спеціальних знімальниць (як правило, жінок), які обходили газові лічильники й знімали покази. Деяким знімальницям платили відрядно, деяких тримали на фіксованій ставці 700-750 руб. на місяць “старими грошима”.

Як у Київ прийшов перший газ
Газовий лічильник. 1950-і рр.

Київське УМГ культивувало привчання мешканців до самостійного зняття показів лічильників. Для цього були виділені особливі “дослідні ділянки”, розміри яких у міру успішного просування нової практики розширювалися. На черговій нараді в грудні 1958 року представник 3-ї контори УМГ доповідав: “Під дослідну ділянку в конторі №3 відведено 531 квартиру. Для ведення цієї ділянки виділили найбільш грамотну знімальницю. Її проінструктували, і вона обійшла всі ці квартири, вручила абонентам книжки, пояснила і показала на прикладі, як потрібно знімати показання. Незважаючи на це, у нас було чотири абоненти, які відмовилися знімати показання, вимагали рішення міськвиконкому, яке зобов’язувало проводити такі роботи. Їм було показано рішення наради УМГ, і тільки після цього вони погодилися знімати самі показання. Знімальниця відвідала ці квартири два-чотири рази і щоразу пояснювала абонентам порядок розрахунку, і, незважаючи на це, 30-35% абонентів неправильно виписували показання”.

Як у Київ прийшов перший газ
Інструктаж киян щодо роботи з газовими приладами. Фото 1951 року

У 2-й конторі справи йшли успішніше. Її представник повідомив: “Ділянка з досвідом 2-ї контори — 500 кв. м. Ми задоволені зніманням показань абонентами на вул. Енгельса (тепер Лютеранської). Є окремі випадки, коли неправильно роблять розрахунки. У таких випадках знімальниця додатково виходить на місце для з’ясування. Коли лічильники не працюють, абоненти телефонують у контору, і ми їх міняємо в першу чергу. Знімальниця відвідувала квартири не менше двох разів. Я вважаю, що якщо знімальницю звільнити від іншої роботи, то вона може проконтролювати до 4 тис. квартир”. А представник 1-ї контори, яка відстала від інших у просуванні передового досвіду, скаржився на недобросовісну знімальницю: “Вона затягла цю роботу до вересня, адже спочатку вона працювала не тільки на дослідній ділянці, а й бігала на іншій ділянці, з якої отримувала окремо”.

Втім, повністю перевести мешканців на самообслуговування по квартирних лічильниках усе одно було нереальним. Частина абонентів так і не освоїла цю “мудрість”. А ті квартири, у яких проживали персональні пенсіонери, вважалися привілейованими, і знімальницям доводилося щоразу ходити туди самим.

Водночас внаслідок низьких тарифів і сходного споживання газу мешканцями відмінність абонплати в різних квартирах виявлялася неістотною. У міру зростання житлового будівництва і збільшення числа багатоквартирних, багатоповерхових будівель зробилося нормою використання загальнобудинкових лічильників. І тільки в наші дні комерціалізація комунального господарства повернула в ужиток квартирні газові лічильники.

Використано матеріали – Вікіпедія, М. Кальницький, С. Цалик.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Pin It on Pinterest