Михайлівський Золотоверхий монастир. Історія

З історії київських храмів – Михайлівський Золотоверхий монастир.

Михайлівський Золотоверхий монастир — діючий православний монастир на честь Архангела Михаїла в Києві, кафедральний собор Православної церкви України.

Оригінальний храм був споруджений у 1108–1113 роках онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславичем на базі Михайлівського Золотоверхого собору. Хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома нефами та одним позолоченим куполом. На початку XX століття храм — семикупольний. В 30-х роках XX століття був зруйнований, та відтворений в 1997—1998 роках. Михайлівський Золотоверхий собор збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем’яковому розчині технікою «мішаної кладки» з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки і фрески. Був одним з найбільших монастирів Стародавнього Києва.

На території монастиря знаходиться Київська православна богословська академія, церква святого апостола і євангеліста Іоана Богослова, дзвіниця, а також Музей історії Михайлівського Золотоверхого монастиря, розташований у дзвіниці та корпусі Варваринських келій.

Історія

Згідно з думкою деяких істориків, київський князь Ізяслав Ярославич, який мав християнське ім’я Димитрій, збудував монастир св. Димитрія та церкву у верхньому Києві поблизу Собору святої Софії в другій половині 1050-х років.

Через півсторіччя його син Святополк II Ізяславич збудував у 1108–1113 роках монастирську церкву (закладена 11 липня 1108, тут і похований її фундатор), присвятивши її своєму патронові архангелу Михаїлу. Можливо, однією з причин, що спонукала князя Святополка збудувати церкву, стала його недавня перемога над половцями, оскільки архангел Михаїл був заступником воїнів. У монастирі зберігалися мощі святої великомучениці Варвари, які у 1108 році до Києва привезла дружина князя Святополка Ізяславича, дочка візантійського імператора Олексія І Комнина Варвара. Монастир був місцем поховання київських князів у ХІІ столітті.

Рака з мощами св. Варвари у Золотоверхому монастирі. 1872 рік.

Під час монгольської навали в 1240-х роках монастир зазнав відчутних втрат. Монголи пошкодили собор та зняли його позолочені бані. 1496 року монастир відроджено і перейменовано з монастиря св. Димитрія на монастир св. Михаїла, відповідно до назви церкви, збудованої Святополком. Після численних відбудов та розширень впродовж XVI ст. монастир став одним з найбільших та найбагатших монастирів України.

Греко-католицька церква у 1612 році отримала королівський привілей на монастир. Намісник унійного митрополита Іпатія Потія о. Грекович Антоній у 1618 році спробував поширити свою владу на обитель, що викликало різку реакцію: козаки схопили його та втопили в ополонці навпроти Видубицького монастиря.

За митрополита Йова Борецького монастир став одним з центрів антиуніатської боротьби. У 1620 році він зробив його резиденцією відновленої православної Київської митрополії.

17 грудня 1643 року король Владислав IV затверджує Філофея Кизаревича ігуменом Києво-Золотоверхого Михайлівського монастиря і закріплює за монастирем всі його володіння.

30 жовтня 1671 р.,у Львові Михайло Вишневецький підтверджує Києво-Михайлівському монастиреві права на володіння маєтками Глеваха, Юр’ївка, Вета, Березівка та ін.

1655 року за сприяння гетьмана Богдана Хмельницького покрито міддю та позолочено верх церкви Архистратига Михаїла Золотоверхого монастиря.

За часів ігумена Іоаникія Сенютовича, у 1713—1715 роках, споруджено муровану трапезну церкву Іоана Богослова. Тоді ж збудовано мурований льох. Для будівництва трапезному церкви Іоана Богослова використали цеглу з Симеонівської церкви, яка стояла на Кудрявці та згоріла в 1676 році. У 1827 році церкву Іоана Богослова капітально відремонтували, а 1837 року її інтер’єр оформили розписами.

У 1855–1856 роках збудовано церкву Св. Миколая при настоятельських покоях.

У середині XIX — на початку XX століття формується комплекс келій та корпусів для прочан: келії Михайлівського відділення (1849—1852), готель для прочан (1857—1897), келії півчих (1894), келії Варваринського відділення (1898—1899), 2 будівлі готелів для прочан (1902—1903 та 1907—1908).

Михайлівський монастир. 1911 рік
Золотоверхий монастир, 1918 рік
Михайлівський Золотоверхий собор, 1888 рік
Вигляд монастиря у 1890-1905 роках.
Вигляд монастиря у 1890-1905 роках.

Зруйнування

1922 року Михайлівський монастир ліквідовано. В середині 1930-х років, після перенесення столиці УРСР з Харкова до Києва, було прийнято рішення про знесення собору і будівництво на його місці адміністративних будівель. Для цього в 1934 році вирішили провести конкурс на проєкт Урядового центру з місцем для парадів. На всіх проєктах поданих на конкурс, окрім одного, з розміщенням центру в районі площі Богдана Хмельницького, зносився Михайлівський Золотоверхий собор. Єдиним з чотирьох проєктів, у якому собор і пам’ятник Богдану Хмельницькому зберігалися, був проєкт Йосипа Каракіса. У підсумку, в першому турі, затверджено проєкт архітектора Петра Юрченка.  У березні 1934 року вирішили відмовитися від минулого рішення й оголосили новий конкурс, на якому переміг проєкт архітектора Йосипа Лангбарда. Тим часом з досліджень Олега Юнакова з опорою на архівні документи видно, що хоч в проєктах І. Лангбарда і П. Юрченко собор відсутній, але не це є причиною знесення, оскільки рішення про знесення монастиря прийнято постановою Політбюро ЦК КП(б)У вже в лютому 1934 року, а демонтаж мозаїк почали проводити ще в 1933 році.

Спроби ряду мистецтвознавців (зокрема, репресованих Миколи Макаренка, Дмитра Айналова) зберегти собор (хоча б домонгольську його частину) відкинуті владою, яка погодилася тільки на зняття зі стін будівлі давніх мозаїк і фресок.

Правда були й ті, хто відкрито висловлювалися за знесення собору. Наприклад, Олександр Довженко одним з перших у 1932 році заявляв, що «при вирішенні проблеми будівництва парку культури Михайлівський монастир попроситься „піти“, він віджив свій вік. Абсолютно неприпустимо навіть думати, що ці стіни комусь потрібні. Я думаю, коли ми знесемо Михайлівський монастир, то будівництво парку дасть потрібний ефект».

У 1934–1937 Михайлівський Золотоверхий собор, дзвіницю та частину інших споруд монастиря знесли у зв’язку з проєктом створення на цьому місці урядового центру. Останній планували зробити копією головного будинку ЦК КПУ — зараз будівля міністерства закордонних справ України. Єдиний з українських вчених, хто відмовився підписати акт на знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря — Микола Макаренко, якого невдовзі за це було репресовано.

Перед знищенням унікального ансамблю української архітектури, була проведена дослідницька робота. Фрески, мозаїки перевезли до музеїв Москви, Ленінграду (Санкт-Петербургу), Новгорода та інших міст СРСР. Мозаїчну композицію «Євхаристія» перенесли до Софійського собору. Багато смальтового розпису потрапило до Лаврського заповідника. Урядового центру на місці Михайлівського Золотоверхого собору так і не збудували.

14 серпня 1937-го радянська влада на велике православне свято – Маковія вчинила черговий злочин, зруйнувавши собор Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві.

Румовища собору Михайлівського золотоверхого монастиря після підриву 14 серпня 1937 року.
Румовища собору Михайлівського золотоверхого монастиря після підриву 14 серпня 1937 року.

В роки Другої світової війни деякі фрески вивезли до Німеччини, звідки вони потрапили до Ермітажу у Ленінграді. В Софійському соборі зберігалися: «Євхаристія», «Стефан і Фаддей» — фрагменти постатей святих; фрески — сцени з «Благовіщення», постать святого Захарії та ін. Мозаїка «Дмитро Солунський» і верхня частина фрескової постаті Самуїла — в Третьяковській галереї і Російському музеї в Санкт-Петербурзі.

Відновлення

Одним з ініціаторів відбудови Михайлівського Золотоверхого монастиря був Олесь Гончар, меморіальну дошку якому відкрито 17 травня 2011 року на будівлі собору.

Меморіальна дошка на честь Олеся Гончара

На початку 1990-х років Українська Православна Церква Київського Патріархату розпочала збір коштів для відтворення собору. Грошей вистачило лише на початкові дослідження, стало зрозуміло, що без державної підтримки унікальну пам’ятку українського бароко не відбудувати. Українська спільнота надсилала численні звернення до голови держави про виділення фінансування на реставрацію. Нарешті, 9 грудня 1995 року Президент України Леонід Кучма видав указ, який визначав відбудову Михайлівського Золотоверхого монастиря загальнодержавним пріоритетом.

Першою постала дзвіниця в стилі українського бароко у первісному вигляді. Відкриття собору відбулося на День Києва 1998 року, за участю патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета, який освятив монастир.

У лютому 2001 року чотири фрагменти фресок XII століття Михайлівського Золотоверхого собору, що зберігалися в Ермітажі, передали Україні. У січні 2004 року Міністерство культури Росії ухвалило рішення про передачу Україні з Ермітажу семи фресок київського Михайлівського Золотоверхого собору, які опинилися в Росії, восени 2004 передачу фресок закінчили.

Головний архітектор проєкту відтворення Михайлівського Золотоверхого собору — Юрій Лосицький.

Сучасність

Під час силового розгону Євромайдану в ніч на 30 листопада 2013 року частина людей, які втекли від підрозділу міліції «Беркут», знайшла прихисток на території Михайлівського Золотоверхого монастиря. Під час сутичок із «Беркутом» у соборі двічі (30 листопада 2013 і 19 лютого 2014) переховувались мітингувальники та розгортали тимчасовий штаб. Семінаристи із КПБА допомагали мітингувальникам: ходили на нічні чергування, приносили медикаменти, робили чай, носили гарячу воду. У ніч на 11 грудня 2013 року дзвони Михайлівського Золотоверхого монастиря вперше за 8 століть били на сполох, до цього востаннє таке відбувалось у 1240 році, під час Монголо-татарської навали.

У серпні 2015 року на мурах Михайлівського монастиря з’явилася Стіна пам’яті загиблих захисників України.

Стіна пам’яті. 29 серпня 2019.

15 грудня 2018 року, після об’єднавчого собору українських православних церков, Михайлівський Золотоверхий монастир перейшов у підпорядкування Православної церкві України. Наступного дня митрополит Київський і всієї України Епіфаній відслужив першу літургію як предстоятель Православної Церкви України.

У 2020 році повністю відреставрували дзвіницю і змінили дзвони.

Архітектурний ансамбль

Дзвіниця. Встановлено годинник-куранти, який награє нескладну мелодію. Механізм керування — електричний. Кількість дзвонів також дозволяє грати як на справжньому карильйоні.

Дзвіниця
Брама дзвіниці
Розпис на стіні першого ярусу дзвіниці.

Михайлівський Золотоверхий собор. Імена художників, які створили мозаїки і фрески Михайлівського Золотоверхого собору, невідомі. Ймовірно, в роботах брав участь давньоруський майстер Алімпій з Києво-Печерського монастиря. Загальна площа мозаїк, що збереглися, — 45 м². Написи на мозаїках собору зроблено старослов’янською і давньоукраїнською мовами. Крім мозаїк і фресок, збереглися дві шиферні плити 1062 року з рельєфним зображенням вершників. Відомо, що іконостас для притвору Святої Катерини оздобив різьбяр Романом, оправу для Євангелія виконав київський золотар Самійло Ростовський.

Трапезна церква Іоана Богослова. Колись на цьому місті стояла дерев’яна церква, вибудована в 1613 році. Перебудована в цеглі на початку XVIII ст. Має той же архітектурний прототип, що і будівля старого академічного корпусу з конгрегаційною церквою Благовіщення колишнього Братського монастиря. На відміну від неї (перебудованої у 1732—1740 рр. на триповерховий корпус архітектором Шеделем) залишилась одноповерховою. Вибудована у регіональних формах українського бароко. Фасади прикрашені пілястрами та віконними отворами, деякі закладені та стали нішами. Зі сходу до трапезної прибудована церква з банею, восьмерик на четверику, після реставрації — баня крита ґонтом.

Наприкінці XVIII ст. зіпсовану негодою ґонтова покрівля замінили бляшаною. У 1827 році будівлю капітально відремонтовано з заміною конструкції даху, тинькуванням фасадів, наново викладеними печами, підлогою з цегли. У 1837 році відбувся ремонт інтер’єру з додачею стінописів. У 1904 році була пошкоджена пожежею.

Наукова реставрація будівлі відбулася в 1976—1981 роках (проєкт — арх. Шевченко В. П., інтер’єри та меблі — архітектор Каракіс І. Й.) у формах, наближених до первісних, повернута покрівля, крита ґонтом. Втрачені колись склепіння з міркувань протипожежної безпеки відтворені у залізобетоні і стилізовані під первісні.

Трапезна з церквою Іоана Богослова
Трапезна з церквою Іоана Богослова
Келії Михайлівського монастиря
Корпус півчих
Киворій святого Миколая

Джерело – Вікіпедія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Pin It on Pinterest