Перше чемпіонство київського “Динамо” 1961 року
Битва за перше динамівське золото.
17 жовтня 1961 року київське «Динамо» вперше у своїй історії завоювало золоті медалі чемпіонату СРСР. Вирішальним поєдинком для «біло-синіх» стала зустріч із співвітчизниками – харківським «Авангардом» у передостанньому турі союзного чемпіонату.
Протягом 23-х років кияни були постійними учасниками футбольної першості країни, завоювавши три срібла й одну бронзу. Головні ж нагороди, золоті, незмінно діставалися московським командам – «Динамо», «Спартаку» і ЦСКА, до яких в 1960 році приєднався «Торпедо», тоді як динамівці Києва в тому сезоні задовольнялися другим місцем. Але через рік мета, до якої «біло-сині» йшли тривалий час, була досягнута.
У передостанньому турі 23-го чемпіонату СРСР динамівці приймали в Києві харківський «Авангард» – найбільш нерезультативну команду серед учасників фінального етапу. В активі підопічних Олександра Пономарьова було лише 26 забитих м’ячів, але і пропускали харків’яни найменше серед усіх – 24 голи (другий результат показало «Динамо»).
Раніше чемпіонської зустрічі в українській столиці розпочався матч у Ташкенті – між «Пахтакором» і «Торпедо», в якому сенсаційну мінімальну перемогу святкували господарі, що допомогло киянам, зігравши внічию, отримати чемпіонство достроково, адже в попередньому турі самі динамівці розписали з автозаводцями нічию – 1:1, не дозволивши головним конкурентам наблизитися до себе.
«Авангард» вирішував свої завдання – боровся за шосте місце, яке дозволяло футболістам отримати звання майстрів спорту, і зовсім не збирався поступатися співвітчизникам без бою. Непоступливі авангардівці не тільки надійно побудували оборонні редути, об які розбивалися ефектні комбінаційні атаки господарів, що грали в своєму найсильнішому складі, а й час від часу відповідали атакою на атаку.
На старті поєдинку повести в рахунку могли саме харків’яни – Крощенко виходив один на один проти Макарова, але Турянчик в останній момент встиг винести м’яч на кутовий. У свою чергу, після сольного проходу міг забивати Базилевич, однак направив м’яч над штангою.
Гості ретельно опікали форвардів і атакуючих півзахисників «Динамо», сімома-вісьмома гравцями відтягуючись в оборону. Кияни намагалися пробити стіну «Авангарда» дальніми ударами, але і це виявилося непросто – габаритні захисники і досвідчений воротар встигали зреагувати.
В середині другого тайму голкіпера «Авангарда» Миколу Уграїцького, який справлявся з усіма спробами динамівців вразити його володіння, довелося замінити після «нокауту» від Віктора Каневського, котрий пробив прямо у воротаря.
На фінальний штурм воріт харків’ян вирушили Лобановський, Базилевич, Серебряников, Каневський і Трояновський, яких із глибини підтримували Сабо і Турянчик. Динамівці вели боротьбу не тільки на половині поля суперника, але і доходили до воротарського майданчика, проте м’яч, немов заворожений, ніяк не йшов у ворота. Авангардівцям вдалося стримувати технічних, швидких і винахідливих нападників господарів до фінального свистка, який зафіксував нульовий рахунок. Набравши 43 очки, динамівці Києва стали недосяжними для переслідувачів.
«Штрафний майданчик «Авангарда» витоптаний господарями поля до чорноти, фарба на штангах воріт Уграїцького облупилася від незліченних точних попадань, сам він змок і ледве стоїть на ногах після нескінченних стрибків. А рахунок 0:0, 0:0, 0:0… Стражданням гравців, воротаря, глядачів залишалося тривати хвилин 15, не більше, коли диктор тремтячим голосом повідомив: торпедівці програли в Ташкенті «Пахтакору» – 0:1» (Валерій Мирський, газета «Фінт», 1991 рік).
«Назавжди запам’ятається вболівальникам сезон 1961 року: блискуча, просто віртуозна гра ветерана Олега Макарова, самовідданість захисників, не забудеться останній ювелірний підкат Василя Турянчика в матчі з «Авангардом», який врятував команду від вірного голу, і стрімкі, вибухові прориви Олега Базилевича, і своєрідна невимушена «хода» Валерія Лобановського, його неперевершені кутові, і мудра гра організатора атак, геніального тактика, одного зі «снайперів» чемпіонату Віктора Каневського, і надійного, невтомного, всюди встигаючого півзахисника та напівнападника Йожефа Сабо, і гарматні удари Андрія Біби… Багато хороших слів можна було б сказати про кожного гравця команди, але важко виділити когось із них… Перемога в чемпіонаті – перш за все результат старань всього колективу…» (газета «Київський комсомолець», 1961).
67-тисячний стадіон потонув у морі овацій і під час динамівського кола пошани спалахнув знаменитими факелами, спорудженими з газет, довго не відпускаючи з поля своїх улюбленців. Вперше в історії радянського футболу, на очах рідних уболівальників, чемпіоном стала команда з України – гегемонію московських клубів перервало київське «Динамо».
Чемпіонат СРСР-1961
«Динамо» (Київ) – «Авангард» (Харків) – 0:0
17.10.1961. Київ. РС ім. М. С. Хрущова. 67 000 глядачів
«Динамо»: Макаров, Кольцов, Щегольков, Сучков, Сабо, Турянчик, Базилевич, Серебряников, Каневський, Трояновський, Лобановський.
«Авангард»: Уграїцький (Власенко, 65), Соколов, Мар’єнко, Тодоров, Масленников, Ожередов, Нестеров, Костюк, Панфілов, Корольов, Крощенко (Хачатуров, 75).
Ось як у вірші “Поздравление” привітав киян відомий свого часу поет Цезар Самойлович Солодар:
Во всех краях герои-новоселы
Меняют круто географию страны,
И мастера советского футбола
Такой традиции стремятся быть верны,
И вот за много, много лет впервые,
Меняя круто географию побед,
Ушли медали золотые в Киев,
Ушли к украинцам, неся Москвы привет!
Победы этой знаем мы истоки:
Упорство, мастерство и воля игроков,
И, поздравляя победивших земляков,
- «Реве та стогне Днiпр широкий».
