Національний музей історії України у Другій світовій війні
З історії київських музеїв – Національний музей історії України у Другій світовій війні.
«Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс» — музей у Києві. Розташований на схилах правого берега Дніпра, на Печерську. До 16 липня 2015 року мав назву: Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років».
Музей входить до 10 музейних установ України, безпосередньо підпорядкованих Міністерству культури та інформаційної політики України.

Задум і рішення про створення в Києві Музею історії війни виникли в червневі дні 1943 року, коли ще точилися запеклі бої з вигнання нацистських окупантів із теренів України. У Постанові Політбюро ЦК КП(б)У з цього питання йшлося: «З метою збереження історичних матеріальних свідчень боротьби українського народу у Великій Вітчизняній війні проти німецьких загарбників створити музей Вітчизняної війни українського народу». Проте першочергові завдання відбудови, розвитку економіки та соціальної сфери відсунули реалізацію цього питання до середини сімдесятих років минулого століття.
Важливим етапом на шляху до створення сучасного музею слід вважати республіканську виставку «Партизани України в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників», відкриту 30 квітня 1946 року і в жовтні прирівняну до музеїв 1-ї категорії. Музей, був розташований по вул. Кірова, 19 (нині вул. М. Грушевського), його щорічно відвідували до 90 тисяч осіб, а колекція налічувала понад 13 тис. експонатів.
На початку 1950 року музей було закрито, а його матеріали передано у фондосховища Державного історичного музею (нині Національний музей історії України), на базі якого у 1970 році організовано творчу групу зі створення музею історії війни.
17 жовтня 1974 року на Печерську, у колишньому Кловському палаці, було урочисто відкрито «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років». Він одразу привернув увагу громадськості та численних відвідувачів.

Тоді ж стало очевидним, що масштаби теми, багатство музейного зібрання потребують іншої наукової концепції та спеціального приміщення.
Після відкриття у 1967 році на Мамаєвому кургані в Волгограді меморіального ансамблю героям Сталінградської битви його автор, видатний радянський скульптор Євген Вучетич приступив у 1972 році до проектування Музею історії Великої Вітчизняної війни в Києві. Разом з групою архітекторів і скульпторів він працював над ескізами й одночасно шукав місце для меморіалу. За задумом автора, комплекс повинен був розміститися на території не менше 10 гектарів.
У пошуках відповідної ділянки Євгену Вікторовичу допомагав заступник голови Ради міністрів УРСР Петро Тронько. Після багаторазових поїздок по Києву зійшлися на тому, що краще мальовничих печерських пагорбів, що спускаються каскадом до Дніпра, годі й шукати: велична скульптура «Батьківщина-мати» і чаша з вічним вогнем будуть видні здалеку.
Пізніше питання художнього оформлення меморіалу перейшли у відання заступника голови Ради міністрів УРСР Марії Андріївні Орлик.

“Я показала членам Політбюро макет музейного комплексу на схилах Дніпра. Розповіла про майбутній монумент «Батьківщина-мати», чашу з вічним вогнем, скульптурах, присвячених періоду окупації, партизанському руху та звільнення Києва. Всі мене уважно вислухали, а Володимир Васильович Щербицький сказав: «Будуйте! Будемо дивитися, що вийде», – згадувала Марія Андріївна.
Незабаром після цього почалося будівництво, яке тривало три роки.
Основою для будівництва став творчий задум та ескізний проєкт відомого скульптора Є. Вучетича та архітектора Є. Стамо. Після смерті Є. Вучетича у 1974 році роботу над монументом продовжив скульптор Василь Бородай.
Роботи виконав авторський колектив скульпторів і архітекторів Києва та Москви: В. Єлізаров (керівник), І. Іванов, Г. Кислий, І. Мезенцев, Ф. Согоян, М. Фещенко, В. Швецов та інші. За однією з версій, на стадії попередньої розробки проєкту в ньому брала участь Галина Кальченко, яка була натурницею для монументу «Батьківщина-мати».

Напередодні відкриття трапився справжній переполох, як згадувала Марія Орлик:
“Річ у тому, що на стінах залу Слави розмістили портрети Героїв Радянського Союзу, які мають відношення до України. Серед них і портрет нашого земляка Генерального секретаря ЦК КПРС, тричі Героя Радянського Союзу Леоніда Ілліча Брежнєва. Уже все було готове до відкриття, як раптом напередодні 9 травня ми дізналися, що Леоніду Іллічу надано чергове звання Героя Радянського Союзу з врученням четвертої Золотої Зірки. А в нашій експозиції на його портреті, розміщеному під стелею, тільки три. Так що в останню ніч перед відкриттям наші художники в авральному порядку домальовували на портреті Брежнєва ще одну Золоту Зірку”.
9 травня 1981 року відбулося урочисте відкриття Меморіального комплексу «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років». На якому були присутні Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Ілліч Брежнєв, Володимир Васильович Щербицький, Олександр Павлович Ляшко.


Меморіальний комплекс займає площу понад 11 га. До нього входять: музей з монументом «Батьківщина-мати», головна площа з Алеєю міст-героїв і скульптурними композиціями «Форсування Дніпра» й «Передача зброї», галерея героїв фронту і тилу з бронзовими горельєфними композиціями, чаша «Вогонь Слави», виставка бойової техніки й озброєння, окрема споруда, де розгорнута експозиція «На чужих війнах», відкриті для відвідування екскурсантів літак Лі-2 і гелікоптери МіГ-23 та Мі-24В.


Головний експозиційний корпус музею — триповерхова споруда з площею перед нею, яка вміщує до 30 тисяч осіб. Будівля музею є одночасно п’єдесталом для монумента «Батьківщина-мати» з листової нержавіючої сталі, звернутого обличчям до Дніпра.

Усю діяльність Меморіалу спрямовано на те, щоб допомогти людям зрозуміти витоки трагедій, які несуть війни, показати шляхи їх відвернення, розкрити історичну правду про жертовність і подвиг українського народу в борні проти нацизму, сприяти патріотичному вихованню громадян, зокрема молоді.



За розмірами й значенням колекції музей є одним з найбільших в Україні. Його зібрання нараховують понад 400 тис. унікальних експонатів. Це дає можливість оновлювати головну експозицію та постійно діючі реліквійні: «Трагедія і доблесть Афгану», «На чужих війнах», щорічно створювати до двадцяти виставкових експозицій. На сьогоднішній день Меморіал є провідним науково-дослідним, науково-методичним і культурно-освітнім центром з питань військової історії Батьківщини. З його експозиціями ознайомилися понад 21 млн. відвідувачів з 200 країн світу.




В останні роки у Музеї створено низку експозицій присвячених агресії Росії. Зокрема, «Український Схід», реалізованого за підтримки Українського культурного фонду, музейники здійснили експедицію на передній край російсько-української війни. Узяті з поля битви свідки війни в музеї перетворилися на експонати й стали частиною масштабної експозиції.


21 червня 1996 року музею надано статус національного. Відтоді він мав офіційну назву “Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років».
16 липня 2015 року відповідно до законів про декомунізацію музей отримав назву «Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс».
Офіційний сайт комплексу: www.warmuseum.kiev.ua