Недолугий художник. Легенди Києва

З історії київських легенд – недолугий художник з Подолу.

Жила-була маленька дівчинка. Була вона красивою, розумною і романтичною. Спочатку грала з дівчатками в ляльки і “дочки-матері”, потім з хлопчиками в ножики і війнушку. Виросла, стала мріяти про принца. Сходила два рази заміж. Обидва рази невдало. Втратила можливість мати дітей.     

Нарешті, зустріла хорошого чоловіка. Такого, що ні принижував і не бив її. Єдиним недоліком було те, що він був … художник. Нормально працювати та заробляти він не вмів. Цілими днями десь шлявся, а вдома міркував про високе мистецтво. Звали його Жорж. Вона любила його, чекала і все прощала. Раз на місяць він ходив на базар продавати картину. Ніхто її не купував, і лише в кінці якийсь цінитель живопису після довгих торгів брав його шедевр. Вдома Жорж довго хвалився своїм талантом і тим, як високо його цінують шанувальники.
Одного разу дружина захворіла. Розповіла йому, як тяжко господарювати і заробляти гроші. Якщо вона помре, то нехай він не лає нову господиню. Їй вкрай складно буде вести господарство. І нехай знає, що його картини за її гроші та на її прохання купували випадкові люди.
Жорж заціпенів і тільки запитав, чи є у них горілка.

Він сидів за столом, важко зітхав і тихо плакав. Життя повноправного учасника богеми, яким він жив, виявилося абсолютно безглуздим і нікчемним. Творчі люди зовсім не схожі на звичайних людей. І не завжди у них вистачає сил пережити життєву і творчу катастрофу. Всі ці роки вона жила заради нього, а він заради ілюзій. Художник так і просидів всю ніч в тяжких переживаннях, а на наступний ранок встав, подивився на неї, погладив її волосся вогненного кольору і пообіцяв, що вилікує її й зміниться сам.

Піти працювати на Житній ринок вантажником він не захотів. Тому залишалося одне. Малювати. І малювати добре.

Він вирішив написати її портрет. Спочатку вивів купу паперу на олівцеві ескізи, потім безліч фарб. І, нарешті, її портрет був готовий. Показав знайомому. Той захопився і порадив виставити на аукціон. Щастя, нарешті, посміхнулося йому. Мало того, що продав картину надзвичайно дорого, так ще й отримав безліч замовлень на нові портрети.

Була в його картинах якась невловима таємниця очей і губ. Спочатку Жорж малював жіночі портрети, а потім і чоловічі. Став відомим модним художником. У тому ж будинку вони зняли квартиру побільше. Збирали гроші на покупку нового будинку, мріяли купити будиночок в Пущі-Водиці, куди недавно провели трамвайну лінію.

Його дружина стала одужувати. Влітку вони навіть з’їздили на море в Крим. Жорж пообіцяв виконати будь-яке її бажання. І вона попросила його викупити той найперший її портрет, проданий на аукціоні. Довелося Жоржу викласти чималу суму грошей, набагато дорожче аукціонної. Портрет вона повісила у себе в кімнаті. Часто пошепки вона вимовляла: “Як дорого я стою!” – і посмішка освітлювала її обличчя.

Але щастя їх було недовгим. Вона знову стала хворіти і незабаром померла. Він мало не збожеволів. Знаходив утіху в тому, що весь час малював її. Але його портрети вже втратили загадковість, ставали якимись похмурими з якоюсь тінню приреченості. Замовлення на портрети Жорж не виконував, став жебраком. Грошей не вистачало навіть на олівець і папір. Зате на її надгробку намалював той найперший її портрет.

Цілими днями він проводив на кладовищі разом з цвинтарним псом. Дивився на неї і плакав. І, звичайно, голодував. Друзі зрідка приносили йому поїсти. Яким би він не був голодним, завжди ділився їжею з собакою. Якось пізно восени, коли сонце увійшло в знак скорпіона, друзі прийшли на кладовище і побачили його замерзлим, лежачим на могилі коханої дружини. Поруч лежав його чотириногий друг.

Як пізно в житті до людини приходить прозріння. Як злочинно мало він цінував свою улюблену дружину раніше, як мало був щасливий сам і дарував щастя їй самій. Життя – жорстока штука. Особливо тим, що ніколи не дає другого шансу все виправити.

Джерело – oldkiev.top