Хрещатик, 26. Як зароджувалося київське телебачення

Історія телебачення у Києві.

Київське телебачення бере свій початок із 1 лютого 1939 року. Цього дня у Києві пройшов перший прямий телеефір. Телетрансляцію вели з мініатюрної студії, обладнаної у приміщенні радіокомітету на розі Хрещатика та вулиці 25 Жовтня — сучасної Інститутської. Передача тривала 40 хвилин, весь цей час показували портрет партійного діяча Серго Орджонікідзе із різними титрами.

Це було швидше експериментальне мовлення. Тодішнє телебачення було скоріше додатком до радіо, зображення було маленьке, приблизно 3×4 сантиметри, та низької якості. Та й дозволити собі таку “приставку” до радіоприймача могли далеко не всі. Тому аудиторія перших телетрансляцій у Києві складалася з кількох десятків людей. В ефір київські телепередачі виходили на хвилях радіомовної станції РВ-9.

Хрещатик, 26. Як зароджувалося київське телебачення
Радіовідділ Київського управління зв’язку, 1935 рік.
Фото – ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Весною того ж року газети писали, що «закінчується спорудження київського телевізорового центру» і незабаром мають приїхати фахівці з Ленінграда перевірити роботу апаратури. Розвитку завадила Друга світова війна. Будівлю, в якій працювала перша в Києві телестудія, було знищено разом з більшою частиною Хрещатика у вересні 1941 року.

Хрещатик, 26. Як зароджувалося київське телебачення
Вулиця Інститутська, праворуч – будинок №2, звідки з 1939 року транслювалися перші київські ТБ-програми

Після війни все довелося розпочинати заново. Тодішній голова УРСР Микита Хрущов вирішив збудувати у Києві новий телецентр. Він просив Сталіна виділити гроші на будівництво ще восени 1945 року. 12 жовтня 1945-го газета «Известия» повідомила про постанову Ради народних комісарів СРСР «Про заходи щодо розвитку телебачення», яка передбачала будівництво телецентру, у тому числі й у Києві. Постанову підписав тодішній глава Радянського уряду Сталін. Він затвердив і кошторис – 43 мільйони рублів.

Але чекати своєї черги Києву довелося до 1948 року, доки відновило перервану війною роботу ленінградське телебачення. У повоєнні роки першим у Києві відновлювався Хрещатик. Тут Хрущов особисто обрав місце для будівництва першого в Україні телевізійного центру. Його ж підпис стоїть під спільною постановою Ради міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) від 15 грудня 1948 року про підготовку до будівництва київського телецентру.

Виконком Київської міськради 18 квітня 1949 року ухвалив рішення №695 «Про будівництво у Києві телевізійного центру».

Будувати телецентр почали 1949 року ударними темпами. Першу цеглу закладали ще полонені німецькі солдати, потім їх замінили будівельники з тресту «Хрещатикбуд». «Місце для цього було обрано напрочуд невдале: у самому центрі столиці, на крутому схилі, на місцях руїн капітальних будівель ще дореволюційних часів. Будівельники мали облаштовувати фундаменти майже двадцятиметрової глибини, і це практично без відповідної техніки, ручною працею», — згадував один із тодішніх технічних керівників апаратно-студійного комплексу Юрій Омельяненко.

Хрещатик, 26. Як зароджувалося київське телебачення
Будівництво нового телецентру на Хрещатику у Києві, 1949—1950 роки.
Фото – ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Будували значний комплекс із двома телевізійними павільйонами — студією «А» (270 квадратних метрів) та студією «Б» (150 квадратних метрів). Позаду телецентру на вулиці Малопідвальній (зараз Бориса Грінченка) збудували телевежу заввишки 192 метри, яка в ті роки вважалася об’єктом підвищеної таємності, тому практично не відбита на тодішніх панорамних зйомках Хрещатика.

Хрещатик, 26. Як зароджувалося київське телебачення
Телевежу було добре видно із будь-якої точки центру міста. Це панорама з вулиці Пушкінської

«Коли йшло будівництво, не було дня, щоб я не був у ЦК партії чи Раді міністрів. Щодня звітував», — згадував куратор будівництва та майбутній перший директор телецентру Костянтин Алексєєв.

Хрещатик, 26. Як зароджувалося київське телебачення
Щойно збудований телевізійний центр на Хрещатику, 26. Вид від Пасажу

Цікаво, що київський телецентр став першим у СРСР, повністю оснащеним радянською технікою. Інші телецентри – у Москві, Ленінграді – використовували обладнання американської фірми RCA. Але під час спорудження телецентру на Хрещатику почалася «холодна війна», і про закупівлю апаратури в Америці не йшлося. Тому застосували радянські розробки. Київський телецентр став першим, який спочатку проектувався під новий стандарт — розгортання зображення на 625 рядків. Незабаром такий стандарт було прийнято у Європі та багатьох країнах світу.

Хрещатик, 26. Як зароджувалося київське телебачення
Група операторів біля пульта управління Київської телестудії, 27 січня 1952 року.
Фото – ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

До 1951 року була готова перша черга телецентру — студія «Б» та телевежа. Партійне керівництво натякнуло, що було б вже непогано запустити трансляцію до головного радянського свята — 7 листопада. Призначили першу трансляцію на 6 листопада – показ фільму «Велика заграва». Цю чорно-білу стрічку, де Ленін та Сталін — головні дійові особи, зняв у далекому 1938 році режисер Михайло Чіаурелі. Твір іншої тематики важко було уявити у тодішньому передсвятковому ефірі.

Хрещатик, 26. Як зароджувалося київське телебачення
Вид будівлі та вежі телевізійного центру у Києві, 8 лютого 1952 року.
Фото – ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Днем раніше, 5 листопада, співробітники телестудії влаштували тестовий показ. Для цього розвезли телевізори родичам та знайомим різними куточками Києва. Потім із ними зідзвонювалися і за їхніми відгуками про якість зображення налаштовували передавач. «У нас був єдиний «контрольний» фільм «Алітет іде в гори» (про революційну боротьбу жителів Чукотки), та ще й із навиворіт намотаною плівкою — Алітет та його собаки весь час задкували. Ми зупинилися, перемотали кіноплівку та знову почали передачу. Хвилин за десять обдзвонили контрольні точки — всюди всі бачили зображення. Після цього я наважився доповісти керівництву», – згадував Юрій Омельяненко. Проби пройшли успішно. На завершення хтось пожартував: «Нехай наше телебачення, як Алітет, піде вгору!».

Хрещатик, 26. Як зароджувалося київське телебачення
Так виглядала тестова прем’єра київського телецентру 5 листопада 1951 року. Кадр з фільму «Алітет іде в гори»

Наступного дня Київський телецентр розпочав свою першу офіційну трансляцію з фільму «Велика заграва», а 7 листопада вперше транслював у прямому ефірі демонстрацію та військовий парад на Хрещатику.

6 листопада 1951 року – ця дата і вважається днем ​​народження українського телебачення.

Хрещатик, 26. Як зароджувалося київське телебачення
Вид з вулиці Інститутської на площу Калініна (зараз Майдан Незалежності), на задньому плані вежа Київського телецентру, 25 травня 1955 року.
Фото – ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Спочатку трансляції проводили двічі на тиждень. Передавали концерти, документальні та художні фільми. Плівку, де були записані перші кінофільми і передачі, телевізійники називали «жива душа». І не тільки тому, що вона передавала живе зображення, а тому, що при її виробництві використовувалися перероблені зв’язки та кістки тварин. Шар желатину наносився на плівку для надання їй міцності.

Перші “народні” чорно-білі телевізори з невеликим екраном, на кшталт “КВН-49” або “Ленінград-Т2”, вважалися предметом розкоші. Коштували вони близько 1200 рублів — приблизно дві середні зарплати. Крім того, до 1962 року будь-який радіо- і телеприймач у СРСР потрібно було реєструвати за місцем проживання, а за користування платити додатковий збір близько 10 рублів на місяць.

Перший радянський телевізор “КВН-49” теж був виготовлений у Києві, на заводі “Маяк”. Свою назву прилад отримав від імені трьох творців — інженерів Кенігсона, Варшавського та Ніколаєвського, але в народі абревіатуру розшифровували: Купив, ввімкнув, не працює. Проте телевізор швидко став популярним у киян.

Хрещатик, 26. Як зароджувалося київське телебачення
Перший радянський телевізор «КВН-49»

Цікаво, що на той час у місті налічувалося всього 662 телевізори. У перші роки не було жорсткого графіку виходу передач в ефір. Вони, як правило, транслювалися двічі на тиждень обсягом 1,52 години. Через рік у киян стало вже близько 2 тисяч телеприймачів, а через два – понад 7 тисяч. До щасливого власника апарату на телеперегляди сходилися всі сусіди та знайомі.

Хрещатик, 26. Як зароджувалося київське телебачення
Киянин несе Хрещатиком щойно куплений телевізор «Київ» з величезною антеною. За ним — щаслива дружина, а далі дочка несе лінзу, яка кріпилася біля екрана для збільшення зображення. Кадр із фільму «Тарапунька та Штепсель під хмарами», 1953 рік.

У 1953 році повністю закінчили будівництво Київського телецентру. За рік з’явилася пересувна телестанція, яка виїжджала на вулиці Києва для трансляцій та репортажів із місця подій.

Хрещатик, 26. Як зароджувалося київське телебачення
Пересувна телестанція Київського телецентру на вулицях Києва, 1961 рік.
Фото – ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Поступово розширювався спектр програм. Спочатку з’явилися дикторські оголошення та короткі студійні вставки, потім повноцінні інформаційні випуски під назвою «Телевізійний кіножурнал» та студійні передачі. Причому до середини 1960-х телемовлення відбувалося лише у прямому ефірі.

Хрещатик, 26. Як зароджувалося київське телебачення
Робочий момент передачі на студії Київського телецентру 8 лютого 1961 року.
Фото – ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

У 1963 р. будівля радіотелецентру розширена в результаті приєднання тильного корпусу, зведеного в 1954 році з боку вул. Б. Грінченка, 11 для декораційних майстерень. Таким чином, майстерні та телецентр були об’єднані у єдиний комплекс. 

Хрещатик, 26. Як зароджувалося київське телебачення
Будівля радіотелецентру

У березні 1972 року в Україні було запроваджено двопрограмне телемовлення — за однією програмою транслювалися передачі з Москви, за іншою — програми Республіканського телебачення, для якого виділялися менш потужні передавачі, тому аудиторія ЦТ перевищувала аудиторію Українського телебачення (УТ).

Хрещатик, 26. Як зароджувалося київське телебачення
Прийом прямої передачі із Владивостока за допомогою супутника «Блискавка-1» на Київському телецентрі, 27 квітня 1965 року.
Фото – ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Першими жінками-дикторами на УТ були Новела Серапіонова, Олена Ніколаєва та Ольга Даниленко. Доводилося заучувати багато тексту, адже суфлерів тоді не було. Дикторкам потрібно було ще й виглядати з голочки при зарплаті 55 рублів. Олена Ніколаєва згадувала, що в її гардеробі були три кофти, сорочка з гіпюровим комірцем і темний піджак. Щоб вбрання в кадрі здавалося новим, доводилося постійно міняти комірці, іноді навіть вплітали в них живі квіти. Набагато пізніше зачіски телезіркам почали робити у київській перукарні «Черемшина».

Хрещатик, 26. Як зароджувалося київське телебачення
Перший диктор Олена Ніколаєва, 1953-1967 роки.
Хрещатик, 26. Як зароджувалося київське телебачення
Спеціальний випуск передачі Київської телестудії, лютий 1960 року.
Фото – ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Знаковою персоною на українському телебаченні був Петро Вескляров – Дід Панас. Понад 20 років він читав дітям казки спочатку на радіо, а потім у передачі «На добраніч, діти!». Його традиційне звернення «Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка!» використовується досі.

З історії видатних киян - Вескляров Петро Юхимович.
Петро Вескляров – Дід Панас

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Pin It on Pinterest