Успенський собор

З історії київських храмів – Успенський собор Києво-Печерської Лаври.

Успенський собор (Собор Успіння Пресвятої Богородиці) — головний соборний храм Успенської Києво-Печерської Лаври.

До нього ведуть усі три монастирські вулиці — від Святої, Економічної та нижньої брам. Разом з Великою лаврською дзвіницею храм є головним компонентом унікальної панорами Свято-Успенської Києво-Печерської лаври, що відкривається з лівобережжя Києва.

Успенський собор
Успенський собор на гравюрі 1693 року

Історія створення Успенського собору

Побудований у 1073–1078 роках заходами Феодосія Печерського за ігумена Стефана, коштом князя Святослава II Ярославича. Початок будівництва — 1075 року, закінчення — 1 липня 1078 року (Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные).

Ктиторами Великої церкви Печерської, зазвичай, називають великих київських князів Ізяслава і Святослава Ярославичів, які виділили землю й гроші на будівництво. При цьому є ще один активний учасник цієї історичної події — варяг Шимон Африканович. Він на виконання своєї обітниці зробив перший внесок у будівництво храму і його золотим поясом князь Святослав визначив розміри майбутньої споруди.

Відомості про Шимона Африкановича можна знайти в декількох історичних джерелах. Це «Києво-Печерський патерик», літописи і родовідна легенда бояр Воронцових-Вельяминових, які виводять від нього свій родовід.

Через деякий час у «Варязькій землі» помер його брат — Африкан. Скориставшись цією нагодою, Якун вигнав своїх небожів — Фрианда й Шимона з їхніх володінь. Під час утечі Шимон зняв зі скульптурного розп’яття Христа, виготовленого його батьком Африканом, святі реліквії — золоті вінець і пояс. Знімаючи, їх він почув «гласъ отъ образа», що велів йому віднести ці реліквії преподобному Феодосію, на те місце, де буде створена церква в ім’я Пресвятої Богородиці. Пливучи у Київську Русь, Шимон під час бурі побачив видіння, у вигляді майбутньої церкви із зазначенням її розмірів:

«Та, которая созиждается преподобнымъ во имя Божіей Материки какъ видишь ты ее въ величіи и красотѣ,- ее размѣритъ онъ тѣмъ золотымъ поясомъ, въ 20 поясовъ въ ширину, и 30 въ длину, въ вышину же стѣны съ верхомъ на 50».

Успенський собор
Зображення храму у книзі «Бесіди Святого Івана Золотоуста» 1623 року

Після прибуття на Русь варяг з’явився до князя Ярослава Володимировича, який, пам’ятаючи заслуги його дядька Якуна, добре прийняв втікача. Незабаром Ярослав направив Шимона «старшим», напевно тисяцьким, до свого сина Всеволода. Родовідна легенда Воронцових-Вельяминових (найбільшого роду, який дожив до часу складання родовідних легенд) відносить прихід варяга у Київську Русь ще до 1027 року.

Патерик згадує Шимона серед учасників битви князів Ярославичів з половцями на річці Альті у 1068 році. Перед битвою князі прийшли до Печерського монастиря, де один з його засновників — Антоній — пророкував їм поразку. Шимону були передвіщені тяжкі рани й порятунок, а також те, що він буде першим похований у церкві, яку створить сам: багато з вас падуть від меча, і побіжуть від супостатів, будуть потоптані, утоплені у воді; ти ж будеш спасенний і принесений тут, в церкву, яка тут створюється. Під час битви було вбито і поранено безліч воїнів, поранений був і Шимон. Лежачи на полі битви, він знову побачив в небі видіння — ту ж церкву, що бачив раніше, на морі. Згадавши свою обітницю, варяг помолився Богу, і був в ту ж саму мить зцілений. Після повернення з бойового походу, Шимон знову прийшов до преподобного Антонія і передав йому свої реліквії, сповістивши про своє бажання побудувати в монастирі церкву в ім’я Пресвятої Богородиці. При цьому, золотий пояс повинен був служити мірою при будівництві храму, а вінець було потрібно повісити над жертовником.

“Призвалъ святой Антоній блаженнаго Ѳеодосія и сказалъ: «Симонъ-это онъ воздвигнетъ такую церковь».  — і передав блаженному той пояс й вінець.

Шимона почали називати на слов’янський манер Симоном. Приходячи до монастиря, він завжди «жертвовалъ ему много на возведеніе Богомъ указанной церкви». Тривалі бесіди з ігуменом Феодосієм переконали його і він «залишив латинську єресь, і прийняв істинну православну віру» з усім своїм «двором» у 3000 душ. На прохання Симона, преподобний Феодосій написав молитву про прощення гріхів його предкам і нащадкам. Цю молитву після смерті Симона вклали йому в руку. З того часу пішов на Київську Русі звичай вкладати в руки покійному сувій з заупокійною молитвою. За богоугодні діяння Шимона після смерті першим поховали у побудованій Великій церкві Печерській. Помер варяг між 14 серпня 1089 р. і 15 серпня 1091 р.

Після кількох років, як Симон віддав вінець і пояс, то із Царгорода прийшли майстри. Феодосій запросив майстрів із Константинополя, очевидно, демонструючи незалежність Києво-Печерської обителі від місцевої світської та церковної влади. Вони сказали, що прибули до Києва по дорученню своєї цариці, яка повеліла побудувати у Печерському монастирі церкву.

Позвавши їх у палац, що знаходиться у передмісті Константинополя — Влахерні, цариця вручила їм золото на три роки будівництва, а також ковчег із мощами семи мучеників: Артемія, Поліевкта, Леонтія, Акакія, Арефи, Якова, Феодора для того щоб положити в основу храму. Причому греки впізнали Антонія и Феодосія як двох наближених до цариці, предстоящих біля Її трону, що давали золото їм на будівництво. Цариця сказала, що храм цей буде носити Її ім’я і що царською намісницею в ньому буде чудотворна ікона Успіння Божої Матері.

Прийнявши із благоволінням із рук Цариці чудотворну ікону, візантійські майстри запитали, які будуть розміри і вид Її храму. Цариця відповіла: «Для міри я послала пояс Сина Свого». Коли ж вони спали то до них прийшли благообразні юнаки що сказали: «Кличе вас Цариця у Влахерн». Ми ж пішли взявши із собою родичів і близьких, і зустрілись всі у Влахерні у один час. І коли ми поговорили один з одним то дізнались що нам з’являлось одне і те ж. Їм з’явилась в небесах дивна по красоті церква, по образу і подобою якої вони повинні були побудувати храм на честь Цариці”.

Преподобні Антоній і Феодосій дуже здивувались цій розповіді греків, сказавши що ніхто із них не був у цей час в Царгороді. Вони відповіли: «Золото Цариці ми отримали від вас при багатьох свідках». Тоді всі іноки прославили Бога і Його Пречистую Матір, зрозумівши що саме Вона, Цариця неба і землі, благословила будівництво Своєї церкви у Печерській обителі.

Вони питали у преп. Антонія і Феодосія, де хочете почати будувати церкву. На що преп. відповіли: «Господь вкаже на це місце». Тоді преподобний Антоній звернувся із палкою молитвою до Бога, щоб Господь послав знамення яке б показувало місце для храму. В ту ніч явився йому Господь та сказав: «Антоній, ти здобув благодать переді Мною». У нічному видінні він був сповіщений, що з ранку по всій землі випаде роса, а на місці церкви сухо. Так і сталось. Тоді святий Антоній подібно до біблійного Гедеона, попросив повторення чуда, але щоб на місці церкви вийшла роса, а кругом було б сухо. Наступного дня на світанку площадка де мала бути побудована майбутня церква, сяяла на сонці від роси.

Потім треба було ще виміряти основи церкви по мірі яку чув Шимон на морі з неба. Згадавши слова Божої Матері: «Для міри послала я пояс Сина Свого». Тоді преподобний підняв руки свої де неба та промовив: “Почуй мене, Господи, почуй мене! Нехай пізнає народ цей, що Ти, Господи, Бог, і ти навернеш серце їх до Тебе. (3 Цар. 18:37).

Успенський собор
В. П. Верещагін. «Велика церква Києво-Печерської лаври» (1905)

1073 року на свято Успіння Пресвятої Богородиці відбулося урочисте закладання першої кам’яної споруди Києво-Печерського монастиря — Успенського собору. Існує багато легенд про цю подію. В ній брав участь сам князь Святослав Ярославич, який виділив частину поля великокнязівської садиби у Берестовому для будівництва, пожертвував 100 гривень золотом. За життя Феодосія було завершено лише фундамент храму. Як свідчить його «Житіє…», ігумен «повсякдень підвизався та трудився на будівництві того Дому.»

Причиною будівництва нового собору було те, що кількість ченців досягла 100, і стара дерев’яна церква стала тісною для громади. Вже після закладання собору, ченці починали будувати свої келії та заселяти околиці. Фактично, після освячення храму, тут виник новий монастир, оскільки на старому місці залишилось лише кілька ченців для догляду за могилами і справляння панахиди.

Завершення будівництва Успенського собору, оздоблення та освячення стало однією з головних подій у церковному житті Київської Русі в домонгольський період.

Наприкінці XI століття до собору здійснено ряд прибудов — зокрема, з північного боку хрещальню у формі малої церковці св. Івана.

Храм сильно постраждав від землетрусу в 1230, а в 1240 його розграбували монголи хана Батия. Собор було відремонтовано 1470 року, проте вже 1482 року знову пограбовано кримськими татарами хана Менглі-Гірея під час набігу на Київ. Згодом відновлено, служив усипальницею литовської та російської шляхти та дворянства.

Успенський собор
Успенський собор, 1870-ті роки

У XVII столітті надбудовано додаткові бані, а також здійснено декорування в стилі українського бароко. Перебудови середини 17 — початку 18 століть поступово перетворювали собор на бароковий храм. Вирішальну роль у цьому процесі зіграла катастрофічна пожежа в ніч з 2 на 3 травня 1718, яка знищила забудову Верхньої лаври. У процесі відбудови, який тривав у 1722—1731 роках (серед його учасників — Йосиф Білинський), стародавнє ядро собору з півночі, заходу та півдня оточили нові двоповерхові приділи (як і в Софійському соборі, давні стіни виступали назовні тільки у вівтарній частині). Собор було увінчано 7-ма грушоподібними банями, стіни його були прикрашені нішами з розписом та пишними бароковими фронтонами. Всередині собор було прикрашено великим іконостасом та стінописом, який містив портрети лаврських архимандритів і ктиторів собору — монархів і гетьманів, підлога була вистелена чавунними плитами.

Києва на листівках Ідзіковського початку XX століття
Успенський собор на листівці Ідзіковського початку XX століття
Успенський собор
Успенський собор 1905 рік

1896 розібрано верхні яруси іконостаса, залишено тільки намісний ряд з різьбленими позолоченими колонками. Його мав замінити новий мармуровий іконостас, запроектований арх. О. Щусєвим, разом з огорожею солеї, виготовленої з бронзи. Декоровану плетінкою нову огорожу хорів з білого карарського мармуру виконано за ескізами В. Фартусова. Центральну частину храму було облицьовано панеллю з кольорового мармуру. 1900 паркетну підлогу замінено на пірогранітні плитки. За проектами Є. Єрмакова та В. Ніколаєва перед входами у собор влаштовано металеві ажурні тамбури.

Київ початку ХХ століття на листівках Гудшона і Губчевського
Успенський собор. 1911 рік

Після революції 1917 року розпочалося планомірне розграбування та знищення православних святинь. На території Лаври проти волі парафіян та духовенства закривалися храми. Під час артилерійського обстрілу Києва більшовицькими військами у січні 1919 та боїв з польськими військами у червні 1920 собор пошкоджено, зокрема верхній фронтон з південно-східного боку, стіни жертовника й вівтаря, що отримали три пробоїни, покрівлю, в яку влучив снаряд з боку Трапезної палати, розбито всі вікна. 

Успенський собор
1918 рік

З 20-х років Успенський собор був уже єдиним діючим храмом Верхньої Лаври, але руки безбожників не здригнулися зазіхнути на головну святиню народу Божого. 

Руйнування Успенського собору

Під час Другої світової війни собор було зруйновано вибухом 3 листопада 1941 року.

Успенський собор
Один із серії знімків, зроблених німецьким офіцером з понтонного мосту 3 листопада 1941 року. Зафіксовано момент вибуху Успенського собору

Сучасна версія причини руйнування собору розповідає, що при відступі радянських військ із Києва 16-17 вересня 1941 року собор таємно замінувала саперна команда спеціального призначення 18-ї дивізії НКВС у рамках ведення війни тактикою «спаленої землі», а 3 листопада — підірвала. Деякі сучасні публіцисти, згідно з радянською офіційною версією 1960-х років, досі приписують організацію вибуху диверсійній групі Івана Кудрі.

Після вступу до Києва гітлерівці відразу ж вирушили в Лавру і довго тріумфально дзвонили у дзвони. Потім встановили в ній гармати, у тому числі зенітні, для захисту переправи через Дніпро, а в численних келіях солдати розташувалися на постій.

Успенський собор
Німці у Лаврі біля Собору, 1941 рік

Минуло півтора місяця. Вже був підірваний радянськими диверсантами і згорів Хрещатик, окупанти розстріляли останніх в’язнів у Бабиному Яру. Раптово в Лаврі пролунав сильний вибух — звалилася частина кріпосної стіни — прямо на гармати. Не встигли гітлерівці опам’ятатися, як пролунав другий вибух — в арсеналі, біля головних лаврських воріт, де був склад склад боєприпасів, і вони рвалися у вогні. Будівля сильно загорілася — від неї на всі боки розліталися фонтани іскор. Від третього вибуху задрижала земля — ​​це був вибух в Успенському соборі. Але храм дивом встояв. Він був зведений в XI столітті з особливої пласкої цегли з червоної глини, такої міцної, що її не можна було розбити і молотком. Це була кладка на століття. Через деякий час у соборі пролунав новий вибух. Від його жахливої сили уламки цегли розлетілися на кілометри і обсипали весь Печерськ. Собор звалився, перетворившись на гору каменю. Один німецький ветеран згадував: «Перші три вибухи здалися нам тоді іграшками, а ось у четвертий раз вже дало, так дало!» Можна тільки уявити, скільки треба було вибухівки завести під собор. Територія Лаври виявилася всіяна шматками мозаїк собору, фресок, вівтарної різьби.

Успенський собор
Руїни Успенського собору. 1941 рік

Влітку 1977 в британській пресі опублікували донесення в Берлін керівництва Абверу в Києві з приводу цих подій, як виявилося пов’язаних з приїздом до Лаври фашистського президента Словаччини Йозеф Тисо. «Тисо приїхав у монастир зі своїм почтом 3 листопада 1941 біля 12.30 і відбув близько 13.30. А близько 14.30 всередині Успенського собору стався невеликий вибух. Вартовий помітив три фігури які тікали, їх застрелили. Через кілька хвилин після цього стався грандіозний вибух, який зруйнував весь собор. Вибухову речовину, ймовірно, заклали заздалегідь. Мабуть, цей акт слід розглядати як замах на життя президента Тіссо. Трьох імовірних злочинців неможливо було ідентифікувати, оскільки в них не було ніяких паперів».            

Успенський собор
Руїни Успенського собору. 1941 рік

Український письменник Данило Кулиняк, розслідуючи обставини підриву Успенського собору, з’ясував, що напередодні відступу Червоної Армії з Києва були заміновані всі головні суспільні будівлі. У тому числі культові — Софійський і Успенський собори. Але через несправність вибухового пристрою Софійський собор уцілів. Чого не можна сказати про Успенський. Сюди вибухівку завезли з таким розрахунком, щоб підірвати її в момент збору фашистської еліти. Для цієї мети в підземеллі собору встановили три види детонаторів: радіо- та електрозапали й бікфордів шнур. Спецкоманда підривників НКВД чекала тільки умовного сигналу від спостережного пункту, у полі зору якого були в’їзні лаврські ворота. Дізнавшись про намір Тіссо оглянути Лавру, німецька окупаційна влада міста вжила безпрецедентних заходів безпеки — на світанку 3 листопада 1941 року виселили все цивільне населення Лаври і прилеглих до неї будинків. Також оточили монастир суцільним подвійним кільцем солдат, що не сховалося від спостережного пункту спецкоманди. Коли до воріт Лаври під’їхали три лімузини в супроводі штабних машин, стало ясно — час «Ч» настав. Сигнал на радіопідрив був поданий. Але вибуху не сталося. Розсекречені й опубліковані характеристики радянських мін показують: акумулятори, якими оснащувалися вітчизняні радіоміни, за сорок діб розряджалися. Київ радянські війська залишили 19 вересня, а собор підірвали 3 листопада. До того ж мінування відбувалося не в день відступу з міста, а раніше, так що до дня вибуху акумулятори повинні були сісти, тому радіосигнал не спрацював. Тоді й задіяли групу з трьох підривників у самій Лаврі, які в ній сховалися. Але час було втрачено: високий гість, відвідавши собор, вийшов з нього і поїхав, а вибух так і не відбувся вчасно. Подвійне оточення навколо Лаври було знято. Зупинити запущений механізм детонації підривникам не вдалося, що підтвердив невеликий вибух усередині собору. Усвідомивши неминучість ще більш потужного вибуху, вони кинулися бігти але були застрелені охороною.

Успенський собор
Руїни Успенського собору. 1943 рік

Лавра стоїть на найвищій точці Києва, оточена кріпосними стінами, і таким чином є відмінною оборонною фортецею. Тому вибух її прирівнювався до великої військової операції. Однак після цих жахливих актів вандалізму В. М. Молотов, заступник голови Державного комітету оборони СРСР, виступив зі зверненням до всієї світової спільноти і звинуватив гітлерівців у знищенні історичної святині. З його подачі радянськими фахівцями було складено «Повідомлення Надзвичайної державної комісії по розслідуванню та встановленню злочинів німецько-фашистських загарбників». У ньому значилося: «За наказом німецького командування військові частини пограбували, підірвали і зруйнували найдавніший пам’ятник культури — Києво-Печерську лавру». І в післявоєнних радянських путівниках і дослідженнях про Лавру писали те ж саме.

Радянська версія, що згідно з матеріалами Нюрнберзького процесу, поданими радянською стороною, вибух було здійснено німецькими окупаційними військами досі актуальна серед деяких публіцистів. Вони подають як доказ цієї версії те, що перед руйнуванням храму під керівництвом рейхскомісара Еріха Коха було здійснено масовий вивіз коштовностей храму, серед них: литий срібний престол з вівтаря, срібні царські брами, срібні різи, зняті з ікон, срібні гробниці, Євангелія в дорогоцінних окладах, зібрання тканин та парчі, а також близько 2 000 дорогоцінних предметів. Але ж як відомо, масове грабування німцями окупованих територій не секрет і не обмежувалося тільки вивозом коштовностей з Лаври. А також правдоподібність радянської версії підкреслює факт, що збереглась професійна німецька фото- та кінохроніка вибуху — у середині 1990-х років її кадри знайшли у приватному зібранні в Обергаузені та надіслали до Києва за сприяння доктора Вольфганга Айхведе (Eichwede), директора Forschungesstelle Osteuropa Бременського університету, що займався проблемами реституції. Щоправда ця так звана професійна німецька фото-хроніка вибуху виконана тільки з одного ракурсу — за десяток кілометрів від вибуху, з наводницького мосту. Причому в кадр потрапили сторонні люди, охорона мосту, що скоріше свідчить про випадковість того, що вдалося зняти вибух.

Окрім того, сам факт того, що за годину до вибуху Успенський собор відвідав Йозеф Тіссо, прямо перекреслює ймовірність підриву собору німецькою окупаційною владою. Адже це дуже малоймовірно, що німці дозволили б йому розгулювати серед сотень кілограмів вибухівки, ризикуючи його життям. За такий вчинок офіцерам, які забезпечували перебування Тіссо на території Лаври, щонайменше загрожував би трибунал. Цілком зрозуміло, що якби гітлерівці мали наміри підірвати собор, вони б зробили це хоча б на наступний день після відвідування собору Тіссо.

Успенський собор
Німці на фоні руїн Успенського собору. 1942 рік

Ще на користь радянської версії з невідомих причин у своїх мемуарах розповідає Альберт Шпеєр «Підрив було здійснено німецькою окупаційною владою під керівництвом рейхскомісара України Еріха Коха. У рамках нацистської ідеології, „скорені народи не мусили мати символічних культових споруд, що зміцнювали їхню ідентичність і прагнення до автономії“.»

Успенський собор
Руїни Успенського собору. 1943 рік

Відомий радянський кінорежисер Олександр Довженко також вважав, що Успенський собор підірвали “свої”. Відразу після вигнання ворога він опинився в Києві й гарячими слідами розпитав багатьох жителів. У “Щоденнику” записав із болем: “Не німці знищили центр нашої змученої столиці, а ми самі… І Лавру підірвали”.

Також треба зазначити, що восени 1941 року німці не підривали інших церков на території України. Більш того, вони допускали (хоча і під контролем) відродження релігійного життя.

Після вибуху збереглися лише у незначному об’ємі стіни апсид, фрагменти давньої північної стіни, два пілони 11 ст., східна частина приділу св. Іоанна Богослова з верхнім вівтарем св. Андрія Первозванного та вінцевою бароковою банею.

Успенський собор
Руїни Успенського собору. 1944 рік

Відродження Успенського собору

З 1945 проводилися роботи з розбирання завалів. Дослідження пам’ятки здійснено 1947 В. Богусевичем, 1951–52, 1962–63, 1970–71 — М. Холостенком (за участю Ю. Асєєва, М. Говденко, Г. Логвина та ін.). 1947–48 укріплено залишки приділу св. Іоанна Богослова, 1962–63 — законсервовано інші фрагменти (арх. М. Говденко).

Успенський собор
Руїни Успенського собору, 1947 рік
Успенський собор
Руїни Успенського собору, 1947 рік

1981 вирішено відновити собор Успіння Пресвятої Богородиці до святкування 1000-річчя прийняття християнства на Русі, але це рішення не було реалізовано.

Успенський собор
Руїни Успенського собору. 1985 рік
Успенський собор
Фрагмент срібного окладу престолу та макет Успенського собору. 1985 рік

Знову розпочати відтворення Успенського собору вдалося лише за кілька років — після оприлюднення указу Президента України Леоніда Кучми від 9 грудня 1995 року про відновлення Успенського та Михайлівського Золотоверхого соборів. Цього разу закінчити храм було вирішено до іншого ювілею — святкування 950-річчя заснування Києво-Печерської лаври, яке мало відзначатися у 2001 році.

21 листопада 1998 року, в день пам’яті Архістратига Божого Михайла, Предстоятель Української Православної Церкви Митрополит Київський і всієї України Володимир поклав першу цеглу в основу відроджуваної Великої церкви.

Успенський собор

Проект відбудови розроблено на основі правової та дозвільно-вихідної документації і концепції, затвердженої 25 червня 1998, якою передбачено відтворення пам’ятки у формах бароко 18 ст. Авторський колектив і відповідальні виконавці проекту: А. Антонюк (наукове керівництво), О. Граужис (автор проекту), А. Рожков (автор проекту «Конструкторська частина»), Т. Філіпова (автор проекту інтер’єрів), Н. Шепітько (підготовка історичних матеріалів) та ін. Генеральний підрядчик — корпорація «Укрпроектреставрація», генеральні проектувальники — «Київгенплан» і «Київпроект».

1998–2000 здійснено будівельні роботи з відтворення собору, у 2000 розпочато оздоблення інтер’єра. В структурі храму було збережено автентичні залишки: стіни з фрагментами живопису 19 ст. приділів святих Іоанна Богослова та Андрія Первозванного, мурування апсид, яке датується 11, 15, 17 ст., з’єднано з відновленими частинами споруди. їх не тільки законсервували й реставрували, але й укріпили та зв’язали з новими стінами та склепіннями, сховавши всі нові конструкції. Всередині храму звели малу церкву св. Іоанна Предтечі у гіпотетичному первісному вигляді. Нашарування підлог, фундаменти, мурування стін, фрагменти живопису 19 ст. у вигляді зондажів представлено для огляду. Фундаменти укріплено задавлювальними палями малого діаметра (0,18 м) завдовжки до 23 м, поверх яких влаштовано залізобетонний пояс, стіни металевими тягами. Склепіння виконано із залізобетону. Плінфу і розетки виготовлено на Київському керамічному заводі. Ліплені прикраси зроблено з гіпсу з доданням скловолокна. Позолочені бані виготовлено на окремому майданчику і змонтовано на місці за допомогою крана.

Роботи з оздоблення фасадів та інтер’єра (ліплення, живопис, виготовлення дверей, позолота, малювання ікон) здійснили ТОВ «Декор», АТ «Україна-Реставрація», ТОВ НВП «Аркант», інститут «Укрзахідпроектреставрація», МСП РВП «Майстер», АТЗТ «Майстерня з реставрації живопису».

Успенський собор
Інтер’єр Успенського собору у процесі створення нових розписів.  Художник Л. Дмитренко за роботою

Собор забезпечено новітнім технічним оснащенням: повітряним опаленням з використанням каналів 19 ст., теплою підлогою, вітчизняною системою кондиціонерів, підігрівом даху, ліфтом, під’їздом для інвалідних візків тощо. Підсвічування іконостаса виконане ЗАТ «Укрсвітло».

24 серпня 2000 року в День Незалежності України, відбулося Урочисте освячення відновленого Успенського собору відбулося, яке проходило під керівництвом предстоятеля Української православної церкви митрополита Володимира.

Успенський собор
Успенський собор

Архітектура Успенського собору

Велика лаврська церква була одним із найбільших за розмірами пам’яток давньоруської архітектури. Це був шестистовпний хрестовокупольний одноверхий храм із трьома нефами, які зі сходу завершувалися апсидами. Стовпи мали у розрізі форму хреста. Підкупольний простір дуже широкий — більше, ніж у Софійському соборі. Пропорції ширини до довжини храму (2:3) стали канонічними інших храмів давньої Русі. Фасади були оздоблені плоскими пілястрами з напівкруглими вікнами між ними. У зовнішньому декорі – орнаменти з цегли (меандрові фризи). У давнину на північ храму примикала квадратна в плані хрестильня.

Успенський собор
План храму

Внутрішня центральна частина була прикрашена мозаїками (у тому числі Оранта), на інших стінах був фресковий розпис. За Києво-Печерським патериком, одним з авторів мозаїк міг бути чернець Аліпій Печерський. Після численних перебудов ці твори мистецтва не збереглися.

Успенський собор

Сучасна споруда цегляна, на складному розчині, тинькована, побілена, семиверха, у плані хрещата. Бані покрито позолоченими мідними листами по металевому каркасу, їх завершують ліхтарі з маківками та металевими позолоченими хрестами на мідних позолочених кулях-яблуках. Центральний хрест увінчує позолочене зображення голуба. Окрім бань, собор увінчують 48 позолочених рипід. Цоколь облицьовано фігурними гранітними блоками. Віконні заповнення та вхідні двері оздоблено декоративними накладними бляхами. Фасади прикрашає пишний ліплений декор з елементами позолоти, 362 поліхромні майолікові розетки на фризах, 186 живописних композицій, написаних київськими художниками-реставраторами С. Баяндіним і Ю. Гузенком. В інтер’єрі за старими зображеннями відтворено дерев’яні різьблені іконостаси, кафедри, кіоти, амвони і стасидії. Головний п’ятиярусний, сосново-липовий позолочений іконостас (вис. — 21 м, довж. — 25 м) містить 96 ікон, написаних художниками зі Львова. Царські врата іконостаса, що фрагментарно збереглися, є унікальною пам’яткою українського декоративного мистецтва.

Успенський собор
Успенський собор
Успенський собор
Успенський собор
Успенський собор
Успенський собор

Рішенням ЮНЕСКО від 12.12.1990 № 337 та Постановою Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970 споруда є пам’яткою історії та архітектури.

Відновлення Успенського собору не тільки як архітектурної споруди, а і як діючого храму, безсумнівно, має велике і глибоке духовне значення для Києва та всього православного світу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Pin It on Pinterest