Київський військовий ліцей. Історія

З історії київських будівель та споруд – Київський військовий ліцей по бульвару Лесі Українки, 25.

Київський військовий ліцей імені Івана Богуна  — середній загальноосвітній навчально-виховний заклад з військово-професійним напрямом навчання і виховання, військовий ліцей у місті Києві.

Київський військовий ліцей
Київський військовий ліцей по бульвару Лесі Українки, 25.
Київський військовий ліцей
Київський військовий ліцей по бульвару Лесі Українки, 25.

Історія Київського військового ліцею починається з рішення про його відкриття ухваленого у 1913 році. 22 березня (10 по ст.ст.) 1915 року у Києві було засновано Олексіївське інженерне училище, як Друге інженерне училище. Училище, назване на честь цесаревича Олексія, було другим і останнім військово-інженерним навчальним закладом Російської імперії (перше — у Санкт-Петербурзі).

Того ж 1915 року за проектом архітектора Н.А.Шехоніна було споруджено будівлю ліцею. Керівництво будівельними роботами здійснював військовий інженер-будівельник Іван Іванович Лільє.

Київський військовий ліцей
Дошка на головному корпусі училища

Загалом училище складалося зі споруджених разом головного навчального корпусу й об’єднаного з ним будинку начальника училища (бульвар Лесі Українки, 25), житлових будинків офіцерів (бульвар Лесі Українки, 27/2 і вулиця Петра Болбочана, 4) та сімейних вільнонайманих службовців (вулиця Петра Болбочана, 6), казарми (вулиця Петра Болбочана, 1), манежу (бульвар Лесі Українки, 25-а). У комплексі було також кілька господарських будівель (не збереглися). До військового містечка прилягав великий фруктовий сад площею 10 га. Будівлі займали північно-західний край Звіринецького пагорба, який входив до еспланади Київської фортеці.

Київський військовий ліцей
Загальний план та план головного корпусу

Головний корпус училища розміщено у нагірній частині Печерського району. Споруджений у стилі неоампір. Загальна площа забудови 9 тис. 044 квадратні метри. Загальна зовнішня кубатура головної будівлі 148 743 кубічних метри. Корисна площа головного корпусу – 25 тис. 592 квадратні метри. З них: житлова – 3 313 квадратних метра, нежитлова – 22 279 квадратних метра. Будівля триповерхова, цегляна, складається з трьох орієнтованих у бік подвір’я паралельних крил, об’єднаних поперечним фасадним об’ємом. Внутрішнє планування головного корпусу (у плані 150,0 х 160,0 м), що призначався для навчання й проживання вихованців училища, відповідає функціональним завданням. Має п’ять сходових кліток (одна центральна і по дві у бічних крилах). Звернені в бік бульвару навчальні кабінети та класи прилягають до широкого (бл. 6,0 м) коридора-рекреації, освітленого вікнами з подвір’я. Головний корпус училища, що нагадує велику палацову будівлю доби класицизму, належить до числа найкращих архітектурних споруд Києва 1910-х рр.

Споруди училища утворюють унікальний архітектурний ансамбль. Значну цінність має манеж — одна з перших спортивних споруд Києва.

Заняття у Другому інженерному училищі розпочалися у 1916 році. За час існування підготувало два випуски офіцерів інженерних військ. Усі випуски училища були прискореними восьмимісячними.

Київський військовий ліцей
Форма одягу штаб та оберофіцер Олексіївського інженерного училища

З початком революції Юнкера училища виступили проти встановлення Радянської влади у місті Києві. У листопаді 1917, після жовтневих боїв за завод «Арсенал», в яких юнкери-олексіївці брали активну участь і понесли відчутні втрати, навчальний заклад був розформований.

У 1918 за Української Держави, в приміщенні училища діяла Інструкторська школа старшин, яка проводила перепідготовку офіцерів воєнного часу, які не мали відповідної освіти. Підготувала чотири випуски офіцерів для української армії. В той самий час в будинку містилося Головне військово-шкільне управління, яке очолив Юнаків Микола Леонтійович (1871—1931) — генерал-лейтенант російської армії, начальник штабу Головного отамана армій УНР і ЗУНР (1919), військовий міністр УНР (1920) і генерал-полковник Армії УНР (з 1920), голова української Вищої військової ради (1921). Управління займалося справами українських військових навчальних закладів: їх відкриттям, перекладом українською мовою та доопрацюванням військових статутів, підручників, програм, виданням книжок з історії України та її війська тощо. З ініціативи і під керівництвом М. Юнакова створювалась і мала відкритися в приміщенні Олексіївського училища Державна військова академія, чому завадило захоплення Києва військами Директорії.

У 1919 у цьому будинку містилися Київські інженерні курси Робітничо-селянської Червоної армії (РСЧА). Восени того ж року училище лишилося без господарів.

У 1920 році тут було розміщено Київську об’єднану вищу командну школу ім. С. Каменєва, створену з Іркутських та Казанських піхотних курсів. Вона готувала кадри середнього командного складу чотирьох родів військ — піхоти, кавалерії, артилерії та інженерних підрозділів Червоної армії. Першим начальником школи був Матіясевич Михайло Степанович (1878—1941) — колишній полковник російської армії, командувач 3-ї та 5-ї армій Східного фронту РСЧА. Згодом цю посаду обійняв Ольдерогге Володимир Олександрович (1873—1931) — колишній генерал російської армії, командувач Східного фронту (1919), помічник М. Фрунзе (1920).

Київський військовий ліцей
1921 рік

До 1931 року в школі працювало 13 колишніх генералів, понад 20 полковників та близько 100 офіцерів російської армії. Більшість з них було репресовано 1931 року за так званою справою змови колишніх офіцерів організації «Весна». Нова хвиля репресій прокотилася 1937 після смерті колишнього головнокомандувача РСЧА С. Каменєва, оголошеного «ворогом народу». У січні—липні 1924 року в об’єднаній школі навчався Ватутін Микола Федорович — військовий діяч, командувач 1-го Українського фронту, війська якого 6 листопада 1943 визволили Київ від нацистських окупантів. У грудні 1921 — серпні 1923 на піхотному відділенні навчався Панфілов Іван Васильович — військовий діяч, командир 316-ї стрілецької дивізії, яка відзначилася 1941 під час оборони Москви. У роки навчання обирався членом виконкому Київської міської ради. Школу закінчив з відзнакою.

У 1935 році школу перейменовано на Першу Київську артшколу, 1937 перетворено на Перше Київське артилерійське училище (з серпня 1941 — ім. С. Кірова).

22—26 червня 1941 року з особового складу училища було сформовано зведений артилерійський полк (командир — майор Біленко, заступник з політроботи — батальйонний комісар Копнін, начальник штабу — майор Владимиров). Полк, що складався з чотирьох дивізіонів, дислокувався на лівому секторі оборони Київського укріпрайону, на лінії Віта-Поштова — Юріївка — Тарасівка. Командувач сектора — начальник училища полковник С. Волкенштейн. У ході першого наступу німецьких військ на Київ 10—11 липня 1941 полк упродовж двох діб стримував наступ ворога, що мав перевагу у військовій силі. Більша частина бійців полку загинула.

21 серпня 1943 року у м. Чугуєві (Харківська обл.) засновано як Харківське Суворовське військове училище. На навчання прийнято 500 юнаків. 24 листопада 1943 року Суворовському училищу вручено Грамоту Президії Верховної Ради СРСР Бойовий Прапор. Цей день відмічається як річне свято ліцею.

На початку липня 1947 року училище було переведене із Чугуєва до Києва й отримало назву «Київське суворовське військове училище».

Київський військовий ліцей
Київське суворовське військове училище

У 1947 році був проведений перший післявоєнний набір вихованців. А вже в 1948 році відбувся перший випуск суворовців. 23 серпня цього ж року випускники училища прийняли Військову Присягу і були направлені на навчання у два піхотних і одне танкове училище. З того часу училище випускало 65-70 вихованців, з 1961 року — 200, а з 1971 року — 300 вихованців.

Київський військовий ліцей
Київське суворовське військове училище

У 1950 році був заснований Почесний перехідний приз Міністерства оборони СРСР для нагородження найкращого Суворовського училища, а в 1951 році цей приз був вручений Київському суворовському військовому училищу. Весь особовий склад училища отримав подяку від Міністра оборони, а для заохочення найкращих командирів, викладачів, службовців було виділено 50 тисяч карбованців. Загалом, у період з 1951 по 1991 роки КСВУ 14 разів визнавалось кращим серед суворовських училищ Радянського Союзу.

Київський військовий ліцей. Історія
1954 рік. Суворовці на лижній прогулянці біля головного корпусу

У 1955 році училище було реорганізоване в Київське суворовське офіцерське училище. Випускалися «лейтенанти». Таких випусків було тільки три. У 1958 році училищу було повернено назву — суворовське військове училище. У 1958 році термін навчання було збільшено на один рік — з 6 до 7 років, тобто з 5 по 11 клас. У 1959 році почалося вивчення електрорадіотехніки й засобів зв’язку, а з 1961 року — автотехніки.

У 1964 році училище було переведено з семирічного на трирічний термін навчання, і почався прийом хлопців у віці 15-16 років після закінчення 8 класів. У 1969 році було введено дворічний термін навчання.

Київський військовий ліцей. Історія
1965 рік

15 вересня 1974 року до 30-х роковин перемоги над фашистською Німеччиною на площі перед головним корпусом Київського військового ліцею  був відкритий пам’ятник Олександру Суворову.

Київський військовий ліцей. Історія
Пам’ятник Олександру Суворову

Статуя виконана із карбованої міді. Права рука Суворова стискає в призовному жесті оголену шпагу, ліва притримує підлогу шинелі, підхоплену вітром. Узагальнено вирішена фактура: легкі складки рукавів мундира, плавні згинання шинелі, жорсткі ботфорти, які щільно облягають ноги.

Високий циліндричний постамент виконаний із граніту. Він встановлений на квадратному стилобаті, облицьованому гранітними полірованими плитами. У центрі лицьової поверхні постаменту – стилізований під факсиміле напис, виконаний накладними літерами; нижче, над стилобатом – карбовані символічні зображення військових атрибутів. На південній стороні постаменту металева дошка з анотаційним написом. У 2006 р. постамент було реконструйовано. Загальна висота – 6,8 метрів, із них висота скульптури – 3,2, постаменту – 3,1, стилобату – 0,5. Автор – скульптор І. Зарічний (до речі, скульптор-аматор, співробітник училища, майор).

Київський військовий ліцей. Історія
Пам’ятник Олександру Суворову

Постановою  Кабінету  Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 490 «Про реформування військової освіти» на базі Київського суворовського військового училища утворено Київський військовий ліцей. З 1993 року введено трирічний термін навчання.

4 жовтня 1994 року Київському військовому ліцею вручено Бойовий Прапор Збройних Сил України.

Київський військовий ліцей. Історія
Київський військовий ліцей

Постановою Кабінету Міністрів України № 764 від 1 червня 1998 року, за ініціативи спілки офіцерів України, ліцею було присвоєно ім’я активного учасника визвольного руху за незалежність України Івана Богуна і він почав іменуватися Київським військовим ліцеєм імені Івана Богуна, а в березні 1998 року ліцею видано ліцензію на проведення освітньої діяльності, пов’язаної з наданням повної загальної середньої освіти.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 1 червня 1998 року № 764 на базі Боярського центрального клінічного санаторію було створено навчально-оздоровчий комплекс Київського військового ліцею для надання учням 8-9 класів, загальною кількістю 250 осіб, базової середньої освіти і оздоровлення ліцеїстів 10-11 класів Київського військового ліцею і ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою. Навчально-оздоровчий комплекс — це структурний підрозділ Київського військового ліцею ім. І.Богуна.

З 1943 по 2017 роки проведено 69 випусків та випущено 15692 чол. 380 випускника нагороджено золотими та срібними медалями.

Київський військовий ліцей. Історія
Внутрішній двір ліцею

Наказом начальника Головного управління освіти і науки виконавчого органу Київської міської ради від 25.07.2005 за № 196 Київський військовий ліцей імені Івана Богуна визнано атестованим з відзнакою.

6 грудня 2016 року до 25-ї річниці відновлення Збройних сил України було закладено капсулу майбутньому пам’ятнику Іванові Богуну, плани з встановлення якого були ще з початку 2000-х.

24 січня 2019 року на території Київського військового ліцею імені Івана Богуна розпочався демонтаж пам’ятника О.В. Суворову. Відповідно до Наказу Міністерства культури України від 27.12.2018 №1144 “Про не занесення об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України”, пам’ятник О.В.Суворову визнаний таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам’яток України у зв’язку з невідповідністю критеріям, визначеним Порядком визначення категорій пам’яток для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Київський військовий ліцей. Історія
Демонтаж пам’ятника Суворову, 24 січня 2019 року

В подальшому на цьому місці планується розмістити пам’ятник видатному українському військовому і державному діячу, козацькому полководцю Івану Богуну. Таке рішення було прийнято на загальних зборах колективу ліцею в березні 2018 року та підтримано начальником ліцею. Завдяки особистому авторитету начальника Київського військового ліцею генерал-майора Ігоря Гордійчука на пам’ятник Івану Богуну вже зібрано понад 800 тисяч гривень!

Київський військовий ліцей. Історія
Начальник Київського військового ліцею генерал-майор, Герой України Ігор Володимирович Гордійчук з макетом майбутнього пам’ятника


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Pin It on Pinterest