Будинок-музей Тараса Шевченка в Києві

З історії київських музеїв – Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка.

Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка — філія Національного музею Тараса Шевченка. Тут Т. Шевченко проживав з весни 1846 до свого арешту — 5 квітня 1847 року. Розташований по провулку Шевченка, 8-а.

Дерев’яний будинок зведений 1835 року в колишньому провулку «Козине болото», на замовлення чиновника (пізніше — помічника окружного начальника Київської палати державних маєтностей) І. Житницького. Це характерна дерев’яна споруда першої половини XIX століття, яка збудована за «типовим» проектом, призначеним для вузьких вулиць і провулків. Невеликий одноповерховий будинок з мезоніном був споруджений із соснових колод довжиною 8 і шириною 4 сажні (1 сажень — 2,1336 м).

Окрім сіней, у ньому було шість кімнат. Стояв він на цегляному напівпідвалі, в якому було 4 кімнати, кухня і пральня, покритий був дранню, нашитою в чотири яруси. Обгороджена дощаним парканом садиба з невеликим садом займала ділянку довжиною 13,5 і шириною 10 сажнів. Білостінний фасад виходив на вулицю трьома вікнами з налисниками і віконницями.

Господарем будинку був колезький секретар, чиновник 14-го класу Іван Житницький, добрий знайомий Івана Сошенка, лист якого допоміг молодому Тарасові вступити до Академії мистецтв. І. І. Житницький був зятем брата художника-самоука Степана Превлоцького (одного з перших художників-наставників поета) та другом ще одного художника — І. Сошенка.

У цьому будинку Тарас Шевченко оселився після свого повернення з Седнева напровесні 1846 року. Разом з Шевченком оселилися двоє його приятелів — художник Михайло Сажин та поет Олександр Афанасьєв-Чужбинський.

Помешкання Тараса Григоровича складалося з невеликої кімнати, вікна якої виходили на вулицю, та майстерні, розташованої на мансарді.

Тарас Шевченко разом з Михайлом Сажиним малював київські краєвиди, сподіваючись видати альбом, присвячений Києву. В цей час Т. Шевченко працював у Київській археологічній комісії та за її завданням створив серію архітектурних пейзажів у різних губерніях України. Збереглася частина творів Т. Шевченка цього періоду: акварель «Костьол у Києві», серія «Церква Всіх святих у Києво-Печерській лаврі», серія з аквареллю «Аскольдова могила», малюнки «Васильківський форт у Києві», «Китаївська пустинь. Троїцька церква», «Вишгород» та інші.

У квітні 1846 року Тарас Шевченко пристав до Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. Не без впливу Шевченка укладено статут та інші програмові документи кирило-мефодіївців.

Влітку 1846 року Т. Шевченко написав дві балади «Русалка» та «Лілея», використавши усні народні легенди й перекази.

27 листопада 1846 року Тарас Шевченко подає заяву на ім’я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті, на яку його затвердили 21 лютого 1847 року.

У березні 1847, після доносу, почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 квітня 1847 року, відправили під конвоєм до Петербурга й ув’язнили в казематі так званого Третього відділу.

З часом будинок і садиба зазнавали змін. На 1876 рік вона зросла до 325 квадратових саженів. Поступово змінювалося також оформлення фасадів і розплануванні приміщень будинку.

Після смерті І. І. Житницького у 1889 році будинок успадкував його син. У 1900 році половину садиби продано інженеру Тельтіну. Через шість років весь будинок перейшов до С. Петерсон, яка володіла ним до 1917 року. Після 1917 року будинок став власністю держави й до 1925 року використовувався як звичайне житло.

У 1923–1924 рр. під час обмірювання будинку № 8 на Хрещатицькому завулку групою студентів з Архітектурного інституту під керівництвом професора В. Кричевського, мешканці розповіли про чутки, що тут жив Т. Шевченко. В. Кричевський перевірив ці відомості й з’ясував, що, дійсно, Т. Шевченко жив у ньому у 1846 році.

12 серпня 1925 року Київський Окружний виконком дає розпорядження управлінню комунального господарства про відселення мешканців, проведення ремонту та передачу будинку у відання Академії наук. Василю Кричевському належить не тільки саме порушення питання про реставрацію, а й художнє керівництво оформленням будинку-музею, складання художніх проектів кімнат, майстерні й саду. У 1926—27 роках проведено реставраційні роботи під керівництвом архітектора і художника В. Кричевського та архітектора і мистецтвознавця К. Мощенка.

4 листопада 1927 року тут відкрито музей-виставку, а 10 листопада 1928 року було урочисто відкрито музей для відвідувачів.

Автором першої експозиції музею був учений В. Міяковський.

Протягом 1928–1941 рр. Музей поповнився оригінальними роботами радянських художників, експозиція час від часу змінювалась. Проте, у повоєнний час експозиція була бідною і недосконалою. З 1941 є філіалом Державного музею Тараса Шевченка (тепер Національний музей Тараса Шевченка).

Під час Великої Вітчизняної війни музей евакуйовано до Новосибірська. Після звільнення Києва від окупантів 1944 відновив свою роботу. 

У період 1944—1951 років музей очолювала шевченкознавець К. П. Дорошенко.

У 1946 році побудовано нову експозицію. У 1946 році на подвір’ї музею було встановлено бронзовий бюст молодого Т. Г. Шевченка (скульптор Галина Львівна Петрашевич). Це сталося рівно через 100 років після того, як Тарас Шевченко вперше оселився в цьому будинку.

У 1954—55 роках капітально відремонтовано стіни, потиньковано цоколь, проведено опалення, зроблено нову огорожу садиби тощо.

1971 року розпочалася капітальна наукова реконструкція будинку відповідно до первісного проекту: укріплено фундамент будинку, перебрано дерев’яні конструкції із заміною тих, що застаріли, замінено бляшане покриття на дерев’яне, вікна, двері, знято пізніші архітектурні нашарування, максимально відновлено первісний вигляд будівлі. Керівник реставраційних робіт архітектор Р. Бикова. У складі групи архітекторів, яка працювала на об’єкті, були помічники В. Кричевського періоду першої реставрації будинку — архітектори Ф. Титаренко і П. Костирко.

1974 Будинок-музей поновив свою роботу з новою експозицією «Три приїзди Т. Шевченка в Україну».

1991—94 проведено чергову реставрацію будинку із заміною дерев’яної покрівлі на андулінову та побудовано нову експозицію «Т. Шевченко в Києві».

Тепер — Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка, в якому зберігаються особисті речі Кобзаря, одяг, приладдя для малювання та гравірування, книжки, зокрема з його автографами, офорти, фотографії, твори художника М. Сажина, тогочасні меблі тощо

Нинішня експозиція в повному обсязі розкриває тему перебування Т. Шевченка в Києві під час трьох його приїздів на батьківщину, насамперед проживання його в будинку 1846 року.

Науковці на чолі з завідувачкою музею О. Шевченко створили експозицію, яка відповідає всім вимогам літературно-меморіального будинку-музею. Щороку музей відвідує близько 10 тисяч людей. Його сприятлива аура дозволяє відволікатися від сірого будення й поринути у світ творчого натхнення і спокою.

Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928 є пам”яткою історії.