Ігор Шамо – Як тебе не любити, Києве мій

З історії видатних киян – Шамо Ігор Наумович.

Ігор Наумович Шамо (21 лютого 1925, Київ, Українська СРР, СРСР — 17 серпня 1982, Київ, Українська РСР, СРСР) — український композитор єврейського походження. Заслужений діяч мистецтв України. Народний артист України. Лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, премії ім. М. Островського. Нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями. Почесний громадянин міста Києва.

Народився в Києві. Закінчив музичну десятирічку імені Лисенка — першу спеціалізовану школу в Україні. Екстерном закінчив Друге медичне училище за фахом «фельдшер» і на початку 1942 року у 16 років пішов добровольцем на фронт. Пройшов всю війну, був поранений.

Після демобілізації в 1946 році Ігор Шамо вступив до Київської консерваторії, яку закінчив з відзнакою в 1951, композиторський факультет у класі професора Бориса Лятошинського. Ще на третьому курсі консерваторії був прийнятий до Спілки композиторів України. Під час навчання працював у самодіяльному театрі заводу «Арсенал», де робив музичне оформлення спектаклів. На дипломному концерті виконав на фортепіано у супроводі симфонічного оркестру свою «Концерт-баладу», яка відразу увійшла в концертне життя, прозвучала в авторському виконанні в Києві, а потім і в Москві.

Ігор Шамо мешкав у Києві до кінця життя. Він є автором симфоній, фортепіанних творів, музики до кінофільмів та понад 300 пісень. Багато років співпрацював з українським поетом Дмитром Луценком, у співавторстві з яким написані пісні «Києве мій», «Не шуми, калинонько», «Осіннє золото», «Пісня про щастя» та багато інших.

Кумирами юного Шамо були І. Бах, Р. Шуман, С. Рахманінов. Йому подобались поривчастість та імпульсивність у Шумана, широта та гармонічна наповненість у Рахманінова, аскетична суворість, прихована сила у Мусоргського.

Ігор Шамо помер 17 серпня 1982 року від раку шлунка. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.

Пам’яті маестро на будинку по вул.Костьольній, 8 у м. Києві, де жив композитор, встановлено меморіальну дошку.

Київській дитячій музичній школі № 7 надано ім’я Ігоря Шамо. У вересні 2015 року Київська міська державна адміністрація провела громадське обговорення щодо перейменування бульвару Олексія Давидова на бульвар Ігоря Шамо. Більшість киян (160 проти 59) підтримала перейменування. У лютому 2016 року київський міський голова видав розпорядження про перейменування бульвару.

Як тебе не любити, Києве мій

Пісня композитора Ігоря Шамо на слова поета Дмитра Луценка, написана в 1962 році. Перше публічне виконання відбулося 27 травня 1962 роки (соліст Юрій Гуляєв) у супроводі оркестру оперного театру (диригент Захарій Кожарский). Соло на скрипці виконав Абрам Штерн. З листопада 2014 року пісня затверджена офіційним гімном міста Київ (неофіційний гімн міста – “Київський вальс”, написаний в 1950 році дуетом Майборода-Малишка).

За спогадами Ростислава Бабійчука, який був у 60-і роки міністром культури УРСР, ідея створення пісні зводилася до того, що весь Радянський Союз виспівував пісні про Москву, а пісні про Київ не було. Таким чином, напередодні урочистого урядового концерту було вирішено підготувати нову пісню про столицю Української РСР.

“У кімнаті стояв стійкий запах батькових сигарет – поки складалася пісня, він викурив дві пачки «Біломорканалу». Вранці композиція була готова, а її першою слухачкою стала мама. Їй «Києве мій» виконав тато, у якого був приємний баритон. Мамі пісня нагадала якийсь вальс, і вона вважала цей твір дуже легковажним для такого урочистого заходу. Але переробляти щось часу вже не було, і тато з Луценком поспішили до Міністерства культури до Бабійчука. Чиновник залишився задоволений матеріалом, лише попросив дописати ще один куплет. Луценко зробив це там же, в кабінеті міністра” – Тетяна Шамо, дочка композитора Ігоря Шамо в інтерв’ю газеті «Факти і коментарі».

За спогадами диригента Вадима Гнєдаша, перше виконання пісні вирішено було спробувати зробити дуетним. Для цього запросили популярних на той час молодих співаків Юрія Гуляєва і Костянтина Огнєвого. Однак знаменитим став сольний запис Юрія Гуляєва. Ця ж запис стала знаковою, будучи заставкою закінчення телевізійних програм київської студії телебачення.

За легендою, крилата фраза «Як тебе не любити, Києве мій» з’явилася з волі випадку, коли Дмитро Луценко, наспівуючи мелодію, гуляв по Києву. Його увагу привернула суперечка молодої пари й вигук молодого хлопця в діалозі з примхливою дівчиною: «Як тебе не любити!». Луценко залишалося додати «Мій Київ», і текст пісні знайшов остаточне звучання.

Використані матеріали – Вікіпедія.