Київський цирк
З історії київських театрів – Національний цирк України.
Циркове мистецтво в Києві сягає у 10 сторіччя, першими артистами були скоморохи (зображені на фресках Софійського собору), які виступали зазвичай просто неба. У 17 сторіччі за царським указом їхні виступи було заборонено. У 1797 році з Дубна до Києва переведено знаменитий Контрактовий ярмарок. Здавна ринкові площі та ярмарки не обходилися без уявлень бродячих театральних труп та скомороших потіх. Не був винятком і Київ. На Контрактовій площі, крім торгових рядів, з’явилися циркові намети. Будували їх із дощок, навколо манежу в кілька рядів встановлювалися лавки, для багатих глядачів, а за ними знаходився так званий «загін» – місця для бідної публіки. По центру манежу височів стовп, що підтримував купол з брезенту або бязі. У таких балаганах виступали як місцеві артисти, так і іноземні трупи.
Збереглися записи про те, що київський військовий губернатор Княжнін Б.Я. 1830 року дав дозвіл іноземцю Ламберту «представити вольтижування, різні феєрверки, танці на канаті та інші з мистецтва його штуки». Подібний дозвіл в 1835 отримав ще один іноземний гастролер: «проводити публічні виступи під назвою вольтижування», даються дозволи «показувати привезених різних звірів».
Поступово популярність таких вистав настільки зросла, що цирки почали з’являтися у різних частинах міста. У 1858 році іноземці, Гайнріх та Кроссо, розмістили цирковий намет у Палацовому (нині Маріїнському) парку «для показу акробатичних та гімнастичних вправ». Австрієць Венцель Шлезак водночас збудував балаган на Троїцькій площі. У його цирку працювало 60 осіб та 50 коней. Відомі артисти намагалися приїхати на гастролі до Києва. У 1860-х роках наше місто відвідали цирки Вернера, Гверри, Ріо та ін.
1863 року київський садівник Карл Хрістіані купив ділянку землі, зараз там збудовано стадіон «Динамо», і створив на ньому розважальний заклад «Шато-де-Флер» («Замок квітів»). У 1865 році тут виступали циркачі «директора та почесного наїзника Його Величності султана» – француза Луї Сульє. Він наголошував, що його трупа приїхала із самого Константинополя.
У цирку «Шато-де-Флер» у 1866—1867 роках виступав кінний цирк Турнієра. Також розважали публіку і вражали своєю майстерністю жонглери. гімнасти, акробати. Афіші рясніли повідомленнями про гастролі артистів з Берліна, Парижа, Відня — клоунів Далло і Скотта, наїзників міс Маргарити Станлей та Готьє та багатьох інших.
На циркові вистави на той час могли піти далеко не всі верстви населення — квитки були дуже дорогими: за місце у ложі-бенуарі та в амфітеатрі — 1 рубль сріблом, вхід для дітей — 25 копійок сріблом.
Відвідування цирку стало найпопулярнішою програмою відпочинку киян. Відкриваються нові розважальні заклади. На Хрещатицькій площі (зараз це площа Незалежності) збудовано тимчасову будівлю цирку. Тут виступала трупа Джемса Белля. В 1869 ще один тимчасовий цирк побудував ділок Жермен Бретон на Бессарабській площі. На першій виставі фурор викликав клоун Літтль Віаль. Журналіст газети «Паровоз» написав: «Ми нічого подібного у Києві ще не бачили. Віаль неповторний, ця людина має такий запас комізму та гумору, що його вистачило б на сто осіб».
Циркові вистави можна було відвідати у «Шато-де-Флер», у Кадетському гаю, на Університетській площі (парк ім. Т. Г. Шевченка). Цирку на Хрещатику, що вирізнявся показом навчених собак.
Перший стаціонарний цирк в Києві збудований в 1875 році за проєктом архітектора Володимира Ніколаєва на перехресті сучасних вулиць Богдана Хмельницького і Пушкінської на кошти підприємця Огюста Бергоньє. Новий цирк отримав назву “Альказар”. Виступи в «Альказарі» проходили з особливою пишністю. У них брали участь близько 60 артистів та 35 музикантів, стайня налічувала 40 коней. У балеті навіть виступали танцюристи із неаполітанського театру «Сан-Карлос». Відомі в Англії клоуни брати Ханлонн-Лі показували гімнастичні трюки та пантоміми.
Вистави цирку вочевидь на той час були менш рентабельними, ніж театральні постановки, тому за рік цирк закрився, а приміщення здавалося в оренду театральним трупам. Нині в будівлі, яка зазнала за цей час помітних перетворень, розміщується один з найстаріших в Україні театрів – Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки.
1883 рік ознаменувався відкриттям на Хрещатицькій площі цирку Нікітіних. Хоча будівля і була знову тимчасовою, але виглядала ефектно. Зал для глядачів для тих часів був дуже містким — на 900 осіб! Будівля на випадок пожежі мала кілька виходів. Знаменитістю цього цирку став борець Іван Піддубний.
У 1903 році на вулиці архітектора Городецького було відкрито новий, найбільший на той час в Європі цирк, оснащений за останнім словом техніки. Будівництво здійснювалося під керівництвом Михайла Крутікова за проєктом Едуарда Брадтмана. Цирк одержав назву «Hippo-Palace» і крім кінних атракціонів, на яких робив акцент майстерний дресирувальник М. Кутіков, тут виступали відомі циркові династії, а також співали Федір Шаляпін, Леонід Собінов, Тітта Руффо, змагався Іван Піддубний.
У 1918 році в будівлі цирку відбувся Всеукраїнський з’їзд хліборобів на якому Павла Скоропадського обрали гетьманом України. За часів СРСР цирк був націоналізований. Будівля цирку Крутікова зруйнована у 1941 році, на її місці у 1964 році збудовано широкоформатний кінотеатр “Україна”.
У серпні 1944 року, за кілька місяців після звільнення Києва, на площі перед входом на Центральний стадіон поряд з театром музичної комедії (вул. Червоноармійська, 53) почалися вистави в цирку-шапіто. У ньому виступали артисти, улюблені киянами ще з довоєнних часів — дресирувальники Володимир та Юрій Дурови, клоун Карандаш, ілюзіоніст Еміль Кіо, загальні улюбленці брати-акробати Ялові.
Але, на жаль, невеликі розміри шапіто не дозволяли відвідувати вистави всім охочим, тому на Трухановому острові почали відкривати літній майданчик для циркових номерів просто неба.
19 серпня 1950 року відбулося відкриття нової будівлі цирку на розі вулиць Червоноармійської та Саксаганського. Збудований він був у рекордний термін – два місяці. Газети писали, що «нова, добре обладнана будівля цирку прикрашає місто. Це чудовий подарунок киянам». Відкривав програму «Ведмежий цирк» Валентина Філатова.
Будівля цирку була тимчасовою. Рада Міністрів УРСР у липні 1955 прийняла постанову «Про організацію в м. Києві Українського державного цирку». На підставі цього документу затверджено керівний склад цирку, підібрано групу висококваліфікованих акторів з різних жанрів циркового мистецтва, з листопада того року забезпечено початок прилюдних виступів. Розпочалося будівництво сучасного київського цирку.
Нинішня будівля Національного цирку України знаходиться на площі Перемоги, № 2. Вона збудована у другій половині 1950-х років за проектом архітектора В. Жукова, відкрита 5 листопада 1960 року. Київський цирк побудований на місці, на якому раніше розташовувалась залізна Церква Іоанна Златоуста на так званому Євбазі.
Це триповерхова монументальна споруда з колонадою біля входу, до якої ведуть широкі напівкруглі сходи. Покриття виконане у вигляді бані, що завершується баштою та шпилем. Зовнішнє облицювання виконане у світлих тонах — стіни облицьовані керамічною плиткою, колони — інкерманським каменем, цоколі — рожевим гранітом. Для будівництва купольного покриття використано новаторську технологію. Оболонкою бані є п’ять конусних поясів, кожен з яких зібраний з 32 однакових залізобетонних панелей. Сферична оболонка радіусом 31,17 м зі стрілою підйому 7,75 м спирається на кільце діаметром 42,3 м; на ній встановлено верхнє опорне кільце діаметром 136 м.
Будівля має загальний об’єм 77850 м³. Є кілька фоє, кафе-буфети, додатковий манеж із балконом, технічні приміщення. Спочатку будівля цирку була розрахована на 1986 глядачів.
Споруда цирку — характерний зразок архітектурної спадщини кін. 1950-х — поч. 1960-х рр., особливістю якої є унікальне інженерно-технічне рішення купола. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 11.03.1998 року №520 має статус пам’ятки історії та архітектури.
За організаційно-правовою формою Національний цирк України є державним підприємством, яке підпорядковується Міністерству культури та інформаційної політики України. Метою основної діяльності Цирку є розвиток і популяризація українського національного циркового мистецтва і циркової справи та задоволення потреб населення у цьому виді мистецтва.
Національний цирк України – центр циркового мистецтва, який має загальнодержавне і міжнародне визнання. На його арені виступали і виступають відомі вітчизняні і зарубіжні артисти. З одного боку це експериментальна база, де створюються і демонструються сучасні циркові програми, атракціони і номери, з другого – зберігаються і плекаються традиції класичного циркового мистецтва.
Сорок років життя віддав Національному цирку України його генеральний директор Борис Михайлович Заєць. Навіть в умовах загальносоюзного циркового конвеєра він зумів створити чисто український колектив, який з успіхом представляв Національний цирк на міжнародній арені, прославляючи Україну.
Вітчизняний діяч циркового мистецтва Борис Заєць мав значний міжнародний авторитет. Він готував і керував гастролями циркових колективів у багатьох країнах світу, брав участь в роботі журі міжнародних циркових фестивалів і конкурсів. Народний артист України, академік Національної академії циркового мистецтва Росії, професор Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Протягом свого життя зумів передати багатьом цирковим колективам свій багаторічний досвід.
Ціла епоха вітчизняного циркового мистецтва втілилася у діяльності Володимира Дмитровича Шевченка. Повітряний гімнаст, акробат і всесвітньовідомий дресирувальник присвятив все своє життя цирковій естраді. Спадковий артист цирку закінчив в 1966-му році Державне училище циркового та естрадного мистецтва та присвятив себе дресурі найнебезпечніших хижаків світу.
Разом з дружиною Людмилою Шевченко талановитий дресирувальник створив власний атракціон «Серед хижаків». У виступі брали участь до десяти хижаків, а пара артистів виконувала акробатичні трюки і танцювала серед тварин, граючи з левами як з кошенятами.
У 80-х роках Володимир Дмитрович очолював Український цирковий колектив, який під його керівництвом довгі роки був одним з найстабільніших серед усіх колективів союзу державних цирків. У 2007 році він був призначений генеральним директором і художнім керівником Національного цирку України.
Хижих улюбленців Володимир Шевченко виховував за власною методикою. Суть полягала у заохочувальному принципі роботи з тваринами без елементів примусу. Гуманне ставлення до чотирилапих артистів — основа праці з тваринами в стінах Національного цирку України.
Указом Президента України від 29 жовтня 1998 року, № 1197 Київський державний цирк отримав статус Національного, що дало йому право називатися головним цирком Україні. Нині на його базі створюється більшість нових номерів, які потім гастролюють по всьому світу.
У 2019 році покращено технічну базу цирку — встановлено сучасне світлове і звукове обладнання, що дозволило значно поліпшити якість художнього сприйняття вистав.
Сайт Національного цирку України – www.circus.kiev.ua
