“Марш ганьби” на вулицях Києва 1944 року

16 серпня 1944 року через Київ було проведене конвоювання групи німецьких військовополонених (серед них були і угорці румуни та ін.) у кількості 36 918 чол., в тому числі 549 офіцерів.

Із цієї кількості полонених було: захоплених військами 1-го і 2-го Українських фронтів – 21 249 чол., військами 1-го і 2-го Білоруського фронтів – 7927 чол., військами 1-го Прибалтійського фронту – 2700 чол., решта 5042 чол. направлялись із таборів НКВС.

У липні того року в Москві вже провели багатотисячну колону німецьких військовополонених, кінохроніка цієї події була поширена не лише по усій країні, але й за кордоном, мала дуже сильний емоційний і пропагандистський ефект.

Тоді ж Микита Хрущов особисто і попросив дозволу Сталіна на такий своєрідний «марш ганьби» у Києві. Той же Хрущов і розробив особисто маршрут руху колон військовополонених.

Колони військовополонених проходили по ледве розчищеним від руїн вулицям Києва протягом п’яти годин – з 10 ранку до 15 години дня. Загальна довжина маршруту по місту від місця зосередження до місця завантаження у ешелони склала 21 кілометр. Під час руху військовополонених усі вулиці, вікна і балкони будинків були заповнені місцевими жителями, вздовж маршруту руху колони військовополонених їх зібралось понад 170 тисяч.

«Парад» полонених дещо символічно починався з вул.Мельникова (зараз вул.Юрія Іллєнка) – поряд із місцем масових розстрілів у Бабиному Ярі. Пройшовши по Мельникова, німці далі йшли по вул.Артема (зараз вул.Січових Стрільців ) і вул.Олександра Горвиця – нинішній Великій Житомирській, яка носила тоді ім’я одного з лідерів Січневого повстання 1918р. Потім полонених вивели на вул.Короленко – нинішню Володимирську, вони перетнули площу Червоних Героїв Перекопу – нинішню Софіївську і спустились вулицею Калініна (нинішньою Софіївською) на площу Калініна – нинішній Майдан. Подальший шлях колони проходив по зруйнованому Хрещатику, Червоноармійській, Саксаганського, бульвару Т. Шевченка і Брест-Литовському шосе. Рух колони супроводжувала міська міліція і більше тисячі солдатів конвойних військ НКВС. Вони ж відвели назад до табору 15 військовополонених, що відстали від загальної колони…

Після завершення руху полонених завантажили у 13 залізничних ешелонів.

19тис. учасників «параду» були відправлені на шахти Донбасу, 5тис. – до Запоріжжя на підприємства Наркомчорнмета і Наркомату авіаційної промисловості, а ще 4500 німців направили до Миколаєва відбудовувати порт і суднобудівний завод. Майже п’ять тисяч військовополонених залишись у Києві, де були зайняті на роботах по відбудові зруйнованого війною міста. Офіцерів вермахту, членів нацистської партії а також підозрюваних у скоєнні військових злочинів повернули до Чернігівського і Грязовецького таборів військовополонених.

А кияни зайнялись прибиранням після «параду». Із спогадів киянина Леоніда Васильєва:

«Коли хід закінчився, вся дорога була всіяна якимись втраченими предметами і ганчірками. Потім за колоною проїхали сміттєзбиральні і поливальні машини (де їх встигли тільки підготувати?), Символічно очищаючи назавжди наші вулиці від наслідків окупації».

Із звіту М.Хрущова для Сталіна про цю подію: «Вулиці міста після проходження військовополонених силами міської пожежної охорони НКВС і дегазаційних команд були промиті і очищені від залишків сміття. Місце концентрації військовополонених за участю міських санітарних органів також наведено в повний порядок».

І далі: «Після повернення в табори (Сирецький табір № 62), конвоїрами був проведений обшук. Хліб забрали і кинули його сторожовим собакам».

Тобто кияни не лише слали прокляття переможеному ворогу, про що рапортував у своєму звіті Хрущов, але й намагались кинути у колону зголоднілих полонених хліб…

Службова записка під грифом «Совершенно секретно», відправлена на ім’я Лаврентія Берії за підписом Наркома внутрішніх справ УРСР В.Рясного і заступника Наркома внутрішніх справ СРСР Круглова містить повний звіт про цю серпневу ходу полонених у Києві. Звісно, потрібно було доповісти про реакцію киян, і це було зроблено:

«При проходженні військовополонених повз госпіталів з боку бійців, які перебували на лікуванні, а також інвалідів Вітчизняної війни мали місце численні спроби проникнути через оточення і нанести удари милицею, каменем і палицею чотирьом військовополоненим, проте особливої ​​шкоди вони їм не заподіяли. Одна жінка, наблизившись до колони, плюнула німецькому офіцерові в обличчя. Ці дії супроводжувалися схвальними вигуками. Населення виявляло почуття глибокої ненависті і відрази до гітлерівців: «Смерть Гітлеру!», «Довоювалися!», «Смерть фашизму!», «Ганьба вбивцям!» і т.д. Зовнішній вигляд військовополонених викликав серед населення вибухи сміху».

Однак, настрої у киян були доволі різні. Так, Нарком внутрішніх справ УРСР Василь Рясний повідомляв Хрущову: «Під час проходження військовополонених по вулиці Горвиця з дому №34 в колону було кинуто яблуко. Встановлено, що яблуко кинуто А. – дружиною репресованого, яка мешкала в Києві при німцях. Громадянка А. нами арештована»; «З будинку №10 по тій же вулиці була кинута пачка листового тютюну і шматок хліба. Квартира встановлена, проводиться розслідування».

Із спогадів Галини Семенівни Ляшенко:

«У серпні 1944 року в Київ під конвоєм доставили кілька тисяч німецьких військовополонених. Пам’ятаю, що це була середа: я з подругою перебувала у заводу «Артема». Ще здалеку ми побачили довгу колону людей, одягнених в сіру, «мишачого» кольору форму. Колону по краях захищав ланцюг солдат і міліціонерів. Але рідко хто з киян кидався на беззахисного, ще вчорашнього ворога. Зазвичай все обмежувалося обуреними криками і насмішками».

Свої спогади залишив і письменник Юрій Яновський: «…Демонстрація полонених не досягла свого поставленого завдання. Цей, може бути, спеціально зібраний стрій не викликає ні ненависті, ні почуття відплати. Реакція оточуючих мирна і часом навіть проявляється жалість».

Майже всі фото, зроблені тодішнім військовим фотокореспондентом ТАРС Григорієм Угриновичем.

Відео “маршу ганьби” з кінохроніки (с 1.49 мин. по 2.15 мин.)

Джерело – пост Maksym Oleynikov в фейсбук группе “Киевские истории”