Київський губернатор Іван Фундуклей

З історії видатних киян – Іван Іванович Фундуклей.

Фундуклей Іван Іванович (26 (15) вересня 1799, Єлисаветград — 22 серпня 1880, Москва) — російський політичний та громадський діяч, київський цивільний губернатор (12 квітня 1839 — 11 квітня 1852). Допоміг видавати матеріали про Київ і Київщину. Почесний громадянин Києва.

За царювання Миколи I, був одним з двох губернаторів (другим був Ковенський губернатор Афанасій Радищев), які не брали хабарів навіть з відкупників (загалом губернаторів було 56).

Київський губернатор Іван Фундуклей
Іван Іванович Фундуклей

Іван Фундуклей народився 1799 року в місті Єлисаветграді (нині Кропивницький) у сім’ї купця першої гільдії Івана Юрійовича Фундуклея, грека за походженням, і його дружини Анни. Хрещений в Успенському храмі міста.

Фундуклей-старший прибув до Російської імперії наприкінці ХVІІІ ст. зі Стамбула (Константинополя). Один із сучасників батька майбутнього губернатора писав (рос.):

“Это был, громадной толстоты человек, добряк, хлебосол, но он никогда не обедал с гостями, а ел простую пищу целовальника. В его кабинете на видном месте висели: красная рубаха, пестрые портки, поддевка и простой зипун с дегтярными сапогами, шапка и рукавицы крестьянские. Старик не стыдился прежней своей одежды и, показывая всем, говорил: “Не должно забывать, чем человек рожден и чем был”.

Іван Фундуклей-старший був комерції радником і міським головою Єлисаветграда (1818–1819); володів кількома заводами, тисячами десятин землі, але не хотів, щоб син виростав білоручкою.

Освіту Іван-молодший отримував у домашніх умовах. Ще зовсім юним служить помічником канцеляриста у поштовому департаменті (з 1811 р.), потім – у канцелярії Кабінету міністрів у Санкт-Петербурзі. Лише 1831 року переїхав до Одеси, де служив у канцелярії Новоросійського і Бесарабського генерал-губернатора графа Михайла Воронцова чиновником з особливих доручень. Попри те що після смерті батька 1835 року Іван Іванович Фундуклей отримує дуже великі статки, він не полишає служби й, завдяки своїм здібностям і наполегливості, швидко просувається в кар’єрному зростанні.

Перебуваючи в Одесі, Фундуклей придбав маєток (40 десятин землі), де збудував виноробний підвал, а також придбав цукровий завод поблизу Чигирина і частину маєтку в Гурзуфі (Крим), який належав графу М.Воронцову. У Гурзуфі будує виноробний завод.

У 1837 році Івану Фундуклею-молодшому нарешті пожалувано дворянське звання і герб. Наступного року його було призначено віце-губернатором Волинської губернії, центром якої був Житомир. А вже менше ніж за рік, 12 квітня 1839 р., імператорським указом Івана Івановича призначено Київським цивільним губернатором зі званням статського радника. Під час цього призначення цар Микола І сказав:

“Этому уж точно денег не надобно – своих девать некуда”.

Але ці слова – скоріше данина моральним чеснотам Івана Івановича Фундуклея, бо реалії тодішніх і нинішніх часів показують, що високі державні чиновники, навіть маючи дуже великі статки, не соромилися і не соромляться привласнювати державні й громадські гроші.

Досить непрості були взаємини між цивільним губернатором і генерал-губернатором Дмитром Бібіковим. Як писав мемуарист Еразм Стогов у власних спогадах, Фундуклей ніколи не підлещувався до Бібікова, а навпаки, твердо відстоював свої права проти капризів генерал-губернатора, і робив це спокійно, виважено, без зайвого хвилювання. Був далекоглядним та мудрим чиновником. Зі слів Стогова, він не брав своєї платні, а віддавав її у канцелярію: правителю платив 12 тисяч рублів на рік, щоб той не брав хабарів. Хабарництво за Фундуклея було слабкіше, ніж в інших містах, тому що багаті поміщики призначали поліцейським чиновникам річні оклади. Такий оклад виплачувався і з маєтків Фундуклея; коли останній призначений був київським губернатором, управляючий (маєтком) припинив видачу, але Фундуклей наказав поновити її зі словами: «Якщо багаті поміщики не будуть платити поліції, то вона буде отримувати кошти від крадіїв».

На посаді цивільного губернатора він показує себе як освічений, прогресивний та енергійний адміністратор. Заохочує наукові дослідження, підтримує розвиток освіти, впорядковує митну службу, заохочує заможних громадян брати участь у фінансуванні розвитку Києва. Першим подавав приклад благодійної діяльності. За особисті кошти І.Фундуклея вимостили бруківкою Андріївський узвіз. Ремонт губернаторського будинку він також зробив власним коштом.

Київський губернатор Іван Фундуклей
Палац генерал-губернатора у Києві, гравюра 1880-х років.

Іван Фундуклей також підтримував молодих архітекторів та вчених, які під його керівництвом розробили і частково втілили «План розвитку Києва»: так, нинішні вулиці Ярославів Вал та Інститутська своє «обличчя» отримали силами Фундуклея.

У 1843 році Іван Іванович фінансує будівництво першого в центрі міста фонтана на Театральній (нині Європейській) площі. Фонтан зробили з граніту. Він мав вирішити проблему, яка була викликана (рос.) “совершенным недостатком на Крещатике и всей Старокиевской части города воды, отчего тамошние жители, как равно и пожарная команда, в доставлении таковой в дома и прочие помещения крайне встречают затруднение”. Називали фонтан на честь губернатора Фундуклеївським або Іваном.

Київський губернатор Іван Фундуклей
Фонтан «Іван».

Після великої повені у Києві 1845 року губернатор надавав допомогу постраждалим, утримував своїм коштом багатодітні сім’ї, організував притулок у Контрактовому будинку на Подолі. За його матеріальної та організаційної підтримки створюється громадський фонд надання допомоги хворим, нужденним, постраждалим від стихійного лиха. Один з сучасників Івана Фундуклея писав (рос.):

“Он много делал добра, много помогал бедным, но как-то так, что это было незаметно. Бибиков давал три копейки с шумом, с эффектом, а Фундуклей, казалось, никому не давал, но я сам раз видел, как к нему подошла бедная благородная вдова, старушка, и показала ему требование уплатить 300 рублей долгу. Фундуклей, проходя мимо, сунул ей в руку 2000 рублей…”

Як на ті часи, сума фантастична!

Київський губернатор Іван Фундуклей
Фонтан “Іван”, малюнок М. М. Сажина, 1846 р.

Іван Іванович виявився справжнім архіваріусом, він видавав своїм коштом матеріали про історію нашого міста, серед них – “Обозрение Киева в отношении к древностям” (1847), “Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии” (1848), “Статистическое описание Киевской губернии” в трьох частинах (1852). Про останню працю газета “Киевский листок” писала:

“Это сочинение издано уже тридцать лет тому назад, но мы смело можем сказать, что подобного добросовестного, дельного и богатого самыми разнообразными статистическими, этнографическими, экономическими данными труда и до настоящего времени нет в русской литературе. Кто знаком с трудностями подобных работ, тот оценит всю энергию, знания и ум, необходимые для такого громадного дела. Таким образом, кроме своего значения как администратора, высокочестного человека и благотворителя, И.И.Фундуклей имеет полное право считаться и одним из выдающихся наших ученых” (“Киевский листок”, сентябрь 1880 г.).

Київський губернатор Іван Фундуклей

У 1849 році він був обраний почесним членом Київського університету св. Володимира та членом-кореспондентом товариства нумізматів. 

Коли почали розгортатися події навколо Кирило-Мефодіївського братства (а потім виникла й справа), Іван Фундуклей намагався попередити Миколу Костомарова “про небезпеку і запросив до себе, але той, заклопотаний особистими справами напередодні свого весілля, не знайшов часу завітати до нього і був заарештований тієї ж ночі. Між М.Костомаровим та І.Фундуклеєм були теплі людські взаємини, і кількома тижнями до цих подій останній дав історику для ознайомлення свою готову для публікації працю “Обозрение Киева в отношении к древностям”. Але після арешту М.Костомарова цивільний губернатор вже істотно нічим допомогти йому не міг” (Ю.В.Павленко, “Нарис історії Києва”).

Губернатор мав чимало добрих знайомих серед істориків, літераторів, художників.

Іван Фундуклей служив на посаді Київського губернатора до 1852 р. і цього ж року отримує статус дійсного таємного радника. Указом Миколи І він був призначений сенатором і направлений служити до Варшавського департаменту урядового Сенату. Івана Івановича обрали почесним членом Університету святого Володимира, членом-кореспондентом Петербурзького археологічного і нумізматичного товариства, а також членом Імператорського російського географічного товариства й Одеського товариства історії та старожитностей.

Київський губернатор Іван Фундуклей
Фундуклеївська жіноча гімназія, початок 20 століття.

Іван Фундуклей був справжнім патріотом нашого міста: 1859 року він подарував Києву два будинки, за які сплатив 60 тисяч рублів сріблом, для облаштування першої загальнодоступної жіночої гімназії, що згодом дістала назву Фундуклеївська.

Ці будинки на розі сучасних вул. Б.Хмельницького і Пушкінської він викупив у чиновника, якому загрожували суд і каторга за розтрату. Імператорським указом від 6 серпня 1859 р. було затверджено створення закладу за зразком Маріїнського жіночого училища в Санкт-Петербурзі, водночас призначено двох попечителів новоствореної гімназії – київського військового губернатора Іларіона Васильчикова й Івана Фундуклея. Крім садиби з будинками, Фундуклей виділив 1200 рублів сріблом на щорічне утримання гімназії, 2200 рублів на ремонт будинків та 300 рублів на створення бібліотеки.

19 (7) січня 1860 року відбулося урочисте відкриття навчального закладу. Директором гімназії був призначений ад’юнкт-професор Університету святого Володимира Андрій Линниченко. До гімназії зараховували дівчат віком від 9 до 13 років. У перший рік у гімназії навчалися 40 дівчат, а в 1866 р. вже 525! Ученицями Фундуклеївської гімназії були: російська поетеса Анна Горенко (Анна Ахматова), відомий український історик Наталя Полонська-Василенко, Ксенія Десницька (згодом принцеса Сіаму), українська громадська діячка, педагог Софія Русова.

Київський губернатор Іван Фундуклей
Учениці Фундуклеївської гімназії, 1904 р. Зліва від священника Анна Горенко.

Київський генерал-губернатор князь Іларіон Васильчиков, донька якого також навчалася у Фундуклеївській гімназії, подякував Фундуклею (рос.): 

Не мне повторять, какое благодеяние оказали Ваше Превосходительство своим пожертвованием для будущих поколений жителей г. Киева; его лучше всего оценят киевляне, детям которых Вы, бывший попечительный начальник, предоставили самое дорогое для человечества благо – образование. Имя Вашего Превосходительства не изгладится никогда из истории Киева”. 

Діяла Фундуклеївська гімназія до встановлення в Києві радянської влади.

У 1869 року на честь губернатора, ще за його життя, вулицю Кадетську перейменували на Фундуклеївську (нині – Богдана Хмельницького).

Київський губернатор Іван Фундуклей
Вулиця Фундуклеївська, 1910 р.

Але не все було так безхмарно в житті відомого у всій імперії губернатора. Він страждав від важкого захворювання шкіри. Медичні препарати не допомагали. Знахар порадив Фундуклею лікуватися потом, і губернатор цілий рік ходив одягнений у теплий одяг, застебнутий на всі ґудзики. За це кияни прозвали його Дияконом.

У своїх спогадах про Київ відомий російський письменник Микола Лєсков так описує губернатора: 

“Знаменитый в своем роде богач и добрый, кроткий человек, иждивением которого сделано много описательных изданий. Он был одинокий, довольно скучный человек, тучного телосложения и страдал неизлечимыми и отвратительными лишаями”.

Київська міська дума постановою від 19 жовтня 1872 р. (через 20 років після його правління в Києві) одноголосно обрала І.Фундуклея почесним громадянином міста. Київський цивільний губернатор Микола Гессе листом від 3 вересня 1873 р. (за №8931) повідомив Київському міському голові Павлові Демидову (князю Сан-Донато): 

“Господин Киевский, Подольский и Волынский генерал-губернатор, предложением от 30-го августа за №2949-м, уведомил меня, что Государь Император по всеподданейшему докладу Управляющего Министерством Внутренних Дел 9-го августа Высочайше соизволил на присвоение, согласно с ходатайством Киевского Городского общества, звания почетного гражданина г. Киева члену Государственного Совета, Действительному Тайному Советнику Фундуклею. О чем имею честь уведомить Вас, Милостивый Государь, в последствие отзыва от 15-го ноября 1872 года за №10367” (ДАК. – Ф. 163. Оп. 39. – С. 47).

1874 року, на відзначення 60-ї річниці служіння державі, Іван Фундулей був нагороджений найвищою нагородою Російської імперії орденом св. Апостола Андрія Первозваного. У грамоті Олександр ІІ писав (рос.): 

“Нам особенно приятно вспомнить о Вашем тринадцатилетнем управлении Киевской губернией, озаренного Вами Края, непосредственно неусыпным участием в ученых трудах по статистическому и археологическому описанию губернии и, в особенности, просвещенной заботливостью о женских училищах, размножению и усовершенствованию которых Вы содействовали как личными трудами, так и щедрыми денежными пожертвованиями”.

Фундуклей непогано грав на фортепіано, йому весь час надходили поштою ноти. Був вправним стрільцем, знав багато європейських мов, але розмовляв ними винятково з іноземцями й ніколи цим знанням не хизувався. Був знавцем мистецтва та колекціонером живопису, але ніколи не говорив про мистецтво. Був досить мовчазним, розумним і мав надзвичайну фізичну силу. Сім’ї не мав (вірогідно, внаслідок невиліковних лишаїв не міг тісно спілкуватися з жінками).

Київський губернатор Іван Фундуклей
Генріх Гольпейн, «Портрет Івана Фундуклея», 1840-ві-1850-ті рр. Національний музей історії України, Київ

1876 року Фундуклей залишив державну службу і переїхав до Москви, де оселився на Тверському бульварі. Помер Іван Фундуклей 22 серпня 1880 р. в Москві, похований на цвинтарі Донського монастиря.

За 13 років своєї невтомної праці з розвитку та доброустрою нашого міста, київський губернатор Іван Фундуклей залишив по собі добру пам’ять.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Pin It on Pinterest