Облога та взяття Києва ханом Батиєм 1240 року

Взяття Києва монголами.

Облога та взяття Києва 1240 року — одна з центральних подій монгольської навали на Русь 1237—1240 років, на початку монгольського походу 1240—1242 років, метою якої стали володіння Данила Галицького, Польща та Угорщина. Облога та взяття об’єднаними військами монгольських улусів на чолі з чингісидом Батиєм столиці Київського князівства міста Києва, яке тривало з 5 вересня до 19 листопада (за іншими даними, до 6 грудня) 1240 року.

«У рік (від створення світу) 6748-й (1240-й). Прийшов Батий Києву з силою тяжкою, з безліччю сили своєї, і оточив місто, і осадила (місто) сила татарська. І було місто в облозі великій. І був Батий біля міста, і воїни його тримали в облозі місто, і не можна було чути (один одного в місті) через звуки скрипу возів його, ревіння безлічі верблюдів його та іржання табунів його, і була заповнена земля Руська ворогами…» 

Так починається літописний текст про облогу та штурм столиці Русі монгольськими завойовниками. Спробуємо намалювати перебіг цієї переломної події в житті Києва, спираючись на розповідь Іпатіївського літопису, а також на інші письмові джерела, роботи істориків, археологів, фахівців з історії озброєння та військового мистецтва.

Почнемо з попередніх подій. Після смерті Чингіс-хана ще кілька десятиліть зберігалася єдність величезної Монгольської імперії, правителем якої став третій син «приголомшувача всесвіту» великий хан Угедей. За нього тривало виконання завдання підкорення світу. У похід на ще не завойовані західні країни були відправлені з’єднані сили імперії з одинадцятьма ханами-чингисідами. Очолити військо було доручено Бату-хану (відомому на Русі як Батий) – онуку Чингіса від його старшого сина Джучі.

Взимку 1237-1238 років монгольське військо розгромило Рязанську та Володимиро-Суздальську землі, а потім розташувалося у волзько-донських степах. Звідси висилалися загони, які завершували завоювання Південно-Східної Європи. Один із таких загонів навесні 1239 року взяв Переяслав і розорив лівобережжя Дніпра. Восени того ж року монголами було взято Чернігів. Тоді ж загін на чолі з Менгу-ханом із розвідувальною метою вийшов на лівий берег Дніпра навпроти Києва. «Встав він на тому боці Дніпра у Городця-Пісочного. Побачивши місто, здивувався красі його та величності його. Надіслав послів своїх до (київського князя) Михайла (Всеволодовича) і до городян, бажаючи їх обдурити, і не послухали його». Пізні джерела додають, що послів було вбито за наказом Михайла; ця деталь, швидше за все, була придумана у XV столітті редактором князівського житія (нагадаємо, що Михайла було вбито у ставці Батия у 1245 році й проголошено святим) і звідти була запозичена упорядниками Ніконовської та низки інших літописів.

Карта Києва 988 – 1240 р.р.  План-реконструкція Закревського Н.В.  З навчального атласу з російської історії 1887
Карта Києва 988 – 1240 р.р. План-реконструкція Закревського Н.В. З навчального атласу з російської історії 1887 року

На Русі тим часом, попри вороже нашестя, не припинялася боротьба князів за владу. Михайло Всеволодович із наближенням небезпеки втік із Києва до Угорщини. Його змінив смоленський князь Ростислав Мстиславич, якого незабаром вигнано могутнім галицьким князем Данилою Романовичем. Останній «доручив Київ (воєводі) Дмитру для захисту від іноплемінних народів, безбожних татар», а сам повернувся до свого князівства, де, судячи з наявних джерел, особливо до відбиття завойовників не готувався.

Влітку 1240 монголи закінчили підготовку до великого походу, метою якого було завоювання Західної Європи. Втрати, які вони зазнали в боях із волзькими болгарами, мордвою, половцями, аланами, черкесами, русичами, були заповнені свіжими силами, що прибули зі сходу, а також загонами, набраними серед підкорених народів. Питання чисельності війська Батия у цьому поході суперечливе; сучасні дослідники називають цифри від 40 до 120 тисяч.

Першим великим містом на шляху завойовників був Київ, а першою серйозною перешкодою — Дніпро. У деяких історичних романах можна прочитати, як монголи переправлялися через Дніпро біля Києва льодом. Але Псковський літопис повідомляє: «Прийшли татари до Києва 5 вересня, і стояли під Києвом 10 тижнів та 4 дні, і ледве взяли 19 листопада, у понеділок». Лаврентіївський же літопис називає іншу дату падіння міста — 6 грудня (прийнято вважати її достовірнішою). Збереглися документальні відомості про шлях руху війська Батия до Києва. Плано Карпіні пише, що монголи «вступили потім у землю турків, які суть язичники, перемігши її, вони пішли проти Русії…» А згідно з перським літописцем Рашид-ад-Діну завойовники «направилися походом у країну російських і народу чорних шапок». «Турки» або «народ чорних шапок», згадані процитованими авторами — це тюркські племена, відомі в літописах як «чорні клобуки». Вони були васалами київських князів та жили на південному кордоні Русі на правобережжі Дніпра. Звідси випливає, що монголи переправлялися через Дніпро не біля Києва, а значно південніше, використавши один із бродів (ним міг бути відомий з літопису Татинецький брід, розташований у гирлі річки Золотоноші). Переправа відбувалася не на початку зими по незміцнілому льоду, а вбрід і наприкінці літа, коли рівень води в річках мінімальний. 

Київ, тоді найбільше місто Східної Європи з населенням 40—50 тисяч осіб, складався з двох основних частин — Верхнього міста (Гори) та Подолу. Верхнє місто було розташоване на високому плато, обмеженому крутими схилами. Протяжність укріплень Верхнього міста становила майже 5 кілометрів, і на половині цієї відстані вони тяглися вздовж схилів, з боку яких штурм практично неможливий. Ці укріплення були валом, що досягав з загрозливого боку товщини 30 метрів і висоти 12 метрів. Перед валом було викопано глибокий і широкий рів. По гребеню валу йшла стіна зі зрубів («городен»), увінчана заборолами — помостом із бруствером і дахом, що захищали воїнів. Поміст виступав на консолях у бік поля і мав отвори, що дозволяли вести обстріл підошви стіни й тим самим унеможливлювали утворення «мертвого простору». З протипожежною метою стіни обмазували глиною. Верхнє місто було поділено на дитинець («місто Володимира») та окольне місто («місто Ярослава»). Дитинець був побудований раніше і мав не настільки потужні укріплення, як окольне місто. Поділ також був укріплений, але його оборонні споруди не були серйозною перешкодою.

Облога та взяття Києва ханом Батиєм 1240 року
Укріплення Стародавнього Києва, діорама. Джерело: Національний музей історії України / Олена Попова / [email protected]

Укріплення Києва не мали собі рівних у Східній Європі. Але вони були споруджені в X-XI століттях, в епоху, коли фортеці бралися або раптовим набігом, або пасивною тривалою облогою. На опір штурму із застосуванням облогових машин київські укріплення не були розраховані.

Скільки воїнів виставив Київ для оборони? Якщо за зброю взялися всі боєздатні чоловіки, то їхня кількість, виходячи з кількості населення міста, сягала чотирьох — п’яти тисяч. Але з них професійними воїнами була незначна частина. Данило Галицький міг разом із воєводою Дмитром залишити якусь кількість дружинників, але вона навряд чи перевищувала одну — дві сотні. Ще кілька сотень добре озброєних та захищених обладунками воїнів могли дати київські бояри та їхні слуги. Більшість же киян мали лише списи та сокири. Як озброєння, в умінні ним володіти, в організованості та дисципліні вони безумовно програвали монголам, як завжди, програє ополчення професійної армії. Виходячи з цього, навіть 40-тисячне монгольське військо було надлишковим для успішного штурму.

Облога та взяття Києва ханом Батиєм 1240 року
Військо Стародавньої Русі (ліворуч), фрагмент ікони 14 століття. Монгольські вершники (праворуч), ілюстрація з Джамі ат-таваріх Рашид ад-Діна. Джерело: Wikipedia / Columbia University

З наближенням монголів кияни, швидше за все, покинули слабко укріплений Поділ та зосередили всі сили на обороні Верхнього міста. Дії обложених можна уявити за книгою Плано Карпіні: «Укріплення ж вони завойовують так. Якщо зустрінеться така фортеця, вони оточують її; мало того, іноді вони так огороджують її, що ніхто не може увійти чи вийти; при цьому вони дуже хоробро борються знаряддями та стрілами і ні на один день або на ніч не припиняють битви, так що ті, хто перебуває на укріпленнях, не мають відпочинку; самі ж татари відпочивають, оскільки вони поділяють війська, і одне змінює у бою інше, отже вони не дуже стомлюються». Ці відомості доповнюються іншим мандрівником — угорським ченцем Юліаном: «Придатних для битви воїнів і поселян вони (монголи), озброївши, посилають проти волі в бій перед собою… На укріплені замки вони (відразу) не нападають, а спочатку спустошують країну і грабують народ і, зібравши народ тієї країни, женуть на битву облягати його ж замок”.

Відповідно до описаної тактики, Батий, певне, розділив своє військо на дві частини. Одна з них, розділившись на невеликі загони, почала спустошувати околиці Києва, а друга розташувалася навколо міста (навряд чи величезне кінне військо могло розміститися в одному місці; на карті реконструкції табору показано там, де їх дозволяє розбити рельєф). Можна припустити, що для боротьби з вилазками киян монголи перед міською брамою розмістили кінні загони, а з боку схилів у їхнього підніжжя розставили ланцюг постів.

Облога та штурм Києва монголами. Автор: Дмитро Вортман

Те, що городяни оборонялися активно і вилазки справді були, випливає з літописного повідомлення: кияни «захопили у них татарина на ім’я Товрул, і він розповів їм про всю їхню силу: це були брати його (Батия), сильні воєводи: Урдю (Орду), Байдар, Бірюй (Бурі), Кайдан, Бечак (Бучек), Менгу та Кююк (Гуюк), який повернувся (до Монголії), дізнавшись про смерть (великого) хана, і (сам) став (великим) ханом; колишній не з роду його (Батия), але його воєвода перший, Себедяй-багатур, (а також) і Бурундай-богатир, який захопив Болгарську землю і Суздальську; інших численно воєвод, що їх не перерахували тут».

Цікаво, що літописний перелік «братів» Батия (тобто чингісидів, які брали участь у поході на Південно-Західну Русь та Західну Європу) повністю збігаються з відомостями Рашид-ад-Діна і тим самим підтверджують достовірність оповідання Іпатіївського літопису. Можна лише уточнити, що з-під стін Києва повернулися двоюрідні брати Бату-хана Гуюк та Менгу, і що вони були відкликані до Монголії ще тоді живим великим ханом Угедеєм (батьком Гуюком).

Близько трьох місяців монголи вимотували облогою киян та готувалися до штурму. Проблемою могла стати віддаленість від міста родовищ каменю, необхідного для виготовлення снарядів метальних машин (у давньоруській термінології — «пороки»; західноєвропейські аналоги називають «требюше»): найближчі придатні для розробки виходи скельних порід знаходяться за 50 км від Києва по прямій (на щастя) для монголів, камінь можна було доставляти вниз за течією Ірпеня та Дніпра).

Літопис називає ділянку, обрану для удару: «Поставив Батий пороки проти міських укріплень біля воріт Лядських, бо тут підходили (близько до міста) нетрі (яри, пересічена місцевість)». Ця ділянка була обрана, тому що тут перед укріпленнями не було крутих природних схилів. Можна припустити, що під час штурму Батий знаходився на височини навпроти Лядської брами. Звідси хан міг не тільки бачити головні сили своїх військ, а й завдяки особливостям рельєфу оглядати значну частину обложеного міста.

Облога та взяття Києва ханом Батиєм 1240 року
Так виглядало у ХІХ ст. місце прориву монголами укріплень Верхнього міста. Нині Майдан Незалежності. На передньому плані зліва видно залишки валу; на задньому плані праворуч — Софійський собор та монастирські споруди навколо нього.

Після того, як пороки зруйнували стіни, почалася атака. Коли штурмуючі піднялися на вал, у проломі закипів запеклий рукопашний бій: «І зійшли городяни на розбиті стіни, і тут можна було бачити, як ламалися списи і розколювалися щити, а стріли затьмарили світло переможеним». У цьому бою було поранено воєводу Дмитра.

Нарешті обложені були витіснені з валу: «Зійшли татари на стіни і сиділи там того дня й ночі». Кияни, скориставшись перепочинком, відійшли в дитинець і за ніч організували новий рубіж оборони: «Городяни зробили ще друге зміцнення довкола (церкви) святої Богородиці (Десятинної)»  Невідомо, що літопис має на увазі під «другим зміцненням». Судячи з результатів розкопок 1980-х років, вал, який спочатку відділяв дитинець від окольного міста, у XII столітті було знесено. Але рів, що проходив уздовж цього валу, залишався незасипаним. Кияни, очевидно, використали його для оборони, доповнивши за ніч якимись легкими оборонними спорудами.

Настав другий та останній день штурму. «А назавтра прийшли (татари) на них і була битва між ними велика. Люди тим часом вибігли на церкву, і на церковні склепіння з пожитками своїми, і від тяжкості повалилися з ними стіни церковні, і так було взято місто (татарськими) воїнами». Слід зазначити, що багато вчених скептично ставилися до літописної причини обвалення Десятинної церкви й вважали, що стіни храму було розбито монгольськими «пороками». Проте мають рацію, швидше за все, ті дослідники, які довіряють літописцеві. У 1230 році Київ пережив чи не найсильніший у своїй історії землетрус, постраждали багато будинків, і Десятинна церква могла бути серед них. Додаткове навантаження на стіни, що дала тріщини за десять років до штурму, могло призвести до катастрофи. Крім того, облогові машини не були мобільними, їх просто неможливо було швидко пересунути з місця на місце.

Про руйнування Києва та масову загибель його мешканців Іпатіївський літопис прямо не говорить, але інший літопис, Суздальський, повідомляє: «Взяли Київ татари, і святу Софію пограбували, і монастирі всі, ікони, і хрести, і все візерункове церковне взяли, а людей від малого до великого вбили мечем». Деякі вчені, посилаючись на мовчання Іпатіївського літопису, стверджують: втрати, які зазнало місто від монголів, були не такими вже й великими. Процитовану вище фразу із Суздальського літопису ці дослідники вважають літературним шаблоном. Для такої думки є підстави: погроми Києва, вчинені у 1169 та 1203 роках княжими дружинами під час усобиць, також описані літописами у сильних висловлюваннях; Проте, як показує аналіз писемних та археологічних джерел, ці погроми не призводили до помітного запустіння міста.

Облога та взяття Києва ханом Батиєм 1240 року
Руйнування Києва монголами. Мініатюра з російського літопису

Але на відміну від відомостей Суздальського літопису немає причин сумніватися у достовірності інформації Плано Карпіні, який проїжджав через Київ у 1246 році. Він пише: монголи «зробили велике побиття в землі Русії, зруйнували міста і фортеці та вбили людей, обложили Київ, який був столицею Русії і після тривалої облоги вони взяли його та вбили мешканців міста: звідси, коли ми їхали через їхню землю, ми знаходили незліченні голови та кістки мертвих людей, що лежали в полі; бо це місто було дуже великим і дуже багатолюдним, а тепер воно звернене майже ні до чого…». Безумовно, населення Києва не було знищено повністю. Воєводу Дмитра монголи «вивели (до Батия) пораненого, але не вбили його заради мужності його». Мабуть, були й інші полонені. Якийсь частині городян вдалося врятуватися. Але втрати, завдані Києву (як і всієї Русі) були величезними.

Золоті ворота
Руїни золотих воріт. Малюнок А. Ван Вестерфельд. 1651 рік

Факт “великого побиття” підтверджено археологічними розкопками. У Києві досліджено залишки спалених будинків XIII століття, в яких лежали скелети людей різного віку та статі, зі слідами ударів шабель, копій та стріл. Знайдено десятки скарбів із золотими та срібними прикрасами — їх було закопано київською аристократією перед падінням міста і так і не було викопано власниками, які загинули чи потрапили в полон. На території дитинця виявлено масові поховання, в яких було поховано тисячі киян, убитих монголами. На місці однієї з цих братських могил, біля східного муру Десятинної церкви, у наш час встановлено сірий гранітний хрест. Це єдиний пам’ятник у Києві, що нагадує про трагічні події, що відбулися майже 800 років тому.

Облога та взяття Києва ханом Батиєм 1240 року
Цегла з тризубцем князя Володимира, частина фрески та частини саркофагу з місця розкопок Десятинної церкви, зруйнованої монголами

Використані матеріали – Вікпедія, «Взяття Києва монголами» В. Вортман, Д. Вортман.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Pin It on Pinterest