Пам’ятник Анатолію Кузнєцову

З історії київських пам’ятників – Пам’ятник Анатолію Кузнєцову.

Пам’ятник Анатолію Кузнецову — монумент Анатолію Кузнецову, авторові роману-документу «Бабин Яр», на перетині вулиць Петропавлівської і Кирилівської (колишня Фрунзе).

Анатолій Васильович Кузнецов (18 серпня 1929, Київ,— 13 червня 1979, Лондон) — радянський прозаїк. Народився і провів дитячі роки в київській місцевості Куренівка, де мешкав разом з матір’ю-вчителькою, етнічною українкою, та її батьками-пенсіонерами в районі теперішнього Куренівського ринку (приватний сектор біля Петропавлівської площі, будинок не зберігся). З початком нацистської окупації Києва у вересні 1941 став свідком подій, що відбувалися довкола Бабиного яру. Свої враження, спостереження й роздуми таємно занотовував. У 1955 вступив до Літературного інституту імені Горького (Москва), який закінчив 1960 року. Під час навчання працював деякий час бетонярем на будівництві Іркутської ГЕС, що дало йому матеріал для першої повісті «Продовження легенди» (1957), яка принесла авторові відомість у Радянському Союзі. У 1966 почав готувати до публікації свої спогади про життя в окупованому Києві. Крім автобіографічних записів, письменник включив до роману «Бабин Яр» свідчення людей, які пережили масові розстріли в Бабиному яру. Попри численні цензурні перепони, твір було опубліковано (після схвалення Ідеологічним відділом ЦК КПРС) у скороченому вигляді: спочатку в журналі «Юность» (№ 8 — 10, 1966), а через рік окремою книжкою у видавництві «Молодая гвардия». У 1969 виїхав до Лондона у творче відрядження (офіційно — для збирання матеріалів до майбутньої книги про ІІ з’їзд РСДРП). У серпні того ж року попросив політичного притулку у Великій Британії. За зізнанням самого А. Кузнецова, за півроку до закордонної поїздки він був змушений стати позаштатним агентом КДБ і доносити на деяких колег-письменників. Це вможливило отримання дозволу на виїзд до Британії. У 1970 у видавництві «Посев» було опубліковано повний текст «Бабиного Яру».

Відкрито пам’ятника Анатолію Кузнєцову відбулося 29 вересня 2009 року на місці, де раніше стояла будівля середньої школи, в якій викладала мати А.В. Кузнецова — Марія Федорівна. На відкриття пам’ятника з Москви зміг приїхати син письменника — Олексій Кузнєцов.

Пам’ятник було створено коштом мецената, який побажав залишитися невідомим.

Автор — скульптор Володимир Журавель, також відомий в Києві, як творець пам’ятника «Малюки, що пускають кораблики» на Поштовій Площі, пам’ятника Іллі Муромцю в парку «Муромець» та пам’ятника Ігорю Сікорському у міжнародному аеропорту «Київ» ім. І. Сікорського.

Відкриття пам’ятника було зроблено у вигляді театральної вистави, яка відтворювала атмосферу того часу. Вулиця перекрита колючим дротом, встановлені протитанкові їжаки. Група імітаторів військових періоду ВВВ виступила в ролі німецьких фашистів, також до неї були підключені кінологи з вівчарками. Група акторів, обрана за допомогою кастингу, виконувала ролі євреїв, яких зібрали в колону і «вели в нове життя» — на розстріл; тюки з речами євреїв були прибрані на візок, там же розміщувалися діти. Гучномовці віщали німецькою та українською мовами записи, які дійсно звучали 29 вересня 1941 року. На стовпах були розвішені копії оголошень і листівок того часу. Також в акторській групі були образи українських поліцаїв, зрадників того часу.

У відкритті також брали участь школярі, які зачитували фрагменти з книги Кузнєцова. Сильним моментом був пластичний етюд, який був виконаний екс-учасниками проекту «Танцюють всi». Гарно поставлена ​​хореографія розповідала історії тортур, зради, бунту народу, безсилля і віри. Кульмінацією був рух театралізованої групи (під звуки метронома) за білу завісу — в майбутнє, в нікуди — це три крапки, що поставлені режисерами цього дійства. З пам’ятника 12 річному Анатолію Кузнєцову зняли білу тканину.

Бронзова фігура (заввишки 165 см) хлопчика — персонажа роману «Бабин Яр», який читає наказ київської окупаційної влади 1941 року (ориг.):

«Все жиды города Киева и его окрестностей должны явиться в понедельник 29 сентября 1941 года к 8 часам утра на угол Мельниковой и Доктеривской улиц (возле кладбищ). Взять с собой документы, деньги, ценные вещи, а также теплую одежду, белье и пр. Кто из жидов не выполнит этого распоряжения и будет найден в другом месте, будет расстрелян. Кто из граждан проникнет в оставленные жидами квартиры и присвоит себе вещи, будет расстрелян“.

Цей наказ був початком кінця для багатьох. А поблизу написано: 

«Щоб минуле не повторилося, май сміливість подивитися йому в очі — вся правда в романі-документі Анатолія Кузнєцова».

Пам’ятник розташований поблизу будинку, де жив Анатолій Кузнецов. Частиною пам’ятника є відтворене в бронзі оголошення німецького командування. Однак воно спотворене. Справжнє оголошення було написано російською мовою, а праворуч меншим текстом українською та ще меншим текстом німецькою. На пам’ятнику немає тексту російською мовою. Текст німецькою мовою, порівняно з оригіналом, містить орфографічні помилки.

Прообраз хлопчика для пам’ятника був взятий зі знімка того часу, який зробив німецький фотограф Йоганес Хеле, який служив у військах пропаганди Вермахту.

Пізніше син Анатолія Кузнєцова Олексій згадував:

“Уже в ході церемонії відкриття пам’ятника деякі люди питали мене — а чи варто було вивішувати на стіні текст цього жахливого наказу? Чи можливо в художній композиції використовувати блюзнірські тексти, що б’ють по пам’яті ще живих людей, які пам’ятають трагедію окупованого Києва? Моя думка — так, можна! Цей пам’ятник — як оголений нерв, він зачіпає того, хто його бачить, зачіпає відразу ж і спонукає людину замислитися про все, що відбувалося в ті роки і відбувається зараз. Той, хто не знає нічого про цей наказ і про Бабин Яр — прочитає і дізнається. Той, хто знає — може розповісти тим, хто не знає. На жаль, багато і тих, хто не знає і не хоче знати. Сподіваюся, пам’ятник зіграє свою роль в такому найважливішому, хоча дуже складному і хворобливому процесі пізнання”.

Фото – Володимир Журавель, Вікіпедія.