Київ під нацистами: розстріли євреїв і лютий комендант. Частина 3
Масові арешти, розстріли і продовження нацистського Голокосту.
За матеріалами спільного проекту видавництва «Варто» і порталу bigmir) net. – «Київський фотоальбом» .
У цій збірці розповідь про те, як Київ жив в період німецької окупації – масові арешти, розстріли і продовження нацистського Голокосту.
Текст – Олена Насирова. Видавництво «Варто»
ФОТО з архіву родини Малакових, приватних колекцій С. Машкевича, М. Кальницького, колекції видавництва “ВАРТО” та ЦДКФФАУ ім. Г. Пшеничного
«Евакуація» євреїв
28 вересня 1941 року загарбники розклеюють в місті наказ трьома мовами – російською, українською та німецькою. У ньому говориться, що всі євреї «города Киева и его окрестностей должны явиться в понедельник 29 сентября 1941 года к 8 часам утра на угол Мельниковой и Доктеревской улиц» [кут сучасних вулиць Мельникова і Дегтярівської – прим. ред.], имея при себе «документы, деньги и ценные вещи». За невиконання – розстріл.
Поява цього наказу стало початком однієї з найжахливіших сторінок окупації Києва, продовженням нацистського Голокосту.
Представлена рідкісна фотографія зроблена окупантом. На зворотному боці цинічний напис німецькою мовою «Остання евакуація євреїв. Київ, у вересні 1941 року».
Протягом трьох днів, починаючи з 29 вересня, в Бабиному Яру, було розстріляно 33 771 осіб – люди похилого віку, діти, жінки єврейської національності й ті не євреї – члени сімей і знайомі, хто зважився супроводжувати своїх близьких.
За два роки гітлерівського поневолення окупанти вбили там близько 100 000 тисяч (деякі історики називають цифру 150 000) радянських громадян. Крім євреїв, – цигани, підпільники та партизани різних національностей, матроси Дніпровського загону Пінської військової флотилії, понад 600 членів ОУН (в тому числі практично вся редакція газети «Українське слово»), кілька футболістів київського “Динамо», деякі представники київського духовенства. Можливо, там же поховали отруєних чадним газом пацієнтів київської психіатричної лікарні ім. Павлова.
Антисемітизм
Антисемітизм в Німеччині, і відповідно на захопленій території, був зведений в ранг державної політики. 7 грудня 1941 року газета «Українське слово» розміщує на першій сторінці статтю імперського міністра пропаганди Геббельса. Один з головних тез: «Кожен єврей – це лютий ворог німецького народу. Покінчити з ними остаточно – справа уряду».
Комендант Української поліції Києва Орлик в жовтні 1941 року видає наказ, звернений до всіх керуючим будинками. Вони зобов’язані подати відомості про проживаючих в їх будинках євреїв, комуністів і співробітників НКВС. За приховування цих людей покладена смертна кара.
Комендантська година
Раніше, 29 вересня, газета «Українське слово» публікує наказ коменданта міста, яким забороняється пересування городян по вулицях з 18 вечора до 5 години ранку за німецьким часом. В середині жовтня посилюються заходи до порушників: за невиконання наказу – розстріл.
Місто повністю позбавлено поставок продовольства, але все працездатне населення зобов’язане приступити до роботи. 6 жовтня [надруковано в «Українському слові» 7 жовтня – прим. ред.] глава Міської управи наказує всім, хто може працювати, щодня з’являтися на біржу праці до 7 години ранку. Стверджується, що там можна одержати сплачену роботу. В оголошенні, опублікованому на наступний день, йдеться про обов’язкову реєстрацію на біржі всім безробітним чоловікам.
Ті що залишилися в місті підпільники, які уникли арештів в жовтні, продовжують знищення будівель і збережених об’єктів міського господарства. 22 жовтня комендант Києва оголошує про розстріл 100 заручників за акти саботажу.
Незважаючи на такі жорстокі заходи, в ніч на 1 листопада 1941 року підпільники підпалили будівлю колишньої міської думи (до війни – Окрвиконком). Ця будова розташовувалася за адресою Хрещатик, 18 і вціліла під час вибухів головної вулиці що відбувалися відбудеться 24 вересня. Зараз на її місці спуск у підземний перехід на майдані Незалежності по парній стороні Хрещатика.
Вибух Успенського собору
Наступна акція – вибух Успенського собору Києво-печерської лаври 2 листопада 1941 років через 20 хвилин після відвідин храму президентом Словацької республіки Й. Тісо у супроводі високих німецьких чинів. Історики сперечаються досі, хто здійснив вибух – нацисти або підпільники, які залишилися в Києві.
Розстріл заручників
2 листопада комендант Києва генерал-майор Ебергард оголосив:
«Випадки підпалів і саботажу, які ростуть в місті Києві, змушують мене прийняти рішучі заходи. За це сьогодні розстріляно 300 жителів Києва. За кожен новий випадок підпалу або саботажу буде розстрілюватися значно більша кількість жителів».
Заручників зібрали з числа комуністів і комсомольців, на яких донесли управдоми, і просто випадкових перехожих, які мали нещастя опинитися в цьому районі. Розповідь про одну зі страчених можна прочитати в книзі «Київ один тисяча дев’ятсот тридцять дев’ять -1945. Post scriptum» Д. Малакова. А брат автора – Георгій Малаков зобразив киян, які читають наклеєне на стіні житлового будинку оголошення про розстріл трьохсот заручників. Поруч з оголошенням – портрет «визволителя».
Масові арешти
Далі ситуація тільки погіршується: 29 листопада за пошкодження радянськими підпільниками ліній зв’язку нацисти вбивають 400 заручників.
У листопаді починаються перші масові арешти і розстріли серед української інтелігенції, які щиро сподівалася на перших порах, що німці принесли Україні свободу і незалежність. 13 грудня бачить світ останній номер «Українського слова». Одночасно припиняється випуск тижневика української літератури й мистецтва «Літаври». Замість колишньої газети з наступного дня з’являється «оновлене», відверто колабораціоністське «Нове українське слово».
Арешти, розстріли, комендантська година, пожежі, голод, а взимку ще й холод призводять до того, що вулиці міста порожніють. Нечисленні кияни намагаються без потреби не виходити на вулицю.
На фото – кілька випадкових перехожих на тлі остова згорілого «хмарочоса Гінзбурга» (зараз на його місці знаходиться висотна будівля готелю «Україна») і неприбрані ще протитанкові «їжаки» в районі сучасного Майдану Незалежності.
11-поверховий прибутковий будинок відомого київського будівельного підрядника Л. Гінзбурга, зведений в 1910-1914 роках за проектом архітекторів А. Мінкуса і Ф. Троупянського, був першою висотною будівлею Києва. Детальніше про будівлю і підрядника можна прочитати в книзі «Забудова Києва доби класичного капіталізму» / під ред. М. Кальницького, Н. Кондель-Пермінової.
Київ в руїнах
Тут зруйнований «хмарочос Гінзбурга», що розташовувався за адресою Інститутська (до війни вулиця 25 Жовтня), 16-18 видно з боку вулиці Миколаївській (до війни Карла Маркса, а зараз Архітектора Городецького). На першому плані – знищена вибухом будівля Київського державного цирку (колишнього цирку «Гіппо-Палас» Крутікова).
Перетворений на руїни абсолютно порожній Хрещатик на розі з вулицею Прорізною. Зліва на знімку – залишки будинку, де розташовувався магазин “Дитячий світ». На першому поверсі цієї будівлі прогримів перший вибух і почалася пожежа, що поглинула головну вулицю Києва.
Вид згори на Центральний універмаг, дивом уцілілий у пожежі. Всі старі будови правіше ЦУМу зруйновані. При відновленні Хрещатика, після війни, це місце заповнить добудоване крило універмагу і будівля, в якій розміститься Київська міськрада (тепер Управління справами Київської міськадміністрації, Хрещатик, 36).
А на цій фотографії можна розглянути руїни на непарній стороні Хрещатика в кварталі між Театрштрассе (так німці назвали вулицю Леніна, тепер вулиця Богдана Хмельницького) та Прорізної.
Німецький патруль біля згорілого будинку ще одного універмагу, який перебував на довоєнному Хрещатику. Це колишній дореволюційний торговий дім «Людмер і сини» на розі Лютерштрассе (до і після війни вона називалася вулицею Енгельса, зараз Лютеранська). У 1950-ті роки ця вулиця, раніше виходила безпосередньо на головну київську магістраль, виявилася «захованою» за арку в будинку по Хрещатику, № 21.
