Костьол святого Олександра. Історія

З історії київських храмів – Костел святого Олександра (Катедральний Собор Святого Олександра).

Катедральний Собор Святого Олександра (також костел святого Олександра (лат. Ecclesia Catholica St. Alexandri) — католицький собор у Києві. Належить до Києво-Житомирської дієцезії Римо-католицької церкви в Україні. Розташований на вулиці Костьольній Шевченківського району столиці. Збудований 1842 року. Один із двох київських римо-католицьких храмів XIX століття. Виконаний в стилі класицизму, хрестовидний (квадратна) в плані, з високою головною банею та двома баштами, портиком при вході. Найстаріша з католицьких святинь Києва, що збереглися. 2001 року відвіданий папою Іваном Павлом ІІ. Храмове свято — 3 травня.

Храм стоїть на південному краю Михайлової або Володимирської гори, на розі вулиць Костельна та Трьохсвятительська. В часи малоповерхової забудови Хрещатика та Трьохсвятительської вулиці, він панував над центром міста (теперішніми Майданом Незалежності, Європейською площею, початком вулиці Грушевського (колишня Олександрівська). Місце для церкви було обране не випадково: під час урочистої зустрічі Олександра І в 1816 році саме тут, на майданчику давнього бастіону, на честь царя-переможця була влаштована грандіозна ілюмінація у вигляді тріумфальної арки.

На початку XIX століття у Києві був лише один римо-католицький храм — дерев’яна церква. 1814 року вона згоріла, тому київські католики вирішили спорудити нову. Серед шляхтичів Київської губернії Російської імперії почався збір коштів. Розміри пожертв вираховувалися залежно від кількості кріпаків, що належали шляхтичу — 25 копійок із кожної «ревізської душі».

У березні 1814 року голова губернського дворянства граф Потоцький написав листа імператору Олександру І з проханням дозволити будівництво римо-католицького храму. Дозвіл було отримано лише через рік, а ще через рік київська міська влада виділила землю під будівництво.

Закладення та освячення першого каменю Церкви святого Олександра відбулося у серпні 1817 року. Храм мусив належати Домініканському ордену. Автор первісного проєкту достеменно невідомий.

Будівництво храму йшло дуже поволі. Однією із причин було складне розташування ділянки. Вона розміщувалася на крутому схилі, який постійно доводилося укріплювати, поряд із дорогою. Жвава дорога до Михайлівського монастиря спричиняла постійне осипання ґрунту зі схилу. Крім того постійно відчувався брак коштів.

Первісно зібрана сума швидко закінчилась і домініканці були змушені знову просити гроші у губернських шляхтичів-католиків. Найбільші землевласники — Браницькі, Енгельгардти, Лопухіни відмовились вносити нові пожертви, тому кошти збирались лише серед дрібної київської шляхти. Цього було недостатньо і будівництво майже зупинилось. Ще гіршою ситуація з будівництвом стала після Польського повстання 1830–1831 років, коли отці-домініканці були вимушені залишити Київ. Недобудована споруда церкви почала руйнуватись. Проте 1835 року церкву врятували завдяки поміщику Антонію Савицькому, який пообіцяв виділити необхідну суму на добудову храму — 196 770 карбованців.

Новий проєкт для Церкви святого Олександра розробив архітектор Людвік Станзані, але його було дещо змінено професором Київського університету Францом Меховичем, який завершував будівництво. Відповідно до зміненого проєкту портик храму став чотирьохколонним замість шести, а на кутах церкви з’явились невеличкі башти-дзвіниці. Храм мав шість бічних вівтарів та багатий інтер’єр. Будівництво тривало чверть століття і завершилося 1842 року.

11 вересня 1842 року (30 серпня за ст. т.) Костьол святого Олександра було освячено виконуючим обов’язки архідиякона київського Юстином Стейгвілло, який став першим настоятелем новозбудованого храму.

Церкві належала ділянка землі (майже половина сучасної вулиці Костельної), яку займала римо-католицька плебанія — житлові будинки священика та послушників. Ще на початку XX століття прилеглі квартали були місцем компактного проживання польської спільноти. Храм був центром як духовного, так і громадського життя, зокрема, тут відбувалися виступи солідарності польської молоді у дні Листопадового повстання 1863–1864 років.

1879 році в Олександрійській церкві був охрещений майбутній художник Казимир Малевич.

На кінець XIX століття парафія Олександрівського храму становила понад 33 тисячі осіб (загальна кількість мешканців у Києві становила 188 488 осіб). В місті діяли домові Церкви в Київському університеті, Першій чоловічій гімназії, Інституті шляхетних дівчат та Кадетському корпусі.

Оскільки головний храм не міг вмістити усіх парафіян, з’явився другий київський католицький Костел Святого Миколая. Проте після її зведення, Олександрійський храм втратив домінуючу роль серед римо-католиків Києва й потихеньку почав занепадати.

У 1920 — 1930-х роках церква працювала в умовах радянського антирелігійного тиску. Священники парафії зазнавали постійних гонінь — майже всі вони були згодом репресовані. Останнім священником Церкви був Сигізмунд Квасневський. 1937 року його заарештували й стратили. Відтоді церква святого Олександра перестала функціонувати як храм. Її внутрішні приміщення були перебудовані. Спочатку комуністична влада перетворила костел на чотирьохповерховий гуртожиток робітників «Київгазбуду» та «Міськторгвідділу», а 1952 року — на планетарій Київського університету.

 

1987 року планетарій переїхав в нову будівлю й церкву покинули. Будівля поступово руйнувалась. 

15 вересня 1990 року відбулася перша за багато років Служба Божа на сходах костьолу. 1991 р. будівлю було передано римо-католицькій церкві. Реконструкція храму тривала 4 роки. 7 жовтня 1995 року єпископ-помічник Житомирської дієцезії Станіслав Широкорадюк поновно освятив костьол Св. Олександра, який було відреставровано зусиллями віруючих на чолі з тодішнім настоятелем парафії, отцем Яном Крапаном, і за підтримки католиків України та багатьох країн світу.

25 червня 2001 року церкву відвідав папа Іван Павло ІІ під час свого візиту до Києва.

6 червня 2021 року піднесений до статусу Катедрального Собору.

Використані матеріали – РИМО-КАТОЛИЦЬКА ПАРАФІЯ СОБОРУ СВЯТОГО ОЛЕКСАНДРА, Вікіпедія.