Травень у київській історії
Календар історії Києва
Травень
1 травня 1920 року, народилася Нонна Копержинська
Копержинська Нонна Кронідівна – українська актриса театру і кіно.
У 1938 році вступила до театрального інституту. Вона потрапила на курс до Амвросія Бучми. А згодом її помітив Олександр Довженко і в 1939 році зняв у своєму фільмі «Щорс».
З 1946 року і до кінця життя актриса працювала у театрі імені Івана Франка, створюючи незабутні сценічні образи.
Вдруге з’явилася на екрані в картині «Украдене щастя» (1952), але народна слава до неї прийшла після ролей у фільмах «За двома зайцями» (1961) і «Королева бензоколонки» (1963). Голос видатної акторки впізнавали і любили шанувальники радіовистав «Театр перед мікрофоном».
На початку 1990-х років звільнилась з театру, у 1995 році в останній раз з’явилась на екрані у фільмі Олега Бійми «Острів любові».
Померла 10 червня 1999 року. Похована на Байковому цвинтарі Києва.
1 травня 1939 року, було відкрито ЦУМ на Хрещатику
Центральний універсальний магазин Києва — магазин в центрі Києва, пам’ятка історії та архітектури.
Збудований у стилі арт деко у 1936—1939 роках. У 2012—2017 проводилась повна реконструкція зі збереженням історичного фасаду та повною заміною внутрішньої частини будівлі.
Розташований за адресою – вул. Хрещатик, 38.
2 травня 1732 року, була освячена соборна Вознесенська церква Флорівського жіночого монастиря
Вознесенський Флорівський жіночий монастир — найдавніший жіночий монастир Києва. Відомий з XVI ст., розташований на Подолі.
Монастир первісно названий на честь святих Флора і Лавра, нині — Свято-Вознесенський Флорівський жіночий монастир. Підпорядкований УПЦ (МП).
На фото – Вид Флорівського монастиря. 2-га половина XIX століття. Літографія Василя Барвітова.
2 травня 1878 року, Йосип Маршак відкрив на поділі невелику ювелірну майстерню, що стала незабаром широко відомою фабрикою ювелірних виробів
Народився Йосип Маршак 1854 року на Київщині у селі Ігнатівка, що на річці Ірпінь. У 14 років став учнем в одній із київських ювелірних майстерень, потім помічником майстра. 2 травня 1878 року, відкрив свою власну ювелірну майстерню на Подолі. Спочатку працював сам, без учнів та помічників.
Через рік майстер переїхав у більш респектабельне місце — Хрещатик, 4. Якість та гарний сервіс швидко зробили ім’я новому ювеліру – щороку кількість індивідуальних замовлень зростала.
У 1891 році в кам’яному будинку на Хрещатику, 8 з’явилася фабрика золотих та діамантових виробів Йосипа Маршака (художньо-гравіювальні роботи, традиційні прикраси із шляхетних металів та цінних каменів), де працювало вже 46 робітників.
Нарешті відкрився і власний магазин, у якому продавали як вироби з тавром «І. Маршак’ (золоті та срібні жетони, портсигари, медалі).
Нащадки продовжують справу у паризькому ювелірному будинку Маршака.
3 травня 1848 року, народився Віктор Васнецов
Васнецов Віктор Михайлович – російський художник, майстер історичного та фольклорного живопису. Є одним із авторів розписів у Володимирському соборі в Києві.
Навчався живопису в Петербурзі.
Творчість великого художника-передвижника тісно пов’язана з Києвом. Вперше Віктор Михайлович приїхав сюди в 1871 для роботи над ілюстраціями до повісті Гоголя «Тарас Бульба». Можливо, саме ця поїздка та знайомство зі святинями матері міст руських майже через 15 років визначили рішення художника дати згоду на розпис Володимирського собору.
Спочатку завершення всіх робіт з внутрішньої обробки собору планувалося вже 1887 року. Насправді ж Васнєцову та іншим художникам (Нестеров , Котарбінський , Сведомський; кілька орнаментів виконав також Врубель) знадобилося понад 10 років.
Собор опалювався погано, через що Васнецова мучили часті застуди. Кілька разів митець зривався з лісів, що мало коштувало йому життя. Але незважаючи на такі екстремальні умови, він не зупинявся і продовжував свою роботу.
По завершенні розписів храму Васнєцов був обраний Почесним членом Київського товариства старожитностей та мистецтв та удостоєний звання професора живопису. Брав участь у організації виставок творів київських художників.
Автор картин «Після битви Ігоря Святославича з половцями» (1880), «Оленка» (1881), «Богатирі» (1881—1998) та багато інших. Полотно «Три царівни підземного царства» (1884) зберігається у Київському Національному музеї російського мистецтва.
Помер 23 липня 1926 року у Москві.
Ім’ям В.М. Васнецова у 1955 році названо вулицю у Києві (Дарницький район).
3 травня 1857 року, народився Микола Соловцов
Соловцов Микола Миколайович (справжнє прізвище – Федоров) — український актор, театральний режисер, антрепренер, засновник театру «Соловцов».
Сценічну діяльність Микола Соловцов розпочав у 1875 році. Грав у провінційних трупах Полтави, Харкова. Працював у Москві та Петербурзі. У 1878-1879 р.р. вперше виступив у Києві в трупі Н. Савіна, потім гастролював у 1886 та 1888—1891 роках.
У 1884 році з групою акторів заснував Товариство драматичних акторів, яке стало основою для створення у 1891 році постійного російського драматичного театру «Соловцов» у Києві. Був його головним режисером.
Поставив вистави “Плоди освіти”, “Влада пітьми” Л.М. Толстого, широко пропагував п’єси А.П. Чехова, який присвятив М.М. Соловцову свій твір «Ведмідь».
Ролі: Расплюєв («Весілля Кречинського» Сухово-Кобиліна), Городничий («Ревізор» Гоголя) та ін.
Помер 12 січня 1902 року в Києві. Був похований у каплиці-усипальниці на Аскольдовій могилі, тут же 1919 року умерла його дружина — актриса Марія Глєбова. 1938 року, після ліквідації цвинтаря, їхній прах був перенесений на Звіринецьке, а 1971-го на Байковий цвинтар.
Його ім’ям названо вулицю у Києві.
3 травня 1891 року, народився Михайло Булгаков
Булгаков Михайло Опанасович народився у Києві на вулиці Воздвиженській, у домі №10.
18 травня 1891 р. хлопчика охрестили в Києво-Подільській Хрестовоздвиженій церкві.
Ім’я Михайло дали на честь діда по материнській лінії, а також на честь покровителя Києва, архангела Михайла. Коли вслід за Михайлом народились його сестри Віра і Надія, в будинку на Воздвиженській, 10, стало тісно, і Булгакови перебралися на гору, в район урочища Кудрявець (територія Львівської площі).
Булгаков зайнявся літературною діяльністю у 30 років. Керувався принципами: “Нічого ні в кого не проси, особливо у сильних світу цього, – самі дадуть”. Жив письменник на Андріївському узвозі у будинку №13, писав у кабінеті, заставленому фіалками, які розводила дружина Олена, за першим чоловіком – Неєлова, за другим Шиловська, за третім – Булгакова, з якої писав Маргариту.
3 травня 1900 року, народився Микола Яковченко
Микола Федорович Яковченко – видатний український актор театру та кіно. Народний артист України (1970).
Одному з найвідоміших і популярних радянських акторів довго не давали звання народного артиста, він не отримав професійної театральної освіти, але це не завадило йому назавжди вписати своє ім’я в історію світового кінематографа.
Талановитий актор комедійного жанру встиг знятися в 59 фільмах! Кожен з нас точно дивився у своєму житті хоча б один з них, ось найвідоміші фільми з участю Яковченко: Максим Перепелиця (Кондрат Перепелиця), За двома зайцями (Прокоп Свиридович Сірко), Вечори на хуторі біля Диканьки (Пацюк), Королева бензоколонки (товариш «Лопата») і Вій (Свирид).
Помер 11 вересня 1974 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі. На площі Івана Франка, навпроти театру імені Івана Франка, встановлено пам’ятник Миколі Яковченку.
3 травня — день пам’яті Феодосія Печерського
Феодосій Печерський (ймовірно 1029 — 16 травня 1074) — християнський святий, один із основоположників чернецтва у Київській Русі, видатний церковний і політичний діяч другої половини XI ст. Був ігуменом першого києво-руського монастиря.
На фото – ікона “Преподобний Феодосій Печерський” з фондової колекції Національного заповідника “Києво-Печерська лавра”, виконана у 1700-тих роках для старого іконостаса церкви Воздвиження Чесного Хреста Господнього на Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.
Україна, Київ, майстерня Києво-Печерської лаври. Мідь, олія, карбування, золочення, КПЛ-Ж-1677.
4 травня 1817 року, народився Микола Костомаров
Костомаров Микола Іванович – видатний український історик, етнограф, прозаїк, поет-романтик, мислитель, громадський діяч, етнопсихолог.
Після закінчення своєї другої дисертації Костомаров розпочав нову роботу з історії Богдана Хмельницького і, бажаючи побувати в місцевостях, де відбувалися події, що описувалися ним, став учителем гімназії спочатку в Рівному, потім (1845) у Києві.
У Києві біля нього склалося коло осіб, відданих ідеї народності і мали намір проводити цю ідею в життя. У гурток цей входили П.А. Куліш, А.В. Маркевич, Н.І. Гулак, В.М. Білозерський, Т.Г. Шевченко. Інтереси київського гуртка не обмежувалися, проте межами української національності. Члени його, захоплені романтичним розумінням народності, мріяли про загальнослов’янську взаємність, поєднуючи з останньою побажання внутрішнього прогресу у своїй вітчизні. Потім гурток перетворився на суспільство, яке отримало назву Кирило-мефодіївського братства. Студент Петров, який підслухав їхні розмови, доніс на них; вони були заарештовані навесні 1847 року, звинувачені у державному злочині та піддані різним покаранням. Костомаров, просидівши рік у Петропавлівській фортеці, був «переведений на службу» до Саратова і відданий під нагляд місцевої поліції.
Навесні 1859 року його запросили петербурзьким університетом зайняти кафедру російської історії.
Помер 19 квітня 1885 року у Санкт-Петербурзі.
4 травня 1917 року, народилася Ірина Пап
Ірина Пап — найвідоміша жінка-фотограф України. Фотокореспондент газети «Известия» по Україні, директор Інституту журналістської майстерності при Спілці журналістів України.
Ця мініатюрна жінка тягнула на своїх плечах не тільки кілограми фототехніки, а й фактично всю фотографічну освіту радянської України. Її об’єктив чудово вхопив дух часу, а з її школи вийшли десятки визначних українських фотографів.
Саме їй та її чоловіку Борису Градову ми завдячені за великий масив фото Києва, лише малу частину яких ви можете подивитися за посиланням.
На фото – Борис Градов. Портрет Ірини Пап. 1962.
4 травня 1966 року, заснований Музей Максима Рильського
Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського — літературно-меморіальний музей, присвячений українському поетові, перекладачеві і громадському діячеві Максиму Тадейовичу Рильському, розміщений у його будинку в київській місцевості Голосіїв, де пройшли його останні 13 років життя.
Активну участь у його створенні взяли сини поета Богдан та Георгій, а також колеги і особисті друзі Максима Рильського.
У колекції Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського — речі, які оточували митця за його життя, велика кількість рукописів, а також особиста бібліотека поета, зокрема й книги, підписані авторами.
4 травня 1966 року, був створений Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України
Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України – архівосховище й музей, центральна архівна установа, що забезпечує облік, зберігання, комплектування, науково-технічне впорядковування та використовування документів Національного архівного фонду України з історії української культури, літератури та мистецтва XVIII–XX століття. Знаходиться за адресою: вул. Володимирська, 22а.
У фондах є документи з літератури, мистецтва й культури України XVIII–XX століть, біографічні та епістолярні матеріали, рукописи творів, графічні праці, фото письменників, літературознавців, композиторів, художників, скульпторів, архітекторів, акторів, співаків, режисерів, диригентів, хормейстерів, балетмейстерів та інших діячів культури.
Архів-музей поряд з архівосховищами має виставочні зали з постійною експозицією, кімнати-музеї видатних діячів української літератури та культури, бібліотечні колекції.
4 травня 1980 року, в селі Нові Петрівці Київської області відкрита діорама “Битва за Київ. Лютізький плацдарм”
З Лютізького плацдарму в селі Нові Петрівці 3 листопада 1943 року війська І-го Українського фронту розгорнули Київську стратегічну наступальну операцію та 6 листопада 1943 року звільнили столицю України від німецьких загарбників. Саме на цьому місці знаходився командно-наглядовий пункт Першого Українського фронту.
Діорама знаходиться на території Національного музею-заповідника української військової звитяги за адресою: вул. Захисників України 67, с. Нові Петрівці, Київська область.
5 травня 1931 року, народився Микола Кондратюк
Микола Кіндратович Кондратюк — український оперний та концертно-камерний співак (баритон), педагог, музично громадський діяч, професор.
На відео – Київська мелодія. Музика: Костянтин Мясков, вірш: Володимир Бровченко. Виконує Микола Кондратюк. Супровід – Ансамбль народних інструментів “Рідні наспіви”, художній керівник Анатолій Мамалига. З платівки “Згадай мене. Пісні на вірші Володимира Бровченка”, 1991 рік.
6 травня 1861 року, в церкві Різдва Христового на Подолі, була встановлена труна з тілом Тараса Шевченка
Труна з тілом Тараса Шевченка, що перевозилась із Санкт-Петербурга до Канева, була встановлена церкві на Поштовій площі 6 та 7 травня 1861 року. Перед величезним скупченням народу благочинний церков Подолу Петро Лебединцев та настоятель храму Йосип Желтонозький провели панахиду по великому поету України. Після цього кияни почали називати церкву «Шевченковою».
Про це свідчить меморіальна дошка, встановлена на фасаді церкви.
Церкву Різдва Христового споруджено у Києві на Поштовій площі у 1809—1814 роках. за проектом архітектора А.І. Меленського . Зруйнована у 1935 році та відновлена у первозданному вигляді у 2003 році.
10 травня 1861 року Тараса Шевченка було перепоховано в Каневі, на Чернечій горі.
На фото – Родичі та близькі знайомі біля труни Т.Г. Шевченка у Києві 7 травня 1861 року.
6 травня 1910 року, народився Анатолій Добровольський
Добровольський Анатолій Володимирович – український архітектор, заслужений будівельник УРСР (з 1950), академік архітектури (з 1953).
1934 року закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту. Є учнем Йосипа Юлійовича Каракіса . У 1950-1955 pp. – Головний архітектор Києва. З 1965 року – професор Київського художнього інституту.
Анатолій Добровольський – один із авторів:
– планування та забудови Хрещатика (1950-1955);
– готелю “Москва” (1959-1961, нині “Україна”);
– станцій метрополітену «Хрещатик» (1959—1960), «Вокзальна» (1960) та «Шулявська» (1963);
– кінотеатру “Україна” (1964);
– аеропорту “Бориспіль” (1959-1965);
– Північного мосту через Дніпро (1976);
– Центрального будинку художника (1978) та ін.
Автор понад 30 наукових праць, у тому числі монографії «Проектування та застосування архітектурної кераміки у Києві» (К., 1951). Під його редакцією вийшли книги «Будівельна кераміка» (К., 1954), «Архітектура Радянської України за 40 років» (К., 1957), «Україна: Архітектура міст та сіл» (К., 1959) та ін.
Помер 19 травня 1988 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
6 травня 1949 року, в Києві було засновано Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України
Інститут держави та права імені В.М.Корецького Національної академії наук України є однією з провідних науково-дослідних установ юридичного спрямування в Україні.
Станом на 01.01.2025 року в Інституті працює 99 співробітників, серед котрих 81 науковець, а саме: 27 докторів наук і 52 кандидати наук.
6 травня 1986 року, у Києві стартувала “Велогонка Миру”
Перший “радянський” етап 39-х міжнародних Велоперегонів Миру стартував 6 травня 1986 року, через десять днів після аварії на ЧАЕС, в Києві, в якому радіаційний фон перевищував норму в 500 разів.
Після першотравневого параду на Хрещатик, де власне і відбувся старт, на спортивне свято вийшли тисячі киян. З цієї нагоди в місті відбувся мітинг, який відкрив голова Київського міськвиконкому Валентин Згурський. Організатори заходу забезпечували прапорцями ряди піонерів, які повинні були вітати спортсменів. Чітко за розкладом включалися секундоміри; вулицями столиці їхали велосипедисти, журналісти писали бадьорі репортажі, не підозрюючи, що місто піддалося могутньої радіаційній атаці.
Ця подія відбулася за мовчазною злочинною згодою і київської, і кремлівської влади. Адже перше повідомлення ТАРС про аварію і рівнях радіації прозвучало лише 7 травня.
6 травня 2025 року, був відкритий памʼятний знак “ПІХОТА”
Памʼятний знак “ПІХОТА” – це перший елемента Алеї Захисників України, що поруч з Аркою Свободи українського народу. На знаку вигравіювані відбитки черевиків піхотинця, направлених в бік сходу. Він стоїть «на нулі», твердо впершись в землю, як символ опору ворожій навалі.
Піхота відіграє визначну і визначальну роль в нашій боротьбі. Тому символічно, але закономірно, що закладення Алеї розпочато в День піхоти. І перший крок стежками Алеї закарбовано навічно – відбитками черевиків українського піхотинця.
Участь у відкритті взяли Начальник Генерального штабу Збройних Сил України генерал-майор Андрій Гнатов, військовослужбовці різних складових Сил оборони України, ветерани російсько-української війни, представники Київської міської військової адміністрації.
Алея Захисників України є спільною ініціативою Збройних Сил України, Сухопутних військ Збройних Сил України та обʼєднання “Культурні сили”.
Київська міська військова адміністрація забезпечує у столиці повну підтримку та супровід ініціатив із формування нової культури вдячності військовим.
7 травня 1905 року, відбулося урочисте відкриття Київського фунікулеру
Київський фунікулер — фунікулерна система, що з’єднує історичне Верхнє місто та Поділ у Києві. Прокладено схилом Володимирської гірки з гарним краєвидом на річку Дніпро.
Створення фунікулера тривало з 1902 по 1905 роки і обійшлося концесіонеру (Суспільству Київської міської залізниці) у 230 тисяч рублів.
Незвичайна транспортна система отримала офіційну назву “Михайлівський електричний канатний підйом”. Урочисте відкриття відбулося 7 (20 за ст.ст.) травня 1905 року. Перший день роботи підйому був випробувальним: їм могли скористатися будівельники і механіки. Вже на наступний день, 8 (21 за ст.ст.) травня, почалося перевезення пасажирів. Протягом 1905 року були перевезені перші 500 тис. пасажирів.
7 травня 2012 року, був урочисто відкритий пам’ятник Воїнам-визволителям
Пам’ятник Воїнам-визволителям присвячений 67-й річниці перемоги у Другій світовій Війні.
У центрі композиції дві скульптури, що зображують солдатів, що сидять біля багаття. За задумом авторів солдати згадують загиблих бойових товаришів. Ще одна скульптура є саме багаття з котелком, що висить над ним. Четверта скульптура – рушник, що лежить на камені, на якому стоять солдатська каска, чашка зі шматком хліба та гілка дуба.
Матеріал: граніт, бронза.
Автори: художник К.Фадєєв, скульптори І.Мельничук, В.Білей.
Адреса: ст. м. «Мінська» (перетин Оболонського проспекту та вулиці маршала Тимошенко).
7 травня 2013 року, поряд із мостом закоханих відкритий памʼятник «Вічна любов: Луїджі і Мокрина»
У скульптурі увічнили почуття двох людей: італійця Луїджі Перутто та українки Мокрини Юрзук, яких розлучила війна і які пронесли своє кохання через все життя, і через 60 років зустрілися завдяки програмі «Жди меня» телеканалу «Інтер».
У церемонії відкриття взяв участь тільки 91-річний Луїджі Перутто, тоді як 93-річна Мокрина Юрзук за станом здоров’я не змогла прибути.
Сьогодні Луїджі і Мокрини немає в живих – його не стало в 2013 році, її – в 2015-му. Але їх дивовижна історія увічнена в бронзі в самому центрі Української столиці.
8 травня 1921 року, народився Микола Козловський
Микола Федорович Козловський — український майстер фотографічних справ.
Перша серйозна робота фотографа — «київський Нюрнберг», суд над полоненими нацистами, що відбувався прямо на Майдані у січні 1946. Знімки молодого Козловського оцінили. Так почався його шлях на вершину.
З 1948 року працював спеціальним фотокореспондентом журналу «Огонек» по Україні. Лауреат Шевченківської премії 1986 року за фотоальбом «Києве мій». Серед його творчого доробку більш як 30 фотоальбомів.
Козловський прожив у Києві все життя. Він любив і добре знав своє «місто-сад». Часто гуляв Трухановим островом. Із задоволенням брався за оспівування нових житлових комплексів. Суто про Київ у Козловського вийшло щонайменше 6 книг, а за одну з них він отримав Шевченківську премію.
8 травня 1965 року, за героїзм, виявлений під час оборони, Києву було надано звання «Міста — Героя».
Місто-герой – почесне звання міст з часів існування СРСР, яке було надано 12 містам і одній фортеці. Це звання їм присвоєно після німецько-радянської війни. Положення про звання «Місто-герой» було затверджено 8 травня 1965 року. Чотири міста: Київ, Севастополь, Одеса та Керч, знаходяться в Україні
6 березня 2022 року Президент України Володимир Зеленський з метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України встановив почесну відзнаку «Місто-герой України».
8 травня 1970 року, був відкритий Музей спортивної слави
Експозиція музею налічувала понад 3 тис. експонатів.
Основні її розділи: стан фізичної культури та спорту до революції, їх розвиток у довоєнні та післявоєнні роки; спорт у добровільних спортивних товариствах; розділ, який відбиває участь спортсменів України у складі збірної СРСР в Олімпійських іграх, чемпіонатах світу, Європи, у міжнародних зустрічах.
Серед численних експонатів — фотодокументи, зокрема про перших чемпіонів та рекордсменів СРСР, про відкриття Червоного стадіону в Києві (нині — НСК Олімпійський), про вихованців першого в Україні інституту фізичної культури, портретну галерею всіх чемпіонів Олімпійських ігор та ін.
Музей був розташований у будівлі Спорткомітету УРСР (вулиця Куйбишева №42), нині розташовується в НСК Олімпійському, вулиця Велика Васильківська, 55.
8 травня 1982 року, було відкрито Обеліск місту-герою Києву
Обеліск місту-герою Києву розташований на Галицькій площі та відкриває найдовший в місті проспект Берестейський.
Загальна висота споруди 43 м. Побудований із залізобетону та облицьований білим мармуром, увінчаний позолоченою зіркою. На ньому бронзовий карбований напис: «Місту-герою Києву». Постамент із червоного граніту.
Будівництво супроводжувалося технологічними труднощами: роботи треба було проводити дуже обмеженому майданчику, не заважаючи інтенсивному транспортному руху.
Після повномасштабного вторгнення російських військ на територію України 24 лютого 2022 року у рамках декомунізації з обеліску прибрали зображення Володимира Леніна, усі зірки та анотаційну дошку російською мовою. А також змінили напис «1941» на «1939» – рік, коли почалася Друга світова війна.
8 травня 2010 року, був відкритий Пам’ятник Івану Кожедубу
Кожедуб Іван Микитович – український радянський військовий діяч, пілот-винищувача, найрезультативніший ас у авіації Антигітлерівської коаліції за весь час Другої світової війни. На його рахунку 64 повітряні перемоги. Маршал авіації. Тричі Герой СРСР (4.02.1944, 19.08.1944, 18.08.1945; єдиний українець із трьома золотими зірками Героя СРСР). Маршал авіації (1985).
Пам’ятник Івану Кожедубу встановлено на алеї Слави у Парку Вічної Слави. Слід зазначити, що цей пам’ятник був першим, встановленим на алеї Слави, і, власне, її відкриває.
Пам’ятник виконаний у вигляді бронзової фігури Івана Кожедуба, одягненого у форму льотчика. Фігура встановлена на гранітний постамент із ініціалами льотчика. Поруч із фігурою встановлена гранітна стела у вигляді траєкторії піке з бронзовими фігурами літаків Ла-5 та Ла-7, на яких літав Іван Микитович.
Автори: скульптори А. Шлапак та Є. Карпов, архітектор Л. Малой.
Адреса: вулиця Лаврська, 1
8 травня 2015 року Батьківщина-мати була прикрашена маковим вінком
Монумент Батьківщина-мати у Києві червоним вінком зі стрічками прикрасив відомий руфер Мустанг.
9 травня 1920, на Хрещатику відбувся спільний парад польських вояків та військ УНР, які відзначили звільнення столиці України від більшовиків
Про ту подію мало хто пам’ятає на фоні Дня перемоги у Другій світовій війні 9 травня. Тоді польські та українські війська спробували звільнити Центральну Україну від більшовиків й навіть зуміли оволодіти Києвом. Проте відновити українську самостійну державу за допомогою поляків не вдалось, адже дуже швидко польсько-українське військо змушене було захищати вже польські землі.
Вранці 9 травня 1920 року під акомпанемент гарматної канонади, що лунала з району Дарниці, де поляки вели бій за плацдарм на лівому березі Дніпра, Хрещатиком пройшов парад на честь визволення столиці України.
Парад перемоги поляків та українців на Хрещатику 9 травня 1920 року
9 травня 1981 року, відбулося урочисте відкриття Національного музею історії України у Другій світовій війні
«Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс» — музей у Києві. Розташований на схилах правого берега Дніпра, на Печерську. До 16 липня 2015 року мав назву: Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років».
Меморіальний комплекс займає площу понад 11 га. До нього входять: музей з монументом «Батьківщина-мати», головна площа з Алеєю міст-героїв і скульптурними композиціями «Форсування Дніпра» й «Передача зброї», галерея героїв фронту і тилу з бронзовими горельєфними композиціями, чаша «Вогонь Слави», виставка бойової техніки й озброєння, окрема споруда, де розгорнута експозиція «На чужих війнах».
Головний експозиційний корпус музею — триповерхова споруда з площею перед нею, яка вміщує до 30 тисяч осіб. Будівля музею є одночасно п’єдесталом для монумента «Батьківщина-мати».
10 травня 1839 року, було закладено Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна
Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна Київського національного університету імені Тараса Шевченка — один із найстаріших ботанічних закладів України, заснований в 1839 році. Це науково-дослідна, навчальна, освітня, природоохоронна установа, яка має за мету збереження, вивчення та збагачення рослинних ресурсів регіону видами місцевої та світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій. Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Знаменною подією у громадському житті Києва було заснування у 1834 році Київського університету Святого Володимира. Однією з важливих науково-дослідних установ університету став його ботанічний сад.
Питання доцільності заснування ботанічного саду виникло ще під час підготовки до організації університету. Архітектор В.І. Беретті, за проектом якого зводився університет, запропонував розташувати сад на пустирі, який прилягав до корпусу, що споруджується.
Основою колекцій саду мали стати рослини, які було вирішено перевезти до Києва з Кременецького (Волинського) ліцею 1833 року, після його розформування. Проте через відсутність коштів створення ботанічного саду затрималося на кілька років. Пізніше з Кременця, а також з інших місць до університету почали надходити рослини. За реєстром 1834 року з Кременця було прийнято 513 рослин 34 видів, які були розміщені в Царському саду (нині це місце є частиною Центрального парку культури та відпочинку).
Лише 1839 року Київський навчальний округ дав дозвіл на закладку тимчасового ботанічного саду. Виконання цих робіт було доручено завідувачу кафедри ботаніки університету професору Р.Е. Траутфеттер, який був з 1838 року директором саду. 10 (22) травня 1839 року Р.Е. Траутфеттер зробив перші посадки майбутньої всесвітньо відомої колекції. З цього часу цей день вважається датою затвердження Київського ботанічного саду.
Наприкінці 1841 року сад отримав статус постійного.
У наступні роки тривала забудова території та поповнення колекцій. За планом архітектора Лауфера споруджено оранжерейний комплекс, а також тераси, що збереглися до наших днів. До 1850 року остаточні роботи з упорядкування саду було завершено.
10 травня 1840 року, народився Марк Кропивницький
Кропивницький Марко Лукич – український письменник, драматург, театральний режисер і актор. З іменем Кропивницького пов’язані створення українського професійного театру в наддніпрянській Україні й наступний етап розвитку реалістичної драматургії. Його прізвищем названо місто Кропивницький.
Закінчив Київську гімназію. Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету.
1880 року склав власну трупу, до якої увійшли талановиті артистки та артисти — М.К. Заньковецька, А.П. Затиркевич, М.К. Садовський. Ця трупа високо підняла рівень українського театру.
Згодом трупа розпалася на кілька самостійних труп.
10 січня 1882 року у Києві в театрі Бергоньє була показана вистава «Назар Стодоля» (за твором Т.Г. Шевченка) трупи Г.А. Ашкаренко. Режисер та актор цієї вистави був Марк Кропивницький. Це був перший виступ Українського професійного театру.
Збірник драм Кропивницького — «Дай серцю волю — заведе у неволю», «Глитай», «Невільник» та «Помирилися» — вийшов у Києві 1882 року; до другого видання (Харків, 1885) увійшли ще й «Пошились у дурні» та «Лихо не кожному лихо». Пізніше вийшли «Доки сонце зiйде — роса очі виїсть» та водевіль «По ревізії». Цей водевіль, дуже сценічний і живий, мав тоді велику популярність.
Твори Кропивницького вирізняються знанням народного життя, сценічністю та гарною українською мовою. 1911 року вийшло 4-те видання творів Кропивницького «Збірник творів» із 9 п’єс. Загалом Марк Кропивницький написав близько 40 п’єс.
Помер 21 квітня 1910 року дорогою з Одеси, де був на гастролях. Похований у Харкові.
10 травня 1925 року, було відкрито міст імені Євгенії Бош
Будівництво на місці зруйнованого Миколаївського ланцюгового мосту йшло 10 місяців. Новий міст був названий на честь революціонерки та учасниці громадянської війни в Україні Є. Б. Бош, яка покінчила життя самогубством за кілька місяців до відкриття мосту. Автором проекту був Євген Патон.
Відкриття мосту стало справжнім святом для міста, оскільки знову запрацювала трамвайна лінія на лівий берег. Два десятки селищ, у тому числі Стара та Нова Дарниця, увійшли до складу Києва.
19 вересня 1941 року Міст імені Євгенії Бош був знищений радянськими військами при відступі. Після Другої світової війни не відновлювався.
10 травня 1982 року, засновано Медаль «У пам’ять 1500-річчя Києва»
Медаль «У пам’ять 1500-річчя Києва» – ювілейна медаль, державна нагорода СРСР. Введена указом Президії Верховної Ради СРСР 10 травня 1982 року в ознаменування 1500-річчя від заснування міста Києва. Автор медалі — художник Кудь.
Перше нагородження медаллю відбулося 26 травня 1982 року — на урочистому засіданні радянського керівництва з приводу відкриття в Києві меморіального комплексу Батьківщина-Мати. Першою медаллю, з обґрунтуванням «за величезний внесок у соціально-культурний і економічний розвиток столиці України міста-героя Києва» — був нагороджений Генеральний секретар ЦК КПРС Л. І. Брежнєв.
Станом на 1 січня 1995 року медаллю «У пам’ять 1500-річчя Києва» було проведено приблизно 780 180 нагороджень.
11 травня 2003 року, був відкритий памʼятник Валерію Лобановському
Пам’ятник Валерію Лобановському в Києві був відкритий до першої річниці смерті видатного тренера.
Спочатку він був встановлений на території стадіону «Динамо» (за вхідною колонадою), що носить ім’я Лобановського, а в кінці 2013-го був перенесений на нинішнє місце на площі біля футбольної арени.
Автори меморіалу: скульптор В. Філатов, архітектор В. Климик.
Адреса: вулиця Михайла Грушевського, 3.
11 травня 2025 року, у Кирилівській церкві вперше за три десятиліття відбулося богослужіння українською мовою
В давній українській святині, унікальній церкві, що збереглася до наших днів з часів княжої України-Руси – Кирилівській церкві – вперше за кілька десятиліть пролунала молитва українською мовою!
Кирилівська церква після Софії Київської – другий столичний храм часів давньої Київської держави, заснований ще у ХІІ столітті. Ця церква збереглася до наших днів майже у первісному вигляді. Важко осягнути, скільки всього пережила ця унікальна святиня, скільки витримала ворожих навал, окупантів тощо.
З 1994 року в Кирилівській церкві відбувалися богослужіння УПЦ МП – і до кінця січня 2025-го. За повідомленням Міністерства культури, договір з цією юрисдикцією про безоплатне користування Кирилівською церквою в Києві закінчився 30 січня 2025 року.
Першу літургію українською мовою у храмі провів Блаженніший митрополит Київський і всієї України Епіфаній.
12 травня 996 року, була освячена Десятинна церква
Десятинна церква, або Церква Успіння Пресвятої Богородиці — християнська церква, зведена на Старокиївській горі в Києві в 989—996 роках.
Присвячена Успінню Пресвятої Богородиці. Вважається першою кам’яною церквою Київської Русі.
Церкву зруйновано під час монгольського штурму Києва 1240 року. Залишки фундаменту Десятинної церкви разом із містом Володимира є пам’яткою національного значення. Розташовувалася біля міських воріт.
Була споруджена на території Київського дитинця (Дитинець — центральна укріплена частина у містах Русі.) князем Володимиром Святославичем, який на її побудову та утримання виділив десяту частину своїх прибутків — десятину, звідки й походить назва церкви.
12 травня 1882 року, народився Кирило Стеценко
Стеценко Кирило Григорович – український композитор, хоровий диригент і громадський діяч, протоієрей УАПЦ. Засновник Республіканської капели УНР.
З 1892 року навчався у малювальній школі М. Мурашка та Софійській духовній бурсі у Києві. З 1899 року співав у хорі Миколи Лисенка, у якому пізніше був помічником диригента. 1903 року Кирило Стеценко закінчив Київську духовну семінарію і до 1907 року навчався у Музично-драматичній школі Миколи Лисенка.
У 1907 році був заарештований за участь у громадській діяльності та висланий до Олександрівська-Грушевського, нині міста Шахти. У 1908 році повернувся з заслання та викладав вокал у Білій Церкві та Тирнові. У 1911 році вивчився на священика і отримав парафію на Поділлі.
З 1917 року працював у Києві у музичному відділі Міністерства Освіти. Організував Перший київський народний хор, дві мандрівні капели, на основі яких згодом виникла капела «Думка», з якою він мандрував Україною.
Високе громадське зізнання композитор здобув як автора церковної музики. Найвищими його досягненнями вважаються «Літургія Св. Іоанна Златоуста», «Всіночна» та «Панахида», присвячена пам’яті М. Лисенка.
1921 року знову на парафії у селі Веприку на Київщині, де й помер 29 квітня 1922 року.
1957 року в Києві ім’ям Кирила Григоровича Стеценка було названо вулицю.
1965 року на фасаді будинку № 6а по вулиці Великій Житомирській, де у 1919—1920 pp. жив композитор, було відкрито меморіальну дошку — граніт; архітектор В.П. Шевченко.
12 травня 1936 року, народився Іван Марчук
Марчук Іван Степанович – український живописець, засновник техніки пльонтанізму, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Шевченка. Почесний академік Національної академії мистецтв України. Почесний громадянин Тернополя, Києва та Канева.
Після закінчення семирічної школи з 1951-1956 років. навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва імені Івана Труша на відділенні декоративного розпису.
З 1965 по 1968 рік працював у Київському науковому інституті надтвердих матеріалів, а згодом на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва.
Перша офіційна виставка українського художника відбулася 1979 року у Москві. В Україні про нього заговорили після виставки у Будинку літераторів у вересні 1980 року.
З 1984 року — на творчій роботі. У 1989—2001 роках мешкав у Австралії, Канаді й США. До початку широкомасштабного російського вторгнення жив та працював у Києві.
У 2006 році Міжнародна академія сучасного мистецтва у Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії.
У жовтні 2007 року потрапив до рейтингу «100 геніїв сучасності» (72-ге місце), який уклала британська газета «The Daily Telegraph».
8 червня 2024 року картину Івана Марчука «Зійшов місяць на Дніпром» на київському аукціоні «Goldens» продали за 250 тисяч доларів США, рекордну вартість для твору сучасного українського художника.
13 травня 1892 року, народився Володимир Добржанський
Добржанський Володимир Пантелеймонович – український кінооператор. Перший кінооператор Києва.
Володимир Добржанський закінчив двокласне училище у Києві, був рядовим під час Першої світової війни.
У кіно із 1909 року.
5 вересня 1912 року зняв закладку пам’ятника П.А. Столипіну у Києві у присутності родини покійного та всіх начальницьких осіб, про що через два дні було випущено фільм. 28 вересня 1912 року зняв у Києві похорон композитора Н.В. Лисенка.
Літав разом із Нестеровим у 1913 році за маршрутом Київ-Остер-Козелець та знімав з висоти 1000 м Київ, Дніпро, Десну, села.
1919 року — працював в Українському кінокомітеті, з 1925 року — в «Пролеткіно», з 1927 року — в «Узбекіно».
У 1909-1915 роках зняв понад 100 хронікальних сюжетів.
Оператор: 1909 — «Полтавські урочистості», 1910 — «Кінні ігри у Київському військовому училищі», 1910 — «Перенесення мощів Св. Єфросинії», 1911 — «Жахлива будівельна катастрофа в Києві — обвал будинку № 14 на Львівській вулиці, 1911 – «Похорон Столипіна», 1911 – «Відкриття пам’ятника Св. Ользі в Києві 4 вересня 1911 р.», 1912 – «Грандіозний розлив Дніпра та повінь передмість м. Києва в 1912 році», 1912 – 1912 – «Похорон відомого громадського діяча М.Є. Мандельштама», 1912 – «Похорон чинів поліції, які загинули жертвою службового обов’язку в «Пущі-водиці»», 1912 – «Повітряне колесо як вітряний двигун, винайдене селянином Йосипом Рябоконем, патент в Росії», 1912 – 1913 – “До процесу Бейліса”, 1913 – “Київська Олімпіада”, 1914 – “Політ льотчика Нестерова”, 1917 – “Зняття пам’ятника Столипіну”, 1918 – “Парад вільного козацтва”, 1918 – “Похорони жертв «Похорони юнаків-героїв України» та ін.
Помер 1939 року.
13 травня 1927 року, засновано футбольний клуб “Динамо” (Київ)
Існує кілька точок зору на дату народження команди, яка знаходиться в тимчасовому проміжку між 13 травня 1927 року (реєстрація статуту Київського пролетарського спортивного товариства (ПСО) “Динамо” Міжвідомчою комісією у справах громадських організацій та спілок) та 1 липня 1928 року (перша відома нам гра футбольної команди київського “Динамо” в Білій Церкві). Більше п’ятдесяти років у засобах масової інформації, спортивно-інформаційних виданнях, книгах з історії футболу згадується, що команда створена в 1927 році. Ця дата була вказана як у колишній емблемі клубу, так і в офіційних документах ФІФА та УЄФА.
13 травня 2002 року, пішов із життя видатний футбольний тренер Валерій Лобановський
7 травня у Лобановського під час матчу київського «Динамо» із запорізьким «Металургом» стався інсульт, від наслідків якого він помер через п’ять днів у реанімації Запорізького центру екстремальної медицини.
Прощання з великим тренером пройшло 16 травня 2002 року в Києві на стадіоні «Динамо». Похований на Байковому цвинтарі.
15 травня Валерію Лобановському посмертно було надано звання Героя України. Іменем видатного тренера названо стадіон «Динамо», відкрито пам’ятник біля входу на стадіон, відкрито музей та меморіальну дошку у школі, в якій навчався Валерій Лобановський.
14 травня 1975 року, на полі стадіону «Санкт-Якоб» у Базелі київське «Динамо» вперше у своїй історії грало у фіналі європейського турніру – Кубку володарів Кубків
Суперником підопічних Валерія Лобановського був угорський «Ференцварош», який, безперечно, так само мав намір здобути почесний трофей.
Перший завойований Кубок володарів Кубків київського “Динамо”! Як це було
14 травня 1982 року, відкрито Кінотеатр “Київська Русь”
Відкриття кінотеатру було заплановане до святкування 1500-річчя заснування Києва.
В оформленні будівлі використані полірований мармур, граніт, кераміка, алюміній і ін. Перед головним входом – фонтан з басейном (архітектори В. Таенчук, Н. Босенко). На боковому фасаді кінотеатру «Київська Русь» установлене алюмінієве панно художника Григорія Кореня і скульптора Миколи Обезюка.
Кінотеатр «Київська Русь» швидко завоював прихильників серед любителів кіномистецтва і став в один ряд з найкращими кінотеатрами Києва.
14 травня 2008 року, було відкрито пам’ятник Ігорю Сікорському в КПІ
Пам’ятник Ігорю Сікорському встановлений перед входом до відділення історії авіації та космонавтики Державного політехнічного музею при НТУУ «КПІ» на Музейній площі ВНЗ. Це перший у світі пам’ятник видатному авіаконструктору.
Монумент являє собою ростову бронзову фігуру Сікорського з його знаменитої капелюхом в руках, встановлену на гранітний постамент. На лицьовій анотаційної дошці наводиться висловлювання, знайдене в записах Ігоря Івановича «… Знімаю капелюха перед Альма-матер, яка підготувала мене до підкорення неба …».
Автор: скульптор М. Олійник.
14 травня 2022 року, “Арка Дружби народів” була перейменована в “Арку Свободи українського народу”
Арка Свободи українського народу — скульптурна композиція в Києві на території Хрещатого парку. До початку активної фази російсько-української війни мала назву Арка дружби народів та була створена на честь 60-ї річниці створення СРСР.
Композиція з’явилася 1982 року, під час підготовки до святкування 1500-річчя Києва, на місці розташування Літньої естради.
14 травня 2022 року, рішенням КМДА, “Арка Дружби народів” була перейменована в “Арку Свободи українського народу”.
14 травня 2025 року, була відкрита 48-ма мініскульптура проєкту “Шукай” – “Київські контракти”
Присвячена вона Київським контрактам — легендарним ярмаркам на площі, що отримала назву Контрактова.
Контрактовий ярмарок заклав економічну й культурну основу Києва як центру підприємництва — торгівлі, бізнесу й угод. Саме тут, на Подолі, наприкінці XVIII — на початку XIX століття, вперше системно й масштабно збиралися купці та промисловці з усієї Європи. Контрактовий ярмарок зробив Київ містом підприємців і грошей. Бути на Контрактах — означало мати репутацію і статус.
Підписували контракти в Контрактовому будинку, там і встановлено скульптуру.
Скульптура — це бронзовий прилавок, де підписується контракт.
Прикмета: мене потри — гарний контракт підпиши
Шукайте скульптуру на Контрактовій площі, вул. Межигірська, 1, між колонами Контрактового будинку.
Авторка проєкту Юлія Бевзенко
Скульптор Юрій Білявський
Фото – Andrii Prots Photography
15 травня 1157 року, у Києві помер Юрій Долгорукий
Юрій Долгорукий – князь із династії Рюриковичів, шостий син Володимира Мономаха та його другої дружини, дочки половецького хана, а за припущеннями деяких істориків — його першої дружини Гіти Уессекської. Великий князь київський (1149—1151, 1155—1157), князь суздальський (1108—1135, 1136—1149, 1151—1155) і переяславський (1132, 1135). Відомий під прізвиськом Долгорукий («Довгорукий») за те, що втручався у боротьбу за київський престол та міжусобиці на Русі, перебуваючи у далекому периферійному Володимиро-Суздальському князівстві.
Юрія Долгорукого вважають засновником Москви.
1149 року, користуючись з усобиць між князями, Юрій Долгорукий пішов у похід на південь і разом з половцями, біля Переяслава на Дніпрі, розбивши війська київського князя Ізяслава II Мстиславича, оволодів Києвом. 1150 року мусив його покинути, але згодом знову опинився в Києві. Після поразки на річці Руті (1151), Юрій повернувся до Суздаля. Втретє здобув він Київ 1155 року й залишився там до кінця свого життя (близько двох років).
Юрій Долгорукий не був улюбленцем киян; його отруїли під час бенкету в київського боярина Петрила 15 травня 1157 року. Після його смерті повсталі кияни ліквідували встановлену ним владу, «суздальців — бояр і дружину — побивали по містах і селах».
15 травня 1859 року, народився Панас Саксаганський
Панас Карпович Саксаганський (справжнє прізвище Тобілевич) визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи Марка Кропивницького, один з корифеїв українського побутового театру. У своєму сценічному псевдоніму Саксаганський увічнив батьківщину матері Євдокії — вона походила з містечка Саксагань.
Сценічну діяльність Панас Саксаганський розпочав у 1875 році, спочатку в аматорському театрі, а з 1883 року у професійному театрі в трупах М.П.Старицького, М.Л.Кропивницького, Н.К.Садовського. У 1890-1909 pp. — очолював трупу, до якої входили видатні актори українського театру (М.К. Заньковецька та ін.).
Блискучий характерний актор, режисер, педагог Панас Карпович навіть на восьмому десятку років, коли в нього забрала рука, продовжував виступати перед глядачами на клубних сценах.
Помер 17 вересня 1940 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
1937 року в Києві на честь видатного артиста було названо вулицю.
15 травня 1996 року, був встановлений перший фрагмент ансамблю пам’ятника княгині Ользі
Цього дня, рано-вранці на Михайлівський площі була встановлена скульптура княгині Ольги — перший фрагмент ансамблю пам’ятника княгині Ользі, святому апостолу Андрієві Первозванному, просвітителям Кирилові та Мефодію.
Монтаж усіх елементів пам’ятника тривав три дні.
Памʼятник відкрили 25 травня 1996 року.
15 травня 2025 року, Київрада виділила приміщення в історичній будівлі на вул. Липській, 16 під «Музей авангарду»
У листопаді 2024 року в столиці створили «Музей авангарду» – нову філію Музею історії міста Києва. Для її постійної експозиції Київрада підтримала виділення вільного приміщення в історичній будівлі площею 676,1 кв. м на вул. Липській, 16, що є пам’яткою архітектури місцевого значення.
Колекція музею вже налічує понад 145 творів, подарованих українськими колекціонерами та митцями. Вона охоплює повний спектр розвитку українського авангарду – від його витоків у першій половині ХХ століття до робіт сучасних митців.
На приміщення на вул. Липській 16, де відтепер розташується музей, ще у 2017 році укладено охоронний договір № 3543. Передбачено кошти на реставрацію будівлі, що стане домівкою для постійної експозиції. Усі роботи із створення нового музейного простору виконуватимуться з обов’язковим дотриманням пам`яткоохоронного законодавства.
Садиба графині Уварової на вул. Липській 16 – це царський маєток, який зберіг свою розкіш і велич і до наших днів.
Третя неділя травня – день пам’яті жертв Биківнянської трагедії
День пам’яті жертв Биківнянської трагедії відзначається в межах Дня пам’яті жертв політичних репресій, який припадає на третю неділю травня. Цей день вшановує тисячі людей, розстріляних органами НКВС у Києві та таємно похованих у Биківнянському лісі у 1937–1941 роках.
Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» — заповідник національного значення (з 2006), найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій 1937—1941 років. Територія Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» складає майже 239 га та є найбільшим в Україні місцем поховання жертв сталінських репресій.
16 травня 1902 року, народився Йосип Каракіс
Йосип Юлійович Каракіс— видатний український архітектор, містобудівник, художник і педагог, один з найплідніших київських зодчих. Архітектор світового класу, відомий як майстер короткої епохи українського конструктивізму і активний борець за збереження історичних пам’яток. На думку фахівців, безліч новаторських ідей автора житлових і громадських будівель 30-х років XX століття свіжі і актуальні сьогодні, а задуми архітектора значно випередили свій час. Йосип Каракіс — автор десятків будівель, які стали згодом пам’ятками архітектури і ряду типових проєктів. Загалом за його проєктами побудовано більше 4500 шкільних будівель (будівництво продовжується і понині.
Киянин Каракіс був архітектором Національного музею історії України, як і інших не менш відомих у місті будівель: ресторану «Динамо», величезного будинку-«птиці», що тягнеться від станції метро «Арсенальна», вздовж вулиці Січневого повстання та ще багато інших.
16 травня 2002 року, був відкритий пам’ятник Михайлу Драгоманову
Памʼятник встановлений зліва від входу в головний корпус Національного педагогічного університету, який носить його ім’я. Відкритий з нагоди 160-річчя від дня народження М. Драгоманова. Зведений коштом навчального закладу.
Автори: скульптор А. Красноголовець, архітектор С. Сліпець.
Знаходиться за адресою – вулиця Миколи Пирогова, 9.
16 травня 2005 року, в Києві відбулося відкриття “Євробачення”
Урочисте відкриття 50-го міжнародного пісенного конкурсу “Євробачення” (англ. Eurovision Song Contest 2005; fr. Пісенний конкурс Євробачення 2005) відбулося на площі перед Маріїнським палацом.
Згідно з умовами конкурсу право на проведення у Києві було отримано після того, як у 2004 році в турецькому місті Стамбулі співачка Руслана з композицією «Wild Dances» посіла І місце, набравши у фіналі 280 балів. Україна проводила цей конкурс у себе вперше.
Конкурс проходив у Палаці спорту, де 19 травня відбувся півфінал, а 21 травня — фінал.
Перше місце на Конкурсі пісні Євробачення 2005 посіла представниця Греції Олена Папаризу з композицією My number one. Друге місце посіла представниця Мальти Кьяра з композицією Angel, третє місце — представниця Румунії Луміниця Анджел у супроводі групи Sistem з композицією Let Me Try. Україну на конкурсі представляв гурт «Гринджоли» («Сані»), які посіли лише двадцяте місце.
17 травня 1946 року, народилася Зінаїда Турчина
Турчина Зінаїда Михайлівна – українська гандболістка на позиції розігруючої, олімпійська чемпіонка монреальської і московської Олімпіад, бронзова призерка Олімпіади в Сеулі в складі збірної СРСР з гандболу, тренерка.
1972 року закінчила Кам’янець-Подільський педагогічний інститут. У 1962-1988 роках. виступала за київський «Спартак», у 1990—1994 роках. – Граючий тренер, з 1994 по 1995 – головний тренер команди «Спартак» і збірної України, з 1996 року – президент клубу «Спартак» ім. І.Є. Турчина.
За збірну СРСР з 1965 по 1988 рік провела понад 500 матчів.
2000 року за результатами опитування, проведеного Міжнародною федерацією гандболу Зінаїду Турчину визнано найкращою гандболісткою 20-го століття.
17 травня 1955 року, була створена компанія “Київміськбуд”
Історія компанії починається в 1955 році зі створення Головного управління житлового і цивільного будівництва при Київському міськвиконкомі на базі спеціалізованих підприємств м. Києва. Метою створення “Головкиївміськбуду” було збільшення обсягів житлового та цивільного будівництва в столиці Україні, впровадження індустріальних методів житлового будівництва.
20 січня 1992 року Головкиївміськбуд при Київському виконкомі реорганізовано на державну комунальну будівельну корпорацію «Київміськбуд».
Силами працівників “Київміськбуду” збудована переважна більшість унікальних об’єктів, які прикрашають місто: готелі “Славутич”, “Либідь”, “Київ”, “Спорт”, “Хрещатик”, “Салют”, “Козацький”, меморіальний комплекс Великої Вітчизняної війни, споруда АСК телебачення, університети, універсами, промислові об’єкти і споруди, лабораторні корпуси та безліч інших об’єктів.
17 травня 1995 року, був відкритий Музей історії “Київміськбуду”
Музей історії «Київміськбуду» — це перший музей у Києві, що присвячений історії житлово-цивільного будівництва міста після Другої світової війни.
Він був заснований у 1995 році і зберігає матеріали, що висвітлюють відбудову Києва та історію організації «Київміськбуд», а також відображає втрати міста внаслідок війни. У музеї представлені чертежі, макети та історії будівництва таких об’єктів, як Національний музей історії України у Другій світовій війні, Центральний республіканський стадіон, Палац «Україна» та Національна філармонія.
Музей знаходиться у будівлі АТ ХК «Київміськбуд», за адресою: вулиця Суворова, 4-6, 2-й поверх.
18 травня 2019 року, була відкрита 15-та мініскульптура проєкту “Шукай” – Київський богатир Кирило Кожум’яка
Встановили Кирила Кожум’яку – легендарного київського богатиря. На честь славного Кожум’яки було названо урочище Кожум’яки, в якому він, власне кажучи, і жив. І шкіри м’яв. Сьогодні цей район називається Воздвиженка.
Авторка проєкту – Юлія Бевзенко.
Скульптор Марко Галенко.
Ідея скульптурки – маркетинг-директор клубу Сергій Щербій.
Адреса: вулиця Електриків, 29а, клуб здорових задоволень «5 елемент», ліворуч від входу. 53-й автобус з Контрактової площі, від кінцевої до кінцевої.
19 травня 1051 року, у Реймсі (Франція) відбулося вінчання та коронування Анни Київської
Французький король Генріх І лише з третього разу отримав згоду на шлюб від її батька Ярослава Мудрого.
Анна Ярославна (Анна Київська) – імовірно наймолодша з трьох доньок Київського князя Ярослава Мудрого. Вона народилася в 1024 році, а у 1051-му обвінчалася з Французьким королем Генріхом I, ставши королевою Франції. Анна стала матір’ю майбутнього короля Філіпа I, таким чином, в історії Франції вона залишилася як прабабуся майже 30 французьких королів. Після 1076 року відомості про неї припиняються, тому точна дата смерті невідома.
Власне, вважається, що багато в чому завдяки їй почався справжній розквіт Франції як європейської держави, а Париж став культурною столицею.
На фото – пам’ятник Анні Ярославні встановлений у одноіменному сквері на Львівській площі, за декілька кроків від Посольства Франції.
19 травня 1902 року, народилася Зоя Гайдай
Гойдай Зоя Михайлівна – українська оперна співачка (сопрано), педагог. Народна артистка СРСР (1944). Професор (1963).
1927 року закінчила Київський музично-драматичний інститут. У 1928—1930 та 1934—1955 роках — солістка Київського академічного театру опери та балету імені Т.Г.Шевченка, 1930—1934 років — солістка Харківського державного академічного театру опери та балету імені М.В.Лисенка. Зоя Гайдай — артистка широкого творчого діапазону, мала яскраве вокальне і сценічне обдарування, створила понад п’ятдесят музично-мистецьких образів.
Їй неодноразово доводилося гастролювати за кордоном: в Іраку, Ірані, Китаї, Канаді, США, Пакистані.
1955 року залишила сцену. Викладала у Київській Державній консерваторії з 1947 року (з 1963 року — професор) до кінця життя.
Померла 21 квітня 1965 року у Києві. Похована на Байковому цвинтарі. У Києві ім’ям Зої Гайдай у 1970 році названо вулицю в Оболонському районі, на початку вулиці встановлено анотаційну дошку.
19 травня 2021 року, було відкрито 29-ту мініскульптурку проєкту «Шукай» – Серце Києва
Скульптуру встановили на вулиці Богдана Хмельницького, 42 — саме тут жив видатний кардіохірург, інженер і кібернетик Микола Амосов, на честь якого її відкрили.
Встановлення цієї скульптури тривало найдовше серед усіх попередніх — близько 5 місяців. За цей час змінювався її дизайн і форма, а також тривав процес підключення до електрики, що теж є унікальним для скульптур проєкту.
Авторка проєкту «Шукай» – Юлія Бевзенко.
Скульптор – Юрій Білявський.
У Києві відкрили 29-ту мініскульптурку проєкту «Шукай» – “Серце”. Фото та відео
20 травня 1982 року, відбулося урочисте відкриття оновлених “Золотих воріт”
Будівля павільйону-музею “Золоті ворота” відтворює передбачуваний зовнішній вигляд головних воріт міста часів князя Ярослава Мудрого, за наказом якого в 1037 році вони були збудовані, і водночас є павільйоном, який захищає залишки воріт від подальшої руйнації та музеєм історії цієї споруди.
Об’єкт зданий до відзначення 1500-річчя Києва.
Відбудова Золотих воріт мала як своїх прихильників, так і противників, які вважали, що законсервувати руїни можна й іншим способом, не змінюючи їх художній вигляд. Головним їх аргументом було те, що відбудова в будь якому випадку є гіпотетичною і відхиляє уяву від справжнього вигляду. Але ж і руїни не давали ніякої уяви про справжній (первісний) вигляд Золотих воріт.
Фото – після відкриття пам’ятника. Травень 1982 року. Фото О. Пермінов.
20 травня 2024 року, було відкрито рух новим шляхопроводом на Оболоні – вулицею Полярною через Богатирську
Мер Києва Віталій Кличко відкрив рух новим шляхопроводом на Оболоні – проїзд вулицею Полярною естакадою через Богатирську.
Віталій Кличко відкрив рух новим шляхопроводом на Оболоні – вулицею Полярною через Богатирську. Фото
21 травня 1868 року, народився Федір Андерс
Андерс Федір Фердинандович – український інженер, конструктор першого в Україні дирижабля.
Навчався в реальному, потім — у землемірному училищах. Імовірно, в 1918 році заочно закінчив Київський політехнічний інститут.
У 1911 році збудував один з перших в Російській імперії дирижаблів — дирижабль м’якої конструкції «Київ». 9 жовтня 1911 року Андерс здійснив перший публічний політ на дирижаблі власної конструкції над Києвом, в Купецькому саду (тепер Хрещатий парк).
Дирижабль «Київ», сконструйований Федором Андерсом, перевіз близько 200 пасажирів. Це було перше організоване перевезення пасажирів повітряним транспортом в Україні.
Помер 31 травня 1926 року. Похований у Києві на старій частині Байкового цвинтаря.
На честь Федора Андерса в Києві було названо вулицю.
22 травня 1871 року, відбулася урочиста закладка споруд першого центрального водопроводу
Цього дня у Міському саду було освячено будівництво першої водонапірної вежі. Вона не збереглася до наших днів.
На початку 1872 року основні роботи по першому централізованому водопроводу підходили до завершення. У комплексі першочергових споруд вже були водозабір з Дніпра біля пам’ятника Магдебурзькому праву, парова насосна станція, фільтри, резервуари для води, 24 км водопровідної мережі, фонтани, вуличні водорозбірні крани. На Володимирській гірці біля Михайлівського монастиря і в Царському саду (нині – Хрещатий парк) височіли дві водонапірні башти. У 1877 р. звели ще одну з підземним резервуаром на 110 тис. відер (у 2003 р тут відкрився Водно-інформаційний центр). У перший рік до водопроводу були підключені 83 садиби.
Через п’ять років до водопроводу підключили вже 270 садиб, розташованих практично на всіх центральних вулицях Києва.
22 травня 1920 року, народився Микола Гринько
Микола Григорович Гринько – український кіноактор. Заслужений артист УРСР (1969). Народний артист УРСР (1973).
Змалку Микола мріяв стати артистом, але плани порушила Друга світова війна. На фронті Гринько служив стрільцем-радистом на бомбардувальниках дальньої дії та був комсоргом полку.
Після війни став помічником режисера, а згодом провідним актором театру, багато працював на естраді. З 1946 року – актор драматичних театрів Запоріжжя та Ужгорода. З 1955 року – актор та художній керівник Київського естрадного оркестру «Дніпро». З 1963 року – актор Київської кіностудії імені О.П.Довженка.
Найвідоміші ролі – Папа Карло (“Пригоди Буратіно”), Професор (“Сталкер”), професор Громов (“Пригоди Електроніка”), які зробили його популярним у всій країні.
Микола Гринько помер від лейкемії в Києві 10 квітня 1989 року, похований на Байковому цвинтарі.
22 травня 1941 року, народився Микола Олялін
Олялін Микола Володимирович – український кіноактор, кінорежисер і сценарист. Член НСКінУ (1971). Народний артист УРСР (1979). Кавалер Ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня (21.05.2001).
У дитинстві займався у гуртку самодіяльності у місцевому Будинку офіцерів. У 1959 році Микола приїхав до Ленінграда і відразу вступив до ЛГІТМіК, на курс Олександра Яна. Успішно закінчивши інститут, артист був направлений до Красноярського театру юного глядача, на сцені якого за кілька років переграв багато різнопланових ролей.
З 1968 року почав працювати на кіностудії імені О.П. Довженка. Дебютував у кіно в ролі льотчика-винищувача Миколи Болдирєва (фільм «Дні льотні», що вийшов на екрани 1966 року). Через рік його запросив режисер Юрій Озеров, на одну із провідних ролей у кіноепопеї «Звільнення». Роль капітана Цвєтаєва заслужено принесла Миколі Оляліну всесоюзну популярність.
1990 року Микола Олялін за своїм сценарієм поставив мелодраму «Невідстріляна музика», одну з головних ролей у якому виконав сам.
Помер у Києві 17 листопада 2009 року, похований на Байковому цвинтарі.
22 травня 1945 року, народився Юрій Рибчинський
Рибчинський Юрій Євгенович – український поет, драматург, сценарист, один із засновників сучасної української естрадної пісні. Герой України (2020), народний артист України (2000).
Народивсяу Києві, на Подолі. Серйозно поезією захопився в 1960-ті роки. То був період високого піднесення й розквіту літературного жанру. Навчаючись у Київському державному університеті, Рибчинський друкує свої поезії в періодичних виданнях. Коли Юрію було вісімнадцять років, його твори з’явилися в популярному журналі «Юність» та газеті «Комсомольская правда». Відтоді ім’я Ю. Рибчинського стало відомим далеко за межами України.
Автор текстів до пісень композиторів:
- Володимира Івасюка («Кленовий вогонь», «У долі своя весна»),
- Ігоря Поклада («Осіння пісня», «Дикі гуси», «Чарівна скрипка», «Тече вода», «Зелен-клен»),
- Ігоря Шамо («Три поради»),
- Миколи Мозгового («Минає день», «Знов я у гори йду»),
- Геннадія Татарченка («Віват, король…»),
- Павла Зіброва («Хрещатик»)
та багатьох інших.
Загалом на пісні покладено понад 150 віршів Рибчинського.
Його пісні в різні часи виконували: Ніна Матвієнко, Ярослав Євдокимов, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Софія Ротару, Наталія Могилевська, Мозговий Микола, Руслана Лижичко, Павло Зібров, Тамара Гвердцителі, Валерій Леонтьєв, та інші.
Поета по праву називають одним з основоположників української естрадної пісні. Юрій Рибчинський пише для «зірок», але також наділений талантом відкривати нові імена.
22 травня 1951 року, народився Сергій Іванов
Сергій Петрович Іванов – український кіноактор. Заслужений артист України (1992).
Після закінчення Київської 92-ї школи ім. І.Франка вступив у Театральний інститут імені Карпенка-Карого, був пластичний і чудово декламував вірші.
Кінорежисери примітили талановитого актора на третьому курсі, і до кінця навчання за його плечима було вже кілька ролей. У 1972 році закінчив інститут, і був запрошений Леонідом Биковим в картину «В бій ідуть лише старі».
Ставши з 1972 року актором Київської кіностудії імені А. Довженко, Сергій Іванов дуже багато знімався в кіно саме в 70-ті роки: в музичній комедії «Ар-хі-ме-ди!», телесеріалі «Народжена революцією» (роль Афіногена Полюгаєва), комедії «Дачна поїздка сержанта Цибулі», героїчній драмі «Ати-бати, йшли солдати…» та багатьох інших.
Помер 15 січня 2000 року в Києві. Похований 17 січня на Байковому кладовищі (ділянка № 49а).
22 травня 1982 року, відбулося відкриття пам’ятника засновникам Києва
Пам’ятний знак на честь заснування міста Києва (пам’ятник засновникам Києва, Летюча Либідь) — пам’ятний знак, споруджений на ознаменування 1500-річчя міста Києва.
Авторами композиції стали скульптор Василь Бородай та архітектор Микола Фещенко.
Чотирифігурна композиція з кованої міді відтворює на повний зріст легендарних засновників міста — братів Кия, Щека, Хорива та їхню сестру Либідь, які ніби пливуть у пласкому човні, піднятому на гранітний п’єдестал у вигляді трьох стилізованих хвиль, що, своєю чергою, розміщені на червоному гранітному стилобаті прямокутної форми.
Пам’ятник розташований на набережній Дніпра в Наводницькому парку, посередині між станцією метро «Дніпро» та мостом Патона.
Пам’ятник є символом столиці України, який уособлює її багаторічну історію.
На фото – відкриття пам’ятника засновникам Києва. 22 травня 1982 року. Фото – О. Бормотов.
22 травня 2013 року, була встановлена скульптура “Рідкісний птах”
Напередодні святкування Дня Києва, у травні 2013 року, Kiev Fashion Park встановив першу в місті скульптуру на воді – “Рідкісний птах”. Робота Олексія Владимирова розміщена посередині Дніпра біля моста Патона. Цю точку на міській ділянці річки знають, як місце традиційного розвороту курсують туристичних катерів.
Так, вперше в історії країни та українського мистецтва скульптура була встановлена у відкритому просторі повноводної річки. Меценатами створення і встановлення роботи виступили: Дмитро Олійник, Ілля Ємець, Олександр Соколовський, Вадим Башун, Валерій Мошенський.
Робота присвячена тому відомому небувалому “Рідкісному птаху” М.В.Гоголя, який “… долетить до середини Дніпра”. Так письменник в повісті «Страшна помста» з циклу “Вечорів на хуторі близь Диканьки” описував красу і міць повноводної річки: “Чудовий Дніпро при тихій погоді … Рідкісний птах долетить до середини Дніпра! Пишний! йому немає рівної річки у світі…”
“Рідкісний птах” виконаний відомим українським скульптором Олексієм Владимировим із зварених прутів чорного металу і встановлений на опорі, що залишилася посередині Дніпра колись зруйнованого Наводницького мосту. Птах у висоту досягає 3.5 метрів, а розмах його крил перевищує 5 метрів. Завдяки художньому рішенню автора, скульптура вагою в 500 кг зберегла легкість і динаміку образу, а графічні чіткі лінії виділяють твір на що грає поверхні річки.
23 травня 1863 року, народився Владислав Городецький
Владислав Владиславович Городецький (справжнє ім’я Лешко Дезидерій Владислав Городецький — український, польський та перський архітектор, підприємець, меценат. Автор Будинку з химерами та Костелу святого Миколая та багато інших у Києві. Прозваний «київським Гауді».
У 1890 році закінчив Імператорську Академію мистецтв у Петербурзі. Того ж року Владислав Городецький переїхав до Києва, де прожив 30 років. Архітектор займався не тільки спорудженням будівель за власними проєктами, але й здійснював технічний нагляд за будівництвом. У Києві мав посаду міського архітектора. Також Городецький був власником цементного заводу «Тон» на Куренівці і зводив більшість замовлень винятково з бетону власного виробництва.
Після початку Першої Світової війни було згорнуто масштабне будівництво в Києві. У 1920 році 57-річний В. В. Городецький разом з дружиною емігрував до незалежної Польщі.
23 травня 1910 року на Сирецькому іподромі в Києві відбувся перший політ літака українського виробництва
Того дня пілот Олександр Кудашев пролетів кілька десятків метрів літаком-біпланом «Кудашев-1» власної конструкції. До цього часу польоти в Російській імперії здійснювалися лише на зарубіжних літаках.
Олександр Сергійович Кудашев (1872-1917) – київський інженер-конструктор, інженер шляхів сполучення, професор Київського політехнічного інституту, який побудував низку літаків власної конструкції.
Літак «Кудашев-1» – це був формений біплан із тягнучим гвинтом, вагою 320 кілограмів, оснащений двигуном «Анзані» потужністю 35 кінських сил. Він мав переднє кермо висоти, кермо керування і хвостове оперення-стабілізатор. Каркас літака, із площею несучих поверхонь 32 кв.м, був зроблений із дерев’яних рейок і обтягнутий прогумованим полотном.
У червні того ж року студент КПІ Ігор Сікорський продовжив справу професора Кудашева. Він підняв у повітря власний літак.
23 травня 1931 року, народився Петро Балабуєв
Балабуєв Петро Васильович – видатний український авіаконструктор, доктор технічних наук, автор понад 100 наукових робіт, лауреат Державних премій СРСР і УРСР, Герой України (1931-2007).
Петро Балабуєв закінчив Харківський авіаційний інститут і почав працювати в АНТК імені О.Антонова (тоді – Київський механічний завод). У 1954-1956 рр. – інженер-конструктор, в 1960-1961 гг. – провідний конструктор, потім – заступник головного конструктора, очолював програму розгортання серійного виробництва першого в світі широкофюзеляжного літака Ан-22 “Антей”.
З 1971 до 1984 р. – головний конструктор, перший заступник генерального конструктора. Очолював програму створення легкого транспортного літака Ан-72, широкофюзеляжного літака Ан-124 “Руслан”.
З 1984 р. впродовж 20 років – генеральний конструктор і керівник АНТК “Антонов”. Під його керівництвом колективом АНТК імені О.Антонова створено ряд літаків нового покоління: АН-225 “Мрія” з найбільшою у світі вантажопідйомністю, середній військово-транспортний літак короткого злету і посадки Ан-70, регіональні літаки Ан-140, Ан-74-ТК, Ан-38, розроблені Ан-218 і Ан-180; организовано Центр інформаційних технологій. Весь цикл створення нових літаків впровадився на базі інформаційних комп’ютерних технологій.
23 травня 1980 року, офіційно відкрито Житній ринок
Фасад Житнього прикрасили карбованим алюмінієвим панно «Із варяг у греки». Історична тема повʼязала модерністську будівлю із оточенням Подолу.
Головний архітектор — Ольга Моніна. Вантове перекриття із 98 сталевих вантів в товщиною 6 см розробив Валентин Штолько. Перекриття зробили схожим на провисаючий український рушник, вишитий орнаментом, утворений тонкими ребрами.
Для захисту суцільно заселеного приміщення від сонячних променів зробили на фасадах 256 алюмінієвих пелюсток.
На першому рівні торгували продуктами харчування. На другому і третьому — побутові, господарські і культурні товари. На окремій платформі третього рівня було кафе.
На подвірʼї теж були організовані місця для сезонної торгівлі. Для цього для Житнього розробили індивідуальні павільйони типу «Грибок». Нині вони знищені. Вхід до ринку прикрашала скульптура — також знищена.
23 травня 2008 року, була відкрита станція метро “Червоний Хутір”
“Червоний Хутір” — 46 станція Київського метрополітену, кінцева на Сирецько-Печерській лінії. Назву отримала від розташованого неподалік селища Червоний Хутір.
Архітектори – Т.А.Ціліковська, В.Л.Гнєвища, Ю.А.Кравченко за участю О.В.Бадяєвої, А.П.Юхновського. Інженер-конструктор А.Б.Хавін.
Будівництво розпочато у 2005 році після відкриття станції «Бориспільська». Станція неглибокого закладення колонного типу, третя за рахунком станція Київського метрополітену з бічним розташуванням платформ (після станцій «Дніпро» та «Вирлиця»), платформи прямі.
Платформи станції різної ширини, на платформі за напрямком «із центру» – ряд колон. На станції два касові вестибюлі, з’єднані виходами до підземних переходів.
23 травня 2024 року, була відкрита 43-тя міні-скульптурка проекту “Шукай” – У Ольги під плащем меч!
У Ольги під плащем меч! – сорок третя бронзова міні-скульптурка проекту “Шукай” у Києві, яка розкриває головний секрет пам’ятника княгині Ользі на Михайлівській площі.
Шукати треба бронзову міні-скульптурку княгині Ользі за адресою: вул. Велика Житомирська, 2, фасад Дипломатичної академії України, Михайлівська площа.
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Меценат скульптури – Дмитро Синенко.
Скульптор – Юрій Білявський.
24 травня 1866 року, розпочалося будівництво Києво-Балтської залізниці
Урочистості з нагоди відкриття робіт акціонерним товариством “Де-Вріер, Шакен, Брюно і Ко” Києво-Балтської залізниці відбулися в гаю, де розташовувалася військова гімназія (майбутній Володимирський Київський кадетський корпус), в лісовій вирубці, по якій повинні були пролягти рейки. В урочистостях взяв участь і освятив початок будівництва митрополит київський і галицький Арсеній Москвін.
24 травня 1958 року, на честь першого виступу Українського професійного театру було встановлено меморіальну дошку
Меморіальну дошку було встановлено на фасаді будівлі Київського академічного драматичного театру імені Лесі Українки (колишній театр Бергоньє) на вулиці Богдана Хмельницького, 5.
Автори – скульптор І.М. Гончар, архітектор І.Л. Шмульсон.
10 січня 1882 року, у Києві відбувся перший виступ професійного Українського театру
Цього дня у театрі Бергоньє була показана вистава «Назар Стодоля» (за твором Т.Г. Шевченка) трупи Г.А. Ашкаренко. Режисер та актор вистави – Марк Лукич Кропивницький.
Гастролі в театрі Бергоньє проходили до 7 лютого 1882. 27 жовтня 1882 року Марк Кропивницький в Єлисаветграді заснував власну трупу, до якої увійшли талановиті артисти – М.К. Заньковецька, А.П. Затиркевич, Н.К. Садовський та ін. Виступи цієї трупи високо підняли авторитет українського театру.
24 травня 1964 року, сталася пожежа в Державній публічній бібліотеці АН УРСР
У цей день співробітник Державної публічної бібліотеки Академії наук УРСР (нині – Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського) Віктор Погружальський підпалив відділ цінних видань і рукописів.
Полум’я знищило практично увесь відділ україніки та стародруки – від 500 до 600 тисяч книг та рукописів. Через, нібито, аварію на водогоні в усьому районі не було води, тому пожежникам вдалося зупинити вогонь лише через 31 годину, вже 25 травня.
За одну добу в полум’ї були знищені цінні джерела з історії України «домосковської» доби, ціле наше середньовіччя пішло з димом.
24 травня 1997 року, у Києві відкрився перший «Макдоналдс»
Наша країна стала 102-ю за рахунком, куди прийшов знаменитий фастфуд.
Перший заклад мережі в Україні розташовувався біля станції метро “Лук’янівська”, ще п’ять ресторанів McDonalds було відкрито протягом року.
24 травня 2001 року, був відкритий монумент на площі Сантьяго-де-Чилі
У травні 2001 року на площі Сантьяго-де-Чілі в Києві був урочисто відкритий монумент, який є знаком дружби між Києвом та Сантьяго.
Монумент складається з трьох металевих колон, що символізують Україну, Київ та Республіку Чилі, і прикрашений скульптурами кондора та гуанако, що є національними символами Чилі.
Авторами монумента є Валентин Ісак, Руслан Кухаренко та Микола Босенко.
Скульптури кондора та гуанако створили скульптори Валентин та Микола Зноба.
24 травня 2003 року, був відкритий Музей води
Мовно-інформаційний центр (Музей води) розташувався у реконструйованій старій водонапірній вежі, якій понад 130 років.
Експозиція музею розміщена під землею — величезні акваріуми, ліфт у підземелля, діюча модель артезіанської свердловини, гігантський унітаз, каналізаційний колектор і казковий грот, з водоспадом і навіть справжнісінькою грозою з дощем, громом і блискавками. А для дітей тут є ігровий майданчик, де можна пограти з мильними бульбашками, власноруч створити русло річки та доторкнутися до казкових рибок.
Основною метою роботи музею є інформування людей про гідросферу Землі та водні ресурси України, їх вразливість та необхідність для життя, технології підготовки безпечної для здоров’я питної води в системах централізованого водопостачання, водовідведення та очищення стічних вод, а також раціональні методи водоспоживання.
Адреса музею: вул. Грушевського, 1в (Хрещатий парк).
24 травня 2003 року, була відкрита станція метро “Житомирська”
«Житомирська» — 41-ша станція Київського метрополітену. Розташована на Святошинсько-Броварській лінії між «Академмістечко» і «Святошин».
Конструкція станції — Станція мілкого закладення, односклепінна з острівною платформою.
Як і на станції «Харківська» було застосовано прийом «перетікання» вестибюлів в станцію і навпаки. Склепіння вестибюлей станції підтримується підшивною стелею з алюмінієвого профілю «Люксалон». Особливий акцент зроблено на сходах та сходовому порталі. Освітлення платформ оригінальне завдяки підвісній структурі зі світильниками.
Колійні стіни облицьовани коричневим та білим мармуром, біля назв станції зроблені аркові поля. Це єдина станція в київському метро, в оформленні назви якої використано словосполучення «Станція метро»
24 травня 2003 року, була відкрита станція метро “Академмістечко”
«Академмістечко» — 42-га станція Київського метрополітену. Кінцева станція Святошинсько-Броварської лінії, розташована після станції «Житомирська». Названа за розташованим поруч житловим масивом. Є однією з найзавантаженіших станцій київського метро.
Станція мілкого закладення, нового колонного типу з балконами по обидва боки. Двоярусна, нижній ярус — підземний зал. Стелю першого поверху та галереї другого поверху підтримують два ряди колон, є дві посадочні платформи, з двох боків підземний вестибюль з’єднаний сходами з касовими вестибюлями.
Інтер’єр станції незвичний. Про це свідчать люстри зі світловими кулями і яскраві вставки, ніби діаманти в огорожі галереї та сходи посеред платформи.
На етапі проєктування припустились помилки в орієнтації південного касового вестибюля станції, в результаті чого на сходах з платформи утворюються перехресні пасажиропотоки.
На вихід з переходів на поверхню встановлено чотири ескалатори виробництва заводу «Більшовик», які внаслідок хибної конструкції не працюють, відколи відкрито станцію.
24 травня 2024 року, відкрили пішохідний міст-хвилю на Оболонський острів
Пішохідний міст на Оболонський острів також відомий як «Міст-хвиля» зв’язує Парк «Наталка» та рекреаційну зону на острові.
Будували об’єкт за кошти меценатів і спонсорів, зокрема й іноземних. Так, кошти на зведення мосту виділяли Метрополія Великого Парижа, Тайвань. А також – деякі міжнародні та українські компанії.
Ширина нового мосту – 3,5 метри, довжина – 176 метрів. Він має цікавий архітектурний вигляд і комфортний для пересування маломобільних груп населення. Проходу маломірних суден до затоки Оболонь міст не заважає.
Архітектор мосту — Андрій Сергійович Миргородський.
Рекреаційну зону на острові Оболонський облаштували зі збереженням флори та фауни.
У Києві відкрили пішохідний міст-хвилю на Оболонський острів. Фото та відео
25 травня 1889 року, народився Ігор Сікорський
Ігор Іванович Сікорський – видатний авіаконструктор українського походження, що працював у США та Україні. Творець перших у світі чотиримоторного літака «Руський витязь» (1913 рік), важкого чотиримоторного бомбардувальника і пасажирського літака «Ілля Муромець» (1914), трансатлантичного гідроплана (1934), серійного гелікоптера одногвинтової схеми (1942).
Ім’я легендарного авіаконструктора має Авіакосмічний ліцей Національного авіаційного університету України. 1998 року на території Національного технічного університету — «КПІ» було відкрито меморіальну дошку Сікорському. 14 травня 2008 року там же було відкрито пам’ятник. У жовтні 2011 року в Києві на честь інженера та авіаконструктора Ігоря Сікорського названо вулицю.
На фото – аеросани Сікорського у дворі будинку на Ярославовому Валу, 15. 1910 рік.
25 травня 1924 року, в аеропорту”Київ-Жуляни” приземлився літак першого пробного рейсу
Міжнародний аеропорт «Ки́їв» імені Ігоря Сікорського, Аеропорт «Київ-Жуляни» (IATA: IEV, ICAO: UKKK) — другий найбільший пасажирський міжнародний аеропорт України та Києва, розташований у межах столичного мікрорайону Жуляни за 8 км на південний захід від центру міста. В Солом’янському районі.
До 1924 року Укрповітрошлях підготував усе необхідне для початку регулярних пасажирських перевезень у небі України. Центральним пунктом стала тодішня столиця Харків, де було споруджено великий залізобетонний ангар і приміщення майстерень. Звідти пролягли повітряні маршрути Харків — Полтава — Київ та Харків — Полтава — Кременчук — Одеса. Відповідно у кількох містах треба було обладнати пасажирські аеродроми. У Києві для цієї мети пристосували військове льотне поле біля Жулян.
25 травня 1924 сюди прибув пробним рейсом із Харкова літак Укрповітрошляху «Червоний хімік» (системи «Дорньє Комета»). Переліт зайняв 3 години 20 хвилин. З початку червня розпочалися систематичні польоти з Харкова до Києва і назад за розкладом, у кожен бік по одному рейсу двічі на тиждень. На той момент аеропорту ще не існувало – було лише льотне поле.
Новий аеровокзал було збудовано 1949 року за проектом архітектора Віктора Єлізарова — одного з авторів оновленого Хрещатика.
25 травня 1991 року, був відкритий Музей однієї вулиці
Музей однієї вулиці – музей в Києві розташований на Андріївському узвозі і присвячений історії Андріївського узвозу.
Музей відкритий в 1991 році творчим об’єднанням «Майстер» і знаходився за адресою Андріївський узвіз, 22-Б. У грудні 1998 року музей переїхав у нове приміщення по Андріївському узвозу, 2-Б.
У двох залах постійної експозиції музею зібрані сотні справжніх предметів старовини — книги, картини, предмети меблів та одяг, фотографії та документи, які розповідають про історичні події, пов’язаних з Андріївським узвозом, і його відомих мешканців:
- письменників М. Булгакова та Г. Тютюнника;
- художників Г. Дядченка, І. Макушенка, Ф. Красицького;
- скульпторів Ф. Балавенського та І. Кавалерідзе;
- вчених-істориків, професора Київської Духовної Академії С. Голубєва, Ф. Тітова;
- священика О. Глаголева;
- київського лікара Ф. Яновського і багатьох інших.
Експозиція побудована таким чином, що дає можливість гостям музею здійснити самостійну (або в супроводі екскурсовода) подорож по Андріївському узвозу в часі й просторі — від апостола Андрія до наших днів і від Андріївської церкви до Контрактової площі. У виставковому залі музею регулярно проводяться історичні, документальні та художні виставки.
25 травня 1996 року, був відкритий знак відліку відстаней біля Головпоштамту
Знак, який увінчувала мармурова колона з постаттю архістратига Михаїла, було відкрито до Дня Києва.
У 2001 році фігура архангела Михаїла була демонтована й передана тодішньою столичною владою Донецьку. Замість неї з’явився глобус.
Фото – скріншот з фільму “Місто архангела Михаїла”, ТРК “Альтернатива”, 1998 рік.
25 травня 1996 року, був відкритий відновлений пам’ятник княгині Ользі
Пам’ятник княгині Ользі, святому апостолу Андрію Первозваному та просвітителям Кирилу і Мефодію — пам’ятник в Києві, розташований на Михайлівській площі поруч із Михайлівським Золотоверхим собором.
Концепцію пам’ятника розробили вчені В. Завитневич, М. Довнар-Запольський та Г. Павлуцький. Керував роботами скульптор Ф. Балавенський, архітектором призначили В. Рикова. Над фігурами Ольги, Кирила і Мефодія працював скульптор І. Кавалерідзе, Андрія – скульптор П. Сниткин.
Скульптуру княгині Ольги демонтували в 1919 році, після революційних подій, а на її місце встановили бюст Тараса Шевченка, що простояв всього рік. У 1932-му зруйнували п’єдестал з огорожею монумента, в 1935 році зняли бічні фігури.
Відновлення пам’ятника відбулося в роки Незалежної України з ініціативи Київської міської ради. Відкриття нового монумента відбулося 25 травня 1996 року під час святкування Дня Києва.
Над відтвореним пам’ятником працював авторський колектив: архітектори А. Андрєєв, Г. Кухаренко, Ю. Лосицький, скульптори М. Білик, А. Дяченко, В.Сівко, В. Шишов за участю В. Вінайкіна і Р. Синько.
25 травня 2019 року, відбулася церемонія відкриття “Мосту Кличка”
Пішохідно-велосипедний міст через Володимирський узвіз (також відомий як міст Кличка, Володимирський міст) — металевий трипролітний балковий міст довжиною 216 метрів, зведений в центральній частині Києва.
Міст має трипролітну будову. Несуча балка — металева цільнозварна, довжиною 216 метрів (від одного деформаціного шва до іншого), спирається на дві проміжні залізобетонні опори та два кінцеві упори. Балка має два вигини в горизонтальній площині з архітектурно-естетичних міркувань. Перильні огородження виконані з металу та скла. Залізобетонні опори облицьовуються дзеркальними панелями.
Упродовж шести років на мосту постійно тріскалось скло, із-за чого його частина була закрита.
У киян цей міст жартома вже отримав назву “міст Кличко”, і напевно це вже назавжди.
Фото – Олександр Гончаров / Vnebo.com.ua
Пішохідно-велосипедний міст через Володимирський узвіз або міст Кличко. Історія
26 травня 1839 року, у Києві сталася велика повінь
Не бувала до цього за силою повінь завдала городянам не тільки величезних матеріальних збитків, а й спричинило людські жертви.
Напередодні, 25 травня (6 червня), протягом усього дня йшов проливний дощ. Бушувала сильна гроза з громом та блискавками. 26 травня (7 червня) злива продовжилася і навіть посилилася. Як повідомляє путівник Києвом під редакцією Закревського (1858 р.) дощ «о 2 години наповнив водою всі вулиці та канави, що знаходяться по обидва боки цих. З Печерських та Старокиївських гір текла вода з надзвичайною стрімкістю на вулицю Хрещатицьку і піднялася там (від будинку Театрального, другої Київської Гімназії до поштової станції) на 3 аршина, наповнила 18 приватних будинків з обох боків вулиці та завдала великої кількості землі у двори». Міське начальство вживало заходів щодо відведення води від будівлі театру та «Государєва Саду». Але як тільки був звільнений шлях для води, величезні маси води хлинули, зношуючи паркани, заготовлені будівельні матеріали, несучи або псуючи продуктові запаси і все майно з дворів, багато будинків було пошкоджено або зруйновано. Люди, які не встигли залишити нижні поверхи будинків, ставали жертвами стихії. На поштовій станції потонули 4 коні; багато поштових возів, саней, збруї та сіна було знесено водою.
У Печерській частині, нижче Військового Госпіталю, потоки води підмили та перекинули 12 дерев’яних будинків, але, на щастя, ніхто не постраждав. На Подолі обрушилася частина Андріївської гори, зруйнувавши житловий будинок, що стояв поблизу, і поховавши під уламками жінку, що проживала там. У Плоській частині на значну висоту було затоплено 107 будинків. На багатьох вулицях були пошкоджені бруківки, тротуари, потоки води вимили глибокі ями. Мости через канали було або знесено, або частково зруйновано. Сильно постраждали водяні млини, деякі з яких були розорені та знесені, а деякі сильно пошкоджені. Цегельному заводу, що належить Наказу Громадського піклування, також було завдано значних пошкоджень.
26 травня 1955 року, був відкритий новий Приміський залізничний вокзал Києва
У 1954—1955 роках було збудовано будівлю Приміського вокзалу, прокладено підземні тунелі, що пов’язували Вокзальну площу з вокзалом та платформами.
У будівлі розташований наземний вестибюль станції метро “Вокзальна”.
26 травня 1957 роу, народився Богдан Бенюк
Бенюк Богдан Михайлович – український актор театру та кіно, Народний артист України (1996), антрепренер, політик, народний депутат України 7-го скликання.
Разом з Анатолієм Хостікоєвим є співзасновником Театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв» (1999).
1978 — закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого. 1978–1980 — працював у Київському театрі юного глядача. З 1980 — актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка в Києві, протягом ряду років — у числі провідних.
Серед театральних ролей Бенюка – Хвіртка (“Сто тисяч” І. Карпенка-Карого), Щирий (“Момент” В. Винниченка), Бегемот (“Майстер і Маргарита” М. Булгакова), Юркович (“Талан” М. Старицького), Цахес (“Крихітка Цахес” Є. Гофмана), Швейк (“Пригоди бравого солдата Швейка” за Я. Гашеком). Він знявся в близько півсотні фільмів: “Ати-бати, йшли солдати” (1976), “Жіночі радощі і печалі” (1982), “Дама з папугою” (1988), “Капітан Крокус” (1991), “Голод-33” (1991), “Золоте курча” (1993), “Чорна Рада” (2000) та ін, рок-опера “Біла ворона” (Театр російської драми ім. Л.Українки, 2006), та ін.
9 листопада 2022 року очолив київський Театр на Подолі.
26 травня 1964, відбулося відкриття кінотеатру «Україна»
«Кінотеатр Україна» — перший київський широкоформатний кінотеатр. Авторами проекту будівлі кінотеатру були архітектори Л. В. Добровольський, А. Я. Косенко, інженери М. Б. Грінвальд і Ф. М. Бейлін.
Кінотеатр мав два зали – великий на 663 місця і маленький на 220 глядачів. У великому показували широкоформатні, широкоекранні та звичайні фільми. У малому – хронікально-документальні, науково-популярні та художні.
Кінотеатр надовго став прем’єрним. У великому залі починали свій шлях екранами України блокбастери “всесоюзного прокату” (переважно продукція провідних російських кіностудій). Нерідко разом зі стрічками приїжджали їхні творці – відомі на весь СРСР кінорежисери, актори.
1 жовтня 2018 року кінотеатр перестав функціонувати. Знаходився за адресою: вул. Городецького, 5.
Перший київський широкоформатний кінотеатр “Україна”. Історія
26 травня 1982 року, у Кловському палаці був відкритий Музей історії Києва
Музей історії міста Києва — музейно-виставковий комплекс, що складається з постійної історичної експозиції та виставкового центру. Репрезентує різноманітні історичні, мистецькі та пізнавальні проєкти. У ньому висвітлюються різні аспекти історії, літератури, науки, мистецтва, суспільно-політичного життя міста.
«Музей історії міста Києва» було створено 14 листопада 1978 року та відкрито у першому кварталі 1979 року в «Будинку Петра I» на Подолі (вул. Костянтинівська, 6/8). Музейне зібрання на той час складалося з археологічних матеріалів, переданих Інститутом археології Академії наук УРСР, етнографічної та нумізматичної колекцій, колекції ікон, стародруків, поштових листівок, подарунків від підприємств, установ та мешканців Києва. За короткий проміжок часу фонди музею збільшилися до 36 тисяч одиниць.
Через брак виставкової площі експонуватися могли лише 5-6% експонатів, тому музей було переміщено до Кловського палацу (пам’ятка архітектури національного значення XVIII століття по вул. Пилипа Орлика, 8) і відкрито 26 травня 1982 року у дні святкування 1500-річного ювілею міста. У Кловському палаці Музей розміщувався більше двадцяти років.
Однак, за розпорядженням Кабінету Міністрів України № 506 від 11 серпня 2003 р., будівля Кловського палацу була передана Верховному Суду України. З 10 березня 2004 р. Музей було закрито для відвідувань і «переміщено» на 4 та 5 поверхи в Палац мистецтв «Український дім» по вул. Хрещатик, 2.
06 червня 2012 року під натиском громадськості у користування «Музею історії міста Києва» було передано будівлю торгово-офісного центру біля станції метро «Театральна» по вул. Богдана Хмельницького, 7, де з 22 серпня 2012 р. Музей історії міста Києва відновив експозиційно-виставкову діяльність, і нині функціонує як Музейно-виставковий центр «Музей історії міста Києва».
26 травня 2008 року, відбулося урочисте відкриття пам’ятника Казимиру Малевичу
Пам’ятник Казимиру Малевичу встановлений в сквері недалеко від місця, де був будинок, в якому народився і виріс художник. До речі, паралельно цьому місцю проходить вулиця, названа на його честь (до 2012 року – вулиця Боженка).
Пам’ятний знак являє собою куб, що складається з металевих рамок, забарвлених в білий колір. На одній з рамок великими буквами написано «Казимир Малевич». Куб встановлений на свого роду сцені, виконаної з темного граніту, що символізує чорний квадрат. Висота композиції 5 метрів.
Автор: архітектор Д. Антонюк.
Знаходиться за адресою – вулиця Володимиро-Либідська, 22.
26 травня 2018 року, у Києві, вперше в історії України, відбувся фінал Ліги чемпіонів УЄФА
Фінал Ліги чемпіонів УЄФА 2018 року — фінальний матч розіграшу Ліги чемпіонів УЄФА 2017—2018, 63-го сезону в історії Кубка європейських чемпіонів і 26-го сезону в історії Ліги чемпіонів УЄФА. Матч відбувся 26 травня 2018 року на НСК «Олімпійський» у Києві, у ньому іспанський «Реал Мадрид» переміг англійський «Ліверпуль» з рахунком 3:1.
Матч відвідало близько 20 тис. вболівальників із-за кордону.
Святкові заходи відбулися з 24 по 27 травня (27 травня було поєднане з Днем Києва). Діяли одразу чотири фан-зони, головна з них — Фестиваль чемпіонів на Хрещатику. На час проведення фіналів Ліги чемпіонів УЄФА в центральній частині столиці обмежили рух транспорту. Фан-зона охопила також Оперну студію при НМАУ, у зв’язку з чим на ці дні скасували оперні вистави.
Послом фінального матчу Ліги чемпіонів УЄФА 2017—2018 став відомий український футболіст і володар Золотого м’яча 2004 — Андрій Шевченко.
26 травня 2025 року, на Березняках відкрили новий міні-сквер
До Дня Києва на бульварі Миколайчука (навпроти будинку 7-а) створили затишний міні-сквер.
У новому просторі висадили сакури, клени та катальпи. Також з’явилися гортензії, керії, спіреї, форзиції та петунії.
Для зручності відвідувачів у сквері встановили лави, парклети та перголи. Діти зможуть розважатися на новому ігровому майданчику.
Створення скверу стало можливим завдяки підтримці меценатів.
27 травня 1962 року, відбулося перше публічне виконання пісні “Києве мій”
Пісня композитора Ігоря Шамо на слова поета Дмитра Луценка, написана в 1962 році. Перше публічне виконання відбулося 27 травня 1962 роки (соліст Юрій Гуляєв) у супроводі оркестру оперного театру (диригент Захарій Кожарский). Соло на скрипці виконав Абрам Штерн.
За легендою, крилата фраза «Як тебе не любити, Києве мій» з’явилася з волі випадку, коли Дмитро Луценко, наспівуючи мелодію, гуляв по Києву. Його увагу привернула суперечка молодої пари й вигук молодого хлопця в діалозі з примхливою дівчиною: «Як тебе не любити!». Луценко залишалося додати «Мій Київ», і текст пісні знайшов остаточне звучання.
З листопада 2014 року пісня затверджена офіційним гімном міста Київ.
27 травня 1990 року, був відкритий Пам’ятний знак Петру Нестерову
Пам’ятний знак Петру Нестерову – скульптурна композиція, присвячена військовому льотчику Петру Миколайовичу Нестерову, в Святошинському районі Києва, поруч з будівлею Авіаційного виробничого об’єднання імені Олега Антонова (колишній завод «Авіант»).
Петро Нестеров служив у Києві в 1912—1914 роках. В 1913 році він очолив перший в історії авіації груповий політ за маршрутом Київ—Остер—Ніжин—Київ з посадками на незнайомій території, а також вперше у світі виконав «мертву петлю», що отримала назву «петлі Нестерова» — над Святошинським аеродромом (територія сучасного заводу «Антонов»). У 1913—1914 роках Нестеров здійснив декілька рекордних дальніх перельотів. Загинув у бою під час Першої світової війни на Львівщині, застосувавши вперше у світі повітряний таран.
Автори пам’ятного знаку — скульптор Євген Карпов, архітектор Анатолій Сницарев.
Загальна висота пам’ятного знаку становить 2,3 м.
27 травня 2011 року, був відкритий пам’ятник Гнату Юрі
Пам’ятник Гнату Юрі в Києві встановлено в сквері навпроти театру ім. Івана Франка, що у самому центрі міста.
Гнат Юра (1888-1966) – актор та режисер, народний артист та лауреат Державної премії СРСР. Його творча діяльність нерозривно пов’язана із Українським драматичним театром ім. І. Франка. Г. Юра був одним із його засновників та першим художнім керівником (1920-1964 рр.). Відкриття театру відбулося 28 січня 1920 п’єсою «Гріх» В. Винниченка, яку поставив Г. Юра. А загалом у його творчості – 200 постановок та 100 ролей української та світової класики.
Пам’ятник Гнату Юрі було відкрито 27 травня 2011 року. Актора зображено у сценічному образі Швейка, якого у театрі неодноразово грав, і це була одна з його улюблених ролей. До речі, бравий солдат Йозеф Швейк — сатиричний персонаж, вигаданий чеським письменником Ярославом Гашеком, який дорогою на фронт під час Першої світової війни постійно потрапляє в різні комічні ситуації.
Автори: скульптори Володимир Чепелік та Олексій Чепелік, архітектор Борис Писаренко.
Адреса: площа Івана Франка, 3.
27 травня 2017 року, було відкрито першу чергу парку «Наталка»
Парк розташований вздовж берега Дніпра, від гольф центру на Оболонській Набережній до Північного мосту. Загальна площа території парку становить близько 25 га. Назва походить від однойменного урочища, яке довго було дикою територією між житловим масивом «Оболонь» і Дніпром.
Після реконструкції на площі понад 7 га в парку з’явилася вхідна група: повністю переробили сходи, облаштували оглядові майданчики на верхній частині. Також у парку проклали нові комунікації, збудували громадський туалет, в якому обладнали пеленальний столик для немовлят, встановили ліхтарі вуличного освітлення. Вздовж алеї поряд з берегом Дніпра встановили три видові альтанки, облаштували майданчик для стріт-воркауту і поле для міні-футболу. Для нових дерев і клумб зробили автоматичний полив з водозабором з Дніпра. На центральній алеї облаштували бульвар з зонами для паркових скульптур.
Другу чергу було відкрито 13 липня 2018 року.
27 травня 2018 року, була відкрита 5-та мініскульптура проєкту “Шукай” – Київський екіпаж
Ця міні-скульптура віддає шану першим київським автомобілістам, які не лише впровадили автомобільний рух у місті, але й створили перші правила дорожнього руху та етичний кодекс водія.
Цей витвір розташовано на стіні арки при вході в Київський Пасаж (вул. Хрещатик, 15/4) з боку вул. Марії Заньковецької.
Авторка проєкту – Юлія Бевзенко.
Скульптор – Марко Галенко.
27 травня 2018 року, була відкрита 6-та міні-скульптурка проекту “Шукай” – Київський трамвай
Встановлена на честь 125-річчя першого в Києві електричного трамвая.
Ця мініатюрна бронзова скульптура «Київський трамвай» — це маленький портал у минуле, що зберігає атмосферу старого Києва. Розташована на фасаді комплексу «Gulliver» на Спортивій площі, 1А.
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Скульптор – Дар’я Вовк.
27 травня 2025 року, було відкрито Музей Сергія Параджанова
Урочисте відкриття оновленого культурно-освітнього центру, присвяченого видатному режисеру ХХ століття Сергію Параджанову, відбулося в українській столиці на базі Київського Міжнародного університету (КиМУ).
Як зазначила директор музею Сергія Параджанова в КиМУ, голова ГО “Вірменське товариство культурних зв’язків “АОКС-Україна” Олена Оганесян, це не тільки перший музей Параджанова в Україні, але й перший музей, створений на базі університету.
Директор музею була знайома з Параджановим з дитинства і багато років товаришувала з його дружиною Світланою Параджановою.
В експозиції представлено близько 350 експонатів: особисті речі режисера, архівні фотографії, авторські інсталяції, присвячені його творчості. За словами Оганесян, вона роками збирала ці матеріали.
Заклад розташований на першому поверсі Київського міжнародного університету (вул. Львівська, 49) та працює у будні з 10:00 до 17:00.
28 травня 1911 року, народився Петро Вескляров
Петро Юхимович Вескляров (Пінхас Хаїмович Вескляр) — український актор і телеведучий. Заслужений артист України (1973). Більш відомий під творчим псевдонімом «Дід Панас».
У 1932-1940 роках працював у Черкаському, у 1946—1959 рр. — Волинському українських музично-драматичних театрах, з 1959 по 1982 рік — на Київській кіностудії.
Ролі в театрі: Микола Задорожний («Вкрадене щастя» І. Франка); Командор («Кам’яний володар» Лесі Українки); Городничий («Ревізор» М.Гоголя); Монтанеллі («Овід» Е. Войнич) та ін.
Знімався у фільмах: «Іванна» (1960), «Олекса Довбуш» (1960), «Лісова пісня» (1961), «Гадюка» (1966), «Циган» (1967) і «Падаючий іній» (1969).
У 1964-1986 роках вів на Українському телебаченні передачу “На добраніч, діти” (дід Панас).
Петро Вескляров помер 5 січня 1994 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
28 травня 2004 року, був відкритий памʼятник Владиславу Городецькому
Пам’ятник розташовується в Пасажі на тротуарі поруч із будинком (Хрещатик, 15).
Владислава Городецького вважають одним із засновників і найвизначніших представників школи київського модерну. Архітектор жив і працював в Києві протягом 30 років, став безпосереднім учасником забудови міста, створюючи проєкти багатьох будинків; серед них визначні пам’ятки: будівля теперішнього Національного художнього музею України (1899), караїмська кенаса (1900), Будинок з химерами (1903), Миколаївський костьол (1909) тощо.
Як відомо, знаменитий архітектор був частим відвідувачем кав’ярень Пасажу, тому пам’ятник представлений скульптурною композицією, де він сидить за столиком у вуличному кафе з чашкою в руці та поруч ще один стілець для кожного бажаючого сісти біля архітектора. Пам’ятник виконаний із бронзи.
Автори — скульптори Володимир Щур, Віталій Сівко і архітектор Володимир Скульський.
29 травня 1909 року, народився Борис Приймак
Приймак Борис Іванович – архітектор. Заслужений будівельник УРСР (1965).
У 1955-1973 pоках — головний архітектор Києва, один з авторів затвердженого конкурсного проекту забудови Хрещатика (1949—1954 рр.).
Споруди: будівля Міністерства зв’язку (1950-1955); Поштамт на майдані Незалежності (1952—1956; у співавторстві з архітекторами Ладним, Хлєбніковим, Слуцьким); готель «Україна» (1959—1966; у співавторстві з архітекторами Добровольським, Косенком, Мілецьким, Сазанським), станції метро «Завод Більшовик» (1962—1963), «Нивки», «Жовтнева» (1971), «Контрактова Площа». З 1971 року – професор Київського художнього інституту.
У 1990 році вийшов на пенсію. Помер на 87-му році життя 17 лютого 1996 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.
29 травня 1913 року, у Києві відкрилася промислова виставка
Всеросійська фабрично-заводська, торгово-промислова, сільськогосподарська і науково-художня виставки проходили з 29 травня по 15 жовтня 1913 року.
Виставка зайняла територію 28 га навколо Черепанової гори, земель військово-інженерного відомства та Троїцької площі.
На виставку з’їхалися представники багатьох міст і губерній Російської імперії, а також іноземці. За вхід платили 35 коп., щопонеділка — 25 коп., вечорами у вихідні та свята — 50 коп., для учнів і підлітків — 25 коп., дітей до 5 років пускали безкоштовно.
Для відвідувачів облаштували павільйони, клумби, фонтани та скульптури. Організували ресторани, кав’ярні, театральні зали, атракціони, звіринець. Від вокзалу до виставки курсував перший у Києві автобус.
На виставці демонстрували сільськогосподарські машини і знаряддя. За 4,5 місяці роботи її відвідало близько 1 млн осіб.
29 травня 1964 року, був урочисто відкритий для відвідувачів Київський ботанічний сад імені Гришка
Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка НАН України — науково-дослідна установа для проєктування і створення нових ботанічних садів і парків, розробки наукових основ охорони біорізноманіття, озеленення та фітодизайну підприємств і організацій, а також інших напрямків теоретичної та прикладної ботаніки.
Розташований у Києві по вул. Садово-Ботанічна, 1.
Ботанічний сад входить до природно-заповідного фонду України та є об’єктом комплексної охорони, належить до земель природного та історико-культурного призначення, які охороняються як національне надбання.
За різноманітністю колекцій живих рослин, масштабами території, рівнем наукових досліджень, займає одне з провідних місць серед найбільших ботанічних садів Європи. До складу ботанічного саду входить 8 наукових відділів, унікальний колекційний фонд Національного ботанічного саду налічує близько 11180 таксонів, що відносяться до 220 родин та 1347 родів.
29 травня 1965 року, був урочисто відкритий Палац для дітей та юнацтва
Київський палац дітей та юнацтва — державний позашкільний навчальний заклад у Києві.
Знаходиться за адресою – вул.Мазепи, 13.
Споруда займає площу 12 тисяч м2, має 3 поверхи, витримана в стилі радянського модернізму, призначена для відвідування молоддю різноманітних гуртків під керівництвом понад 300 педагогів і 200 співробітників.
Це сучасний архітектурний ансамбль, в якому втілені найсучасніші задуми архітекторів, застосовані новітні на той час конструкції і матеріали.
Побудований палац за проєктом архітекторів Авраама Мілецького та Едуарда Більського, нагороджених за цю роботу Державною премією СРСР. Участь у проєктуванні брала також Аріадна Лобода.
Художники-монументалісти Ада Рибачук та Володимир Мельниченко оздобили мозаїками інтер’єри Палацу та декоративний басейн, що міститься перед будівлею, використовуючи мотиви українського народного мистецтва.
29 травня 1972 року, Київ відвідав президент США Річард Ніксон
У Києві Річард Ніксон провів близько доби. Головні події візиту розгорталися в Маріїнському палаці. На честь Ніксона влаштували шикарний прийом.
До візиту в Києві підготувалися ретельно – реконструювали площу перед Верховною Радою, розбили сквери, відремонтували дорогу на Бориспіль.
Президент США Річард Ніксон у 1972 році в Києві. Кінохроніка
29 травня 1982 року, на Республіканському стадіоні (нині Національний спортивний комплекс «Олімпійський») відбулося барвисте театралізоване дійство, присвячене ювілею Києва
Перед переповненою чашею київського стотисячника як би наживо пройшла вся 1500-річна історія міста. У масовках були задіяні 25 тис. осіб.
З 18-ї години на майданах і в парках столиці почалися народні гуляння, а на Хрещатику вперше провели карнавал. Завершилось свято феєрверком.
Святкува́ння 1500-річчя Києва — урочисті загальнодержавні заходи, що відбулися під егідою ЮНЕСКО в Києві в 1982 році з нагоди 1500-ї річниці від умовної дати заснування міста.
29 травня 1991 року, засновано Політехнічний ліцей НТУУ «КПІ»
Політехнічний ліцей НТУУ КПІ — ліцей міста Києва, володар багатьох престижних нагород. Заснований 29 травня 1991 року, засновником ліцею є НТУУ «КПІ». Станом на 1 вересня 2009 року в ліцеї навчався 691 учень. Вступ до навчального закладу здійснюється на конкурсній основі.
Територіально ліцей розміщений у кількох місцях: у 7-му корпусі НТУУ «КПІ» (10—11-і класи), а також у трьох приміщеннях на вулиці Виборзькій та бульварі Лепсе.
29 травня 1999 року, був відкритий Музей української діаспори
Музей української діаспори (філія Музею історії Києва) — київський музей, експозиція якого знайомить відвідувачів з історією та мистецькою спадщиною українців світу, починаючи з перших переселенців кін. XIX ст., до представників третьої хвилі еміграції, які опинилися за межами батьківщини під час Другої світової війни, та їхніх нащадків.
Музей було засновано 29 травня 1999 року під назвою «Музей культурної спадщини». Він розташований у реконструйованій садибі кінця XVIII століття на вулиці Князів Острозьких 40-б, у Печерському районі Києва.
В музеї проводяться виставки та різноманітні культурно-освітні заходи. До початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 2022 року, в музеї діяла постійна експозиція. На постійній основі, з 2016 року в музеї діє історико-меморіальний виставковий проєкт «Наш Сікорський».
29 травня 2021 року в Музеї української діаспори відкрили оновлену постійну експозицію, присвячену історії та мистецькій спадщині українців за кордоном.
29 травня 2001 року, був відкритий памʼятник Олесю Гончару
Пам’ятник Олесю Гончару встановлено біля входу до парку, який носить його ім’я. Неподалік цього місця, письменник жив і працював у письменницькому будинку “Роліт”, що по вул. Богдана Хмельницького, 68.
Олесь Гончар (1918-1995) – письменник, публіцист та громадський діяч. Один із найбільших представників української художньої прози другої половини XX століття.
Пам’ятник складається з бронзової фігури Олеся Гончара, виконаної на повний зріст, встановленної на сірій гранітній брилі. Розміри монумента: висота скульптури – 2,4 м, постаменту – 0,82 x 1,89 x 1,47 м.
Автори: скульптори В. Чепелік, А. Чепелік.
29 травня 2019 року, була відкрита 16-та міні-скульптурка проекту “Шукай” – «Золота туфелька Сержа Лифаря»
Серж Лифар – артист балету, балетмейстер, педагог, літератор. Після переїзду до Франції – перший танцівник та балетмейстер «Гранд-Опера».
Знайти нову міні-скульптуру можна на стіні найстарішого київського готелю Premier Palace Hotel Kyiv за адресою бульвар Шевченка / вул. Пушкінська, 5-7/29.
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Скульптор – Юрій Білявський.
29 травня 2020 року, быля центрального входу до Київського зоопарку встановили нову скульптуру левів
Автором первинних фігурних зображень зубра і левів є відомий український скульптор-анімаліст Юрій Рубан (1924-2006).
Відновлювати первинний вигляд фігур у бронзі довелося доньці скульптора – заслуженому художнику України Олександрі Рубан, а також її чоловікові, народному художнику України Віктору Липовці.
Біля входу до Київського зоопарку встановили нову скульптуру левів
30 травня 1835 року, народився Аманд Струве
Струве Аманд Єгорович — військовий інженер, підприємець, спеціаліст у галузі мостобудування.
Дати місту воду й світло, побудувати найбільший у Європі міст і перший в імперії трамвай — усі київські проєкти цього німця були передовими та масштабними. Саме йому ми багато у чому завдячуємо тим, як виглядає та функціонує Київ зараз.
Спроєктував та побудував у Києві:
– залізничний міст через Дніпро (1870 р., зараз не існує, на його місці — Дарницький міст);
– централізований водогін;
– кінну залізницю;
– першу у Російській імперії лінію;
електричного трамваю — київський трамвай
– вуличне освітлення.
30 травня 1893 року, відбулась урочиста закладка каналізаційної системи Києва
Закладка каналізаційної системи відбулася на Європейській площі (Царській площі). У глибокий котлован була опущена мідна табличка з пам’ятним написом, поверх якої представники вищої влади Південно-Західного краю власноруч поклали перші цеглини.
Прокладка мережі почалася в березні 1894 го з укладання труб на Ковальської вулиці (нині вулиця Антоновича). У жовтні в експлуатацію було введено Старокиївську самосплавну ділянку, 10 листопада – Подільську, 21 грудня – Либідську ежекторні ділянки.
Таким чином, Київ, перший з міст Російської імперії, отримав в кінці 1894 «шоновскую» або, як тоді говорили, «правильну» систему каналізації. Протяжність мережі становила 3000 км. Вона охоплювала близько 2000 садиб, які були розділені на три каналізаційні райони – самосплавний Старокиївський, головний ежекторний Либідської та ежекторний Подільський.
На фото – закладка насосної станції на полях зрошення.
31 травня 1928 року, у Києві ббуло засновано Інститут мікробіології і вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України
Інститут мікробіології і вірусології імені Д. К. Заболотного НАН України – провідна в Україні державна науково-дослідна установа у галузі систематики, фізіології, біохімії та генетики бактерій, мікроскопічних грибів та вірусів, мікробної біотехнології. Він в ходить до складу Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України (ВБФМБ НАН України).
Інститут було засновано 31 травня 1928 року всесвітньо відомим вченим академіком Д. К. Заболотним, який у той період очолював Всеукраїнську Академію наук. Назва інституту на той час звучала як Інститут мікробіології та епідеміології ВУАН. 1930 року Інституту мікробіології та епідеміології було присвоєно ім’я академіка Д.К. Заболотного.
31 травня 1946 року, засновано Акціонерне товариство «Антонов»
Акціонерне товариство «Антонов» (колишній Авіаційний науково-технічний комплекс імені Олега Костянтиновича Антонова або АНТК імені О. К. Антонова) — українське державне авіаційне підприємство, що об’єднує конструкторське бюро, комплекс лабораторій, експериментальний та серійний завод, випробувальний комплекс. На підприємстві розроблено понад сто типів літаків та їх модифікацій.
31 травня 1946 року постановою ЦК ВКП(б) і Ради Міністрів СРСР затверджене рішення колегії Міністерства авіаційної промисловості (МАП) про створення Дослідного Конструкторського Бюро (ДКБ-153) на Новосибірському авіаційному заводі й про призначення Антонова Олега Костянтиновича Головним конструктором. Одночасно постанова мала завдання створити сільськогосподарський літак СХ-1 (Ан-2), перший політ якого відбувся 31 серпня 1947 року.
Улітку 1952 року ДКБ переїжджає до Києва, де серійно вироблявся Ан-2.
З 4 квітня 2015 року входить до складу державного концерну «Укроборонпром». На підприємстві реалізовано повний цикл створення сучасного літака — від розробки та серійного виробництва до забезпечення комплексної післяпродажної підтримки.
31 травня 1964 року, народився Сергій Калантай
Калантай Сергій Гаврилович – український і німецький актор театру і кіно. Член Національної спілки кінематографістів України. Народний артист України (2024).
У 1985 році закінчив Київський театральний інститут імені Карпенка-Карого. Протягом 1985—1992 років працював у Київському театрі на Подолі.
З 1996 року співпрацював з мюнхенськими театрами «Fisch&Plastik» та «Viel Lärm um Nichts» (Німеччина). У 2003 році закінчив Вищу німецьку акторську школу DSA (м. Мюнхен) за спеціальністю «медіа-режисер і актор TV та радіо». З 2008 року — актор мюнхенського театру «Fisch&Plastik».
З 2016 року актор Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. З 2020 року викладає в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенко-Карого.
У кінематографі дебютував у 1982 році, зігравши роль в українській радянській картині-стрічці художнього характеру «Ще до війни».
Протягом 2000-х років знявся у понад 20 фільмах і телепрограмах в Австрії, Швейцарії, Німеччині, Польщі.
Починаючи з 2007 року, активно запрошується в українські та білоруські художні кінострічки. У його доробку вже понад 100 ролей.
Мешкає в Києві та Мюнхені.
31 травня 1998 року, був відкритий пам’ятник Паніковському
Скульптори В.І.Щур та В.І.Сивко надали всенародно улюбленому персонажу подібність із Зіновієм Гердтом у ролі Михайла Самуельевича у фільмі Михайла Швейцера «Золоте теля».
Пам’ятник «людині без паспорта» Паніковському стоїть дещо вище за місце, де за текстом роману Іллі Ільфа та Євгена Петрова працював «Великий сліпий».
Спершу 1992 року на розі Хрещатика та Прорізної з’явилася невелика меморіальна дошка, яка повідомляла цікавим, що саме на цьому місці колись працював великий сліпий. А 1998 року меморіальна дошка перетворилася на пам’ятник. Паніковського зображено в образі сліпого крокуючого через Хрещатик — очеретинка, капелюх, темні окуляри, ложка на ланцюжку в кишені, а ліва рука нишпорить у кишені того, хто переводить через вулицю. Якщо підставити дзеркальце і подивитися на підошву піднятого лівого черевика, можна побачити фігуру з трьох пальців – дулю.
31 травня 2014 року, була відкрита скульптурна композиція «Режисер. Спостерігач»
Арт-об’єкт присвячено кінематографістам, працівникам ТБ та всім творчим людям.
Незвичайність арт-обʼєкту в тому, що він складається з двох частин, що віддалені одна від одної, проте взаємодіють, попри відстань. Одна частина авторської композиції «Режисер» знаходиться на оглядовому майданчику Маріїнського парку та складається з режисерського стільця та кінокамери, встановлених на круглій платформі. У камеру вмонтована оптика, тому кожен охочий може глянути у вічко справжньої підзорної труби.
Друга частина – «Спостерігач» – це 2-метрова фігура людини, яка легковажно сидить на даху вертодрому і вдивляється в тих, хто дивиться в кінокамеру на оглядовому майданчику.
Над «Спостерігачем» працювала скульпторка Світлана Карунська, над «Режисером» – її колега Іван Гамольський.
Знаходиться за адресою: вул. Грушевського, 7 (оглядовий майданчик Маріїнського парку).
Історія, сучасність та майбутнє Києва на нашому телеграм каналі – КВІДО