Театр імені Лесі Українки

З історії київських театрів – Театр імені Лесі Українки.

Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки — український російськомовний театр в Києві, що займає приміщення колишнього театру Бергоньє на вулиці Богдана Хмельницького, 5.

У 1878 році французький підприємець Огюст Бергоньє на придбаному в Києві земельній ділянці звів двоповерховий будинок (архітектор Володимир Ніколаєв). Всередині був влаштований театр, а другий поверх займав готель. У приміщення театру орендували різні театральні трупи. Пізніше внутрішня частина приміщення була реконструйована для драматичного театру.

У 1891 році у Києві з’явився перший постійний театр, антреприза режисера й актора Миколи Соловцова. Акторський склад його трупи й надалі став базою Київського державного російського драматичного театру. Театр Соловцова з початку знаходився в приміщенні театру А. Бергоньє на вулиці Фундуклеївській (вул. Богдана Хмельницького).

З жовтня 1898 року трупа Соловцова показувала вистави у новому приміщення, де працює сьогодні театр ім. Івана Франко.

У 1919 році театр «Соловцов» був націоналізований радянською владою та отримав назву «Другий театр Української радянської республіки ім. Леніна». 31 липня 1919 року після вступу у Київ військ Денікіна театр припинив роботу і знову відкрився 8 січня 1920 року. Навесні 1924 театр ім. Леніна дав останню виставу в колишньому будинку Соловцова (театр ім. Івана Франко) відзначивши 26 річницю перебування на цьому місці, і був закритий. Приміщення ж колишнього «Соловцова» було передано «Березілю» Л. Курбаса.

Восени 1926 року рішенням Київського окрвиконкому на його основі організовано Російську державну драму. 15 жовтня 1926 року театр відкрив свій перший сезон в колишньому театрі Бергоньє, де знаходиться і зараз. П’єса драматурга Бориса Ромашова «Кінець Криворильска» стала першою постановкою театру.

Будівля колишнього театру Бергоньє у 1937 році була повністю реконструйована і набула нової солідної зовнішності за проектом архітектора Едуарда Коднера. 

У 1941 році театру присвоєно ім’я Лесі Українки.

На початку військових дій театр припинив своє існування. У 1942 році головний режисер К.Хохлов зміг зібрати колектив з різних куточків країни в місті Караганда, де театр і працював до повернення в Київ в 1944 році.

У 1966 році київський театр російської драми ім. Л. Українки отримав статус академічний. А у 1994 році статус “національний”.

Київський театр імені Лесі Українки завжди славився своїми акторськими та режисерськими індивідуальностями. Театр завжди був і залишається театром ансамблю. Тут творили: Михайло Романов, Юрій Лавров, Марія Стрєлкова, Любов Добржанська, Микола Свєтловидов, Євгенія Опалова, Віктор Добровольський, Віктор Халатов, а трохи пізніше Олег Борисов, Павло Луспекаєв, Кирило Лавров, Ада Роговцева, Валерія Заклунна – актори, Костянтин Хохлов, Володимир Неллі, Микола Соколов, Леонід Варпаховський, Георгій Товстоногов – режисери, Анатолій Петрицький, Мориц Уманський, Давид Боровський, Даніїл Лідер, Леон Альшиц – художники, Борис Лятошинський, Юрій Шапорін – композитори.

Старі театрали й досі згадують вистави Театру імені Лесі Українки, що стали його легендою: “Живий труп” Л. Толстого з неповторним М. Романовим, “Мораль пані Дульської” Г. Запольской і “Дерева вмирають стоячи” А. Касони з блискучим дуетом Євгенії Опалової та Віктора Халатова, “Варшавська мелодія” Л. Зоріна з чудовою Адою Роговцевою, “Добряки” Л. Зоріна з іскрометним Юрієм Мажугою, “Насмішкувате моє щастя” Л.Малюгіна з чудовими акторськими роботами Миколи Рушковського, В’ячеслава Єзепова, Лариси Кадочникової, Ади Роговцевої, Ізабелли Павлової, Сергія Филимонова, “Переможниця” О. Арбузова з чудовою Валерією Заклунною, “Казка про Моніку” С.Шальтяніса з початківцями Любов’ю Куб’юк, Анатолієм Хостікоєвим, Олександром Ігнатушею, і вже, звичайно, фаворит п’ятнадцяти театральних сезонів – комедія О. Уайльда “Як важливо бути серйозним” з цілим сузір’ям акторських імен. 

У 1972—1975 роках головним режисером був Ерін Борис Володимирович. 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович, який почав працювати в театрі режисером ще з 1963 року.

Театр безперервно прогресує. Привертає молодих виконавців, вводить новаторські ідеї в постановки вистав. На території театру, у фоє, можна подивитися виставку експонатів макетів декорацій минулих років, особисті речі акторів, автографи відомих театральних діячів, програми, фотографії, костюми, тексти ролей, предмети меблів і багато іншого.

Сайт Театру імені Лесі Українки