Пожежа в Державній публічній бібліотеці АН УРСР

01.06.2025 kyivpastfuture 649 Views 0 Comments

Підпал у бібліотеці у 1964 році або як нищили Україну.

24 травня 1964 року співробітник Державної публічної бібліотеки Академії наук УРСР (нині – Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського) Віктор Погружальський підпалив відділ цінних видань і рукописів. Полум’я знищило практично увесь відділ україніки та стародруки – від 500 до 600 тисяч книг та рукописів. Через, нібито, аварію на водогоні в усьому районі не було води, тому пожежникам вдалося зупинити вогонь лише через 31 годину, вже 25 травня. За одну добу в полум’ї були знищені цінні джерела з історії України «домосковської» доби, ціле наше середньовіччя пішло з димом.

Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського (колишня Державна публічна бібліотека Академії наук УРСР).

Реакція офіційної влади, яка у кращих традиціях радянської інформаційної політики усіляко замовчувала трагедію (перша коротенька замітка з’явилася у «Вечірньому Києві» лише 26 травня), тільки посилила підозри і без того підбуреної української спільноти: у вогні втрачені унікальні документи, цілий шар національної культури та історії втрачений назавжди.

Погружальський наполягав, що влаштував розправу над культурною спадщиною за допомогою двох коробок сірників. Проте багато очевидців відзначали, що пожежа була дуже сильною і її не могли погасити. У народі ходили чутки про фосфорні шашки й магнієві стрічки. Це дало підстави припускати, що підпал був ретельно спланований радянською владою, а виконавець справи – Погружальський використав не просто сірники, а фосфорні шашки.

Історик Сергій Білокінь знайшов дані про 14 осіб, які отримали фосфорне отруєння. Також історик згадує слова одного з вогнеборців, який обмовився, що в книгосховищі був розсипаний калій. Він від контакту з водою горить і вибухає.

Погружальського на місці злочину застала прибиральниця бібліотеки. Вона спочатку говорила про ще одного невідомого, який втік з місця злочину. Однак під тиском «органів» змінила свої свідчення.

«На суд, де повинна була виступити свідком, вона йшла з вузликом. Скаржилася, що спочатку всім розповідала про двох, а тепер буде брехати. От її й посадять», – писав Сергій Білоконь.

«Прокурор, суддя, захисники, сам підсудний і заздалегідь підготовлені свідки – навперебій намагалися показати, що у підсудного просто поганий характер. Нічого дивного немає в тому, що він взяв і підпалив бібліотеку», – писав у статті «З приводу процесу над Погружальським» Євген Сверстюк.

Суд над палієм був відкритий, але зрежисований КДБ. Погружальський мотивував свій вчинок «помстою директору» бібліотеки. На суді не порушувалося питання, чому Погружальський, який працював у російському відділі бібліотеки, з метою помсти директору підпалив відділ україніки.

Усі учасники процесу дали підписку КДБ про нерозповсюдження інформації з процесу. Погружальский був засуджений до 10 (за іншими даними — до 15) років позбавлення волі, але, судячи з усього, не відсидів свій термін до кінця. Після звільнення оселився в Молдові та, за деякими відомостями, навіть працював в одній із бібліотек. Станом на 2006 рік проживав у столиці ПМР Тирасполі, залишившись громадянином України.

Більшу частину бібліотеки вдалося відновити за рахунок видань з обмінно-резервного фонду, розосередженого по підвалах житлових будинків Києва.

У зв’язку з цим слід пригадати, як у квітні 1718 року переодягнені посланці з Москви підпалили архів і бібліотеку Києво-Печерської Лаври. Масштабна пожежа тоді знищила величезний архів і бібліотеку. Там зберігалися книжки й рукописи ще княжих часів. Відвідувачам Лаври повідомили, що пожежу викликала свічка в келії намісника. Але відомо, що полум’я спалахнуло одразу в кількох місцях монастиря. Замовник підпалу – ймовірно, московський цар Петро І.