Київський ботанічний сад імені Гришка. Історія
Історія створення Національного ботанічного саду імені Миколи Гришка НАН України.
Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка НАН України — науково-дослідна установа для проєктування і створення нових ботанічних садів і парків, розробки наукових основ охорони біорізноманіття, озеленення та фітодизайну підприємств і організацій, а також інших напрямків теоретичної та прикладної ботаніки.
Розташований у Києві по вул.Тимірязєвська, 1.
Ідея створення ботанічного саду зародилася восени 1918 року, коли була створена Національна академія наук. Серед її установ значився і Ботанічний сад. Його наукові основи були розроблені працями всесвітньо відомого флориста, мандрівника і знавця ботанічних садів світу, одного з перших Президентів Академії наук України — Володимира Липського. Саме він обґрунтував ідею такого ботанічного саду, накреслив його структуру і напрямки діяльності, розробив детальний план будівництва. В той час планували створити Ботанічний сад на основі Голосіївського лісу і директором його мав бути Липський, але цей план не був реалізований. У 1928 році академік Липський переїхав до Одеси, де до кінця життя очолював Ботанічний сад Одеського університету.
Після від’їзду Липського до Одеси питання про будівництво нового ботанічного саду неодноразово порушував не менш відомий ботанік академік Олександр Фомін і з перенесенням столиці України з Харкова до Києва уряд 22 вересня 1935 року затвердив рішення Київради про будівництво ботанічного саду і відведення ділянки землі для цієї мети площею в 117 га на Звіринці — на місці знищеного вибухом у червні 1918 року звіринецького порохового складу.
Будівництво ботанічного саду розпочалося восени 1935 року. Невдовзі був затверджений план будівництва, який передбачав створення колекції дерев та чагарників (дендрарію), ботаніко-географічних ділянок, системи трав’янистих рослин, ділянок культурної флори та ділянок акліматизації нових корисних рослин з перспективою впровадження в різні галузі господарства.
У перші роки будівництва ботанічного саду на Звіринці його науковим консультантом був призначений В. Липський, а після його смерті наукове керівництво було доручено професору Київського лісотехнічного інституту Вальтеру Едуардовичу Шмідту, який обіймав посаду директора Ботанічного саду за сумісництвом.
Після обрання директором Інституту ботаніки академіка Миколи Гришка, директором Ботанічного саду призначили Якова Климовича Гоцика, який мав досвід організаційної роботи. Саме він у доповідній записці на ім’я директора Інституту ботаніки та Президії Академії наук уперше поставив питання про надання Ботанічному саду статусу самостійної установи.
Здійснення проєкту натикалося на значні труднощі не тільки через неповне фінансування, але й через труднощі відселення з 2/3 території приватних осіб та кількох організацій, які розташовувались на території майбутнього ботанічного саду. Та попри це до початку Німецько-радянської війни було зібрано близько 1050 видів рослин просто неба і майже 1000 таксонів оранжерейних рослин. Було збудовано окремий корпус для наукових лабораторій академіків Володимира Любименка, Миколи Холодного та Андрія Сапегіна (нині в цьому приміщенні працює відділ нових культур).
Під час тимчасової окупації Києва військами фашистської Німеччини більшість колекцій було втрачено, не дивлячись на героїчні намагання невеличкої групи робітників, в основному жінок і в.о. директора Ботанічного саду – Олексія Михайловича Бурачинського, який залишився на цій посаді до березня 1944 року.
З новою силою будівництво Ботанічного саду розгорнулося ще під час війни, після визволення Києва. З березня 1944 року на Звіринці знову закипіла робота і будівництво Саду, який у липні того ж року отримав статус самостійної установи Академії наук, очолив його видатний український вчений-ботанік і селекціонер, академік Микола Миколайович Гришко (1901-1964). Під його керівництвом була розроблена наукова частина генерального плану будівництва Ботанічного саду згідно з постановою Раднаркому України “Про відновлення будівництва і наукової діяльності Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР в м. Києві”. Архітектурно-планувальну частину повоєнного проекту виконав академік архітектури О.В.Власов, на той час головний архітектор Києва.
На першому повоєнному етапі будівництва Ботанічного саду була зосереджена увага на організації експедицій і наукових відряджень для накопичення і формування колекцій рослин. Велись пошуки найбільш цінних і необхідних видів і форм рослин з різних куточків світу, їх розмноження, формування експозицій. Зібрані колекції слугували базою формування напрямків наукових досліджень, основою яких на той час була мобілізація рослинних ресурсів на користь суспільству – створення і впровадження нових видів, форм і сортів рослин в різні галузі господарства.
Заслуги першого директора повоєнного часу академіка М.М.Гришка і невеликого колективу ботсадівців, в основному з числа вчорашніх фронтовиків, неоціненні, адже саме їх зусилля дали змогу створити унікальний за розмірами і складом ботанічний сад, вдало розмістити колекції і експозиції рослин і поєднати дослідницькі цілі з цілями освіти, виховання та відпочинку. Послідовники оцінили їх подвиг – подвиг справжньої самопожертви.
В період з 1958 до 1965 року колектив Ботанічного саду очолював доктор біологічних наук, член-кореспондент Академії наук України Євген Миколайович Кондратюк. На цьому етапі більше уваги було приділено благоустрою і підготовці Ботанічного саду для масових відвідувань.
Хід будівництва нового саду особисто контролював, його відомий завсідник – тоді ще перший секретар ЦК України Микита Хрущов. Існує безліч легенд про те, як він активно втручався в роботу вчених. Наприклад, пропонував створити “алею пальм” з бананами й манго просто неба. Микита Сергійович нічого не хотів слухати про те, що в нашому кліматі це неможливо. Був упевнений, що селекціонери здатні на будь-які подвиги, і частенько запитував: “Як просувається робота?” Закінчилася історія тим, що Хрущов захопився новою ідеєю і забув про “ананаси серед соняшників”.
29 травня 1964 року ботанічний сад відкрили для відвідувачів.
В той день біля входу до Центрального ботанічного саду АН УРСР зібралися тисячі людей. На трибуні, встановленій на парадних сходах, виголошувалися промови офіційних осіб.
До визначної події був побудований новий архітектурний ансамбль головного входу, який існує і сьогодні. Особливо поетично писалося на сторінках газети “Вечірній Київ”: “вхід… вінчають дві величезні небесно-сині чаші”. По обидва боки воріт площа підкреслена невисокою стіною з мозаїчним орнаментом. На святковому мітингу було надано слово і представнику колективу “Київміськбуду”, що виконував монтажні роботи, – Г.А. Якушенко.
На наступний день, 30 травня, практично у всіх республіканських, міських і районних газетах були розміщені матеріали про цю подію. “Правда України”, “Радянська Україна”, “Комсомольское знамя”, “Молодь України” на передових смугах публікували реліз від Радіотелеграфного агентства України (РАТАУ), де повідомлялося про присутніх на урочистостях членах партійної еліти, виступах президента АН УРСР Б.Є. Патона, директора Головного ботанічного саду АН СРСР академіка Н.В. Цицина, та ін.
З того часу Ботанічний сад гостинно приймає щорічно більше третини населення Києва. Число відвідувачів в останні роки перевершило 1 млн. на рік. Колекції і експозиції Ботанічного саду стали аудиторіями просто неба для десятків тисяч учнів шкіл і професійно-технічних училищ, студентів всіх рівнів середніх учбових закладів і вузів, особливо біологічних, лісотехнічних, сільськогосподарських, медичних, фармацевтичних та інших напрямків. Вдалою формою проведення занять став “Урок ботаніки в Ботаніці”, який стали практикувати з кінця 80-х років для учнів шкіл, гімназій, ліцеїв, коледжів.
В 1965 році Ботанічний сад очолив Андрій Михайлович Гродзінский. З його ім’ям пов’язаний якісно новий етап в розвитку Ботанічного саду, який проявився в поглибленні і розширенні фундаментальних наукових досліджень. З кінця 1988 року справу академіка А.М.Гродзінського продовжила його учениця і послідовниця доктор біологічних наук, член-кореспондент НАН України Тетяна Михайлівна Черевченко, а з 2005 року директором Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка є доктор біологічних наук Наталія Василівна Заіменко.
Одне з найпопулярніших і відомих місць в саду – “Бузкова алея”. Три травневих тижні, поки цвітуть кущі, у парку величезні черги. У парку близько ста сортів бузку, один з них привезли з Німеччини в 1945-му.
За часів СРСР використовувалася назва «Центральний республіканський ботанічний сад АН УРСР».
Часто бував у Саду і відомий український поет Максим Рильський. У своїх щоденниках він відзначав, що серед ялин і беріз, лежачи на траві, і споглядаючи хрести Видубицького монастиря він завжди знаходить свою музу. Один із збірок віршів поет підписав спеціально для Ботсаду.
З цікавого – У 1972—1973 рр. у ботсаду працював техніком Віктор Шокін, майбутній генеральний прокурор України.
У 2001 році, до 100-річчя від дня народження, в меморіальному куточку академіка М.М.Гришка, недалеко від центрального входу в ботанічний сад, була встановлена бронзова Меморіальна дошка Гришко Миколі Миколайовичу.
Ботанічний сад входить до природно-заповідного фонду України та є об’єктом комплексної охорони, належить до земель природного та історико-культурного призначення, які охороняються як національне надбання держави.
За різноманітністю колекцій живих рослин, масштабами території, рівнем наукових досліджень, займає одне з провідних місць серед найбільших ботанічних садів Європи. До складу ботанічного саду входить 8 наукових відділів, унікальний колекційний фонд Національного ботанічного саду налічує близько 11180 таксонів, що відносяться до 220 родин та 1347 родів.
До території Національного ботанічного саду примикає територія Видубицького монастиря.
Використані матеріали – Вікіпедія, Сайт Національного ботанічного саду імені Миколи Гришка НАН України.
