Вересень у київській історії
Календар історії Києва
Вересень
1 вересня 1891 року, було започатковано постійний російський драматичний театр у Києві
В той день в приміщенні театру А. Бергоньє на вулиці Фундуклеївській (тепер театр ім. Лесі Українки, вул. Богдана Хмельницького) давали комедію М. Гоголя “Ревізор”. Її ставило Київське драматичне товариство під керуванням Миколи Миколайовича Соловцова, який виконував головну роль – городничого Сквозник-Дмухановського.
1 вересня 1903 року, у Києві розпочався шаховий турнір
Третій Всеросійський шаховий турнір проходив у Києві з 1 по 23 вересня 1903 року.
Думка про організацію турніру з’явилася у керівників Київського шахового суспільства влітку 1901 року.
Турнір розпочався о 18 годині 1 вересня в приміщенні, наданому Київському шаховому товариству у 3-поверховому будинку по Хрещатику, 29/1. Тури проходили щодня, за винятком четвергів і недільних днів.
У цьому турнірі, який вперше проводився в Києві, передбачалася участь 20 гравців, але один з них не прибув, і в підсумку виявилося 19 учасників, в тому числі з Києва – 6, Петербурга – 5, Лодзі – 2, з Житомира, Вільни, Риги, Костроми, Новохоперська Воронезької губернії, з Нижньотуринська Пермської губернії – по одному.
Переможцями турніру в Києві стали М. І. Чигорін (Петербург) – приз 500 руб., О. С. Бернштейн (Житомир) – 350, В. Н. Юревич (Петербург) – 275, Г. С. Сальве (Лодзь) – 200, А. А. Рубінштейн (Лодзь) – 125, М. Л. Ловцкій (Київ) – 50 і Е. А. Зноско-Боровський (Петербург) – 30 рублів.
1 вересня 1911 року, в Оперному театрі було скоєно замах на Петра Столипіна
Петро Аркадійович Столипін – державний діяч Російської імперії, прем’єр-міністр 1909-1911 рр.
У Столипіна стріляв Дмитро Богров. 5 вересня 1911 року близько 10 години вечора Петро Столипін помер у клініці Маковського (вулиця Маловолодимирська, нині Олеся Гончара, 33б).
Похований 9 вересня 1911 року у Києво-Печерській лаврі.
1 вересня 1951 року, засновано Київське вище військове авіаційне інженерне училище
Київське вище військове авіаційне інженерне училище — вищий військовий навчальний заклад Збройних сил СРСР, один з провідних військово-навчальних закладів і наукових центрів Радянського Союзу з підготовки висококваліфікованих інженерних кадрів різних спеціальностей для військово-повітряних сил. Після розпаду Радянського Союзу — головний і єдиний військово-навчальний заклад в Україні, який здійснював підготовку всіх видів інженерних і тилових офіцерських кадрів ВПС.
Засноване як Київське вище інженерне радіотехнічне училище ВПС Радянської Армії (КВІРТУ ВПС РА).
Училище мало дуже високу репутацію, конкурс на час вступу становив 15 абітурієнтів на одне місце.
Основний навчальний корпус розміщувався за адресою проспект Повітряних Сил, 30 — в масивному триповерховому будинку дореволюційної споруди. Під час Першої світової війни в будівлі розміщувалося 2-е Київське піхотне училище, тоді ж і побудоване на землях Володимирського Київського кадетського корпусу. Крім того, у училища був навчальний аеродром близько аеропорту Жуляни.
Пізніше на базі навчального аеродрому КВВАІУ був створений Державний музей авіації України.
З 3 липня 2000 р., військово-навчальний заклад перестав існувати, був реорганізований, курсантський склад був передислокований до Харкова на базу Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
1 вересня 1937 року, народився Микола Сядристий
Сядристий Микола Сергійович – український майстер мікромініатюри. Майстер спорту СРСР, абсолютний чемпіон України з підводного спорту. Заслужений майстер народної творчості України, Народний художник України.
З 1960-х років займається створенням мікромініатюр.
Виготовлені вручну, за допомогою мікроскопа, твори.
Творчість майстра утвердила у світі поява нового слова — «мікромініатюра», якого раніше не було ні в енциклопедіях, ні в словниках.
Найбільш повно його твори представлені в Музеї мікромініатюр Миколи Сядристого на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, Музеї мікромініатюр у князівстві Андорра, а також у місті Сентендре (Угорщина).
Український фахівець добре відомий не тільки в нашій країні, а й далеко за її межами. В даний час він займається творчістю і постійно проживає у Швейцарії.
Також досліджує історію тоталітарних режимів. Є автором усіх архівних текстів на Меморіалі пам’яті жертв голодоморів в Україні.
1 вересня 1947 року, народився Микола Мозговий
Мозговий Микола Петрович – український естрадний співак, композитор-пісняр, народний артист України.
У 1962-1966 роках навчався у Чернівецькому музичному училищі. 1971—1973 роках навчався у Республіканській студії естрадно-циркового мистецтва при Укрконцерті у Києві. Закінчив Київську державну консерваторію імені П.І.Чайковського за спеціальністю «сольний спів».
З 1971 по 1994 рік – артист естради, соліст-вокаліст Укрконцерту. 1979 року Софія Ротару заспівала його пісню «Край, мій рідний край», що зробило Мозгового широко відомим.
1991 року припинив концертну діяльність та зайнявся менеджментом у сфері шоу-бізнесу. Керував власною студією звукозапису, який згодом переріс у Державний театр пісні.
З березня 2005 року – генеральний директор та художній керівник Національного палацу мистецтв «Україна».
Микола Мозговий помер 30 липня 2010 року в Києві, похований на Байковому цвинтарі.
1 вересня 2008 року, почалися заняття в аудиторіях нового навчального комплексу будівель Київського столичного університету ім. Б. Грінченка на вулиці Тимошенко, 13
Київський столичний університет імені Бориса Грінченка – заклад вищої освіти у місті Києві.
Новий навчальний комплекс, що складається з двох будівель, збудовано, введено в експлуатацію та передано замовнику ВАТ «Трест «Київміськбуд-3» АТ ХК «Київміськбуд» спільно з субпідрядними організаціями. Загальна площа будов — 22,5 тис.тис. квадратних метрів.
Тут розмістилися два інститути, де одночасно навчатимуться відповідно – 1500 та 500 студентів. До послуг викладачів та студентів тут обладнано просторі навчальні кабінети. Є актова зала на 700 місць, два спортивні зали, плавальний басейн, є також їдальня на 150 місць для студентів і на 50 місць для викладачів. Усі навчальні кабінети та зали забезпечені необхідними меблями, комп’ютерами та навчальними посібниками.
1 вересня 2025 року, був відкритий пам’ятник юному князю Володимиру Хрестителю
Пам’ятник юному князю Володимиру Хрестителю відкрили у Шевченківському районі Києва, на території ліцею №23 «Кадетський корпус імені Володимира Великого» по вулиці Салютна, 11а.
Автори монумента – відомі українські скульптори Ігор та Вадим Зарічні. За їхнім задумом, образ юного князя Володимира символізує духовну стійкість, силу знань і значення національної історії.
Меценатами монумента є Голова ради Коцюбинської громади та Коцюбинська громада.
2 вересня 911 року, після успішного походу дружини київського князя Олега на Візантію близько 907 року укладений Русько-візантійський договір
Русько-візантійський договір 911 року — міжнародний договір між Київською Руссю і Візантією, який регулював русько-візантійські відносини. Мав два варіанти — один грецькою (не зберігся) і один старослов’янською мовами. Зберігся в пізніших списках давньоруських літописів, зокрема, в «Повісті врем’яних літ». Найдавніше письмове джерело руського права; містить норми Закону Русі.
Договір встановлював дружні відносини Візантії та Київської Русі, визначав порядок викупу полонених, покарання за кримінальні злочини, вчинені грецькими й руськими купцями у Візантії, правила ведення судового процесу і спадкування, створював сприятливі умови торгівлі для русичів і греків, змінював берегове право. Відтепер замість захоплення викинутого на берег судна та його майна, власники берега зобов’язувалися надавати допомогу в порятунку.
Також за умовами договору руські купці отримали право жити в Константинополі терміном на пів року, імперія зобов’язувалася утримувати їх протягом цього часу коштом скарбниці. Їм було надано право безмитної торгівлі у Візантії. І ще допускалася можливість найму русичів на військову службу у Візантії.
На фото – Русько-візантійський договір 911 року Радзивіллівський літопис (початок XIII століття) лист 42.
2 вересня 1967 року, народився Остап Ступка
Ступка Остап Богданович – український актор театру, кіно та дубляжу, телеведучий. Народний артист України (2009). Син Богдана Ступки та батько Дмитра Ступки.
1988 року Остап Ступка закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені І.К. Карпенка-Карого.
З жовтня 1989 року – актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
Зайнятий у спектаклях київських театрів. Грає у кіно, працює на телебаченні.
2 вересня 2009 року, розпочався рух Київської кільцевої електрички
Київська кільцева електричка (або Kyiv City Express, до 2022 Київська міська електричка) — лінія міського електропоїзда, що пролягає кільцем Київського залізничного вузла.
Проєкт «Міська електричка» був реалізований з метою організації рівномірного розподілу пасажиропотоків та зменшення навантаження на інший громадський транспорт столиці, а також для забезпечення прямого зв’язку між лівобережною та правобережною частинами міста Києва.
2 вересня 2009 року, запуском першої черги, розпочався рух міською електричкою на ділянці Троєщина (колишня Городня, нині Воскресенка) — Петрівка (нині Почайна) відповідно з угодою із Південно-Західною залізницею. Маршрут руху обмежувався цими двома зупинками, відстань між якими потяги долали за 6 хвилин. Маршрут обслуговували два склади електропоїздів.
3 вересня 1950 року, народився Євген Паперний
Паперний Євген Васильович – український актор театру, кіно та дубляжу. Народний артист України (1992).
У 1972 році закінчив Театральний інститут імені Бориса Щукіна у Москві.
У 1972—1993 і 1995—1997 роках був актором Київського театру драми імені Лесі Українки. Паперний зіграв велику кількість ролей у найрізноманітніших п’єсах і жанрах.
Викладав у Національному університеті культури і мистецтв України.
Багато знімався в кіно, за часів СРСР працював над озвучуванням фільмів, озвучував персонажів мультфільмів.
3 вересня 1973 року, було урочисто відкрито пам’ятник Лесі Українці
Леся Українка – велика українська поетеса і драматург. Основна тема її творчості – національно-визвольна боротьба українського народу.
Пам’ятник Лесі Українці в Києві розташований у середмісті — на Печерську, а саме — на площі її імені між будівлею Центрвиборчкому України та житловою висоткою.
Київський пам’ятник Лесі Українці являє собою бронзову постать поетеси заввишки 5 метрів, встановлену на постаменті з чорного лабрадориту. Автор скульптури вдало передав у неживому матеріалі вольову вдачу поетеси, що не кориться обставинам долі, її душевну силу, і водночас ніжність і жіночність.
Автори пам’ятника — скульптор Г. Н. Кальченко та архітектор А. Ф. Ігнащенко.
Пам’ятник оточують спеціально висаджені дерева, привезені з батьківщини поетеси.
Загальна висота пам’ятника становить 10 метрів.
3 вересня 2020 року, скверу на Львівській площі присвоєно назву «Сквер Анни Київської»
Анна Ярославна – княгиня Київської Русі з варязької династії Рюриковичів. Дочка князя Ярослава Мудрого, друга дружина французького короля Генріха І, королева Франції. Мати французького короля Філіппа І та графа Гуго, що був одним із ініціаторів Першого Хрестового походу.
Для вшанування пам’яті найвідомішої жінки давньої та сучасної України Анни Ярославни скверу на Львівській площі у Шевченківському районі рішенням Київради було присвоєно назву «Сквер Анни Київської».
Сквер на Львівській площі у Києві відтепер носитиме ім’я княгині Анни Київської
3 вересня 2021 року, сталася пожежа у Костьолі святого Миколая
Церква Св. Миколая, Будинок органної та камерної музики – римсько-католицький костел Святого Миколая в Києві, який використовується з 1980 року в якості Будинку органної та камерної музики.
Розташований за адресою: вул. Велика Васильківська, 77.
3 вересня 2021 року в органі костелу сталося коротке замикання, яке призвело до пожежі й знищення інструменту. Небайдужі підприємці та звичайні українці розпочали збір коштів на відновлення храму.
Після пожежі члени Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій виступили за безоплатне повернення костелу святого Миколая в Києві у власність Римо-католицької церкви в Україні.
4 вересня 1911 року, відбулося урочисте відкриття пам’ятника княгині Ользі
Пам’ятник княгині Ользі, святому апостолу Андрію Первозваному та просвітителям Кирилу і Мефодію — пам’ятник в Києві, розташований на Михайлівській площі поруч із Михайлівським Золотоверхим собором.
Концепцію пам’ятника розробили вчені В. Завитневич, М. Довнар-Запольський та Г. Павлуцький. Керував роботами скульптор Ф. Балавенський, архітектором призначили В. Рикова. Над фігурами Ольги, Кирила і Мефодія працював скульптор І. Кавалерідзе, Андрія – скульптор П. Сниткин.
Скульптуру княгині Ольги демонтували в 1919 році, після революційних подій, а на її місце встановили бюст Тараса Шевченка, що простояв всього рік. У 1932-му зруйнували п’єдестал з огорожею монумента, в 1935 році зняли бічні фігури.
Відновлення пам’ятника відбулося в роки Незалежної України з ініціативи Київської міської ради. Відкриття нового монумента відбулося 25 травня 1996 року під час святкування Дня Києва.
4 вересня 1935 року, народилася Людмила Алфімова
Алфімова Людмила Іванівна – українська акторка театру і кіно, заслужена артистка України (2003), кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня (2021).
Людмила Іванівна з дитинства мріяла стати льотчицею, але після закінчення аероклубу і вивчення вищого пілотажу, була відмовлена через те що жінок не беруть. Тоді вона обрала інший шлях і вступила до театру, щоб реалізувати свої мрії через акторське мистецтво.
У 1960—1963 була акторкою Київського театру юного глядача.
З 1963 — акторка Кіностудії ім. О. Довженка.
Справжню популярність Людмилі Іванівні принесла головна роль у фільмі “Весілля в Малинівці”, де вона виконала образ Софії, матері Яринки.
Протягом своєї довголітньої кар’єри актриса зіграла у понад 40 фільмах та озвучила близько 170 персонажів. Останні роки свого життя вона прожила у селі Печера на Вінниччині у будинку управляючого маєтком графів Потоцьких, який їй подарував чоловік.
Померла 22 лютого 2024 року.
4 вересня 1965 року, у кінотеатрі “Україна” відбувся політичний протест
Під час прем’єри у кінотеатрі фільму «Тіні забутих предків» літературний критик Іван Дзюба зі сцени, аспірант-літературознавець Василь Стус і журналіст В’ячеслав Чорновіл в залі закликали підвестися на знак протестів проти арештів українських інтелектуалів, які відбулися влітку 1965 року.
Підвелися далеко не всі, але підвелися. Увімкнули сирену, що мала все заглушити. Кінотеатр швидко було оточено бійцями внутрішніх військ.
Під протестним листом підписалося 140 присутніх. Після цього реакція властей була блискавичною — Івана Дзюбу звільнили з роботи у видавництві «Молодь» і виключили з аспірантури Київського педагогічного інституту, Чорновола звільнили з редакції газети «Молода гвардія», Василя Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом.
Легендарна подія стала першим в Україні публічним протестом проти офіційно замовчуваної першої хвилі політичних репресій серед інтелігенції.
5 вересня 1864 року, народився Михайло Коцюбинський
Коцюбинський Михайло Михайлович – видатний український письменник, громадський діяч, голова «Просвіти» в Чернігові.
В українську літературу ввійшов як майстер психологічної прози. Вершинами його художнього стилю критики вважають «Fata Morgana», «Що записано в книгу життя» (1910), «Тіні забутих предків» (1911). У своїх останніх новелах доповнив свій характерний стиль елементами неоромантизму.
Михайло Коцюбинський з листопада 1912 року до січня 1913 року лікувався в клініці Київського університету (нині бульвар Тараса Шевченка №17), де встановлено меморіальну дошку письменнику.
Під час своїх неодноразових відвідувань Києва (у тому числі в 1911 року, коли він брав участь у роботі Об’єднаного комітету зі спорудження пам’ятника Т.Г.Шевченку в Києві) зупинявся в готелі «Англія» на Хрещатику (не зберігся), в готелі Михайлівського монастиря (вулиця) на нинішньому бульварі Тараса Шевченка № 54 та вулиці Вєтрова № 15.
Помер 12 квітня 1913 року у Чернігові.
1939 року в Києві ім’ям класика української літератури Михайла Коцюбинського було названо вулицю.
5 вересня 2007 року, було відкрито Музей історії туалету
Музей історії туалету — приватний музей у Києві, розташований в історичній будівлі «Башта № 5» по вул. Рибальська, буд. 22, яка є частиною комплексу оборонних споруд «Київська фортеця».
Це перший та єдиний музей у Східній Європі, який призначений історії розвитку туалетної культури від давніх часів до сьогодення. Актив Музею налічує як автентичні експонати так і репліки (макети) туалетів, які пов’язані з історією побутової культури людства. В його експозиції представлені як туалетні стільці і сучасні унітази, так і різні гігієнічні приналежності: біде, глечики, рукомийники.
Гордістю Музею є «Найбільша колекція сувенірних унітазів у світі», яка вже має сертифікат Книги рекордів Гіннесу.
6 вересня 1913 року, був відкритий памʼятник Столипіну
1 вересня 1911 року Петро Столипін, перебуваючи з офіційним візитом у Києві, був смертельно поранений пострілом терориста-есера Дмитра Богрова. Він помер через чотири дні та був похований на території Києво-Печерської лаври.
Незабаром після смерті Столипіна київська міська дума прийняла рішення встановити пам’ятник на його честь та вирішила встановити пам’ятник перед будинком Міської думи.
Автором проекту пам’ятника був італійський скульптор Етторе Ксіменес, який спорудив також пам’ятник Олександру II в Києві. За роботу скульптор грошей не взяв. Бронзова статуя зображала Столипіна на повний зріст, у форменому сюртуку. Висота пам’ятника становила 12 аршин (близько 8,5 м). П’єдестал, на якому розташовувалась фігура Столипіна, був зроблений із світло-сірого граніту. По правій та лівій сторонах пам’ятника розташовувалися алегоричні фігури: Мощі (російський витязь) та Скорботи (російська жінка).
Пам’ятник Столипіну простояв лише чотири роки і був скинутий із п’єдесталу після Лютневої революції 16 березня 1917 року. Перед знесенням революціонери організували над пам’ятником захисника самодержавства «народний суд», а для знесення була використана споруда, що нагадує шибеницю.
7 вересня 1978 року, був створений Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра
У цей день пройшов перший збір трупи першого театру лівобережного Києва. А перша прем’єра – вистава “Высшая точка – любовь” Р. Фєдєньова — відбулась 21 квітня 1979 року у приміщенні теперішньої Хоральної синагоги Бродського (колишній Республіканський театр ляльок по Шота Руставелі, 13). Засновником театру був Народний артист України Едуард Маркович Митницький.
Багато років театр не мав власного приміщення. У травні 1982 року міська влада передала молодому театру будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві.
21 грудня 1990 року виставою «Я завжди твоя наречена» по О.Іоселіані відбулося офіційне відкриття приміщення театру на лівому березі.
Сьогодні Театр на лівому березі — це більше 50-ти вистав у репертуарі, щільний графік прем`єр, зіркова трупа найкращих акторів країни і великі плани на майбутнє, які обов’язково будуть втілені в життя.
Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра. Історія
7 вересня 2019 року, була відкрита 20-та мініскульптурка проекту “Шукай” – “Київський велотрек”
Вона присвячена київському велотреку, який існує в Києві з 1913-го року і є унікальною пам’яткою архітектури та історії. Ця спортивна споруда з’явилась на гребні бурхливого індустріального розвитку міста у 1910-х і дивом майже не зникла під час будівельного бума 2000-х.
Шукати треба бронзову мініскульптурку київського велотреку за адресою: вулиця В’ячеслава Липинського, 15, на борту київського велотреку.
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Партнер скульптури — STANLEY PMI.
Скульптор Юрій Білявський.
8 вересня 1640 року, розпочався Київський православний собор
Київський православний церковний собор 1640 проходив 8–18 вересня у кафедральній церкві святої Софії. Був скликаний за ініціативою митрополита Київського Петра Могили.
У своєму запрошувальному посланні, зокрема до Луцького братства, митрополит зазначив, що собор має усунути розбіжності в справі церковних канонів і чинів українського православ’я, які спричиняють розбрат поміж духовенства.
На соборі був затверджений катехизис «Православне сповідання віри», що утвердив, яким протягом століть керувалася Православна церква на східнослов’янських землях, у Молдавії та Валахії.
На фото – «Православне сповідання віри» — впливовий катехізис Петра Могили, що його вперше було затверджено на Київському православному соборі 1640 року.
8 вересня 2010 року, була відкрита меморіальна дошка Петру Кривоносу
Петро Кривоніс (1910 – 1980) – державний діяч, залізничник, Герой Соц. Праці. Був одні з ініціаторів стахановського руху на залізничному транспорті УРСР – Петро Федорович довів технічну швидкість поїзда до 45 км / год, за що в 1935 році був нагороджений вищою нагородою СРСР. За роки керівництва Південно-Західною залізницею (1953-1980) провів ряд революційних перетворень, зокрема, локомотивне господарство спершу перевів на тепловоз, а пізніше і електровозну тягу. Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі.
Меморіальна дошка з барельєфом Петру Кривоносу встановлена на фасаді будівлі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» «Укрзалізниці». Відкрита до до сторіччя від дня народження Петра Кривоноса.
Автор: скульптор Б. Мазур.
Знаходиться за адресою – вулиця Миколи Лисенка, 6.
8 вересня 2011 року, був відкритий пам’ятник Петку Воєводі
Петро Кіряков Калоянов, відомий як капітан Петко Войвода (1844 – 1900) – національний герой Болгарії, гайдуцький ватажок, соратник Гарібальді. Активний учасник Визвольної війни 1877-1878 років, у якій було здобуто незалежність Болгарії. Під час війни Петко Воєвода пліч-о-пліч воював з українськими солдатами та офіцерами піхотних полків Полтавської губернії.
Частину життя Петко Воєвода провів у власному маєтку на території сучасного Києва.
Пам’ятник Петко Воєводі знаходиться у сквері “Поліцейський садок” на перехресті вулиць Федорова та Великої Васильківської.
Пам’ятник встановлений на благодійній основі Спілкою фракійських товариств Болгарії, Асоціацією болгар України, київською громадськістю.
Матеріал – бронза, граніт. Автори: скульптори В.Старчов, К.Старчов.
8 вересня 2012 року, відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки Бориславу Брондукову
Борислав Миколайович Брондуков – український актор, Народний артист Української РСР, перший лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка.
Відкриття меморіальної дошки народному артисту України Бориславу Брондукову відбулося на вулиці Інститутській. Ця знаменна подія була приурочена до Дня Кіно. Дошка була встановлена на фасаді будинку за адресою: місто Київ, вулиця Інститутська, 22/7. В цьому будинку з 1984-го по 2004-ий рік проживав видатний актор. На подію були присутні діячі кіно, депутати України, друзі і дружина актора Катерина. Було сказано багато теплих слів, покладені квіти.
9 вересня 1840 року, засновано Національний медичний університет імені О. О. Богомольця
Національний медичний університет імені О. О. Богомольця – вищий медичний навчальний заклад України, що розташований у м. Києві.
Медичний факультет Київського університету, реорганізований у 1920 р. в Київський медичний інститут, було засновано у квітні 1840 р. 22 студенти-медики, які вступили на факультет, прослухали першу лекцію з анатомії 9 вересня 1841 року.
До 1917 їх кількість зросла майже в 50 разів. У 1875 році при факультеті відкрилася клініка, у 1888 та 1891 роках. до неї додалися спеціалізовані клініки акушерства та гінекології та дитячих хвороб.
Внаслідок кількох реорганізацій у 1919—1921 роках медичний факультет Київського університету було перетворено на окремий Київський медичний інститут.
У 1946 році інституту було надано ім’я видатного медика академіка О.О. Богомольця .
17 листопада 1995 року указом Президента України університету надано національний статус та його нинішню назву.
Наразі у Національному медичному університеті України навчається близько 10 000 студентів, у тому числі близько 1300 іноземців із 56 країн.
У НМУ працює близько 1200 викладачів.
9 вересня 1913 року, у Києві вперше була виконана “Мертва петля Нестерова”
У цей день, 26-річний Петро Нестеров на літаку «Ньюпорт-IV» із двигуном потужністю 70 к. с. виробництва московського заводу «Дукс» о 18-10 піднявся над Сирецьким військовим летовищем і на висоті 600 метрів на очах численних глядачів уперше у світі виконав замкнену петлю (перевернувши літак догори колесами) у вертикальній площині, яку через небезпеку виконання називають «мертвою», а з часом — після доведення пріорітету її виконавця — «петлею Нестерова».
Свою назву – «мертва» – отримала через те, що деякий час була розрахована тільки теоретично на папері і практично не виконувалася.
Через ризик «завдання шкоди державному майну» Петро Нестеров був покараний 30-ма добами арешту, який був знятий через 12 днів, коли газети опублікували про аналогічний успіх 24-річного французького льотчика Адольфа Пегу, з яким тривалий час існував спір за пріоритет щодо виконання «мертвої петлі».
9 вересня 1920 року, був створений Серійний завод «Антонов»
Серійний завод «Антонов» – державний авіабудівний завод в Україні, філія ДП «Антонов». З 2015 року перетворено на Виробництво ДП «Антонов».
Створений рішенням Ради Військової Промисловості № 15178 під назвою Державний авіаційний завод № 12 (ДАЗ-12). на базі дрібних розрізнених ремонтних майстерень і до початку німецько-радянської війни розташовувався на вулиці Гарматній.
Завод був створений для ремонту літаків закордонного виробництва, що були на озброєнні, з 1925 завод розпочав серійне виробництво літаків. Під керівництвом конструктора К. О. Калініна був розроблений і побудований перший чотиримісний пасажирський літак К-1.
З 1948 року розпочалася тісна співпраця заводу з Дослідним конструкторським бюро Олега Костянтиновича Антонова, яка тривала 61 рік і закінчилося повним об’єднанням двох підприємств в 2009 році під назвою: Державне підприємство «АНТОНОВ». Завод випустив понад 6000 літаків марки «Ан».
10 вересня 1946 року, народився Володимир Фалін
Володимир Іванович Фалін – Голова художньої ради Національної спілки фотохудожників України, член Національної спілки журналістів України – фотограф за покликанням і професією.
Довгий час працював фотокореспондентом Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ». За багато років творчої діяльності зібралася величезна колекція знімків, які сьогодні є справжніми документами історії.
Володимир Фалін є автором фотоальбомів: «Пісня про Київ» (1978, видавництво «Мистецтво»), «Київський автограф» (1980, видавництво «Политиздат»), довідника «Вулиці Києва» (1981, видавництво «Реклама»), ілюстрацій до книг «Меценати Києва», «Необычный Киев» та ін.
Авторські фотоальбоми «Киев. Это было недавно…”» (2012) і «Киев 90-х» (2016) вийшли у видавництві «Скай Хорс». Видання створені на основі архівів автора, де представлено більше 400 унікальних світлин Києва за останні 40 років, починаючи з 1970-х і до середини 1990-х років.
10 вересня 1961 року, новий сезон Київський Академічний театр опери та балету імені Т.Г. Шевченка розпочав у приміщенні обладнаному штучним кліматом
Це був другий у Радянському Союзі театр, який мав обладнання, за допомогою якого в театрі будь-якої пори року можна було встановити бажану температуру повітря.
Чимало зусиль доклали до цього бригада Федора Близнюка, ланка Ігоря Михайленка та інші з 11-го управління тресту «Київжитлобуд» (згодом — трест «Київміськбуд-3») Головкиївбуду. З підвалу будівлі було вийнято понад 2000 м3 землі, щоб влаштувати підземні вентиляційні канали та повітропроводи. А спеціальне обладнання, кондиціонери було змонтовано бригадою Данила Животовського із третього управління тресту «Київспецбуд» Головкиївміськбуду.
Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка. Історія
11 вересня 2007 року, був відкритий Музей вторсировини
Музей є одним із найдивніших музеїв Києва. Він розташований на території заводу з переробки вторсировини «Київміськвторресурси». Цей музей називають музеєм антикваріату, вторсировини або «музеєм непотрібних речей».
Колекція нинішнього музею почала формуватися з 1943 року — моменту заснування заводу. Трохи пізніше люди, дізнавшись, що на заводі приймають старовинні предмети, стали зносити їх саме сюди. Багато хто відзначає, що виник музей буквально зі звалища. Десятиліттями люди здавали у вторсировину, на їх погляд, непотрібні речі, які нині перетворилися на безцінні реліквії. Непотрібні предмети побуту працівники музею перетворюють на музейні експонати. У колекції зібрано безліч екзотичних та антикварних речей, багатьом з яких понад 200 років.
11 вересня 2005 року, був відкритий пам’ятник жертвам тероризму
Пам’ятник Жертвам тероризму встановлено на Кловській площі, поруч зі станцією метро “Кловська”. Відкритий, до четвертої річниці трагедії у Нью-Йорку де в результаті атак терористів 11 вересня 2001 року загинуло 2997 осіб.
Пам’ятник виконаний у вигляді чавунного 7-метрового серця, розколотого навпіл, між частинами якого встановлено найбільший у світі камертон, що символізує заклик до чуйності й небайдужості. На одній з половинок сімдесятьма мовами написана фраза «Не вбий!». Інша сторона, гладка, нагадує про історію і про жертви тероризму. У фундамент монумента закладена капсула з попелом з місця трагедії. За задумом автора пам’ятник виконаний стриманим і вражаючим одночасно.
Автори пам’ятника – скульптор Михайло Рева та архітектор Валерій Рубштейн.
12 вересня 1911 року, було страчено Дмитра Богрова
Богров Дмитро Григорович – російський революціонер-есер єврейського походження, убивця голови Ради міністрів Російської імперії Петра Столипіна.
1 вересня 1911 року з перепусткою, виданою начальником Київського охоронного відділення, пройшов у міський оперний театр і під час другого антракту спектаклю двома кулями поранив голову Ради міністрів П. А. Столипіна. Підійшовши на відстань двох-трьох кроків, він двічі вистрілив в Столипіна. Одна куля навиліт ранила його в руку і зачепила скрипаля в оркестрі. Інша поцілила в орден на грудях, змінила напрям, пройшла через живіт і засіла в попереку. Богров був схоплений на місці злочину.
За вироком військово-окружного суду засуджений до страти й повішений вночі 12 вересня 1911 біля Лисогірського форту Київської фортеці. Під час страти Богров тримався мужньо і запропонував катові підняти підборіддя задля того, щоб накинути зашморг.
12 вересня 2025 року, на Алеї Захисників України, під Аркою Свободи українському народові, урочисто відкрили пам’ятний знак “Війська РЕБ”
Знак присвячений воїнам радіоелектронної боротьби.
Подію приурочили до Дня фахівця радіоелектронної боротьби Збройних Сил України, який відзначають 12 вересня.
Їхня непомітна зору робота – критично важлива, та іноді визначає хід цілих військових операцій. Вони змушують ворога осліпнути, оглухнути і замовкнути.
До церемонії відкриття долучилися начальник Головного управління радіоелектронної та кіберборотьби Генерального штабу ЗС України полковник Іван Павленко, 3-й Президент України Віктор Ющенко, Обʼєднання військовослужбовців «Культурні сили», військовослужбовці різних складових Сил оборони України, ветерани російсько-української війни, духовенство, представники Київської міської військової адміністрації.
14 вересня 1875 року, народився Олександр Вербицький
Вербицький Олександр Матвійович – український архітектор, інженер і педагог, професор (1937), дійсний член Академії архітектури (1945), автор проєкту сучасної споруди залізничного вокзалу у Києві.
В 1901–1933 працював в Управлінні Південно-Західної залізниці, спочатку архітектором шляхової служби, а потім головним архітектором. Він розробляє ескізний проєкт Київського вокзалу, потім проєктує і будує за своїми проєктами велику кількість різних споруд; пасажирські будівлі, товарні контори, паровозні депо, міські станції, навчальні заклади, лікарні, житлові будинки.
В 1943 входив до складу комісії для визначення стану згорілих і підірваних будівель Києва, в результаті роботи якої вдалося зберегти для подальшої експлуатації багато житлових будинків, громадських будівель, скоротити витрати на їх відбудову.
Іменем Вербицького у 1983 році названо вулицю у Харківському районі Києва.
Помер 9 вересня 1958 року в Києві, похований на Лук’янівському цвинтарі.
14 вересня 1878 року, відбулося відкриття перших п’яти класів Першої приватної жіночої гімназії
Перша приватна жіноча гімназія — приватна жіноча гімназія, створена у Києві педагогинею Вірою Ващенко-Захарченко та значно розширена її наступницею Олександрою Дучинською. Перша з приватних жіночих шкіл отримала статус гімназії, мала посилений природознавчий ухил та грунтовну бібліотеку.
Гімназія разом з пансіоном містилася на розі Бібіковського бульвару (нині — бульвар Т. Шевченка) та вулиці Афанасівської (пізніше — Нестерівська, нині — вулиця Івана Франка). Обраний будинок певним чином був уже пристосований для здійснення навчального процесу, оскільки раніше в ньому була Київська чоловіча прогімназія.
1902 року гімназія переїхала у нову будівлю по вул. Тимофіївській, 7 (зараз вул. Михайла Коцюбинського, 7). Сьогодні в цьому будинку розташована Рахункова палата Верховної ради України.
14 вересня 1895 року, відбулося закладення церкви Покровської церкви на Солом’янці
Церква Покрови Пресвятої Богородиці — церква роботи Іполита Ніколаєва у Києві, на Солом’янці.
Збудована на замовлення міської громади Києва протягом 1895—1897 рр. у пам’ять про митрополита Київського і Галицького Платона (Городецького). Знаходиться на розі вулиць Патріарха Мстислава Скрипника та Стадіонної (вул. Патріарха Мстислава Скрипника (колиш. Островського), 20/1).
Серед киян відома також під назвами Платонівська церква та На Стадіонній (через однойменну вулицю). У 1905—1919 рр. настоятелем церкви був творець та перший митрополит УАПЦ Василь Липківський.
14 вересня 1939 року, авіаконструктор Ігор Сікорський підняв у повітря свій перший гелікоптер VS-300
Ігор Іванович Сікорський – видатний авіаконструктор українського походження, що працював у США та Російській імперії. Творець перших у світі чотиримоторного літака «Руський витязь» (1913 рік), важкого чотиримоторного бомбардувальника і пасажирського літака «Ілля Муромець» (1914), трансатлантичного гідроплана (1934), серійного гелікоптера одногвинтової схеми (1942).
14 вересня 1946 року, народилася Тетяна Цимбал
Цимбал Тетяна Василівна – диктор і ведуча програм українського телебачення, педагог, академік Телевізійної академії України. Народна артистка Української РСР (1983). Професор Київського міжнародного університету.
У 1969 році закінчила факультет романо-германської філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
Навчаючись в університеті, почала працювати в молодіжній редакції УТ, де брала участь у створенні програм: «Я+Ти», «Комсомольська традиція», «Комсомольські зорі».
Займалася художньою телепубліцистикою (цикл програм «Через обставини, що склалися», зустрічі в Чорнобилі 1986 року, телемарафони «Дзвони Чорнобиля»).
Більш як 10 років була ведучою програми «Новини кіноекрану» й кіноогляду «Все про кіно».
14 вересня 2025 року, урочисто відкрили пам’ятний знак “Танкові війська”
Памʼятний знак, присвячений героїзму воїнів-танкістів, був відритий в День танкових військ, на Алеї Захисників України, під Аркою Свободи українському народові.
Броня, сталь та вогонь, мужність і відданість справі — все це про українських танкістів. Танкові підрозділи неодноразово доводили свою успішність на полі бою, ставали могутнім вістрям наступу та міцною стіною оборони. І попри все, вони адаптуються до викликів на полі бою. Вправно та відважно роблять свою справу.
До церемонії відкриття долучилися начальник Генерального штабу ЗС України генерал-лейтенант Андрій Гнатов, заступник Міністра оборони України генерал-лейтенант Євген Мойсюк, заступник командувача Сухопутних військ полковник Леонід Хода, перший заступник начальника КМВА полковник Микола Швець, військовослужбовці різних складових Сил оборони України, обʼєднання військовослужбовців “Культурні сили”, ветерани російсько-української війни, духовенство.
15 вересня 1802 року, був відкритий Пам’ятник Магдебурзькому праву
Пам’ятник Магдебурзькому праву в Києві (Колона Магдебурзького права, також Пам’ятник хрещення Русі; нижній пам’ятник святому Володимиру) — пам’ятник на честь повернення Києву Магдебурзького права. Монумент традиційно вважається найстарішим з існуючих пам’ятників у Києві.
Розташований на Дніпровських схилах, біля Набережного шосе на київському Подолі.
Пам’ятник був поставлений на честь повернення місту в 1802 році Магдебурзького права, яке воно вперше дістало ще у XV столітті. Цю подію кияни святкували три дні ілюмінаціями й балами.
Автор пам’ятника — відомий київський архітектор Андрій Меленський.
15 вересня 1799 року, народився Іван Фундуклей
Фундуклей Іван Іванович – політичний та громадський діяч, київський цивільний губернатор (1839—1852). Допоміг видавати матеріали про Київ і Київщину, серед іншого «Обозрение Киева и Киевской губернии по отношению к древностям», «Статистическое описание Киевской губернии» (1852), «Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии» (1848) та інше. Почесний громадянин Києва.
Іван Фундуклей багато зробив для міста та киян за роки його служби у Києві. Він був покровителем науки та освіти, налагодив роботу міської митниці, покращив умови утримання арештантів у тюрмах. За його кошти вперше був вкритий бруківкою Андріївський узвіз та побудований у 1843 році один з фонтанів тодішнього Київського водогону, що живився водою з джерел надхрещатицьких пагорбів. До цього ж періоду належить і спорудження будинку Київської міської думи на Подолі та знаменитого ланцюгового мосту.
15 вересня 1901 року, відбулося урочисте відкриття та освячення нової будівлі Національного академічного театру опери та балету України імені Тараса Шевченка
Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка — театр опери й балету у Києві, заснований 1867 року. Театр розташований на вул. Володимирській, 50.
Нова будівля театру була реалізована за результатами міжнародного конкурсу за проектом архітектора Віктора Шретера.
Підряд на будівництво від міської думи отримав відомий київський архітектор Володимир Ніколаєв, під керівництвом якого 1898 року і взялися до справи. Завершити планували за два роки, та, попри швидкі темпи й усі задіяні ресурси (300-500 робітників та понад 60 коней одночасно), знадобився ще один рік.
Зал оперного театру включав партер, амфітеатр, бельетаж та чотири яруси, що вміщують близько 1650 глядачів (у партері 384 місця), загальна кубатура театру — майже 100 000 м³, площа приміщень — 40210 м².
Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка. Історія
15 вересня 2025 року, Житній ринок отримав охоронний статус об’єкта культурної спадщини
З цього дня будівля перебуває під охороною держави, її не можна зносити чи змінювати архітектурний вигляд.
Перед ухваленням рішення спеціалісти досліджували технічний стан ринку, включно з підземними приміщеннями, технічними будівлями й конструкціями.
16 вересня 1876 року, була відкрита Київська рисувальна школа
Київська рисувальна школа – навчальний художній заклад в Києві, заснований 1875 року українським художником-педагогом Миколою Мурашком. Школа утримувалася коштом меценатських пожертв Івана Терещенка та міських субсидій.
Навчальний заклад відіграв значну роль у становленні українських національних кадрів художників. В ньому отримали художню освіту багато, в майбутньому відомих, художників і мистецтвознавців.
У різний час тут викладали такі художники як Микола Мурашко, Михайло Врубель, Микола Пимоненко, Харитон Платонов, Іван Селезньов.
У 1880-і роки викладачі та вихованці школи брали участь у реставрації розписів Кирилівської церкви.
Через це 1901 року було організовано Київське художнє училище з офіційними правами, а рисувальна школа тоді ж таки припинила існування.
На фото – Микола Пимоненко, «Куточок нашої рисувальної школи», 1885 рік.
16 вересня 2006 року, відбулося відкриття PinchukArtCentre
PinchukArtCentre (ПінчукАртЦентр) — міжнародний центр сучасного мистецтва XXI сторіччя, відкрита платформа для митців, мистецтва та суспільства.
Арт-центр був заснований у вересні 2006 року бізнесменом і філантропом Віктором Пінчуком. Є одним з найбільших і найдинамічніших приватних центрів сучасного мистецтва в Центральній і Східній Європі.
PinchukArtCentre розташований в старовинному архітектурному ансамблі Бессарабського кварталу Києва, який було відреставровано на початку XXI століття. Архітектурний проєкт та дизайн внутрішнього простору артцентру розробив французький архітектор Філіп Кіамбаретта.
Центр розташований на шести поверхах і об’єднує виставкові зали на 4 поверхах, зали video-lounge та кафе на 6-му поверсі, а також робочий простір кураторів. Загальна площа артцентру становить понад 3000 м².
16 вересня 2020 року, була відкрита меморіальна дошка журналісту Георгію Гонгадзе
Георгій Гонгадзе (1969-2000) – український журналіст, засновник і перший головний редактор інтернет-видання “Українська правда”.
Меморіальна дошка журналісту Георгію Гонгадзе була відкрита на будівлі Національної спілки журналістів по вул. Хрещатик, 27-а. На заході були присутні журналісти, редакторка “Української правди” Севгіль Мусаєва.
Кошти на виготовлення дошки виділило місто. Автор меморіалу – скульптор Василь Маркуш (робота погоджена з родиною журналіста, зокрема, із його дружиною Мирославою Гонгадзе).
У вересні 2021 року автором, скульптором Василем Маркушем, за погодженням з родиною Георгія Гонгадзе, оригінальний варіант дошки був замінений на новий.
17 вересня 1845 року, народився Іван Карпенко-Карий
Іван Карпович Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич) — український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру.
У художньому осмисленні суспільних процесів своєї доби, буття людини і світу взагалі І. Тобілевич (Карпенко-Карий) найповніше реалізував себе в жанрі комедії.
У 1880-х роках грав у трупі Кропивницького і з 1883 року став писати драми українською мовою. 1886 року в Херсоні вийшла збірка його драм: «Бондарівна», «Хто винний?» і «Розумний і дурень». 1887 року в Херсоні видано його драма «Наймичка», у 1891 році — «Мартин Боруля» (надруковано у «Зорі»). Усього І. Карпенко-Карий написав 18 п’єс. Достоїнства його драм — жвавість, цілісність характерів та гарна мова.
На честь Івана Тобілевича названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.
17 вересня 1866 року, народився Михайло Грушевський
Грушевський Михайло Сергійович – український історик, громадський і політичний діяч. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917—1918). Член Історичного товариства ім. Нестора-Літописця, член Чеської АН (1914), почесний член Київського товариства старожитностей і мистецтв (1917), академік ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897—1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894—1914), автор понад 2000 наукових праць.
Одна з найвидатніших постатей в історії України. Він вперше науково обґрунтував право українців на самостійну державу, показав етнічну відмінність українського народу від російського («Історія України-Русі»).
Сьогодні його називають Людиною великого масштабу, Великим Українцем, творцем Української державності, символом всеукраїнського національного єднання.
18 вересня 1841 року, народився Михайло Драгоманов
Драгоманов Михайло Петрович – український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, засновник українського соціалізму, представник відомого роду українських громадських і культурних діячів Драгоманових. Походив із родини дрібних дворян, нащадків козацької старшини, де сповідували ліберальні погляди. Його сестра – письменниця Ольга Пчілка, мати Лесі Українки.
Навчався і працював у Київському університеті. Один із організаторів «Старої громади» в Києві. Палкий патріот, знавець рідної й світової культури. Зіграв важливу роль у творенні першого українського політичного проекту – Русько-Української радикальної партії (1890). Вважав себе соціалістом, однак визнавав пріоритет свободи особистості над класовими й національними інтересами. Критично сприймав марксизм.
1989 року в Києві ім’ям вченого названо вулицю. Національному педагогічному університету надано ім’я М.П. Драгоманова.
18 вересня 1903 року, народився Володимир Горовиць
Горовиць Володимир Самійлович – український та американський піаніст єврейського походження. Один з найвидатніших піаністів в історії музики.
У 1912 році вступив до Київської консерваторії, де вчився у В.Пухальського, С.Тарновського та Ф.Блюменфельда, за класом якого закінчив Київську консерваторію 1921 року. Велику роль у формуванні Горовиця зіграла його зустріч у 1914 році з А.А.Скрябіним та приватні заняття з Г.Г.Нейгаузом (племінником Блюменфельда) під час його візитів до Києва.
З 1920 року регулярно концертував, спочатку у Києві та Харкові, потім – у ін. містах України та Росії у групі юних обдарованих музикантів під керівництвом П.Когана. У 1925 року під приводом продовження освіти у Берліні в А.Шнабеля залишив СРСР.
Практично все життя (з перервами в 1953—1965 та 1975—1981 рр.) В. Горовиць активно концертував.
З 1995 року в Києві проводиться Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця.
У Києві в листопаді 2019 року одну з нових вулиць у Голосіївському районі (місцевість Теремки) названо ім’ям Володимира Горовиця.
18 вересня 1913 року, було видано дозвіл на відкриття Кінотеатру «Ліра»
Кінотеатр українського фільму “Ліра” – найстаріший із діючих в Києві, історія якого сягає 1913 року. Саме тоді в новозведеному будинку на Великій Житомирській, 40 було відкрито сінематограф “Ліра”.
З початку відкриття й до перейменування мав назву «Ліра». У 1937 році радянська влада назвала заклад на честь героя Громадянської війни Чапаєва.
За більше ніж сторіччя роботи зала невеличкого кінотеатру (111 місць) закривалася всього раз – через капітальний ремонт.
9 вересня 2015 року кінотеатру було урочисто повернено назву “Ліра”.
18 вересня 1929 року, народилася Алла Горська
Горська Алла Олександрівна – українська художниця та дисидентка, громадська діячка, одна із засновниць та найяскравіших творчих особистостей покоління руху шістдесятництва, одна з перших представниць андерграунду, діячка правозахисного руху 1960-х в Україні. Працювала в монументальних творах, мозаїці, графіці та живопису. Вбита 28 листопада 1970 року в 41-річному віці.
Широко відома в Україні та світі жорстко опозиційна громадсько-політична діяльність Алли Горської та трагічна смерть значною мірою залишили поза суспільною увагою її мистецький доробок, представлений десятками монументальних та живописних творів, великою кількістю графічних робіт, ескізів. Творчість мисткині ґрунтувалась на традиціях київської академічної школи, народному мистецтві, українському авангарді 1920-х, бойчукізмі, глибокому знанні світових мистецьких напрямів.
18 вересня 1982 року, народився Ігор Вовковинський
Ігор Вовковинський – американський актор українського походження. Дитинство провів в Києві. Відомий своїм великим зростом – 234,5 см. Занесений до Книги рекордів Гіннеса. У 1989 році емігрував в США, де і став відомим.
У перший клас Ігор пішов у школі № 257 Києва (на Виноградарі). З малих років у нього виявили хворобу гіпофіза, через яку дитина почала стрімко зростати.
З мамою Світланою і старшим братом Олегом Ігор переїхав в США. Там їм вдалося зібрати кошти на лікування, яке тоді потребував Ігор.
Велетень не забував своє українське коріння і намагається кожні два роки приїжджати на батьківщину зустрітися з друзями, родичами та батьком.
Після початку війни з Росією, він разом з мамою купували і надсилали в Україну військове спорядження і багато іншої допомоги.
Помер 20 серпня 2021 року. Йому було 38 років.
Ігор Вовковинський – найвища людина у світі українського походження
19 вересня 1941 року, німецько-фашиські війська зайняли Київ
11 липня 1941 року гітлерівські війська опинилися на рубежі річки Ірпінь. Тут їх зупинила Червона армія. Почалася героїчна сімдесятиденна оборона Києва, яка закінчилася грандіозною поразкою з вини радянського командування.
19 вересня частини 37-ї армії під командуванням сумнозвісного генерал-майора А. Власова, які обороняли Київ із заходу, переправилися на лівий берег Дніпра. Частини вермахту увійшли до залишеного напризволяще Києва.
Почалася окупація столиці України, яка тривала 778 днів. Цей час обернувся для Києва та киян численними трагедіями, які відбувалися вже з перших днів окупації.
На фото – Кияни на Хрещатику спостерігають за вступом німців, 19 вересня 1941 року.
Нацисти на Банковій: як жив Київ під окупацією. Частина 1
Частина 2. Київ під нацистами: хто палив і підривав Хрещатик.
Частина 3. Київ під нацистами: розстріли євреїв і лютий комендант.
19 вересня 1941 року, був знищений міст імені Євгенії Бош
Міст імені Євгенії Бош — міст через Дніпро, що існував у 1925—1941 роках у Києві. Збудований на старих опорах Ланцюгового мосту. Був відкритий 10 травня 1925 року і був названий на честь революціонерки та учасниці Громадянської війни в Україні Є. Б. Бош.
Міст імені Євгенії Бош був знищений радянськими військами при відступі. Після Другої світової війни не відновлювався. Опори мосту збереглися до середини 1960-х років, деякий час вони використовувалися для лінії електропередачі, і були підірвані під час спорудження моста Метро, що був побудований дещо північніше.
19 вересня 1941 року, був знищений Залізничний міст Струве
Дарницький залізничний міст Струве — перший капітальний суцільнометалевий залізничний міст через Дніпро у Києві.
Освячений і відкритий 13 лютого 1870 року.
Збудований за проектом і під керівництвом військового інженер-капітана Аманда Струве На момент побудови став найдовшим мостом у Європі.
19 вересня 1941 року міст був знищений радянськими військами при відступі.
Під час німецької окупації був відновлений, остаточно був зруйнований німецькими військовими у кінці жовтня — на початку листопада 1943 року.
19 вересня 1941 року, був знищений Русанівський міст
Русанівський міст — міст через Русанівську протоку Дніпра на Броварському шосе в нинішніх межах міста Києва, що в 1906–1943 роках сполучав Труханів острів і Микільську слобідку.
Металевий міст був побудований у 1903-1906 роках. Автори проекту — інженери Микола Бєлелюбський, Григорій Кривошеїн і архітектор Володимир Апишков.
Міст був виконаний двопрогоновим, довжина кожного прольоту становила 101,35 м (47,5 саженей).
Рух через міст було відкрито 11 (24) жовтня 1906 року.
Під час відступу Червоної армії у вересні 1941 року міст був підірваний. Німці, скоріш за все, не відбудовували його, оскільки за відсутності мосту через основне русло Дніпра він не мав стратегічного значення. У післявоєнний період міст також не стали відновлювати. У 1945 році розібрали металеві конструкції й демонтували залишки прольотів.
19 вересня 2019 року, була відкрита 21-ша мініскульптурка проекту “Шукай” – Київський балкон
21-ша мініскульптурка проекту “Шукай” присвячена київським балконам. На маленькій скульптурці балкону вмістився холодильник, мішок з картоплею, лижі, горщик з квіткою, сходи, білизна на мотузці, один коник, який прив’язаний до мотузки, лоток для яєць, кіт і пташка на даху, а також головний герой – чоловік в тапочках і сімейних трусах.
Шукати треба бронзову мініскульптурку київського балкону за адресою: вулиця Шота Руставелі, 44.
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко. Скульптор Ольга Колесник.
19 вересня 2020 року, був відкритий Фонтан із скульптурою Архістратига Михаїла
Фонтан був відкритий в парку «Володимирська гірка» в день свята Чуда Архістратига Михаїла. Він розташований у верхній частині парку поруч з територією Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Скульптура Архістратига Михайла створена на кошти меценатів, місто ж фінансувало встановлення чаші фонтану.
Фонтан із скульптурою Архістратига Михаїла у парку «Володимирська гірка»
19 вересня 2025 року, була відкрита ювілейна 50-та мініскульптурка проекту “Шукай” – Люди опори
Скульптурка присвячена людям-опо́рам — енергетикам.
Наприкінці ХІХ століття електрика назавжди змінила Київ — провінція стала європейським містом культурно та технологічно. 1890 року в Києві запрацювала перша міська електростанція. Вона освітлила Міський театр (нині — Національна опера), кілька будинків і чотирнадцять ліхтарів на Хрещатику, який став першою освітленою вулицею. Того ж року п’ять великих ліхтарів засяяли на Володимирській гірці — улюбленому місці прогулянок киян. Саме з цих подій почалося нове життя міста. І енергетикам — тим, хто подарував світло Києву колись і оберігає його нині — присвячена бронзова скульптурка.
Шукати треба бронзову мініскульптурку “Люди опори” за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 17/52, фасад бізнес-центру «Леонардо».
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Скульптор — Юрій Белявський.
19 вересня 2025 року, відбулось урочисте відкриття мозаїки «Мріяти – Жити»
Мозаїка «Мріяти – Жити» присвячена Києву та була створена для ДПТНЗ “Київське вище професійне училище водного транспорту”.
Над мозаїкою, площею майже 30 м² та розміром 13х2м, трудились студенти та викладачі Київської державної академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука.
Мозаїка «Мріяти – Жити», виконана з битої плитки під керівництвом художника Андрія Дудченка за участю Андрія Яковенка та Дар’ї Єршової, стала результатом літньої практики студентів I–II курсів кафедри монументально-станкового живопису.
Композиція нагадує яскраву мапу Києва з його впізнаваними символами – пам’ятниками, соборами, мостами, колесом огляду, маяком та річкою Дніпро.
20 вересня 1987 року, сталася скандальна бійка фанатів київського “Динамо” та московського «Спартака»
У 1987 році в Києві конфлікт між фанатами «Спартака» та київського «Динамо» досяг свого апогею – сталося справжнє побоїще.
Основні події розгорнулися 20 вересня 1987-го – в день матчу «Динамо» – «Спартак». Однак перші осередки конфлікту з’явилися ще за добу до зустрічі – на київському стадіоні «Динамо» під час зустрічі дублів. На наступний день до Києва приїхали близько 300 активних фанатів московського клубу. Кияни самотужки зустрічати москвичів не збиралися. Їм на допомогу підтяглися товариші з Дніпра та Львова.
Сутички почалися з самого ранку – вболівальники билися на вокзалі і вулицях неподалік від стадіону. Найгарячіша бійка сталася на вулиці Велика Васильківська.
Сутички продовжилися на стадіоні. Було прийнято рішення відвезти усіх вболівальників та гравців “Спартака” на автобусах на потяг. Але потім їм довелося трохи понервувати – кияни почали закидати потяг камінням.
Скандальна бійка фанатів київського “Динамо” та московського «Спартака» 1987 року
20 вересня 2012 року, був урочисто відкритий пам’ятник польському поету Юліушу Словацькому
Юліуш Словацький народився 1809 року в Кременці (нині Тернопільська область). Помер у 1849-му в Парижі. Поет і драматург, разом із Адамом Міцкевичем зараховується до найбільших польських поетів епохи романтизму.
Сама скульптура була виготовлена в Польщі й доставлена в Україну у 2009 році, з нагоди святкування 200-річчя від дня народження поета. До 2012 року пам’ятник зберігався на території Київського творчо-виробничого комбінату “Художник”. Для встановлення пам’ятника Київська міська державна адміністрація виділила ділянку поруч з костелом Св. Миколая.
Автор пам’ятника Словацькому — польський скульптор Станіслав Радванський. Архітектор — Андрій Даниленко (Україна).
Знаходиться за адресою: вулиця Велика Васильківська, 73-75.
20 вересня 2018 року, була відкрита 9-та мініскульптурка проекту “Шукай” – Київський слоник
Фігурка була встановлена в Хрещатому парку – на оглядовому майданчику над Дніпром біля арки Дружби народів. Вона присвячена фонтану “Слон”, який довгий час прикрашав один з пагорбів Хрещатого парку.
Нажаль скульптурці судилося не довго простояти біля арки Дружби народів. 2 листопада 2018 року фігурка слоника була вкрадена.
Вже 28 грудня 2018 року відновлена мініскульптурка Київського слоника була відроджена, але вже на новому місці в ТЦ Глобус на Майдані Незалежності.
Шукати треба бронзову мініскульптурку київського слоника за адресою: Майдан Незалежності, 1, ТЦ GLOBUS 1, вхід зі сторони Лядських воріт, у скляному куполі.
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Партнер скульптури — Аукціон для колекціонерів Violity.
Скульптор – Марко Галенко.
21 вересня 1908 року, у Києві було зроблено першу пробу поливання вулиць особливим автомобілем, що належав Київському водопровідному товариству
Спочатку полили вулицю Миколаївську (Архітектора Городецького), а потім почали освіжати Катерининську (Липську). Але тут поблизу будинку губернатора в автомобілі щось поламалося, і він простояв з 12 до 17 години.
Наступного дня газета «Кіевлянинъ» пояснювала: «Лише протягом 5 годин вдалося виправити дефект, що стався, і відправити автомобіль на місце його стоянки. Поливання здійснюється по обидва боки вулиці: у передній частині автомобіля влаштовані особливі отвори, звідки під час руху швидким натиском вилітає дрібними краплями вода, досягаючи відстані до 3 сажнів (більше 6 м). Під час стоянки та ремонту на Катерининській вулиці зібрався великий натовп що зацікавився».
21 вересня 1945 року, був створений Київський мотоциклетний завод
ВАТ «Київський мотоциклетний завод» – підприємство автомобільної промисловості України, що випускало мотоцикли й, невеликими серіями – автомобільну техніку, що існувало у 1945-2012 роках.
Київський мотоциклетний завод був створений у вересні 1945 року на базі колишнього Бронетанкового ремонтного заводу № 8 в Шевченківському районі міста Києва по вулиці Кагатна, 8 (Сім’ї Хохлових) – на підставі Постанови Ради народних комісарів СРСР № 2435-652 від 21 вересня 1945 року.
Завод мав механічно-складальне виробництво мототехніки із закінченим циклом і містив в собі всі стадії з виготовлення та збирання готової продукції.
За свою історію випустив майже 3 млн мотоциклів і експортував їх в 50 країн на 5 континентах. Досі у багатьох країнах існують фан-клуби техніки Дніпро.
У серпні 2012 року завод припинив діяльність. З 2017 року територія заводу забудовується інноваційним парком «Unit City».
21 вересня 2012 року, був урочисто відкритий Меморіал жертвам тоталітаризму
На території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», у присутності президентів Польщі та України, було урочисто відкрито Міжнародний меморіал жертвам тоталітаризму 1937-1941 років, який складається з двох частин: українського Меморіалу і польського військового кладовища.
Меморіал збудований у 2012 році за проектом українського архітектора, академіка Лариси Скорик та польських архітекторів Роберта Гловацького та Марека Модерну.
Центральною скульптурою комплексу є велика піраміда з хрестами та гранітні стіни з тисячами імен.
22 вересня 1935 року, було прийнято рішення щодо створення ботанічного саду імені Гришка
Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка НАН України — науково-дослідна установа для проєктування і створення нових ботанічних садів і парків, розробки наукових основ охорони біорізноманіття, озеленення та фітодизайну підприємств і організацій, а також інших напрямків теоретичної та прикладної ботаніки.
Розташований у Києві по вул. Садово-Ботанічна, 1.
Ботанічний сад входить до природно-заповідного фонду України та є об’єктом комплексної охорони, належить до земель природного та історико-культурного призначення, які охороняються як національне надбання держави.
За різноманітністю колекцій живих рослин, масштабами території, рівнем наукових досліджень, займає одне з провідних місць серед найбільших ботанічних садів Європи. До складу ботанічного саду входить 8 наукових відділів, унікальний колекційний фонд Національного ботанічного саду налічує близько 11180 таксонів, що відносяться до 220 родин та 1347 родів.
23 вересня 1913 року, розпочалися слухання у справі Бейліса
“Справа Бейліса” – судовий процес, який відбувався у Києві з вересня по жовтень 1913 року проти київського міщанина єврейського походження Менахема Менделя Бейліса, звинуваченого в убивстві з ритуальною метою християнського хлопчика Андрія Ющинського. Спроба звинувачення в особі Бейліса всього юдаїзму була сфабрикована царською юстицією з метою гальмування у країні демократичних реформ і мобілізації реакційно-консервативних кіл – на кшталт справи Дрейфуса у Франції. Сфабриковані звинувачення мобілізували на їх відсіч широкі кола української та російської демократичної громадськості.
Процес проходив з 23 вересня (5 жовтня) по 28 жовтня (11 листопада) 1913 року і супроводжувався, з одного боку, активною антисемітською кампанією, а з іншого — громадськими протестами всеросійського та світового. Було проведено 34 засідання суду, внаслідок яких Бейліс було виправдано. Передбачається, що справжніми вбивцями були скупниця краденого Віра Чеберяк та карні злочинці з її притону.
23 вересня 1963 року, був відкритий Рибальський вантовий міст
Рибальський вантовий міст — міст через гавань Дніпра. Побудований у північній частині Подолу. Забезпечував автомобільний зв’язок між Подолом і Рибальським островом.
Був першим у світі вантовим мостом із залізобетонною балкою жорсткості. Споруджений за проектом інституту «Укрпроектстальконструкція». Автори проєкту — інженери А. Гольдштейн, В. Кирієнко, Н. Соколова. Загальна довжина мостового переходу становила 474,3 м.
З початку 1990-х років, у зв’язку з аварійним станом конструкцій мосту, ним було припинене автомобільне сполучення, а за кілька років під міст було підведено додаткові опори. Пішохідний рух офіційно проіснував до 2 лютого 2009 року. У травні 2020 року з мосту зрізали ванти та почався активний процес демонтажу аварійних конструкцій мосту.
24 вересня 1941 року, диверсанти НКВС підірвали будівлі на Хрещатику
Унаслідок вибухів і пожежі, яка тривала від 24 до 29 вересня, історичний центр Києва зазнав нищівного руйнування. Всього в районі Хрещатика зруйнували 324 будівлі, тисячі киян залишилися без даху над головою.
На протязі багатьох років після війни радянська пропаганда торочила, що Хрещатик було знищено нацистами. Але документальні свідчення, зокрема й ці фотографії, а також спогади свідків-киян, говорять про протилежне. Головну вулицю Києва було заміновано відступаючими радянськими військами.
Київ під нацистами: хто палив і підривав Хрещатик. Частина 2
25 вересня 1916 року, народився Григорій Слуцький
Слуцький Григорій Маркович – український архітектор, лауреат премії Ради Міністрів СРСР (1971, за розробку Генерального плану розвитку міста Києва 1967 року, у складі творчого колективу).
Народився в Києві, закінчив інженерно-будівельний інститут (1940). Працював у проектному інституті «Київпроект», керівник архітектурної майстерні № 7.
Автор Генерального плану розвитку міста Києва (1967), проєктів забудови районів Києва — Відрадного, Оболоні; ін. проєктів в Києві: житлових будинків на Басарабській площі (1950), по вулиці Енгельса (1952), Головпоштамту (1956), Київського річкового вокзалу (у співавторстві, 1961).
Помер 1 березня 1990 року у Києві.
27 вересня 1797 року, вийшов указ про перенесення Контрактового ярмарку до Києва
До 1775 контрактовий ярмарок діяв у Львові. Після поділів Польщі в 1772, 1793 і 1795 контракти було перенесено спочатку в м. Дубно, а в 1797 (указом Павла І) — до Києва як центру економічного та культурного життя всього південно-західного регіону.
15 січня 1798 року, урочисто, з церковними служіннями та процесіями, відкрилися на Подолі перші київські контракти. Чому на Подолі? Тому що весь торг, більшість населення, купці і міщани, магістрат і вітальня — все було тут.
Перші київські контракти відбувалися у старовинній будівлі київського магістрату – ратуші. Спеціальний високий указ від 12 листопада 1797 року говорив: «бути зборам для контрактів у ратуші, як будинку громадському і пристойному». Будівля київської ратуші не лише не збереглася до наших днів — немає її зображень. Поява у Києві контрактового ярмарку мало велике значення для міста.
На фото – Ринок на Подолі, літографія М. М. Сажина, 1850-ті роки.
27 вересня 2010 року, була відкрита перша частина Дарницького залізнично-автомобільного мосту
Дарницький залізнично-автомобільний міст, також відомий як міст Кірпи — комбінований залізнично-автомобільний міст через р. Дніпро в Києві, який було споруджено у 2004—2011 роках.
Будівництво мостового переходу було розпочато 2004 року за ініціативою міністра транспорту Георгія Кірпи. Наразі це найновіший діючий міст через Дніпро в Києві.
27 вересня 2010 року була офіційно відкрита перша частина мосту — його залізнична складова, переходом почали курсувати перші потяги.
Дарницький залізнично-автомобільний міст або міст Кірпи. Історія
28 вересня 1853 року, було урочисто відкрито пам’ятник Володимиру Великому.
Пам’ятник Володимиру Великому — найстаріший скульптурний пам’ятник Києва. Один із символів міста. Розташований на нижній терасі Володимирської гірки. Архітектурна домінанта Дніпрових круч правобережної частини Києва.
Бронзова 4,4-метрова статуя Хрестителя Русі Володимира, зображеного в плащі з великим хрестом у правій руці й великокняжою шапкою в лівій руці, височить на 16-метровому постаменті, що має абрис восьмигранної каплиці в псевдовізантійському стилі на квадратному стилобаті. Цегляний постамент та стилобат облицьовані чавунними плитами. Загальна висота пам’ятника – 20,4 м.
Скульптори та архітектори: Петро Клодт (статуя Володимира), Олександр Тон (п’єдестал) та Василь Демут-Малиновський (барельєфи).
28 вересня 1853 року, відбулося освячення Миколаївського ланцюгового мосту
Освячення збіглося з датою освячення пам’ятника князю Володимиру.
Миколаївський ланцюговий міст — перший капітальний міст через Дніпро у Києві. Був споруджений за проектом і під керівництвом британського інженера Чарльза Віньйоля.
Міст завдовжки 776 м і завширшки 16 м був одним з найбільших архітектурних досягнень свого часу. Срібна модель мосту була виставлена у Лондоні на Всесвітній виставці 1851 року.
9 червня 1920 року за наказом генерала Е. Ридза-Сміглого міст був підірваний відступаючими польськими військами, відновити його за старим проектом не вдалося.
28 вересня 1903 року, було засновано Київський столичний університет імені Бориса Грінченка
У цей день було засновано Київську церковно-учительську школу (директор – Василь Липківський). Ця дата є днем заснування Київського університету імені Бориса Грінченка.
Київський столичний університет імені Бориса Грінченка (офіційна скорочена назва — Університет Грінченка) — заклад вищої освіти у місті Києві.
У структурі Університету функціонує 13 факультетів, 1 інститут і фаховий коледж, навчається понад 9 тис. студентів. Щорічно в університеті підвищують кваліфікацію близько 6 тис. вчителів і керівників ЗНЗ м. Києва.
29 вересня – День пам’яті трагедії у Бабиному Яру
Протягом трьох днів, починаючи з 29 вересня 1941 року, в Бабиному Яру, було розстріляно 33 771 осіб – люди похилого віку, діти, жінки єврейської національності й ті не євреї – члени сімей і знайомі, хто зважився супроводжувати своїх близьких. За два роки гітлерівського поневолення окупанти вбили там близько 100 000 тисяч (деякі історики називають цифру 150 000) осіб. Врятувалося з Бабиного Яру 29 людей.
Бабин Яр – це одна з найглибших трагедій світової історії, безмежно жорстокий злочин геноциду.
Київ під нацистами: розстріли євреїв і лютий комендант. Частина 3
29 вересня 2009 року, було відкрито пам’ятник Анатолію Кузнєцову
Пам’ятник Анатолію Кузнецову — монумент Анатолію Кузнецову, авторові роману-документу «Бабин Яр», на перетині вулиць Петропавлівської і Кирилівської (колишня Фрунзе).
Відкриття пам’ятника відбулося на місці, де раніше стояла будівля середньої школи, в якій викладала мати А.В. Кузнецова — Марія Федорівна.
Пам’ятник було створено коштом мецената, який побажав залишитися невідомим. Автор — скульптор Володимир Журавель, також відомий в Києві, як творець пам’ятника «Малюки, що пускають кораблики» на Поштовій Площі, пам’ятника Іллі Муромцю в парку «Муромець» та пам’ятника Ігорю Сікорському у міжнародному аеропорту «Київ» ім. І. Сікорського.
29 вересня 1976 року, народився Андрій Шевченко
Шевченко Андрій Миколайович – український футболіст, що грав на позиції нападника за київське «Динамо», «Мілан» та лондонський «Челсі». Заслужений майстер спорту України (2003). Герой України (2004). Національна легенда України.
2003 року став першим українцем, хто виграв Лігу чемпіонів. Володар «Золотого м’яча» 2004 — призу, який вручають найкращому футболісту світу (на той час — кращому футболісту Європи). Один з найрезультативніших бомбардирів єврокубкових турнірів за всі сезони. Найкращий бомбардир національної збірної України (учасник та капітан збірної України на ЧС-2006 та ЧЄ-2012). Тричі ставав найкращим бомбардиром Ліги чемпіонів, двічі — чемпіонату Італії. Другий бомбардир за всю історію «Мілана». Згодом футбольний тренер.
Протягом 2016—2021 років — головний тренер національної збірної України.
З 25 січня 2024 року — Президент Української асоціації футболу.
30 вересня 1900 року, народився Григорій Головко
Головко Григорій Володимирович – український архітектор, мистецтвознавець. Академік Академії будівництва і архітектури УРСР (1958), заслужений будівельник УРСР (1960), заслужений архітектор УРСР (1970). Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1971).
У 1930–1935 роках навчався на архітектурному факультеті Київського будівельного інституту (нині Київський національний університет будівництва і архітектури). По закінченні навчання отримав спеціальність архітектора з планування міст. Як відмінника його залишили працювати при інституті на посаді архітектора архітектурної майстерні (1935—1936 рр.).
У 1936—1939 роках очолював архітектурно-планувальне управління Київської міської ради, ця посада поєднувалася з посадою головного архітектора Києва. У цей час брав участь і керував розробкою окремих вузлів генерального плану Києва.
Співавтор проєктів станцій Київського метрополітену «Університет» (1960), «Політехнічний інститут» (1963), «Святошин» (1970), будинку Інституту гідрології та гідротехніки АН УРСР у Києві (1953—1955).
Помер 31 жовтня 1982 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.
30 вересня 1991 року, наказом Національного банку України №11 було започатковано державну скарбницю України
Державна скарбниця України — структурна одиниця Національного банку України, покликана нагромаджувати і зберігати запаси коштовних металів та інших коштовностей, здійснювати з ними відповідні операції для примноження золотовалютних резервів Національного банку України.
З цього часу через закупівельні пункти дорогоцінних металів, ломбарди, правоохоронні органи, митницю, промислові підприємства до сховища надходять дорогоцінні метали, дорогоцінні та напівдорогоцінні камені. Серед них зустрічаються вироби, які мають художню, наукову, музейну цінність та мають бути збережені для майбутніх поколінь. Розуміючи необхідність збереження пам’яток історії та культури, правління Нацбанку в 1995 року ухвалило постанову про створення фонду-музею «Скарби України», перейменованого в 2000 року в Сховище № 1 Державної скарбниці України.
30 вересня 2003 року, відбулося урочисте відкриття Державного музею авіації України
Державний музей авіації України імені О.К.Антонова — найбільший в Україні музей технічного профілю, знаходиться у Києві поблизу аеропорту «Жуляни».
Музей розміщується на території колишньої навчально-авіаційної бази Київського інституту інженерів цивільної авіації (КІІЦА) (нині Державний університет “Київський авіаційний інститут” (ДУ КАІ)).
За кількістю дослідних і одиничних бортів музей є шостим у світі і другим за величиною колекції в пострадянських країнах – більше лише в російському Моніно. У Музеї можна побачити перший дослідний Іл-86, другий дослідний/перший серійний Іл-18, перший серійний Ту-104, передсерійний Ту-134, а також Ту-22М0 з дослідної серії, один з двох побудованих Ан-71, один з 4-х збережених у світі Бе-6 та інші.
На території площею 20 гектарів зібрано понад 70 експонатів: пасажирських та навчально-тренувальних літаків, винищувачів, ракетоносців, вертольотів.
30 вересня 2020 року, була відкрита 27-ма мініскульптурка проекту “Шукай” – Танцівники на Театральній
27-ма мініскульптурка проекту “Шукай” присвячена київським танцівникам.
Шукати треба бронзову міні-скульптурку київських танцівників за адресою: перехід станції метро Театральна, вхід з вулиці Богдана Хмельницкого, 5.
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Партнер скульптури — мережа магазинів електроніки та побутової техніки «Фокстрот» (співзасновники –Геннадій Виходцев та Валерій Маковецький).
Скульптор – Юрій Білявський.
27-ма міні-скульптурка проекту “Шукай” – Танцівники на Театральній
Історія, сучасність та майбутнє Києва на нашому телеграм каналі – КВІДО