Пам’ятник Магдебурзькому праву

З історії київських пам’ятників – Пам’ятник Магдебурзькому праву.

Пам’ятник Магдебурзькому праву в Києві (Колона Магдебурзького права, також Пам’ятник хрещення Русі; нижній пам’ятник святому Володимиру) — пам’ятник на честь повернення Києву Магдебурзького права.

Монумент традиційно вважається найстарішим з існуючих пам’ятників у Києві.

Пам’ятник Магдебурзькому праву розташований на Дніпровських схилах, біля Набережного шосе на київському Подолі.

Пам’ятник був поставлений на честь повернення місту в 1802 році Магдебурзького права, яке воно вперше дістало ще у XV столітті. Цю подію кияни святкували три дні ілюмінаціями й балами, а пізніше зібрали 10 тис. руб. на будівництво каплиці й пам’ятника з фонтаном.

Монумент «Колона Магдебурзького права був відкритий 27 вересня 1802 року (15-го ст. ст.).

У нижній частині колони містилися пам’ятні дошки з написами: «Святому Владимиру Просветителю России» та «Усердием Киевского гражданства за утверждение прав древней сей столицы Всероссийским Императором Александром І. — 1802 года, сентября 15 дня».

Автор пам’ятника — відомий київський архітектор Андрій Меленський.

Друга назва монументу — нижній пам’ятник святому Володимиру — пояснюються тим, що за легендою на цьому місці князь святий рівноапостольний князь Володимир хрестив дванадцятьох своїх синів. Із 1804 року митрополит Серапіон розпочав хресні ходи до пам’ятника з метою освячення води.

Проте імператора Олександра I не сповістили про спорудження пам’ятника. Цар висловив невдоволення цим генерал-губернаторові Андрієві Феньшу, якого пізніше було зміщено з посади.

Пам’ятник являє собою колону тосканського ордеру, висота монумента — 18 м, завершенням служить куля з хрестом. Постамент — три арки на цегляній основі, над ним колона перехоплена трьома рустами, вище — пояс декоративний у вигляді колони. Зразок монумента доби класицизму.

Поступово колона прийшла в аварійний стан, вода в джерелі була непридатна для вживання. У 1843–1849 хресні ходи не проводилися. Історик Микола Закревський писав: «Залишилася тільки самотня обідрана колона у пам’ять про вже не існуючі права».

У 1861 році було покладено початок відновленню пам’ятника — на гроші скрипаля М. Демиденка очистили колодязь. У 1863 році пам’ятник переведено у відомство Києво-Печерської лаври. Закревський залишив спогади про те, що в той час внизу басейну були розташовані сім лебедів, з рота в яких текла вода.

У 1867 році провели ремонт пам’ятника. У 1881 році Лавра офіційно відмовилася від володіння каплицею — через те, що вона розташована далеко від території самої Лаври. За рік монумент передали Подільській Хрестовоздвиженській церкві, у 1906 році — Братському монастирю. У 1912 року складено акт-огляд пам’ятника, огляд навколишньої території — пам’ятник знову перебував у аварійному стані. Попри це, путівники досі запрошували до нього туристів і паломників.

У 1914–1915 роках спорудили сходи, що з’єднали Олександрівський узвіз і набережну Дніпра.

Капітальний ремонт проводився у 1913 році під керівництвом Михайла Бобрусова, у 1963 році — Валентини Корнєєвої, у 1987 році — Ірини Малакової, Віталія Отченашка, Марії Кадомської.

У радянський час хрест з монумента було знято. Нині його відновлено.