Червень у київській історії
Календар історії Києва
Червень
1 червня 1892 року, у Києві запустили перший електричний трамвай
Перший трамвай з’єднав Поділ та Європейську площу. Його маршрут довжиною 1,5 кілометра.
Первинно лінію усього обслуговували шість трамваїв.
Вони мали 22 місця для сидіння, розміщених вздовж салону. Вважалося, що така конструкція дозволяла зручний доступ до моторів, що були відкритого типу.
Це була десята трамвайна мережа, відкрита у Європі та перша у Російській імперії. Таким чином, цей електротранспорт у Києві з’явився раніше, ніж в Одесі, Санкт-Петербурзі чи Москві. І на два роки швидше, ніж у Львові, що тоді був у складі Австро-Угорської імперії.
У наступні роки він переживає бурхливий розвиток, і вже за 20 років загальна довжина ліній трамвая у Києві сягне 180 кілометрів, охопивши не лише усі райони міста, але й популярні приміські маршрути. З’явилися навіть декілька приватних ліній, що обслуговували переважно передмістя столиці.
1 червня 1951 року, вийшов перший україномовний номер газети «Вечірній Київ»
Історія газети «Вечірній Київ» бере початок від виходу першого номера першої у Києві щоденної вечірньої газети. Сталося це 3 січня 1906 року (21 грудня 1905 року за ст. ст.). Газета вийшла під назвою «Вечірня газета». Тут була опублікована інформація про хід революції 1905 року, за що царською владою цей номер був конфіскований, а газета закрита «за шкідливий напрямок».
1913 року випуск щоденної вечірньої газети у Києві було відновлено: «Вечірня газета» публікувала велику інформацію про життя міста та країни, друкувала літературні твори. Видання під такою назвою проіснувало до 1917 року.
Під назвою «Вечерний Киев» газета відродилась 1 березня 1927 року і стала основним «рупором» міської ради.
У 1951 році видання відновлює свою діяльність, але вже під сучасною назвою — «Вечірній Київ». Україномовна газета отримує статус офіційної преси Київської міської ради.
2 червня 1807 року, народився Іван Сошенко
Сошенко Іван Максимович – український маляр і педагог. Один із найближчих друзів Тараса Шевченка, взяв активну участь у його визволенні з кріпацтва. У 1832–1838 роках навчався в Петербурзькій академії мистецтв; з 1839 року — викладач малювання в Ніжинській, Немирівській (з 1846) і з 1856 київських гімназіях. Із збережених творів Сошенка відомі: «Портрет бабусі Чалого», «Жіночий портрет», «Хлопчики-рибалки», «Продаж сіна на Дніпрі» (1857); пейзажі; ікони.
У 1856-1876 р.р. Іван Сошенко жив у Києві в будинку №36 на вулиці Велика Житомирська. 1846 року зустрічався з Шевченком у Ніжині, у 1859 році — у Києві, також вони багато переписувалися. У травні 1861 року Сошенко супроводжував труну Шевченка в Канів.
Твори зберігаються у Національному художньому музеї України та Національному музеї Тараса Шевченка.
Помер 19 липня 1867 року, похований у Корсуні. 1962 року в Києві ім’ям художника названо вулицю.
2 червня 1919 року, народився Юрій Тимошенко
Тимошенко Юрій Трохимович (сценічний псевдонім – Тарапунька) – комік, майстер скетчу, гуморист, кіноактор. Народний артист Української РСР (1960).
Юрій Тимошенко закінчив Київський театральний інститут у 1941 році. У роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 роки в Ансамблі пісні та танцю Південно-Західного фронту виступав з Березіним в образах-масках кухаря Галкіна (Березін) та банщика Мочалкіна (Тимошенко), після війни – під псевдонімами міліціонера Тарапуньки (Тимошенко) та монтера Штепселя (Березін).
Спочатку виконували інтермедії парного конферансу, самостійні концертні номери, потім своєрідні естрадні спектаклі. Виступали як сценаристи, режисери та виконавці головних ролей у кінокомедіях: «Штепсель одружує Тарапуньку», «Їхали ми, їхали…» та ін.
Нагороджений чотирма орденами та медалями. Пішов із життя 1 листопада 1986 року в Ужгороді, похований у Києві на Байковому цвинтарі.
2 червня 1962 року, був відкритий памʼятник Пушкіну
Пам’ятник Олександру Пушкіну на Шулявці – найбільший з усіх київських монументів російському письменнику. Він був встановлений біля входу в парк за адресою проспект Берестейський, 40.
Монумент являв собою фігуру поета, зображеного в сидячій позі, встановлену на масивний постамент зі сходами з чорного лабрадориту.
Загальна висота – 7,6 метра, з яких, висота скульптури – 3,5 метра. На лицьовій частині п’єдесталу написано (українською мовою): «Пушкіну – український народ»
15 листопада 2023 року, пам’ятник російському поету Олександру Пушкіну демонтували.
2 червня 1976 року, сталася аварійна посадка Як-40 на Осокорках
Не багато хто в Києві чув історію про те, що колись на Осокорках “потонув” реактивний пасажирський літак. Хоча насправді не потонув, а успішно сів на воду, причому жоден пасажир не постраждав. Але в той час про диво, що не трапилася катастрофа преса не писала.
Як-40 з бортовим номером СРСР-87541 був випущений 30 липня 1975 року. Невеликий літак призначався для регулярних пасажирських рейсів з Литви в Україну. Належав Литовському управлінню цивільної авіації «Аерофлоту».
Перший політ відбувся лише через рік, саме в цей день – 2 червня 1976 року – відкриттям рейсу Каунас – Київ – Сімферополь.
2 червня 1982 року, засновано Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва
Театр був створений Постановою Ради Міністрів УРСР у 1982 році під назвою Державний дитячий музичний театр, нині — Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва. Того ж року, у грудні, директором театру було призначено досвідченого організатора театральної справи Івана Васильовича Дорошенка.
Протягом двох років тривала робота з підбору керівних кадрів та творчого складу нового колективу, підготовки до відкриття театру. Генеральні репетиції перших вистав пройшли у 1984 році на сцені Палацу піонерів Залізничного району міста Києва.
1 лютого 1985 року театр відкрився оперою «Зима та Весна». Театр став першим в Україні та другим у світі подібного профілю.
1998 року театр отримав будівлю колишнього робітничого клубу «Харчовик», пам’ятник архітектури, виконаний у стилі конструктивізму 1930-х років по вулиці Межигірській, 2 (Контрактова площа, Поділ).
3 червня 1928 року, народився Костянтин Степанков
Степанков Костянтин Петрович – український актор театру та кіно. Народний артист Української РСР. Народний артист СРСР (1977). Перший лауреат премії імені Леоніда Бикова (1998).
Навчався у Київському інституті театрального мистецтва ім.І.Карпенка-Карого (майстерня О.М. Бучми), після закінчення якого працював з 1955 року в Київському українському драматичному театрі ім.Івана Франка, з 1968 року — на Київській студії ім.А.П.Довженка. З 1953 року (з перервами) – педагог та керівник майстерні кафедри акторської майстерності Театрального інституту ім.І.Карпенка-Карого.
Знімався у фільмах: «Комісари» (1969), «Захар Беркут» (1971), «Дума про Ковпака» (трилогія, 1973—1976), «Ярослав Мудрий» (1981), «Легенда про княгиню Ольгу» (1983), «1 «Judenkreis, або Вічне колесо» (1996) та багато інших.
Помер 22 липня 2004 року у Києві. Похований у селі Жовтневе під Києвом.
3 червня 1941 року, народився Анатолій Пузач
Пузач Анатолій Кирилович – український футболіст і тренер. Майстер спорту. Заслужений тренер України. Увійшов до історії, як учасник першої заміни на чемпіонатах світу з футболу (1970).
Наприкінці 1960-х Пузач став одним із ключових гравців команди “Динамо” у нападі. Він грав на правому фланзі атаки та прославився швидкими ривками, несподіваними ударами без підготовки. Партнери цінували Анатолія Пузача за гарне бачення поля та вміння віддати пас у потрібний час. Анатолій Пузач – автор першого гола радянських футболістів у Кубку європейських чемпіонів.
Сезон 1973 року став останнім в ігровій кар’єрі Пузача. Тоді в «Динамо» вже забивав новий лідер атак Олег Блохін. У новому чемпіонаті 1974 року Пузач уже входив до тренерського штабу Лобановського. До осені 1990 року він був помічником, а після від’їзду Лобановського на Близький Схід очолив «Динамо» Київ.
А.К. Пузач повернувся у футбол після приїзду Лобановського 1997 року — співпраця тривала до 2001 року, коли продовжувати роботу асистенту завадили серйозні проблеми зі здоров’ям.
Помер 19 березня 2006 року в Києві, похований на Лісовому цвинтарі.
3 червня 2025 року, у Києві з’явився новий мурал із Залужним
Великий мурал знаходиться на Дніпровській набережній. На ньому зображені історичні діячі України різних епох. У центрі стінопису – колишній головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний.
У компанії із Залужним зображені князь Святослав Ігоревич (Хоробрий), запорозький полководець і політичний діяч Петро Конашевич-Сагайдачний, а також філософ початку ХХ століття, ідеолог українського інтегрального націоналізму Дмитро Донцов.
4 червня 1855 року народився Георгій Шлейфер
Шлейфер Георгій Павлович – архітектор і громадський діяч німецького походження, дійсний статський радник, жив і працював у Києві.
Проекти архітектора: Київська біржа на розі Хрещатика та Інститутської (не збереглося); Театр Соловцова (1878, нині театр І. Франко); Павільйони сільськогосподарської виставки (1883); Комерційне училище (1896, вулиця Воровського, 24); Готель «Континенталь» (1897, у співавторстві з архітектором Братманом, нині консерваторія); Хоральна синагога Бродського (1898); Цирк П. Крутікова (1903, не зберігся); Банк, а також магазин фірми «Брати Єлисєєві» (зруйнований); Театр Геймана (початок 1900-х років, не зберігся) та багато інших.
Ще у 28 років Георгій Павлович балотувався в міську думу, виграв вибори й до кінця життя брав активну участь у всіх питаннях розвитку та забудови Києва.
Помер 9 квітня 1913 року в Києві. Похований на цвинтарі біля Аскольдової могили, надгробок не зберігся.
4 червня 1911 року, у Києві народився Віктор Некрасов
Некрасов Віктор Платонович — український письменник і дисидент.
Автор однієї з найкращих книг про Велику Вітчизняну війну «В окопах Сталінграда» (1946).
Помер 3 вересня 1987 року, в Парижі, похований на цвинтарі Сент-Женев’єв-де-Буа.
4 червня 2011 року, у Києві виступив Рінго Старр
Вперше у київському Палаці «Україна» учасник знаменитої «ліверпульської четвірки» The Beatles барабанщик Рінго Старр дав єдиний концерт у складі свого гурту «All Starr Band» (Група всіх зірок).
Квитки на концерт Рінго Старра коштували від 500 до 5500 грн. Сцена була оформлена зірками – дві барабанні установки, мікрофони і підлога були в зірках. Обов’язковою умовою зірки є чашка чорного чаю перед виходом на сцену.
6 червня 1918 року, сталася Звіринецька трагедія
У цей день Київ здригнувся від вибухів на артилерійських складах у Звіринці. Понад два мільйони боєприпасів почали детонувати, знищуючи все навколо. Вибухи зруйнували будинки, вибили шибки по всьому місту, а ченці Троїцького монастиря, який опинився в епіцентрі, загинули.
Гетьман Павло Скоропадський виділив півмільйона карбованців на допомогу постраждалим. Місцеві мешканці евакуювалися у Святошин, Кончу-Заспу й Пущу-Водицю.
Причини трагедії так і не встановили. Серед версій: самозаймання, диверсія Антанти чи підпільна діяльність більшовиків.
Печерська фортеця спочатку була невеликою, збудованою за Івана Мазепи та Петра І. Але через загрозу з боку наполеонівських військ було вирішено розширити оборонні споруди. За часів Миколи І побудували Звіринецьке укріплення, яке в 1893 році стало місцем для складів боєприпасів.
Звіринецька катастрофа стала першим техногенним лихом у Києві, що назавжди змінило обличчя цього району.
6 червня 1945 року, народився Олександр Комаровський
Комаровський Олександр Володимирович – заслужений архітектор України, академік Академії архітектури України. Закінчив архітектурний факультет Київського державного художнього інституту (1971 р.). З 1976 р. – член Національної спілки архітекторів України.
Відтоді працював у проєктному інституті «Київпроект».
У 1991–1998 рр. – керівник персональної архітектурної майстерні «О. Комаровський».
Олександр Комаровський створював об’єкти, які тепер вважаються прикрасою Києва. Головним пріоритетом творчої майстерні архітектора стали громадські комплекси та хмарочоси, які увійшли до панорами столиці.
Реалізовані проєкти архітектора в м. Києві:
– готелі «Національний» та «Козацький» (обидва 1981);
– будинок профспілок (1985);
– апаратно-студійний комплекс Національного телебачення (1986–1992);
– мечеть Ар-Рахма (1996–2000);
– 33-поверховий бізнес-центр «Парус» у Печерському районі столиці (2005–2006) та ін.
6 червня 1992 року, було відкрито Музей історії київського транспорту
Музей створений з ініціативи Лідії Архіпівни Лівінської директором якого вона була з дня заснування до самої смерті у 2014 році. Нинішня назва – Музей історії КП «Київпастранс».
Спочатку музей було відкрито у 1927 році, у зв’язку зі святкуванням 10-річчя Жовтневої революції як «Всесоюзний трамвайний музей імені десятої річниці Жовтня» у покинутому на той момент Деміївському трамвайному парку.
У 1942 році музей був повністю розграбований фашистами та після звільнення Києва, через відсутність експонатів, не відновлювався.
З 1985 року Лідія Лівінська активно займалася вивченням історії розвитку трамвая та тролейбуса, зібрала величезний матеріал, який дозволив заново відкрити до роковин 100-річчя Київського трамвая цей унікальний музей. З 1992 по 2010 рік музей знаходився за адресою вулиця Академіка Філатова, 22/8. У 2011 році було здійснено переїзд на вулицю П. Усенка, 7/9.
8 червня 2002 року, після ремонту було відкрито кінотеатр “Київська Русь”
Збудований у 1982 році, кінотеатр славився найбільшим на той час в Україні кінозалом. Великий зал, названий у найкращих радянських традиціях «Червоним», може вмістити 1192 глядача. Розмір екрану 26 х 11 м.
З 2010 року в ньому почали показувати 3D стрічки на проекторі Christie CP2000-XB. Малий «блакитний» зал кінотеатру розрахований на 176 місць. Розмір екрану тут — 4х9 м.
8 червня 2012 року, відкрився Чемпіонат Європи з футболу 2012 року
Чемпіонат Європи з футболу 2012 року (пол. Mistrzostwa Europy w Piłce Nożnej 2012; офіційно УЄФА Євро 2012; UEFA EURO 2012™ Poland-Ukraine) — 14-й чемпіонат Європи, фінальна частина якого відбулася в Україні та Польщі з 8 червня по 1 липня 2012 року.
Чемпіонат Європи з футболу 2012 став першим подібним турніром, проведеним в країнах Східної Європи. У фіналі чемпіонату на НСК «Олімпійському» в Києві збірна Іспанії захистила титул чемпіонів Європи й удруге поспіль завоювала Кубок Анрі Делоне, перемігши з рахунком 4:0 збірну Італії.
В Україні матчі проходили у Києві, Донецьку, Харкові та Львові, резервні міста Дніпропетровськ та Одеса. Це був третій турнір в історії європейських національних футбольних першостей, господарями якого були дві країни.
8 червня 2013 року, на Трухановому острові була відкрита паркова скульптура на честь шведських уболівальників
Шведські уболівальники проживали на острові під час проведення Чемпіонату Європи з футболу у 2012 році.
Для визначення монумента влада міста провела відкритий конкурс. Серед 18 проектів-фіналістів журі обрало проект молодих київських авторів Федора Баландіна і Костянтина Скритуцького, що є стилізованими цифрами «1» і «2» на постаменті у вигляді футбольного м’яча. На думку авторів скульптури, число «12» символізує не лише рік проведення чемпіонату, а й усіх уболівальників, адже часто їх називають «дванадцятим гравцем».
Окрім паркової скульптури на острові встановили фігури футбольних бутс із написами «Ibrа» та «Sheva», на честь футболістів Златана Ібрагімовича та Андрія Шевченка.
На відкритті були присутні посол Швеції в Україні Стефан Гуллгрен, голова КМДА Олександр Попов, ініціатор україно-шведського фестивалю “Rock’n’Sich” Олег Скрипка та представники Асоціації вболівальників Швеції.
8 червня 2018 року, була відкрита 7-ма міні-скульптурка проекту «Шукай!» – Київська плінфа
Скульптура — це «Київська плінфа». З неї побудовані Золоті ворота та Софія Київська.
Встановили її менеджер Києва Юлия Бевзенко та Будівельна Корпорація Українська державна будівельна корпорація «Укрбуд».
Київська плінфа — найприхованіша міні-скульптурка проекту «Шукай». Вона розташована на вежі на Воздвиженці за адресою вулиця Дегтярна, 6.
Автор ідеї скульптури — Александр Рекстер, а скульптор — Сергей Галенко.
Скульптура вагою всього 1,8 кг, і розміром 13 сантиметрів. На її виготовлення витратили чотири місяці роботи.
9 червня 1920 року, був зруйнований Ланцюговий міст
Миколаївський ланцюговий міст — перший капітальний міст через Дніпро у Києві, що існував у 1853—1920 роках.
Міст, за наказом генерала Е. Ридза-Сміглого міст був підірваний відступаючими польськими військами. Відновити його за старим проектом не вдалося.
На фото – зруйнований Ланцюговий міст в Києві, перша половина 1920-х років.
9 червня 1939 року, народився Василь Галайба
Галайба Василь Васильович – український києвознавець, журналіст, літератор.
У 1961 році закінчив Одеський електротехнічний інститут зв’язку, за фахом інженер дротового зв’язку. У тому ж році за розподілом приїхав до Києва. Працював інженером в різних проектних організаціях.
З 1960-х років почав цікавитися історією Києва. Був одним з найактивніших учасників клубу «Літопис» Леонори Рахліної (в період розквіту клубу в 1970–80-х роках). Дуже прискіпливо пропрацював стару київську пресу, склав величезну добірку виписок, на основі яких написав безліч статей, опублікованих в періодичній пресі Києва, — про його найвідоміші архітектурні пам’ятки, храми, монастирі, навчальні заклади, лікарні, благодійні установи, про деякі особливості суспільного життя міста тощо.
Багато років працював позаштатним екскурсоводом Київського бюро подорожей та екскурсій. Василь Галайба — автор понад 500 публікацій у різних виданнях.
Абсолютно унікальна заслуга Василя Васильовича — те, що у 1970–1980 роки він завзято і методично ходив вулицями Києва і фотографував малоповерхову стару забудову, як він сам називає «розвалюшки». Невдовзі їх масово почали зносити, тож знімки Галайби іноді — єдина можливість уявити, якими вони були. Більше того, Василь Васильович на кожному своєму знімку позначав, по-перше, дату знімку, а по-друге, відстежену згодом дату знесення зображеного на ньому будинку. Є одним із авторів інтернет-проекту «Київський календар».
10 червня 1755 року, було засновано Головний військовий клінічний госпіталь
Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» — військово-медичний заклад у Києві, провідна установа охорони здоров’я в складі Збройних Сил України.
10 червня 1755 року гідно з Указом Сенату Медичної канцелярії за клопотанням Київського губернатора було створено Київський військовий госпіталь який початково був розрахований на 50 ліжок. Госпіталь є одним із найстаріших медичних закладів України.
Госпіталь є вагомим структурним підрозділом військової медицини, одним з найважливіших військово-медичних закладів України у загальнодержавній системі військових шпиталів. Є багатопрофільним клінічним, лікувально-діагностичним та науковим центром в якому лікуються військовослужбовці, ветерани Збройних Сил, та всі охочі цивільні пацієнти (у мирний час).
До штату центру входять: 26 клінік (понад 40 відділень), клініка лабораторної діагностики, сучасна клініка променевої діагностики і терапії, 4 реанімаційні підрозділи (хірургічний, нейрохірургічний, кардіологічний та для інфекційних хворих), відділення функціональної діагностики і фарм-центр. Шпиталь розрахований на 1125 ліжок.
10 червня 1988 року, було відкрито пам’ятник Нестору літописцю
Пам’ятник Нестору літописцю знаходиться на території Києво-Печерського заповідника, по вулиці Лаврська, 15.
Скульптор – Фрідріх Мкртичевич Согоян. Архітектор – Н. Кислий.
Пам’ятник – дар скульптора місту у зв’язку з тисячоліттям прийняття християнства на Русі.
Висічена із сірого граніту постать Нестора з розкритою книгою в руках стоїть на низькому постаменті. Його стилістика нагадує іконописні зразки та монументальний живопис храмів із зображенням святих, у яких пластичне моделювання відзначається лаконізмом та відсутністю деталізації. Чіткий силует фігури є виразним акцентом на зеленому тлі дерев у навколишньому середовищі вулиці.
11 червня 1805 року, народився Микола Закревський
Закревський Микола Васильович — український історик, етнограф, художник, мовознавець і письменник.
Створив фундаментальні праці «Нарис Історії міста Києва» (1836, Ревель), «Літопис і опис міста Києва» (1858 і 1868). У 1845 передав до Петербурзької Публічної бібліотеки його доповнений варіант, що включав кольорові малюнки (переважно власноручні) пам’яток Києва (зберігаються і дотепер), плани Києва, Києво-Печерської лаври, її печер тощо.
Іменем Закревського в 1983 році названо вулицю в Києві.
12 червня 1911 року, народився Сергій Шишко
Шишко Сергій Федорович — видатний живописець, майстер пейзажу та натюрморту. Народний художник УРСР (1964). Народний художник СРСР (1974). Лауреат Державної премії ім. Шевченка (1982). Почесний громадянин Києва.
Численні твори Шишка присвячені Києву («Київ — любиме місто», 1944–1970); цикли самаркандських і загорських етюдів (1942), фронтових етюдів і етюдів зруйнованого Києва (1944), цикл карпатських краєвидів (1947), пейзажі шевченківських місць, кримські етюди (1956), індустріальні пейзажі і полотна, присвячені колгоспному життю, краєвиди, експоновані на численних виставках як в УРСР, так і за кордоном.
12 червня 1916 року відбулася закладка храма-памʼятника Миколи Чудотворця
У розпал Першої світової війни біля Звіринецького некрополя відкрили Братське кладовище – для військових, які брали участь у боях і загинули не тільки на полі битви, а й у госпіталях.
Для увічнення подвигу воїнів, тут вирішили побудувати монументальний храм. Храм-пам’ятник будувався за первісним ескізом архітектора Петра Фетісова, спільно з архітектором Валерієм Риковим.
У 1917 році храм був готовий “начорно”, але розпочата революція поклала край усім планам щодо добудови споруди.
Унікальна будівля розташована на вулиці Тімірязєвській, 2 у Печерському районі столиці. Просто на території Інституту проблем міцності імені Георгія Писаренка Національної академії наук України.
12 червня 1933 року, був відкритий стадіон «Динамо» імені Валерія Лобановського
Будівництво стадіону розпочалося 1931 за проектом інж.-арх. П. Ржечицького. За два роки були виконані основні роботи щодо загального розпланування комплексу стадіону і насамперед спортивного ядра з футбольним полем та біговою доріжкою. Зведення наступних окремих споруд на його території велося у 1934–36 за проектами цивільного інж.-арх. В. Осьмака та арх. В. Беспалого (головне спортивне ядро), арх.-худ. Н. Манучарової та арх. В. Поліщука (головний вхід), арх.-худ. Й. Каракіса (ресторан «Динамо») та ін. Арена будувалася силами в’язнів та самих киян, яких залучали на так звані недільники.
Арена, збудована за зразком берлінського стадіону, отримала ім’я наркома внутрішніх справ Всеволода Балицького та мала 18 000 сидячих місць, частина яких знаходилася під дерев’яним навісом.
12 червня 1953 року, народився Лесь Задніпровський
Олександр Михайлович Лесь Задніпровський — український актор театру, кіно та дубляжу. Народний артист України (1998).
У 1975 році закінчив акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (курс А. Скибенка).
Актор Національного українського драматичного театру імені Івана Франка.
Основні ролі: Гайдай («Загибель ескадри» О. Корнійчука), Хома Кичатий («Назар Стодоля» Т. Шевченка), Блез (однойм. п’єса К. Моньє), Дон Алонсо («З коханням не жартують» П. Кальдерона), Гетьман Дорошенко (однойм. драма Л. Старицької-Черняхівської), Степан («Бояриня» Лесі Українки), Король Генріх ІІ («Я, Генріх ІІ» Дж. Ґольдмена), Федір Карамазов («Брати Карамазови» за Ф. Достоєвським), Нельсон («Леді і адмірал» Т. Реттіґана), та багато інших.
12 червня 1966 року, вперше вийшов на маршрут тролейбусний поїзд
Автором винаходу став київський інженер Володимир Веклич. У ті роки поодинокі тролейбуси не справлялися з напливом пасажирів, і Володимиру Векличу прийшла ідея поєднати два тролейбуси зчіпкою. Перший поїзд тролейбусний інженер створив на основі двох МТБ-82 / 82Д. Вперше такий потяг випустили на маршрут № 6.
Потяги МТБ набули широкого поширення. Тільки в Києві за період з жовтня 1967 до липня 1968 року їхня було сформовано 48 одиниць.
Здвоєний тролейбус на довгі роки став візитною карткою Києва, і багато інженерів приїжджали сюди переймати досвід.
14 червня 1781 року, народився Вікентій Беретті
Беретті Вікентій Іванович — київський архітектор. З 1837 року працював у Києві, з 1840 року викладав в Київському університеті.
Більшість робіт В. І. Беретті виконано у стилі класицизму. За безпосередньої участі архітектора розроблено проєкти таких університетських установ: Київського університету (Червоний корпус), Астрономічної обсерваторії (1840), Ботанічного саду. Спланував прилеглі до Головного корпусу університету території та нові міські магістралі — Володимирську вулицю, Університетський бульвар (нині — бульвар Тараса Шевченка). 1839 зведення за проєктом Беретті Інституту шляхетних дівчат (нині — Міжнародний центр культури і мистецтв). Займався також завершенням спорудження католицького костелу (1837—1839), проєктуванням 1-ї чоловічої гімназії, укріпленням залишків Золотих воріт. Співавтор генерального плану забудови Києва (затверджено 1837).
Помер Вікентій Беретті 18 серпня 1842 року (6-го ст. ст.) у Києві, похований на Байковому цвинтарі.
14 червня 1925 року, був заснований футбольний клуб Арсенал-Київ
«Арсенал-Київ» — український футбольний клуб, що представляв місто Київ. Заснований 14 червня 1925 року та розформований у 1964 році. Відновлений 18 грудня 2001 року, припиняв існування у 2013—2014 роках, розформований ув 2019 році. Найвище досягнення в чемпіонаті України — 5 місце в Прем’єр-лізі в сезонах 2002/03 та 2011/12.
Ініціатором відновлення клубу став мер Києва Олександр Омельченко, ідею якого підтримали депутати Київської міської ради. У статутному фонді клубу внесок у розмірі 80% належав територіальній громаді міста Києва.
14 червня 2008 року, у Києві виступив Пол Маккартні
Легендарний екс-бітл сер Пол Маккартні дав благодійний Independence Concert на Майдані Незалежності.
У ході концерту МакКартні виконав такі хіти, як “Back In The USS.S.R”, “Let It Be”, “Lady Madonna”, “I Saw Her Standing There”, “Birthday”, “Hey Jude”. Пісня «Yesterday» стала передостанньою в концерті виконавця, після якої багатотисячний натовп почав скандувати «We Love You». У відповідь на це співак також освідчився українській аудиторії.
15 червня 1941 року, народився Іван Миколайчук
Іван Васильович Миколайчук – український кіноактор, кінорежисер, сценарист. Лауреат Шевченківської премії 1988 року (посмертно). В УРСР носив тавро «неблагонадійного».
34 ролі в кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком. Іван Миколайчук був кінозіркою 60-70-х років. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був особливий, народний, справжній, найкращий. В його особі українська нація має світового невмирущого позитивного героя, який пробуджував національний дух українців.
Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків».
Актор помер від раку шлунка 3 серпня 1987 року. Похований на Байковому кладовищі.
На честь Івана Миколайчука названі вулиці у Києві, Львові, Полтаві, Івано-Франківську, Кропивницькому, Вінниці та Коломиї.
15 червня 1960 року, народився Олег Пінчук
Пінчук Олег Степанович – сучасний український скульптор, майстер бронзової скульптури та арт-інсталяцій. Народний художник України (з 2018). Член Національної спілки художників України з 1990.
Навчався в студії образотворчого мистецтва Григорія Хусіда в Києві (1977—1982). Закінчив відділення скульптури Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури у 1988. Педагоги з фаху – В. Чепелик, В. Борисенко, І. Макогон, В. Сухенко, М. Вронський. Згодом удосконалював майстерністіь у Вищій школі образотворчого мистецтва (ESAV) у Женеві,(Швейцарії) (1993—1995 рр.) під керівництвом скульптора Мішеля Гірші.
Учасник багатьох виставок. Роботи експонувалися і знаходяться в колекціях Віденського музею історії мистецтв, ювелірній фірмі Cartier в Женеві, Espace Pierre Cardin в Парижі, Ризькому музеї іноземних колекцій, Національному музеї історії України, Національному музеї «Київська картинна галерея», Одеському музеї західного і східного мистецтв, Національному музеї у Львові і т. д. Монументальні роботи знаходяться в історичних центрах європейських міст.
Його пам’ятник Жабі привертає увагу дітей та дорослих біля столичного Музею води.
15 червня 2019 року, відкрили 17-ту міні-скульптуру проекту “Шукай!” – Київська кава
Ця скульптура присвячена затишним київським кав’ярням та… гравцям на біржі. Мініскульптурка створена Ольгою Колесник у вигляді мармурового столика, на якому поруч з філіжанкою кави лежать олівець і газета (мабуть з останніми курсами акцій), прикрашає одну з колон будинку на Великій Житомирській, 20.
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Скульптор – Ольга Колесник.
16 червня 1961 року була введена в дію перша черга Деснянського водопроводу
Вона подає до Києва 300 тис.м3 води на добу. У 1971 році почала діяти друга черга, яка подавала понад 220 тис. м3 води на добу.
У Деснянському водопроводі очисні споруди запроектовано в одному блоці, що дало значний економічний ефект.
16 червня 2007 року у Києві відбувся благодійний концерт Елтона Джона
Британський композитор та співак Елтон Джон у Києві дав безкоштовний благодійний концерт на підтримку українських дітей, які постраждали внаслідок епідемії ВІЛ/СНІДу.
На концерті виконавця зібралося 200 тисяч глядачів.
17 червня 2009 року у Києві відкрився перший Приватний музей сучасного мистецтва України
Він розташувався в історичній частині Подолу на двох поверхах будівлі по вулиці Братській, 14 і одразу отримав велике коло шанувальників.
Спочатку була невелика колекція, яку відомий бізнесмен і меценат Сергій Цюпко почав збирати 20 років тому. Основу її складав нефігуративний живопис сучасних українських художників.
У грудні 2009 року відбувся переїзд музею до нового триповерхового будинку на вул. Глибочицькій, 17. Великі площі (понад 3,5 тис. кв. м) дозволили сформувати першу постійну експозицію з кращих творів збірки. У вересні 2014 року Музей відкрив свої двері по вул. Кирилівська, 41.
Музейна колекція налічує понад 4500 унікальних експонатів, і є одним із найбільших зібрань українського живопису, графіки, скульптури та декоративно-ужиткового мистецтва ХХ—ХХI століть. Серед робіт, які представлені на відкритті музею — твори класиків українського мистецтва, представників сучасного покоління художників.
17 червня 2025 року, було відкрито меморіал українським розвідникам
Композиція увічнює пам’ять співробітників Головного управління розвідки, а також іноземних добровольців, які загинули в боротьбі за незалежність України.
На центральному елементі Меморіалу — слово Aeternitas (“Вічність”), викарбуване латиною та іншими мовами світу. Це відображає інтернаціональний характер боротьби: разом з українцями в лавах воєнної розвідки служать іноземні добровольці з понад 50 країн світу.
Дві стели в композиції символізують крила та щити. Їхній активний рельєф передає рух і боротьбу, силу та невтомний опір. Між двома стелами ― простір тиші, де викарбувані імена розвідників, які загинули в боротьбі за Україну. З висоти пташиного польоту композиція зі стел та центрального елемента нагадує форму ока сови — символ вічної пильності, захисту та невидимої присутності.
Автор Меморіалу — відомий скульптор Назар Білик.
18 червня 1891 року, відбулося офіційне освячення закладки робіт по влаштуванню кінної залізниці
Освячення відбулося в самому кінці вулиці Великої Васильківської, біля садиби Чернишова та міських скотобоєнь. Це був чисто символічний акт, адже насправді роботи давно вже велися. Молебень зробив священник церкви св. князя Володимира.
Як писали газети, начальник губернії Л. П. Томара прикріпив молотом і цвяхом рейку до шпал, другий цвях вбив віце-губернатор, потім міський голова С. М. Сольський та інші особи. Після офіційної церемонії був даний сніданок для приблизно 100 осіб, присутніх на урочистості, з проголошенням заздоровних тостів. Один з трамваїв після сніданку був випробуваний в русі, і замість коней його протягнули робочі, за яких А. Е. Струве проголосив тост. На урочистостях грав “хор військової музики”.
Регулярний рух конки офіційно розпочався 30 липня того ж року від Деміївки до Великої Жандармської (Саксаганського) вулиці.
18 червня 1895 року, відбулося освячення Свято-Михайлівської церкви
Свято-Михайлівська церква — новозбудована православна церква Української православної церкви Київської Митрополії (у складі Російської православної церкви) розташована на території Свято-Михайлівської лікарні в Печерському районі Києва.
У 1893 році було освячене місце під будівництво церкви на честь святителя Михаїла — першого митрополита Київського. В знак поваги до свого небесного покровителя, це будівництво розпочав почесний громадянин міста Києва, меценат Михайло Дегтерьов за особисті кошти.
Цей хрещатий трьохпрестольний храм був зведений за проектом архітектора Володимира Ніколаєва. Освячення відбулося 18 червня 1895 року.
Після Жовтневого перевороту церкву розграбували, а в 1930 році, на Великдень, комсомольці Печерського району майже повністю її зруйнували, збереглися лише фундамент і цоколь храму. Сусідні будівлі церковної контори і трапезної перетворили на партком лікарні.
Відновили храм в роки незалежної України. В 1999 році на місці старої церкви почали розчищати будівельне сміття і знайшли сходи, які вели до усипальні Михайла Дегтярьова. Вона виявилась майже неушкодженою. На початку 2000-х храм відбудували по кресленням Володимира Ніколаєва, які знайшли в архівах.
18 червня 2021 року, було відкрито Пам’ятний знак на честь медичних працівників, які загинули, рятуючи життя пацієнтів, уражених COVID-19
Памʼятний знак встановлено біля Київської міської клінічної лікарні №4, що на вулиці Солом’янській, 17.
Пам’ятник виконаний у формі долонь з запаленою свічкою між ними, конструкція стоїть на п’єдесталі заввишки в зріст людини. «Медичним працівникам, які пожертвували своїм життям в боротьбі з пандемією COVID-19 в Україні», – викарбувано напис на п’єдесталі.
Вибір місця для встановлення пам’ятного знаку не дарма припав на Київську міську клінічну лікарню №4. Саме цей медичний заклад був одним з основних у боротьбі з пандемією та відносився до лікарень «першої хвилі» (де першими почали приймати пацієнтів з COVID-19).
Даний проект здійснювався позабюджетним коштом за рахунок небайдужих громадян.
Пам’ятний знак на честь медиків, які загинули, у боротьбі із COVID-19
19 червня 1855 року, було закладено будівлю Кірхи Святої Катерини
Лютеранська кірха (церква) Святої Катерини — німецька євангелічна церква у Києві по вул. Лютеранська, 22.
Будівля кірхи споруджена за проектом архітектора Івана Штрома. Здійснив будівництво та внутрішнє оздоблення Павло Шлейфер.
Церква відзначалася чудовою акустикою, мала орган, подарований купцем Кельном. Поруч із храмом знаходилося лютеранське училище. 1854 р. при храмі члени громади організували «Товариство співу» (Київське співоче товариство). Були створені хор та симфонічний оркестр.
Вулиця на честь мешканців та розташування храму здобула назву Лютеранської.
19 червня 1971 року на стадіоні «Динамо» був встановлений пам’ятник – гранітна скеля з горельєфними фігурами чотирьох футболістів (Миколи Трусевича, Олексія Клименка, Івана Кузьменка, Миколи Коротких)
Скульптор І. С. Горовий, архітектори В. С. Богдановський, І. Л. Масленков.
На пам’ятнику слова Степана Олійника:
За наше сьогодні прекрасне
Вони полягли у двобої…
В віках ваша слава не згасне,
Безстрашні спортсмени-герої.
19 червня 2019 року, була відкрита 18-та міні-скульптура проекту “Шукай!” – гелікоптер Сікорського
Ця скульптура присвячена геніальному авіаконструктору Ігорю Сікорському, чиє дитинство та юність пройшли в Києві. Трохи дивна на сучасний погляд конструкція, яка відображає в мініатюрі перший розроблений Сікорським гелікоптер, встановлена біля входу в готель “Radisson” на вулиці Ярославів Вал, неподалік від садиби, де мешкала родина майбутнього інженера.
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Скульптор – Юрій Білявський.
20 червня 1932 року, було засновано Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів
У цей день було засновано Всеукраїнський центральний фотокіноархів у м. Києві. Який розташовувався у приміщенні 26-го корпусу Києво-Печерської лаври. У 1941 р. з початком німецько-радянської війни діяльність архіву була призупинена, а документальний комплекс установи у процесі евакуації зазнав переміщення і розпорошення. 1 грудня 1943 р. архів відновив свою діяльність як Центральний державний архів фонофотокінодокументів УРСР, а його директором було призначено Г. Пшеничного. Разом із іншими архівними установами архів розташовувався у будівлі по вул. Володимирській, 22-а.
Після злиття Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного та Центрального державного електронного архіву України створено Центральний державний аудіовізуальний та електронний архів, що визначений їхнім правонаступником. Розташований по вул.Соломʼянська, 24.
20 червня 1994 року, була відкрита пам’ятна дошка Сержу Лифарю
Серж Лифар (Сергій Михайлович Лифар), фр. Serge Lifar — український балетний танцівник та хореограф, відомий як один із найвидатніших танцівників XX століття.
Дошку видатному киянину було встановлено на будинку колишньої 8-ої київської гімназії (площа Івана Франка, 5), де він навчався.
На фото – перший ряд зліва направо: Юрій Станішевський — художній керівник першого міжнародного конкурсу балету імені Сержа Лифаря, що проходив в ці дні в місті, Юрій Григорович — голова журі конкурсу, вдова Сержа Лифаря Ліллан Аллефельд, голова КМДА Леонід Косаківський.
20 червня 2009 року, відбулося відкриття пам’ятника Николі Терещенку
Терещенко Нікола Артемович 14 (26) жовтня 1819, Глухів, Чернігівська губернія, Російська імперія — 19 січня (1 лютого) 1903, Київ, Київська губернія, Російська імперія) – український підприємець та благодійник, старший син засновника династії Терещенків Артемія Яковича Терещенка. Таємний радник, почесний громадянин міста Києва.
Пам’ятник роботи київського скульптора Олександра Михайлицького встановлено на території Науково-практичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії, лікарні ОХМАТДит. За основу образу було взято відому фотографію Ніколи Терещенка, де його зображено в мундирі статського радника.
20 червня 2017 року згоріла будівля Центрального гастроному Києва
Це — одна з найстаріших споруд столиці, пам’ятник архітектури. Триповерховий дім стоїть навпроти Центрального універмагу на вул. Хрещатик, 40/1.
Спершу зайнявся дах, потім — третій і другий поверхи. Вигоріло майже 1 тис. кв. м. Вогонь знищив будівельні матеріали, перегородки та перекриття.
21 червня 1961 року засновано Медаль «За оборону Києва»
Медаль «За оборону Києва» — державна нагорода СРСР, остання медаль СРСР із серії нагород «За оборону…». Її засновано Указом Президії Верховної Ради СРСР.
Медаллю «За оборону Києва» нагороджувалися всі учасники оборони Києва — війська Червоної армії та НКВС, цивільні особи, які обороняли місто у лавах народного ополчення, будували укріплення, працювали на підприємствах, що забезпечували потреби фронту, київські підпільники та партизани, котрі вели боротьбу з ворогом під Києвом.
Всього медаллю «За оборону Києва» нагороджено близько 150 тис. осіб.
21 червня 1971 року, була знайдена Пектораль із Товстої Могили
Пектораль було виявлено о 14.30 під час археологічних досліджень поховання у кургані скіфського періоду Товста могила поблизу міста Покров Дніпропетровської області.
Керівник експедиції — Б. М. Мозолевський (на фото), заступник керівника — Черненко Євген Васильович. Археологи виявили у двох поховальних камерах численні золоті прикраси, серед яких була й пектораль.
Пектораль із Товстої могили — пектораль (нагрудна прикраса) скіфського царя IV століття до н. е., є окрасою музею історичних коштовностей України.
ЮНЕСКО назвала її “одним з найвизначніших археологічних відкриттів людства ХХ століття”.
Вага — 1150 г, діаметр — 30,6 см, зроблена із золота 958 проби. Техніки виготовлення: лиття за втраченою восковою моделлю, карбування, гравіювання, філігрань, паяння, інкрустація кольоровими емалями.
Зберігається у музеї історичних коштовностей України на території Києво-Печерської Лаври.
Музей історичних коштовностей України та пектораль із Товстої Могили. Історія
22 червня 1941 року, німці бомбили Київ
Для киян війна почалася з вибухів у Святошині, Жулянах і на заводі «Більшовик». Німецькі льотчики кидали на мирне місто бомби і знімали це страшне кіно.
Столицю бомбили літаки 4-го повітряного флоту Люфтваффе. Німці скинули на столицю 90 фугасних і запалювальних бомб. При першому бомбардуванні Києва загинуло до 200 осіб.
Повідомлення про початок війни (промова Молотова) прозвучало по радіо тільки о 12:00, через 8 годин після початку бойових дій на кордоні. До цього Київ жив чутками. Багато киян думали, що вибухи по місту – це військові навчання. Тільки якісь дуже страшні, з кров’ю і руйнуваннями.
22 червня 1941 року, не відбулося заплановане відкриття Республіканського стадіону
22 червня 1941 року, планувалось друге урочисте відкриття повністю реконструйованого стадіону, що отримав нову назву — Республіканський стадіон ім. М. С. Хрущова.
Київське «Динамо» готувалося до матчу 22 червня з командою Червоної армії з Москви. Але того самого дня, вранці 22 червня 1941 року розпочалася війна.
22 червня 1944 року, був оголошений конкурс на проєкт відновлення Хрещатику
Рада Народних Комісарів УРСР ухвалила рішення про організацію конкурсу на складання проекту та забудови головної вулиці Києва. У ньому взяли участь архітектори Києва, Москви, Ленінграда та Харкова.
На підставі найкращих конкурсних пропозицій колектив «Київпроекту» за участю архітекторів О.В. Власова, А.В. Добровольського, В.Д. Єлізарова, А.І. Заварова, А.І. Малиновського та Б.І. Приймака розробив остаточний варіант проекту забудови.
Архітектурне обличчя центральної вулиці, що стала вдвічі ширшою (за рахунок знесення зруйнованих будівель), склали багатоповерхові громадські та житлові будинки, а також прокладений на природній терасі широкий бульвар.
Перші поверхи будівель облицьовувалися червоним гранітом, стіни верхніх поверхів — світлою керамікою, що надавало спорудам легкість та урочистість. З громадських споруд Хрещатика особливо виділялися будівлі міськради, Міністерства культури та Міністерства сільського господарства УРСР, консерваторії, поштамту.
Нові житлові будинки (від №13 до №17) з’єднуються аркою, що підкреслює вхід до пасажу. Проти вулиці Леніна, нині Богдана Хмельницького виріс архітектурний ансамбль із двох житлових 10-поверхових корпусів баштового типу, між якими на високому пагорбі із зеленими терасами зведено 13-поверховий житловий будинок із вежею, увінчаною шпилем.
22 червня 1957 року, народився Павло Зібров
Зібров Павло Миколайович – український естрадний співак (баритон), композитор. Народний артист України (1996).
Павло Зібров 1981 року закінчив оркестровий факультет Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського, 1992-го — вокальний факультет.
У 1986-1993 pp. – Соліст Державного естрадно-симфонічного оркестру України. З 1994 року – директор, художній керівник Театру пісні Павла Зіброва.
Викладач кафедри естрадного співу Київського національного університету культури та мистецтв.
Співавтор пісень «Хрещатик», «Natalі», «Мертві бджоли не гудуть», «Аркуш до Парижа», «Ах, Люба, Люба, Любов», «Білий бузок», «Холода», «Ще, ще, ще…» та ін.
22 червня 1959 року, принята постанова про створення аеропорту «Бориспіль»
Аеропорт був створений постановою Ради Міністрів УРСР на базі військового аеродрому у 29 км на південний схід від Києва, біля міста Бориспіль Київської області, найбільший в Україні. Обслуговує більшість міжнародних перельотів країни, єдиний аеропорт України, що надає послуги трансконтинентальних перельотів.
7 липня 1959 року розпочалися вантажні та пасажирські перевезення. 1960 року аеропорт «Бориспіль» почав приймати міжнародні рейси до Будапешта, Відня, Софії. Того ж року на базі ескадрильї Ан-10 був організований авіазагін № 208 турбогвинтових літаків Ту-104 і Ан-10, об’єднаний із аеропортом «Бориспіль».
20 травня 1965 року був відкритий новий Бориспільський аеровокзал.
Наказом Міністра транспорту України від 11 березня 1993 року в Борисполі створено Державний міжнародний аеропорт.
22 червня 2012 року, було відкрито пам’ятник “Мати-вдова”
Пам’ятник “Мати-вдова” було відкрито у столичному парку “Перемога” Дніпровського району.
Проект було втілено Українським фондом культури за підтримки КМДА та Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації.
Авторами пам’ятника є скульптори Адріан Балог та Костянтин Добрянський, які працювали під керівництвом народного художника України скульптора Володимира Чепелика. Архітектор проекту Костянтин Черній.
Спорудження виготовили з гранітного блоку. Висота пам’ятника 4,5 метра плюс подіум, важить скульптура близько 15 тонн.
23 червня 2001 року, Київ відвідав Папа Римський Іван Павло II
Папа Римський Іван Павло II прибув в Україну з офіційним п’ятиденним візитом.Він відбувався під гаслом “Христос – дорога, правда і життя”.
24 червня, на спортивному комплексі “Чайка”, де зібралося близько 90 тисяч людей, Папа Римський Іван Павло II відслужив божественну літургію. Служба Божа пройшла латинським обрядом українською мовою.
Пізніше Іван Павло II зустрівся з представниками Всеукраїнської Ради церков. У промові згадав про Голодомор, Бабин Яр, Биківню, депортацію кримських татар, згадав і воїнів, загиблих в Афганістані. Здійснив покладання квітів до меморіального комплексу “Биківнянські могили” та Бабиного Яру.
23 червня 2006 року, відкритий Парк «Київ у мініатюрі»
Ідея створення унікального парку виникла ще 2000 року. Щоб збудувати «Київ у мініатюрі» знадобилося 4 роки.
Парк «Київ у мініатюрі» (наразі парк-музей «Україна в мініатюрі») – парк мініатюр, розташований у Києві на території Гідропарку. У парку, площею 2 га, виставлені моделі архітектурних об’єктів Києва, виконані в масштабі 1:33.
У парку налічується 48 мініатюр, серед яких можна побачити Майдан Незалежності та Хрещатик, Києво-Печерську лавру, Михайлівський Золотоверхий монастир, Золоті ворота, Собор Святої Софії, монумент «Батьківщина-Мати», Вокзал, Аеропорт, а міні Дніпро, перетинає чотири мости. У парках та скверах міні Києва розташувалися пам’ятники найвідоміших діячів культури, політики та мистецтва України, у міжнародному аеропорту «Бориспіль» приземлилися п’ять літаків із різних кутів. На цей час населення міні України становить понад 700 мешканців та зростає з кожним днем.
23 червня 2017, був відкритий пам’ятник Анні Ахматовій
Анна Ахматова – відома поетеса українського походження, літературознавець, перекладачка. Справжнє її прізвище – Горенко. Прізвище своєї прабабусі Параски Ахматової поетеса взяла, коли почала публікуватися. Народилася Анна Горенко в 1889 році в передмісті Одеси. Кілька років поетеса прожила в Києві, вона не раз згадувала його у своїх віршах.
Пам’ятник Анні Ахматовій був відкритий в Києві 23 червня 2017 в честь 128 річниці від дня народження поетеси.
Монумент знаходиться на перетині алей між Маріїнським палацом і стадіоном «Динамо». Парк, в якому встановлено монумент, називається Міський сад (колишній Царський, Первомайський). Він розташований між Маріїнським і Хрещатим парками. Зазвичай всі три парка узагальнено називають Маріїнським.
Автор пам’ятника – київський скульптор Олександр Стельмашенко. На виготовлення скульптури пішло близько двох років. Висота пам’ятника з постаментом близько чотирьох з половиною метрів.
23 червня 2021 року, була відкрита 30-та мініскульптурка проекту “Шукай!” – Київська пальма
Бронзова скульптурка має розмір 17 сантиметрів. Її встановили на фасаді житлового будинку за адресою вул. Назарівська, 23 – біля оранжереї Ботанічного саду імені Фоміна, де росте оригінал австралійської пальми Лівістона. Найстаріша пальма Європи – їй 200 років, вона впирається в дах 36-метрової оранжереї і її зробили туристичним об’єктом.
Авторка проєкту Юлія Бевзенко.
Скульптор Юрій Білявський.
У Києві відкрили 30-ту бронзову мініскульптурку “Шукай!”, присвячену київській пальмі. Фото та відео
24 червня 1934 року, всі вищі державні установи переїхали з Харкова до Києва
Цього дня на Київському вокзалі спостерігалося величезне скупчення народу. З Харкова прибув потяг із найвищими посадовими особами. Прямо на пероні керівників УРСР зустріла почесна варта.
22 січня 1934 року на XII з’їзді ВКП(б)У, що проходив у Харкові (18—23 січня 1934 року) було прийнято Постанову про перенесення столиці України до Києва.
Київ був географічним центром республіки, одним із найстаріших міст СРСР і прийняте рішення мало найважливіше економічне, політичне та міжнародне значення.
Керівництво тимчасово розселили у кількох будинках у центрі Києва:
– ЦК КП УРСР — у будинку на вулиці Володимирській, 33, де зараз СБУ;
– Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВЦВК) обійняв Маріїнський палац;
– Раднарком квартирував у особняку Лібермана на Банковій, 2.
24 червня 2009 року, відбулося відкриття памʼятника Марії Примаченко
Пам’ятник Марії Примаченко в Києві знаходиться недалеко від Львівської площі, в парку перед будівлею Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.
Встановлений до 100-річчя від дня народження художниці.
Пам’ятник Марії Примаченко є бронзовою фігурою дівчинки, встановлену на постамент у вигляді округлого каменя. На ньому зображені знамениті персонажі художниці: чорний звір і гороховий лев.
Автор: скульптор Федір Богинський.
Адреса: Вознесенський узвіз, 20.
24 червня 2011 року, відбулося урочисте відкриття памʼятника Пилипу Орлику
Пам’ятник Пилипу Орлику — монумент на честь українського політичного діяча і гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика.
Пам’ятник встановлений у так званому “урядовому кварталі” на початку скверу на перетині вулиць Липської та Пилипа Орлика перед будівлею Верховного Суду, за адресою – вулиця Пилипа Орлика, 8.
Монумент створив авторський колектив скульптора, народного художника України, дійсного члена академії мистецтв України Анатолія Куща та заслуженого архітектора України, члена академії архітектури Олега Стукалова.
25 червня 1944 року, урочисто відкрили Олімпійський стадіон
Національний спортивний комплекс «Олімпі́йський» — універсальна спортивна споруда у Києві, головна арена України, місце проведення домашніх матчів футбольного клубу «Динамо» (Київ) та національної збірної України з футболу. Вміщує 70 050 глядачів, що робить його 17-м за кількістю місць стадіоном Європи.
Днем створення стадіону вважають 12 серпня 1923 року, коли на «Червоному стадіоні ім. Л. Троцького» були проведені змагання першої Олімпіади Київщини.
У 1935 році розпочалась реконструкція, яка тривала 5 років.
Друге урочисте відкриття повністю реконструйованого стадіону, що отримав нову назву — Республіканський стадіон ім. М. С. Хрущова, планувалося 22 червня 1941 року. Київське «Динамо» готувалося до матчу 22 червня з командою Червоної армії з Москви. Але того самого дня, вранці 22 червня 1941 року розпочалася війна. Офіційно з часів окупації стадіон був відкритий 12 липня 1942 року.
Після звільнення Києва, 25 червня 1944 року, його урочисто відкрили. Символічно, що цього дня відбувся матч «Динамо» (Київ) — «ЦБЧА» (Москва), тобто той, який не відбувся 22 червня 1941 року.
Друга генеральна реконструкція стадіону була розпочата 1966 року. Двоярусна чаша трибун стадіону була розрахована на 100 062 місця. Таким чином київський стадіон, що отримав назву “Республіканський” став найбільшим за місткістю трибун у Радянському Союзі і Європі.
У 2008–2011 роках відбувалась реконструкція стадіону з метою підготовки до проведення Чемпіонату Європи з футболу 2012 року.
Стадіон після реконструкції був офіційно відкритий о 21:30 8 жовтня 2011 року.
На фото – Стадіон у 1942 році.
25 червня 2007 року, всесвітньо відомий Алан Робер, більш відомий як «Людина-павук», піднявся на 63 метрову будівлю на Дегтярівській
16-ти поверхова 63 метрова будівля по вулиці Дегтярівській — центральний офіс компанії «Київстар».
Своє прізвисько француз отримав завдяки здатності підійматися на хмарочоси без будь-якої страховки. Перед сходженням альпініст одягнувся у фірмову футболку «Київстару». Як з’ясувалося, червоно-синій костюм “Людини-павука” йому дозволено використовувати тільки для підйомів під егідою кінокомпанії Columbia Pictures.
Спочатку Робер планував здійснити сходження без спеціальних пристроїв. Однак зрештою було вирішено використовувати дві присоски та страховий шнур. Пройшовши половину маршруту, альпініст змусив похвилюватися спостерігачів, оскільки одна із присосок відмовила. Шлях, що залишився, він подолав тільки з однією присоскою і без страховки.
Будинок був відповідним чином підготовлений. На миття стін було витрачено два мікроавтобуси горілки.
25 червня 2025 року, відкрили артоб’єкт “Усвідомлення”
Він створений на знак подяки воїнам територіальної оборони міста, які стали на захист нашої держави на початку повномасштабного вторгнення РФ.
Ідея скульптурної композиції “Усвідомлення” – допомогти осмислити внутрішні зміни, через які пройшов кожен українець після початку широкомасштабної війни. Від шоку й розгубленості до рішучості, сили та єднання. Першими рішучість виявили саме ті, хто долучилися до лав тероборони, щоб захищати своє місто.
Об’єкт розташований у північній частині столиці невипадково: саме на півночі у лютому 2022-го українська армія, зокрема бригади ТрО, стримували натиск армії росії, яка рвалася до Києва.
Проєкт реалізувала компанія ОККО в межах ініціативи “ОКО за ОКО”, що втілює спільно з фондом компетентної допомоги армії “Повернись живим”.
У заході взяли участь військовослужбовці, які встали на захист Києва. Велика їм вдячність!
26 червня 1889 року, на Печерському іподромі відбулися перші перегони
26 квітня 1885 року було затверджено статут Київського товариства кінського бігу на чолі з предводителем дворянства Київської губернії Миколою Васильовичем Рєпніним. 5 липня 1885 року отримано дозвіл начальника краю генерал-губернатора Олександра Романовича Дрентельна влаштувати на Печерському плацу дерев’яну альтанку іподрому – так тоді називали трибуни для глядачів.
Подальше облаштування зайняло ще три роки. Нарешті, 26 червня 1889 го на Печерському іподромі відбулися перші перегони. Тоді ж відкрився і тоталізатор – куди ж без нього!
Зареєстровано кінне поле було за адресою вулиця Еспланадна, 3. З назви вулиці видно, що раніше вона була складовою частиною еспланади Печерської цитаделі. До початку 1880-х ця магістраль мала тільки парні номери.
27 червня 2021 року, відбулося урочисте відкриття скверу на честь Героя України генерал-майора Максима Шаповала та пам’ятного знаку, присвяченого українським розвідникам
Сквер знаходиться у Солом’янському районі м.Києва на Повітрофлотському проспекті.
Максим Шаповал загинув 27 червня 2017 року. Він був убитий найманцем, дії якого координувалися ФСБ Росії та ГРУ ГШ збройних сил РФ.
У центрі скверу встановили садово-паркову скульптуру із емблемою Головного управління розвідки МО України – пам’ятний знак, присвячений українським розвідникам. Автор проєкту – народний художник України Микола Ількович Білик.
28 червня 1830 року, народився Олександр-Петр-Адріан Якович Шіле
Шіле Олександр-Петро-Адріан – російський архітектор німецького походження. Головний архітектор Києва в 1869—1871 роках.
1870 року на прохання відомого мецената Григорія Павловича Галагана Шіле проектує розбудову будівлі на вулиці Фундуклеївській, 9—11 для запланованої до відкриття колегії Павла Галагана в Києві. Він же здійснює будівництво будинку та церкви св. апостола Павла. На цій же вулиці Фундуклеївській Шіле перебудовує два будинки київського губернатора І.Фундуклею для заснованої в 1859 році жіночої гімназії. Будівля не збереглася. З ініціативи М.М.Бунге у Києві створюється така важлива кредитна установа, як біржа. Члени біржового комітету ухвалили рішення про будівництво свого приміщення. Місце було обрано Інститутською вулицею поруч із будівлею київської контори Держбанку, колишніми дворянськими зборами Київської губернії. Проектування та будівництво будівлі біржі М.М.Бунге доручив київському міському архітектору, надштатному техніку будівельного відділення Київського губернського правління О.Шіле в 1872 році. У 1873 році А.А. Шиле розробив проект будівлі для Київської музичної школи на вулиці Новоєлизаветинській кут Васильчиківській. Воно було збудовано у стилі бароко. Два поверхи прикрашали екзотичні мансарди, дах вінчала невелика вежа, гарно оброблені стіни. Будівля не збереглася. За міським станом 1870 року перед місцевою владою постало питання про перенесення Міської Думи з Подолу до центру міста, яким уже на той час ставав Хрещатик. На Хрещатикській площі 29 липня 1874 будинок був закладений. Його проектування та будівництво доручили Шіле.
Після завершення будівництва Міської Думи Шіле вже не отримував замовлень від Міського будівельного комітету, але в останні 20 років свого життя в Києві збудували низку будинків як у місті, так і в губернії. Багато хто з них, щоправда перебудований, зберігся і до нашого часу.
26 грудня 1897 року у Києві Шіле помер від набряку легень, похований на Аскольдовій могилі. Могила київського архітектора не збереглася.
28 червня 1831 року, заснована Нова Печерська фортеця
Після того, як минула небезпека іноземної інтервенції, Київ втратив своє воєнно-стратегічне значення. Було запропоновано виключити його зі штату фортець. Майбутній цар Микола I, який вступив на посаду генерал-інспектора з інженерної частини, не погодився з цією пропозицією і доручив інженерному департаменту розробити проект зміцнення фортеці. Генеральний план нової фортеці (названої «Київська») було затверджено 25 березня 1830 року. В основу його було покладено проект інженера Оппермана.
Будівництво фортеці тривало у 1837—1863 роках.
28 червня 1975 року, народилася Леся Самаєва
Самаєва Леся Василівна – українська акторка, телеведуча та заслужена артистка України (2016). Акторка Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Нагороджена Орденом княгині Ольги III ступеня (2021).
1996 року Леся Самаєва закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва імені І.К. Карпенка-Карого, курс заслуженого митця України Л.А. Олійника. З 1996 року – актриса Театру драми та комедії на Лівому березі Дніпра.
2004 року нагороджена спеціальним призом кінофестивалю студентських робіт «Відкрита ніч» за найкращу жіночу роль фестивалю (к/ф «Гунька»). 2007 року — лауреат професійної театральної премії «Київська Пектораль» у номінації «Найкраща жіноча роль» за роль Медсестри Марії у виставі «Черга» О. Марданя. 2009 року стала лауреатом премії ім. Віри Левицької.
28 червня 1989 року, відбувся прощальний матч Олега Блохіна
Остання гра легендарного динамівця Олега Блохіна пройшла на Республіканському стадіоні в Києві, у присутності 100 тисяч глядачів. Збірна СРСР зіграла зі збірною світу (3:3).
Олег Блохін покликав на свій прощальний матч світових «зірок», які з радістю відгукнулися на це запрошення. Він вийшов на поле в стартовому складі збірної СРСР, який тренував Валерій Васильович Лобановський. А в другому таймі повів вперед вже світових «зірок».
Сотня тисяч уболівальників на Республіканському стадіоні і мільйони біля екранів своїх телевізорів не втомлювалися повторювати: «Олег, не йди!!!»
29 червня 1814 року, народився Павло Шлейфер
Шлейфер Павло Іванович – маляр-портретист, архітектор і педагог, родом з Києва. Батько київського архітектора Георгія Шлейфера.
У 1840 році закінчив вільним слухачем Петербурзьку Академію мистецтв. У 1846—1849 pp. викладав малювання у Київському інституті шляхетних дівчат. 1847 року невдало конкурував із Тарасом Шевченком за посаду викладача малювання у Київському університеті. З 1852 – архітектор Київського навчального округу.
1856 року він спорудив за власним проєктом будинок Другої чоловічої гімназії на теперішньому бульварі Тараса Шевченка (нині Міська телефонна станція). 1857 року переобладнав теперішній «Жовтий» корпус університету під будинок Першої гімназії. Розробляв проєкти також і житлових будинків.
Як член лютеранської громади міста Шлейфер на громадських засадах спорудив будинок кірхи та розробив проєкт її інтер’єру на Німецькій горі.
Павло Шлейфер – автор численних мальовничих портретів, що експонуються у колекції Національного художнього музею.
Помер 12 квітня 1879 року у Києві, похований на Байковому цвинтарі.
30 червня 1897 року, на вулицях Києва зʼявився перший автомобіль
“Справжню сенсацію викликала на Подолі поява вишуканого екіпажа, який стрімко котив вулицями без коней. Екіпаж рухався за допомогою прихованого у ньому гасового двигуна. У цьому оригінальному екіпажі каталися троє пасажирів. Це був перший у Києві самохідний екіпаж”. – Газета «Кіевлянинъ», 30 червня (12 липня) 1897 року.
Замітка у газеті «Кіевлянинъ» справила не менший фурор, ніж авто. Важко сказати, якою була марка найпершого автомобіля, що з’явився на вулицях міста, однак це був добрий початок.
Рік потому, 16 (28) жовтня 1898 року, та сама газета знову інформувала читачів про те, що на вулицях Києва «почали з’являтися самохідні екіпажі, які називають автомобілями. Екіпажі ці зроблені на кшталт однокінних дрожок на гумових шинах і рухаються дуже швидко, без будь-якого шуму».
Повільно, але впевнено новий вид транспорту почав завойовувати Київ.
30 червня 1902 року, розпочала свою діяльність спеціальна медична рятувальна станція Києва
Станція, як передвісник швидкої допомоги, почала свою діяльність за адресою вул. Пироговська, 6. Тут в окремій садибі були приміщення приймального покою, кімнати чергових лікарів, перев’язочна, аптека, канцелярія і квартира завідувача станцією. У флігелі містилися квартира економа, кімната для санітарів і кухня.
“Гурток лікарів з метою лікарських чергувань” або перша швидка допомога Києва
30 червня 2020 року, була відкрита 26 міні-скульптурка проекту “Шукай” – Михайло Булгаков
Шукати треба бронзову скульптурку в Києві за адресою: Дегтярна, 29.
Автор проекту “Шукай” – Юлія Бевзенко.
Партнер скульптури — освітній центр «Світло»
Скульптор Юрий Белявский.
Історія, сучасність та майбутнє Києва на нашому телеграм каналі – КВІДО