Нестор Літописець та його «Повість врем’яних літ»
З історії видатних киян – Нестор Літописець.
Нестор Літописець (близько 1056, Київ — близько 1114, Київ) — київський літописець та письменник-агіограф. З 1073 чернець Києво-Печерського монастиря. Автор «Житій святих князів Бориса і Гліба й Феодосія Печерського». Вважається упорядником (за іншою версією автором) «Повісті минулих літ». Помер і похований у Києво-Печерській лаврі.
У церковному календарі день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця припадає на 9 листопада. Цього дня в Україні, починаючи з 1997 року, відзначають День української писемності та мови.
Особистих відомостей про Нестора, як і личить ченцю – аскетичний мінімум. Він прийшов до Печерського монастиря в юному віці – 17-ти років. Народився він у 1056 році. І містом його народження, скоріше за все, був Київ: принаймні тут бачимо його за літописом 1064 року, коли він ще жив у “миру”. Про його походження достеменно невідомо. Створивши літописання батьківщини, він по смиренності ніде не обмовився про своїх батьків і роду. Проте зрозуміло, що сімейство Нестора належало людям родовитим і заможним. Адже в той час, перебуваючи тільки в такому стані, можна було здобути освіту, яку мав майбутній літописець. Та й серед знаті середньовіччя нерідко зустрічалися невчені люди. Однак Нестор не просто знав грамоту і вмів писати – він мав блискучу освіту, знав іноземні мови, вільно читав грецькою Святе писання і Візантійські хроніки, першоджерела латиною. Безумовно, він належав до найосвіченіших і освічених людей свого часу.
Господь привів Нестора в монастир у 1073 році, коли ще був живий один із його засновників – преподобний Феодосій. Провидінням було влаштовано, щоб він застав його особисто, отримав від нього благословення на працю та послушання. Він сприйняв необхідне з перших рук, був прийнятий до братії першим ігуменом. Преподобний Феодосій встановив: вступника не поспішати постригати в ченці, а наказувати йому ходити у своєму одязі, поки ознайомиться з монастирським чином. Після цього одягнути його в чорний одяг і випробовувати слухняністю, а потім вже одягати в чернечу мантію. Так і для блаженного Нестора трирічне спокушання закінчилося вже за преподобного Стефана, за якого він був удостоєний і дияконського сану. Сталося це не раніше 1081 року тому, що диякону при посвяті слід бути не менше 25 років.
Нестор почав працювати в літописанні невдовзі після вступу до монастиря. У 1091 році йому доручено було з двома іншими братами відшукати мощі преподобного Феодосія, і стати свідком чудес, які при цьому відбувалися. Що він потім і описав у «Житії преподобного Феодосія Печерського». У літописі Нестор згадує себе ще при описі подій 1096 і 1106 років. З його творінь, крім «Повісті врем’яних літ» та «Житія преподобного Феодосія Печерського» до нас дійшли ще «Житія святих Бориса та Гліба».
Про його високе духовне життя говорить те, що він серед інших преподобних отців брав участь у вигнанні біса з Микити затворника (згодом Новгородського святителя), спокушеного в юдейське мудрування. Преподобний Нестор глибоко цінував справжнє знання. Він любив читати, вивчав твори святих отців і навчав у тому інших: «Велика буває користь від вчення книжкового, – говорив він, – книги карають і навчають нас шляху до покаяння, бо від книжкових слів набуваємо мудрості та стриманості. Це річки, що напоюють всесвіт, від яких виходить мудрість. У книгах незліченна глибина, ними втішаємося в смутку, вони вузд стриманості. Якщо старанно шукаєш у книгах мудрості, то здобудеш велику користь для своєї душі. Бо той, хто читає книги, розмовляє з Богом чи зі святими мужами».
Як було глибоко його власне упокорювання видно щоразу, як тільки він згадує про себе. Він не називає себе інакше, як худим, недостойним, грішним Нестором, окаянним, з грубим і нерозумним серцем, найменшим з усіх у монастирі преподобного отця Феодосія.
Найвизначніший твір Нестора Літописця — «Повість врем’яних (минулих) літ». Цей твір складений на основі сучасних автору подій і архівних літописів, народних переказів та оповідань. Нестор-літописець у 1107 р. вирушає до Володимир-Волинського та у Зимненський і Святогірський монастирі на пошуки першоджерел. Унаслідок чого Волинський літопис було включено до «Повісті врем’яних літ» майже в повному обсязі.
«Повість врем’яних літ» було завершено близько 1113 року. Оригінал до нашого часу не зберігся, є лише пізні списки, тобто варіанти переписані з інших джерел.
Відомі два основні списки «Повісті врем’яних літ». У 1118 один із ченців Видубицького монастиря створив список, що призначався для Мстислава, сина Володимира Мономаха. Це зведення зберігалося в Іпатському монастирі, звідси й походить назва — Іпатський. Саме цей список зберіг ім’я основного упорядника «Повісті врем’яних літ» — Нестора:
“Повість врем’яних літ з богом починаєм. Отче благослови. Повість врем’яних літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідси пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала. Тож почнемо повість оцю”.
Несторів літопис за Іпатським списком, на відміну від Лаврентіївського списку, має виразне українське походження; зразки української фразеології, української орфоепії, а також української лексики. Більшість діалогів у «Повісті врем’яних літ» передана фактично українською мовою.
У 1116 році укладена друга редакція літопису. Її упорядником став ігумен Видубицького Свято-Михайлівського монастиря Сильвестр, який за дорученням князя Володимира Мономаха вніс до літопису певні зміни, зокрема применшив історичну вагу київського князя Святополка, натомість виділивши свою постать. Цей варіант тексту «Повісті минулих літ» був включений до складу літописного зведення, яке переписав чернець Лаврентій у Суздалі в 1377 році. Тому цей список назвали Лаврентіївським.
За зразками «Повісті врем’яних літ» склалися Київський (про події XII ст.) та Галицько-Волинський літописи (про події XIII ст.). У сукупності три літописи називають «Літописом руським» — великою книгою про події часів Київської Русі у світовому контексті до XIII століття.
Джерелами для реконструкції ранньої історії Руси літописцеві служили нечисленні відомості візантійської хронографії та всякі перекази про «давні часи». Тим-то історія Руси IX—X ст. у «Повісти врем’яних літ» є переважно легендарна. Тут викладено легенду про так зване закликання варягів (мітичного родоначальника княжої династії Рюрика та його братів), переселення княжого роду до Києва та легендарні відомості про первих князів (у тому числі про війни княгині Ольги з деревлянами, «вибір вір» Володимира Святославича та інше). Утім, цінність цієї частини «Повісти врем’яних літ» як історичного джерела полягає в тім, що в її складі до нас дійшли тексти трьох русько-візантійських договорів: 911, 944 та 971 років. Вони становлять унікальний комплекс автентичних документів, багатих на відомості із суспільної, політичної, військової та дипломатичної історії X ст. Достовірним джерелом «Повість врем’яних літ» стає лише у викладі подій останніх ста років — од початку XI ст. до закінчення.
У працях і молитвах він провів у Печерській обителі 41 рік та представився у 58 років. Преподобний Нестор Літописець був пострижений з ім’ям мученика Нестора Солунського, який прийняв смерть разом із великомучеником Димитрієм Солунським (+ 8 листопада 306 р.) Пам’ять Нестора Солунського Церква відзначає 9 листопада. Ця дата стала днем тезоіменитства Печерського Літописця. На думку церковних істориків пам’ять преподобного Нестора Літописця встановлено також 9 листопада через день його тезоіменитства.
Житіє Нестора вперше з’явилося у друкованому «Патерику Печерському» від 1661 року, де сказано тільки, що він (ориг.) «поживе лета довольна, труждаясь в делах Летописания и лета вечная поминая, и тако добро угоди Творцу летом, к нему же по летех временных довольных преставися на вечность, и положен есть в Пещере».
День кончини преподобного залишився невідомим, відомо тільки, що помер він у 1114 році. Мощі преподобного Нестора Літописця спочивають нетлінними в Антонієвих печерах Києво-Печерської лаври.
Канонізований православною церквою як преподобний Нестор Літописець. Нестор під ім’ям Нестор-Літописець Печерський входить до списку святих Римо-Католицької церкви.
У пам’ять про преподобного у Києві побудовано два храми преподобного Нестора Літописця (по вул. Промислова у 2010, і по вул. Академіка Доброхотова, 7-а у 2013 на території Київського університету права НАН України).
Нестор Літописець також зображений на гербі Печерського району Києва.
10 червня 1988 року в Києві на території Києво-Печерського заповідника, по вулиці Лаврська, 15, було відкрито пам’ятник Нестору літописцю. Скульптор – Фрідріх Мкртичевич Согоян. Архітектор – Н. Кислий. Пам’ятник – дар скульптора місту у зв’язку з тисячоліттям прийняття християнства на Русі.
Висічена із сірого граніту постать Нестора з розкритою книгою в руках стоїть на низькому постаменті. Його стилістика нагадує іконописні зразки та монументальний живопис храмів із зображенням святих, у яких пластичне моделювання відзначається лаконізмом та відсутністю деталізації. Чіткий силует фігури є виразним акцентом на зеленому тлі дерев у навколишньому середовищі вулиці.
