Маріїнський палац. Історія

З історії київських будинків та споруд – Маріїнський палац.

Маріїнський палац одна з найяскравіших та цікавих будівель Києва, водночас одна з таємничих та не вивчених до кінця. Знаходиться біля Маріїнського парку та Верховної ради, за адресою – вулиця Михайла Грушевського, 5А.

Маріїнський палац. Історія
Маріїнський палац

Появі палацу над Дніпром передував приїзд до Києва у 1744 році імператриці Єлизавети Петрівни. Це вона наказала побудувати на «винограді», тобто у виноградному саду (існує інша думка, що це були шовковичні сади, які давала чудову продукцію) Царський палац, а також 9 вересня власноруч заклала церкву св. апостола Андрія Первозванного, призначивши її домовою при майбутньому палаці. Саме так дочка Петра І заснувала у Києві найвищу літню резиденцію.

Палац споруджувався в стилі бароко за прикладом будівель архітектора Ф.Б. Растреллі. Такими прикладами були палац поблизу містечка Козельця, подарований Єлизаветою Петрівною Олексію Разумовському, і палац у підмосковному селі Перово, де, ймовірно, імператриця таємно вінчалася з ним, колишнім співаком Петербурзької капели, вихідцем із козацької родини села Лемеші на Чернігові.

Маріїнський палац. Історія
Царський палац наприкінці ХVІІІ ст. Гравюра з рис. І. Сергєєва

Спорудженням палацу керував видатний російський зодчий Іван Федорович Мічурін. Йому допомагали відомі архітектори М. Васильєв, П. Нейолов, Ф. Нейолов, М. Сальніков, С. Карін та інші. Будівництво київського палацу було завершено у 1755 році. Але лише у жовтні 1781-го у палаці вперше зупинялися царські особи — великий князь Павло Петрович, який через 15 років став імператором Павлом І, та його дружина Марія Федорівна.

У палаці, як здавна на Русі, перший поверх з низки причин – кам’яний, другий житловий – дерев’яний, але із застосуванням каре принесеного з Європи, що складається з центрального двоповерхового головного будинку і бічних одноповерхових флігелів. Палац був чудово прикрашений ліпленням. Кімнати, з обов’язковим, з найкращих порід дерева, паркетом, були покриті паперовою («бавелною») та шовковою матеріями. Місцевими умільцями житлові приміщення були прикрашені незліченними дзеркалами та високохудожніми меблями. Палац потопав у морі зелені й вдало розташовувався якраз на середині шляху між Києвом (Подолом) та Печерською лаврою, куди вела ґрунтова дорога. На той час потрапити на Поділ можна було лише вздовж Дніпра. 

З 29 січня по 22 квітня 1787 року палац приймав імператрицю Катерину ІІ. Ще трьома роками раніше, у червні 1784-го, вона писала київському наміснику генерал-фельдмаршалу П. А. Румянцеву-Задунайському (рос.): «Граф Петр Александрович! Дворец киевский прикажите только починить в таком состоянии, в каком он ныне находится, не делая новых пристроек и комнат, ибо я видела по плану, что для меня на время пребывания моего в Киеве достаточно будет тех, кои теперь есть; в потребном же случае, для помещения свиты моей, как то будет в летнее время, могут служить и находящиеся в саду разные беседки, если они могут быть починены. На уборы, кои также должны быть простые и только самые нужные, приказано от меня отпустить вам 8.000 руб.».

Цих коштів було замало, щоб привести занедбаний палац у належний стан. Румянцев же зумів зробити все економно — прилаштував флігелі та стайні, обгородив сад, подбав про внутрішню прикрасу. Знову пофарбували всі будови в сіро-блакитний колір, залишаючи білими всю ліпнину та балюстраду, яка і тепер зберігається в тому ж вигляді. Кімнати для імператриці обробили шовковими шпалерами та обставили меблями, які привезли з Москви.

Цікаво, що 14 лютого 1787 року Катерина II приймала у Києві в Царському палаці венесуельського політичного діяча Франсіско Міранду, майбутнього визволителя Південноамериканського континенту від іспанського панування.

Пізніше у палаці розмістили «присутності», і він став казенною резиденцією різних державних осіб Південно-Західного краю. Очолили цей список князь А. Голіцин та легендарний граф А. Брюс. Серед губернаторів блискучий полководець Петро Румянцев-Задунайський, якого змінювали на цій посаді не менш уславлені Михайло Милорадович та Михайло Голеніщев-Кутузов.

З часом палацові приміщення занепадали та вимагали ремонту. У жовтні 1811 року міський архітектор О. І. Меленський подав військовому губернатору М. А. Милорадовичу «Зразкове числення на виправлення ветхостей Київського государевого палацу в головному корпусі, флігелях та огорожі». Підготовлений кошторис становив 34 250 руб. 90 коп., зокрема по головному корпусу 9481 руб. 70 коп.

Однак на порозі вже була війна 1812 року, а за нею – пристосування палацу для утримання кількох сотень взятих у полон саксонців. Незабаром серед них поширилася якась хвороба, від якої більшість полонених померли. Після цього палац був ретельно відремонтований, і в ньому 1816 року розмістився зі своїм штабом командир 4-го піхотного корпусу М. М. Раєвський.

Маріїнський палац. Історія
План Палацу за 1814 рік

Наступний після Катерини ІІ монарх відвідав палац лише за 30 років. Ним був Олександр І, який побував у Києві у вересні 1817 року, коли на запрошення графині Браницької їздив до Білої Церкви, але у палаці він лише пообідав. Втім, імператор був у Києві й роком раніше, у вересні 1816-го, але оскільки щойно відремонтована резиденція ще не мала належного вигляду, квартирував у будинку генеральші Оболонської навпроти між вулицями Шовковичною та Липською.

На той час «першою особою» в місті був генерал від кавалерії Микола Раєвський, оскільки в 1812—1827 роках військові губернатори до Києва не призначалися. За нього 27 січня (15 січня за ст.ст.) 1819-го у палаці сталася пожежа. Вогонь почався о 9-й годині ранку на верхньому поверсі, ймовірно, від тріщини в димарі й «настільки посилився, що миттєво обійняв весь корпус полум’ям». Головний дерев’яний корпус згорів до кам’яної основи, а кам’яні флігелі по обидва боки були врятовані.

У березні архітектор Меленський склав кошторис у сумі 8886 руб. 10 коп. на влаштування «покритої дранню даху над кам’яною будовою зі склепіннями, що залишилися після згоряння над ним дерев’яного поверху». Після цього почали розчищати місце згарища, і 16 червня доповіли губернатору Ф. В. Назімову: «Ті, що залишилися від пожежі при кам’яній нижній будові великого корпусу колони, печі й труби розібрані, наявне на його склепіннях і стінах різне сміття зчищене і з двору вивезене, обрана ціла цегла складна на подвір’ї, а залізо і чавун у наявних там же льохах за замком складені, стіни та двір у чистоту наведені». Усього було зібрано 1351 пуд листового заліза, 322 пуди заліза у брусках, 54 пуди чавунних пічних дверей, 25 пудів олова, 14 тис. штук цілої цегли та 2 тисячі у половинках. У грудні 1819 р. над погорілим і тепер одноповерховим палацом почали влаштовувати дах.

Наприкінці 1830 років колишній палац, точніше його нижня частина, що вціліла під час пожежі, і флігелі стали філією тюремного замку. Зроблено це було без відома військового губернатора Б. Я. Княжнина і викликало в нього обурення такою самоврядністю підлеглих. 27 грудня він зажадав у київського поліцмейстера пояснення і через день отримав його рапорт: «24 числа в. о. доглядача тюремного замку штабс-капітан Вольський, прийшовши до мене в поліцію, оголосив, що пан цивільний губернатор наказав арештантів, що помножилися в тюремному замку, перевести в підготовлений для них у палацовому будинку підвал, а призначений до нього тимчасовим доглядачем прапорщик Казановський додав, що Його Превосходительство наказав варити для них їжу щоразу в горщиках поки котел не буде вмазаний (встановлений). А як я вже знав, що Вашому Високоповажності та Його Превосходительству цивільному губернатору завгодно було обрати для них це місце і неодноразово хотіли підтверджувати про якнайшвидше оздоблення в ньому нар та іншого, то й не сумнівався в тому, що їх перевести велено було». У результаті 24-25 грудня 1830 році в Царському (хоч і погрів) палаці розмістили 99 арештантів, але перебували вони тут недовго.

Палац продовжував перебувати в «одноповерховому стані», і в 1834 році передбачалося в одному з флігелів помістити Київську поліцію та Земський суд. Але потім було отримано “Високий дозвіл на вживання палацових будівель під заклад мінеральних вод”. І 1835-го Акціонерне товариство з приготування штучних мінеральних вод влаштувало в головному корпусі курзал, ванни, відділення для приготування, зберігання та продажу мінеральних вод. У кам’яних флігелях влаштували кімнати для приїжджих та готельні номери. Курортний сезон, як правило, було відкрито з 10 травня до 1 вересня. Заклад мінводів проіснував тут до 1868 року, коли Олександр ІІ розпорядився відновити київську імператорську резиденцію.

Маріїнський палац. Історія
Царський палац у середині ХІХ ст.

І ось 22 лютого 1868 року газета «Киевлянинъ» повідомила, що «будівництво Імператорського палацу в Києві вироблятиме інженер-капітан Струве за кошторисом у 254.279 руб. Роботи розпочнуться у квітні цього року і мають бути закінчені до 1 травня 1870 року».

Капітальною відбудовою керував архітектор К. Маєвський, за участю А. Шіле. Було надбудовано новий цегляний другий поверх зі збереженням форм бароко, властивих епосі Растреллі, а інтер’єри переробили в формах класицизму з елементами бароко і ренесансу. Оскільки зараз інтер’єр дещо змінений, залишилися свідчення сучасників про внутрішнє оздоблення палацу на той час. «Кажуть, що імператор Олександр II сам розподіляв план верхнього поверху, а в житлових апартаментах Їхня Величність намічала місця картин, ваз та інших прикрас. Кабінет імператора чудовий своєю витонченою простотою; вітальня – велика гарна кімната, обита блакитною матерією; все в цій кімнаті, крім двох круглих столів із флорентійської мозаїки, зроблено на наших фабриках; також і в спальні імператриці, з чудовим туалетним столом покритим багатим російським мереживом, всі меблі вітчизняні. Їдальня їх величностей дуже невелика; круглий стіл, що стоїть посередині, покритий важкою гарною скатертиною, стіни обвішані чарівними гравюрами та великими фотографіями, із зображеннями «Демона» Лермонтова». Рік закінчення відбудови (1870) викарбуваний римськими цифрами у картуші на фасаді, зверненому в парк.

Маріїнський палац. Історія
Маріїнський палац, друга половина ХІХ століття

8 листопада 1870 (27 жовтня за ст. ст.) відбулося освячення імператорського палацу. Газета «Киевлянинъ» писала: «Його високопреосвященством митрополитом київським і галицьким здійснено освячення новозбудованого Імператорського палацу, у присутності міністра шляхів сполучення графа Бобринського, генерал-губернатора південно-західного краю князя Дондукова-Корсакова та деяких інших. Після закінчення священнодійства з водосвяттям запропоновано закуску і проголошено тости за здоров’я Государя Імператора і всього Августійшого Дому, панів міністра шляхів сполучення та начальника південно-західного краю. Граф Бобринський залишився цілком задоволений виконаними роботами, неодноразово дякував будівельнику палацу дійсному статському раднику К. Л. Маєвському і, звернувшись до повіреного контрагента, доручив передати відсутньому інженер-полковнику А. Є. Струве свою вдячність за швидке і сумлінне виконання всіх робіт з відновлення палацу».

Маріїнський палац. Історія
Маріїнський палац у другій половині XIX століття. Світлина з фондів ЦДКФФА України ім. Г.С.Пшеничного.

А 25 листопада, газета повідомила, «знову відбудований, майже вже готовий і всередині імператорський палац відвідала імператриця з дітьми своїми, світою та міністром шляхів сполучення графом Бобринським; палац справив на неї найприємніше враження. Особливу увагу пані звернула на витонченість оздоблення та на простоту та смак орнаментації та неодноразово дякувала за це архітектору Маєвському. Водночас імператриця висловила бажання надіслати для прикраси палацу картини та деякі інші мистецькі твори».

Маріїнський палац. Історія
1874 рік

У імператорському палацу любив зупинятися з подружжям Олександр II та з 1885 року його син, майбутній Олександр III. У ньому поселяли володарів Європи, які оглядали святині Києва, зокрема італійське королівське подружжя Гумберта з дружиною.

Маріїнський палац. Історія
1888 рік

Але найбільше палац подобався вдові Олександра ІІІ Марії Федорівні, яка завжди тепло згадувала час проведений в ньому, і при першій нагоді залишивши північну столицю, з її палацовими інтригами, відбувала на південь, до Києва.

Маріїнський палац. Історія
1890 рік

Одним з приводом для цього стала війна. З початку 1915 року вона тут проводить два довгі роки, займаючись організацією госпіталів, санітарних поїздів та санаторіїв, де поправляли своє здоров’я тисячі поранених. Імператриця-мати будь-якої пори року дуже любила гуляти палацовим парком, який назвали Маріїнським. Таку саму назву й отримав Царський палац, який з 1915 року став резиденцією Марії Федорівни. Її відвідували численні діти, онуки, невістка і супроводжуючий її, ненависний Григорій Распутін. У палаці Марія Федорівна і дізналася про зречення Миколи II у 1917 році, після чого переїхала до Криму.

Маріїнський палац. Історія
Остання мешканка палацу з династії Романових, мати російського імператора Миколи ІІ, імператриця Марія Федорівна, уроджена данська принцеса Даґмар

У всіх дореволюційних джерелах не зустрінеш іншої згадки, як Царський палац. Лише з 1930-х, коли стали соромитися назви Царський, за ним закріпилася назва «Маріїнський», запозичена від Маріїнського парку, найменованого під час заснування на честь Марії Олександрівни, дружини Олександра II. Саме вона у 1874 виділила 22 000 карбованців сріблом на закладення парку. Так і з’явилася прижита дотепер назва.

Київ початку ХХ століття на листівках Гудшона і Губчевського
1912 рік

Після того як Марія Федорівна покинула палац, його із властивою їм скромністю, зайняли більшовики. То був перший ними експропрійований палац.У квітні-жовтні 1917 року палац займали Київський комітет соціал-демократичної партії (більшовиків) і Київська рада робочих депутатів, потім – комісар Тимчасового уряду.

Найстрашніший час для Царського палацу розпочався після 26 січня 1918 року, коли там розташувався штаб «червоного» полковника Муравйова, командувача Східного фронту та його помічників Ремнєва та Берзіна. За наказом Муравйова відбувались розстріли, а у підвалах сиділи заарештовані діячі старого режиму, зокрема редактор газети «Киевлянинъ» В.В. Шульгін. Від смерті його врятував лідер київських комуністів П’ятаков.

Як згадував очевидець тих подій П. Стефанович: «Більшість розстрілів проводилася на площі перед палацом, де містився штаб Муравйова, і в розташованому за нею Маріїнському парку. Перевірку проводив навіть сам Ремнєв, який, якщо віддавав посвідчення особи, відправляв тим самим під арешт до палацу. Якщо ж він засовував папери в кишеню, арештованих відправляли в «штаб Духоніна», тобто розстрілювали. За даними Українського Червоного Хреста (1918), загальна кількість жертв обчислюється в 5 тисяч осіб, з яких більшість офіцерів».

Маріїнський палац. Історія
1918 рік

У березні 1918 року Совміном УНР палац було передано у розпорядження міністерства освіти для організації Національного музею. У лютому 1919 року у палаці розташовувався штаб Богунського полку 4-ї Української радянської дивізії, у березні—серпні 1919 року — Рада народних комісарів УРСР.

З 1920 року — штаб Київського військового округу, у 1923—1925 роках – землевпорядний технікум, в 1925-1932 роках – Київський крайовий сільськогосподарський музей.

Маріїнський палац. Історія
Вигляд палацу у 1920-х роках, коли в ньому був Землевпорядний технікум

У 1934-1938 роках – Всеукраїнський центральний виконавчий комітет УРСР, у 1938-1939 роки – Верховна Рада УРСР, у 1940-1941 роки – Центральний державний музей Т. Г. Шевченка.

Палац дуже потерпав у період Другої світової війни: бомба, що влучила в нього, зруйнувала центральну частину будівлі. У 1945 році Маріїнський палац перейшов у розпорядження Верховної Ради УРСР.

У 1945–1949 палац відбудували під керівництвом українського архітектора Павла Альошина, і відтоді він став місцем урочистих прийомів.

Маріїнський палац. Історія
1950-ті роки. Вид на Маріїнський палац з висоти польоту. Фото Георгій Угрінович.
Маріїнський палац. Історія
1954 рік
Маріїнський палац. Історія
1972 рік
Маріїнський палац. Історія
1975 рік. Фото – Валерій Маруженко. Видавництво “Мистецтво”
Маріїнський палац. Історія
1976 рік
Маріїнський палац. Історія
1976 рік. Фото – Микола Козловський

У 1979–1982 роках після ретельних дослідницьких робіт палац реставровано переважно у формах архітектури кінця XIX століття. Упорядкування терену виконано на основі креслення, схваленого свого часу Бартоломео Растреллі. Форма фонтанів, малюнок зелених насаджень мають традиційний для XVIII століття характер. Водограї прикрашено парними скульптурними композиціями — копіями скульптур середини XVIII століття, які зберігаються у музеях країни.

Головний фасад Маріїнського палацу «дивиться» на Маріїнський парк, закладений у 1874 році в пейзажному стилі. Алеї цього парку — звивисті, наче «вписані» в ландшафт. З протилежного боку палацу — Міський (Царський) Сад, закладений 1748 року на основі старовинного виноградного саду (заснованого ще Петром I). Його стиль — переважно класичний регулярний: мережа прямих алей, що перехрещуються під прямими кутами.

Палацовий комплекс має строго симетричну композицію. Головний двоповерховий корпус і одноповерхові бічні флігелі утворюють широке подвір’я. Архітектура палацу вирішена у стилі бароко: чітке планування, виразне компонування об’ємів, багата пластика фасадів, що проявилася в пишних формах коринфського ордера, рустуванні стін, розкреповці карнизів, ажурному парапеті і ліпленні наличників вікон. У фарбуванні палацу використані типові для українського бароко кольори: бірюзовий для стін, світло-жовтий для колон та карнизів, білий для ліплення і балюстрад. Все це надає споруді святкового й урочистого вигляду.

З вестибюля палацу на другий поверх, де розташовані парадні зали, ведуть мармурові сходи. Темно-червоний килим, що устеляє їх, підкреслює атмосферу особливої урочистості. У центральній частині палацу міститься великий Білий зал, поєднаний з вестибюлем високими арочними прорізами. З двох боків до нього примикають Зелена вітальня та Бенкетний зал. Центральну частину будівлі, що звернена на парадний двір, пронизує анфілада невеликих затишних залів.

Інтер’єри кожного приміщення Маріїнського палацу мають свій неповторний вигляд, створюваний цілим комплексом засобів художньої виразності, серед яких особлива роль належить колірному вирішенню. Колорит Білого та Бенкетного залів, Зеленої та Блакитної віталень побудований на домінантній ролі одного кольору. Решта приміщень вирішена у складних і несподіваних поєднаннях кольорів.

Один із залів — Зал бароко — реставратори відновили у характерних для інтер’єрів Растреллі формах. Обрамований вигадливими позолоченими орнаментами штучний мармур у поєднанні зі світло-коричневими площинами стін, орнаменти карниза й облямування дверних прорізів, щедро оздоблений камін з великим дзеркалом над ним створюють враження вишуканості.

Важливими елементами художнього оформлення палацу є предмети декоративно-прикладного мистецтва, що належать переважно до другої половини XIX століття, а також меблі й люстри (старовинні й виконані сучасними майстрами в дусі XVIII—XIX століть), картини відомих майстрів живопису, створені як у минулому, так і в наш час. У деяких залах збереглися невеликі фрагменти настінного живопису, виконаного художником К. Алліауді в 2-й половині XIX століття, і реставровані у 1982 році.

Також під час реставрації, у 1981 році, для генерального секретаря Л.І. Брежнєва був споруджений ліфт на другий поверх, зруйнувавши для цього кабінет Олександра ІІ.

Киянам десятиліттями казали, що дивитися у палаці нічого, чому вони наївно вірили, допоки не показали інтер’єр палацу під час зустрічі М. Горбачова з Ф. Міттераном. Тоді по телевізору глядачі побачили і мармурові сходи, і головну Білу залу, де відбувалася зустріч, Малинову та Зелену вітальню. Прийомів та урочистостей проводилося мало, тому палац став знову занепадати.

Маріїнський палац. Історія
1980-ті роки
Маріїнський палац. Історія
2005 рік

У червні 2007 року розпочалася чергова реконструкція палацу, яку сподівалися завершити до 2011, проте станом на 2017 рік вона ще тривала. Об’єкт був готовий приблизно на 43 %, а введення в експлуатацію Маріїнського палацу вже планувалося у 2019 році.

Маріїнський палац. Історія
Палац під час ремонту, 2008 та 2014 роки

16 січня 2018 року, ввечері, після кількарічного ремонту та реконструкції палац було відкрито. У ньому відбувся офіційний щорічний дипломатичний прийом Президента України Петра Порошенка, за участі голів дипломатичних представництв іноземних держав та міжнародних організацій, акредитованих в Україні.

Маріїнський палац. Історія
16 січня 2018 року
Маріїнський палац. Історія
2018 рік
Маріїнський палац. Історія
2018 рік
Маріїнський палац. Історія
2018 рік. Огорожа

Наразі у Маріїнському палаці проходять урочисті державні події — нагородження, приймання, вручення вірчих грамот послами іноземних держав і зустрічі офіційних делегацій на найвищому рівні.

Маріїнський палац. Історія
Інтер’єр Маріїнського палацу
Маріїнський палац. Історія
Інтер’єр Маріїнського палацу
Маріїнський палац. Історія
Інтер’єр Маріїнського палацу
Маріїнський палац. Історія
Інтер’єр Маріїнського палацу
Маріїнський палац. Історія
Інтер’єр Маріїнського палацу
Маріїнський палац. Історія
Інтер’єр Маріїнського палацу
Маріїнський палац. Історія
Інтер’єр Маріїнського палацу
Маріїнський палац. Історія
Інтер’єр Маріїнського палацу
Маріїнський палац. Історія
Інтер’єр Маріїнського палацу

За постановою Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970 Маріїнський палац є пам’яткою архітектури.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Pin It on Pinterest