“Італійський будинок” на Хрещатику. Історія
Будівля колишнього Російського банку (Італійський будинок) по вул.Хрещатик, 32.
Ця ошатна чотириповерхова будівля входить у комплекс небагатьох споруд імперської епохи, уцілілих на Хрещатику під час Другої світової війни. Фахівці в галузі архітектури іноді називають будинок “італійським”. Справа в його оформленні – прикраси будинку трохи нагадують Палаццо Строцци, шедевр архітектури періоду Ренесансу, який знаходиться в місті-побратимі Києва – Флоренції.
Автор київського шедевра – петербурзький зодчий Федір Лидваль, скульптурне оформлення фасаду виконав скульптор Василь Кузнєцов.
Садиба, на місці якої згодом розташувався банк, з кінця 1860-х років належала майбутньому генералу Нечаєву. Він забудовував її протягом десяти років: поступово звів кам’яний фасадний будинок і флігелі. На початку 1880-х років господар кілька разів звертався в міську управу з проханням про перебудову головного будинку для облаштування магазинів, а також клопотав про дозвіл спорудити поруч каплицю. Магазини на першому поверсі з’явилися, каплицю ж будувати не дозволили.
У 1908 році Російський банк зовнішньої торгівлі (заснований в 1871 році, з правлінням в Петербурзі) викупив для свого Київського відділення ділянку по Хрещатику, 32. У 1911-1913 роках на місці старого триповерхового будинку звели красиву споруду. Його будівництво було викликано значним економічним ривком останніх імперських передвоєнних років. У цьому банку, який називали “головним цукровим гаманцем”, і в Санкт-Петербурзькому міжнародному банку було зосереджено до 90 відсотків операцій з експорту українського цукру. А Київ в той час мав неофіційний статус “цукрової столиці” Російської імперії. Але оскільки будівництво банку було завершено тільки перед самим початком Першої світової війни, його поява незабаром втратила актуальність.
Будівля унікальна, в першу чергу, завдяки оформленню фасаду. Відомий мистецтвознавець Георгій Лукомський, один з перших використав по відношенню до нього термін “італійський будиночок”, відзначав, що в Києві йому немає аналогів. Як і належить подібним закладам, фасад банку прикрашають елементи за мотивами античної історії. Тут зображені величезні амфори, на перемичках вікон першого поверху – маскарони, над головним входом поміщений картуш, по обидва боки від якого виконані скульптури, що символізують торгівлю і судноплавство. Облицювання фасаду виконували рустованим фінським гранітом.
На жаль, під час Другої світової війни частина елементів була втрачена. Але все-таки, варто відзначити, що київській копії італійського Палаццо дуже пощастило. Це один з небагатьох дореволюційних будинків, що вціліли під час вибухів і пожежі Хрещатика у вересні 1941 року. Про страшні події і зараз нагадують оплавлені маскарони на фасаді “щасливчика”.
Первісне “фінансове” призначення будівлі до Другої світової війни майже не зазнало змін. Після встановлення радянської влади банк був націоналізований. У 1920-ті роки в будівлі працював Київський міський окружний фінансовий відділ, а з 1934 року його зайняв Наркомат фінансів УРСР, республіканська контора Держстраху і обласної із міським фінансовими відділами.
З кінця 1940-х років будинок по Хрещатику, 32 зайняв заклад Київської міської ради – Управління головного архітектора міста. Тут же розмістилося правління проектного інституту “Київпроект”, де працювали видатні будівельники, зокрема Анатолій Добровольський, під керівництвом якого відбувалося відновлення Хрещатика.
У наш час по Хрещатику, 32 розташований департамент містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації. Перший поверх займають приватні комерційні заклади, довгий час тут був популярний у гостей міста сувенірний магазин.
