Від Анатомічного театру до Національного музею медицини

З історії київських будинків та споруд – Національний музей медицини України по вул. Богдана Хмельницького, 37.

У середині 19 сторіччя у Києві з’явилася цікава будівля за проектом відомого архітектора Олександра Беретті у якій був відкритий Анатомічний театр Київського університету Св. Володимира. Згодом на базі фондів театру у будинку був створений Національний музей медицини України, у якому представлено розвиток медицини нашої держави зі стародавніх часів до наших днів.

Анатомічний театр Київського університету Св. Володимира

Навчальні установи анатомічного театру засновано одночасно зі створенням медичного факультету університету 1841. Спочатку кафедра нормальної анатомії містилась у різних найманих будівлях міста, зокрема, на першому поверсі південно-західної частини головного корпусу на вул. Володимирській, 60.

Анатомічний театр — окрема навчальна інституція університету задля викладання і вивчення дисциплін Медичного факультету: нормальної анатомії, патологічної анатомії, хірургічної анатомії з оперуванням на трупах, судової медицини з розтинами трупів, нормальної гістології, патологічної гістології з загальною патологією. Основний відділ театру — секційна зала для розтинів трупів і практичних занять студентів нормальною анатомією.

Наполегливими, упродовж дев’яти років, клопотаннями професора-анатома О. П. Вальтера — завідувача Анатомічного театру перед Радою університету, проханнями до попечителя Київської учбової округи генерал-губернатора Д. Г. Бібікова та завдяки щасливому випадку з фінансуванням будівництва Анатомічного театру, Рада університету 1851 року, на підставі Записки О. П. Вальтера (ориг.) “О потребностях, которым должно удовлетворять здание Анатомического театра”, доручила університетському архітектору О. В. Беретті виготовити проект плану будівлі Анатомічного театру. При сприянні попечителя учбової округи, почали спорудження будівель на заздалегідь визначеному місці — неподалік від Червоного корпусу університету, поряд із плацом, на якому передбачали будувати крупну лікарню — на розі вулиць “Кадетской” (нині Богдана Хмельницького) і “Больничной” (нині Пирогова). Нагляд за будівництвом (наукове консультування) доручили О. П. Вальтеру.

1852 року професора Вальтера було відряджено до Москви, Санкт-Петербургу, Гельсинфорса і Дерпта задля (ориг.) “изучения подробностей устройства анатомических театров, с целью применить собранные сведения к возводимому в Киеве подобному зданию”.

Вибудуваний у 1851-1853 роках Анатомічний театр складали шість різної величини кам’яних будівель; дві будівлі (найбільші) головним фасадом зорієнтовано на прилеглі вулиці: Кадетську і Тимофіївську (нині М. Коцюбинського), чотири містилися у дворі (з садом) площею у 2730 квадр. сажень, обгородженого високим (в 4 1/2 аршина) кам’яним муром. Передавання завершеного в серпні 1853 року будівництва Анатомічного театру підрядником замовникові (університету) закінчили у другій половині вересня.

6 листопада (25 жовтня) 1853 року відбулася церемонія відкриття Анатомічного театру. Урочистість почали відправленням молебню та освяченням будівель у присутності лейбмедика імператора Миколи I доктора Єнохіна, попечителя Київської учбової округи І. І. Васильчикова та багатьох поважних осіб м. Києва. Професор Вальтер у вітальному слові дякував присутніх за їхню увагу — за (ориг.) “просвещенное внимание к скромному торжеству открытия Анатомического театра”, і звернув особливу увагу зібрання на анатомічний напрям київського Медичного факультету, завдяки тій обставині, що більша частина професорів факультету була учнями або послідовниками М. І. Пирогова. Анатомічний театр уважався поважному зібранню палацом науки. На другий день розпочалися в ньому заняття професорів та вправи студентів в анатомії.

Головна будівля Анатомічного театру розміщена уздовж вулиці, на невеликому пагорку, витягнута по осі: схід-захід, фасадом — на північ. Середня частина будівлі триповерхова (підвальний, середній і верхній), на головному фасаді виділена невеликим ризолітом, із двору — півкруглим виступом на всю висоту об’єму. Бокові частини будівлі одноповерхові. Другий (середній) поверх по периметру фасадів і кутові пілястри третього (верхнього) поверху рустовані. Увінчує будівлю карниз на невеликих кронштейнах і полога скатна покрівля. Цегляні стіни відштукатурені, корпус пофарбований у жовтий і білий кольори. Фронтон будівлі вивершував металевий двоголовий орел і напис: “Анатомічний театр 1853 годъ”. Після 1917 року символіку імперії зняли й “передали до Історичного музею”; 1928 року будівлю пофарбували у два (жовтий і білий) кольори, старовинний напис на фронтоні ще зберігався. Головну будівлю споруджено в архітектурному стилі пізнього (перша половина XIX ст.) класицизму (“empire”) — прості, строгі лінії замість вигадливих, химерних форм барокко.

Підвальний поверх (п’ять відділень, розділених загальним коридором) був призначений задля складу розпилених дров; двома великими печами в коридорі опалювали середню частину будівлі. В одному з відділень зберігали посуд лабораторний, спирт, інші матеріали кафедри патологічної анатомії.

Вестибюль (парадний вхід із вулиці Кадетської) складали чотири колони (чотиригранні), з’єднані красивими арками, та двоє симетрично розміщених широких чавунних сходів, які вели на верхній поверх — у музей. Музей театру містився у трьох великих залах, з’єднаних боковими ходами. У середній залі експонували колекції нормальної анатомії: 1) колекція з м. Вільно, 2) колекція О. П. Вальтера, 3) колекція В. О. Беця. Колекція розвитку кісток у цьому, Київському музеї була єдиною в усій Європі, — ані Віденський, ані Берлінський, ані Мюнхенський музеї, ані музеї інших університетів Німеччини, Франції й Італії — за словами В. О. Беця — не мали нічого подібного. У східній залі експонували препарати порівняльної анатомії, у західній — препарати патологічної анатомії.

На другому поверху, з вестибюля прямо — двері в головну аудиторію, вліво і вправо — коридори, розміщені посередині всієї будівлі. У боковій північно-східній частині поверху було 13 кімнат різної величини, чиста авдиторія задля читання лекцій патологічної анатомії та авдиторія для мікроскопічних демонстрацій (обладнана професором-патологоанатомом Ю. І. Мацоном і професором-анатомом О. П. Вальтером 1861 року на зразок авдиторій Rudolf Virchow’a у містах Вюрцбурзі та Берліні). У боковій північно-західній частині поверху містилась секційна зала, котра займала три чверті простору (в решті простору містились кімната для трупів, препаратів, квартири “служителів” зали). Секційну залу розділяли (вдовж) на три відділення (південне, середнє і північне) 12 чотирикутних колон, з’єднаних одна з одною красивими арками, а вище арок були вентилятори. Опалювали залу голландськими печами, освітлювали агроновими, гасовими й газовими лампами.

Трупи зберігали на подвір’ї, у кладовках-льодовнях; консервували трупи чотирма способами: за Фонбергером, за Будге, за Марілі, за Жірі.

У головній будівлі містились кафедри: нормальної анатомії, патологічної анатомії, хірургічної анатомії і судової медицини. У північно-західній будівлі — кафедри гістології (нормальної і патологічної), загальної патології й авдиторія.

В Анатомічному театрі (1853-1919 рр.) працювала яскрава плеяда вчених —анатоми: О. П. Вальтер, В. О. Бець, М. А. Тихомиров, Ф. А. Стефаніс; патологоанатоми: Ю. І. Мацон, Г. М. Мінх; гістолог П. І. Перемежко; патолог Н. А. Хржонщевський. В Анатомічному театрі заснована (1854-1861 рр.) Ю. І. Мацоном перша в Україні кафедра патологічної анатомії та вперше (в університетах України) застосовано професором Мацоном у навчанні студентів і дослідженнях мікроскоп фірми “Oberhauser”. Ю. І. Мацон 1860 року сформулював гіпотезу “Про морфологічну сутність запалення” (визнану і тепер) і визначення “Круп”, 1869 р. відкрив “зірчасті клітини печінки”. В. О. Бець 1873 р. відкрив “гігантські пірамідні клітини кори головного мозку”. П. І. Перемежко 1873 р. відкрив “непрямий поділ тварин клітин (каріокінез)”. Г. М. Мінх 1879 р. сформулював гіпотезу “про прилипливу заразу” чуми; 1887 р. — “про безперечну заразливість прокази”.

В цих стінах бував і Михайло Булгаков, ще в часи свого студентства. Анатомічний театр згадується в романі письменника «Біла гвардія», саме там Микола Турбін шукав полковника Най-Турса.

В Анатомічному театрі О. П. Вальтер 1861 року заснував щотижневик “Современная Медицина” — перше науково-медичне видання в м. Києві. У 1862 році у будинку проходив Другий з’їзд природодослідників.

На початку ХХ століття в Києві розпочався процес децентралізації медичної освіти, були створені нові навчальні бази у лікарнях міста, заснований Київський жіночій медичний інститут. Після 1917 року неодноразово відбувалася реорганізація у сфері вищої медичної освіти, що призвело до зниження ролі Анатомічного театру як однієї з основних навчальних баз. Хоча в будівлі ще десятки років тривали заняття студентів-медиків Київського медичного інституту, колишнього пієтету перед «палацом науки» вже не було.

У 1923 році Анатомічний театр був переведений в будівлю по вул. Мечникова № 5. На 1930 рік у будівлі були аудиторії Київського медичного інституту, кафедри мікробіології, фізики, хімії, патології, гістології, соціально-економічних дисциплін.

Колекції, що не були втрачені, поступово перевозили в інші будівлі. Значна частина їх зберігається у морфологічному корпусі НМУ ім. О.О. Богомольця й сьогодні є гордістю університету. Переведення до цієї будівлі кафедри анатомії разом із музеями відбулося 1954 року.

Територію колишнього Анатомічного театру урізали під час ущільнення забудови центру міста. Для будівництва житлового будинку, центральної станції швидкої допомоги (1962) та нової поліклініки були поступово зруйновані паркан, флігелі та допоміжні будівлі, зник і сад позаду головного корпусу. На сьогодні зберігся лише головний корпус колишнього Анатомічного театру.

Новим етапом історії споруди стало створення в ній музею історії медицини.

Національний музей медицини України

Ідея створення у Києві музею медицини виникла на початку 1960-х років. Головна роль у її появі та реалізації належить професорові кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я Київського медичного інституту ім. О. О. Богомольця, видатному українському історику медицини Олександру Абрамовичу Грандо (1919—2004). Ініціативна група для пошуку майбутніх музейних експонатів і матеріалів для музею тривалий час працювала на громадських засадах. Головним зберігачем фондів був Леонід Межиров. Перший зал музею прийняв відвідувачів 1973 року.

29 жовтня 1982 року за рішенням МОЗ УРСР відбулося офіційне відкриття музею медицини Української РСР.

Музей є настільки вражаючим, що Володимир Щербицький, який тоді займав посаду голови УРСР, проводив там екскурсії всім важливим іноземним гостям.

У 1990 році — перетворено на Центральний медичний музей УРСР.

В музеї представлено розвиток медицини в Україні зі стародавніх часів до наших днів. Його експозицію складають фото, книги, інструменти, анатомічні препарати, особисті речі видатних українських лікарів, лікарські засоби, медичні та аптечні прилади.

Звертають увагу нетрадиційні архітектурно-художні та технічні, зокрема аудіовізуальні засоби показу. Використані науково-методичні і документальні матеріали та експонати у комплексі з архітектурними, художньо-технічними і аудіо-візуальними засобами. За інженерно-технічні рішення відповідали Анатолій Уташ та Володимир Кивлюк, за архітектурно-художній проєкт, дизайн експозиційних залів та вітрин — художник Альберт Крижопольський.

В музеї створені оригінальні інтер’єри з портретними фігурами відомих учених і лікарів, та діорами, присвячені визначним подіям в українській медицині. Автором портретних фігур, виконаних зі стоматологічних пластиків, є художник і скульптор Спартак Британ, заслужений працівник культури України. Широко представлені також твори українського образотворчого мистецтва, що пов’язані з медичною тематикою.

Перший зал музею розповідає про становлення та розвиток медицини на території України з найдавніших часів. Серед експонатів привертають увагу предмети для жертвопринесень, стародавній медичний інструментарій, лікарські рослини, які вживалися в народній медицині, фрагменти з літописних джерел, які розповідають про хвороби та боротьбу з ними. Особливий інтерес представляє автентичний інтер’єр старовинної лазні часів Київської Русі (приблизно 11 століття), яка використовувалася не лише для гігієнічних цілей, а й для лікування.

У другій залі музею відображено розвиток медичної освіти та науки в Україні у 19 та на початку 20 століть: набори медичних інструментів того часу, визначні наукові роботи та відкриття у різних галузях медицини, зокрема перше у світі прижиттєве встановлення діагнозу інфаркту міокарда. Тут також експонуються оригінальні інтер’єри першої операційної на медичному факультеті Київського університету з повним обладнанням того часу та натурними фігурами Пирогова та Караваєва, кабінет видатного епідеміолога Заболотного.

Третій зал присвячений охороні здоров’я та розвитку медичної науки у 20 столітті. Зокрема, добре показано боротьбу з епідеміями в Україні у двадцяті роки, організацію різних медичних закладів та науково-дослідних інститутів, найбільш вагомі вклади у вітчизняну науку відомими вченими України. Не позбавлена ​​уваги й така трагічна тема як голодомор, сталінські репресії лікарів та науковців та участь медиків у Другій світовій війні. Також показані медичні наслідки Чорнобильської трагедії. Експозиція цієї зали закінчується діяльністю академії медичних наук України та розвитком сучасної медицини в нашій країні.

Національний музей медицини України є одним з найбільших медичних музеїв у Європі. Робота по створенню цього музею була у 1983 році удостоєна Державної премії України у галузі науки й техніки. Указом Президента України від 15 лютого 1999 р. надано статус Національного.

До 2004 року директором музею був його засновник Олександр Грандо. З 2005 року по теперішній час музей очолює заслужений лікар України, доктор медичних наук Вадим Шипулін.

Роздуми в оцій храмині повертають до класичних зразків роботи минувшини, і виникає змішане почуття ностальгії, поваги, захоплення і гордості за наших іменитих попередників, за те, що таке було, що є оця будівля велична, і в ній — Музей медицини. Головна будівля колишнього Анатомічного театру сьогодні — то велика історична і мистецька цінність.

Сайт Національного музею медицини України – http://nmmu.org/