Як Кияни зберігали продукти 100 років тому

Збереження продуктів залежало від наявності льоду на Дніпрі.

Одним з найгарніших і найрозкішніших будинків старого Києва, як відомо, є будинок Владислава Городецького на Банковій, більш відомий як «Будинок з химерами». В описі опцій цього будинку (складеній, між іншим, для банку, який дав Городецькому іпотечний будівельний кредит) написано: «Каждой квартире полагается: холодильник при общем леднике, погреб, склад для дров, винный погреб…».

Про це розповідає Maksym Oleynikov у пості групи фейсбук Киевские истории.

«Холодильник при общем леднике…». Це значить, що навіть у «панських» квартирах будинку Городецького змушено користувалися таким же способом збереження продуктів, як і пересічні кияни.

У не такі вже й давні часи для отримання (і утримання) низької температури доводилося користуватись старим дідівським способом – влаштовувати у кожному будинку льодники. Так називалися спеціальні камери, які зазвичай влаштовувалися у підвалах чи погребах і обшиті деревиною для теплоізоляції. Взимку туди завантажували брили наколотого на замерзлих водоймах льоду, перекладаючи їх дерном і соломою.
Льодники зберігали холод протягом усього теплого сезону. В багатоквартирних будинках кожен мешканець міг користуватися своєю шафою при льоднику. Температура у ньому була достатньо низькою для зберігання продуктів. Подібні «холодильники» були по усьому Києву – від непоказних будиночків до розкішних особняків. Наприклад, у тому ж «Будинку з химерами» льодник був влаштований у товщі схилу, на рівні нижнього поверху з боку нинішньої площі Івана Франка.

Морозними зимами на Дніпрі і внутрішніх річках і ставках кипіла робота по заготівлі льоду для тисяч льодників.

Фотолистівка 1900-х рр. Заготівля льоду на Дніпрі. Фото виготовлене в ательє Д.Маркова на Хрещатику,6.

На старій київській фото листівці видно нинішній Володимирський (а тоді – Олександрівський) узвіз, по якому рухається обоз із льодом від Дніпра до центру міста. Більше всього льоду добували на Дніпрі, але кололи його також на ставках і озерах. Якщо до льодників завантажувалась нечиста крига, при таненні з’являлась брудна вода і продукти псувалися. Тому у 1907р. Київська міська дума заборонила заготовку льоду у закритих водоймах. На виділених на Дніпрі місцях т.зв. льодобої отримували спеціальні ярлики-дозволи видобутку льоду для пред’явлення поліції і покупцям. Заготовка льоду у невстановлених місцях обкладалася штрафами.

Фотолистівка 1900-х рр. Обоз із льодом на Олександрівському узвозі.

Автор цитує нарис у київській газеті початку ХХст.:

«Замерз Славута Днепр и покрылся толстою корою. Только хлопцы на коньках скользят по его гладкой поверхности, спорят с ветром. А вот там, ближе к берегу, остановился обоз. Там какие-то люди время от времени поднимают вверх что-то тяжелое и бьют ним об лед. Разбив лед, ледобои вылавливают льдины длинными саками и тянут баграми к саням. Тяжело груженый обоз медленно движется по набережной, поднимается по Владимирскому спуску на Крещатик и вливается в шум киевских улиц.

За работу ледобоев брались крепкие парни, привыкшие трудиться на ветру и морозе. Без шутки и водки в таком деле не обойдешься. И потому все знали, — где работают ледобои, там весело. Там шутки, песни и молодой смех…

…И так, смеясь, наполняют эти люди ненасытные городские погреба льдом, чтобы в летнюю жару можно было достать среди Киева холодный стакан «зельтерской» воды или пива. Мясники также будут спокойны за свой товар, имея полный погреб этого хрусталя, а самое главное, лед очень нужен для больниц и санаториев».

Художник С.Свєтославський. «Заготовка льоду на Дніпрі. Київ». 1880-і рр.

Ця досить екзотична професія льодобоїв зберігалась аж до Другої Світової війни. Після неї льодники потроху стали витіснятися холодильними установками.

1920-і рр. Так доставляли колоту кригу у київські крамниці, ресторани, аптеки і житлові будинки.

Щоб «запастися холодом», не обов’язково було колоти дніпровський льод.

Ще в середині ХІХст. люди навчилися отримувати низькі температури завдяки застосуванню спеціальних хладагентів, які при переході з рідкого стану у газоподібний віднімали тепло у оточуючого середовища. Як такий хладагент тривалий час використовували аміак (пізніше у вжиток увійшов фреон). Завдяки цьому у будь-яку пору року споживач міг замовити потрібну кількість льоду для своїх льодників. У Києві такими поставками займався завод акціонерного товариства «Карбоник», чий виробничий майданчик знаходився на вулиці Володимиро-Либідській. «Карбоник» відпускав скраплені гази і штучний льод, причому його рекламні оголошення підкреслювали екологічність продукції, бо для виготовлення льоду використовувалась артезіанська вода. Льод від «Карбоника» заправляли не лише у великі льодники, але й у домашні холодильні шафи – то були звичайні шафки, але із спеціальною ємністю для завантаження льоду і піддоном з краником для спуску талої води.

Газетна реклама товариства «Карбоник». 1910-і рр.

А з 30-х років минулого століття для заправки шаф-холодильників стали широко застосовувати сухий льод – тверду вуглекислоту. Багато хто з дитинства пам’ятає вуличних продавчинь морозива з возиками чи рундуками, набитими сухим льодом, від якого піднімався чи то пар, чи то димок…

Реклама американськї домашньої холодильної шафи ХІХст.. Мабуть, дещо подібними були і домашні холодильні шафи киян.

Технічний прогрес не стояв на місці, з часом з’явились промислові холодильні механізми. На Всеросійській виставці 1913р. у Києві акціонерне товариство «Франц Крулль» з Ревеля (теперішній Таллінн) показало діючий аміачний компресор, льодогенератор, а також встановлені прямо у павільйоні холодильні камери, розраховані на різні температури. Відвідувачі за бажанням могли зайти до камери і померзнути собі на втіху.

Саме фірма «Франц Крулль» поставила перший київський холодильник. Він був обладнаний у 1912р. в підвалі щойно збудованого Бесарабського ринку. Спорудження і облаштування ринку обійшлось у 580тис. рублів, з яких безпосередньо за холодильник виклали 28,5тис. рублів. Холодильних машин на Бесарабці було дві (одна була резервною). Вироблене ними холодне повітря поступало до спеціальних приміщень, де будь-який торговець міг орендувати окрему камеру для свого товару. Причому для зберігання кожного виду продуктів підтримувалась своя оптимальна температура. А для теплоізоляції у стіни і двері приміщення був закладений шар корку. Розміри бессарабського холодильника були такими, що дозволяли здавати там камери в оренду не лише ринковим торговцям, але й усім бажаючим. Кошти від такої оренди йшли до міського бюджету.

1912р. Холодильна установка Бесарабського ринку.

Ще й у 1950-х холодильники далеко не відразу стали неодмінним атрибутом кожної кухні. Крига все ще залишалась найпоширенішим засобом для збереження продуктів в теплу пору, чому свідчення – радянська реклама того часу.

1951 рік. Рекламний плакат. Судячи з нього, харчовий льод продавали тоді в аптеках.
Холод був потрібний усім: і магазинам, і лікарням, і аптекам, і їдальням, і населенню. Заготівля льоду була справою важливою, її контролювало міністерство торгівлі УРСР.

А взимку «авоськи» з харчами висіли ледь не за кожним вікном і у 60-і… До того ж холодильники були «товаром підвищеного попиту», тому належали до численного переліку радянського дефіциту… Перший у нашій сім’ї холодильник «Саратов-2» з’явився, здається, у 1960р., точніше не пригадаю.

Але хоч вже давно збереження наших продуктів не залежить від наявності льоду на Дніпрі, пам’ятати про те, як кияни здобували і зберігали холод, варто…

Джерело – Киевские истории.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Pin It on Pinterest